сакралізація секуляризація релігія церква
Проблема оцінки соціальної ролі релігії. Сакралізація та секуляризаціяяк тенденції розвитку суспільства
Соціальна рольрелігії у функціонуванні та розвитку різних соціальних систем суперечлива ізмінюється з переходом від однієї системи до іншої. Чим гірше було життя людей,тим більшу роль відігравала в ньому релігія.
До появибуржуазного, індустріального суспільства роль релігії або зростала, або зберігаласьна високому рівні. Для характеристики змін соціальної ролі релігіїсуспільствознавство користується термінами сакралізація та секуляризація (відлат. saecularis – мирський, світський). Поняття сакралізації використовуєтьсядля позначення
1) сутірелігійної діяльності;
2) зростаннябудь якого політичного та ідеологічного контролю над суспільством, зокрема іантирелігійного за змістом;
3) зростанняролі релігії та церкви в регулюванні суспільних відносин зокрема.
Проявомсакралізації є те, що вся людська культура, зокрема родина, приватна власність,держава та право, мораль, розглядаються як створені богами або Богом, а несуспільством, індивіда не вважають особистістю, йому відмовляють в праві вільновибирати між різними релігійними або політичними напрямками, тим більше бутиатеїстом.
Протилежний засвоєю спрямованістю процес секуляризації находить свій вираз в тому, що людськакультура, її складові визволяються з під ідеологічного контролю релігії тацеркви, починають розглядатися як створені виключно людьми, як результат їхсамодіяльності, зокрема – у відокремлені держави, системи освіти від релігії тацеркви, перетворенні релігії у приватну справу громадянина, врешті решт, вдеміфологізації самої релігії, в неусвідомлюваному віруючими процесі стихійногозгасання зацікавленості до потойбічного та зростання захопленості земним,повсякденним. Частковим виразом секуляризації є відчуження державою майна,власності церкви.
Тенденціядесакралізації, деміфологізації, секуляризації починається з виникненнямфілософії та науки, але панівною, переважною, вона стає лише в буржуазномусуспільстві. Ідеологи революційної буржуазії «в крижаній воді егоїстичногорозрахунку втопили священний трепет релігійного екстазу», звели зміст релігіїдо виразу інтересів людей. Чим пояснити, що процес десакралізації інтенсифікуєтьсялише в буржуазному суспільстві?
В ньому всеукорінене розпадається, традиції ламаються, життя набирає шаленого темпу. Впорівнянні з буржуазним суспільством усі попередні можна розглядати яктрадиційні.
В останніхнепорушність релігійних традицій виростає з традиційності, незмінності способужиття. В буржуазному суспільстві симбіоз науки та матеріального виробництва,перетворення науки у виробничу силу, гігантськи прискорює ріст матеріальноговиробництва, змінює соціальну структуру суспільства, спрямованість потреб таінтересів мас, структуру вільного часу.
Зміна технологіївиробництва привела у розвинених буржуазних країнах до радикальної зміни соціальноїструктури, зокрема зникнення селянства, поступового зростання чисельностісоціальних груп, що працюють у духовному виробництві та сфері послуг, падіннячисельності працюючих у промисловості, до інтелектуалізації праці, підвищенняжиттєвого рівня мас.
Завдяки високомурівню матеріального виробництва та продуктивності праці на передній планвисуваються більш дійові форми регулювання суспільних відносин, ніж ідеологічніта політичні, а саме – економічні. Тут «речі вскочили у сідло і поганяютьлюдьми». Культ речового багатства, престижного споживання, грошей, сексу,перетворення тіла людини у товар, звернення до підсвідомого, інстинктів ведутьу порівнянні з попередніми суспільствами до відносного падіння ролі релігії усуспільній свідомості, у регулюванні суспільних відносин. Засоби масовоїкомунікації вторгаються у приватне життя особи.
Опредмеченірезультати наукової діяльності змінюють побут мас, їх свідомість. Той, хтоколись вважав себе рабом, нулем, черв’яком, починаєнабувати впевненості.
Релігійніоб’єднання перетворюються у своєрідні каси взаємодопомоги. «Втеча із світув царство надчуттєвого замінюється історичним прогресом. Потойбічна мета вічногоблаженства перетворюється у земне щастя більшості. Турбота про релігійний культзамінюється натхненням культурної творчості. Творчість, до цієї пори привілейбіблійного Бога, стає ознакою людської діяльності», – писав М.Хайдегер.
Всебічна,конкретна оцінка соціальної ролі релігії, що претендує на об’єктивність,повинна даватися по трьох параметрах, у трьох відносно самостійних вимірах,аспектах – пізнавальному (гносеологічному) – із погляду ступеня її істинності,її відповідності критеріям, нормам і ідеалам науки; соціологічному – із поглядуїї корисності суспільству, індивіду, різним соціальним спільнотам;художньо-естетичному – із погляду уявлення про прекрасне, спроможності релігіїзадовольняти, формувати емоційні потреби людей, естетичних ідеалів. ОскількиБог виконує роль ідеалу Добра, Істини, Краси, дамо оцінку соціальної ролірелігії з точки зору саме цих цінностей.
Якщо до оцінкисоціальної ролі релігії підходити, керуючись естетичними критеріями, то требавизнати, що зростаюче на ґрунті релігійних емоцій мистецтво може матизагальнолюдську цінність, здатне збагатити світ почуттів не тільки віруючих,але і невіруючих. Релігійне мистецтво – вагомий аргумент проти думки, що ідеябога це лише ідея рабства.
Величрелігійного ідеалу, його спрямованість до прекрасного, знайшла своє наочне,естетичне втілення в камені, в архітектурі Софії Костянтинопольської іНовгородської, Міланського і Кельнського соборів, Андріївської церкви Києва іДмитрієвського собору Володимира, храму Покрови на Нерлі і Преображенськогособору в Кіжах та ін. Кріпак Потапов, за проектом якого була спорудженанайкрасивіша церква Москви – Храм Успіння Богородиці, не був рабом. Рабами булиті, за наказом котрих ця церква, як і десятки тисяч інших церков, булизруйновані.
Про незрівнянукрасу цього храму академік Д.С. Ліхачов згадував: «Зустріч з нею мене приголомшила.Переді мною здіймалася хмарина біло-червоного мережива. Не було „архітектурнихмас“. Її легкість була такою, що уся вона здавалась втіленням незнаноїідеї, мрією про щось нечувано прекрасне. Такі різні люди як Наполеон іДостоєвський, вважали її найкрасивішою церквою Москви.
Під час великоїпожежі Москви Наполеон виставив біля неї караул і цим врятував від вогню… Алеось прийшли люди та знесли церкву. Це було на початку тридцятих років. Тепер нацьому місті пустир з якимось ларьком… Хіба не вбито в нас щось? Хіба нас необікрали духовно? „
Оцінюючи релігіюв гносеологічному аспекті, за самого прихильного відношення до неї, треба визнати,що релігійна ідеологія, як і деякі антирелігійні, придушувала інакомислення,вільнодумство, перешкоджала вільному науковому дослідженню і тим самимуповільнювала суспільний розвиток.
Ні виданнябажаного за дійсне, ні апеляція до емоцій, ні створення атмосфери культу, нінекритична орієнтація будь-якої ідеології, зокрема релігійної, на установлення,ілюзії, зміст повсякденної свідомості не сумісні з суттю науки. Аналіз структуриі соціальних функцій релігії призводить до висновку про розходження соціальнихфункцій науки і релігії. Ті, кому дорогі ідеали науки, не повинні забувати, щоДж. Бруно, вислухавши вирок інквізиційного трибуналу про спалення, сказав: “Спалити– не значить спростувати», що Бруно горів на вогнищі з кляпом у роті.Зіткнення релігійної ідеології з наукою – це не досадне, прикре непорозуміння,не випадковість.
Наука і релігіяможуть як виключати, так і доповнювати одна одну. Все залежить від того, в якихсоціальних системах вони функціонують. Будь-яка ідеологія, зокрема релігійна,не витримує критики з погляду наукових ідеалів несуперечливості, логічноїпослідовності, перевіряємості.
Але якою бвеликою не була роль науки в житті людей, ніколи їх життя без залишку незведеться до наукової діяльності. Фізик М. Борн зауважив: «Любов – це ненаука, але це гарно!».
Оцінюючи релігіюв соціологічному аспекті, треба визнати суперечливою соціальну роль релігії. Уконкретних історичних умовах релігія може відігравати прогресивну роль. Підпрапором різноманітних форм релігій відбувався прогресивний перехід віддокласових суспільств до класових, від одних соціальних систем до інших.Виконуючи інтегруючу функцію, релігія відігравала прогресивну роль у життінародів, що відстоювали своє право на вільний розвиток, яким загрожуваланасильницька асиміляція.
У повістіМ.Гоголя «Тарас Бульба» останньою фразою, яку вимовляє вмираючий наполі бою козак, фразою, якою він розстається з життям, є: «Хай живеправославна Русь!»
Оскількирелігійність виростає з морального напрямку думок, із прагнення досправедливості, із незадоволеності життям, оскільки релігія – це протест протикривди, убогості, злиденності життя, маси, оголошуючи певні суспільні порядки несправедливими,аморальними, неугодними Богу, можуть черпати у релігійній вірі натхнення уборотьбі проти суспільних порядків, що стали ненависними, упевненість,переконаність у своїй правоті і силі, у своїй боротьбі звертатися за допомогоюдо Бога. Ідеологами революції були не тільки деїсти й атеїсти. Революції відбувалисяі під релігійними прапорами.
Характерний длянедалекого минулого висновок про те, що релігія в історії людства відіграваланібито винятково консервативну і реакційну роль, ґрунтується на трьохпомилкових постулатах:
1) ілюзії,помилки, міфи в суспільному розвитку ніколи прогресивної ролі не відігравали;
2) релігія – цевиключно хибна, помилкова свідомість, віра в надприродні сили і безглуздепоклоніння їм;
3) прогресивнелише те, що сприяє загостренню, розпалу класової ворожнечі. Але якщо об’єктивніі суб’єктивні умови для прогресивних суспільних перетворень ще не дозріли, якщопрогресивні соціальні сили ще слабкі, розпал антагонізмів може мати своїмрезультатом поразку цих сил, уповільнення суспільного розвитку, регрес, а непрогрес, а проповідь класового ненасильства, навпроти, сприяти росту,накопиченню, консолідації прогресивних сил і тим самим більш безболісномурозв’язуванню назрілих соціальних конфліктів.
Слід враховуватиі те, що навіть справжня політична революція, за висловом Ж.Жореса, – це лише варварськаформа прогресу.
Проповідь любовідо ближнього, милосердя, добродійна діяльність не спроможні, зрозуміло, усунутиджерела антагонізму у стосунках між людьми, але вони можуть полегшити стражданнявіруючих, пом’якшити гіркоту життєвих знегод.
Звичайно, длятих політичних сил, що у боротьбі за владу не схильні спускатися до повсякденнихпотреб індивіда, на якого дивляться як на нуль, виходять із принципів: «чимгірше, тим краще», «того, хто падає, підштовхни», «хто –кого», роблять своєю метою визволення від «химери совісті», хтошукає основу політичного руху в ненависті, все, що відриває, відволікає відрозпалювання між- та внутрішньокласової боротьби, хоч у якійсь мірі пом’якшуєжорстокість міжлюдських стосунків, сприймається як кістка у горлі, як «невыразимейшаямерзость».
Пересічнийвіруючий на відміну від дослідника оцінює не релігію взагалі, а власнурелігійну конфесію, оцінює не з погляду науки, людства, а насамперед із поглядусвоїх особистих незадоволених повсякденних інтересів. Віруючому релігія можебути корисна своєю психотерапевтичною, компенсаторною функцією, формуваннямпереконаності, що Бог не залишить його одного в біді, можливістю реальногоспілкування з одновірцем та ілюзорного спілкуванням із Богом у молитві.
Оскільки почуттялюбові не може реалізуватися в повсякденних відносинах віруючого з іншимилюдьми, витісняється злобою, заздрістю, жорстокістю, релігія відкриваєвіруючому можливість реалізувати ці свої нереалізовані почуття у спілкуванні зБогом.
На жаль любов доБога не обов’язково виростає з любові до людини. Вона може виростати і зненависті до неї. Порівняємо дві думки на одну тему. Вони відрізняютьсятональністю, розстановкою акцентів. «Протягом століть українськідівчата… дивлячись в оченята своїх новонароджених діточок-пташенят, молили вГоспода Бога здоров’я і кращу для них долю.., всього того,чого мати не зуміла дати… »… Мати повивала мене, малого, і в ночі насвічку Богу заробляла; поклони тяжкії б’ючи, Пречистій ставила, молила, щобдоля добрая любила її дитину… Добре, мамо, що ти зараннє спать лягла, а тобти Бога прокляла за мій талан" (Т. Шевченко). Перша висловлює розчулення(умиление), невмирущу надію на краще, друга – почуття обурення, розчарування,зраджених надій від усвідомлення прірви між релігійними надіями, сподіваннямита суворою дійсністю.
Суперечливістьсоціальної ролі релігії знаходить вираз у тому, що релігія може як освячуватиавторитетом Бога пануючі в соціальній системі матеріальні відносини і духовніцінності, тяжіти до ідеалу «не потрібно ні землеробства, ні промисловості,ні освіти. Потрібно, щоб було тихо», так і закликати до зміни відносин,цінностей, виконувати роль ідеалу, що протистоїть дійсності. Навіть при самомуприхильному відношенні до релігії тому, хто бажає залишитись об’єктивним, требавизнати, що люди з психологією раба, нуля, черв’яка можуть створити лише такесуспільство, де «внизу власть тьмы, а вверху тьма власти».
В релігійнійдіяльності, як і у політичній, нерідко віруючим здавалось, що вони боролись засвоє визволення, в той час, як насправді вони билися за своє поневолення.Розірвавши одні ланцюги, віруючі, як і атеїсти, можуть замість них викувати щебільш важкі.
Войовниченеуцтво віруючих, їхня політична активність, що немає під собою мінімумуполітичної культури, можуть мати настільки ж згубні наслідки, як і їхняпасивність, коли релігія відволікає від боротьби. В обох випадках результатиактивності або пасивності віруючих не збігаються з їхніми намірами, цілями.
При оцінцісоціальної ролі релігії не можна закривати очі на те, що релігія може не тількиоб’єднувати, але і роз’єднувати. Релігія може розпалювати ворожнечу, ненавистьміж людьми, народами, плекати, підтримувати націоналізм і навіть законодавчазаборона такого розпалювання може залишитися лише на папері. Одночасно,оскільки в релігійних об’єднаннях, організаціях потреба в спілкуванні задовольняєтьсяне тільки у молитві, в уявному спілкуванні з Богом, але і реально – уповсякденному спілкуванні віруючих один з одним, оскільки суттєвою стороноюрелігії є добродійність, милосердя, духовна, а інколи і матеріальна підтримка,розрада, оскільки релігія вимагає дотримання загальнолюдських моральних норм,оцінювати соціальну роль релігії як виключно реакційну було б помилкою.
До оцінкисоціальної ролі релігії необхідно підходити конкретно історично. У кожномуконкретному випадку необхідно спеціальне дослідження того, яким соціальнимсилам служать релігійні авторитети.
Релігіяуповільнювала суспільний розвиток, оскільки віруючі переконані у тому, щосуспільний лад є не наслідком їх власної діяльності або бездіяльності, адарований їм потойбічними силами, відчувають себе нулями, оскільки віруючийробить вибір тим, що уникає власного вибору, намагається зняти відповідальністьз себе і перекласти його на зовнішні обставини, оскільки культ ідеалівперетворюється у культ ідолів, оскільки в релігії моральність ще придушуєтьсяжертвоприношеннями. Але це лише одна сторона справи. Є і інша.
Притаманнарелігії ідея святого, священного, абсолютних соціальних цінностей – це неубогість, це не рабська, а велика ідея, без втілення якої в життя розглагольствуванняпро свободу перетворюються в обдурення народу. Ще Августин звернув увагу на те,що той, хто ототожнює Бога з добром, хоче стати щасливим вже на землі ідобутися, домогтися цього власними силами. Ці «дрібниці» проігноруваливойовничі атеїсти, які в словах «бог та релігія» бачили лише «темряву,морок, кайдани і батіг» (В. Белінський).
Релігія – це нетільки вираз несвободи людей, але і вираз, прагнення подолати несвободу.Свобода людей і у ставленні один до одного, і у ставленні до природи не може іне повинна бути абсолютною. Абсолютна свобода – це свавілля, це розпадсуспільства як системи, її дезорганізація. Обмеження сваволі людей в інтересахсамозбереження як суспільства, так і індивіда. З цим не бажають рахуватисьніцшеанці усіх часів та усіх мастей, як ультраправих, так і ультралівих.
Велич Ісуса якмислителя, як людини – зокрема в розумінні того, що свобода – це не свавілля.Ісус заслуговує повагу всіх людей, незалежно від їх ставлення до релігії, зате, що він підхопив і поніс у маси одну з найвеличніших думок людства: «Усе,чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви, бо в цьому Законі Пророки. Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, щоведе до погибелі, – і нею багато-хто ходить; бо тісні ті ворота і вузька дорога,що веде до життя, – і мало таких, що знаходять її!» (Мт., 7, 12 – 14).
Щоб стати людьми,навчитись жити як люди, цей основний принцип моральної культури і одночасноосновний політичний принцип демократичного соціалізму – принцип гармоніїсуспільних та особистих інтересів – повинен стати «категоричнимімперативом», яким в своїй поведінці керується кожна людина.
Завершуючи тему,повернемося ще раз до тези Канта: «Якщо Бога нема, то все дозволено».Якщо під Богом розуміти абсолютні соціальні цінності, святе, священне, то такийБог повинен бути у кожній людині й будь-якому суспільстві. Поняття «Бог»,як і усі поняття, є за своїм походженням суб’єктивним, тобто, створене людьми.Але від цього воно не втрачає загальнолюдської цінності, корисності, оскільки ядроцього поняття – почуття святого, священного – спрямоване саме проти свавілля,уседозволеності, суб’єктивізму.
Коли критикарелігії переростає у заперечення таких абсолютних цінностей і апологію уседозволеностіі сваволі, то така псевдореволюційна критика релігії і для суспільства і дляіндивіда небезпечніша, ніж релігія. Так, для Ніцше «золоте правило моралі»– це не обов’язковий для кожної людини, непорушний «категоричний імператив»,а усього лише «Молох абстракції», якому «надлюдина» несхильна приносити жертву. Зрозуміло, щоб захистити людей від свавілля моралівзагалі, релігійної моралі зокрема, недостатньо. Для цього потрібні перш за всевисокий рівень матеріального виробництва, політичної культури, розподіл влади.
Однією з такихпередумов є і моральна культура народу, у формуванні якої релігія можевідігравати важливу роль. Елементарним проявом такої культури є усвідомленнятого, що там, де все відносно, де нема нічого святого, священного, де відсутніабсолютні цінності, де за виразом В. Бєлінського «вимовляють боже ім’я,чухаючи собі задницю», там звільняюче від відповідальності гасло «грабуйнаграбоване» стає більш привабливим ніж релігійні заповіді «не вбивай»,«не кради», там громадянська війна стає реальністю., ніхто негарантований від свавілля.
Якщо люди небажають самознищення, над зіткненням їх індивідуальних, групових, національнихінтересів повинна завжди променіти, сяяти зірка загальнолюдських, абсолютнихцінностей.