ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
На тему:
«Системна модель соціальної роботи»
Запоріжжя, 2008
Вступ
У 70-ті роки XX ст.у соціальнійроботі набули поширення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвиткуяких стала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктівсоціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, яквідомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявленнябагатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем ізведення їх в єдину теоретичну картину. Системна модель соціальної роботи ємоделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежитьвід систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всерединіякої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена увзаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освітиі виховання, економічними та іншими організаціями.
Об’єкт дослідження – моделі соціальної роботи.
Предмет – системна модель соціальної роботи.
Мета – дослідження сутності і напрямків використання системної моделі.
Поява системної моделі соціальної роботи
Ідея запровадження системної моделі у соціальній роботі визріла напідставі осмислення запропонованої австрійським біологом і натурфілософомЛюдвігом фон Берталанфі (1901—1972) загальної теорії систем, в якій він набіологічному матеріалі доводив, що всі організми — це системи, утворені зпідсистем, і водночас складові надсистеми. У філософському вимірі система(грец. systema — поєднання, утворення) єсукупністю елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів), між якими існуютьзв'язок і взаємодія. Сукупність зв'язків між цими елементами утворюють їївнутрішню форму, якісні їх характеристики, тобто зміст системи. Зміни в однійчастині системи породжують зміни в інших її складових.
Теорія систем, яку відносять до соціологічних умовно(оскільки її суть і значущість поширюються далеко за межі соціології), даєзмогу масштабно побачити соціальну роботу в різних вимірах. Вона розкриваєвзаємодію у соціальній сфері приватного і суспільного, можливість залученняагентів різноманітних змін для роботи з клієнтом, а також специфічні особливостісоціальних працівників та їхніх агенцій як об'єктів змін.
Зацікавленість теорією систем пожвавилася у 50— 60-ті і досягла апогею у70-ті роки XX ст. з опублікуванням працьамериканських фахівців Говарда Голдстейна «Практика соціальної роботи: унітарнийпідхід» та Елієн Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: модель іметод», які обґрунтували модель її практичного використання в соціальнійроботі, започаткували «унітарний підхід» у ній, який спирався на методи, щодавали змогу працювати на різних рівнях — з конкретними випадками, з групою,громадою, б резидентних(стаціонарних) закладах.
Характеристика та елементи системної моделі
Системна модель соціальної роботи— модель соціальної роботи, яка Ґрунтуєтьсяна ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, асім'я є системою, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми іродичами, і яка включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами —державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.
У соціальній роботі важливо передусім достеменно з'ясуватиможливості, інтереси, структуру потреб, особливості зовнішньої взаємодії фокусноїсистеми — системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вивченніситуації. Наприклад, аналізуючи таку фокусну систему, як сім'я, слід брати доуваги індивідів, які її утворюють, характеристики її оточення (школи, церкви,сусідів, групи в громаді та ін.).
Особливістю будь-якої системи є її несумативність, тобтонетотожність системи як цілого сумі її частин, компонентів. Вона завжди єчимось більшим. Для соціальної роботи важливо, що кожна система складається зменших систем, будучи одночасно частиною більшої системи; вона має свої межі —лінії чи бар'єри, які відокремлюють її від інших систем. Люди по-різномувизначають ці межі. Наприклад, на думку одних, сім'я обмежується кровноспорідненимилюдьми; інші вважають, що, крім спорідненості, необхідно проживати разом.
Залежно від взаємозв'язків із зовнішнім середовищем соціальнісистеми поділяють на відкриті системи, які активно взаємодіють з іншимисистемами, і закриті — які не мають змоги длявзаємодії з іншими. Якщо межі системи стають відкритими, то це означає, щосистема з часом зазнає руйнації.
Важливою характеристикою соціальних систем є цілеспрямованістьдіяльності — спрямування енергії дляоптимального функціонування, досягнення мети діяльності. Наприклад, однією ізцілей сім'ї на певному етапі може бути догляд і лікування когось із тих, хто донеї належить. Але для досягнення мети система в соціальній роботі має володітипевними ресурсами (коштами, медикаментами, інформацією, можливістюпроконсультуватися у кваліфікованих спеціалістів тощо). У теорії систем їхназивають вхідні дані системи — ресурси,якими повинна володіти система або які необхідно ввести в неї для досягненнямети її функціонування. При залученні в систему соціальної роботи ресурсів, якімають забезпечити догляд і лікування, виникає очікування на виліковуваннялюдини або стабілізацію її стану. За такої ситуації йдеться про вихідні данісистеми — характеристику того,наскільки результати відповідають меті. Подібний підхід простежується й упроектній діяльності при складанні логіко-структурної матриці, в якій описуютьпотрібні для діяльності (впровадження нововведення) ресурси і вкладення, атакож очікувані результати і впливи.
Соціальні системи перебувають у різноманітних інформаційнихзв'язках. Вони отримують інформацію від своїх внутрішніх компонентів (прямийзв'язок). Прикладом зворотного зв'язку у соціальній роботі є інформація іззовнішніх джерел про вплив чи ефект, який спричиняє поведінка індивіда.Зворотний зв'язок може бути позитивним (показник розвитку системи в потрібномунапрямі, відповідно до обраних цілей) і негативним (свідчить, що обраний спосібчи шлях розвитку змін ускладнює досягнення мети). Поведінка, діяльність, якізасвідчив позитивний зворотний зв'язок, заслуговують на підтримку і заохочення;негативний зворотний зв'язок є підставою для їх корекції відповідно дореального стану справ і мети.
Функціонування соціальних систем потребує забезпеченнявідповідною енергією, якою можуть бути інформація, знання, ресурси, навички.Відсутність цієї енергії породжує явище ентропії (грец. en — в, trope — поворот, зміна) соціальних систем —виснаження, розпад, руйнування. Його часто переживають сім'ї, в яких є проблемиалкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щододітей.
Соціальним системам властиве явище синергії (грец. synergos — той, що діє разом) — здатність створювати нову енергію дляпідтримання свого існування і розвитку через поєднання окремих частин,елементів, факторів в єдину систему за рахунок системного ефекту.
Компоненти системи, відрізняючись один від одного, не єцілком інтегрованими. Тому системі доводиться постійно справлятися з цимивідмінностями, які часто спричинюють у ній напруженість (надмірна руйнівназбудженість, скрутне становище), конфлікти (зіткнення протилежних елементів).Важливий не факт напруженості, конфлікту, а те, як система з ними справляється,що і є метою роботи соціальних працівників. Та іноді їм доводиться вдаватися допосилення напруги чи конфронтації, без чого неможливі впровадження інновацій,соціальні зміни.
Важливою особливістю соціальної системи є її гомеостаз (грец. homoios — подібний, statos — нерухомий) — станвнутрішньої динамічної рівноваги системи, який забезпечується регулярнимвідновленням основних її структур, речовинно-енергетичного складу, а такожпостійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Він є свідченнямздатності системи підтримувати свою фундаментальну природу, тобто рухатися домети, навіть якщо якісь її елементи змінюються.
Для соціальних працівників, які використовують у своїй роботі теоріюсистем, важливо враховувати такі чинники, як еквіфінальність (можливість досягненнярезультату різними способами) та мультифінальність (ймовірність отримання заодних і тих самих умов різних результатів, оскільки елементи системивзаємодіють по-різному). Це означає, що використовуваний соціальним працівникому двох схожих ситуаціях один і той самий план роботи може мати різні наслідкидля клієнта.
Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. differentia — відмінність) — збереженнявласної ідентичності у процесі розширення чи звуження її меж. Це відбувається,наприклад, із народженням або всиновленням дитини, приєднанням до сім'ї дідусячи бабусі або з переїздом дорослих дітей з батьківського дому в інше місцепроживання.
Використання системної моделі у соціальній роботі
Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи.Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівникивиявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня досуспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей. Далісоціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважноальтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути»обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативніявища. Найчастіше використовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхіднихданих), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівникипереважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від іменіклієнта) соціальних послуг.
Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейнійтерапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальнійроботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі — це формальні абонеформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собоюресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони буваютьпозитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу.Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогузнаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачаминаркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально.Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування тареабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системичи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чидрузі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програмапідтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо. Тому завдання соціальногопрацівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж,мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій,які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також,що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків,мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищихкласів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами вінших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів,насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чидосягнення бажаних змін.
На макрорівні теорію систем застосовують для організації та зміни систем,які впливають на життя людей. Наприклад, в процесі роботи в громаді теоріясистем є основою для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистіснихстосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади).Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних службах єврейських громад,орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму,відповідно до якої досвідчені вчителі-методисти, що перебувають на пенсії,проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час. Організацію такоїпрограми зумовило прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізаціїпенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть найняти репетитора, підвищитирівень знань дітей, що позитивно позначиться на їх конкурентоспроможності наринку праці, допоможе їм долучитися до досвіду людей старшого покоління.
Системна теорія використовує чимало технічних термінів. Водночас вонапропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясуванняпричин певних подій, явищ, процесів, чітке й осмислене планування змін ізаходів, спрямованих на їх здійснення; створює широкий простір длясамовизначення клієнта, пошуку альтернативних шляхів для втручання та підтримкиз боку соціальних працівників.
Висновок
Сутність системної моделі полягає у розгляданні об’єкта у якості цілісноїсукупності елементів, що знаходяться у багатьох впорядкованих взаємозв’язках.
Системний підхід використовує набір об’єктивних та суб’єктивнихпринципів, що дозволяють проводити наукове пізнання, а також ефективно діяти набудь-кому рівні соціальної практики.
До об’єктивних принципів належать:
- цілісність– не зводимість системи при її розгляданні до суми елементів;
- ієрархічність– необхідність вивчення структурної організації системи;
- відносини– вивчення усіх типів взаємозв’язків системи;
- зв'язок зсередовищем через комунікаційний та інформаційний зв'язок.
Суб’єктивні принципи системного підходу – позиція спостерігача, тобтодослідника системи, який згідно зі своїм особистими особливостями обирає метута виділяє об’єкт та предмет дослідження; а також метод декомпозиції – спосібсприйняття цілого як міри своїх частин шляхом розбиття його на складові, щоінтерпретуються одночасно. У відповідності з цими принципами при аналізісистеми використовується певна послідовність дій, від вибору позиціїспостерігача до представлення системи у вигляді формальної моделі.
Завдання соціального працівника, що використовує цю модель – виявити тісторони відносин між клієнтом ти системами, які є джерелами проблем, тадопомогти йому у подоланні цих проблем.
Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягаєв їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінкизагалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретнимивипадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектахситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що даєзмогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до увагивзаємопов'язаність різноманітних підсистем.
Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогупобачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням.Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальнихпрацівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботидопомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі,оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання тавідповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на тіситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручаннямають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть усуспільстві.