Система соціального управління, його функції і методи

РЕФЕРАТ

На тему:

Система соціального управління, його функції і методи

Соціальне управління є одним з основних видів управління, що полягає: в забезпе­ченні реалізації потреб розвитку суспіль­ства і його підсистем; формуванні крите­ріїв і показників соціального розвитку об'єкта; розробці і застосуванні методів розв'язання проблем, що виникають; до­сягненні запланованих параметрів у розвитку соціальних відно­син і процесів суспільства.

В управлінні суспільним розвитком можна виділити такі на­прямки:

управління соціально-економічними процесами, що означає соціальний контроль за виконанням соціально-економічних про­грам, спрямування і мотивацію економічної діяльності людей, регулювання економічної поведінки людини, її ролі в системі економічних відносин;

управління соціально-політичними процесами, яке полягає у відтворенні змісту політики і способах її впровадження в життя;

управління процесами сфери духовного життя, що виявляє­ться у формі освіти й виховання, визначенні засобів та методів активного залучення людей до суспільного життя.

Соціальне управління здійснюється за допомогою регулюван­ня відносин між окремими спільнотами людей згідно з головни­ми завданнями розвитку суспільства. Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів їх розв'язання є цільовою функцією соціального управління. Вона полягає в усуненні супе­речностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів різних соціальних груп.

Наукове управління життєдіяльністю суспільства за своєю со­ціальною сутністю є процесом приведення суб'єктивної діяльно­сті людей у відповідність із потребами суспільного розвитку. Але таке узгодження, досягнення єдності відбувається лише за допо­могою системи управління.

Систему соціального управління становлять:

методи управління — планування, організація, контроль, об­лік, аналіз, стимулювання, виховання;

засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси — управ­лінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції;

організаційна структура — внутрішня побудова системи, яка відбиває особливості розподілу та кооперації праці, технічні за­соби збирання, збереження та передавання інформації, мотива­цію тощо.

Ядром системи управління є люди — керівники, спеціалісти, допоміжний персонал і робітники. Система управління спрацьо­вує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, орга­нізація, особистість).

Найбільш загальна її соціальна мета — використання органі­заційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об'єк­та управління для розв'язання соціальних завдань.

Нинішня життєдіяльність будь-якої соціальної організації по­требує вдосконалення системи управління, позбавлення її бюро­кратизму та формалізму. Розробка та запровадження відповідної системи управління починається зі збирання інформації. Ця фун­кція відкриває управлінський цикл, і її сутність проявляється в обґрунтуванні мети управління, завдань та засобів їх реалізації.

Сучасне управління виробництвом гостро відчуває дефіцит, зокрема, соціальної інформації. Якщо техніко-економічній ін­формації приділяється відповідна увага і керівники знають техніч­ні можливості підприємства, показники його економічної сфери, то в соціально-психологічному кліматі, механізмі трудової пове­дінки працівників, чинниках, які її визначають, вони орієнтують­ся погано. Ефективне управління виробництвом потребує знання керівником інтересів і потреб кожного працівника, його мотивів до праці, трендів.

Тренд — домінуючий напрямок у розвитку будь-якого явища, процесу, досить стійка перевага певних суджень у громадській думці.

За переходу від планової економіки до ринкової, від тоталітар­ного суспільства до демократичного без такої інформації управ­ління просто неможливе. Потрібна принципова переорієнтація управлінської діяльності, зокрема, в напрямі задоволення соці­ально-гуманітарних потреб громадян відповідно до міжнародних стандартів. Це зумовлює необхідність зміни ціннісно-норма­тивної орієнтації всіх ланок управлінської сфери і структур су­спільства. Економічні критерії слід розглядати як ресурсні мож­ливості чи обмеження в процесі реалізації соціально орієнтованих проектів, а не брати їх за найголовнішу мету, як це було за часів планової економіки, коли головними була не якість і кількість спо­житих населенням товарів та продуктів, а валові обсяги продукції.

Саме на підставі такої інформації можливе успішне виконання інших функцій: прогнозування, що має ймовірнісний характер, планування, яке полягає у визначенні конкретних засобів для до­сягнення поставленої мети, організації, спрямованої на форму­вання керуючої і керованої систем (об'єкта та суб'єкта управлін­ня), регулювання, що має на меті збереження, підтримання й удосконалення системи управління, вплив на свідомість і пове­дінку людей за допомогою економічних важелів (заробітної пла­ти, прибутку, ціни), правових та адміністративних заходів.

Завершується управлінський цикл такими функціями, як облік — отримання, обробка, аналіз і систематизація інформації — та контроль відповідності процесу функціонування об'єкта управ­ління управлінським рішенням, що приймалися.

Функції втілюються в управлінському рішенні — засобі управ­лінського впливу, організованої взаємодії суб'єкта та об'єкта управління.

Управлінські рішення класифікуються за:

структурою об'єкта управління (державні, обласні, районні тощо);

структурою суб'єкта управління (суспільні та колективні, єдиноначальні та колегіальні);

характером здійснення управлінського впливу (адміністра­тивний, економічний, соціально-психологічний).

Зміст процесу опрацювання й реалізації управлінських рішень зумовлюється їхньою соціальною специфікою. Підготовка і прий­няття рішень, організація і контроль їх виконання — це елементи єдиної цілісної системи управління, бо тільки сукупність цих дій забезпечує ефективність соціального управління.

В основі підготовки управлінського рішення лежить пошук проблеми та способів її розв'язання. Соціологічними методами розробки рішення є «мозкова атака», ділова гра, дискусія тощо, а методами організації виконання — регламент (економічний, ад­міністративний), самомотивація.

Регламент — це сукупність правил, що визначають діяль­ність державного органу, установи, організації.

Процес соціального управління є безперервним. Після реалі­зації розроблених заходів розпочинається збирання нової інфор­мації про соціальні параметри того самого об'єкта управління, але вже такого, що за своїм станом якісно відрізняється від по­переднього.

Значне місце в системі управління соціальним розвитком со­ціальної організації належить соціально-психологічним методам, призначеним для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Специфіка цих методів полягає в орієнтації на ви­користання неформальних відносин, щонайповніше врахування в процесі управління потреб та інтересів окремих груп і осіб.

Соціально-психологічні методи включають такі процедури:

підбір членів організації з урахуванням їхніх соціально-психологічних характеристик, їх сумісності, що створює пере­думови для успішного формування і розвитку колективів;

формування і розвиток соціальних норм трудової поведінки на основі підтримання традицій, звичаїв, звичок, що сприяє зміц­ненню колективу, підвищенню свідомості його членів, розвитку в них почуття відповідальності;

уведення системи соціального регулювання через використання договорів, зобов'язань;

соціальне стимулювання, тобто створення умов для соці­ально-психологічної заінтересованості в досягненні певних ці­лей, результатів у загальноосвітньому, морально-естетичному, культурному розвитку членів організації, підвищенні кваліфіка­ції, ініціативному, творчому ставленні до службових обов'язків, що позитивно впливає на ефективність діяльності організації;

сприяння задоволенню тих потреб, які можуть бути задово­лені в межах даної організації через упорядкування сфери дозвілля, позавиробничого часу, побуту, спортивної та різної позавиробничої діяльності.

Соціальне самопочуття працівника багато в чому визначається тим, наскільки активно він бере участь в управлінні. Демократизація виробничих відносин, самоврядування — обов'язкова умова ефективного функціонування виробничої організації.

Важливою функцією самоврядування є розвиток структури, формування складу колективу. Це виборність деяких керівників, набір працівників у штат, їхнє звільнення, просування по службі. Тут важлива роль належить громадським організаціям.

Функція забезпечення режиму й ритму роботи соціальної організації передбачає участь працівників у розв'язанні питань ор­ганізації праці, технологічної дисципліни тощо.

Самоврядування, безумовно, має виконувати функцію планування, яка характеризує участь членів організації в плануванні її життєдіяльності на всіх стадіях розвитку.

Контрольна функція самоврядування може різною мірою реалізовуватися через всі інші перелічені функції. Наприклад, участь колективу в розв'язанні виробничих питань, активність у вису­ванні пропозицій для вирішення інших життєво важливих питань діяльності організації.
Література

Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.

Грепсон Дж., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.

Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.

Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.

Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.

Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.

Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.

Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М, 0.

Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.