Зміст
Вступ
Кейнсіанська парадигма у розвитку теорії грошей. Теорія«керованих грошей»
Неокейнсіанська теоріяекономічної динаміки та зростання
Витоки кейнсіансько-неокласичного синтезу
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кейнсіанство — це сформований Дж.М. Кейнсом тайого чисельними прихильниками і послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільностіринкової економіки та необхідності її державного регулювання.
Домінування кейнсіанських ідей у міжвоєнний і післявоєннийперіод пояснюється реалістичністю розробленої цим напрямом макроекономічної теорії,а також кейнсіанської програми державного регулювання економіки. Саме тому переважнона кейнсіанських ідеях державного регулювання ринку базувалась макроекономічна політикаурядів провідних країн світу з 50-х до середини 70-х pp. XX ст. Кейнсіанська теоретичнамодель поступово увійшла практично в усі підручники з економіки, започаткувавшиновий підрозділ економічної теорії — макроекономіку. Цей період отримав назву«доба кейнсіанства».
Слід зазначити, що найбільш бурхливо теорія Кейнсапоширювалась в країнах Заходу в післявоєнний період. У 50-60-х pp. XX ст. вона трансформуваласьу неокейнсіанство, назвою якого прийнято підкреслювати як спадкоємність щодо кейнсіанськогонапряму, так і суттєві ознаки теоретичного та методологічного оновлення, що привнеслив макроекономічну теорію послідовники Дж.М. Кейнса.
В основі трансформації теорії Кейнса у неокейнсіанствобула потреба створення більш загальної теорії, яка б враховувала такі нові проблеми,як високе і стійке економічне зростання, проблема циклу, врахування науково технічногопрогресу, нагромадження ресурсів тощо. Тому основні положення Кейнса було підданов працях його послідовників певній модифікації, універсалізації та осучасненню.
Кейнсіанська парадигма у розвитку теоріїгрошей. Теорія «керованих грошей»
Всупереч уявленню провнутрішню збалансованість ринкової економіки Дж.М. Кейнс у своїх працях теоретичнодовів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не взмозі самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне використання головнихчинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.
Виступаючи з критикоютеорії реалізації Ж. — Б. Сея, — головним її постулатом було твердження про те,що пропозиція товарів автоматично породжує їх попит, — а також Вальрасової концепціїекономічної рівноваги, Дж.М. Кейнс показав: ринковий механізм виробничого відтворенняне містить достатньо ефективних сил саморегулювання і його треба доповнити державнимистимуляторами.
Висунуте кейнсіанськоютеорією положення про необхідність активного втручання держави у процес економічноговідтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитноїполітики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки зприводу ролі грошового чинника в господарському розвитку. Дж.М. Кейнс висунув положенняпро те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль,що вони не така собі «вуаль», а джерело підприємницької енергії, що вонивиступають у структурі економічних зв'язків у ролі посередницької ланки між поточноюі майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінцевими результатами.Виходячи з цього — гроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринковоїекономіки, що вони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарськірішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий,ні на тривалий термін, якщо не враховувати того, що відбуватиметься з грішми впродовжвідповідного періоду.
Дж.М. Кейнс на базі тези«гроші мають значення» розробив теоретичну концепцію «керованих грошей»,сперту на систему їх широкого державного регулювання й використання з метою стимулюванняефективного платоспроможного попиту, а відтак — інвестиційного процесу. Гроші, зодного боку, — об'єкт державного регулювання економіки, а з іншого — безпосереднійінструмент здійснення такого регулювання. Дж.М. Кейнс став фактично засновникомодного з істотних напрямків теорії грошей — теорії державної грошової політики.Фактично суть, принципи та механізм такої політики в їх комплексному підході буливперше в економічній теорії розроблені Дж.М. Кейнсом.
Як у теоретичному, такі в суто практичному плані особливо вагомими є положення Дж.М. Кейнса про принципиздійснення політики «дешевих грошей» та пільгового кредиту. Англійськийекономіст виступив прибічником «слабкої» валюти і здійснення офіційноїекономічної політики «знецінення власних грошей». Важливо збагнути: теоріярегульованої інфляції і теорія «керованих грошей» не лише зумовлюють однаодну, а й у своїй сукупності розкривають зміст одного з вельми ефективних механізмівстимулювання економічних процесів і ділової активності. Йдеться про одну з центральнихпозицій теорії Дж.М. Кейнса з приводу того, що недостатність грошового попиту єоднією з визначальних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростаннябезробіття. Тому стимулювання грошового попиту через застосування політики«дешевих грошей» і відповідного використання норми процента мало під собоюдосить аргументоване не лише теоретичне, а й суто практичне підґрунтя.
З 1932 р. він опублікувавстаттю «Дорогі гроші», де підкреслювалося, що «саме піднесення економіки,а не її криза є тим періодом, коли необхідна жорстка фінансово-грошова політика».
кейнсіанський теорія економічна динаміка
На його думку зв’язок між економікою і грошима- норма відсотку і гроші набувають істиної важливості тільки в теорії відсотку.Чим сильніша невпевненість людини в майбутньому економічному розвитку, тим більшаструктура грошових заощаджень і менше попит на потчну продукцію.
Кейнс виділяє такі мотиви заощадження: — трансакційний- обачність — спекулятивний.
Неокейнсіанська теорія економічної динамікита зростання
Однією з головних особливостей неокейнсіанствастала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівновагиКейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічноїдинаміки та дослідження динамічних станів економіки. Результатом теоретичних пошуківстала розробка неокейнсіанської теорії макроекономінної динаміки. ЇЇ становленняпов'язано з іменами таких видатних послідовників Дж.М. Кейнса, як Р. Харрод, Є.Домар, Е. Хансен, Дж.В. Робінсон та ін. Теоретичні основи своїх досліджень вонисформували ще наприкінці 30-х pp., але наукове визнання їхні ідеї отримали пізніше,на початку та в середині 50-х pp. XX ст.
Основний зміст коригування Кейнсової теорії полягаву реальних спробах подолати її явно виражений статичний характер шляхом введенняу макроекономічну модель таких динамічних факторів, які б дали можливість здійснюватина основі кейнсіанської методології економічний аналіз рівноважних та нерівноважнихстанів економіки, що розвивається та зростає Внаслідок цього у неокейнсіанські дослідженнявключаються економічні параметри технічного прогресу, що здатні динамізувати прирістнаціонального доходу. В центрі уваги — пошук важелів пролонгації економічного піднесеннята розробка специфічних моделей довготривалого економічного зростання. Нарешті,основна увага приділяється таким економічним категоріям, як економічне зростання,його темпи, економічна динаміка тощо.
Основною ознакою ідейної та методологічної спадкоємностівід теорії Кейнса до неокейнсіанської теорії макроекономічної динаміки стало визнаннятого, що стихійна ринкова економіка не є ідеальною системою саморегулювання, якаб була здатна забезпечувати найбільш повне та цілком раціональне використання виробничихресурсів. Саме це найбільш суттєво відрізняло неокейнсіанські підходи у дослідженніекономічної динаміки та зростання від паралельно здійснюваних з середини 50-х pp.XX ст. наукових розробок неокласиків зі схожої проблематики.
Розвиток методології макроекономічного дослідженняв неокейнсіанській теорії економічної динаміки та зростання:
- подолання статичності теорії Кейнса;
- врахування факторів економічної динаміки;
- вивчення показників технічного прогресу;
- дослідження впливу науково-технічного прогресу на економічнезростання;
- розробка теорії кумулятивного процесу та моделей економічногозростання, розрахованих на тривалий час.
- Отже, неокейнсіанці зосередили науковий пошук на динамізаціїмакроекономічної моделі Кейнса, але дещо специфічно. Динамізація стосувалася лишетаких величин, як ефективний попит, функції споживання та інвестування, мультиплікатора.Проте інший аспект аналізу, а саме грошова сфера, яка включає динаміку грошовоїмаси, норму процента, ціни, був визнаний несуттєвим і майже не враховувався у неокейнсіанськихмоделях економічної динаміки. По суті, неокейнсіанство чи ортодоксальне кейнсіанствобуло безгрошовим варіантом кейнсіанської теорії.
- Визначальне наукове і практичне значення в галузі економічноїдинаміки і теорії економічного зростання мали дослідження неокейнсіанців Р. Харродата Є. Домара.
Витоки кейнсіансько-неокласичного синтезу
Слідом за виходом «Загальної теорії зайнятості,процента і грошей» Джона Мейнарда Кейнса в економічній науці розгорнулись аналітичніпошуки можливостей об'єднання вихідних теоретичних положень кейнсіанства та неокласики.Завдяки зусиллям прихильників цього підходу склалась теоретична система, що отрималаназву «неокласичного (чи кейнсіансько-неокласичного) синтезу».
Кейнсіансько-неокласичний синтез означав поєднання,аналітичну інтеграцію елементів кейнсіанської і неокласичної теорій. Методологічнізасади та теоретичну систему кейнсіансько-неокласичного синтезу розробили Дж. Хікс,П. Семюелсон, Е. Хансен, Л. Клейн, Д. Патінкін та ін. Перші теоретичні розробкив цьому напрямі розпочались вже у другій половині 30-х pp., але наукову впливовість,визнання та популяризацію ідеї неокласичного синтезу отримали у 50-60-х pp. XX ст.Для здійснення кейнсіансько-неокласичного синтезу були реальні підстави. В процесіпереростання теорії Дж.М. Кейнса у неокейнсіанство, що включило теорію циклу і теоріюекономічного росту, все більше виявлялась певна особливість цієї ортодоксальноїверсії кейнсіанської теорії. Ця особливість полягала в тому, що такі напрями аналізу,започатковані ще Кейнсом, як динаміка ефективного попиту, споживча та інвестиційнафункції, поняття мультиплікатора, отримали подальший розвиток і конкретизацію встандартній моделі «доходи — витрати». Тобто дослідження реальних факторівсфери відтворення виявилися досить ґрунтовними. Але інші напрями аналізу, що стосувалисягрошової та фінансової сфери, питання ціноутворення, а тим більше взаємодія та взаємовпливцих обох ліній не набули розвитку. Причина полягала в тому, що кейнсіанські ортодоксинеухильно дотримувалися поглядів самого Дж.М. Кейнса про несуттєвість та другорядністьгрошового фактора. Результатом цього виявилась безгрошова версія кейнсіанської теорії,яка піддавалася гострій критиці передусім з боку неокласиків. Виявлялося, що кейнсіанськамакроекономічна модель з'ясовує лише окремий випадок рівноваги в умовах неповноїзайнятості, тоді як дослідження механізму загальної рівноваги належить представникамнеокласичного напряму.
Кейнсіансько-неокласичний синтез створював умовидля певного перемир'я у дискусіях між кейнсіанцями і неокласиками та вдосконаленняспільного теоретичного апарату аналізу.
Кейнсіансько-неокласичний синтез відкривав можливостідля надання більшої цілісності та багатоаспектності макроекономічній теорії XX cт.З кейнсіанства він узяв дослідження ефективного попиту, умов реалізації, що визначаютьреальний рівень виробництва, а також вивчення циклу і формування антициклічних програм.З неокласики — теорію факторів виробництва та розподілу, неокласичні моделі прогнозуванняекономіки. Робилися спроби виявити переваги і недоліки та розробити оптимальне сполученнядержавного та ринкового методів регулювання. Прихильники синтезу відмовились відкейнсіанської позиції про нееластичність цін, прийняли трактування як єдиного ринківгрошей, товарів, облігацій та праці.
Було визнано, що дуже еластична за процентом функціягрошового попиту і слабо еластична за процентом інвестиційна функція в умовах депресіїроблять кредитно-грошову політику слабким і неефективним інструментом регулюванняринкової економіки. Головним інструментом розширення ефективного попиту для прихильниківнеокласичного синтезу було державне регулювання ринку. «Тепер економіст можевпевнено заявити, — зазначав один з відомих теоретиків неокласичного синтезу П.Семюелсон, — що широке розходження між мікроекономікою і макроекономікою подолано».
Щодо доктрини державного регулювання ринкової економіки,то неокласичний синтез обґрунтував використання переважно бюджетних важелів у періодглибокого спаду виробництва і в основному кредитно-грошових форм в умовах піднесеннята інфляції.
На неокласичний синтез з боку його прихильниківпокладалися великі надії як щодо розвитку економічної теорії, так і щодо кейнсіанськоїекономічної політики. П. Семюельсон вважав, що за допомогою неокласичного синтезуможна повернути політичній економії її динамічність 30-х pp. Взаємодія державногорегулювання з функціюванням ринкових механізмів давала надію на вдосконалення інструментіврегулювання економіки взагалі. «Неокласичний синтез: з допомогою відповідноїкредитно-грошової і фіскальної політики наша система змішаного підприємництва можезапобігти ексцесів буму і різкого спаду, може розраховувати на здорове прогресивнезростання».
Визнаним теоретиком кейнсіансько-неокласичногосинтезу став Пол Ентоні Семюелсон (нар. 1915) — видатний американський вчений-економіст,представник неокейнсіанства, засновник кейнсіансько-неокласичного синтезу, лауреатНобелівської премії з економіки 1970 р.
Висновки
Залежно від напрямків розвитку кейнсіанського аналізута конкретної проблематики теоретичних досліджень в структурі неокейнсіанства можнавиділити такі основні течії:
1. Кейнсіанська ортодоксія — це найбільш типова, загальновизнана,домінуюча та поширена теоретична складова цього напряму, яка забезпечує його науковувизначеність, сформованість та сталість.
2. Структурним ядром ортодоксального неокейнсіанства сталатеорія ефективного попиту та визнання необхідності державного регулювання ринковоїекономіки. Саме це вважалось його представниками найголовнішим у спадщині Кейнсаі було покладено в основу подальшої еволюції кейнсіанства як у галузі теорії, такі економічної політики.
3. Кейнсіансько-неокласичний синтез становить спробу теоретичноїуніверсалізації кейнсіанства шляхом об'єднання, теоретико-методологічного синтезураціональних елементів неокласичної та кейнсіанської ортодоксії.
4. Остання складова — це нетрадиційна чи неортодоксальнатечія неокейнсіанства.
Основні течії неокейнсіанства всебічно розвинулитеоретичну спадщину Дж.М. Кейнса.
Список використаної літератури
1. http://slv.com.ua/book/39/2887.html
2. http://www.info-library.com.ua/books-text-1925.html
3. http://ebk.net.ua/Book/economics/mochernyj_et/part1/106.htm