--PAGE_BREAK--Командування УПА та провід ОУН Бандери надзвичайну увагу приділяли пропагандистській і виховній роботі. В частинах політвиховники поряд зі священиками відігравали першочергову роль у творенні відповідного морального клімату, політичної орієнтації бійців.
Функції політичної контррозвідки уособлювала служба безпеки (СБ) на чолі з М. Лебедем. Вона діяла за допомогою референтів безпеки при підпільній адміністрації, котрі розпоряджалися своїми боївками з 3-5 чоловік. СБ складалася з 2 відділів: політичного та кримінального, а також сітки інформаторів, які давали агентурні відомості референтам. На карб СБ слід віднести не лише успішне протистояння німецьким та радянським спецслужбам, але й трагічне братовбивство, яке за сутю вело до ізоляції та самознищення організації. Часто жертвами політичних інсинуацій ставали люди, які вірою й правдою служили УПА, ідеї суверенної України, але в дрібних деталях розходилися з генеральною лінією ОУН Бандери.14
Озброєння бійців та офіцерського складу було болючим місцем УПА. Упівці воювали радянською, німецькою, польською зброєю. Навіть рушниць та набоїв до них часом не вистачало. Рівень озброєння, зрозуміло, диктував характер військових дій УПА — уникнення генеральних боїв і партизанська тактика, рейди, диверсійні акції. Бойова діяльність УПА мала різнобічне спрямування: проти гітлерівських військ — з одного боку і проти радянських партизанів та Червоної армії — з іншого; проти польських боївок та частин Армії Крайової — з третього.
Антинімецькі виступи мали на меті розв'язання кількох завдань. Брак зброї, амуніції, харчів змушував повстанців постійно поповнювати їх запаси з німецьких складів та ешелонів, що просувалися Волинню, Поліссям та іншими районами. До таких операцій належить успішний наліт на фабрику в Оржеві в ніч з 10 на 11 березня 1943 р. Уночі з 21 на 22 квітня потужні відділи УПА повели наступ на Іванову Долину (Костопільщина), здобули цей добре укріплений населений пункт, підірвали 2 залізничні мости, здобули багато зброї й тонну вибухівки.15 Посилення УПА (на осінь 1943 р. в ній нараховувалось близько 40 тисяч бійців) дозволяло її командуванню планувати й здійснювати рейдові операції. Такі рейди ставили не лише суто військові, а й пропагандистські завдання. Прикладом може служити рейд на східну Волинь загону курінного УПА — «Південь» Несуга у жовтні 1943 р. У 8-годинному бою з німцями частина бійців разом з командиром полягла, намагаючись вибити гітлерівців з бункерів у м. Барші на Коростенщині. Основним завданням куреня було здобуття складованої там зброї, «продемонструвати перед населенням силу УПА і задокументувати її ворожість до німців, тому що совітські партизани закидали УПА співпрацю з німцями».16
Одним з напрямів антинімецької боротьби УПА була протидія окупаційній адміністрації у вивезенні української молоді до третього рейху, грабунку населення, а також акції помсти за сплюндровані села та закатованих співвітчизників. Так, у березні 1944 р. повстанці вели бої з ворогом поблизу Деражні, Луцька, Ковеля, Крем'янця. Внаслідок звільнено полонених з луцького та ковельського таборів, а також в'язнів ковельської тюрми. Бічаль, Постійно, Ятополь, Чудви, Велика Любеша, Іванова Долина на Костопільщині; Березні, Новостав на Кремянеччині; Білогородка, Судінка на Дубенщині; Цумань, Колки на Луччині; Бугри, Жуків, Сергіївка на Рівненщині; Гурійська, Доротинь на Ковельщині; Дружкопіль і Горохів на Горохівщині — це лише частина з тих населених пунктів на Волині, Поділлі, Поліссі, в районі яких бойові відділи УПА вступали в збройні сутички з німецькими зайдами.17
Протинімецькі виступи активізували заходи окупантів щодо знищення «бандитизму» й «умиротворення» населення. 29 березня 1943 р. повстанці відбили наступ карателів на Людвипіль. На початку травня німці здійснили 3-тижневу експедицію на с. Сільце та Скабарівський ліс, у яких перебував відділ УПА на чолі з «Громом». 9 травня почалась атака на позиції повстанців, у якій брали участь танки й бомбардувальна авіація. Чотовий «Сумний» ув'язався в бій з німцями, що вступали в Скабарівщину, й разом з ройовим «Шумом» утримав своїх бійців на позиціях. За цей час мешканці села зуміли втекти до лісу, хоча 28 чоловік гітлерівці затримали й знищили.
Згодом уперті бої відбулися на території Берестечківського району. В лісовому масиві поблизу с. Лобечівка відбувся великий бій з німцями, що мали танк і 3 гармати. Бій тривав 10 годин, протягом яких повстанці знищили 8 автомашин і до 30 ворожих солдатів, захопивши багато зброї й амуніції.
У травні 1943 р. німецькі частини оточили м. Колки, в якому перебувало 5 госпіталів з 80 пораненими та хворими бійцями УПА. Однак медперсоналові, серед якого відвагою й холоднокровністю відзначилася медична сестра «Циганка», вдалося евакуювати госпіталі. А в цей час передові загони стримували наступ переважаючих сил ворога, втративши поручника Василя Івакіна («Сонара»), поручника Юліяна Ковальського та хорунжого Семена Сп'ятецького.
Наступного місяця окупанти поширили каральні операції на всю Волинь, створивши окремий штаб «ББ», якому підпорядкувалися всі військові та поліцейські відділи, що вели боротьбу проти УПА. Безпосереднє командування операцією було покладено на генерала Гітлера, якому, втім, не вдалося її успішно завершити внаслідок результативних розвідувальних дій упівців. Натомість повстанці зробили кілька вдалих нападів на ворога. В ніч з 23 на 24 червня вони атакували між станціями Немовичі й Малинська поїзд, знищили близько півтори сотні гестапівців, здобувши велику кількість зброї та спорядження".18
Розлючений невдачами адміністрації рейскомісаріату «Україна» у спробах придушити опір повстанців, її шеф Е. Кох покладає це завдання на генерала фон Баха. Розпочавши з масових арештів і катувань інтелігенції (15-16 липня було заарештовано близько 2000 чоловік в Крем'янці, Рівному, Луцьку) та спалення цілих сіл (Малин, Уличів та ін.), карателі Баха, підсилені 50 танками й бронемашинами, 27 літаками, артилерією, 5 бронепоїздами, повели широкомасштабні бойові дії проти загонів УПА. Ось сумна статистика тих боїв: у липні відбулося 35 сутичок, у серпні — 24, у вересні — 15; втрати повстанців становили 1237 бійців і старшин, ворожі втрати склали 3000 чоловік.19
Слід зауважити, що окупантові протистояли не лише регулярні частини УПА, але й інші збройні формування, зокрема самооборонні кущові відділи (СКВ), створені адміністрацією «повстанських республік» у селах і містечках Волині та Полісся. Крім того, в Галичині діяли Українська Народна Самооборона (УНС), а з осені 1943 р. — повстанські відділи Буковини та Бессарабії під назвою БУСА — Буковинська Українська Самооборонна армія.20 У серпні 1943 р. бійці УНС напали на охорону табору «Баудінст» у каменоломні поблизу м. Сколе, перебили її, звільнивши в'язнів. 30 вересня німці наштовхнулися на засідку відділів УНС і зазнали серйозних втрат. Після цього нацисти вдаються до випробуваного засобу — терору серед мирного населення, щоб зіткнути його з УНС. З 10 жовтня 1943 р. до кінця червня 1944 р. за вироком судів поліції безпеки прилюдно розстріляно 16771 українців.21
Безпосередньо проти відділів УНС карателі здійснили 3 операції: 27 листопада, оточивши табори УНС у Чорному лісі між селами Посіч і Завій; 4 грудня — на Самбірщині; 11-12 грудня — в Долинщині. Всі вони, незважаючи на значні втрати УНС, закінчилися для гітлерівців невдачею.
3 січня 1944 р. Українська Народна Самооборона вливається до складу УПА — «Захід» під командуванням Ростислава Вишитого (В. Сидор-Шелест). Бойове хрещення УПА — «Захід» відбулося восени 1943 р., коли вона разом з УНС відбила три каральні акції окупантів. Останній бій з німцями біля сіл Кам'янки та Липа (Скільщина) УПА — «Захід» провела в липні 1944 р., коли ворог зазнав у 6-денній операції великих втрат.
До найбільших сутичок з ворогом, які мала УПА — «Південь», слід віднести ліквідацію німецької поліцейської школи поблизу Житомира, розгром ворожих частин під с. Устинівка Потіївського району рейдуючими загонами УПА 26 липня 1943 р. У липні 1944 р. сотні хорунжого «Різуна», старших булавних Черника та Благого планували вчинити напад на німецьку поліційну частину в м. Сколе. Гітлерівці, дізнавшись про наміри повстанців, почали наступ на їхні позиції. На горі Лопаті розгорнувся бій, у якому ворог втратив майже 150 чоловік убитими.
У серпні 1944 р., коли фронт підійшов до Бойківщини, відділ УПА під командуванням «Різуна» під час двох антинімецьких акцій у селах Бистриці та Ясинці Турківського району знищив близько сотні гітлерівців, 120 взяв у полон, здобув трофеї: 8 важких і 45 легких кулеметів, 250 рушниць, 3 мотоцикли, 75 підвод, 150 коней тощо. Тоді ж підрозділ УПА під командуванням поручника «Сапера» (курінь Грегота — «Різуна»), здійснивши засідку на відступаючий німецький обоз поблизу с. Ясінки Масової, знищив 32 ворожих солдатів, 107 взяв у полон, здобув 23 кулемети, 500 рушниць, 100 тис. набоїв, а також ліки, взуття, обмундирування.22
На початку 1944 р. сили УПА зросли приблизно до 50 власне українських і 15 куренів, до яких входили представники інших народів. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон у них нараховувалося відповідно 80 тис. і 20 тисяч чоловік.23 За іншими даними, взимку 1943-1944 рр. УПА нараховувала в своєму складі близько 40 тисяч чоловік разом з підпільними кадрами ОУН. Через рік сили УПА, що діяли на радянській території, оцінювались у 20-25 тисяч чоловік.24
Причиною боротьби УПА проти польських збройних формувань періоду Другої світової війни стало традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Війна лише загострила тертя, завдяки якому спалахнуло справжнє вогнище міжнаціональної «вендети». Згідно з принципом «поділяй і володарюй» і гітлерівський, і сталінський режими роздмухували це полум'я.
За деякими українськими джерелами, винищення українців польськими екстремістами на землях, що межували з етнографічною польською територією (Грубешів, Холм, Володава та інші райони на захід від річок Буг і Сян), почалося з 1942 р. Жервами стали понад 2000 чоловік українців. З серпня-вересня 1943 р. акції польських «плацуфок» поширилися на райони Галичини та Волині.25 Лише 13-14 березня 1944 р. на Холмщині польські терористи дотла спалили 14 українських сіл, розстріляли або замордували до 1,5 тисяч чоловік, у тому числі 70% дітей і жінок. У с. Сагринь спалено 260 господарств, убито 700 українців; у с. Гнуковичі спалено 150 господарств, загинуло від рук польських бойовиків близько 80 чоловік; у с. Мординь — відповідно 36 і 75. Масовий терор охопив села Андріївку, Вороновичі, М'яке, Ласків, Шлиховичі та багато ін.26
Перша значна протипольська акція відбулася 21-22 квітня 1943 р., коли на с. Іванова Долина (Волинь), зайняте німцями й допоміжною польською поліцією, наскочили відділи УПА.
Командування Армії Крайової далекоглядно планувало створення «коридору» від Білгорайських і Холмських лісів через Раву-Руську й військові полігони, звідки ще 1940 року радянські власті відселили українців. З цією метою у лісових масивах було зосереджено 15-тисячний військовий контингент Армії Крайової (АК), який з наближенням радянсько-німецького фронту рушив проти населення Білгородського, Томашівського та Грубешівського повітів.
У відповідь на Холмщину почали прибувати підрозділи УПА: в березні 1944 р. — відділи «Галайда» й «Тигри»; у квітні — відділи групи «Тури», курінь УПА під командуванням «Наливайка», курінь «Вовки» (командир — «Ягода-Черник») і з Карпат — курінь «Сіроманці» (командир — «Яструб»). Вони об'єдналися під началом командування Холмського фронту (КХФ), який очолював інспектор Головнокомандування УПА С. Новицький («Спец»). Почалися антипольські бойові дії. 28 березня 1944 р. упівці вдарили на с. Острів, знищивши польських бойовиків і частину жителів. 6-9 квітня об'єктом операції УПА стали села Жарники, Посадів, Стенятин.
15-20 квітня волинські відділи УПА почали наступ на південну Грубешівщину, куди після вигнання польських колоністів почали повертатися українські селяни. 15-16 травня настала черга сіл Гостинне, Гонятички, Гонятичі й Черемно, в яких було спалено польські помешкання.
1-2 червня відділи АК спалили 500 господарств, вбили більше 100 українців у селах Зімно, Стенятин, Терники, Ульгівок, Ретичів. Підрозділи УПА в кровопролитних сутичках зуміли відкинути противника за р. Гучву. 12 червня відділи УПА під командуванням Острозького, подолавши р. Гучву, розпочали наступ на м. Грабовець. Операція допомогла звільнити від польських бойовиків і частин АК територію, окреслену лінією сіл Ухані — Орнатовичі — Горешів Руський — Черемно.
В останні дні німецької окупації польсько-українські сутички на Холмщині стихають. Разом з тим неспокійніше стає в Галичині, де весною 1944 р. поляки спільно з радянськими органами «полювали» за націоналістичним підпіллям. Як наслідок — близько 200 відплатних акцій, в ході яких загинуло понад 5000 поляків.27
З просуванням фронту за «лінію Керзона» у так званому Закерзонні (Холмщина, Посяння, Лемківщина) перед місцевим населенням постала сумна альтернатива: або виселятися до східних районів УРСР, або ж залишатися в межах Польщі, де перспективи міжнаціональних відносин не обіцяли нічого доброго. Весною 1945 р. в Закерзонні прокотилася нова хвиля бандитизму й геноциду: в с. Павлокома замордовано поляками 30 чоловіків, жінок і дітей українського походження; в селах Сівчина та Березці — понад 200 чоловік; в с. Малковичі — 250 чоловік; в селах Пискоровичі, Кирилівці, Люблинці — по 200 чоловік; у с. Ракові — 130; с. Горанці — 1325; с. Скоповій — 115.28
Обставини, що склалися, змусили командування УПА створити на Закерзонні власну політичну та військово-організаційну структуру з трьох тактичних частин: «Бастіон», «Данилів», «Лемко», підпорядкованих військовому округу «Сян» на чолі з «Орестом» (Я. Онишкевичем). До них належали підрозділи УПА, що вийшли на Холмщину навесні 1945 р. (командири — «Ягода-Черник», «Штиль», «Куліш», «Шумський»), а також 11 сотень УПА та 3 відділи військової округи «Маківка», які повернулися на Посяння.
Поряд з боями проти польських боївок і поліції УПА здійснювала адміністративні функції, забезпечуючи населення українських районів продуктами харчування, худобою, реманентом, допомагала в посівній кампанії. В липні 1945 р., коли скінчилося добровільне переселення українців з польських територій до УРСР, дію угоди між Польщею та Українською РСР було продовжено. З метою примусового переселення українців та ліквідації УПА, польський уряд надіслав до Закерзоння кілька піхотних дивізій. Однак відділи УПА місцями досягли успіху, як це було 5 жовтня 1945 р., коли вони захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокаль-Забужжя. Вагони, призначені для вивозу людей, знищувались, а насильно репатрійованих повернуто додому.29
Боротьба проти антиукраїнських акцій польського уряду тривала після закінчення другої світової війни, зокрема, вона загострилася у зв'язку з сумнозвісною операцією «Вісла» (1947 р.), пов'язаною з переселенням майже 150 тисяч українців з південно-східних на західні землі Польщі.
Ще однією, чи не найдраматичнішою, сторінкою діяльності УПА було її протистояння радянським партизанським загонам і Червоній армії. Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з'являються зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнюватися. Це й зрозуміло, оскільки люди по-різному сприймали й сприйматимуть братовбивчу війну, причиною якої став різний менталітет, політичні прагнення й амбіції таких неоднакових за переконанням, але єдинокровних синів і дочок України.
Ось лише коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943 р. — нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р. Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943 р. — сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943 р. — рейд з'єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувався сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулися уперті бої між радянськими партизанами та повстанцями в Коківському, Степанському, Деражнянському й Уманському районах з великими обопільними втратами. У жовтні-листопаді 1943 р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 — з червоними партизанами, у яких полягло 414 старшин і бійців30.
продолжение
--PAGE_BREAK--