Нобелівська премія миру, 1964 р.Американський священник і борець за громадянські права Мартін (спочатку Майкл) Лютер Кінг народився в Атланті (штат Джорджія), в сім'ї пастора баптистської церкви, він був старшим сином. Коли хлопчикові було шість років, батько змінив його і своє ім'я на Мартін. Мати Кінга, Алберта Крістіна Уїльяме, до заміжжя викладала в школі. Дитинство Кінга припало на роки Великої депресії, проте ріс він в благополучній сім'ї середнього достатку.Навчаючись в початковій школі Девіда Т. Говарда і середній школі Букера Т. Уошингтона, Кінг значно випередив однолітків, оскільки пройшов програму самостійно. У 1944 р., не закінчивши середньої школи, він склав іспити і поступив в коледж Морхауса для кольорових в Атланті. Тоді ж він став членом Національної асоціації прогресу кольорового населення (НАПКН). У 1947 р. Кінг прийняв сан і став помічником батька в церкві. Закінчивши коледж із ступенем бакалавра соціології в 1948 р., Кінг поступив в Теологічну семінарію Крозера в Честері (штат Пенсільванія) і в 1951 р. отримав в ній ступінь бакалавра богослів'я. Призначена йому стипендія дозволила поступити в аспірантуру університету Бостона, де в 1955 р. Кінг захистив дисертацію на тему «Порівняльний аналіз концепцій Бога в системах Пауля Тілліха і Генрі Нельсона Вімена», ставши доктором філософії. Глибокий вплив на Кінга у ці роки виявили праці священика і реформіста Вальтера Раушенбуша, Георга Гегеля, Генрі Торо, Едгара Брайтмена, Пауля Тілліха і Рейнгольда Нібура. «Спроби створення соціального євангелія, – говорив Кінг – свідоцтво християнського життя». У 1953 р. Кінг одружився на студентці Коретті Скотт, у них народилося двоє синів і дві дочки. Священиком баптистської церкви на Декстер-авеню в Монтгомері (штат Алабама) Кінг став в 1954 р., виконуючи там обов'язки до січня 1960 р., коли знов з'єднався з батьком в Ебінізерській церкві. У Монтгомері Кінг організував комітети соціальних дій, збирав засоби для НАПКН, входивши до складу місцевого виконавського комітету цієї асоціації.Після інциденту з Розою Парке (швачка була арештована за відмову поступитися місцем в автобусі білому пасажирові) в грудні 1955 р. в Монтгомері створюється Асоціація вдосконалення, і Кінг стає її президентом. Маючи сумніви стосовно виправданості бойкоту кольоровим населенням автобусного транспорту Монтгомері, Кінг коливався, чи повинен він прийняти цей пост, і погодився, пригадавши цитату з Торо: «Співпрацювати з порочною системою більше неможливо». Увечері 5 грудня Кінг виголосив вирішальну, як він пізніше згадував, промову в своєму житті. «Опору немає альтернативи», – заявив присутнім і виразив упевненість, що протест допоможе відмовитися «від терпіння, що примушує погоджуватися на менше, ніж свобода і справедливість». Під керівництвом Кінга негритянська община бойкотувала транспорт Монтгомері 382 дні. У листопаді 1956 р. Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в Алабамі неконституційним. У грудні чорні і білі вперше користувалися автобусами спільно. Кінг набув загальнонаціональну популярність, в лютому 1957 р. його портрет з'явився на обкладинці журналу «Тайм». Рух за цивільні права середини XX в., до якого прилучився Кінг, походило ще з передвоєнних років. НАПКН і Конгрес расової рівності, такі робочі лідери, як А. Філіп Рендолф, зробили ряд кроків на користь рівноправ'я негрів. Кульмінацією їх досягнень став процес 1954 р. «Браун проти ради у справах утворення Топеки». Верховний суд поклав кінець сегрегації у сфері освіти, ухваливши, що роздільне навчання білих і чорних породжує нерівність і, отже, протирічить 14-ій поправці до Конституції США. Унікальний внесок Кінга у справу прав людини зробим можливою його прихильність принципам християнської філософії. Прикладом для себе Кінг вважав діяльність Махатми Ганді, лідера руху пасивного опору, завдяки якому Індія звільнилася від британського панування. «Філософія ненасильницького опору Ганді, – заявив Кінг одного разу, – єдиний метод, виправданий в боротьбі за свободу». У 1963 р. Кінг спільно з своїм заступником Ральфом Ебернаті, засновником Конгресу расової рівності Байярдом Рустіном та іншими лідерами організував найбільшу в історії США демонстрацію за цивільні права. 28 серпня близько 250 тис. білих і чорних зібралося у Вашингтоні, коли в конгресі США обговорювалося законодавство про цивільні права. Того ж дня негритянські лідери радилися з президентом Джоном Ф. Кеннеді. Пізніше на ступенях Меморіалу Лінкольна Кінг виголосив промову, в якій виразилася віра в братерство людей; мова стала широко відома під назвою «У мене є мрія» – ці слова звучать в тексті мови рефреном.Книга Кінга «Чому ми не можемо чекати» («Why We can't wait») була опублікована в 1964 р. У травні – червні того ж року Кінг разом з членами КПХП (Конференція правління християн півдня) брав участь в демонстраціях за інтеграцію житлового фонду, що проводилися в Сент-Огастені (штат Флоріда). Через місяць президент Лінд він Б. Джонсон запросив його в Білий дім, де Кінг був присутнім при підписанні білля про житло, що став частиною закону 1964 р. про цивільні права. Закон забороняв сегрегацію в суспільних місцях і на виробництві, в умовах праці і зарплаті. В кінці року Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру.У вступній мові представник Норвезького нобелівського комітету Гуннар Ян відзначив: «Хоча Мартін Лютер Кинг непричетний до міжнародних справ, його боротьба служить справі миру... У західному світі він був першим, хто показав, що боротьба не обов'язково означає насильство». 28 березня 1968 р. Кінг очолив 6-тисячний марш протесту в діловій частині Мемфіса (штат Теннессі), метою якого була підтримка страйкуючих робочих. Декілька днів опісля, виступаючи в Мемфісі, Кінг сказав: «Попереду у нас важкі дні. Але це не має значення. Тому що я побував на вершині гори... Я дивився вперед і бачив Землю обітовану. Можливо, я не буду там з вами, але я хочу, щоб ви знали зараз – всі ми, весь народ побачить цю Землю». Наступного дня Кінг був поранений снайпером, коли стояв на балконі в мемфісськом мотелі «Лоррейн». Від рани він помер в госпіталі Сент-Джозефа і був похований в Атланті. Діяльність Кінга вивчає і продовжує Центр ненасильницьких соціальних змін імені Мартіна Лютера Кінга-молодшого в Атланті. У 1983 р. конгрес США відхилив пропозицію відзначати день народження Кінга у третій понеділок січня. Проте 16 січня 1986 р. бюст Кінга був встановлений у Великій ротонді Капітолія у Вашингтоні – темношкірий американець удостоївся такої честі вперше. 20 січня 1986 р. нація відзначила перший День Мартіна Лютера Кінга.