Аналіз фінансового стану підприємства (на матеріалах ЗАТ "АТБ Групп")

Аналіз фінансового стану підприємства (на матеріалахЗАТ „АТБ Групп”).

ЗМІСТ
ВСТУП… 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГОСТАНУ ПІДПРИЄМСТВА… 6
1.1 Фінансовий стан та його роль у ефективності господарськоїдіяльності підприємства… 6
1.2 Інформаційне забезпечення оцінки фінансового станупідприємств… 14
1.3 Особливості підходів до прогнозування фінансового станупідприємства… 26
РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ЗАТ „АТБ ГРУПП”… 33
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства… 33
2.2 Інтегральна оцінка фінансового стану підприємства… 38
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА     47
3.1 Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовимстаном підприємства  47
3.2 Огляд методик діагностики банкрутства… 56
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ… 69
ДОДАТКИ… 75
ВСТУП
Актуальністьтеми. Фінансовийстан — це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства взовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентноздатність підприємства, йогопотенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантованіекономічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншимвідносинам. Тому можна вважати, що основна задача аналізу фінансового стану — показати стан підприємства для внутрішніх та зовнішніх споживачів, кількістьяких при розвитку ринкових відносин значно зростає. Зовнішніх користувачівфінансової інформації можна розбити на дві великі групи:
1.     особи й організації, що маютьбезпосередній фінансовий інтерес — засновники, акціонери, потенційні інвестори,постачальники і покупці продукції (послуг), різні кредитори, працівникипідприємства, а також держава, насамперед  в особі податкових органів. Так,зокрема, фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків при вирішенніпитання про  доцільність чи недоцільності видачі йому кредиту, а припозитивному рішенні цього питання — під які відсотки і на який термін;
2.     користувачі, що маютьнепрямий (опосередкований) фінансовий інтерес, — аудиторські і консалтинговіфірми, органи державного управління, різні фінансові інститути (біржі,асоціації і т.д. ), законодавчі органи й органи статистики, преса йінформаційні агентства.
Усі цікористувачі фінансової звітності ставлять перед собою задачу провести аналізстану підприємства і на його основі зробити висновки про напрямки своєїдіяльності стосовно підприємства в найближчій чи довгостроковій перспективі.Таким чином, у переважній більшості випадків, це будуть висновки по їхніх діяху відношенні даного підприємства в майбутньому, а тому для всіх цих осібнайбільший інтерес буде представляти майбутній (прогнозний) фінансовий станпідприємства. Це пояснює надзвичайну важливість задачі визначення прогнозногофінансового стану підприємства й актуальність питань, пов'язаних з розробкоюнових і поліпшенням існуючих методів такого прогнозування.
Метою аналізуфінансового стану підприємства є  оцінка його поточного стану, а такожвизначення того, по яких напрямках потрібно вести роботу з поліпшенню цьогостану. При цьому бажаним є такий стан фінансових ресурсів, при якомупідприємство, вільно маневруючи коштами, здатно шляхом ефективного їхньоговикористання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізаціїпродукції, а також витрати по його розширенню і відновленню. Таким чином,внутрішніми стосовно  даного підприємства користувачами фінансової інформації єпрацівники управління підприємством, від яких залежить його майбутнійфінансовий стан.
Актуальністьзадач, пов'язаних із прогнозуванням фінансового стану підприємства, відбита водному з використовуваних визначень фінансового аналізу, відповідно до якогофінансовий аналіз являє собою процес, заснований на вивченні даних профінансовий стан підприємства і результати його діяльності  в минулому з метоюоцінки майбутніх умов і результатів діяльності. Таким чином, головною задачеюфінансового аналізу є зниження неминучої невизначеності, пов'язаної зприйняттям економічних рішень, орієнтованих у майбутнє. При такому підходіфінансовий аналіз може використовуватися як інструмент обґрунтуваннякороткострокових і довгострокових економічних рішень, доцільності інвестицій;як засіб оцінки майстерності і якості управління; як спосіб прогнозуваннямайбутніх фінансових результатів. Фінансове прогнозування дозволяє в значніймірі поліпшити управління підприємством за рахунок забезпечення координаціїусіх факторів виробництва і реалізації, взаємозв'язки діяльності всіхпідрозділів, і розподілу відповідальності.
Метадослідження– обґрунтування принципів і методів аналізу фінансового стану вітчизнянихпідприємств.
Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі вирішуються наступні задачі:
·       дослідженняекономічної суті такого поняття як „фінансовий стан підприємства”;
·       визначенняролі фінансового стану у ефективності господарської діяльності підприємства;
·       комплекснаоцінка фінансового стану діючого вітчизняного підприємства;
·       аналізролі інституту банкрутства в поліпшенні фінансового стану підприємств;
·       напрацюваннядієвої методики прогнозування банкрутства підприємств, з урахуваннямукраїнської економічної специфіки.
Предметомдослідженнявиступають моделі діагностикою фінансового стану вітчизняних підприємств.
Об’єктом дослідження є діагностика фінансового стану ЗАТ „АТБ Групп”.
Методидослідження.Для  розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплексвзаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методипричинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямогоструктурного аналізу, моделювання.
Інформативноюбазою дослідження виступили праці вітчизняних та зарубіжних фахівців в галузі фінансовогоаналізу, матеріали спеціалізованої періодичної преси, нормативно-правовіматеріали.
Структурароботи.Робота складається із вступу, основної частини і висновків. У вступіобґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, предметта об’єкт дослідження, окреслюються методи та інформативна база дослідження.Основна частина присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектівдіагностики фінансового стану підприємства. У висновках сформульовано основнірезультати дослідження та наведено пропозиції автора щодо покращеннядіагностики фінансового стану підприємства.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА1.1 Фінансовий стан тайого роль у ефективності господарської діяльності підприємства
За умов переходуекономіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств угалузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного таякісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності,платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення ізміцнення фінансової стабільності.
Особливогозначення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємствза виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повиненнехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, якіможна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансовогостану підприємств.
Систематичнийаналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності тафінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства,розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності.Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим йогокредитування та диференціацію відсоткових ставок.
Фінансовийстан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементівсистеми фінансових відносин підприємства, визначається сукупністювиробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, щовідображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [20].
Фінансовий станпідприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної тафінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці видидіяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивнопозначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.
Як правило, щовищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижчаїх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає найого фінансовий стан
Неритмічністьвиробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацієюпризводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, врезультаті чого погіршується його платоспроможність.
Існує і зворотний зв'язок, оскількибрак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами,а отже у виробничому процесі.
Фінансовадіяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичногонадходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахунковоїі кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних ізалучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонуванняпідприємства [21].
Саме цимзумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансовогостану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільногофінансового стану.
Отже, фінансовийстан — це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.
Метою оцінкифінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельностівиробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботипідприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншимиустановами.
Фінансовий станпідприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різнихметодів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансовихрезультатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і вдинаміці — за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» уфінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансовихресурсів, їх раціонального розміщення.
Неефективністьвикористання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможностіпідприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві тареалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельностіпідприємства, до загрози економічних санкцій.
Основнимизавданнями аналізу фінансового стану є:
·       дослідженнярентабельності та фінансової стійкості підприємства;
·       дослідженняефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпеченняпідприємства власними оборотними коштами;
·       об'єктивнаоцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкостіпідприємства;
·       оцінкастановища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка йогоконкурентоспроможності;
·       аналізділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
·       визначенняефективності використання фінансових ресурсів [27].
Аналіз фінансовогостану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозівфінансового оздоровлення підприємств.
Кредитори таінвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризикиза позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсотковихставок.
У результатіфінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільшінформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансовогостану підприємства.
При цьому в ходіаналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточногофінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.
Аналізфінансового стану — це частина загального аналізу господарської діяльностіпідприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового тауправлінського аналізу.
Розподіл аналізуна фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерськогообліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидвавиди аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 1.1).
/>
Особливостямизовнішнього фінансового аналізу є:
·       орієнтаціяаналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;
·       множинністьоб'єктів-користувачів;
·       різноманітністьцілей і інтересів суб'єктів аналізу;
·       максимальнавідкритість результатів аналізу для користувачів.
Основним змістомзовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства,контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:
·       аналіз абсолютнихпоказників прибутку;
·       аналізпоказників рентабельності;
·       аналізфінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, йогоплатоспроможності та ліквідності балансу;
·       аналізефективності використання залученого капіталу;
·       економічнадіагностика фінансового стану підприємства.
На відміну відвнутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані таменш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізупов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішуютьобидва ці види аналізу.
Основним змістомвнутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:
·       аналізмайна (капіталу) підприємства;
·       аналізфінансової стійкості та стабільності підприємства;
·       оцінкаділової активності підприємства;
·       аналіздинаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на нихвпливають;
·       аналізкредитоспроможності підприємства;
·       оцінкавикористання майна та вкладеного капіталу;
·       аналізвласних фінансових ресурсів;
·       аналізліквідності та платоспроможності підприємства;
·       аналізсамоокупності підприємства.
Цей аналізздійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційнійбазі, включаючи й оперативні дані [31].
Традиційнапрактика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми йметоди його здійснення.
Можна назватишість основних прийомів аналізу:
1.     горизонтальний (часовий)аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;
2.     вертикальний (структурний)аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різнихфакторів на кінцевий результат;
3.     трендовий аналіз — порівняннякожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду,тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливуіндивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюєтьсяекстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період,тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);
4.     аналіз відносних показників(коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту абопозиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;
5.     порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремимипоказниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а такожміжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показникамиконкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.
6.     факторний аналіз — визначеннявпливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих(розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомівдослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз),коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним(синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативнийпоказник.
Предметомфінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування тавикористання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового станупідприємства — об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційнихможливостей підвищення ефективності формування й використання фінансовихресурсів — можуть застосовуватися різні методи аналізу.
Методифінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципівдослідження фінансового стану підприємства.
В економічнійтеорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізувзагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівенькласифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Неформалізованіметоди аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічномурівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Донеформалізованих належать такі методи:
експертних оцінок і сценаріїв,
·       психологічні,
·       морфологічні,
·       порівняльні,
·       побудовисистеми показників,
·       побудовисистеми аналітичних таблиць.
Ці методихарактеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення маютьінтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованихметодів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорсткоформалізовані аналітичні залежності, тобто методи:
·       ланцюговихпідстановок,
·       арифметичнихрізниць,
·       балансовий,
·       виокремленняізольованого впливу факторів,
·       відсотковихчисел,
·       диференційний,
·       логарифмічний,
·       інтегральний,
·       простих іскладних відсотків,
·       дисконтування.
У процесіфінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічноїстатистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний,елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичніметоди (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, методголовних компонентів) [20,31].
Використаннявидів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансовогостану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.
Фінансовий аналізздійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати таідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основнітипи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового станупідприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.
Дескриптивнімоделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; поданняфінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний тагоризонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичнізаписки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформаціїз бухгалтерської звітності.
Предикативнімоделі — це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вонивикористовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, йогомайбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точкикритичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделідинамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).
Нормативні моделі- це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльностіпідприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделівикористовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня сутьполягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічнихпроцесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичнихданих від цих нормативів.
Фінансовий аналіз значною міроюбазується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [31].
Таким чином, уході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватисянайрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широтазастосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються йогозавданнями в кожному конкретному випадку.
Підбиваючипідсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще разпідкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребоюсистематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходудо самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використанняфінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансовоїстабільності підприємства.
 
1.2 Інформаційнезабезпечення оцінки фінансового стану підприємств
Інформаційноюбазою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
·       балансу(форма № 1);
·       звіту профінансові результати (форма № 2);
·       звіту прорух грошових коштів (форма № 3);
·       звіту провласний капітал (форма № 4);
·       даністатистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, якавикористовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністюможна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься вбухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отжеє відкритою.
Кожнепідприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи,тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Цяінформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау».Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати такуінформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.
Усі показникибухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінністьдля своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить відїхньої вірогідності та дати складання звіту.
У ціломубухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як напевний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансуванняактивів за допомогою власного та залученого капіталу.
З поглядуфінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності [31,22].
Вона повиннауможливлювати:
·       оцінкудинаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
·       оцінкунаявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;
·       прийняттяобґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійсненняінвестиційної політики.
Фінансовий аналіз- це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства напідставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.
Звіт про фінансовірезультати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства запевний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретнудату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів завідповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).
У звіті профінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансовірезультати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі вкапіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайноїдіяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати відзвичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чистіприбуток чи збиток.
Отже, порівняноіз формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів іприбутків підприємства.
Фінансовазвітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансівпідприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденціїформування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, щосталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшенняфінансового стану підприємства у перспективі [20].
Неможливопереоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан тарезультати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективнихфінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансовихуправлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, яківідповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятнимидля користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті упопередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівняннівідповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією звикористанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
З цією метоюпідприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, якапідпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, дляприйняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються сутовнутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показникамиподібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Томузакономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації врамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.
Процес такоїуніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт уширокому розумінні — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні дляпорівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерськогообліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правилта принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремихоб'єктів бухгалтерського обліку.
Загальні вимогидо фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерськогообліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів Українивід 31.03.99 №87. Дане положення визначає:
·       метуфінансових звітів;
·       їх склад;
·       звітнийперіод;
·       якісніхарактеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансовихзвітів;
·       вимоги дорозкриття інформації у фінансових звітах.
П(С)БО 1 требазастосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами,організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами)усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут нерозглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.
Основою П(С)БО 1є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.)Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Фінансовазвітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображаєфінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.
Метою такоїзвітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого колакористувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансовоїінформації під час прийняття економічних рішень (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Інформаційні потреби
основних користувачів фінансової звітностіКористувачі звітності Інформаційні потреби Інвестори, власники
Придбання, продаж та володіння цінними паперами;
Участь у капіталі підприємства;
Оцінка якості управління;
Визначення суми дивідендів. Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємства Банки, постачальники та інші кредитори
Забезпечення зобов’язань підприємства;
Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання Замовники Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання Працівники підприємств
Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
Забезпечення зобов’язань підприємства перед працівниками Органи державного управління Формування макроекономічних показників
Для прийняттяекономічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація профінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому станіпідприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансовоїзвітності. За П(С)БО 1, до неї належать:
·       баланс;
·       звіт профінансові результати;
·       звіт прорух грошових коштів;
·       звіт провласний капітал;
·       приміткидо звітів.
Інші звіти(звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва группї, звітаудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовоюзвітністю.
Новий складзвітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (додатокА).
Компонентифінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подійза звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду,розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективнийаналіз діяльності підприємства (табл. 1.2).
Такі компонентифінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт провласний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, якіоб'єднуються у відповідні розділи.
Форми, перелікстатей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але підприємствозаносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звітутільки тоді, коли:
·       існуєймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних ізцією статтею;
·       оцінкастатті може бути достовірно визначена.
Наведемо такий приклад.За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звітупідприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з іншимидебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані боргом, або щодо яких отриманорішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення(див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевагаформальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим достягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сумпідприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовамидоговору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірновизначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити сумудебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повиннеоцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даноюситуацією. Обґрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми будеоцінено аудитором.
Таблиця 1.2
Призначення основних компонентів фінансової звітностіКомпонент фінансової звітності Зміст Використання інформації Баланс Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством на дату балансу Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому Звіт про фінансові результати Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період
Оцінка та прогноз: прибутковості діяльності підприємства;
структури доходів та витрат Звіт про власний капітал Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду Оцінка та прогноз змін у власному капіталі Звіт про рух грошових коштів Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства Примітка
Вибрана облікова політика. Інформація, не наведена у фінансових звітах, але обов’язкова за П(С)БО.
Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її зрозумілості
Оцінка та прогноз:
облікової політики;
ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання;
діяльність підрозділів підприємства тощо.
Перший критерійвідображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буденаведено статтю, — у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобтовідповідність результатів господарських операцій визначенню активів,зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.
Процес аналізу фінансової інформаціїна відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріямназивається визнанням.
Фінансовазвітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівняннуінформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, рухуйого грошових коштів, змін у складі власного капіталу.
Для того, щобфінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявністьу ній даних про:
·       підприємство;
·       датузвітності та звітний період;
·       валютузвітності та одиницю її виміру;
·       відповідніпоказники (статті) за звітний та попередній періоди;
·       обліковуполітику підприємства та її зміни;
·       аналітичнуінформацію щодо статей фінансових звітів;
·       консолідаціюфінансових звітів;
·       припинення(ліквідацію) окремих видів діяльності;
·       обмеженнящодо володіння активами;
·       участь успільних підприємствах;
·       виявленіпомилки та пов'язані з ними коригування;
·       переоцінкустатей фінансових звітів;
·       іншуінформацію.
Фінансовазвітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, яківизначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітноїінформації вона може втратити свою актуальність.
Дані фінансовоїзвітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а йдля їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатівдіяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутньогофінансового стану.
Під часпідготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридичнаособа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Таким чином, особистемайно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітностіпідприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбаченевідображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу таобов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків,дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципуавтономності підприємства.
Отже, якщовласник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшеннястатутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено уфінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власнікошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція невплине на показники фінансової звітності.
Фінансові звітискладаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства,тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потребиліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймніпротягом наступного звітного періоду).
За іншихобставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємстваприпинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження,підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансовихзвітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні таоборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємствоповинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку передкредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, азобов'язання — короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу засобівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковоювартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансовоїзвітності безперервно діючого підприємства.
Принцип періодичності передбачаєрозподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метоюскладання фінансової звітності.
За П(С)БО 1звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємстваабо для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бутиіншою.
Передбачаєтьсятакож складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючимпідсумком з початку року.
Тепер активи,підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби,нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складіпрямих та виробничих накладних витрат.
До собівартостіпридбаних активів включатимуться:
·       ціна придбання;
·       податки,мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);
·       витратина їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;
·       витратидоведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);
·       іншівитрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів.
Будь-якіторговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.
Щоб бутидостовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на їїважливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Томуфінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансовірезультати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, якінадають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення доокремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі длякористувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу.Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.
У складі річногобухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 «Звітпро рух грошових коштів» та форму № 4 «Звіт про власний капітал»та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише внезначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективногота перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнознихфінансово-економічних рішень.
Що ж стосуєтьсянепередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали напоказники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6,такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності абопояснюються в примітках (рис. 1.2).
Щоб скластифінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобтовибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірновідобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства тазабезпечити порівнянність фінансових звітів.
Наданнякористувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємствоповинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких зміну цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогоюпринципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянностіфінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінностіведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством аборізними підприємствами протягом певних звітних періодів.
Українськіпідприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики,які визначались п. 1 «Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку вУкраїні», затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 знаступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерськогозвіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупномузвітному році.
За П(С)БО 1підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючипринципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємствобуде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.
/>
Що ж стосуєтьсязмін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:
·       колиможливі такі зміни;
·       що невважається зміною облікової політики;
·       яквпливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;
·       якіпримітки слід давати у разі змін облікової політики.
Цілій низцігосподарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначенняможливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певнаневизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовуватипринцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чивитрати — занижені.
Сутність операційабо інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичноїформи. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такийспосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьомуактиві, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієїоперації як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємстваповинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньоююридичною формою.
Принцип єдиногогрошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операційпідприємства в його фінансовій звітності.
Під час складання фінансовоїзвітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щобдосягти належних якісних характеристик фінансової звітності.
Порівнюючи П(С)БО1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності вУкраїні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповненняформ річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжностіміж ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.
Методологічнівідмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:
·       якісніхарактеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувачазвітів, як держава;
·       невикористовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту надформою;
·       принципинарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення,послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.
 
1.3 Особливості підходівдо прогнозування фінансового стану підприємства
В економічнорозвинутих країнах усе більше поширення одержує використання формалізованихмоделей управління фінансами. Ступінь формалізації знаходиться в прямійзалежності від розмірів підприємства: чим крупніше фірма, тим у більшомуступені її керівництво може і повинне використовувати формалізовані підходи уфінансовій політиці. У західній науковій літературі відзначається, що близько50% великих фірм і близько 18% дрібних і середніх фірм воліє орієнтуватися наформалізовані кількісні методи в управлінні фінансовими ресурсами й аналізіфінансового стану підприємства. Нижче приведена класифікація саме кількіснихметодів прогнозування фінансового стану підприємства [30].
Вихідним пунктомкожного з методів є визнання факту деякої наступності (чи визначеної стійкості)змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періодудо іншого. Тому, у загальному випадку, перспективний аналіз фінансового станупідприємства являє собою вивчення його фінансово-господарської діяльності зметою визначення фінансового стану цього підприємства в майбутньому.
Перелікпрогнозованих показників може відчутно варіювати. Цей набір величин можнаприйняти як  перший критерій для класифікації методів. Отже, по наборіпрогнозованих показників методи прогнозування можна розділити на:
1.     Методи, у яких прогнозуєтьсяодин чи кілька окремих показників, що представляють найбільший інтерес і значимістьдля аналітика, наприклад, виручка від продажів, прибуток, собівартістьпродукції і т.д…
2.     Методи, у яких будуютьсяпрогнозні форми звітності цілком у типовій чи укрупненій номенклатурі статей.
На підставіаналізу даних минулих періодів прогнозується кожна стаття (укрупнена стаття)балансу і звіту про фінансові результати. Величезна перевага методів цієї групиполягає в тому, що отримана звітність дозволяє всебічно проаналізуватифінансовий стан підприємства. Аналітик одержує максимум інформації, що він можевикористовувати для різних цілей, наприклад, для визначення припустимих темпівнарощування виробничої діяльності, для обчислення необхідного обсягу додатковихфінансових ресурсів із зовнішніх джерел, розрахунку будь-яких фінансовихкоефіцієнтів і т.д…
Методипрогнозування звітності, у свою чергу, поділяються на методи, у яких кожнастаття прогнозується окремо виходячи з її індивідуальної динаміки, і методи, щовраховують існуючий взаємозв'язок між окремими статтями як у межах однієї формизвітності, так і з різних форм. Дійсно, різні рядки звітності повиннізмінюватися в динаміці узгоджено, тому що вони характеризують ту саму  економічну систему [26].
У залежності відвиду використовуваної моделі всі методи прогнозування можна підрозділити на тривеликі групи (див. додаток Б):
1.      Методиекспертних оцінок, що передбачають багатоступінчасте опитування експертів поспеціальних схемах і обробку отриманих результатів за допомогою інструментаріюекономічної статистики. Це найбільш прості і досить популярні методи, історіяяких нараховує не одне тисячоріччя. Застосування цих методів на практиці,звичайно, полягає у використанні досвіду і знань торгових, фінансових,виробничих керівників підприємства. Як правило, це забезпечує ухвалення рішеннянайбільш простим і швидким чином. Недоліком є  зниження чи повна відсутністьперсональної відповідальності за зроблений прогноз. Експертні оцінкизастосовуються не тільки для прогнозування значень показників, але й ваналітичній роботі, наприклад, для розробки вагових коефіцієнтів, граничнихзначень контрольованих показників і т.п…
2.      Стохастичніметоди, що припускають імовірнісний характер як прогнозу, так і самого зв'язкуміж досліджуваними показниками. Імовірність одержання точного прогнозу росте зростом числа емпіричних даних. Ці методи займають провідне місце з позиціїформалізованого прогнозування й істотно варіюють по складності використовуванихалгоритмів. Найбільш простий приклад — дослідження тенденцій зміни обсягупродажів за допомогою аналізу темпів зростання показників реалізації.Результати прогнозування, отримані методами статистики, піддані впливувипадкових коливань даних, що може іноді приводити до серйозних прорахунків.
Стохастичніметоди можна розділити на три типові групи, що будуть названі нижче. Вибір дляпрогнозування методу тієї чи іншої групи залежить від безлічі факторів, у томучислі і від наявних вихідних даних.
Перша ситуація — наявність тимчасового ряду — зустрічається на практиці найбільше часто:фінансовий  менеджер чи аналітик має у своєму розпорядженні дані про динамікупоказника, на підставі яких потрібно побудувати прийнятний прогноз. Іншимисловами, мова йде про виділення тренда. Це можна зробити різними способами,основними з яких є простий динамічний аналіз і аналіз за допомогою авторегресійнихзалежностей.
Друга ситуація — наявність просторової сукупності — має місце в тому випадку, якщо з деякихпричин статистичні дані про показник відсутні або є підстава думати, що йогозначення визначається впливом деяких факторів. У цьому випадку можезастосовуватися багатофакторний регресійний аналіз, що представляє собоюпоширення простого динамічного аналізу на багатомірний випадок.
Третя ситуація — наявність просторово-тимчасової сукупності — має місце в тому випадку, коли: а)ряди динаміки недостатні по своїй довжині для побудови статистично значимихпрогнозів; б) аналітик має намір врахувати в прогнозі вплив факторів, щорозрізняються по економічній природі і їх динаміці. Вихідними даними служатьматриці показників, кожна з яких являє собою значення тих самих показників зарізні  періоди чи на різні послідовні дати.
3.      Детермінованіметоди, що припускають наявність функціональних чи жорстко детермінованихзв'язків, коли кожному значенню факторної ознаки відповідає цілком визначененевипадкове значення результативної ознаки. Як приклад  можна привестизалежності, реалізовані в рамках відомої моделі факторного аналізу фірми Дюпон.Використовуючи цю модель і підставляючи в неї прогнозні значення різнихфакторів, наприклад виручки від реалізації, оборотності активів, ступеняфінансової залежності й інших, можна розрахувати прогнозне значення одного зосновних показників ефективності — коефіцієнта рентабельності власногокапіталу.
Іншим наочнимприкладом служить форма звіту про прибутки і збитки, що представляє собоютабличну реалізацію жорстко детермінованої факторної моделі, що пов'язуєрезультативну ознаку (прибуток) з факторами (доход від реалізації, рівеньвитрат, рівень податкових ставок і ін.).
Тут не можна незгадати про ще одну групу методів, заснованих на побудові динамічних імітаційнихмоделей підприємства. У такі моделі включаються дані про плановані закупівліматеріалів і комплектуючих, обсягах виробництва і збуту, структурі витрат,інвестиційної активності підприємства, податковому оточенні і т.д. Обробка цієїінформації в рамках єдиної фінансової моделі дозволяє оцінити прогнознийфінансовий стан группї з дуже високим ступенем точності. Реально такого родумоделі можна будувати тільки з використанням персональних комп'ютерів, щодозволяють швидко робити величезний обсяг необхідних обчислень. Однак ці методине є предметом даної роботи, оскільки повинні мати під собою набагато більшшироке інформаційне забезпечення, чим бухгалтерська звітність підприємства, щоунеможливлює  їхнє застосування зовнішніми аналітиками.
Формалізованімоделі прогнозування фінансового стану підприємства зазнають критики по двохосновних моментах: (а) у ході моделювання можуть, а фактично і повинні бутирозроблені кілька варіантів прогнозів, причому формалізованими критеріяминеможливо визначити, який з них краще; (б) будь-яка фінансова модель лишеспрощено виражає взаємозв'язки між економічними показниками. Насправді ці тезинавряд чи мають негативний відтінок; вони лише вказують аналітику на існуючі обмеженнябудь-якого методу прогнозування, про які необхідно пам'ятати при використаннірезультатів прогнозу [26].
Основнимикритеріями при оцінці ефективності моделі, використовуваної в прогнозуванні,служать точність прогнозу і повнота представлення майбутнього фінансового станупідприємства. З погляду  повноти, безумовно найкращими є методи, що дозволяютьпобудувати прогнозні форми звітності. У цьому випадку майбутній станпідприємства можна проаналізувати не менш детально, ніж його дійсне положення.Питання з точністю прогнозу трохи більш складне і вимагає більш пильної уваги. Точність чи помилка прогнозу — це різниця між прогнозним і фактичнимзначеннями. У кожній конкретній моделі ця величина залежить від ряду факторів.
Надзвичайноважливу роль відіграють історичні дані, використовувані при виробленні моделіпрогнозування. В ідеалі бажано мати велику кількість даних за значний періодчасу. Крім того, використовувані дані повинні бути «типовими» зпогляду  ситуації. Стохастичні методи прогнозування, що використовують апаратматематичної статистики, пред'являють до історичних даних цілком конкретнівимоги, у випадку невиконання яких не може бути гарантована точністьпрогнозування. Дані повинні бути достовірні, порівнянні, досить представницькідля прояву закономірності, однорідні і стійкі [25].
Точність прогнозуоднозначно залежить від правильності вибору методу прогнозування в тім чиіншому конкретному випадку. Однак це не означає що в кожнім випадку застосовнатільки яка-небудь одна модель. Цілком можливо, що в ряді випадків  кількарізних моделей видадуть відносно надійні оцінки. Основним елементом у будь-якіймоделі прогнозування є  тренд чи лінія основної тенденції зміни ряду. Убільшості моделей передбачається, що тренд є лінійним, однак таке припущення незавжди закономірне і може негативно вплинути на точність прогнозу. На точністьпрогнозу також впливає використовуваний метод відділення від тренда сезоннихколивань -  додавання чи множення. При використанні методів регресії украйважливо правильно виділити причинно-наслідкові зв'язки між різними факторами ізакласти ці співвідношення в модель.
Важливопам'ятати, що помилки прогнозу рядків звітності і помилки визначення по нихрезультативних показників ( фінансових коефіцієнтів) у більшості випадків незбігаються. Дійсно, нехай якийсь коефіцієнт F визначається в такий спосіб:
F = ( x + y ) /z                                                           
де x, y, z — деякі рядки бухгалтерського чи аналітичного балансу.
Це досить типовийвид для фінансових показників. І нехай абсолютні помилки прогнозу рядківскладають відповідно dx, dy, dz. Тоді абсолютна помилка прогнозу F буде дорівнювати:
/> 
Для відносноїпомилки на підставі наведених вище формул одержимо:
/>
Тобто, якщо,наприклад, точність прогнозу кожного з рядків x, y і z склала 10%, те, поклавшиx = y, одержимо точність визначення F:
/>
Таким чином,точність прогнозу фінансових коефіцієнтів у методах, що ґрунтуються на побудовіпрогнозної звітності, завжди нижче точності, з якою визначаються самі прогнознізначення рядків звітності. Тому, якщо аналітик, як це і повинне бути, маєвизначені вимоги до точності визначення фінансових коефіцієнтів, то повиннийбути обраний метод, що забезпечує ще більш високу точність прогнозу рядківзвітності.
Перш ніжвикористовувати модель для складання реальних прогнозів, її необхідноперевірити на об'єктивність, для того щоб забезпечити точність прогнозів. Цьогоможна досягти двома різними шляхами [26]:
1.     Результати, отримані задопомогою моделі, порівнюються з фактичними значеннями через якийсь проміжокчасу, коли ті з'являються. Недолік такого підходу полягає в тому, що перевірка«неупередженості» моделі може зайняти багато часу, тому щопо-справжньому перевірити модель можна тільки на тривалому тимчасовомувідрізку.
2.     Модель будується виходячи зусіченого набору наявних історичних даних.  Дані, що залишилися, можнавикористовувати для порівняння з прогнозними показниками, отриманими задопомогою цієї моделі. Такого роду перевірка більш реалістична, тому що вонафактично моделює прогнозну ситуацію. Недолік цього методу полягає в тому, щосамі останні, а отже, і найбільш значимі показники виключені з процесуформування вихідної моделі.
У світлівищесказаного щодо перевірки моделі стає ясним, що для того, щоб зменшитиочікувані помилки, прийдеться вносити зміни у вже існуючу модель. Такі змінивносяться протягом  усього періоду застосування моделі в реальному житті.Безупинне внесення змін можливо в тім, що стосується тренда, сезонних і циклічнихколивань, а також будь-якого використовуваного причинно-наслідковогоспіввідношення. Ці зміни потім перевіряються за допомогою вже описаних методів.Таким чином, процес оформлення моделі містить у собі кілька етапів: збір даних,вироблення вихідної моделі, перевірку, уточнення — і знову усе спочатку наоснові безупинного збору додаткових даних з метою забезпечення надійностімоделі як  джерело прогнозної інформації про фінансове положення підприємства.
При розробцікожної з моделей прогнозування передбачається, що ситуація в майбутньому небуде сильно відрізнятися від дійсної. Іншими словами, вважається, що всізначимі фактори або враховані в моделі прогнозування, або незмінні протягом усього періоду часу, на якому вона використовується. Однак модель — це завждиогрубіння реальної ситуації шляхом добору з нескінченної кількості діючихфакторів обмеженого числа тих з них, що вважаються найбільш важливими виходячиз конкретних цілей аналізу. Точність і ефективність побудованої моделі будутьпрямо залежати від правильності про обґрунтованість такого добору. Привикористанні моделі для прогнозування варто пам'ятати про існування факторів, свідомо чи несвідомо не включених у неї, які проте  впливають  на станпідприємства в майбутньому.
РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙАНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ЗАТ „АТБ ГРУПП”2.1Організаційно-економічна характеристика підприємства
ЗАТ «АТБ Групп»було створено 19 липня 1995 року у формі закритого акціонерного товариства. Кодза ЄДРПОУ    23389489. Номер свідоцтва про державну реєстрацію ЗАТ – 23389489.
Юридична адресапідприємства:  04119, м. Київ, Дегтярівська, б.36
Телефон:    (044)241-38-17
E-mail: paper@stalker.com.ua
Факс: (044) 241-38-19
WWW-адреса: stalker.com.uaОсновні види діяльності – виробництво та оптова торгівля меблями.
Організаційнуструктуру підприємства наведено на рис. 2.1.
/>
Найвищим керівниморганом підприємства є загальні збори акціонерів, які обирають генеральногодиректора ЗАТ. Генеральний директор призначає фінансового та виконавчогодиректора, в обов’язки яких входить поточне управління фінансовим та виробничимсектором підприємства.
У додатках В і Гнаведено порівняльний аналітичний баланс ЗАТ „АТБ Групп”. Розглянемо йогодокладніше.
Проаналізувавшипорівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне,так і негативне у фінансовому стані підприємства:
Позитивне:
·       зааналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2005-2006фінансовому році, а за період 2004-2005 рр. спостерігалося зменшення майнапідприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;
·       збільшеннямайна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн.або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн… або на 14,69% та збільшеннязапасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;
·       збільшеннязапасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, такяк наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить прозначне збільшення реалізації продукції підприємства;
·       зааналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на17,32%;
·       на 189,94тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.
Негативне:
·       дебіторськазаборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а такожвраховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активахскладала у 2006 році 31,40% (при нормативному значенні 10-20%) то це є вкрай негативнимпоказником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власнихдебіторів;
·       за періодз 2004 по 2006 рік кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства(зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 2006 році склав 0,08пунктів при нормативному значенні 0,20 – 0,35 пунктів).
Розглянемодетальніше середовище, в якому діє аналізоване підприємство. Середовищебудь-якої організації прийнято розглядати, як складову з трьох сфер: загальної(чи макрооточення), робочої (чи безпосереднього оточення) і внутрішнєсередовище. Макрооточення створює загальні умови існування організації взовнішнім середовищі. У цій частині аналізу розглядаються політико-правові,техніко-економічні, соціокультурні, екологічні і подібні фактори. Вивчення робочогосередовища припускає аналіз тих складових зовнішнього оточення, з якимиорганізація знаходиться в безпосередній взаємодії, це: покупці, постачальники,конкуренти, кредитори, акціонери. Аналіз внутрішнього середовища спрямований навизначення потенціалу організації і, як правило, проводиться по наступнимосновних напрямках: маркетинг, виробництво, НІОКР, фінанси, персонал, структурауправління.
Існує кількаметодів оцінки умов діяльності підприємства. Одними з найбільш розповсюджених івизнаних методів є Свот-аналіз (від SWOT — по початкових буквах англійськихслів: сила (strength), слабість (weakness), можливості (opportunіtіes),погрози (threats)), і Степ-аналізи (від STEP — по початкових букваханглійських слів: соціальні (socіal), технічні (technіcal),економічні (economіc), політичні (polіtіcal) фактори). Розглянемометодику проведення аналізу зовнішнього середовища на основі Свот-аналізу, якбільш відомого.
Свот-аналіз, якінструмент оцінки середовища функціонування підприємства, складається з двохчастин. Його перша частина спрямована на вивчення зовнішніх можливостей(позитивні моменти) і погроз (негативні моменти), що можуть виникнути дляпідприємства в сьогоденні і майбутньому. Тут виявляються стратегічніальтернативи. Друга частина пов'язана з дослідженням сильних і слабких сторінпідприємства. Тут оцінюється потенціал підприємства. Іншими словами, Свот-аналіздозволяє провести комплексне вивчення зовнішнього і внутрішнього стану господарюючого суб'єкта. Складемо матрицю СВОТ – аналізу для ЗАТ „АТБ Групп”(див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
СВОТ – аналіз ЗАТ „АТБ Групп”
 
Сильні сторони
Слабкі сторони Наявність кваліфікованого персоналу, що має досвід роботи в даній області Наявність старого, зношеного устаткування на підприємстві Накопичений багаторічний досвід роботи на ринку виробництва меблів Можливі неузгодженість по термінах при одночасній реалізації проекту і покупці нового цеху Гарні ділові зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками матеріалів і комплектуючих Відсутність джерел фінансування Низька трудомісткість виробництва Труднощі в організації збуту великого обсягу продукції Завойована частка регіонального ринку виробництва меблів (3%) Існуюча низька ефективність процесу відвантаження споживачам продукції Зручне місце розташування підприємства Нечітко оформлені умови договору Близькість до транспортних магістралей Затягування термінів партнерами при постачаннях устаткування Забезпеченість виробництва всіма необхідними комунікаціями Наявність виробничих потужностей, що дозволяють підтримати нове виробництво за рахунок існуючого устаткування Висока якість продукції, що відповідає європейському рівню Активна маркетингова політика Наявність лідера проекту й управлінської команди Висока маржинальна рентабельність виробництва продукції на новому технологічному обладнанні
Зовнішні сприятливі можливості
Зовнішні погрози підприємству Попит на меблі в Україні, країнах СНД і у світі досить високий і має стійку тенденцію до збільшення Зниження грошової складової в розрахунках зі споживачами продукції Позитивна тенденція зростання виробництва меблевої галузі в Україні Зниження загальної платоспроможності підприємств Сформований імідж підприємства у споживачів продукції Затримка росту інвестиційної активності Підтримка з боку міських органів влади дій підприємства по збільшенню обсягів виробництва продукції Нестабільна політична ситуація Становлення ринкових відносин в Україні Нестабільність господарського, податкового, банківського й іншого законодавств в Україні Бажання закордонних постачальників устаткування сприяти залученню інвестицій для модернізації заводу Зміна податкового законодавства і знецінення гривні Бажання закордонних фірм поставляти устаткування на український ринок Недосконалість законодавства Зниження кредитної процентної ставки Бажання закордонних фірм поставляти меблі на український ринок
          
2.2 Інтегральна оцінкафінансового стану підприємства
Розглянемодокладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місцепідприємства в економічному середовищі та наскільки ефективними і безризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків,постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства,як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ,тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.
Поряд з якісноюознакою „стійкий фінансовий стан” та бездоганною репутацією підприємстванеобхідно мати науково обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансовогостану підприємства. В Україні розроблена й діє Методика інтегральної оцінкиінвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентстваз питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98.Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних зазмістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристикамичинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану будебазуватися саме на рекомендаціях даної Методики. У таблиці 2.2 наведено основніпоказники, які характеризують майновий стан підприємства.

Таблиця 2.2
Показники оцінюваннямайнового стану ЗАТ „АТБ Групп”
 № п/п Показник Формула для розрахунку 2004 2005 2006 1 2 3 4 5 6 1 Частка основних засобів в активах Залишкова варість ОЗ / Активи 0,05 0,07 0,07 2 Коефіцієнт зносу основних засобів Знос ОЗ / Первісна вартість ОЗ 0,47 0,50 0,50 3 Коефіцієнт оновлення основних засобів Збільшення за звітний період первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗ х 0,26 0,18
         Частка коштів інвестованих восновні засоби збільшилась на 0,02 пункта. Як свідчить коефіцієнт зносуосновних засобів майно підприємства зношене на 50% і темпи оновлення майнападають (коефіцієнт оновлення у 2006 році зменшився на 0,08 пунктів).
         Однією з найважливішиххарактеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансовастійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодоволодіння своїм майном і його використання.
         Відповідно до забезпеченостізапасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансовоїстійкості.
         1. Абсолютна стійкість– для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів;платоспроможність підприємства гарантована: З .
         2. Нормальна стійкість– для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаютьсядовгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З .
         3. Нестійкий фінансовийстан – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів тадовгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики;платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З .
         4. Кризовий фінансовийстан – для забезпечення запасів не вистачає „нормальних” джерел їхформування; підприємству загрожує банкрутство: З >ВОК + КД + КК.
         У таблиці 2.3 проведенорозрахунок фінансової стійкості для ЗАТ „АТБ Групп”.
Таблиця 2.3
Аналіз фінансової стійкостіЗАТ „АТБ Групп”№ п/п Показник 2004 2005 2006 а 1 2 3 4 1 Власний капітал 193,40 186,20 227,16 2 Необоротні активи 158,10 205,90 251,20 3 Власні обігові кошти (р.1-р.2) 35,30 -19,70 -24,03 4 Довгострокові зобов’язання 0,00 0,00 0,00 5 Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів (р.3 + р.4) 35,30 -19,70 -24,03 6 Короткострокові кредити та позики 0,00 517,30 631,11 7 Загальний розмір основних джерел покриття запасів (р.5+р.6) 35,30 497,60 607,07 8 Запаси 1115,80 1428,70 53,92 9 Надлишок або нестача власних обігових коштів  (р.3-р.8) -1080,50 -1448,40 -77,95 10 Надлишок або нестача власних коштів і довгострокових кредитів і позик (р.5-р.8) -1080,50 -1448,40 -77,95 11 Надлишок або нестача основних джерел покриття запасів (р.7-р.8) -1080,50 -931,10 553,15 12 Тип фінансової стійкості  кризовий кризовий  нестійкий 
         Таким чином, як свідчатьдані таблиці 2.3, у 2006 році фінансова стійкість підприємства дещо покращиласьу порівнянні з попередніми періодами і тип фінансової стійкості підприємствазмінився з кризового на нестійкий.
         Розглянемо докладнішепоказники фінансової стійкості підприємства (див. табл. 2.4).

Таблиця 2.4
Показники фінансовоїстійкості ЗАТ „АТБ Групп”№ п/п Показник Формула для розрахунку 2004 2005 2006 1 2 3 4 5 6 1 Маневреність робочого капіталу Запаси / Робочий капітал 31,61 -2,05 -72,52 2 Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) Власний капітал / Пасиви 0,07 0,07 0,07 3 Коефіцієнт фінансової стабільності Позиковий капітал / Пасиви 0,08 0,08 0,08 4 Коефіцієнт фінансової стійкості Власний капітал + довгострокові зобов’язання / Пасиви 0,07 0,07 0,07
Розглянемодокладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 2.4. Показник маневреностіробочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах.Напрямок позитивних змін даного показника – зменшення, що ми і спостерігаємо уаналізованого підприємства.
         Коефіцієнт фінансовоїнезалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішнізобов’язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бутибільше або дорівнювати 0,5. Як бачимо протягом аналізованого періоду цейпоказник є незмінним і його значення суттєво менше нормативного, що свідчитьпро недостачу у підприємства власних активів для покриття зовнішніхзобов’язань.
         Коефіцієнт фінансовоїстабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами.Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільністьпідприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. Внашому випадку його значення складає лише 0,08.
         Коефіцієнт фінансовоїстійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальномуобсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства йогозначення становить 0,07, що не відповідає нормативному.
         Поряд з абсолютнимипоказниками фінансової стійкості доцільно розрахувати сукупність відносниханалітичних показників – коефіцієнтів ліквідності (див. табл. 2.5).
Таблиця 2.5
Показники оцінюванняліквідності активів ЗАТ „АТБ Групп”№ п/п Показник Формула для розрахунку 2004 2005 2006 1 2 3 4 5 6 1 Коефіцієнт покриття Поточні активи / Поточні пасиви 1,01 0,99 0,99 2 Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість 0,27 0,40 0,40 3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності Кошти / Поточні пасиви 0,29 0,08 0,08
Коефіцієнтпокриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягомроку. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Якбачимо, значення цього показника для ЗАТ „АТБ Групп” практично відповідаєнормативному.
Коефіцієнтспіввідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатністьпідприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року.Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення дляаналізованого підприємства свідчить про не виважену політику стосовно власнихдебіторів.
Коефіцієнтабсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідуватикороткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходитьсяв межах 0,20 – 0,35. У 2004 році значення цього коефіцієнта відповідалонормативному, проте в подальшому, внаслідок різкого скорочення грошових коштіву підприємства, значення коефіцієнта становили 0,08 для 2005 та 2006 років, щоє значно меншим за нормативне. Проте ймовірність того, що всі кредиторизабажають відразу отримати борг від підприємства є досить низькою.
Розглянемопоказники ділової активності  підприємства у аналізованому періоді (див. табл.2.6).
Таблиця 2.6
Показники оцінювання діловоїактивності ЗАТ „АТБ Групп”№ п/п Показник Формула для розрахунку 2004 2005 2006 1 2 3 4 5 6 1 Фондовіддача Чиста виручка / Основні виробничі фонди 49,13 61,72 56,61 2 Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти) Чиста виручка / Обігові кошти 3,65 3,44 4,21 3 Період одного обороту обігових коштів (днів) 360 / Коефіцієнт оборот. обігових коштів 98,50 104,78 85,49 4 Коефіцієнт оборотності запасів (обороти) Собівартість / Середні запаси 5,82 7,45 6,65 5 Період одного обороту запасів (днів) 360 / Коеф. обор. запасів 61,86 48,31 54,11 6 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти) Чиста виручка / Середня дебіторська заборгованість 127,78 212,66 147,22 7 Період погашення дебіторської заборгованості (днів) 360/Коеф. обор. деб. заб. 2,82 1,69 2,45 8 Період погашення кредиторської заборгованості (днів) Середня кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації 105,27 111,02 92,09
         Розглянемо кожен з наведенихпоказників окремо:
1.     фондовіддача – показує скільки виручкиприпадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію дозбільшення (хоча у 2006 році фондовіддача була менша ніж у 2005 році, проте впорівнянні з 2004 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить прозбільшення ефективності використання основних фондів підприємства;
2.     період одного оборотуобігових коштів – визначає середній період від витрачання коштів для виробництвапродукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2005році збільшився (з 99 днів у 2004 році) до 105 днів, проте у 2006 роціспостерігається його найнижче значення – 86 днів. Зменшення цього показникасвідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;
3.     період одного обороту запасів – це період, протягом якогозапаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показникаспостерігалося у 2005 році (48 днів), у 2006 році він дещо збільшився істановив 54 дні, проте це є менш ніж у 2004 році (62 дні);
4.     показники періоду погашеннядебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємствонабагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власнихкредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обохвипадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження данихпоказників.
На завершенняаналізу розглянемо основні показники рентабельності підприємства (див. табл.2.7).
Таблиця 2.7
Аналіз показників рентабельності ЗАТ „АТБ Групп”№ п/п Показник Формула для розрахунку 2004 2005 2006 1 2 3 4 5 6 1 Рентабельність капіталу (активів) Чистий прибуток / Активи 0,03 0,03 0,01 2 Рентабельність власного капіталу Чистий прибуток / Власний капітал 0,48 0,46 0,01 3 Рентабельність реалізації Чистий прибуток / Виручка 0,01 0,01 0,00 4 Рентабельність реалізованої продукції Прибуток від операційної діяльності / Виручка 0,01 0,01 0,01 5 Період окупності капіталу Активи / Чистий прибуток 29,95 31,17 108,15
З наведених данихслід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвихзмін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєвознизилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власногокапіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибуткупідприємства.
Таким чином,провівши аналіз фінансового стану ЗАТ „АТБ Групп”  можна зробити наступнівисновки:
·       основнізасоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;
·       фінансовастійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція дойого покращення;
·       показникиліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;
·       показникиділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основноїпродукції і мають позитивну тенденцію до покращення.
Отже, дляпокращення свого фінансового стану та збільшення об’єму  виробництва тареалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з бокузовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство. Також можназробити припущення, що базуючись саме на даних міркуваннях Антимонопольнийкомітет України на початку 2004 року дав дозвіл ТОВ „Кроно-Інвест” (Польща),основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності натериторії країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій  ЗАТ „АТБГрупп”.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИУПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА3.1 Діагностикабанкрутства як засіб управління фінансовим станом підприємства
  
         Банкрутство та санаціяпідприємств є невід’ємною частиною економічних відносин в умовах ринку. Законодавствопро банкрутство має виконувати три основні функції:
1.     Бути механізмом запобіганнянепродуктивному використанню активів підприємств.
2.     Бути інструментомреабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значнірезерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.
3.     Сприяти якнайповнішомузадоволенню претензій кредиторів [31].
Головне завданняпровадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішомузадоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Цього можна досягти:
·       продажеммайна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюєтьсяв процесі ліквідаційної процедури;
·       успішноюреалізацією плану санації боржника;
·       черезреалізацію плану реорганізації.
Отже, арбітражнийсуд може застосовувати до боржника такі типи процедур:
·       ліквідаційні;
·       реорганізаційні;
·       санаційні.
До ліквідаційнихпроцедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвалиарбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролемкредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном тареорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.
До прийняттянового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший методзадоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутихкраїнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. УФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набравчинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензійкредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самихзасадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвиненихкраїн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року,також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадженнясправи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим.
У червні 1999 р.Верховна Рада України ухвалила Закон «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом», визначивши його чинність з1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в галузі санації тазапобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначеннябанкрутства: банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможністьборжника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимогикредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктомбанкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошовізобов'язання визнано арбітражним судом [31].
За своєю суттю інституціябанкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання.Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. В Україні спостерігаєтьсястійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Проте, що закінчувати всі справи про банкрутство ліквідацією боржників з продажемїхнього майна не завжди доцільно, яскраво свідчать такі дані: за останні роки вУкраїні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, не перевищували 1,5відсотка від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальнимвважається показник у 30 відсотків). У цьому контексті слід зазначити, що однаіз функцій закону про банкрутство полягає в тому, що він повинен сприятиреабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значнірезерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньомуповинні бути закладені механізми фінансової санації чи реорганізації юридичноїособи. Саме такі механізми містяться в законодавствах про фінансову неспроможністьпідприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутствотакож не становить винятку [25, 31].
Підставою дляухвалення арбітражним судом проведення санації боржника може бути:
1.     Санаційна спроможністьборжника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції.
2.     Наявність реальнихможливостей виконання плану санації, відновлення платоспроможностіпідприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.
3.     Наявність санатора, який маєдостатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.
Ініціативасанації може походити від самого підприємства-боржника. Як правило, у такомуразі справа про банкрутство також ініціюється боржником. Нагадуємо, що церобиться в тому разі, коли підприємство є санаційно спроможним, однак йомубракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається знадією отримати відстрочення платежів кредиторам, наприклад у разі укладаннямирової угоди. Відтак разом із заявою про банкрутство боржник подає до арбітражногосуду план санації та проект мирової угоди.
Як ужезазначалося, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщопісля опублікування в засобах масової інформації відповідного оголошеннянадійшли пропозиції від осіб, котрі бажають узяти участь у санації боржника.Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санаторами, мають податизаяву до арбітражного суду з письмовою гарантією погашення боргів особи, протиякої розпочато провадження справи про банкрутство. До заяви треба додати:
а) планфінансової санації (реорганізації) боржника;
б) відомості профінансовий стан та платоспроможність санатора;
в) дані прохарактер майнових відносин між боржником та потенційним санатором.
Для санаторамотивуючими стимулами можуть бути такі:
здобуття контролюнад підприємством-боржником;
·       ефектсинергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації,диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;
·       збереженнянадійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача продукції тощо;
·       приватизаціяпідприємства, якщо воно має державну форму власності.
Особа, яка бажаєвзяти участь у санації боржника, має право ознайомитися з його майновим іфінансовим становищем безпосередньо на підприємстві. Потенційний санатор можетакож дати доручення аудиторській чи консалтинговій фірмі провести санаційнийаудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності.
Санація вводитьсяна строк не більше ніж дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чикеруючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще на кількамісяців (до шести) або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення пропогодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (санатора),схвалення плану санації боржника.
Одночасно звинесенням ухвали про санацію арбітражний суд призначає керуючого санацією.Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваженнярозпорядника майна (або й керівника підприємства, якщо на це є згода комітетукредиторів чи інвесторів). З дня винесення ухвали про санацію припиняютьсяповноваження керівника боржника (зрозуміло, якщо його не призначено керуючимсанацією). Керуючий санацією має право:
·       самостійнорозпоряджатися майном боржника;
·       укладативід імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди;
·       у разінаявності відповідних підстав, відмовлятися від виконання договорів боржника.
Суттєвим є те, щокеруючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію маєправо відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до початкупровадження справи про банкрутство, якщо:
·       виконаннядоговору ставить боржника в явно невигідні умови;
·       договір єдовгостроковим (понад один рік) або таким, що передбачає настання позитивнихрезультатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випускупродукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
·       виконаннядоговору може з певних причин завадити відновленню платоспроможності боржника.
Угоди боржника(на подання керуючого санацією) можуть бути визнані арбітражним судомнедійсними за умови, коли:
·       угодуукладено боржником із заінтересованими особами на шкоду іншим заінтересованимособам;
·       угодуукладено боржником з окремим кредитором чи іншою заінтересованою особою зашість і менше місяців до прийняття рішення про санацію, коли вона надаєперевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею)частки (паю) в майні боржника у зв'язку з виходом зі складу учасників чизамовників боржника.
До основнихобов'язків керуючого санацією належать такі:
·       прийманняв господарське відання майна боржника та його інвентаризація;
·       відкриттяспеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
·       розробкаплану санації боржника;
·       забезпеченняведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
·       здійсненнязаходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника;
·       періодичнийзвіт перед комітетом кредиторів про хід реалізації плану санації [2] .
План санації(реорганізації) боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санаціюборжника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для розглядуплан санації (реорганізації). В іншому разі, арбітражний суд має право прийнятирішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Занаявності санаторів план санації розробляється та погоджується з їхньою участю.
План санаціїрозглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією вчотиримісячний строк від дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію.План вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів булоподано понад половину голосів кредиторів — членів комітету кредиторів [2].
Схваленийкомітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторівподаються керуючим санацією до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніжчерез п'ять днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Арбітражнийсуд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, якіможуть бути у формі:
·       плануреорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);
·       плануфінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).
Планреорганізації розробляється в тому разі, коли фінансування санації здійснюєтьсязовнішнім інвестором. Це означає, що головна мета провадження справи пробанкрутство — задоволення претензій кредиторів — досягається (головним чином)за рахунок коштів санатора. Саме тому обов'язковими складовими частинами плануреорганізації повинні бути:
1.     умови участі санатора взадоволенні вимог кредиторів;
2.     умови та порядокреорганізації юридичної особи-боржника;
3.     механізм виплати санаторомборгу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).
Перший пунктповинен містити угоду між боржником і санатором про надання фінансових ресурсівабо про переведення боргу на санатора (що є можливим лише за згодоюкредиторів).
Участь санатора уфінансуванні боржника здебільшого відбувається способом залучення його доскладу учасників (власників) підприємства. Це може здійснюватися зі збереженнямюридичного статусу та правової форми організації бізнесу боржника або в процесіреорганізації останнього. Саме тому другим елементом плану реорганізації єузгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника.Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власникастатутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора. Якщо суб'єктбанкрутства — господарське товариство, умови реструктуризації статутного фондуузгоджуються між його учасниками та санаторами. Включення санатора до складуучасників (власників) підприємства може відбуватися такими, головне, способами:
·       в ходізбільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративнихправ нової емісії викуповуються санатором;
·       урезультаті переуступлення частини корпоративних прав санатору власникамипідприємства, що підлягає санації;
·       унаслідокзлиття, поглинання чи приєднання.
Третім елементомсанаційної реорганізації є погодження між санатором та кредиторами умов виплатиборгу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.
Планфінансової санації. У разі визнання боржника санаційно спроможним може бути прийняте рішенняпро реалізацію плану фінансової санації, який розроблено боржником (назамовлення боржника) або керуючим санацією. Головна ідея плану санації — створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунокфінансово-господарської діяльності боржника. План санації зі збереженнямстатусу юридичної особи має певні особливості. Він значною мірою базується намобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санаціївласників підприємства і його кредиторів. Для реалізації плану підприємствотреба на певний час звільнити від обов'язків виконання його платіжнихзобов'язань. Цього можна досягти укладанням мирової угоди.
План санації,який акцептується в ході провадження справи про банкрутство, дещо відрізняєтьсявід того, котрий реалізується в до-судовому порядку. Він повинен містити такуінформацію:
1.     Аналіз причин фінансовоїкризи.
2.     Оцінку фінансового стануборжника до початку санації.
3.     Заходи щодо нормалізаціїфінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності,ліквідності та прибутковості).
4.     Узгоджений з кредиторамипорядок відстрочення виконання платіжних зобов'язань.
5.     Докладні відомості про те,наскільки реалізація плану санації поліпшить шанси задоволення претензійкредиторів.
6.     Порівняльні розрахункизадоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разізадоволення вимог проведенням ліквідаційних процедур.
7.     Прогнозні показникифінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санаціїіз вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензійкредиторів.
8.     Механізми контролю за ходомреалізації плану.
На клопотаннябудь-кого з кредиторів або самого боржника, арбітражний суд може відхилити плансанації у разі подання обґрунтованих доказів того, що в результаті ухваленнярішення про санацію, становище однієї із заінтересованих сторін буде гіршим,ніж за здійснення ліквідаційних процедур.
Функції контролюта нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражногокеруючого. Якщо в процесі нагляду буде встановлено, що вимоги кредиторів невиконуються або не можуть бути виконані, згідно з передбаченими в плані санаціїумовами, арбітражний керуючий повідомляє про це арбітражний суд та комітеткредиторів. Останні приймають щодо цього відповідне рішення аж до здійсненняліквідаційних процедур у примусовому порядку.
За п'ятнадцятьднів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового їїприпинення, керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовийзвіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів.
Одночасно зізвітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з таких пропозицій:
1.     припинити процедуру санації узв'язку з відновленням платоспроможності боржника;
2.     звернутися до арбітражногосуду з клопотанням про продовження процедури санації;
3.     звернутися до арбітражногосуду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційноїпроцедури.
Звіт керуючогосанацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторівнаправляються в арбітражний суд не пізніше ніж через п'ять днів після датипроведення зборів. Затвердження арбітражним судом звіту є підставою длявинесення ним ухвали про припинення провадження справи про банкрутство [2].
На жаль,процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належногопоширення й застосовується досить рідко. Законодавство про банкрутство маєсуттєво стимулювати процеси фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання .
3.2 Огляд методикдіагностики банкрутства
Невід'ємною рисоюпідприємництва в ринковій економіці є ризик, пов'язаний з можливістюбанкрутства підприємства. Ризик поширюється не тільки на особу чи фірму, щопонесли збитки як результат своєї господарської діяльності, але і на осіб, щонадали їм засоби в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний чигрошовий кредит і т.п.).
Очевидно, невикликає сумнівів той факт, що, чим раніш буде виявлена тенденція, що ведепідприємство до банкрутства, і, відповідно, чим раніш будуть початі визначеніпроцедури по порятунку підприємства, тим більше імовірність виходу группї зкризи. Отже, виникає питання про визначення показників, здатних прогнозувати розвитокподій на ранніх стадіях.
У той час якінститут банкрутства давно і з успіхом працює за рубежем, у нашій країні цяпроблема стала актуальної тільки порівняно недавно. Оскільки  система, щоіснувала, не допускала банкрутств, те і прогнозувати було нічого.
Питанням прогнозуваннянеплатоспроможності завжди займалися як академічні кола, так ібізнес-консультанти. Тому, можна говорити як про теоретичний, так і практичномупідході до проблеми.
Перші досвіди по оцінцістану группї були початі ще в дев'ятнадцятому столітті. Показниккредитоспроможності був, мабуть, першим показником, що застосовувався дляподібних цілей. Особливо активними в цій області були купці, будучи особливозацікавленими, у визначенні потенційної платоспроможності своїх клієнтів. У1826 році побачив світло перший дайджест группй, що відмовилися платити засвоїми обов'язками, згодом відомий як Stubbs Gazette.
Однак тільки вдвадцятому столітті фінансові й економічні показники стали широко використовуватися,причому не тільки для прогнозування банкрутства, як такого, але і дляпрогнозування різних фінансових утруднень.
Таким чином, додійсного моменту існує більш сотні різним робіт, присвячених прогнозуваннюбанкрутства підприємства. Однак, практично усі відомі автору роботи буливиконані на заході (в основному в США). Відповідно питання про їхнюзастосовність в українських умовах як і раніше залишається відкритим.
Також слідзазначити, накопичений досвід показує, що моделі прогнозування банкрутства, якправило, складаються з різних коефіцієнтів з деякими вагами. Причому, які самекоефіцієнти входять у модель, визначається або на основі статистичних, абоекспертних оцінок.
Таким чином, нанинішньому етапі розвитку української економіки виявлення несприятливихтенденцій розвитку підприємства, прогнозування банкрутства здобуваютьпершорядне значення. Так, в Україні розроблена і діє Методика проведенняпоглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможностіпідприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобіганнібанкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 [8].
Основнимзавданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попереднійта поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули накінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначенняпідприємства платоспроможним 9неплатоспроможним) та подання пропозиції щододоцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможнихпідприємств і організацій.
Дослідженняметодами мультиплікативного дискримінантного аналізу зв’язку між значеннямипоказників фінансового стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду)підприємств дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозуванняймовірності банкрутства.
Найпоширенішиминині методи діагностики банкрутства запропонував у 1968 р. відомий західнийекономіст Е. Альтман – Z – моделі [31]. За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначаєтьсякоефіцієнтом покриття Кп і коефіцієнтом автономії (фінансовоїнезалежності) Кавт за формулою:
Z = — 0,3877 – 1,0736 * Кп+ 0,0579 * Кавт
         Для підприємств, у яких Z =0, імовірність банкрутства становить 50%. Від’ємні значення Z свідчать прозменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z>0, то ймовірність банкрутстваперевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z.
         Ця модель проста, непотребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозуєймовірність банкрутства. Похибка ∆ Z = /> 0,65.
         За даними фінансової звітності ЗАТ „АТБГрупп” розрахуємо індекс Z для аналізованого підприємства станом на 2006 рік:
Z = -0,3877 – 1,0736 * 0,99 + 0,0579 * 0,07 = -0,3877 – 1,062864 +0,004053 = -1,45462
Отже, ймовірність банкрутства дляпідприємства не перевищує 50%.
         Для того щоб прогноз бувточніший, у західній практиці фінансового аналізу застосовують п’ятифакторнумодель визначення індексу Z:
Z = 3,3*К1 + 1,0*К2+ 0,6*К3 + 1,4*К4 + 1,2*К5
де
К1 = />;
К2 = />;
К3 =/>;
К4=/>
К5 =/>.
         Критичне значення Z = 2,675. Із цим значеннямпорівнюється розрахункове значення Z для конкретного підприємства. Якщо Z 2,675, це свідчить про сталийфінансовий стан підприємства.
         Незважаючи на привабливістьметодики, за допомогою якої можна просто отримати кількісну характеристикутакого складного поняття, як банкрутство, застосування індексу істотнообмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу К3. Цеможливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондовихбіржах. Враховуючи недостатню розвиненість фондового ринку в Україні, звертанняпереважної більшості українських підприємств до індексу Альтмана буденекоректним.
         Українські підприємстваможуть застосовувати тест, запропонований Е.Альтманом у 1983р. [19].
Z83 = 3,107*К1 + 0,995*К2+ 0,42*К13 + 0,847*К4 + 0,717*К5
де К13 = />.
         Граничне значення індексу Z83 дорівнюватиме 1,23. Якщо Z83 1,23, це свідчить про сталийфінансовий стан підприємства.
         Розрахуємо індекс Z83 для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:
Z83 = 3,107* 0,01083 + 0,995* 3,82945 +0,42* 0,15144 + 0,847* 0,00057 + 0,717* (-0,0074) = 3,94791
         Як бачимо індекс свідчитьпро сталий фінансовий стан досліджуваного підприємства.
         Крім індексу Альтмана узарубіжних країнах використовують показник діагностики платоспроможності Конанаі Гольдера:
Z = 0,16х1 – 0,22 х2+ 0,87 х3 + 0,10 х4 – 0,24 х5,
де
х1 = />;
х2 = />;
х3 = />
х4 = />;
х5 = />.
         Наведені рівняння булиотримані методами кореляційного аналізу статистичної вибірки даних щодо 95малих і середніх промислових підприємств. Наведемо вірогідності затримкиплатежів для різних значень Z (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Вірогідність затримкиплатежів для різних значень ZЗначення Z +0,210 +0,480 +0,002 -0,026 -0,068 -0,087 -0,107 -0,131 -0,164 Вірогідність затримки платежів, % 100 90 80 70 50 40 30 20 10
         Розрахуємо показникдіагностики платоспроможності Конана і Гольдера для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006рік:
Z = 0,16* 0,36446– 0,22 * 0,07027+ 0,87 * 0,00315 + 0,10 * 0,05399 – 0,24 * 0,02333 = 0,04539
         Згідно даного показникавірогідність затримки платежів для ЗАТ „АТБ Групп” складає 80%, проте цейпоказник не використовується у вітчизняній практиці аналізу фінансового станутому, що він враховує специфіки української економіки і його значення не єоб’єктивним.
         У зарубіжній практиціфінансового аналізу відомі також тести на ймовірність банкрутства Лису (Zл) та Таффлера (ZТ).
Zл = 0,063х1 + 0,092х2+ 0,057х3 + 0,001х4,
де
х1 = />;
х2 = />;
х3 = />
х4 = />.
         Граничне значення Zл = 0,037. При Zл > 0,037– підприємство має добрідовгострокові перспективи, при Zл
         Розрахуємо показник Лису дляЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:
Zл = 0,063* 0,92229 + 0,092* 0,00758 +0,057* 0,00057 + 0,001* 0,15144 = 0,05899
         Таким чином, за показникомЛису підприємство має добрі довгострокові перспективи.
ZТ = 0,03х1 + 0,13х2+ 0,18х3 + 0,16х4,
х1 = />;
х2 = />;
х3 = />
х4 = />.
         Якщо ZТ > 0,3 – підприємство має добрідовгострокові перспективи, при ZТ
         Розрахуємо показник Таффлерадля ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:
ZТ = 0,03* 0,0388 + 0,13* 0,9223 +0,18* 0,1952 + 0,16* 3,8294 = 0,7689
         Тест Таффлера також свідчитьпро добрий фінансовий стан підприємства.
Таким чином,можна зробити висновок, що об'єктивні труднощі в одержанні відповідноїінформації роблять створення дієвої моделі прогнозування банкрутства напідставі статистичних даних в Україні проблематичним.
Однак, наявністьвеликої кількості робіт, виконаних у руслі розглянутої проблеми, дозволяє намзовсім по-особливому підійти до побудови своєї моделі. Ми можемо розглядативсіх працювавших до нас у цій області дослідників як  експертів.
Користаючись цимнакопиченим колективним досвідом, ми зможемо і відібрати показники, щонайбільше часто зустрічалися в аналогічних моделях, і визначити ваги, з якимиці показники повинні входити в модель.
Робота припускає2 кроки.
Усі показникиможна розділити на 5 груп:
(1) показникиліквідності
(2) показникирентабельності
(3) показникиструктури балансу
(4) показникиоборотності
(5) іншіпоказники
Визначаютьсяпорівняльні ваги різних груп показників, виходячи з частоти їхнього включення вмоделі різних дослідників. Тут ми припускаємо, що кожен дослідник до насуключав той чи інший показник у свої моделі, керуючись своїми уявленнями пройого значимість. Чим більше дослідників уключали даний показник у свою модель,тим, отже, більше значимість цього показника, тим більшу питому вагу вінповинний мати.
Спочатку, як ужевказувалося, ми визначимо ваги окремих груп показників із зазначених 5 груп.Далі при зважуванні показників їх досить класифікувати по зазначеним 5 групам,привласнити кожному показнику відповідну вагу і трансформувати його так, щобсума ваг дорівнювала 100.
Проблема виникне,якщо в модель включаються два чи більш показники з однієї групи. Ми вважаємо,що їхня сумарна вага повинна дорівнювати вазі групи, а їхні частки вагивизначаються або, виходячи з їхніх відносних ваг у групі, або з розуміньдослідника.
Аналіз показав,що в різних роботах зустрічається всього 45 показників. Причому по зазначенихгрупах вони розподіляються в такий спосіб (табл.3.2)
Таблиця3.2
Аналізпоказників для моделі прогнозування банкрутстваГрупа показників Кількість показників Частка показників групи показники ліквідності 36 29% показники рентабельності 23 19% показники структури балансу 32 26% показники оборотності 16 13% інші показники 16 13% Разом 123 100%
Таким чином,показник, що відноситься до групи показників ліквідності, ввійде в будь-якусистему показників з вагою 29%. Якщо ж цих показників буде два чи більше, те цявеличина і буде їхньою сумарною вагою. 
Дана універсальнасистема зважування показників може бути використана для зважування будь-якихпоказників, використовуваних для прогнозування неплатоспроможностіпідприємства.
Однак,користаючись тією же ідеєю, можна спробувати побудувати свою модель стосовно доукраїнських умов. Для цього ми відберемо показники, що найбільше частозустрічаються в моделях інших дослідників, додамо їм ваги відповідно до  того,що було описано вище, а потім уточнимо модель і перевіримо її«розділові» здібності на матеріалах українських підприємств.
У таблиці 3.3представлені ті ж показники, тільки тепер вони розміщені в порядку убуванняїхньої зустрічальності в моделі. В останньому стовпчику зустрічальністьпоказана наростаючим підсумком.
Як бачимо зтаблиці, на перші 5 показників приходиться 37% сумарної зустрічальності, а наперші 10 показників — уже 55%. Причому 10-м показником є відношення грошовогопотоку до короткострокової заборгованості.
Таблиця 3.3
Аналіз зустрічальностіпоказниківГрупа Назва Кількість Частка Частка наростаючим підсумком 1 Коефіцієнт покриття 12 10% 10% 1 Робочий капітал до активів 10 8% 18% 3 Чиста вартість власного капіталу до загальної величини заборгованості 9 7% 25% 2 Рентабельність продажів 7 6% 31% 2 Рентабельність власного капіталу 7 6% 37% 2 Рентабельність активів 6 5% 41% 4 Коефіцієнт оборотності активів 6 5% 46% 3 Власний капітал до загальної величини капіталу 4 3% 50% 5 Тенденція прибутковості 4 3% 53% 1 Грошовий потік до заборгованості 3 2% 55%
Вісім показниківдають 50% сумарної зустрічальності. Представляється, що на основі 8 показниківі варто будувати модель. Можливо, серед них є зайві, однак ці зайві будуть«відсічені» у результаті перевірки всієї системи на мультіколлинеарність.Як виняток в якості восьмого показника візьмемо не відношення власного капіталудо загальної величини капіталу підприємства, а відношення грошового потоку докороткострокової заборгованості. На наш погляд, цей показник є надзвичайноважливим, а його відносна непопулярність, на наш погляд, обумовлена деякимитруднощами в одержанні відповідних даних з одного боку, і порівняльною новизноюсамого показника з іншого.
У результаті вмодель спочатку включаються наступні показники:
·       Коефіцієнтпокриття
·       Відношенняробочого капіталу до активів. Під робочим капіталом розуміється різниця міжоборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями.
·       Відношеннячистої вартості власного капіталу до загальної величини заборгованості
·       Рентабельністьпродажів
·       Рентабельністьвласного капіталу
·       Рентабельністьактивів
·       Коефіцієнтоборотності активів
·       Відношеннягрошового потоку до короткострокової заборгованості
На основі данихпо 17 українських підприємствах різних галузей промисловості розрахуємозначення зазначених вище коефіцієнтів. З цих підприємств 6 класифіковані якбанкрути, 11 — як благополучні.
Для того, щобоцінити наскільки сильно розрізняються ці показники в благополучних підприємстві підприємств-банкрутів побудуємо довірчі інтервали з рівнем значимості 95% (табл.3.4).

Таблиця 3.4
Аналіз показників по групампідприємств Середнє значення Стандартне відхилення Довірчий інтервал (5%) Мінімальне значення Максимальне значення
НЕБАНКРУТИ Коефіцієнт покриття 2,00 1,26 0,36 1,64 2,37 Робочий капітал до активів 0,12 0,14 0,04 0,08 0,16 Чиста вартість ВК до загальної величини заборгованості 5,23 5,65 1,63 3,60 6,87 Рентабельність продажів 0,21 0,17 0,05 0,16 0,27 Рентабельність ВК 0,32 0,43 0,13 0,19 0,45 Рентабельність активів 0,19 0,20 0,06 0,13 0,26 Коефіцієнт оборотності активів 0,89 0,65 0,20 0,69 1,09 Грошовий потік до заборгованості 1,28 1,57 0,77 0,51 2,06
БАНКРУТИ Коефіцієнт покриття 0,70 0,29 0,10 0,60 0,80 Робочий капітал до активів -0,27 0,27 0,10 -0,36 -0,17 Чиста вартість ВК до загальної величини заборгованості 2,39 4,60 1,59 0,80 3,99 Рентабельність продажів -0,07 0,20 0,07 -0,14 0,01 Рентабельність ВК -0,06 -0,06 0,25 0,10 0,04 Рентабельність активів -0,03 0,10 0,04 -0,07 0,00 Коефіцієнт оборотності активів 0,63 0,49 0,18 0,44 0,81 Грошовий потік до заборгованості 0,03 0,15 0,09 -0,06 0,11
 
Довірчий інтервалявляє собою інтервал, усередині якого з імовірністю 95% знаходиться значенняаналізованих показників. Пояснимо на прикладі коефіцієнта покриття. Отриманийдовірчий інтервал означає, що з імовірністю 95% коефіцієнт покриття в підприємства-небанкрутаможе приймати значення від 1,64 до 2,37, у той час як з тією же імовірністю цейпоказник у підприємства-банкрута може приймати значення від 0,60 до 0,80. Якбачимо, інтервали не тільки не перетинаються, але і відстоять досить далеко одинвід одного, що говорить про гарну «розділову» здатності даногопоказника.
За данимкритерієм показники «Відношення чистої вартості власного капіталу дозагальної величини заборгованості» і «Коефіцієнт оборотностіактивів» не можуть служити надійними показниками при оцінціплатоспроможності підприємства. У першого з них довірчі інтервали виявилисязанадто широкі й у результаті перетнулися (3,60 і 6,87 для небанкрутів і 0,8 і3,99 для банкрутів). У другого показника довірчі інтервали були не настількиширокі, але, проте, також перетнулися (0,69 і 1,09; 0,44 і 0,81).  
Для того, щобпереконатися в тім, що всі показники, включені нами в розгляд, дійсно необхіднів моделі, проведемо кореляційний аналіз їхньої взаємозалежності. Результатирозрахунку представлені в таблиці 3.5 (сильно корелюють показники виділеніжирними).
Таблиця 3.5
Аналіз кореляції показниківКОРЕЛЯЦІЯ
ОА/КЗ
РК/А
П/В
П/ВК
П/А
ДП/З
Коефіцієнт покриття
Х
0,70 0,53 0,34 0,57 0,64
Робочий капітал до активів
0,70
Х
0,74 0,60 0,71 0,50
Рентабельність продажів 0,53
0,74
Х 0,56 0,75 0,62
Рентабельність ВК 0,34 0,60
0,56
Х
0,83 0,41
Рентабельність активів 0,57 0,71 0,75
0,83
Х
0,73
Грошовий потік до заборгованості 0,64 0,50 0,62 0,41
0,73
Х
На основі таблицівидно, що рентабельність активів знаходиться в тісному зв'язку з показникамиробочого капіталу до активів, рентабельністю продажів, рентабельністю власногокапіталу і грошовим потоком до заборгованості. Робочий капітал, крімрентабельності активів, корелює з коефіцієнтом покриття і рентабельністюпродажів.
Включати в модельтісно пов'язані один з одним показники недоцільно. Таким чином, варто розглянути3 моделі.
Кожну з данихмоделей, формують наступні показники:
Модель№1:
·       Робочийкапітал до активів
·       Рентабельністьвласного капіталу
·       Грошовийпотік до заборгованості
Модель№2:
·       Коефіцієнтпокриття
·       Рентабельністьактивів
Модель№3:
·       Коефіцієнтпокриття
·       Рентабельністьпродажів
·       Рентабельністьвласного капіталу
·       Грошовийпотік до заборгованості
Таким чином,одержимо наступні моделі:
Модель№1=0,47К1+0,14К2+0,39К3
Модель№2=0,62К4+0,38К5
Модель№3=0,49К4+0,12К2+0,19К6+0,19К3,
Де
К1 — Робочийкапітал до активу
К2 — Рентабельність власного капіталу
К3 — Грошовийпотік до заборгованості
К4 — Коефіцієнтпокриття
К5 — Рентабельність активів
К6 — Рентабельність продажів
Для визначеннякритичних значень моделей розрахуємо кожну з них для розглянутих підприємстві іпобудуємо довірчі інтервали з рівнем помилки 5%.
Отримані результати представлені втаблиці 3.6.
Таблиця 3.6
Критичні значення моделейМодель Благополучні Банкрути Зона невизначеності I 0,08-0,16 (-0,20)-(-0,08) (-0,08)-0,08 II 1,07-1,54 0,35-0,49 0,49-1,07 III 0,92-1,36 0,25-0,38 0,38-0,92
Аналіз данихмоделей на підставі даних розглянутих підприємств показав, що найменшу помилкумає модель №3. Проведемо за даною моделлю прогноз фінансового стану для ЗАТ „АТБГрупп” станом на 2006 рік:
М3 = 0,49*0,99+0,12*0,01+0,19*0,001+0,19*0,20199= 0,5254
         Отримані результати свідчать, що підприємство належить до зони невизначеності і фінансовий станпідприємства можна визначити як нестійкий, що підтверджує результати отримані урозділі 2.2.
         Отже, базуючись напроведених дослідженнях можна зробити висновок, що для українських підприємствзастосування „західних” показників неплатоспроможності і банкрутства єнебажаним, так як вони не враховуються специфіку вітчизняного економічногосередовища і відповідно не ілюструють реальну картину фінансового станувітчизняних підприємств.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
         Розвиток ринкових відносинпідвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб’єктів ринкув підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багатов чому залежить від об’єктивності, своєчасності та всебічності оцінюванняіснуючого й очікуваного фінансового стану підприємства.
         Оцінювання фінансового станупідприємства становить інтерес для широкого кола суб’єктів ринку:
·       підприємства,яке хоче знати неупереджену думку про свою діяльність і розробити заходи щодоїї поліпшення;
·       інвесторів,заінтересованих в ефективності та прийнятній ризиковості інвестування своїхкоштів;
·       кредиторіві постачальників, які бажають впевнитись у платоспроможності підприємства;
·       партнерівпо бізнесу, які прагнуть встановити з підприємством стабільні й надійні діловівідносини (постачальники, споживачі, транспортувальники, страхові группї таін.);
·       сторонніхщодо підприємства структур (так, Державна податкова адміністрація бажаєвпевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки – устабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати заробітнуплату, благодійні організації – у потенційній спроможності підприємствадопомагати).
Таким чином, фінансовийстан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіхелементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністювиробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, щовідображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий станпідприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної тафінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці видидіяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивнопозначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.
Інформацію, якавикористовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністюможна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься вбухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отжеє відкритою.
В дипломнійроботі було досліджено теоретичні та практичні аспекти діагностики фінансовогостану підприємства на прикладі діючого вітчизняного підприємства – ЗАТ „АТБ-Групп”.
В ходідослідження ми виявили, що основні засоби підприємства є сильно зношеними іоновлення фондів практично не відбувається; фінансова стійкість підприємства єнезадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення; показникиліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випускуосновної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення.
Отже, дляпокращення свого фінансового стану та збільшення об’єму  виробництва тареалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з бокузовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство (що підтверджуєрозрахунок індексу М3).
         Стосовно моделі діагностикифінансового стану підприємства, то тут слід відмітити, що аналітик на власнийрозсуд вибирає з переліку показники для діагностики фінансового станупідприємства. Наприклад, на основі пропозицій Комітету з узагальнення практикиаудиту (Великобританія) з урахуванням досвіду й умов діяльності російськихпідприємств можна запропонувати для вітчизняних підприємств дворівневу системупоказників.
         До першої групи належатьпоказники, несприятливі значення яких або тенденції до змін свідчать проможливі фінансові ускладнення: перевищення критичного рівня простроченоїкредиторської заборгованості, надмірне використання короткострокових позик дляфінансування довгострокових вкладів, низькі значення показників ліквідності,хронічна нестача обігових коштів, невиконання зобов’язань перед інвесторами,кредиторами, акціонерами, висока питома вага простроченої дебіторськоїзаборгованості та ін.
         До другої групи належатьпоказники, які ще не свідчать про загрозу банкрутства, але можуть вважатисьпершими ознаками небажаного розвитку подій, якщо вжити термінових запобіжнихзаходів: втрата провідних фахівців-менеджерів, порушення ритмічностівиробництва, недостатня диверсифікація в діяльності підприємства, участь усумнівних судових справах, недостатня увага до технічного і технологічногооновлення, втрата ключових партнерів та ін.
         Не всі з переліченихпоказників можна взяти з фінансової звітності. Потрібна додаткова інформація.Критичні значення показників можна отримати, оброблюючи методами математичноїстатистики дані про діяльність підприємств за окремими галузями економіки.
         Питання діагностикифінансового стану підприємства є вкрай актуальним на сьогодення в Україні, просвідчить тривала криза неплатежів та її негативні наслідки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1.     Закон України „Пробухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. // Галицькіконтракти. – 1999. — №36
2.     Закон України „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 17червня 1999 р. //Галицькі контракти. – 1999. — № 38
3.     Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 1. „Загальні вимоги до фінансової звітності”: Затв.наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87 // Галицькіконтракти. – 1999. — № 32
4.     Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 2. „Баланс”: Затв. наказом Міністерства фінансів Українивід 31 березня 1999 р. №87 // Галицькі контракти. – 1999. — № 32
5.     Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 3. „Звіт про фінансові результати”: Затв. наказомМіністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87 // Галицькі контракти.– 1999. — № 32
6.     Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 4. „Звіт про рух грошових коштів”: Затв. наказомМіністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87 // Галицькі контракти.– 1999. — № 32
7.     Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 5. „Звіт про власний капітал”: Затв. наказомМіністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87 // Галицькі контракти.– 1999. — № 32
8.     Агентство з питаньзапобігання банкрутству підприємств. Методика проведення поглибленого аналізуфінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій //Галицькі контракти. — 1997. — №40.
9.     Агентство з питаньзапобігання банкрутству підприємств. Методика інтегральної інвестиційноїпривабливості підприємств та організацій // Українська інвестиційна газета. — 1998. -№3.
10.                      ПостановаКабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 «Про складанняфінансової звітності».
11.                      Антикризисноеуправление: от банкротства – к финансовому оздоровлению/ Под ред. Г.П. Иванова.– М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.
12.                      БеркарКоласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.
13.                      Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
14.                      Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
15.                      Бланк И.А. Управление прибылью. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
16.                      БрігхемЕ. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
17.                      ДавыдоваГ.В., Беликов А.Ю. Методика количественной оценки риска банкротства предприятий// Управление риском, 1999 г., № 3
18.                      ЕфимоваО. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
19.                      Жежера М.Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового станупідприємств в Україні та за кордоном // Економіка, фінанси, право. – 1999. — №5
20.                      КовалевВ.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализотчетности. — М.: Финансы и статистика, 2005
21.                      КовалеваА. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 2000
22.                      Крутик О.Б. Основы финансовой деятельности предприятия. — СПб, 1996.
23.                      МаркарьянЭ.А., Герасименко, Г.П. «Финансовый анализ» – М.: «ПРИОР»,1997 г.
24.                      ПавловаЛ. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
25.                      РодионоваВ. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции.- М.: Перспектива, 1995.
26.                      Руководствопо кредитному менеджменту: Пер. с англ. / Под ред. Б. Эдвардса. – М.: ИНФРА-М,1996.
27.                      СавицкаяГ. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. -Минск; М.:ИП «Экоперспектива», 1998.
28.                      Скоун Т.“Управленческий учет”/Пер. с англ. под редакцией Н.Д. Эриашвили. – Аудит,ЮНИТИ, 1997.
29.                      СтрекаловО.Б., Зарипов Э.Р. Кризисы в организации и управление проектами: Учебноепособие. – Казань: Казан. гос. технол. ун-т, 2000
30.                      Теория ипрактика антикризисного управления: Учебник для вузов/ Г.З. Базаров, С.Г.Беляев, Л.П. Белых и др.; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. – М.: Закон иправо, ЮНИТИ, 2005
31.                      Фінансипідприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1999.
ДОДАТКИ
Додаток А
/>
Зміни у складі звітності підприємства

Додаток Б
/>