Державний кредит та проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу

Курсоваробота
натему
«Державнийкредит та проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу»

Зміст
Огляд літератури
Вступ
1. Суть тапризначення державного кредиту
2. Державнийборг та його види
3. Проблемивнутрішнього боргу
3.1 Сучасний стан внутрішнього боргу
4.Проблеми зовнішнього боргу
4.1 Сучасний стан зовнішнього боргу
5.Управління державним боргом
6.Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень
Висновки
Список використаної літератури

Огляд літератури
1.«ФінансиУкраїни» за 2004 рік,№ 1 с. 49-55. Добровольська Л.М. «Державне кредитування»
«До джерелфінансування державного кредиту відносяться грошові кошти юридичних та фізичнихосіб (резидентів та нерезидентів),іноземних держав, міжнародних фінансовихорганізацій. Фінансові ресурси, шляхом використання державного кредитунаправляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або довідповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені коштивикористовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення таін.).»
2.«ФінансиУкраїни» за 2006 рік, № 11, с.143-153 Вахненко Т.П. «Міжнародний кредит усвітовій валютно-фінансовій системі.»
«В УкраїніЗабезпечення керованістю зовнішньоборгових процесів потребує накопиченнядостатнього обсягу міжнародних валютних резервів, зменшення обсягів залученнязовнішніх комерційних позик державою; встановлення жорсткіших вимог доформування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземній валютіі поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залученіукраїнськими банками від іноземних»
3.«ФінансиУкраїни» за 2007 рік№ 10 с.3-18 Буковинський С.А, Унковська Т.Є. «Зростання роліміжнародного кредитування»
«Найбільшускладність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і вплані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземнихкомерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвідбагатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.»
4.«ФінансиУкраїни» за 2001рік №4 с.35-38 Льовочкін С.В. «Проблема державного боргу»
«Як економічнакатегорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Якланка фінансової системи він обслуговує формування і використанняцентралізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним,терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, яккласичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.»
5.«Фінанси України» за 2008рік № 5 с.68-73 Галан Н.І. «Трансформаціядержавного боргу у світовому господарстві.»
«Досвід розвитку світовоїекономіки підтвердив, що державний борг — це складне явище, зумовлене низкоюфакторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Державнізапозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння, асама по собі наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального станудержавних фінансів.»
6.Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2007рік № 9 с.46-52 Колосова В.П. « Основніпроблеми внутрішнього боргу України»
«Обслуговуваннядержавного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів Україничерез банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщенняоблігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх нього погашенняі виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі.»
7. «ФінансиУкраїни» за 2007р.,№12. с.40-50.Парнюк В.О. «Кредитування та відображеннязовнішньоторгівельних операцій в Україні».
«Стрімкезростання зовнішнього боргу містить у собі неабияку загрозу для банківськоїсистеми України, оскільки обсяг зовнішнього боргу українських банків перевищуєобсяг їхнього капіталу. Так, якщо на 1січня 2004 року зовнішній боргукраїнських банків до їх капіталу становив 72,3%, на 1 січня 2006 року-76,7%, тона 1 січня 2007 року зовнішній борг вже перевищував капітал банків на 23,4%, ана 1грудня 2007 року-26,3%»
8. «ФінансиУкраїни» за 2005 рік ,№ 9 с. 46-55. Зражевська Н.В. «Механізм реструктуризаціїзовнішнього державного боргу.»
«На сьогоднінайвідоміші сім основних схем реструктуризації зовнішнього державного боргу:Зовнішній борг- облігації; Зовнішній борг-акції; Зовнішній борг-експорт;Зовнішній борг-внутрішній борг; Зовнішній борг-екологія; викуп зовнішньогоборгу; списання зовнішнього боргу. Застосування цих методів дало низці країнрозв’язати проблему непомірного обслуговування державного боргу, домогтисядовіри інвесторів, досягти фінансової стабілізації»
9.Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007рік № 1 с.14-24 ВахненкоТ.П. «Концептуальні засади управління національним боргом України»
«Метаполітики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування зарахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблемплатіжного балансу в майбутньому.Процес управління державним боргом включає кількаетапів: залучення коштів; розміщення»
10.Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002 рік № 5 с.16-24Вахненко Т.П. «Напрямки вдосконалення боргової політики»
«Щодовпливу на бюджет зазначених механізмів обслуговування внутрішнього державногоборгу та регулювання кількості грошей в обігу, то можна стверджувати:реструктуризація на ринкових умовах заборгованості уряду НБУ по ОВДП, з їхподальшим продажем на вторинному ринку, веде до штучного наростання видатків,щодо обслуговування державного боргу, а також до загострення бюджетних проблемУкраїни»
11..«Фінанси України» за 2001рік №5 с.75-79 Редькін О.С., Кокісаров О.В. «Деякіоцінки практики державних запозичень»
«Українськіоблігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках єодними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. Урізні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинномуринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніхфункціональних позик сягає 21% річних.»
12.Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2005рік № 4 с.112-118 Парнюк В.О. «Борговіпарадокси України»
«Борговіпроблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використаннядосвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскількизахідна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідностіціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпукругообороту капіталу тощо.»

Вступ
Державний кредит являєсобою доволі специфічну ланку державних фінансів.Він немає ні окремогофінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, якправило, через бюджет), ні обособленого органу управління.Разом з тим вінхарактеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється вокрему ланку.
В зв’язку зрозпадом СРСР, та крахом адміністративної економіки, Україна опинилася втяжкому соціально-економічному становищі, що призвело до виникнення тазростання внутрішнього та зовнішнього боргу країни. В даній курсовій роботібуде розглянуто теоретичні основи державного кредиту, його економічної сутностіта призначення( 1 та 2 розділ курсової роботи), сутність державного боргу ( 3розділ курсової), проблеми внутрішнього та зовнішнього боргу України та їхсучасний стан ( відповідно 4 та 5 розділи.)
У 6 розділікурсової розглядаються проблеми управління державним боргом- комплексу заходіввід яких залежить ефективність використання державних запозичень.Та йогоголовні види: рефінансування державного боргу та реструктуризаціязаборгованості.
Важливим розділомкурсової роботи є також і 7 розділ- боргові парадокси і орієнтири державнихзапозичень. В якому зазначені головні парадокси економіки Ї що здійснюєтьсяурядом України для зменшення державної заборгованості. А також вказується можливіта наявні джерела державних запозичень.
Завданнямикурсової роботи є:
1.Ознайомлення зтеоретичними основами державного кредитування та державного боргу.
2.Розглянутисучасний стан зовнішнього та внутрішнього боргу України.
3.Визначитипарадокси боргової політики країни.

1.Суть тапризначення державного кредиту
Державний кредит- одна з важливих форм державних фінансів. З допомогою державного кредитузалучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджетута платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств,стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит — це залучення державнимиорганами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави,суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також Національний банк.Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів урядом АР Кримта місцевими органами виконавчої влади.
Доджерел фінансування державного кредиту відносяться грошові кошти юридичних та фізичних осіб(резидентів та нерезидентів),іноземних держав, міжнародних фінансовихорганізацій. Фінансові ресурси, шляхом використання державного кредитунаправляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або довідповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені коштивикористовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення та ін.).[7]
Залученняресурсів на умовах державного кредиту передбачає використання різних форм.Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління впроцесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується якінтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуютьсярізноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.
Доосновних форм державного кредиту відносяться:
1. Державні позики, які одержують напідставі кредитних угод.
2. Позики, які залучаються державнимиорганами управління, шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.
3. Держані гарантії, що надаютьсяурядом підприємствам і установам з метою залучення останніми кредитнихресурсів.
4.Вклади громадян в ощадні банкикраїни.
5.Інші форми.
Державнийкредит може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішнійдержавний кредит виступаєв таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення вдержавні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду,казначейські позики, гарантовані позики
Державніпозики якосновна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, щотимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються нафінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій,казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.
Облігація- найбільшпоширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне борговезобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного термінуодержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, державазобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами абовиплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами,а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.
Держававстановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартістьзазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігаціїдержаві в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власниковіоблігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальнаприбутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчоюустановленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаютьсяза курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхиленняназивається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їхчисла, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією,насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон'юнктури,рівень довіри населення до уряду.
Засвоєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивногокапіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств єновостворена вартість, то відсотки за державними паперами виплачуються зарахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, якправило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетногодефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніхподаткових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягаєспецифічність державного фіктивного капіталу, яка приводить, у кінцевомупідсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позикиможна визначити як податок, взятий наперед .[22]
Казначейськізобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованоготільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у форміпроцентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правло, оформляютьсякороткострокові позики (іноді середньострокові казначейські ноти).
Утісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту,функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну відпершої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінніпапери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи даютькредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державоюі населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі зарахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) даютьзмогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.
Перетвореннячастини вкладів населення в державні позики, призначені на потреби держави,здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейськихощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейськихзобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні заразце досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.
Використаннядержавою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державнікредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних ціннихпаперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Цяформа державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційніпроцеси.
Казначейськіпозики як формадержавного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомогипідприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунокбюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країніця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.
Відносинипо лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування,оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державноївлади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і в інших цілях.Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормоюпроцента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств ігосподарських організацій через їхнє особливе становище на ринку або погіршенняекономічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, ає засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічнихструктур.
Вокремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеноїорганами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськимиорганізаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде проумовний державний кредит — гарантовані позики. За гарантованими позиками урядреально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможностіплатника. Певний час Україна видавала гарантії і погоджувалася брати на себезобов'язання за розрахунками, насамперед за поставки нафти і нафтопродуктів,газу і інших енергоносіїв. Визнання державою такої заборгованості реальнопереносить борги з фактичних боржників на все населення. У даний час ситуаціядокорінно змінилася. Відбулось чітке розмежування державних фінансів і фінансівпідприємств, а гарантії надаються лише на умовах платності, строковості,майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.[19]
Міжнароднийдержавний кредит являєсобою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовомуринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державнихзовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності,терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованимипроцентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значніекономічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільговихумовах.
Основноюметою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу,подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчоїдопомоги.
Наданнязовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальнихурядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди,республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бутифінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватніособи — міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угрупування. Доїх числа належать Світовий банк. Міжнародний валютний фонд, Європейський банкреконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти,на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотиригрупи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни — позичальника;проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційніпроекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організаційнадаються на вигідних умовах під низькі проценти (5-7 % річних) на строк до 20років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, щоздійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочерговогозначення. Погашення позик і виплата процентів по них може відбуватися післязакінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3-5років після використання кредитних коштів.
Найбільшускладність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і вплані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземнихкомерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвідбагатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.[10]
Державнізовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредитидержав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони буваютьсередньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валютікраїни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодоюсторін здійснюється товарними поставками чи валютою.
Державнийкредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особіорганів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Основнакласична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальникомкоштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансовіресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволеннядержавних потреб.
Будучикредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умовиобов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг такихоперацій значно менший, ніж при попередній формі.
Утих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик абовиконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами,вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, якправило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вонипризводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сферіміжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника,так і кредитора. [5]
Банківськийпозиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метоюзабезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення йогоефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисоюбанківського кредитування суб'єктів господарювання є продуктивне використанняпозичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничихколективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови дляпогашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартостідодаткового продукту.
 Колиж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику коштинадходять у розпорядження- органів державної влади, перетворюючись в їхдодаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриттябюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів заними виступають кошти бюджету.
Державнийкредит — цевідносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферудержавно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів,сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільнікошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудовіколективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джереломдержавного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чифінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовахтоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб можевідбуватися і з примусу держави.
Формуваннядодаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільнихкоштів населення, підприємств і організацій — це одна сторонадержавно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв'язки,обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою.Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетнихнадходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власниківдержавних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингентплатників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й уцьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків,які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиноюодержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що йінша сторона державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.
Об'єктивнанеобхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільстваобумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостямидержави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки,соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни йуправління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштівпотребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджетузавжди обмежені. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємстві організацій органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державнізапозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела формування доходівдержави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування.
Доцільністьвикористання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави іпокриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідкамидля державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами(наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягаєтьсяна основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структурбез збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.
Призначеннядержавного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державоюдодаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджетудодатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниціміж бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдомобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуютьсябезпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, щодержавний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави,може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвиткудержави.
Державнийкредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплатупроцентів і виграшів за державними позиками.
Державнийкредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну іконтрольну.
Черезрозподільну функцію державного кредиту забезпечується формуванняцентралізованих грошових фондів держави або їх використання на принципахстроковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізуєдодаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнахдержавні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту іпосідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.
Сутністьрегулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що вступаючи вкредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентнихставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.
Державарегулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних групінвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможнийпопит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати,наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової масив обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприкладучителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишитьсянезмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.
Виступаючина фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичковіресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільнікошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичковогопроцента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнечапозичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферувиробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державнихцінних паперів.
Яккредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість.У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу,експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, черезгарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державнихпрограм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашеннязаборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їхбанкротства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні абонапівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризикнеплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння новихринків збуту національної
продукції.Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити,що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їхдопомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів абонеобхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.
Контрольнафункція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів.Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даноїкатегорії:
1)Цяфункція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фондугрошових коштів;
2)Охоплюєрух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит передбачаєповернення отриманих коштів;
3)  Здійснюєтьсяне тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.
Контрольпоширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. Восновному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення ісвоєчасність сплати відсотків.[14]
державнийкредит борг

2.Державний боргта його види
Існуваннядержавного кредиту призводить до появи державного боргу і необхідності чіткоїсистеми управління ним.
Державнийборг — це сумазаборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.
Загальнасума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави(як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи виданігарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органамвлади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державнийборг. Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточномуроці, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даниймомент позиками. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості йвідсотків, що мають бути сплачені за позиками.
Структурнодержавний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. У деяких підручниках внутрішній боргвизначається як заборгованість кредиторам держави в даній країні, а зовнішній — заборгованість кредиторам за межами даної країни. Тобто поділ державного боргуна внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валютіноміновано зобов'язання — в іноземній чи в національній. Однак з посиленнямінтеграційних процесів в економіці і випуском внутрішніх позик, номінованих увільно конвертованій валюті поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній зацією ознакою став некоректним. Тому внутрішній борг — це сукупність зобов'язаньдержави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов'язань державиперед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номінованозобов'язання).
Особливістюсьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державноговнутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується яксукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачаєпогашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну.Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає такожневиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки(неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі передпрацівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т.ін.).
Слідзазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Поверненнявнутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовогопотенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталуз держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває увласності держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, якправило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішнімипозиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашеннізовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивнесальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави ідають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.
Досвідрозвитку світової економіки підтвердив, що державний борг — це складне явище,зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати своюспецифіку. Державні запозичення не завжди призводять до банкрутства держави абодо її зубожіння, а сама по собі наявність державного боргу не дає уявлення щодореального стану державних фінансів. Підтвердженням тому є досвід. Англії, якавважається батьківщиною державного кредиту і яка, незважаючи на зростаннядержавного боргу, досягла розквіту економіки.[12]
Державнийборг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристикстановища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП.Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показникавважає 80-100 %. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг щодо ВВП становив у США69 %, у Німеччині — 56 %, у Франції — 51,9 %, у Великобританії — 46,6 %, уЯпонії — 87 %, в Італії — 126,7 %. На початок 1996 р. найбільший розмірзовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд дол.) і Китай (111 млрд дол.). Значнірозміри зовнішнього боргу мають також Бразилія, Індонезія, Угорщина. За данимиОрганізації економічного співробітництва та розвитку, відбувається зростаннязовнішньої заборгованості у світі. Особливо вирізняються стрімкими темпамизростання заборгованості країни, що розвиваються. До категорії країн ізнадмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років малиперевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношеннявеличини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величиниборгу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220 %. У більшості країнсвіту величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величинаосновної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичногорічного обсягу валового внутрішнього продукту.
Борговаполітика нашої держави почала формуватись у 1994-1995 р., коли державнезапозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено міжурядовимипозикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнароднихфінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційніпозики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньоїдержавної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев'ять років(1993-2001 рр.) Україною ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Системавнутрішнього запозичення найбільшого розвитку досягла у 1997-1998 рр., колищорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. грн.Однак після фінансової кризи 1998 р. внутрішні запозичення пішли на спад і вданий час істотного значення в мобілізації коштів не відіграють. Проблемизапозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнюються недостатнімрозвитком фінансово-банківської інфраструктури, котра не в змозі акумулюватитимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із розвиненоюринковою економікою основними кредиторами держави є фізичні особи. Але вУкраїні залучення державою коштів від населення утруднене, по-перше, черезнизький рівень доходів громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави ідо банків. Разом з тим за оцінками експертів на руках у населення перебуває8-10 млрд. дол. США готівкою, а вклади населення в комерційних банках, у томучислі і в Ощадному банку України, постійно зростають — щорічно в середньому на35-50 %. Це свідчить про наявність потенційних можливостей у подальшомунарощуванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по відновленнювнутрішнього фінансового ринку є переорієнтація внутрішніх фінансовихпозичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання,суттєве їх здешевлення.
Щодозовнішніх запозичень, то їх обсяг останніми роками дещо скоротився. Безумовно,рівень ризику, пов'язаний із наданням кредитів Україні, дуже високий. Протеслід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, що орієнтуєтьсяна інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і міжнародних фінансовихорганізацій, і урядів європейських країн, і Європейського Союзу в цілому. Однакможливості в залученні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму вкредитуванні. Так, у 2000-2002 рр. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банкреконструкції і розвитку припиняли кредитні програми у зв'язку з невиконаннямУкраїною узятих на себе зобов'язань. Але після поліпшення ситуації в частинідосягнення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики кредитуваннявідновлювалось.
Здійснюючивнутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговуваннядержавного боргу. Існування великого державного боргу може підірвати економічнезростання країни і негативно впливати на і"ї фінансове становище. Залежновід характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їхподіляють на короткострокові та довгострокові.
Короткостроковінаслідки державного боргу існують як проблема «витіснення», адовгострокові відомі як «тягар» боргу.
Ефект«витіснення» виникає через підвищення ринкових процентних ставок, якевідбувається у випадку фінансування за допомогою випуску державних ціннихпаперів бюджетного дефіциту. Боргове фінансування бюджетного дефіциту стимулюєзростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійсненняінвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сферивиробництва.
Довгостроковінаслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу таспоживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періодіпризводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбуваєтьсявнаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиціїскорочуються, а приватні заощадження починають розміщуватися в державні борговізобов'язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничі потужності,призначені майбутньому поколінню, що уповільнює економічне зростання іпризводить до зниження доходів населення.
Оскількиджерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податковінадходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованістьбюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними,соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості європейських країнпідтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів,які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державнихзапозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговуваннядержавного боргу, є найменш ефективним шляхом. Цілком очевидно, що кошти, якінадходять від державних позик, повинні бути закріплені за бюджетом розвитку. Цестворює передумови для їх інвестування в економічний розвиток, завдяки чомудодаткові доходи, отримані від зростання ВВП, можуть бути джерелом погашенняпозик.
Граничнірозміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна РадаУкраїни одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.[18]

3.Проблемивнутрішнього боргу
В Україні в 1992 році прийнято Закон “Про державний внутрішній боргУкраїни”, яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строковіборгові зобов’язання уряду України в грошовій формі.
Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває узагальнодержавній власності.
Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюєМіністерство фінансів України через банківську систему України шляхомпроведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, іншихцінних паперів, їх нього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентівв іншій формі.[4]
Внутрішнійдержавний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючиадміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати вдержавних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникаютьу зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту тазобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які єофіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитніборги. Останні зобов’язання, як правило, не враховуються у складі державногоборгу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.
Згідно з Законом України «Про державний внутрішній боргУкраїни», до державного внутрішнього боргу відносяться строкові борговізобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргувходять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду.Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань.Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов’язання угрошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити Внутрішнязаборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР,прийняті на себе Україною
Доскладу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов’язання:
1.ЗаборгованістьКМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в боргові цінніпапери.
2.Заборгованістьз погашення обслуговування борговихх цінних паперів перед комерційними банками.
3.Зобов'язаннящодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадномубанку України.
4.Грошовікошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати вдержавних установах, пенсій, стипендій та інших, передбачених законодавствомобов'язкових виплат громадянам.
5.Зобов'язанняперед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданихкредитів та позик.
6.Компенсаціязаборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ [13]
3.1Сучасний стан внутрішнього боргу
В результатіоб'єктивних обставин та внаслідок помилок, які були допущені у політицізалучень фінансових ресурсів за допомогою випуску ОВДП, сформуваласянераціональна структура внутрішнього боргу України. Вона полягала в тому, щобільша частина державного внутрішнього боргу була короткотерміновою, щообмежувало результативність політики оптимізації управління та обслуговуваннядержавного боргу. Збільшення внутрішнього боргу в умовах економічноїнестабільності призвело до виникнення ряду проблем. Серед них такі, яквиникнення спекулятивних тенденцій в розвитку ринку облігацій внутрішніхдержавних позик; невідповідність між рівнями дохідності державних облігацій таефективністю використання залучених коштів. Названі проблеми змусили урядвдатися до перегляду засад функціонування вітчизняного ринку державнихзобов'язань.
Спираючись нарезультати дослідження ринку облігацій внутрішньої державної позики автор відмічає,що існували недоліки, як в стратегічному управлінні боргом, так і в йогообслуговуванні. До недоліків стратегічного управління внутрішнього державногоборгу слід віднести зростання внутрішньої короткотермінової заборгованості тавідповідно збільшення видатків з бюджету на обслуговування боргу; мало місцефінансування за рахунок залучених коштів неефективних поточних видатківбюджету, що зумовило створення специфічної фінансової піраміди на ринкудержавних цінних паперів. До проблем безпосереднього обслуговування боргувідносяться також непрозорість і закритість ринку та встановлення цін нааукціонах без врахування реального попиту та пропозиції.
Крім класичноїформи державного внутрішнього боргу, в Україні в 1994 – 1999 роках створивсяспецифічний внутрішній борг, що виник в державі в результаті несвоєчасноївиплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, пенсій, стипендій,інших соціальних виплат.
Масовідовготривалі затримки виплати заробітної плати працівникам, зайнятим удержавному секторі економіки призвели до істотного зменшення грошовихнадходжень до різних соціальних фондів – Фонду соціального страхування,пенсійного фонду, Фонду зайнятості населення та інших, що, в свою чергу,послаблює соціальний захист незаможних верств населення країни.
Для недопущеннявиникнення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, та іншихсоціальних виплат потрібно, насамперед, вдосконалити нормативно-правову базу,яка повинна забезпечити повністю виконання дохідної частини бюджету, скороченнябюджетних витрат, введення майнової відповідальності підприємств іадміністративної відповідальності їх керівників за несвоєчасну виплатузаробітної плати, використання нетрадиційних джерел погашення заборгованості. Внутрішній борг складаєтьсяпереважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яканагромаджується з травня 1995 р., — 10,78 млрд. грн. (заборгованість пооблігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на1 січня 2007р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчовизначається сумою в 25,71 млрд. грн. [17]

4.Проблеми зовнішнього боргу
Проблемамасштабного збільшення обсягу зовнішніх боргів є однією з найбільш актуальних вумовах фінансової глобалізації та розвитку міжнародних фінансів. Так,найбільшим боржником в світі є США, яким належить майже четверта частина всіхзовнішніх позикових коштів світу, або майже 1,05 трлн. дол. США. Розвиненікраїни почали вдаватися до зовнішніх запозичень після ІІ світової війни длявідновлення своєї економіки. Найбільше значення прямі міждержавні кредити уформуванні державного боргу розвинених країн мали в 1950-х і 1960-х роках. Рольміжнародних фінансових організацій як кредиторів розвинених країн поступовозменшується. До найбільших боржників світу належать такі держави, як США,Німеччина, Канада, Франція, Швеція.
Важливуроль у сучасній структурі зовнішньої заборгованості країн світу відіграютькраїни з перехідною економікою. Протягом 1990-х рр. всі країни з перехідноюекономікою характеризувалися порівняно високим рівнем зростання зовнішніхборгів, що пов’язано з трансформаційними процесамита політичною й економічною нестабільністю.
Про рівеньзовнішньої заборгованості деяких країн Центральної та Східної Європи в1996-2002 рр. в порівнянні з Україною свідчить динаміка співвідношеннязовнішнього державного боргу і ВВП
Дані свідчатьпро відносно невисокий рівень зовнішнього державного боргу України у порівнянніз Угорщиною, Польщею та Румунією.
Післявступу країн Центральної та Східної Європи на шлях демократичних реформ іпобудови ринкової економіки західноєвропейського зразка (а також проявуактивного бажання вступу в різні політичні, економічні, фінансові, торгові таінші організації і блоки) відношення офіційних кредиторів і західних банків дозазначеної групи країн змінилося. Істотним джерелом фінансування країнЦентральної Європи стали відстрочки і реструктуризація платежів по зовнішніхборгах, що полегшило фінансово-економічний стан цих країн насамперед напочатковому етапі ринкових реформ, сприяло відновленню їхньоїкредитоспроможності, стимулювало залучення нових джерел фінансування.
Виходячиз критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг Українирозбивається на такі групи:
1. Кредити, залучені з метоюфінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансукраїни.
2. Пов’язані кредити, надані в рамкахміждержавних га міжурядових домовленостей.
3.Інвестиційнікредити, залучені суб'єктами господарської діяльності піддержавні гарантії.
4. Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавнимипозичальниками в рамках власних проектів розвитку
В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесівиконання державного бюджету. Розрахунки належних.до сплати сум із погашеннята обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США.Перерахунок унаціональну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні.Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є:
 1 Бюджет
 2 Золотовалютні резерви
 3 Кошти, отримані від приватизації державного майна.
 4 Нові запозичення.[21]
В Україні Забезпечення керованістю зовнішньоборгових процесів потребуєнакопичення достатнього обсягу міжнародних валютних резервів, зменшення обсягівзалучення зовнішніх комерційних позик державою; встановлення жорсткіших вимогдо формування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземнійвалюті і поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залученіукраїнськими банками від іноземних.[9]
4.1Сучасний стан зовнішнього боргу
Сумазовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує величинувнутрішнього боргу. Правда, в останні роки спостерігається відносне скороченнячастки зовнішнього боргу в загальній сумі державної заборгованості. Та загальначастка зовнішнього боргу в структурі державного боргу є високою. Па початок2007 р. гранична сума зовнішнього боргу держави була на рівні 8 млрд. дол.
Доскладу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні видизаборгованості (за джерелами фінансування):
1.Зобов'язанняза позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС,ЄБРР).
2.Заборгованість перед зарубіжнимидержавами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.).
3.Зобов'язання за позиками, наданимизакордонними комерційними банками).
4.Заборгованість фізичним та юридичним особам нерезидентам з обслуговування тапогашення зовнішніх позик.
Зврахуванням проведеного дослідження стану та динаміки зовнішнього державногоборгу України встановлено, що зважаючи на складну фінансово-економічну ситуаціюв державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростаннязовнішнього державного боргу. Так, з 1992 по 1996 рр. державний борг Українизріс з 3,3 млрд. дол. США до 10,4 млрд. дол. США. Причому, якщо внутрішній боргза даний період зріс лише на 69 %, то зовнішній державний борг — на 2100 %. Такезростання зовнішньої складової державного боргу України пояснюється, перш завсе, відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень.Основними причинами, що призвели до швидкого зростання зовнішнього боргуУкраїни у 1992-1996 рр., визначено наступні: хронічний бюджетний дефіцит,структурна деформація економіки, від’ємнесальдо платіжного балансу, низький рівень інвестиційної та інноваційної активності,що, в кінцевому результаті, визначили нестачу власних ресурсів для потребекономічного зростання.
Стрімке зростаннязовнішнього боргу містить у собі неабияку загрозу для банківської системиУкраїни, оскільки обсяг зовнішнього боргу українських банків перевищує обсягїхнього капіталу. Так, якщо на 1січня 2004 року зовнішній борг українськихбанків до їх капіталу становив 72,3%, на 1 січня 2006 року-76,7%, то на 1 січня2007 року зовнішній борг вже перевищував капітал банків на 23,4%, а на 1грудня2007 року-26,3%.[11]
Максимального свого значення державний борг Українита його зовнішня складова досягли в 1999 році. У наступні роки його динамікастабілізувалася. Цьому сприяли зміни у борговій політиці держави. Так, в 2000р. призупинилося кредитування України з боку МВФ і МБРР. У 2000, 2001, 2007роках по відношенню до попереднього періоду відбулося зменшення зовнішньогодержавного боргу.[24]

5.Управліннядержавним боргом
Ефективністьвикористання державних запозичень значною мірою залежить від системи управлінняборгом. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює державав особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їхрозміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управліннідержавним боргом можна виділити такі принципи:
 1 Безумовності- забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань передінвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла на себе,оформляючи договір запозичення коштів;
 2 Єдності — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань,емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;
 3 Зниженняризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизитивплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденційринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
 4 Оптимальністьструктури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави застроками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;
 5 Збереженняфінансової незалежності — підтримання оптимальної структури борговихзобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;
 6 Зниженнявартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунокдострокового викупу боргових зобов'язань держави;
 7 Прозорості- дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розглядуїх доцільності доостатнього погашення, забезпечення доступу міжнароднихрейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище україні-позичальнику.
Метаполітики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів тауникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.Процес управління державним боргом включає кілька етапів: залучення коштів;розміщення запозичених коштів; повернення боргу і виплата відсотків.[3]
Державнеуправління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетногопроцесу, де законом «Про державний бюджет» на відповідний рікустановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення.Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої, країни визначається двомафакторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, якийобсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Підчас обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так ідовгострокові характеристики державного боргу.
Управліннярозміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управлінняборгом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансуваннязростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництвотоварів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхіднийдля одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішньогоборгу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнутьнеприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результатікомерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимутькредитування країни.
Зметою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашенняборгів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.
Найпоширенішимиє рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.[15]
Рефінансуваннядержавного боргу — це погашенняосновної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщеннянових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхіднависока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринкурепутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповіднійкраїні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.
Реструктуризаціязаборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема,сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньоїзаборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.
Насьогодні найвідоміші сім основних схем реструктуризації зовнішнього державногоборгу: Зовнішній борг- облігації; Зовнішній борг-акції; Зовнішній борг-експорт;Зовнішній борг-внутрішній борг; Зовнішній борг-екологія; викуп зовнішньогоборгу; списання зовнішнього боргу. Застосування цих методів дало низці країнрозв’язати проблему непомірного обслуговування державного боргу, домогтисядовіри інвесторів, досягти фінансової стабілізації.[8]
У країні, де не тільки платники податків є боржниками, але й надержавному бюджеті важким тягарем висять внутрішній і зовнішній борг, питанняреструктуризації є головними. Верховна Рада України прийняла вже багато законівпро реструктуризацію боргів щодо підприємств, які мають стратегічне значення, атакож Закон України «Про реструктуризацію державного боргу». Але у зв'язку зпоширеною практикою списання та реструктуризації заборгованості підприємств,враховуючи низьку ефективність таких дій для структурної перебудовипідприємств, а також часті зловживання при їх проведенні, з'явиласянеобхідність у прийнятті законопроекту, який би врегулював порядок та умовисписання реструктуризації заборгованості підприємств перед бюджетами тадержавними цільовими фондами.
У Верховну Раду України поступив проект Закону України «Про порядок таумови списання і реструктуризації заборгованості підприємств перед бюджетами ідержавними цільовими фондами», який буде регулювати ці питання. Дія Законуспрямовуватиметься на списання та реструктуризацію податків і зборів, до якихналежать: ПДВ (крім податку на додану вартість із товарів, що імпортуються); Податокна прибуток підприємств; плата за землю; збір до Державного інноваційного фонду; Збірза спеціальне використання природних ресурсів; збір на соціальний захистнаселення; суми, пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно дозаконодавства України на заборгованість зі сплати обов'язкових платежів доПенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України.
З метою обмеження законів, що стосуютьсяреструктуризації та списання заборгованості, законопроектом передбачено, щоєдиною підставою для прийняття таких законів України є подання законопроекту,що, в свою чергу, розробляється і подається КМУ на розгляд Верховної Ради задва місяці до початку нового бюджетного року і розглядається разом із проектомдержавного бюджету України. Такий Закон може прийматися щодо всіх підприємстводнієї галузі, незалежно від форм власності, або щодо одного окремогопідприємства, продукція якого визначена стратегічно важливою для держави.
Законопроект визначає обов'язкові умови проведення реструктуризації тасписання заборгованості підприємств. Ці умови спрямовані на посиленняфінансової дисципліни підприємств, до них відносяться:
1. Своєчасна сплата поточних платежів до бюджетів та державних цільовихфондів протягом останнього фінансового року;
2.Збитковість підприємств викликана втручанням держави у йогогосподарську діяльність;
3. Реструктуризація чи списання заборгованості щодо певних підприємствпроводиться вперше;
4.Строк нагромадження у підприємства заборгованості перед бюджетами тадержавними фондами не перевищує три роки.
Реструктуризація проводиться шляхом розстрочення сплати заборгованостістроком на 24, 48, 60 місяців зі сплатою рівними частками до 15 числа кожногомісяця. Сплата починається з першого числа року, визначеного відповіднимзаконом про реструктуризацію заборгованості підприємства. При цьомуреструктурована податкова заборгованість не підлягає індексації, на неї неможуть нараховуватися проценти за податковим кредитом та пеня, застосовуватисяштрафні та фінансові санкції, передбачені законодавством України. Також строкипозовної давності, які визначаються цивільним законодавством України, непоширюються на вимоги, що випливають зі сплати реструктурованої податковоїзаборгованості.
Це вже другий законопроект з цього питання, який знаходиться на розглядіу ВР України. Можна сподіватися, що найближчого часу проблема реструктуризаціїта списання боргів буде вирішена, що надасть можливість багатьом підприємствамнормально функціонувати.
Необхідно звернути увагу на те, що питання управліннявнутрішнім державним боргом відносяться до компетенції Міністерства фінансівУкраїни. Національний банк України, виконує лише операції, пов'язані зрозміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними.
Слід також звернути увагу на те, що доскладу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України іпозичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпеченняфінансування загальнодержавних програм. У зв'язку з цим, склад Державного боргупотребує значних уточнень. Так, до нього не можуть бути віднесені борговізобов'язання за депозитними сертифікатами Національного банку України,заборгованість за державними платежами та інші види заборгованості, яківідповідно до чинного законодавства не віднесені до складу державноговнутрішнього боргу.
Керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованостікраїни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленнііз основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку длявизначення обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до категорії звисоким рівнем зовнішньої заборгованості (країни з надмірною та помірноюзаборгованістю) або категорії з незначною заборгованістю використовується, якмінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках доВВП), при цьому критерієм віднесення країни до відповідної категорії єперевищення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідноїкатегорії.
Вислів про те, що час від часу анулюється заборгованість передНаціональним банком України у контексті заборгованості за облігаціямивнутрішньої державної позик не відповідає дійсності. Так була проведена замінаоблігацій попередніх випусків, утримувачем яких був Національний банк України.Подальші «анулювання» не проводились.
Не відповідає також дійсності висновок про те, що Державний бюджетжодного разу не зводився без дефіциту. Державний бюджет України 2000 року бувбездефіцитним.
Методамиуправління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивнимспіввідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики. Конверсія — цезміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, якімають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позикиназивають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися такожодночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, колиоблігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивнимспіввідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють дооднієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
Відстроченняпогашення позики, як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансовонедоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговуванняраніше випущених позик. Анулювання боргу означає відмову уряду від йогопогашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністюдержави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.[23]
Щодовпливу на бюджет зазначених механізмів обслуговування державного боргу тарегулювання кількості грошей в обігу, то можна стверджувати: реструктуризаціяна ринкових умовах заборгованості уряду НБУ по ОВДП, з їх подальшим продажем навторинному ринку, веде до штучного наростання видатків, щодо обслуговуваннядержавного боргу, а також до загострення бюджетних проблем України.[1]

6. Борговіпарадокси і орієнтири державних запозичень
Економічнасуть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йомуфункції: а) фіскальна – залучення державою необхідних коштів для фінансуваннябюджетних видатків; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси черезкупівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.
Особливістюсьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державноговнутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується яксукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачаєпогашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. Адругий – це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальнихвиплатах населенню, пролонгованих у часі.
Особливостіфункціонування державних фінансів, пов’язані з сучасним станом борговогосектора національної економіки.
По-перше,протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискоренимзростанням державного боргу в Україні.
Більшетого кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргусвідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжуєтьсяскороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом існуваннятаких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат найого обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище самовідтворенняборгу.
Нарощуваннядержавного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодокредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, зхарактерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковийтягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попиті економічну базу зростання.
По-друге,спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційніпроцеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна системавідокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП,обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях.Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів уфонди споживання – витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунокпозикових, а не продуктивних схем.
Явищеуповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державногозапозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартостіпозичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програмиз належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витісненнядержавними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжнійтягар державного боргу.
Українськіоблігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках єодними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. Урізні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинномуринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніхфункціональних позик сягає 21% річних.[6]
По-третє,нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо прихарактеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДПпереважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності таекономічній безпеці держави.
Вітчизнянапрактика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банкуУкраїни на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУфактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місцепоєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно знегативного боку.
По-четверте,за весь час функціонування ринку державних запозичень не з’явилося повною міроюальтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.
Неефективнаподаткова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівнятидисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутностіфіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.
По-п’яте,з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатківу багатьох сферах.
По-шосте,ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамокфункціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межінаціональної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний”характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режимцього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постановКабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск іобслуговування чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетнимзаконодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.
Зазначеніособливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними інеприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умовнеможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.
Кардинальнимшляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобтоуправління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скороченнязаборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.[20]
Борговіпроблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використаннядосвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскількизахідна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідностіціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпукругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвідувідповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуваннямпоточної ситуації.[2]
Сьогоднізрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробкинауково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державнихзапозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямомдослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту,господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повиннівикористовуватися для вирішення поточних проблем.
Подальшийрозвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новимирисами.
Необхіднодобитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартостіобслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бутинайнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитнихставок банків.
Нагальнимє припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власностіНБУ.
Досягненнябездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій тадоходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштівпотребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативнийакцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.
Необхіднозапочаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їхфінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.
Потребуєрозвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) зметою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках.Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволитьреалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядуванняі послабить тиск на загальнодержавний бюджет.[16]

Висновки
Отже на основіданої курсової роботи можна зробити наступні висновки. Державний кредит — цезалучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. Державнийкредит може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішнійдержавний кредит виступаєв таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення вдержавні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейськіпозики, гарантовані позики
Міжнароднийдержавний кредит являєсобою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовомуринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державнихзовнішніх позик. Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупністьекономічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одногобоку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава єпозичальником, кредитором і гарантом.
Існуваннядержавного кредиту призводить до появи державного боргу і необхідності чіткоїсистеми управління ним.
Державнийборг — це сумазаборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.
Загальна сума державного боргу складається з усіхвипущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так ізовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, щонадаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державнимпідприємствам. Розрізняють внутрішній та зовнішній борг держави. В Україні в1992 році прийнято Закон “Про державний внутрішній борг України”, якимвизначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові борговізобов’язання уряду України в грошовій формі.
Станом на 1 січня2008р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначаєтьсясумою в 25,71 млрд. грн.
Зовнішній борг–сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами,незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов’язаня. Максимального свого значення державний борг України та йогозовнішня складова досягли в 1999 році. У наступні роки його динамікастабілізувалася. Цьому сприяли зміни у борговій політиці держави. Так, в 2000р. призупинилося кредитування України з боку МВФ і МБРР. У 2000, 2001, 2007роках по відношенню до попереднього періоду відбулося зменшення зовнішньогодержавного боргу. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежитьвід системи управління боргом. Управління державним боргом — це комплексзаходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умовзалучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможностідержави.
Найпоширенішимиє рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.
Рефінансуваннядержавного боргу — це погашенняосновної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщеннянових позик.
Реструктуризаціязаборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу
Боргові проблемиУкраїни не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвідурозвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західнапрактика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошейна боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругооборотукапіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно доспецифіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.
Сьогоднізрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробкинауково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державнихзапозичень.

Списоквикористаної літератури
1.Політико-економічний журнал«Економіка України» за 2002 рік № 5 с.16-24 Вахненко Т.П. «Напрямкивдосконалення боргової політики»
2.Політико-економічний журнал«Економіка України» за 2005рік № 4 с.112-118 Парнюк В.О. «Боргові парадоксиУкраїни»
3.Політико-економічний журнал«Економіка України» за 2007рік № 1 с.14-24 Вахненко Т.П. «Концептуальні засадиуправління національним боргом України»
4.Політико-економічний журнал«Економіка України» за 2007рік № 9 с.46-52 Колосова В.П. « Основні проблемивнутрішнього боргу України»
5. .«Фінанси України» за2001рік №4 с.35-38 Льовочкін С.В. «Проблема державного боргу»
6.«Фінанси України» за2001рік №5 с.75-79 Редькін О.С., Кокісаров О.В. «Деякі оцінки практикидержавних запозичень»
7.«Фінанси України» за 2004 рік,№ 1с. 49-55. Добровольська Л.М. «Державне кредитування»
8.«Фінанси України» за 2005 рік ,№ 9с. 46-55. Зражевська Н.В. «Механізм реструктуризації зовнішнього державногоборгу.»
9.«Фінанси України» за 2006 рік, №11, с.143-153 Вахненко Т.П. «Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовійсистемі.»
10.«Фінанси України» за 2007рік №10 с.3-18 Буковинський С.А, Унковська Т.Є. «Зростання ролі міжнародногокредитування»
11. «Фінанси України» за 2007р.,№12.с.40-50.Парнюк В.О. «Кредитування та відображення зовнішньоторгівельнихоперацій в Україні».
12. .«ФінансиУкраїни» за 2008рік № 5 с.68-73 Галан Н.І. «Трансформація державного боргу усвітовому господарстві.»
13.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О.Державні фінанси: Навч. посібник .-К.: Атака,2002.
14.Василик О.Д.Теорія фінансів: Підручник .-К.: НІОС,2000.
15.ГрітчинаМ.П.Фінанси (теоретичні основи ).К.-2002р.
16.КудряшовВ.А.Фінанси.(Загальна теорія),2003р.
17.ОпарінВ.М… Фінанси: Навч.Посібник.-К.: КНЕУ.-2001.
18.Суторміна В.М.Федоров В.М., Андрущенко В.А.Держава, податки, бізнес.-К.: Либідь ,1992р.
19.ФедоровВ., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми,напрямки.-К.-2002.
20.РоманенкоО.Р.Фінанси: Підручник .-К.Центр навчальної літератури,2004.-312с.
21.ЛунінаІ.О.Державні фінанси України в перехідний період .- НАН України, Інститутекономічного прогнозування .-К.:2000
22.Финасы.Учебник.Под.ред. Л. А. Дробозиной. -М.: ЮНИТИ,-1999р.
23.Финансы. Учебник.Под ред. М.В.Романовского, О.В.Врублевской, Б.М.Сабанти.- М.: Перспектива, Юрайт.-2001.
24.Фінанси: вишкілстудії: Навч. Посібник/ За ред… Юрія С.І.- Тернопіль :-«Карт-бланш».-2002.