Міністерство освіти та науки України
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Факультет соціології і права
РЕФЕРАТ
на тему: «Неприбуткові організації: світовий досвіді рекомендації Україні»
Київ — 2010
Зміст
Вступ
1. Характеристика діяльності неприбутковихорганізацій
1.1 Загальні засади
1.3 Створення неприбуткових організацій
2. Неприбуткові організації в Україні та за кордоном
2.1 Правове регулювання в Україні
2.2 Міжнародні та вітчизняні неприбуткові організації вУкраїні
3. Перспективи та проблеми розвитку НПО в Україні
Висновок
Перелік використаних джерел
Вступ
За часів Радянського Союзу стовідсотковеудержавлення всього суспільного життя зумовлювало неможливість існування громадянськогосуспільства, і, як наслідок, нерозвинутий недержавний сектор, до якого відносятьсянеприбуткові організації.
У колишньому СРСР існувало два види недержавнихорганізацій: одні перебували під контролем держави, а інші стояли в незаконній опозиціїдо неї. Недержавні організації першого виду були офіційно визнаними громадськимиоб’єднаннями, переважно соціально-побутового або культурного характеру.
Таким чином, серед громадян не існувалотрадиції об’єднання з власної ініціативи для праці на загальний добробут та захистспільних інтересів. З приходом незалежності ці організації дістали дозвіл утворюватисьі діяти на законних підставах. Одночасно внаслідок розпаду старої системи відбувсязначний економічний спад, була зруйнована державна інфраструктура соціальних служб.Здобувши свободу щодо створення і діяльності незалежних об’єднань, було створеновеличезну кількість недержавних, в тому числі і неприбуткових об’єднань, які намагалися,з одного боку, заповнити вакуум в громадській діяльності, а з другого — взяти насебе функції, які до цього виконувала держава.
Однак формування недержавних організаційвідбувалося несистемно і спонтанно. Сьогодні існує величезна кількість проблем узв’язку з їх існуванням та діяльністю, в тому числі у сфері правового регулювання.
Цілком очевидна необхідність дієвого неприбутковогосектора, який би заохотив громадян до участі в процесах управління громадським життямта поліпшення якості свого життя. Так званий «третій», неприбутковий сектору взаємодії з державою та комерційним сектором складає основу будь-якого демократичногосуспільства. Ось чому питання правого регулювання існування та діяльності некомерційнихорганізацій і благодійних утворень в тому числі є надзвичайно важливим для нашоїдержави.
1. Характеристика діяльності неприбутковихорганізацій1.1 Загальні засади
Суспільству потрібні організації, щовирішували б проблеми, якими не займаються суб'єкти підприємницької діяльності,бо це не приносить прибутку. Держава регулює створення неприбуткових організаційі декларує їм свою підтримку.
Непідприємницька організація (неприбуткова організація, некомерційна організація) — юридична особа,метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу міжучасниками цієї організації.
Це можуть бути муніципалітети, суспільнілікарні, релігійні й інші організації, діяльність яких не спрямована на одержанняприбутку.
1.2 Класифікація неприбуткових організацій
Усі юридичні особи щодо отримання прибуткуможна розділити на дві великі групи незалежно від форми власності: прибуткові організації,або суб'єкти підприємницької діяльності, та неприбуткові організації. Детальнийперелік останніх наведено в п.7.11.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»(«ГК» №1-2/98). До них належать:
а) органи державної влади України, органимісцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуютьсяза рахунок коштів відповідних бюджетів;
б) благодійні фонди і благодійні організації,створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, втому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої,аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчіспілки та політичні партії;
в) пенсійні фонди, кредитні спілки, утвореніу порядку, визначеному законом;
г) інші, ніж визначені в абзаці«б», юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибуткузгідно з нормами відповідних законів;
д) спілки, асоціації та інші об'єднанняюридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересівзасновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводятьпідприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;
е) релігійні організації, зареєстрованіу порядку, передбаченому законом.
Структура неприбуткових організацій представленана таблиця1.
Таблиця 1Юридичні особи
Прибуткові
організації Неприбуткові організації
Державні
установи
Благодійні
організації
Релігійні
організації
Об`єднання
громадян Інші Органи державної влади Органи місцевого самоврядування Політичні партії Громадські організації Торгово-промислові палати Установи і організації, що створені ними Профспілки Спілки, асоціації юридичних осіб Заклади соціального забезпечення Творчі спілки Інші фонди Заклади місцевого забезпечення Кредитні спілки Заклади освіти Інші Наукові заклади Житлово-будівельні кооперативи Військові організації Об’єднання за інтересами Органи юстиції Екологічні організації Пенітенціарні заклади Оздоровчі організації Національний банк України Аматорські організації Інші Організації культури Освітні та наукові організації /> /> /> /> /> /> 1.3 Створення неприбуткових організацій
Засновниками неприбуткових організаційможуть бути фізичні особи, що досягли 18 років (для молодіжних і дитячих організацій- 15 років), юридичні особи, органи державної влади. Проте є обмеження: засновникамиблагодійної організації не можуть бути органи державної влади, органи місцевогосамоврядування, державні і комунальні підприємства, установи і організації України,що фінансуються з бюджету.
Статусу юридичних осіб неприбуткові організаціїнабувають відповідно до законодавства, що регулює існування і діяльність таких неприбутковихорганізацій.
Легалізація (офіційне визнання) об'єднаньгромадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення прозаснування відповідно до Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженогопостановою Кабміну України від 26.02.93 р. № 140. Діяльність об'єднань громадян,які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, — протизаконна. Уразі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадськіорганізації обов'язково реєструються в Міністерстві юстиції України. Легалізаціюгромадської організації здійснює відповідно Міністерство юстиції України, місцевіоргани державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міськихрад народних депутатів.
Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднаннягромадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.
Державна реєстрація благодійних організаційпроводиться відповідно до порядку, встановленого Положенням про порядок державноїреєстрації благодійних організацій («ГК» №22/98), причому всеукраїнськіі міжнародні — реєструє Мін'юст, а місцеві, а також філії — органи Мін'юсту на місцях.
Державна реєстрація релігійних громаді організацій відбувається в обласній, Київській та Севастопольській міській державнійадміністраціях, а в Республіці Крим — до уряду Республіки Крим.
Релігійні центри, управління, монастирі,релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут(положення) до державного органу України у справах релігій.
Об'єднання юридичних осіб реєструютьсязалежно від їх організаційно-правових форм відповідно до ЗУ «Про підприємствав Україні» («ГК» №11/98). Причому засновниками об'єднань юридичнихосіб можуть бути тільки юридичні особи.
Державна реєстрація Торгово-промисловихпалат здійснюється Міністерством юстиції згідно з ЗУ «Про Торгово-промисловіпалати в Україні» від 02.12.97 р. №671/97-ВР («ГК» №10/98).
Після проходження державної реєстраціїнеприбуткові організації зобов'язані зареєструватися в органах статистики.
Всі організації, що не мають на метіотримання прибутку, після набуття статусу юридичної особи повинні бути внесені доРеєстру неприбуткових організацій і установ, який ведеться Державною податковоюадміністрацією України (Положення про Реєстр неприбуткових організацій і установнадруковано в «ГК» №14/98). У противному разі їх діяльність податковіоргани вважатимуть прибутковою і вимагатимуть подання звітності відповідної форми.
Неприбуткові організації також зобов'язанізареєструватися в органах Пенсійного фонду, будь-якій із профспілок з метою сплатиобов'язкових внесків на соціальне страхування, в службі зайнятості населення.
2. Неприбуткові організації в Україніта за кордоном2.1 Правове регулювання в Україні
Створення і діяльність органів державноївлади регламентується Конституцією України, а також відповідними положеннями і статутами.
Створення і діяльність органів місцевогосамоврядування регламентується ЗУ «Про місцеве самоврядування» та відповіднимиположеннями і статутами.
Установи організації, що створюютьсяорганами державної влади та місцевого самоврядування, діють відповідно до законівУкраїни, наприклад «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»,«Про збір на обов'язкове соціальне страхування», «Про освіту»тощо. Діяльність цих закладів регламентується відповідними положеннями, як наприкладПоложенням про Пенсійний фонд України.
Благодійні організації створюються відповіднодо ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації» (надруковано в«ГК» №45/97), у цьому ж законі дано основні визначення термінів.
Діяльність профспілок регламентуєтьсязаконом СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності»№1818-1 від 10.12.90 р. Професійні митці мають право об'єднуватися у творчі спілки,діяльність останніх регламентована ЗУ «Про професійних творчих працівниківта творчі спілки» №554/97-ВР від 07.10.97 р. (надруковано в «ГК»№48/97). За принципом кас взаємодопомоги побудована діяльність кредитних спілок,які діють відповідно до Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні, затвердженогоуказом Президента від 20.09.93 р. за №377/93 (надруковано в «ГК» №3/97).
Будь-які об'єднання громадян керуютьсяу своїй діяльності ЗУ «Про об'єднання громадян» (надруковано на стор.64).Крім того, неприбуткову діяльність регулюють такі закони:
«Про освіту» №1060-ХII від23.05.91 р.
«Про соціальний і правовий захиствійськовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХII від 20.12.91 р.
«Про національні меншини» №2494-ХIIвід 25.06.92 р.
«Про сприяння соціальному становленнюі розвитку молоді в Україні» №2998-ХII від 05.02.93 р.
«Про систему суспільного телебаченняі радіомовлення» №531/97-ВР від 18.07.98 р.
«Про захист прав споживачів»№1023-ХII від 12.05.91 р.
Неприбуткова організація може вести якнеприбуткову, так і прибуткову діяльність, якщо остання не заборонена законодавствомі статутними документами. Наприклад, політичні партії та кредитні спілки не маютьправа займатися господарською та комерційною діяльністю, за винятком продажу пропагандистськоїлітератури та інших атрибутів їх діяльності, і засновувати підприємства, крім засобівмасової інформації.
Доходи у неприбутковій діяльності — це,як правило, членські внески, добровільні пожертвування, як майном, так і грошима,пасивні доходи. Організація має тільки слідкувати, щоб отримані доходи відповідаливимогам чинного законодавства. Політичним партіям, наприклад, заборонено прямо абоопосередковано отримувати кошти або майно від іноземних держав, організацій та громадян,від анонімних пожертвувачів, від підприємств, де частка майна держави або іноземноїсторони перевищує 20% статутного фонду, від нелегалізованих об'єднань громадян.Якщо неприбуткова організація отримала кошти за якісь товари, роботи чи послуги,причому надання останніх не належить до основної діяльності цієї неприбуткової організації,то ці кошти або повертаються, або оподатковуються у порядку, передбаченому для суб'єктівпідприємницької діяльності.
На відміну від прибуткової організації,витрати якої відносяться або до складу валових, або до збитків, або покриваютьсяза рахунок чистого прибутку, витрати неприбуткової організації не підлягають такійжорсткій регламентації, проте мають відповідати таким вимогам: не суперечити чинномузаконодавству по суті, спрямовуватись на виконання статутних завдань і бути затвердженимикерівництвом самої неприбуткової організації. До початку року кожна неприбутковаорганізація складає кошторис доходів і витрат, де передбачаються всі можливі доходиі всі можливі витрати на майбутній рік, а після завершення року керівництво неприбутковоїорганізації звітує перед засновниками про виконання кошторису. Для ведення бухгалтерськогообліку варто використовувати існуючий план рахунків, пристосувавши його до потребнеприбуткової організації.
Неприбуткова організація має право використовуватипрацю найманих працівників і нараховувати та сплачувати за неї винагороду. Розмірвинагороди визначається керівництвом у межах його повноважень і засновниками абовищим органом такої організації. У зв'язку з цим організації доведеться нараховуватита сплачувати податки. Працівники можуть вступати у трудові відносини з організацієюабо ж працювати на умовах договору підряду. Такий розподіл по-різному впливає наоподаткування.
Найбільша проблема існує у благодійнихорганізацій і пов'язана вона зі сплатою прибуткового податку з громадян. Згідноз Декретом Кабміну «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуваннюпідлягає сукупний дохід, одержаний з будь-яких джерел, а стаття 5 Декрету передбачаєневключення до оподатковуваного доходу тих сум допомоги, що отримані від благодійнихорганізацій у зв'язку зі стихійним або екологічним лихом. Отже, будь-яка допомогав грошовій або натуральній формі, надана з інших причин, підлягає оподаткуваннюприбутковим податком з громадян, причому сплачувати цей прибутковий податок доведетьсясаме благодійним організаціям (стаття 10 Декрету). За невиконання вимог законодавства- штраф. Не хотілося б думати, що держава розраховує отримати частину грошей, спрямованихна лікування, догляд за дітьми й особами похилого віку, частину доходів госпісів.Єдиний вихід, використовуючи пункти 5 або 6 статті 6 Декрету, звернутися до КабінетуМіністрів або органів місцевого самоврядування, які, враховуючи матеріальний станособи (після його обстеження), мають право зменшувати оподатковуваний дохід.2.2 Міжнародні та вітчизняні неприбутковіорганізації в Україні
Для визначення діяльності недержавнихнеприбуткових організацій в міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні(non-goverment organizations NGO) і неприбутковіорганізації (НУО, not for profit, non-profitorganizations NPO). Останнім часом досить популярним став ще одинтермін — private voluntary organization (PVO), що в перекладі означає “приватні волонтерські організації”). Однією зперших міжнародних НУО була “Міжнародна Комісія Червоного Хреста” (InternationalCommittee of the Red Cross), яку було засновано в 1863 р. Сам термін“недержавна організація" (non-governmental organization) було введено в обіг Організацією Об’єднаних Націй у 1945 р. ДоговоромООН (Стаття 71 Параграф 10). Визначення терміну Міжнародна недержавна організація- МНДО (INGO — international Non-governmentalOrganization) уперше було сформульовано в резолюції 288 (Х) ECOSOC27 лютого 1950 р. (cм.прим).
НУО відрізняються між собою специфікоюпідходів до роботи. Тим часом, як деякі НУО виконують суто лобістські функції, іншіадмініструють повномасштабні проекти і керують програмами. Згідно з міжнародноюкласифікацією, виділяють кілька методів роботи міжнародних НУО. Основні з них — це консультування і управління проектами. Багато міжнародних НУО мають консультаційніпогодження з агентствами ООН у певних сферах діяльності. Наприклад, організація“Third World Network" (Інформаційна мережа третього світу) має статус консультантав рамках “Конференції з розвитку торгівлі” (Conference of Trade and DevelopmentUNCTAD), а також статус в рамках “Економічної й соціальної ради ООН" (UN Economicand Social Council ECOSOC). Якщо в 1946 р. тільки 41 НУО мала такий статус ECOSOC,то в 2003 р. ця цифра піднялася до 2350.
Прикладом непідприємницької організаціїє також Фонд «Вікімедія».
Основні МНДО, що працюють в Україні,- це АЙРЕКС (IREX), АКСЕЛЗ (ACTR ACCELS), Інтерньюз Нетворк (Internews Network),Інтерньюз Україна (Internews Ukraine), Фулбрайт (Fullbright), Національний ФондПідтримки Демократії (National Endowment for Democracy — NED), Дім Свободи (FreedomHouse), Консорціум Економічних досліджень і освіти (EERC), Польсько-Американсько-УкраїнськаІніціатива (PAUCI), Фонд Євразія (Eurasia Foundation), Каунтерпарт Інтернешнл (СounterpartInternational), ЮКАН (UCAN). В окрему категорію виделено роботу ООН в Україні.
З 2004 року можна спостерігати перехідвід суто фінансового і технічного сприяння до партнерства. Нові програми передбачають,перш за все, інвестиції в малий і середній бізнес, партнерство між навчальними імедичними закладами, недержавними організаціями, містами, діловими і професійнимиоб'єднаннями, обмін студентами, фахівцями і працівниками та підприємцями розвиненихкраїн і країн, що розвиваються.
В Україні є приклади ефективної міжсекторноївзаємодії МНДО і бізнесу, в рамках якої проявилися новітні гуманітарні особливостіціннісного управління. Аналіз глибинних інтерв'ю менеджерів україно-американськогопроекту технічної допомоги МНДО IREX “Українська програма партнерства ЗМІ"дає матеріал для розуміння уявлень американських менеджерів про ціннісно-цільовіорієнтири участі малого і середнього бізнесу в програмах міжнародного розвитку.До них належать загальнодемократичні цінності розвитку свободи слова, прав людинина інформацію, обмін професійним і культурним досвідом, пізнавальні інтенції відносноінших країн, участь у розвитку освіти й міського середовища, прагнення власниківбізнесу до розвитку своїх співпрацівників шляхом участі у таких програмах.
В Україні відповідно до Звіту про гуманітарнийрозвиток (Ukraine Human Development Report, 1996) існувало понад 5 000 ННО. За оціночнимиданими експертів за період 1992-97 рр. в Україні створено близько 800 нових всеукраїнськихі тисячі місцевих громадських організацій. В 2001 р. за даними порталу intellect.org.uaкількість офіційно зареєстрованих ННО в Україні сягнула 25000. У 2004 році за експертнимиоцінками ця цифра збільшилася до 28000 організацій. У порівнянні з країнами Заходуце небагато — одна ННО на 1710 жителів країни, — але водночас суттєво більше, ніжу Білорусії і Російській Федерації. Такий ефект просунутого розвитку українського«третього сектору» можна пояснити традиційним тяжінням українців до демократії,відчуттям природної європейськості. При цьому більшість ННО, як і в інших країнах,зосереджена в столиці та культурно-історичних і промислових центрах.
Найбільша кількість українських ННО припадаєна сфери: — культури і освіти, — здоров'я, інваліди та ветерани, — економіка і наука,- жінки і діти. ННО мають свої періодичні видання, серед яких виділяються журналидля ННО — «Громадські ініціативи» (Львів), «Обличчям до обличчя»(«Сприяння», Донецьк) та спеціальні і спеціалізовані часописи «мозговихцентрів» — «Національна безпека і оборона» (Український Центр економічнихта політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київ), «Схід» (Український культурологічнийцентр, Донецьк), «Економічний часопис» (Інститут трансформації суспільства,Київ), «Універсум» (Товариство «Універсум», Львів), НауковеТовариство ім. Шевченка (біля 10 періодичних і серійних видань).
Загалом же і до сьогодні в Україні спостерігаєтьсявелика різниця в структурі «третього сектору» між Сходом і Заходом, причомугромадські організації в основному є «зліпком», віддзеркаленням преференційнаселення того чи іншого краю.
Суттєвою і навіть знаковою особливістюсучасних українських ННО є їх фінансова залежність від організацій-донорів. Діяльністьбагатьох українських ННО, в тому числі «мозкових центрів» була б неможливоюбез підтримки міжнародних донорів, зокрема: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad AdenauerFoundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House, USAID Agency,McArthur Foundation, Renaissance Foundation, Міжнародного Фонду «Відродження»(фонд Дж. Сороса), Фонду Євразія, Фонду Східна Європа, C.S.Mott Foundation, Know-HowFund, the World Bank, Міжнародного Медіа Центру (ММЦ) — Інтерньюз, Counterpart International,посольств США, Великої Британії, Нідерландів, Канади та ін. Цієї ж думки притримуютьсяінші дослідники (напр., С. Костюк). Найбільші проекти: "Європейський вибірУкраїни" (МЦПД), «Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України»(ЦМКЗПУ); проект "Єврофорум" (ЦСД), «Українська програма ринковихреформ», «Розвиток інфраструктури недержавних неприбуткових організаційв Україні» підтримали Freedom House, USAID Agency та ін., що потребувало коштівв десятки млн. дол. США Наприклад, динаміка підтримки Фондом Дж. Сороса проектівдо 1997 р весь час була позитивною — з $ 450 тис. у 1990-91 рр. до $ 2 млн. у 1993р., $ 4,8 млн. у 1994 р., понад $ 10 млн. в 1995-1996 рр, і тільки в останні рокизменшилися до $ 4-5 млн. Підтримка Фонду Євразія оціночно досягала $ 10-12 млн.річно. В той же час сукупна підтримка власного «третього сектору» відукраїнських меценатів і держави була на 2-3 порядки меншою.
Тобто в Україні домінував і домінує досьогодні вплив закордонних донорів на формування ННО. Причому активно підтримуютьсяресурсні (сервісні) центри ННО (РЦ ННО), які є потужним механізмом корекції розвитку«третього сектору» країни в тому напрямку, в якому вважають потрібнимспонсори (донори). Правда й тут слід відзначити, що в основному фінансуються потужністоличні РЦ ННО.
Разом з тим найменше фінансувалися культурологічніпроекти, майже зовсім з грантової підтримки випав сектор науково-технічних українськихорганізацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на мас-медіа.Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія гарантодавців потребуєретельного аналізу з урахуванням варіантів подальшого розвитку України. Але в ціломувона відповідає західним поглядам на нашу країну як державно-територіальну потугу,що ще донедавна, — до «помаранчевої революції», — не мала (а чи матимеза нових умов?) чітких економічних і політичних перспектив посісти чільне місцев Східній Європі.
/>3. Перспективи та проблемирозвитку НПО в Україні
Дуже важливою є проблема регулювання«третього сектора» (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль,досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кількапроектів (у тому числі й один — розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебуваютьу Верховній Раді. В законі про неприбуткові організації необхідно врахувати особливостікультурницьких неприбуткових організацій та світовий досвід законодавчого врегулюванняНПО. Зокрема, за чинним законодавством неприбуткові організації практично не маютьправа на підприємницьку діяльність, навіть якщо вона має пряме відношення до культури.Це суперечить самій ідеї особливого статусу НПО як організації, яка має спрямовуватиувесь дохід на розвиток статутної діяльності, а не утримуватись від підприємництва.Таким чином, скористатись вигодами від неприбуткового статусу могли б не лише громадськіасоціації митців, а й театри, галереї, музичні студії тощо.
Не зважаючина це, «третій сектор» України, так само, як і політичні сили, і сферабізнесу, ще перебуває в перехідному періоді розвитку, який характеризується інституційноюнеоформленістю та фінансовою нестабільністю, що спричиняє також і нестабільну діяльністьгромадських організацій. Лише поодинокі мають фінансування на розвиток. Більшістьже функціонує від проекту до проекту, що, природно, послаблює їхню інституційнута фахову спроможність.
На сьогоднішнійдень можна запропонувати такі шляхи оптимальної розбудови вітчизняного третьогосектору:
· По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбутковіорганізації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимутьнадалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку вХХІ ст.
· По-друге,"третій сектор" західного світу досяг значногорівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю.В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж в інших пострадянських країнах,але стан «третього сектору» ще далекий від його прототипів на Заході,сума ННО в нашій країні не складаєконсолідованого громадського руху,хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країнияк самостійної європейської держави з ринковою економікою.
· По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови(формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогівЗахідного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства.Потужним механізмом корекції розвитку «третього сектору» країни в томунапрямку, в якому вважають потрібним законодавці і спонсори (донори), є ресурсні(сервiснi) та «мозкові» центри. Ситуація, яка має місце в Україні, колирозвитком, розбудовою громадського «третього сектору», зокрема ресурснихі «мозкових» центрів, опікуються в основному неукраїнські донорські організації,не є нормальною.
· По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третьогосектору. За даними київського ресурсного центру «Гурт», основну частинукоштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також іншіджерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші. Протеціла низка чинників утруднює перехід третього сектору на внутрішні джерела фінансування.Насамперед, це податкове законодавство, яке не заохочує бізнесменів до філантропії.По-друге, це відсутність прозорих механізмів отримання державних коштів. Хоча самапрактика надання державних коштів існує і навіть у тексті бюджету можна прочитатиназви фінансованих державою організацій. По-третє, законодавство створює перепони,які заважають громадським організаціям самим вести комерційну діяльність з метоюфінансування своїх програм.
· По-п’яте, процес зростання кількостінедержавних неприбутковихорганізацій автоматично не переходить у якісно вищу форму — консолiдований громадськийрух. Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальністьв період формування «третього сектору» лежить на структурах, які виконуютьрегулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повиннастворити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функціонуванню оптимальногосаморегулюючого громадського сектору із залученням до цього «другого сектору»- комерційного. Таким чином, тільки завдяки активній взаємодії українських державного,комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українськесуспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повиннавідігравати суто допоміжну роль.
Висновок
Досвід демократій світу свідчить, щогромадянське суспільство не може існувати без розвинутої мережі неприбуткових, насамперед,неполітичних, об’єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськостів процесі розвитку. Такі об’єднання виконують функції посередника між державою ірізними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізаціїдержавою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадськийконтроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку,вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальніта інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдякитаким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різніпроблеми — соціальні, культурні, економічні та ін.
Громадські організаціїв Україні досить активно розвинули свою діяльність за останнє десятиріччя, і заразвідзначаються великою кількістю на терені України, розвинутими видами діяльності,потужнім професійним складом з багатим досвідом суспільної роботи та активними відносинамиз партнерами з інших країн. Крім того, вони надають гарні можливості для самореалізації,особливо для молодих людей, обстоюють гнучкість та новаторство, виступають за реформита швидко пристосовуються до змін.
Дуже важливою є проблема регулювання«третього сектора» (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль,досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кількапроектів (у тому числі й один — розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебуваютьу Верховній Раді.
Перелік використаних джерел
1. Барановський О. Третій сектор і економіка // Український регіональний вісник.- No10. — С.4.
2. Білецький В.С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства Зовнішнята безпекова політика України: 2000/2001. Річна аналітична доповідь Центру миру,конверсії та зовнішньої політики України. — К., 2001. — С.15.
3. Білецький В.С. «Третій сектор»: реалії сьогодення та виклики майбутнього// тези Міжнародної наукової конференції «Громадянське суспільство і соціальніперетворення в Україні». Львів, 13-15 грудня 2001. — Львів: Видавничий центрЛНУ ім. Івана Франка. — С.99-102.
4. Винников О., Ткачук А. Громадські організації в Україні: новий поступ зновим законодавством // Голос громадянина. No 4, 1997, с.4-8.
5. Малєєв В. Третій сектор у світі — кінець ХХ ст. // Голос громадянина. No4, 1997, с.10-14.
6. Підредакцією Володимира Полтавця. Соціальна робота в Україні: перші кроки. Київ 2000
7. СавченкоЕ., Кузнецов В. Неприбыльные организации. Харьков Издательский дом «Фактор»2005.
8. Шкарлат Ю.Г., Голубовський В.В., Тищенко О.І. Про правові проблеми самоорганізаціїсуспільства // Голос громадянина. No 4, 1997, с.11-13.
9. sumdu.telesweet.net/doc/lections/Upravlinnya-organizatsiynim-ozvitkom-nepributkovih-organizatsiy/23442/index.html