Сучасний стані напрямок розвитку етнології
У світі існуєблизько 200 суверенних держав, а народностей налічується від 3 до 5 тисяч.Отже, немає держав етнічно чистих, вони, як правило, багатонаціональні. Укожній такій державі є титульні нації й національні меншості, народності,етнічні групи. Звідси треба необхідність проведення національної політики, щопрагне зміцнити єдність держави шляхом захисту (у першу чергу і як правило)інтересів державних націй і наданням територіальної й культурної автономіїнаціональним меншостям. В основі національної політики повинна лежати певнаконцепція. Вона звичайно формується на тлі загальної теорії — етнології.
Етнос є історичносформована сукупність людей, що володіють відносно стабільними особливостямикультури (у тому числі мови) і психіки, а також усвідомлять своя єдність івідмінність від інших таких же утворень (В. Бромлей). Етнічна культура — це ціннісне-відібранийі організований життєвий і професійний досвід етносу. Границею, що окреслюєзміст етнокультури, є контури її самобутньої системи (мова, символіко-знаковасистема); змістом же — позитивний соціальний досвід, накопичений у формахцінностей, норм, традицій і зразків, звичаїв, вірувань і знань.
Розвитий етносмає своя самосвідомість. Структура його складається з подань про характерніриси народу (етнічні автостереотипи), його походженні, історичному минулому,державності, мові, що ведуть зразках (героях), нормах і цінностях народу.Видимо, кристалізація форм етнічної самосвідомості відбувається по формулі:архетип — > менталітет — > форми суспільної свідомості. Приналежністьособистості (групи) до етносу оцінюється через поняття етничність ізакріплюється самоідентифікацією.
У поясненніприроди етничності існують два підходи: а) етничність споконвічний; б) етничністьситуативна. У першому випадку затверджується, що етничність є первісноюхарактеристикою людського буття, тому вона є не просто особиста прихильністьабо тактична необхідність. Етничність властива людині з народження, супроводжуєйого до смерті й не може поширюватися в суспільстві за допомогою соціальноїмобільності. Вона має власну логіку, часто незалежну від інших елементів буття.Звідси й відомі вираження: заклик крові, рідна земля й т.д. Коли ж говорять, щоетничність ситуативна, то мають на увазі, що вона використовується як мітка,тип репутації при досягненні особистістю (групою) своїх цілей. Іншими словами,функції етничності залежать від сформованих потреб у конкретних макро — імікроситуаціях.
Деяка містичністьпершого підходу й нездатність другого підходу пояснити появу енергетичнихресурсів при самоідентифікації особистості зі своїм етносом приводять до спробсинтезу обох позицій. Досить складним питанням є самоідентифікація.Самоототожнення тієї або іншої людини з який-небудь національної (етнічної)групою проходить принаймні чотири стадії: а) виникнення емпатії стосовноетнічної групи; б) становлення ситуаційної ідентичності на основі емпатії; в)усвідомлення ситуаційної ідентичності й формування надситуаційної ідентичності(тобто виникнення зв'язків цінностей етносу зі ядром особистості); г) прийняттяусвідомленої стійкої ідентичності в якості особистісної етнічної ідентичності.У такий спосіб виникає етничність особистості як її риса. Розкриємо зміст цихстадій. Основним фактором етнічної самоідентифікації є статус етносу. Від ньоговідбувається етнічний статус особистості в соціальному середовищі.
Структура етностатусаяк частини соціального статусу складається з: а) об'єктивних факторів (залученняпредставників етносу в систему керування, рівень доходів, освіченість); б)феноменів етнічної свідомості: самооцінки нації в цілому й груп усерединіетносу, оцінки контактуючих етносів. Ступінь самоідентифікації людей зі своєюетнічною групою можна оцінити також за допомогою виміру схоронності культури йвнутрішньої згуртованості (схоронність мови й відношення до нього, знаннянародних звичаїв, обрядів і т.д.).
Типологіясамоототожнення (самоідентифікації) по напруженості може бути визначена якнаціонально-інтернаціоналістична, індиферентна. Висока самоідентифікація (воназростає внаслідок пропагандистських зусиль по розвитку всякого роду ксенофобій,розподілу націй на корінного й некорінні, сортування людей без визнання їхніхособистих достоїнств, позбавлення ворога людських прав і достоїнства й т.д.)може привести до розвитку шовінізму, расизму, націоналізму як ідеологійпоневолення однієї нації іншої. До речі, релігія, будучи феноменом культури, упевній мері знімає етнічний момент, орієнтуючи людей на єдиного Творця.
Розгулнаціоналістичної пропаганди в 90-х рр. привів до різкого пожвавленнянаціональних забобонів-стереотипів; в 1990 р. 31% російської молоді всіхнаціональностей був переконаний у тім, що деякі негативні риси людини пов'язаніз його національною приналежністю (40% переконані у зворотному, 28% утруднилисявідповісти). Побутовим націоналізмом охоплені в основному малоосвічених верствнаселення, оскільки недолік власного соціального статусу вони неусвідомленокомпенсують за рахунок штучного піднесення статусу своєї національної групи,чому сприяють етноцентричні мотиви, впроваджувані в масову свідомістьпропагандою.
Як відбуваєтьсясаморегулювання міжнаціональних відносин? На Заході існують принаймні чотиритеоретичних версії:
— модельасиміляції. Вона визначає модифікацію поводження людей убік пануючихнормативних зразків, коли ці зразки зіштовхуються із пресом нових для нихсоціально-економічних і культурних норм (наприклад, у випадку імміграції). Асиміляційніпроцеси завершуються не раніше чим у другому поколінні;
— модель «плавильногоказана». Вона характерна для США. Соціокультурна ситуація складалася підвпливом багатьох етнокультур, причому відбулася втрата споконвічної етнічностібагатьма групами емігрантів. Правда, англосаксонська культури залишається домінуючою;
— моделькультурного плюралізму. Найбільш перспективний напрямок рішення проблемвзаємодії етнокультур: різні типи етнічної ідентичності зізнаються якрівноцінні елементи єдиного соціокультурного континуума;
— модель ядра(центра) — периферії й внутрішнього колоніалізму. Виявляються протиріччя міжекономічною й політичною владою центром і відсталої, залежної від нього периферією.Виникає етносоціальна стратифікація, що є джерелом міжнаціональних конфліктів.
Гармонізаціїміжнаціональних відносин сприяють, по Г. Олпорту, чотирьох ситуації: однаковийстатус, єдність цілей, залежність від співробітництва, а не від суперництва,позитивна підтримка обох сторін владою, законом, звичаєм, тобто доданняінтересам сторін легітимності.
Керуванняміжнаціональним конфліктом (меморандум кону)
Сучасні науковідані говорять про те, що етнічна (національна) приналежність є продуктомполітичної, культурної, релігійної й мовної історії суспільства, його традицій,звичаїв, а іноді й міфів, а не загального походження. Етнічна приналежність іборотьба за національне самовизначення зіграли в історії двоїсту роль: а)провідного фактора в падінні імперіалізму, тоталітаризму й твердженні прав ісвобод особи, б) причини руйнівних конфліктів, а також виправдання обмеженняправ і свобод особи в ім'я націй і встановлення деспотичних режимів.
Немає особоюпотреби вказувати на приклади (трагедія народів колишніх республік Югославії,народів Близького Сходу, Чечні й т.д.). Все це вимагає уважного аналізу мір, щорекомендуються теорією, по профілактиці й подоланню етнічних конфліктів.
Конфлікт єрізновид соціальної взаємодії. У просторі соціальної дії можна виділитинаступну типологію соціальних взаємодій: Конструктивне; Деструктивне Сприяння:Співробітництво; Спільництво (банда, кліка); протидія: Конкуренція; Конфлікт
Джерелом етноконфліктуможуть виступати дискримінація, етноцентризм, соціальна параноя. Дозвіл конфліктувиступає як рух від конфліктних форм взаємодії до співробітництва абоконкуренції, тобто до конструктивної взаємодії.
Розглянемосоціальну реальність у світлі поняття конфлікт.
Спортивнеєдиноборство: Визнаний у даній культурі спосіб виявлення найсильнішогосуперника в даному виді єдиноборства. Суспільно-корисна функція: вид фізичноїкультури людини, естетично й емоційно насичене видовище;
Дуель: Культурновизнаний спосіб дозволу морального конфлікту між представниками дворянського йофіцерського стану в Європі й у Росії. Спосіб відновлення честі й достоїнства,поваги й самоповаги особистості;
Бійка: Конфлікт іпротиправне діяння, із соціокультурної позиції, беззмістовне (за виняткомсамооборони). Пов'язаний з базовими інстинктами агресії й ворожості,садистськими похилостями й жорстокістю.
Бійку можнарозглядати як модель етнічного конфлікту, де кожна сторона сама встановлює длясебе правила. У підсумку виходить свавілля, і лише силовий тиск третьої сторониможе його перервати (інакше він може тягтися десятки років і привести доповного виснаження сил протиборчих етносів).
Етноконфлікт маєпринаймні чотири фази (періоду): латентний період, прояв конфлікту, активнийплин конфлікту, наслідку конфлікту.
Латентний період.Період, найбільш сприятливий для запобігання конфлікту. Щоб уникнути конфліктувладі треба:
— зміцнюватипринцип єдиного й повного громадянства для всіх жителів. Недостатньо прийнятизакони — треба утягувати національні меншості в процес прийняття й виконаннязаконів (тобто зняти підозри в несправедливості);
— знову утворенимдержавам треба починати з нульового варіанта громадянства, тобто всі живучі натериторії держави повинні одержати громадянство. Ця вимога порушена в деякихдержавах стосовно росіянином, що чревате етнічною напруженістю;
— здійснюватисоціально-економічну політику, спрямовану на поліпшення життя й підвищеннястатусу груп, що раніше піддавалася дискримінації (однак ураховувати, щопозитивна дискримінація може дати й негативні результати, тобто викликатинегативне відношення більшості до меншостей);
— реалізовуватипринципи федералізму, розпилення влади, функціонального федералізму, наприклад,у сферах освіти й повноважень місцевої влади, культурно-мовної автономії,сприяючи тим самим стабільності в суспільстві;
— включати впрограми навчальних закладів знання про небезпеки етнічних забобонів, у томучислі й у власній свідомості (це положення починає реалізовуватися в рядікраїн, наприклад, в Англії);
— підвищувативідповідальність журналістів (аж до карного переслідування), що пишуть наетнічні теми: формулювання етнічних процесів повинні бути точними, без погроз іпозначення ворога; необхідно гласно обговорювати конкретні питання безпідбурювання й агресивності. Головна вимога до преси — підтримуватиполікультурність держави.
Особлива рольналежить міжнародним організаціям: необхідно дотримувати об'єктивності увисвітленні й оцінці подій, зборі даних про паліїв етнічних воєн для переказуїх згодом суду Міжнародного трибуналу.
Прояв конфлікту.Етнічна напруженість не завжди переходить у стан війни. Війна — прямий наслідокзневаги мірами, необхідними в латентний період конфлікту. Соціолог можевстановити наближення до насильницької стадії по наступних сигналах: посиленнювзаємних обвинувачень у зловмисності, посиланням на етнічні стереотипи-забобонив суспільних дискусіях і політичних акціях, появі повідомлень про звірства, здійсненихякою-небудь етнічною групою, вимогам надзвичайних заходів на благо й захистетнічних меншостей або для обмеження волі тих, хто їм загрожує. Тут можливіпровокації з боку фанатиків. Не слід упускати з виду й міграцію населення поетнічній ознаці: таке перегрупування створює напруженість і конкуренцію нанових місцях розселення, що підсилює конфліктність. Пасивна позиція влади можебути зрозуміла як зелене світло для нагромадження зброї, створення загонів. Діївлади:
— зміцнюватигромадський порядок. Необхідно створювати спеціальні поліцейські загони,нейтральне командування, підсилити вимоги до дисциплінованості частин,обмежувати пропаганду. Ретельно стежити за схоронністю й рухом зброї.Підбурювання й участь у вуличних безладдях повинні каратися по всій строгостізакону, а винесені вироки неухильно виконуватися. Одна з помилок — винесенняпісля конфлікту м'яких, умовних вироків зачинателям, які відчувають у цихвипадках, що нічим особисто не ризикують;
— сприятипоширенню точної й неупередженої інформації про конфлікт у пресі.
Потрібна активнадіяльність по викриттю слухів. Журналістам і редакторам треба дати відчути, щовони несуть пряму відповідальність за свою професійну й етичну позицію: законповинен швидко й жорстко реагувати на заклики до насильства, наклеп і інші дії,що виходять за загальноприйняті рамки волі слова. Варто дати зрозумітисуспільству, що справедливість надійно захищається. Необхідно також залучитиресурси суспільних наук для досягнення згоди у формулюванні предмета суперечки.Коли така згода є, то з'являється перспектива подальших переговорів навколореальних розбіжностей.
Активний плинконфлікту. Перше завдання влади — зупинити воєнні дії з метою домогтисяконструктивного рішення етнічних проблем у майбутньому. Необхідні міри:
— рішучі заявивлади про нетерпимість насильства, супроводжувані впевненими діями армії йполіції. Палії й вершителі етнічного конфлікту повинні бути затримані,арештовані й щонайменше вилучені із зони конфлікту;
— недопущеннярозколу по етнічній ознаці в структурах, що забезпечують порядок. Якщо ценеобхідно, то варто замінити їхніми військами, що вводяться ззовні;
— твердийконтроль за засобами зв'язку й об'єктивністю засобів масової інформації;
— створеннямеханізму припинення вогню й вступу в переговори;
— мінімізаціявтрат і матеріального збитку (відвід військ, створення нейтральних зон,міжнародний статус вільних міст і т.д.);
— запобіганнязвірств і військових злочинів. Збір даних для судових розглядів повинен бутиголосним.
Наслідкуконфлікту. Будь-який конфлікт рано або пізно закінчується. Необхідно усунутиреальні наслідки конфлікту й примирити вчорашніх ворогів. Для цього треба:
— зробитизагальна заява про втрату й необхідність відтворити єдине цивільне суспільствона новій основі, тобто в умовах національного примирення;
— додативідбудовному процесу етнічно нейтральний характер (звільнення заручників,переказ землі загиблих повинні відбуватися без виділення героїв, жертви війниповинні одержати компенсацію, біженці — повернутися додому, якщо, звичайно, єможливість); налагодити медичне обслуговування, особлива турбота повинна бутивиявлена про дітей і жінок, які стали жертвами насильства; провести в життязаборона на присвоєння власності (боротьба проти мародерства);
— не допускатигероїзації терористів, не дати їм можливості пожинати політичний урожай своїхподвигів, не допускати їх на керівні пости;
— початисуспільний діалог на тему позитивних реформ;
— недраматизувати конфлікт, тому що величезні страждання етносу, націям згодомпринесуть збереження священної пам'яті, прагнення до кревної помсти, передачідуху конфлікту наступним поколінням. Особлива роль у цьому належить школі йпресі. Для справедливого рішення цих питань велике значення має своєчаснерозслідування військових злочинів.
Метою всіх цихмір є повернення країни до вихідної точки й будівництво довгостроковихвзаємовигідних і мирних відносин між етнічними групами населяють, що країнурізними.
Тематичнірозділи програми етнокультурного дослідження
Прикладнасоціальна антропологія має потребу в різного роду методичних матеріалах, задопомогою яких проводяться антропологічні дослідження. Нижче пропонується одназ можливих рубрикаторів відомостей про окремий народ.
В основурубрикатора покладена схема суспільного виробництва, вона містить у собі чотириосновних тематичних розділу, необхідних для опису характеру відтворення життябудь-якого народу (етносу).
1 розділ.Виробництво й відтворення матеріальних умов життя. Природно середовище розкривається зпогляду природоохоронної, ре культиваційної (відбудовної) діяльності людини.Речові фактори середовища перебування містять у собі виробництво предметівіндивідуального споживання й виробництво засобів виробництва. Індивідуальнеспоживання відтворює людини як індивідуального суб'єкта громадського життя(виробництво предметів споживання й засобів виробництва сфери послуг).Виробництво засобів виробництва служить для відтворення матеріальних умовжиття, соціальних відносин, духовного життя й сфери послуг.
2 розділ.Відтворення людини як суб'єкта індивідуальної життєдіяльності. Потреби, у задоволенні якихлюдина відтворює себе як індивідуальність і член суспільства, є базовими йрозчленовуються на біологічні потреби (голод, спрага, спокій і т.д.), потреби вбезпеці (порядку й організації життя, гарантіях життя), потреби в ідентифікаціїй спільності (груповій приналежності, що приносять людині роль, статус,престиж, а також почуття волі, незалежність), культурні потреби й потреби всамореалізації (особистісному втіленні).
Відповідно до цихбазових потреб можна виділити три види відтворення людської життєдіяльності:духовно-культурний, соціобіологічний. Людина відтворює себе, оточуючи себебезпечним і комфортним середовищем (будинок, одяг, громадський порядок і т.д.),відновлюючи енергетичні сили (харчування, відпочинок і т.п.), підтримуючифізичні сили (гігієна, фізична культура, лікування й т.д.). Культурно людинаробить і відтворює себе в процесі утворення (навчання й освіта) і виховання(релігійне, світське), безпосереднього спілкування (повсякденного,ритуального), а також естетичні відносини (безпосереднього,культурно-опосередкованого).
Соціобіологічневідтворення людини припускає олюднений спосіб задоволення базових біологічнихпотреб, таких, як сексуальна (любов) або релаксаційна (туризм, видовища йт.д.), і потреб у відтворенні себе як соціальної істоти — професійно-трудова йцивільна активність, самодіяльність як умова особистісного розвитку.
3 розділ.Виробництво й відтворення соціальних відносин між людьми. Формально організованийспосіб відтворення (регуляції) соціальних відносин здійснюється системоюдержавно-адміністративного керування, владою, судово-правовою системою,політичним життям і професійно-менеджерським керуванням. Нормальним образомрегуляція здійснюється за посередництвом моральних норм, ціннісних установок,традицій і звичаїв, зразків, етикету й ритуалів.
4 розділ.Відтворення духовного життя суспільства (етносу).
Духовне життяформує змісти й цінності для орієнтації всіх видів і форм людської активності.Звичайно виділяються три види цінностей і змістів: знання (істини й омани),задуми (реалізовані й утопічні), естетичні цінності (прекрасне — потворне).
Кожний з видівцінностей зв'язаний зі своєю сферою й формою духовної активності. Пізнавальнаактивність існує, підтримується у формі наукового (суспільні, природні йтехнічні науки), філолофсько-світоглядного (світського й релігійного),просвітительського (масово-інформаційного й науково-популярного), паранаучноговидів діяльності.
Сфера праксеологічноїдіяльності насамперед створює задуми по підтримці або зміні відносин; міжлюдьми — суспільна ідеологія (соціальні, політичні й етичні навчання, соціальнепроектування й т.д.); між людьми й природою — екологія (екологічні навчання йпроекти); між людьми й миром другої природи — технології (інженерія,проектування, організація й керування й т.п.).
Сфера естетичноїдіяльності існує у формах професійного й традиційного народного мистецтва.
Ця схемарубрикатора окреслює контури життя народу як деякої цілісності. Виділимо з їїтематичні блоки властиво етнокультурного дослідження, але вже з описоміндикаторів.
1 блок. Ріднамова.Виміряються: а) мовна компетентність (ступінь володіння рідною й іншою мовами);б) мовне поводження (основна розмовна мова в школі, родині, у спілкуванні зоднолітками, професійна мова, мова в іноетнічному оточенні); в) мовна перевага(вибір мови читання книг, газет, прослуховування радіо — і телепередач).
2 блок. Культура. Виміряються: а) знанняфольклору (пісні, казки, легенди, танці, названі респондентом); б) знаннясередовища професійної культури (імена національних діячів культури:письменників, композиторів, художників, учених); національні переваги у виборімузики, танців, кіносюжетів; в) індикатори матеріальних форм національноїкультури — наявність у домашньому побуті предметів національного побуту,національна кухня; г) частота дотримання звичаїв і традицій (національні йрелігійні свята, ритуали присвяти дітей у суспільство, похорони, обрядишанування предків).
3 блок.Національна самосвідомість. Виміряються: а) знання національних героїв, основних подійісторичного минулого свого народу; б) ступінь ідентифікації (Що Вас зв'язує зісвоїм народом?); в) роль соціальних інститутів у прилученні дітей до етнічноїінформації, передачі етнокультурних цінностей (це з'ясовується за допомогоюпитання про джерела знань про життя свого й іншого народів).
4 блок.Демографія (національність, стать, вік, соціальний стан, освіта — своя йбатьків, місце проживання).
Ці блокиінформації дозволяють непрямим образом з'ясувати також питання асиміляції,аккультурації й інкультурації, оптації або депортації нацменшин у данійсистемі.
Література
1.Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструюванняреальності. — К., 2002
2.Курелла А. Своє й чуже. — К., 1999.
3.Тойнби А.Дж. Збагнення історії. — К., 2004.
4.Ерасов Б.С. Социальная культурология. — М., 1994.
5.Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитиимировой культуры. — М., 1995