ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИКАПЧЕНКО Олеся ЛеонідівнаУДК 371.09:37.018.46ДІЯЛЬНІСТЬ РАЙОННИХ ВІДДІЛІВ НАРОДНОЇ ОСВІТИЗ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ (1945-1990 рр.)13.00.01 – теорія та історія педагогікиА В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукКиїв–1999Дисертацією є рукопис.Робота виконана в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук України.^ Науковий керівник: кандидат педагогічних наук‚ професорЛегкий Михайло Петрович, вчений секретар Інституту педагогіки АПН України.^ Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професорКрисюк Степан Васильович, Державна академія керівних кадрів освіти, проректор з наукової роботи;кандидат педагогічних наук, доцент^ Болтівець Сергій Іванович, Київський міжрегіональний інститут вдосконалення вчителів ім.Гринченка, проректор з наукової роботи.^ Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти України, м.Кіровоград.Захист відбудеться ”15” жовтня 1999 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України (м.Київ, вул.Артема, 52А, кор.2, т.226-31-80).З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України.Автореферат розісланий ”14” вересня 1999 р.Вчений секретарспеціалізованої вченої ради М.П.Легкий^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИАктуальність та доцільність дослідження. Розв’язання проблеми реформування органів управління освіти, в тому числі районних відділів освіти, детермінується інтегративним характером економічних, соціально-педагогічних, організаційних та правових основ їх функціонування. Це зумовлює об’єктивну необхідність модернізації змісту, форм і методів, організаційної структури, стилю діяльності районних відділів освіти в умовах державотворення незалежної України, культурологічного і духовного відродження народу, розбудови національної школи. Аналіз стану системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності районних відділів народної освіти дає змогу простежити процес її становлення і розвитку у визначених хронологічних рамках. Важливим джерелом розробки ефективної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів є аналітико-конструктивне вивчення та аналіз історико-педагогічної літератури, архівних, директивних і нормативних документів, досвіду роботи районних відділів народної освіти. Наприкінці 40-х – початку 50-х років ХХ століття почали розроблятися теоретичні основи діяльності структурних підрозділів районних відділів народної освіти, які виконували функції підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (О.М.Волковський, П.В.Зімін, М.І.Кондаков, М.П.Малишев); досвід їх роботи висвітлювався переважно працівниками органів народної освіти та інститутів удосконалення вчителів (О.П.Горнатенко, М.С.Данилевський, П.Т.Дудник, І.Ф.Строй та ін.) У період 1945 – 1956 рр. відсутність фундаментальних праць заважала будувати діяльність районних відділів народної освіти на науковій основі; у пресі переважали статті з досвіду роботи та методичні рекомендації у посібниках (О.П.Кондратюк, В.Г.Стіоса, В.І.Чепелєв, М.В.Черпінський). У 70-х роках посилюється розвиток теорії систем і кібернетики, теорії соціального управління, яка розроблялася відомими вченими: В.Г.Афанасьєвим, Д.М.Гвішіані, А.І.Бергом, В.М.Глушковим, М.П.Федоренко та ін. На основі методології системного підходу розроблялася теорія управління освітою та її окремими аспектами в Україні (В.І.Бондар, Є.С.Березняк, Д.І.Румянцева, Л.І.Даниленко, М.П.Легкий, В.М.Зоц, В.Ф.Паламарчук, Б.С.Кобзар, В.І.Маслов, Н.М.Островерхова, В.С.Пікельна, В.В.Сгадова, М.В.Черпінський та ін.). На початку 80-х років активізувалися дослідження проблеми підвищення рівня управлінської діяльності районної ланки освіти, питань взаємозв’язку інспекторського і внутрішньошкільного контролю, системи інспектування (Ю.В.Васильєв, В.П.Давидов, Ю.А.Конаржевський, М.С.Сунцов, П.В.Худомінський, Т.І.Шамова, Ф.Є.Штикало). У 1981 році вийшла книга Є.С.Березняка “Важлива ланка управління школою”; згодом – З.С.Нечипорук “Іспектування середньої школи“, Д.І.Дейкуна і П.І.Дроб’язка “Організація праці інспектора-методиста шкіл” (1990 р.). Практичний досвід роботи районних відділів народної освіти в умовах здійснення переходу до загальної середньої освіти відображено у працях М.Я.Корніяки, В.І.Кротова, А.М.Міненка, В.Г.Стіоси та ін. Теоретичне та практичне значення для розвитку цілісної та ефективної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів мають наукові праці українських учених: В.І.Бондаря, І.П.Жерносєка, В.М.Мадзігона, І.А.Зязюна, С.В.Крисюка, В.І.Маслова, В.В.Олійника, В.І.Пуцова, Г.О.Штомпеля; російських учених: Ю.К.Бабанського, В.І.Загвязинського, В.Ю.Кричевського, Н.В.Кузьміної, В.Г.Онушкіна, М.М.Поташника, Є.П.Тонконогої, П.В.Худомінського, Т.І.Шамової та ін. Однак аналіз праць названих авторів, а також досвіду функціонування районних відділів освіти дають підстави для висновку, що історичний аспект їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів ще недостатньо досліджений та висвітлений. У 90-х роках ХХ ст. активізувалася діяльність науковців країни у висвітленні проблем розбудови національної освіти і управління нею, її історичного минулого. Ці проблеми досліджувалися такими вченими –М.Б.Євтухом, Н.П.Калениченко, С.В.Крисюком, В.І.Луговим, В.К.Майбородою, О.В.Сухомлинською, П.П.Панченком, С.М.Філоненком, М.Д.Ярмаченком. Діяльність районних відділів освіти з управління навчально-виховними закладами в Україні (1917 - 1994 рр.) знайшла відображення в історико-педагогічному дослідженні Л.М.Калініної; наукові засади реформування управлінської діяльності районного відділу освіти в сучасних умовах розкрито О.І.Зайченко (1998 р.). Аналіз стану дослідженості проблеми свідчить про те, що певна частина історичних джерел, особливо архівних документів і педагогічної періодики, ще не є введеною в науковий обіг. Нагромаджені вітчизняною наукою дані недостатньо характеризують діяльність органів управління освіти з розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні, ще бракує також дисертаційних досліджень, які б розкривали історико-педагогічне значення і досвід роботи районних відділів освіти з різних аспектів їх діяльності. Актуальність даного дослідження зумовлена також значущістю історичного досвіду діяльності районних відділів народної освіти з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Отже, теоретичне і практичне значення зазначеної проблеми, а також її недостатня розробленість у педагогічній науці зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження “Діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945 - 1990 рр.)”.^ Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1945 – 1990 рр. з визначенням трьох періодів: 1)1945 - 1956 рр.; 2) 1957 - 1967 рр.; 3) 1968 - 1990 рр. Кожен із виділених періодів характеризується об’єктивними соціально-економічними, політичними та культурними особливостями розвитку країни, системи освіти та системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як цілеспрямованого процесу вдосконалення їх професійної компетентності, специфікою еволюції предмета дослідження. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України при розробці теми “Проблеми управління навчально-виховними закладами в умовах соціально-економічного реформування”.^ Об’єкт дослідження: діяльність районних відділів народної освіти в Україні (1945 - 1990 рр.).Предметом дослідження є діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 - 1990 рр.).^ Мета дослідження: здійснити ретроспективний і конструктивно-критичний аналіз генезису структурних підрозділів районних відділів народної освіти, основних аспектів, змісту та форм їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в окреслених хронологічних рамках; виявити тенденції та закономірності впливу політичних, соціально-економічних та педагогічних умов на стан функціонування системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, можливостей їх екстраполяції.^ Завдання дослідження: – визначити та науково обгрунтувати раціональну періодизацію діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; – розкрити сутність взаємозв’язку генезису системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та соціально-педагогічних умов функціонування районних відділів народної освіти; – розкрити організаційно-педагогічні засади діяльності структурних підрозділів районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; виявити тенденції та закономірності динаміки оновлення її змісту, структури, форм і методів роботи; – розробити та обгрунтувати рекомендації щодо доцільності використання досвіду діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в сучасних умовах.^ Методологічною основою дослідження є філософські положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів соціально-педагогічної дійсності; системний підхід до управлінської діяльності райВНО з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; принципи діалектико-матеріалістичного світогляду (науковості, історизму, діалектичного протиріччя, єдності кількості та якості, розвитку, каузальності та ін.).^ Джерельна база дослідження: 1) державні, партійні, історико-педагогічні документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), зокрема фонди 1, 166, в яких зберігаються постанови Ради Народних Комісарів УРСР; накази Міністерства освіти УРСР, які не опубліковані у збірниках наказів МО УРСР; відомості про кількість адміністративно-територіальних одиниць УРСР (списки новоутворених районів УРСР); річні звіти про роботу обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів (Фонд 1, Оп.20, Спр.: 185, 465. Фонд 166, Оп.15, Спр.: 4, 7, 215, 108, 1155, 1785; Спр.15. т.ІV, Спр.5359); 2) архівні матеріали, директивні і нормативні документи Державного архіву Кіровоградської області (ДАКО) (Фонд 3175, Оп.1 доп., Спр.: 1, 2, 15; Оп.2, Спр.: 29, 30; Оп.3, Спр.: 35, 45, 47. Фонд 4789, Оп.4, Спр.: 10, 14, 15, 37, 44, 45, 139, 190, 278, 302). В процесі історико-педагогічного дослідження виявлено і опрацьовано 26 архівних справ, які вперше введені в науковий обіг; 3) 67 публікацій у періодичних виданях з проблеми дослідження 1945 - 1990 рр. із фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, Національної Парламентської бібліотеки України, Інституту педагогіки АПН України, Кіровоградської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського, Книжкової палати України; 4) 15 інформаційно-методичних та інструктивно-методичних матеріалів архіву та бібліотеки Державної Академії керівних кадрів; 5) монографії, посібники, статті періодичних видань, дисертації, автореферати, методичні листи та методичні рекомендації, в яких висвітлена проблема управління районних відділів освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Дослідження здійснювалося протягом 1994 – 1999 рр. й охоплює кілька етапів:на першому етапі (1994 – 1996 рр.) вивчався стан дослідженості проблеми шляхом опрацювання та аналізу історико-педагогічної літератури, визначались основні напрями, об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження; проводилася систематизація та первинне узагальнення отриманих результатів вивчення діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 – 1990 рр.);на другому етапі (1996 – 1997 рр.) аналізувалися архівні документи, партійно-урядові постанови, накази та рекомендації органів народної освіти з теми дослідження, здійснювався порівняльний аналіз отриманих результатів, їх систематизація та узагальнення, що дало змогу виявити тенденції і закономірності динаміки змісту, структури та форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;на третьому етапі (1997 – 1999 рр.) окреслено шляхи використання досвіду діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у сучасних умовах; формулювалися висновки, здійснювалося змістово-літературне оформлення дисертації.^ Наукова новизна результатів дослідження полягає у: – науковому обгрунтуванні періодизації діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; – виявленні взаємозв’язку генезису структурних підрозділів райВНО, на які покладалися завдання підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, та соціально-педагогічних умов їх функціонування; – визначенні організаційно-педагогічних засад (державних та громадсько-демократичних) діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.^ Теоретичне значення результатів дослідження полягає у виявленні тенденцій та закономірностей динаміки змісту, структури та форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; вперше в науковий обіг введено невідомі та маловідомі архівні документи, що розкривають розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО в період з 1945 по 1990 рр. Здійснене дослідження збагачує знання з історії розвитку органів управління освітою в Україні, зокрема даними про систему підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, конкретними фактами, документами і висновками, аналізом суперечливого та неоднозначного характеру поступу педагогічної науки .^ Практичне значення визначається можливістю використання його матеріалів працівниками органів управління освіти, зокрема інспекторами, методистами районних рівнів, керівниками закладів освіти. Висновки і рекомендації з питань організації та змісту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів можуть бути використані під час розробки критеріїв оцінки діяльності райВНО з даного аспекту працівниками наукових установ, у процесі дослідження теорії та історії педагогіки, вивчення курсу історії педагогіки в педагогічних вузах. Результати дослідження також будуть цінними під час розробки оптимальних моделей системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у районі з урахуванням специфіки району, прогнозуванні подальшого їх розвитку.^ Вірогідність результатів і основних висновків забезпечена: методолого-теоретичним обгрунтуванням вихідних позицій дослідження; об’єктивним історико-логічним аналізом великого обсягу та широкого спектру архівних матеріалів, нормативних та директивних документів, літературних та інших джерел; використанням взаємообумовлених методів дослідження, адекватних його меті та завданням.^ Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету ім.В. Винниченка та кафедри педагогіки і психології Кіровоградського обласного інституту удосконалення вчителів, у лабораторіях теорії та історії педагогіки, управління освітніми закладами та передового досвіду Інституту педагогіки АПН України (м.Київ). Апробовано дані дослідження на Міжвузівській науково-практичній конференції “Методичні особливості викладання фізики на сучасному етапі” (м.Кіровоград, 1994 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Златопільська гімназія: минуле, сучасне, майбутнє” (м.Новомиргород, 1996 р.); Костюківських читаннях “Психологія на перетині тисячоліть” (м.Київ, 1999 р.).Публікації. За результатами дослідження опубліковано методичний посібник “Організаційно-контролююча діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945 - 1956 рр.)”, 7 одноосібних статей, що відображають основний зміст дисертації.^ Структура дисертації. Дисертації складається із вступу, двох розділів, висновків за розділами, загальних висновків, списку використаної літератури і архівних матеріалів. Основний текст викладено на 190 сторінках. Список використаної літератури вміщує 269 найменувань. Робота містить 3 таблиці.^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИУ вступі обгрунтовується вибір теми дослідження та його хронологічні межі, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання; методологічні засади, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методи і джерельна база дослідження; викладені положення, що виносяться на захист, висвітлюється апробація і впровадження основних результатів дисертації. У першому розділі “Організаційно-педагогічна діяльність районних відділів освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 - 1956 рр.)” проаналізовано та розкрито специфіку соціально-педагогічних умов діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів після Другої світової війни; зміст, форми та методи діяльності шкільної інспекції райВНО; генезис методичних структурних підрозділів райВНО. У процесі дослідження встановлено, що основними умовами, які сприяли становленню і розвитку системи управлінською діяльності райВНО, є політичні, економічні та соціально-педагогічні процеси, характерні для певного періоду розвитку суспільства країни. Діяльність районних відділів народної освіти в період 1945 - 1956 рр. визначалася державною політикою в галузі освіти, яка полягала у відновленні в післявоєнні роки мережі шкіл з урахуванням специфіки регіонів УРСР та поповненні системи освіти педагогічними кадрами, що пов’язано з гострою нестачею вчителів після Другої Світової війни, переходом їх на роботу в інші галузі народного господарства. Тому в центрі уваги районних відділів народної освіти були педагогічні кадри. Завдяки цілеспрямованій, планомірній, наполегливій роботі райВНО, протягом двох п’ятирічок змінився кількісний та якісний склад учительських кадрів республіки. Порівняно з 1946/1947 н.р., на початок 1956/1957 н.р. кількість учителів збільшилася на 120133 чоловік, в тому числі з вищою освітою зросла на 64614 чоловік або на 74,9%, а з освітою за учительський інститут – більш, ніж на 50 тис. чоловік. Отже, можемо стверджувати, що за ці роки проблема забезпечення закладів освіти педагогічними кадрами в основному була розв’язана. Провідною формою у набутті професійної освіти було заочне навчання. За післявоєнні роки 117870 учителів заочно закінчили педагогічні та учительські інститути, університети і педагогічні училища. Історико-логічний аналіз архівних матеріалів показав, що до осені 1948 р. питання підвищення кваліфікації вчителів у кожному регіоні УРСР розв’язувалося залежно від їх специфічних умов і професійного рівня керівних та учительських кадрів. Єдиних рекомендацій Міністерства освіти УРСР щодо змісту, форм і методів цієї роботи не було. З метою упорядкування роботи райВНО та інших установ щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Міністерство освіти УРСР затвердило “Положення про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР” (1948 р.), згідно якого пріоритетними функціями райВНО вважались: організація і контроль за станом добору та розстановки педагогічних кадрів, забезпечення охоплення вчителів відповідними формами підвищення їх кваліфікації. Проблеми підвищення ідейно-політичного та методичного рівня вчителів школи були прерогативою всіх структурних підрозділів райВНО, в тому числі шкільного інспектора. В цей період партійними та державними органами, Міністерством освіти систематично і послідовно формувався соціально-політичний статус шкільного інспектора. Свідченням цього було прийняття “Положення про інспектора шкіл” (1945 р.), в якому визначено організаційно-змістову систему його діяльності. В цей період інспекторський державний контроль зосереджувався головним чином на перевірці якості навчання і виховання учнів як показник результативності педагогічної діяльності вчителя. Основними формами інспектування діяльності школи були фронтальна, вибіркова і тематична. Незалежно від форм перевірки в центрі уваги інспектора була насамперед діяльність керівників школи та вчителів. При цьому удосконалювалися та урізноманітнювалися методи інспектування і підведення його підсумків. Аналіз архівних джерел, педагогічної літератури, нормативних і директивних документів дозволяє стверджувати, що методична робота в районі за своїм змістом, формами і методами здійснення видозмінювалася в залежності від змін політичних, економічних та соціальних умов розвитку суспільства країни, освітньої парадигми та вимог до фахового рівня вчителів. Особлива увага в означені роки приділялася забезпеченню неперервності процесу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів засобами очно-заочного навчання у поєднанні з цілеспрямованою самоосвітою. Суть генезису методичного структурного підрозділу райВНО полягала в тому, що в основному в кінці 40-х років завершився процес формування найважливіших структурних і функціональних компонентів системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Українській РСР, серед яких чітко визначалися його місце, роль, мета, завдання та зміст. Встановлено, що істотний вплив на подальший розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в районі мали демографічні і природно-географічні фактори, під впливом яких формувалася шкільна мережа. Від кількості учнів у школах, відстані між ними залежали структура методичної роботи в районі, форми і особливості її організації, функцій районних педагогічних кабінетів відповідно до нових положень (1948 р.). Важливо зазначити, що “Положення про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР” відігравало як позитивну, так і негативну роль. З одного боку, методична робота на рівні райВНО набула цілеспрямованого та змістовного характеру: відчутно підвищився ідейно-політичний, загальнопедагогічний та методичний рівень підготовки, сформованості навичок самостійної роботи вчителів у галузі теорії і експериментально-дослідницької діяльності. З іншого боку, в практиці роботи районних відділів народної освіти й райпедкабінетів відчувалася жорстка регламентація змісту та організаційних форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; мали місце елементи формалізму, що нерідко призводило до перевантаження вчителів. Одним із негативних факторів впливу на функціонування єдиної системи підвищення кваліфікації вчителів була відсутність фундаментальних вітчизняних досліджень цієї проблеми та недостатність психолого-педагогічної літератури. Основним структурним підрозділом єдиної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, їх фахового рівня й педагогічної майстерності у зазначений період (1945 - 1956 рр.) був районний педагогічний кабінет, який відігравав позитивну роль у цій справі. Однак у зв’язку зі скороченням кадрів управлінського апарату в 1956 р. районні педагогічні кабінети були ліквідовані, що негативно вплинуло на рівень підготовки вчителів . У другому розділі “Специфіка діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах здійснення загальної середньої освіти (1957 - 1990 рр.)” розкрито державно-громадські засади, особливості діяльності районних відділів народної освіти та їх структурних підрозділів, зміст і форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах реформи школи, інтенсивного здійснення переходу до загальної середньої освіти, політехнічного навчання і трудового виховання підростаючого покоління; зв’язку навчання з життям, залучення учнів до навчально-продуктивної праці, підготовки їх до участі у виробництві матеріальних та духовних цінностей. Характер діяльності райВНО у зазначений період з аспекту дослідження визначався специфікою соціально-педагогічних умов функціонування системи освіти в Українській РСР. Був прийнятий “Закон про школу” (1958 р.), який передбачав забезпечення учням глибоких, міцних знань, практичних навичок використання теоретичних знань з основ наук; посилення розвитку пізнавальної діяльності учнів у навчально-виховному процесі. Це зумовило необхідність оновлення змісту і форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; розширення функціональних обов’язків інспекторів, які полягали у здійсненні організації, кооординації, обліку і контролю за станом методичної роботи. У процесі реалізації функціональних обов’язків інспектора превалювала функція контролю за діяльністю школи в цілому і за станом методичної роботи зокрема. Перевантаження інспектора зазначеними вище обов’язками знижувало ефективність їх консультативно-контролюючої функції. Саме цими обставинами пояснюється введення посади громадського інспектора та Положення про його завдання, функціональні обов’язки, основні напрями діяльності. Однак державні та громадські інспекторські служби забезпечити якісну методичну роботу з учителями районів не змогли, що підтверджується відродженням (на початку 60-х років) педагогічних кабінетів, але на громадських засадах. Спочатку мережа таких кабінетів розвивалася завдяки ініціативі на місцях (у Вінницькій, Хмельницькій, Запорізькій, Рівненській, Сумській та інших областях). Логічним державним актом було прийняття “Положення про педагогічні кабінети на громадських засадах” (1964 р.) Залежно від потреб і специфіки регіону створювалися міжшкільні і зональні педагогічні кабінети. Робота педагогічних кабінетів спрямовувалася на підвищення ідейно-теоретичного рівня вчителів, поглиблення їх фахових знань, ознайомлення з досягненнями науки, техніки, мистецтва, виявлення, узагальнення та поширення передового досвіду і методичної майстерності. У цей період була введена посада громадського методиста. Його завдання, зміст роботи, функціональні обов’язки, основні форми діяльності визначалися “Положенням про громадського методиста районного, міського, обласного відділу народної освіти та Міністерства освіти УРСР” (1964 р.). У період, що досліджувався, подальшого розвитку набували громадські й демократичні засади управління системою підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Центром методичної роботи стала загальноосвітня школа. Провідними формами внутрішньошкільної методичної роботи усталились: методичні об’єднання, предметні комісії, семінари, семінари-практикуми, самостійна робота. Розширилася мережа районних, міських, кущових, зональних педагогічних кабінетів, опорних шкіл, шкіл передового педагогічного досвіду, які працювали на громадських засадах. Самоосвіта, як і у попередній період, серед форм підвищення кваліфікації вчителів була провідною. У діяльності районних відділів народної освіти і методичних служб превалювала тенденція уніфікації змісту і методики підвищення кваліфікації. На початку 70-х років відповідно до Закону УРСР про народну освіту оновлюються зміст і форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Методична робота набувала наукового, творчого характеру, з’являлися нові організаційні форми її здійснення (стажування, наставництво, творчі групи вчителів-дослідників та ін.); вчителі залучалися до експериментально-дослідницької роботи під керівництвом Науково-дослідних інститутів педагогіки та психології УРСР (з перевірки та апробації навчальних планів, програм, нових підручників і факультативів), до системи політичної освіти. Методична робота, яка здійснювалася в цей період переважно на громадських засадах, не досягала необхідної результативності. А тому Міністерством освіти УРСР було видано наказ (1967 р.), яким районні відділи народної освіти зобов’язувалися створити методичні кабінети, діяльність яких детермінувалася “Положенням про районні (міські) методичні кабінети Української РСР” (1967 р.). За цих умов центром методичної роботи з учителями з підвищення їх ідейно-політичного, фахового, науково-методичного рівня став методичний кабінет. Характерною особливістю для цього періоду була взаємодія системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з підготовкою вчителів у вузах. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що у структурі діяльності інспекторів шкіл певною мірою відчувалося зміщення акценту з контролюючої функції на організаційно-педагогічну та інструктивно-методичну. На районні відділи народної освіти покладалося завдання створення оптимальних умов для впровадження нових навчальних планів, програм, підручників і відповідної підготовки вчителів до їх реалізації. У 1974 році “Законом Української РСР про народну освіту” введено атестацію вчителів як одну із форм підвищення їх кваліфікації. На виконання цього Закону було прийнято “Положення про порядок проведенння атестації вчителів загальноосвітніх шкіл”. Ці документи позитивно вплинули на результати атестації педагогічних кадрів. Результати аналізу директивно-нормативних документів та літератури з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО показали, що посилилася увага до оновлення змісту та ролі методичної роботи у підвищенні ідейно-політичного, науково-теоретичного рівня, методичної підготовки і професійної майстерності вчителів. Особливо важливим є те, що у зазначений період активізувалася діяльність учених, працівників Міністерства освіти УРСР та органів народної освіти щодо розробки теоретичних засад, узагальнення досвіду роботи районних відділів народної освіти з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлено у монографіях, посібниках, методичних листах, статтях. Таким чином, специфіка діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у зазначений період (1957 - 1990 рр.) полягала у: зміні структури методичної роботи в районі у зв’язку з відкриттям методичних кабінетів, які стали центром організації роботи з підвищення ідейно-політичного, науково-теоретичного і методичного рівня, професійної майстерності вчителів; модернізації змісту підвищення кваліфікації вчителів в умовах здійснення загальної середньої освіти; оптимальному поєднанні колективних і індивідуальних форм методичної роботи, серед яких пріоритетними були атестація та самоосвіта вчителів; підвищенні наукового і творчого рівня методичної роботи з учителями; появі нових організаційних форм методичної роботи з учителями; посиленні взаємозв’язків та взаємодії всіх структурних підрозділів системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; демократизації та диференціації системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; активізації науково-дослідницької та науково-методичної діяльності методичних служб райВНО. У загальних висновках викладено основні результати дослідження: тенденції і закономірності зміни змісту і форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО; визначено перспективні шляхи розвитку структурного методичного підрозділу райВНО, його місце і роль у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. На основі узагальнення результатів аналізу цілей, завдань, змісту, функцій, форм і практичного досвіду роботи районних відділів народної освіти визначена та обгрунтована періодизація їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, яка обумовлена об’єктивними змінами: політики партії та уряду в галузі освіти; освітніх парадигм і змісту освіти в Союзі РСР та Українській РСР; соціально-педагогічних умов функціонування системи освіти та її складових; вимог суспільства до освітнього та фахового рівня вчителів; директивно-нормативних документів, які детермінували та регулювали їх діяльність. Хронологічні рамки дослідження проблеми діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів охоплюють 1945 -1990 рр., в яких виділено три основні періоди: 1) 1945 - 1956 рр.; 2) 1957 - 1967 рр.; 3) 1968 - 1990 рр. Період 1945 - 1956 рр. – один із складних у розвитку системи народної освіти Української РСР, що пояснюється специфікою післявоєнних років. Державна політика у галузі освіти в цей період полягала у відновленні мережі шкіл з урахуванням особливостей регіонів республіки та поповненні системи освіти педагогічними кадрами. У зазначений період центральною ланкою в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів була методична робота на базі райпедкабінетів, а провідною формою підвищення освітнього рівня вчителів - очно-заочне навчання у поєднанні з цілеспрямованою самоосвітою. Робота райВНО з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів переважно здійснювалася методистами на базі райпедкабінетів через систему районних та кущових методичних об’єднань, методичної роботи в школах відповідно до нових положень (1948 р.). У процесі дослідження встановлено, що більшість райпедкабінетів не приділяли належної уваги вивченню стану викладання навчальних предметів і якості знань учнів, керівництву методичною роботою в школах, узагальненню та поширенню передового досвіду. Другий період 1957 - 1967 рр. характеризується подальшою інтенсивною роботою партійних, державних органів та органів народної освіти щодо здійснення загальної середньої освіти. Методична робота з педагогічними кадрами здійснювалася переважно шкільними інспекторами районних відділів народної освіти. Координаційну функцію в регіоні виконував обласний інститут удосконалення вчителів. Значно розширилися функціональні обов’язки інспекторів, що не сприяло поліпшенню якості методичної роботи з учителями шкіл. Саме цим пояснюється введення посади громадського шкільного інспектора та положення про його завдання, функціональні обов’язки, основні напрями діяльності. Разом з тим функціонування державних та громадських інспекторських служб не забезпечило ефективної методичної роботи з учителями району, що підтверджується створенням на початку 60-х років педагогічних кабінетів на громадських засадах, робота яких регламентувалася “Положенням про педагогічні кабінети на громадських засадах” (1964 р.). У цей же рік була введена посада громадс