ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ
1.1. Логопсихологіяяк наука
1.2. Мовадитини як засіб передачі інформації
1.3. Організаціята зміст діагностичної діяльності логопеда та психолога
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
РОЗДІЛ 2.ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ У ДІТЕЙ ЛОГОПЕДИЧНИХ ГРУП
2.1Комплекс мовних вправ
2.2 Комплекспсихорозвиваючих вправ
2.3 Рекомендаціївчителя-логопеда батькам щодо розвитку правильних мовних навиків
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність даної курсової роботиполягає в тому, що мовна функція є однією з найважливіших психічних функційлюдини. Опанування дитиною мови сприяє усвідомленню, плануванню й регуляції їїповедінки. Мовне спілкування створює необхідні умови для розвитку різних форм діяльностій участі в колективній праці. Порушення мови, обмеженість мовного спілкуванняможуть негативно впливати на формування особистості дитини, викликати психічніпорушення, специфічні особливості емоційно-вольової сфери, сприяти розвиткунегативних якостей характеру (сором'язливості, нерішучості, негативізму,відчуттю неповноцінності).
Логопедія — наука про порушення розвиткумови, їх подолання й попередження за допомогою спеціального коректувальногонавчання та виховання. Логопедія тісно пов'язана із загальною і спеціальноюпсихологією, психодіагностикою. Логопедові важливо знати закономірностіпсихічного розвитку дитини, володіти методами психолого-педагогічного обстеженнядітей різного віку. Використовуючи ці методи, логопед може диференціювати різніформи мовних розладів та відмежовувати їх від мовних порушень, пов'язаних зінтелектуальною недостатністю, емоційними та поведінковими розладами. Знання психологіїдопомагає логопедові бачити не лише мовний розлад, а перш за все, дитину,правильно розуміти взаємозв'язок її мовних порушень з особливостями психічногорозвитку в цілому. Це знання допоможе йому встановити контакт з дітьми різноговіку, вибрати адекватні методи обстеження їх мови, сприйняття, пам'яті, уваги,інтелекту, емоційно-вольової сфери, а також проводити більш ефективнулогопедичну роботу.
Метою курсової роботи є вивченнявзаємозв'язку в роботі психолога та логопеда.
Для досягнення мети слід розв'язати наступнізавдання:
1. провеститеоретичний аналіз загальних питань логопсихології;
2. визначитиособливості мовного розвитку дитини;
3. розглянутипсихолого-педагогічні методи корекції у дітей логопедичних групах;
4. датирекомендації батькам щодо розвитку правильних мовних навиків дитини.
Об'єктом курсової роботи є вивченнязакономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мови та пов'язаних з нимивідхилень в психічному розвитку.
Предмет – особливості взаємозв'язку вроботі психолога та логопеда.
Теоретико-методологічною базою даної курсовоїроботи послужили: праці про закономірності формування умовно-рефлекторнихзв'язків, вчення П.К. Анохіна про функціональні системи, вчення про динамічнулокалізацію психічних функцій (І.М. Сеченов, І.П. Павлов, А.Р. Лурія) тасучасне нейропсихолінгвістичне вчення про мовну діяльність. При вивченні йусуненні системних мовних порушень в сучасній логопедії широко використовуютьсядані психолінгвістики, що грунтуються на вченні Л.С. Виготського, А.Р. Лурія,А. А. Леонтьєва про складну структуру мовної діяльності, про операціїсприйняття та породження мовного вислову Ф. де Соссюр, спеціальні роботи, присвяченіокремим питанням психологічної діагностики та корекції Л.С. Цветкової, Же. М.Глозман, В. Віноградова та інших.
Значущість теми даноїкурсової роботи полягає в тому, що психолого-педагогічна корекція мови у дітей логопедичнихгруп повинна включати комплекс заходів, направлених на поліпшення загальногопсихічного стану дитини, на формування у нього інтересу до мовного спілкування танеобхідних навиків поведінки, на організацію правильного мовного виховання.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ
1.1. Логопсихологіяяк наука
Логопсихологія — частина спеціальноїпсихології, присвячена (1) вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії,структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру;(2) визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також (3) розробці системипсихологічної допомоги цим людям.
Логопсихологія виникла як практичнаприкладна дисципліна, у зв'язку з необхідністю надання психологічної допомогиособам, що мають порушення мови. Назвати час і місце її виникнення важко,оскільки зведення про вживання психологічних знань та інтерпретації окремихсторін мовних розладів можна зустріти в різних країнах та в різний час.Наприклад, одним з перших в Росії психотерапію мовних хворих став застосовував Г.Д.Неткачев (1913). Для вирішення психотерапевтичних завдань З. Фройдвикористовував психоаналіз описок та обмовок, а заїкання з точки зорупсихоаналізу з'являється як символічний прояв небажання людини вступати в мовнувзаємодію зі світом, «повним небезпек». Лінгвістика з моменту свого повороту допсихологічних проблем мови, з моменту «виявлення» людини, яка говорить,виявляла цікавість до випадків порушення стосунків психіки та мови (А.А.Потебня, До. Бюлер, Р. Якобсон та інші). Відомі роботи в області психології читання,що, мабуть, частково обумовлено його доступністю й можливістю об'єктивноїреєстрації (Т.Р. Єгоров, 1953). Невипадково експериментальна психологіяпочиналася з вивчення сприйняття. Прикладним результатом таких досліджень сталибагаточисельні методики прискореного читання (Ф. Лезер., 1980; О.А. Андрєєв,Л.Н. Хромов, 1991) і близька до них методика глобального читання в логопедії,запропонована В.В.Оппель (1972). Деякі етапи розвитку логопсихології можнапрослідити на прикладі дослідження алалії та афазії. Приблизно до 80-х рр. XXст. у психологічній літературі були лише окремі згадки психологічних проблемкатегорії осіб з цими порушеннями мови, та лише після цього періоду з'являютьсяспеціальні роботи, присвячені окремим питанням психологічної діагностики такорекції (Л.С. Цветкова, Же. М. Глозман, В. Віноградова та інші) [3].
Логопсихологія розвивається у напрямку виробленнясвоїх теоретичних основ, переважно запозичуючи їх у інших, найбільш близькихдисциплін — перш за все психології та лінгвістики, зокрема, загальногомовознавства, теорії комунікації (прагматики), психолінгвістики,патопсихології, загальної психології, медичної психології, психологіїспеціальної, вікової, педагогічної, нейропсихології, логопедії та інших.
Зв'язок з логопедією носить взаємодоповнюючийхарактер, оскільки знання про психологію особистості з мовними порушеннямиуточнюють та заглиблюють дослідження симптоматики розладів, співвідношення мовий психічних процесів в структурі мовного дефекту. У свою чергу, знання пророзлади мови дозволяють уточнювати конкретне значення мови для різних психічнихфункцій.
По відношенню до логопедії логопсихологіяє допоміжною дисципліною, яка спрямована на те, аби оптимізувати психологічнимизасобами логокорекційний процес.
Логопсихологія має важливе прикладнезначення для логопедії. По-перше, вона визначає місце мови як ключової вищоїпсихічної функції в системі інших елементарних та вищих психічних функцій.По-друге, вона надає сучасні засоби діагностики, що дозволяють визначитиструктуру дефекту, а також можливості компенсації з врахуванням підлягаючихзберіганню психічних функцій. По-третє, логопсихологія сприяє встановленнюхарактеру адаптивних психічних реакцій суб'єкта на мовний дефект. По-четверте,вона пропонує диференційовані методи допомоги для вирішення різних завдань:вироблення або компенсації бракуючих психічних функцій, встановленняоптимальною контакту із страждаючим мовним дефектом суб'єктом, формуваннямотивації на виправлення дефекту мови, тощо.
Логопсихологія є однією із понад стагілок в складній системі психології. Аби визначити місце логопсихології в ційсистемі, можна звернутися до інтерпретації К.К. Платонова, який писав: «Термін«психологічна наука» об'єднує систему знань, предмет якої психічні явища.Предмет науки — це той теоретичний аспект, специфічна точка зору, під яким дананаука розглядає об'єкти, що вивчаються нею. Він розкривається в системі їїкатегорій та понять і визначає її методи» [9]. В психології логопсихологіязапозичувала теоретичний аспект, точку зору, перш за все у вигляді теорій особистості,що дозволяють представити психіку як систему ієрархічно організованихелементів, склад і система стосунків яких й обумовлюють специфіку їх відмінностей.В психології логопсихологія узяла також методи дослідження психічних явищ.Окремі області психології представляють окремий інтерес для вирішення завданьлогопсихології.
Методи логопсихології підрозділяються надві великі групи — психодіагностика і психологічна допомога (корекція татерапія).
Володіння методами діагностики значноюмірою визначає кваліфікацію фахівця. Лише правильне розпізнавання наявногорозладу, розуміння його структури та динаміки дозволяють надати найбільш якіснудопомогу людині з тими або іншими порушеннями, у тому числі з розладами мови.Психологічна діагностика особливо значима для логопедії, оскільки мова тіснопов'язана зі всіма психічними функціями.
Психологічна діагностика осіб з мовнимирозладами в першу чергу виявляє відхилення психічних характеристик від норми,оцінює переживання людини з приводу свого дефекту, наявність у нього спотвореньсприйняття свого стану, дезадаптивних програм поведінки та планування.
Методи психологічної діагностики можутьбути описані за допомогою різних класифікацій, кожна з яких корисна привирішенні конкретних завдань.
У загальному вигляді психодіагностичніметоди можна розділити за спрямованістю, теоретичним конструктом, на якому вонизасновані, та формі вживання.
На перший погляд спрямованість здаєтьсянайзрозумілішим критерієм, проте за зовнішньою простотою деколи ховаютьсядосить складні методологічні питання. Річ у тому, що сам понятійний апарат сучасноїпсихології ще не є однозначним. Існують не лише десятки визначень поняття«особистості», але й спроби взагалі прибрати з вживання такі старі поняття, якувагу, інтелект тощо. В рамках цих категорій з деякою долею умовності можнавиділити їх складові елементи психіки, наприклад, до категорії інтелектувідноситиметься сприйняття, пам'ять, мислення, до категорії особистості —цінності, спрямованість, емоції, до категорії поведінки — мотивація, воля,активність.
1.2. Мовадитини як засіб передачі інформації
З народження дитину оточує безлічзвуків: мова людей, музика, шелест листя, щебетання птиць тощо. Але зі всіх звуків,що сприймаються вухом дитини, лише мовні звуки, й ті лише в словах, служатьцілям спілкування його з дорослими, засобом передачі різної інформації, спонукидо дії. А перш ніж дитя навчиться розуміти та виголошувати окремі слова, вонореагує на інтонацію. Два слова, одне з яких виражає схвалення, а друге — загрозу, але виголошені однаково, дитя й сприйматиме абсолютно однаково, нерозрізняючи їх за змістом.
Поступово маля починає вслуховуватися вслова, намагається повторювати їх, починає також чути та розрізняти звукирідної мови, тобто звертати увагу на звукову сторону слова. Вже на третьомуроці життя малята в змозі відмітити неправильність вимови у своїх однолітків танавіть роблять спроби виправляти їх. З часом у дітей формується критичневідношення не лише до чужої мови, але й до своєї.
Дитина не завжди може правильновиголосити почуте слово: зберегти в ньому складову структуру, чітко вимовлятивсі звуки. Виразність та чистота мови залежать від багатьох чинників, і в першучергу від стану й рухливості апарату артикуляції. Неправильна будова апаратуартикуляції, нерозвиненість, млявість м'язів мови, нижньої щелепи, м'якогопіднебіння, губ та як наслідок їх недостатня рухливість нерідко є причиноюпоганої вимови. Найактивніше бере участь в утворенні звуків та вимові слів язик.Від його положення, від того, якої форми він набуває (розпластаний або утворюєжолобок, кінчик язика звужений і торкається верхніх різців тощо), залежитьправильна вимова більшості звуків мови. Чистота вимови забезпечується, перш завсе, за рахунок правильної вимови приголосних звуків. Оволодіння відбуваєтьсяпротягом декількох років. Спочатку діти засвоюють найбільш прості у відношенні артикуляціїзвуки: голосні (і ті не всі, а в основному звуки а, у, і); приголосні: м, п, б,д, г та інші. На наступному етапі діти опановують звуки и, е, х, твердісвистячі (с, з ), звук ль. І в останню чергу діти засвоюють звуки, що вимагаютьскладнішої роботи апарату артикуляції, це звук ц, група шиплячих звуків (ш, ж,ч, щ), звуки л, рь, р. Своєчасне та правильне оволодіння ними залежить від багатьохчинників.
Велике значення для правильного розвиткувимовної сторони мови має добре розвинене мовне дихання, яке забезпечуєнормальне звуко, – та голосо утворення. Наприклад, деякі дошкільникинеправильно виголошують звук р лише тому, що не можуть зробити достатньої силивдих, необхідний для приведення в коливальний стан кінчика язика при вимові р.Правильне мовне дихання забезпечує найкраще звучання голосу. Своєчасний вдих іправильний подальший видих створюють умови для безперервного й плавного звучаннямови, для вільного ковзання голосу по висоті, для переходу від тихої мови догучної та навпаки.
Порушення мовного дихання (короткий абослабкий видих, мова на вдиху, неекономне витрачання повітря, невчасний йогодобір тощо) може з'явитися причиною недостатньо гучного вимові слів,неправильної модуляції голосу, порушенню плавності мови.
Аби навчитися говорити, чисто й правильновиголошувати слова, дитина повинне добре чути звучну мову. Зниження слуху ведедо ослаблення слухового самоконтролю, що може бути причиною порушення звуковогооформлення слів (слово виголошується недостатньо виразно, неправильновиголошують окремі звуки в ньому); до порушення інтонаційної сторони мови.Ослаблення слуху веде не лише до спотворення слів, але й до зниженнясловникового запасу, до появи в мові помилок граматичного типа [10, с. 25].
Процес розвитку мови багато в чомузалежить від розвитку фонемного слуху, мається на увазі вміння відрізняти однімовні фонеми від інших. Це дає можливість розрізняти близькі за звучанням слова:мал – м'яв, рак — лак, том — дом. У російській мові 42 фонеми: 6 голосних та 36приголосних. Деякі фонеми відрізняються одна від одної лише дзвінкістю абоглухістю при одної артикуляції, наприклад, звуки с і з, ж і ш, інші маютьрізкіші акустичні відмінності, дуже тонкі акустичні відмінності мають тверді там'які приголосні (т і ть, з і сь). Недостатня сформованість слуховогосприйняття, фонемного слуху може з'явитися причиною неправильної вимови звуків,слів, фраз.
Неправильна вимова окремих груп звуків вмолодшому дошкільному віці сповна закономірно та виправдовано фізіологічнимиособливостями формування дитячої мови. Але якщо дитина неправильно виголошуєзвуки або недостатньо виразно виголошують слова, то дорослі обов'язково повиннізвернути на це увагу. Хлопці з недоліками вимови дуже часто бувають замкнутими,боязкими, соромляться читати вірші вголос, розповідати казки. Педагоговінеобхідно своєчасно виявляти дефекти мови у дітей та усувати їх/
1.3 Організація та зміст діагностичноїдіяльності логопеда та психолога
Психолого-педагогічне обстеження єєдиним комплексом, що включає три досить самостійних напрями, кожне з яких маєсвої спеціальні завдання: клінічне, психологічне, педагогічне. Кінцевою метоюобстеження є визначення педагогічних умов та індивідуальних прийомів й методівдопомоги, яка необхідна дитині з тим або іншим мовним розладом.
Першим, як правило, здійснюєтьсяклінічне обстеження, направлене на те, аби побудувати попередню гіпотезу провигляд дизонтогенеза за даними клінічно підтвердженного анамнезу. Детальнийанамнез є важливою прогностичною частиною клінічного обстеження, при зборіякого діагност отримує безліч значимих відомостей про сім'ю і природженіаномалії розвитку, про протікання вагітності, хвороби й травми перших роківжиття, про адаптацію в дитячому садку (школі) та про інше.
Звичайне клінічне обстеження включає:
— обстеження терапевта з метою отримативідомості про соматичне здоров'я дитини та на підставі цих даних визначитиможливості організації охоронного режиму та лікувально-профілактичних заходів;
— обстеження невропатолога, яке дозволяєвизначити наявність порушень центральної нервової системи та їх характер. Вразі виявлення органічних порушень мозку окрім коректувальної педагогічної діїпроводиться медикаментозна терапія, тоді як при функціональних розладахзастосовується лише педагогічне втручання [28].
Конкретні умови проведення обстеження (спостереження,експеримент, бесіди, тестування, аналіз результатів діяльності) можуть різною міроюсприяти адекватності отриманих результатів, що, у свою чергу, можевідображитися й на інтерпретації отриманих даних. Це особливо важливо припроведенні психологічного обстеження.
До умов, які повинен враховуватипсихолог, відносяться особливості особистості обстежуваного (стать, вік,мотиви, установки, позиції, звички, характер, темперамент) та зовнішні умови, вяких здійснюється обстеження. Надзвичайно уважно потрібно віднестися до стануздоров'я, різних психосоматичних, фізіологічних порушень, відхилень в розвитку.Уміння психолога вловити, зрозуміти стан дитини, налаштуватися на «хвилю»доброзичливості, зацікавленості в спілкуванні сприяє адекватності відомостейпро психологічні особливості дітей.
Разом з цим психологові необхіднопростежити за зовнішніми умовами, в яких проводиться психологічне обстеження:освітленням, звуковим фоном, станом повітря, якістю меблів й так далі. Важливийвплив на результати обстеження може зробити особистість самого психолога, якийповинен забезпечити не лише стандартність процедури його проведення, але йстворити доброзичливу атмосферу, позитивний настрій на виконання пропонованихзавдань та дій [5, с. 164].
Успішність діагностики значною міроюзалежить від попередньої підготовки. Перед проведенням обстеження необхіднодати дитині можливість звикнути до нової для неї обстановки, освоїти її тазробити по можливості природньою.
Слід прийняти заходи для запобіганняможливим відхиленням від порядку проведення обстеження (появи нових осіб,перехід в інше приміщення тощо), що повинне забезпечити одноманітністьпроцедури діагностики.
Попередня підготовка стосується різнихсторін процедури обстеження. Більшість методів психодіагностики вимагаютьточного відтворення словесної інструкції. Значення можуть мати навіть незначніпомилки, нечіткість вимовлення, запинки при читанні інструкції випробовуваним,запобігти яким допомагає попереднє знайомство їх з текстом [1] .
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
Логопсихологія — частина спеціальноїпсихології, яка присвячена вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії,структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру;визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також розробці системипсихологічної допомоги цим людям.
Роль виразності мові надзвичайноважлива. Перш за все, вона забезпечує оформлення фраз, і, в той же час,забезпечує передачу інформації про комунікативний тип вислову, про емоційнийстан того, хто говорить.
Саме дошкільний вік є найбільшсприятливим для вирішення коректувальних завдань, для опанування інтонаційниххарактеристик мови.
Психолого-педагогічне обстеження єєдиним комплексом, що включає три досить самостійних напрями, кожне з яких маєсвої спеціальні завдання: клінічне, психологічне, педагогічне. Кінцевою метоюобстеження є визначення педагогічних умов та індивідуальних прийомів й методівдопомоги, необхідних дитині з тим або іншим мовним розладом.
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯУ ДІТЕЙ ЛОГОПЕДИЧНИХ ГРУП
2.1 Комплекс мовних вправ
У дітей логопедичних груп, як правило,інтелект нормальний. Вони критичні до своєї мови, більшість з них мають наполегливепрагнення до виправлення мовного недоліку. Але в частини дітей, в порівнянні з віковоюнормою, спостерігається зниження пізнавальної діяльності та процесів, що входятдо її структури: меньший об'єм запам'ятовування й відтворення матеріалу,нестійкість уваги, швидка відволікаємість, виснажуваність психічних процесів,зниження рівня узагальнення та осмислення дійсності; в них утруднена розгорнутазв'язна мова. З боку емоційно-вольової сфери також спостерігається ряд особливостей:підвищена збудливість, дратівливість або загальна загальмованість, замкнутість,образливість, плаксивість, багатократна зміна настрою тощо.
Психолого-педагогічна корекція мови у дітейлогопедичних груп повинна включати комплекс заходів, направлених на усунення несприятливоїдії вказаних вище соціальних чинників, на поліпшення загального психічного станудитини, на формування в неї інтересу до мовного спілкування та необхідних навиківповедінки, на організацію правильного мовного виховання. Ефективність психолого-педагогічноїкорекції багато в чому визначатиметься спеціальними заняттями з дітьми [20].
Програма психокоректувального заняття включаєдекілька груп вправ та здійснюється на основі даних обстежень.
На першому етапі відпрацьовується мовне(фонаційне) дихання. Тренування починається з приведення дитини в стан спокою тарозслаблення м'язів плечей, грудної клітини та рук, що можливо в будь-якому з трьохположень: стоячи, сидячи, лежачи.
1. Робиться швидкийбезшумний вдих, що переходить в тривалий та спокійний видих. Від наповнення легенівповітрям під час вдиху наголошується рух стінки живота та нижніх ребер вперед йв сторони; на видиху вони поступово займають своє вихідне положення.
2. Видих прямує до місць активної артикуляціїта фокусується в одній точкі – на губах. Для досягнення, а потім закріплення цьогонавику губи злегка витягуються вперед, не змінюючи свого положення. При цьому тривалота злито (3-6 разів) виголошуються спеціально підібрані звуки, склади, слова тафрази типа «у», «о», «ух» « вухо», «вже», «урок», «заснути», «утюг»,«уют», «хтовід кого, той в того», «чужу біду руками розведу», «дружба дружбою, служба службою»,«за працю шанують», «очі вух вірніші», «винувату голову меч не січе».
3. Розрізнення немовних звуків,заздалегідь записаних на магнітофонну плівку або створених психологом. Дитину просятьвизначити, що імітує психолог своїм голосом. Це може бути, наприклад «стук годинника»,«крик ворони», «дзижчання жука», «писк комара» тощо.
4. Розвиток фонемного аналізу. Дитя просятьвизначити, який одинарний звук він чує в словах «сад», «маска», «ліс» тощо, тапідняти руку якщо чує звук «с». Далі дитина визначає місце звуку, наприклад«с», в словах «ніс», «пояс», «пісня». Після цього дитині пропонується придуматислова, що починаються з певної букви та містять три-чотири звуки.
Завершальна вправа полягає в тому, що психологвиголошує слова-квазіомоніми, які містять звук, що виправляється, а дитя малюєвідповідний предмет (або підбирає відповідну картинку). Пропонуються наступні слова:«вуха-вужі», «дах-щур», «ведмедик-миска», «ложки-ріжки», «рак-лак»,«пілот-пиріг» і тому подібне [23].
5. Розвиток загальної моторної активності,цілеспрямованості та динамічної скоординованності рухів. Дитину просять кількаразів (3-5) хлопнути м'ячем об підлогу, при цьому треба лічити. Потім,відштовхнувши м'яч від одного краю столу, спробувати зловити його з іншого краю.Далі дитя просять проскочити по черзі на правій й лівій нозі, наприклад від столудо дверей. Вправа повторюється, але вже з розворотом у стрибку. Після цього, залежновід віку, дитину просять за словесною інструкцією психолога або наслідуючи його,довільно напружувати м'язи шиї, плечей, рук, а потім розслабляти їх, вільно нахиляючиголову, похитуючи руками й разслабити грона рук.
6. Розслаблення артикуляторних мишц.Дитина, наслідуючи психолога, пробує довільно напружувати мишци щелеп, губ,язика з упором в тверде піднебіння, м'якого піднебіння шляхом позіху, обличчя(нахмурення брів, зажмурювання очей), потім розслабляти м'язи рота, нижньої щелепи,губ. Оба стана дитина намагається витримати від 3 до 5 сек.
7. Розвиток мовного дихання(нижнереберного типу з тривалим та інтенсивним видихом). Психолог з метою контролюкладе руку на нижні відділи грудної клітки дитини та відпрацьовує ритмічне глибокедихання за допомогою гри «Рятувальний жилет». Під час вдоха — «жилет надувається»- нижні відділи грудної клітки та стінка живота висуваються назовні й вшир; підчас видиху – «витягнули пробку» — брюшні м'язи та грудна клітка повільно втягуютьсядо вихідного положення. Далі виконується ця ж вправа, але на видиху дитя намагаєтьсявиголошувати звук «ф» (протягом 4-6 сек). Для подовження й інтенсивності видихудитина імітує гру на духових інструментах: «дме в свисток або ріжок», «грає на губнійгармошці». Тривалість видиху доводиться до 6-8 сек [26, с. 103].
Наступні ігри та вправи допомагаютьнавчити дітей правильній вимові певних звуків в словах, допомогти їм чисто,виразно вимовляти слова з цими звуками.
Магазин
Наочний матеріал: іграшки, в назвах якихє звуки м — мь, п — пь, б- бь (матрьошки, машина, ведмедик, поїзд, гармата,Петрушка, барабан, балалайка, Буратіно, собака, білка, лялька та інші).
Педагог розставляє на столі іграшки тапропонує дітям пограти. “Я буду продавцем”, — говорить він і перепитує: «Ким ябуду?». Діти відповідають. «А ви будете покупцями. Ким ви будете?» — «Покупцями», -відповідають діти. «Що робить продавець?» — «Продає». – «Чторобить покупець?» — «Купує». Вихователь показує іграшки, які він збираєтьсяпродавати. Діти називають їх. Потім педагог запрошує до столу одну дитину ізапитує, яку іграшку вона хотіла б купити. Дитина називає, наприклад,ведмедика. Вихователь погоджується продати, але пропонує попросити ввічливо,при цьому слово будь ласка виділяє голосом. Вихователь дає іграшку і одночасноможе запитати дитя, для чого йому потрібна ця іграшка. Дитя відповідає та сідаєна місце. У магазин запрошується наступний. І так до тих пір, доки всі предметине будуть розпродані.
Вихователь стежить за тим, аби діти правильновиголошували звуки м мь, п — пь, б- бь в словах, виразно вимовляли слова зцими звуками.
На прогулянку в ліс
Наочний матеріал: іграшки (собака, слон,лисиця, заєць, коза, гусак, курча, курка, корзина, блюдце, стакан, автобус таінші, в назвах яких є звуки с (сь), з (зь), ц.
Вихователь виставляє іграшки на століта просить дітей назвати їх. Потім він пропонує дітям відправитися напрогулянку в ліс й узяти з собою іграшкових тварин. Малята вибирають потрібнііграшки, називають їх, садять в машину і відвозять у визначене заздалегідьмісце. Педагог стежить, аби діти вірно відбирали предмети, виразно і голосноназивали їх, правильно виголошували при цьому звуки с (сь), з (зь), ц [26,с. 152].
2.2 Комплекс психорозвиваючих вправ
1. Вправи на розвиток уваги.
№ 1 «Незнайкіни небилиці»
Незнайка вигадував історії, але, якзавжди, все переплутав в них. Коли він став розповідати свої історії друзям,всі голосно сміялися та говорили, що цього не буває. Спробуй відгадати, що наплутавНезнайка.
— Літом дівчата і хлопчики надівають теплішапки, теплі чоботи, шуби та йдуть кататися на санчатах.
- Навеснівсі звірі готуються до довгої сплячки.
- Восенина деревах розпускаються яскраво-зелені листочки.
- Взимкуми любимо купатися та загорати, милуватися квітками й збирати ягоди.
№ 2 «Квіточка — семиквіточка»
Дорослий малює квітку з сім'ю пелюстками:червоним, жовтим, блакитним, рожевим, коричневим, синім, помаранчевим. Серединазелена для квітки. Дитині пропонується запам'ятати цю квітку і намалювати такусаму.
№3 «Неуважний садівник»
Садівник вирішив посадити нові плодові деревав саду, але він був дуже неуважним та купив на базарі 2 зайвих пакетика з насінням.Допоможи садівникові знайти зайві пакетики, якщо на них написано: «Яблуня»,«Груша», «Вишня», «Троянда», «Слива», «Береза», «Персик».
№4 «Паровозик з клоунами»
Всі діти перетворюються на «поїзд», в якомуїдуть «клоуни». «Клоуни» люблять бавитися, веселитися, стрибати, тому «поїзд»за сигналом дорослого (гудок) зупиняється, «вагончики» роз'їзжаються в різнібоки, діти падають. Основне завдання — при падінні бути уважним до інших дітей,намагатися їх не зачепити. Після того, як «поїзд» відремонтують, гра продовжується.
№5 «Літає — не літає»
Діти сідають або стають півколом.Ведучий називає предмети. Якщо предмет літає — діти піднімають руки. Якщо не літає– руки у дітей опущені.
Ведучий може свідомо помилятися, у багатьоххлопців руки мимоволі, через наслідування, підніматимуться. Необхідно своєчасностриматися і не піднімати рук, коли названий предмет, що не літає. Хто не стримався– платить фант, який в кінці гри викупається [8, с. 89-91].
2. Вправи нарозвиток мислення.
№1 «Розрізні картинки» (складання малюнказ його частин)
Береться будь-яка листівка (краще використовуватизображення неживого світу) і розрізає на дві рівні частини. Дитину просять скластиїї. Інша на чотири частини й так далі. Виконуючи завдання, дитина орієнтується намалюнок, змальований на листівці. Мозаїки та пазли допомагають дітям співвідноситиформу та колір.
№2 «Придумаємо загадку»
Логіка придумування загадок складна для дошкільників,тому починати слід із зовнішніх ознак довколишніх предметів. Наприклад:«Великий, круглий, смугастий, а усередині червоний» (кавун). Потім додаються функціональніознаки: «Шумить, бурчить, ковтає, всі будинки очищає» (пилосос). Далі пропонуютьсяпорівняння та літературні загадки. Наприклад: «Кольорове Коромисло через річку повислий»(веселка). Незрозумілі слова пояснюються.
№3 «Що зайве?»
Дорослий називає три (пізніше чотири ) предмети,один з яких не залучає до даної класифікації. Наприклад: огірок, яблуко,помідор (овочі — фрукти); стілець, стіл, шафа, плаття (меблі — одяг). Дитя виділяє«зайвий» предмет та пояснює свій вибір. Добре використовувати в цій грі наочнуопору-картинки та предмети [15].
3. Вправи на розвиток пам'яті.
№1 «Телефон»
У грі беруть участь не менше трьох гравців.Словесне повідомлення передається один одному, поки воно не повернеться до першогогравця. Повідомлення може складатися з одного слова, поступово перетворюючись надовгу пропозицію.
№2 «Розповіді по картинках»
Дитині пропонується скласти розповідь покартинці. Використовуються смішні сюжети, можна з коміксів.
№3 «Розповіді по пам'яті»
Дитину просять розповісти недавнопобачений мультфільм.
№4 «Слова»
Діти по черзі називають слова, де останнябуква попереднього слова є початком наступного. Наприклад: «кавун-ножиці-іграшка...»[25, с. 145].
4. Вправи на розвиток емоційно-вольової сфери.
№1 «Про рибака та рибку»
Дорослий читає уривок з казки О.С.Пушкіна або коротко переказує цю казку. Діти вибирають ролі старого, старої,золотої рибки.
Інші діти тримаються за руки,змальовуючи море (піднімають й опускають зчеплені руки). Можна використовувати музичнийфон — морські звуки.
Дорослий може запропонувати дітям продовжитиказку по-своєму або переробити її.
№2 «Гороб'яча сім'я»
Дорослий розповідає казку, діти змальовуютьгероїв казки за допомогою міміки, жестів, інтонації.
«Жила-була в лісі гороб'яча сім'я: мама,папа, син. Мама відлітала мошок ловити, сім'ю годувати. А папа-горобець укріплювавжитло гілочками, утеплював мохом. Син теж допомагав батьку, й цим завжди хваливсяперед своїми друзями. Він всім намагався довести, що він найспритніший та сильніший.А з тим хто не погоджувався з ним, горобець сварився та навіть бився. Одногоразу мама й папа прилетіли в гніздо, а сина немає. Вони чекали його до обіду,але горобчик не прилітав. Батьки стали хвилюватися, не з'їли не крихти.Папа-горобець сердився і бурчав, а мама навіть поплакала. Адже вона думала, щоз її улюбленим синочком щось сталося. А синочок посварився з друзями.
Скуйовджений горобець нарешті прилетів добатьків. І в гороб'ячій сім'ї була серйозна розмова...(діти цвірінькають,інтонаціями передаючи відчуття мами, папи, сина). Горобцеві довелося зізнатися втому, що він хвалиться та б'ється. Син розповів батькам, як йому хотілося довестивсім, який він дорослий. Горобець пояснював, що дуже хотів би, щоб його батьки пишалисяним, як найсильнішим сином. Але замість радості та гордості він побачив смуток вїх очах. Горобець вибачився, і батьки його вибачили. Вони нагодували сина смачноюїжою, погладивши по пір'їнках, ласкаво пояснили, що дуже люблять його, і для нихвін найспритніший і сильніший горобець у всьому лісі».
№3 «Три порося»
Дорослий розповідає останню частину казки,а всі діти виконують дії героїв (мімікою, пантомімікою, інтонаціями).
Можна розподілити ролі між дітьми,використовувати маски.
№4 «Брикаюча конячка»
Всі діти перетворюються на «конячок» та вільнорозміщуються на килимі (стоять навколішки, спираючись об підлогу руками).Дорослий читає текст казки.
«Жила-була конячка, яка дуже любила брикатита вередувати. Їй мама говорить: «Поїж, донечка, травички свіженькою». «Не хочу,не буду», — кричить конячка та брикає ніжками (діти виконують дії). Папа умовляєконячку: «Погуляй, пограйся на сонечку». «Не хочу, не піду!»- відповідає конячкаі знову брикається. Не змогли умовити мама з татом свою уперту дочечку,залишили її в будинку, а самі пішли у справах. Конячка подумала, подумала і пішлагуляти одна. А назустріч їй хитрий сірий вовк. Говорить вовк конячці: «Не вирушай,конячка, далеко в ліс, ти ще маленька». Конячка знову упирається: «Я немаленька, куди хочу, туди і ходжу!» А вовкові це і треба було. Почекав він,поки конячка в саму гущавину лісу зайде і як накинеться на неї ззаду. Конячка давайбрикатися. Спочатку однією ніжкою сильно ударила вовка, потім іншою ніжкою. Апотім двома ніжками разом так стала брикати, що вовк втік і ніхто його там більшене бачив (діти виконують всі дії). Конячка перестала упиратися і вередувати, вирослаі тепер працює в цирку, брикає ніжками, підкидає високо м'ячики на радість глядачам».
5. Вправи назняття психофізичної напруги.
№1. Гра « Пролісок» (релаксаційний комплекс)
1. Улісі під заметом сховалася ніжна квітка. Вона міцно склала свої пелюстки, аби незагинути від холоду. Заснула до весни (діти сідають навпочіпки, обіймаючи рукамиплечі, притискуючи голову).
2. Сонечкостало пригрівати сильніше. Промінчики сонця поступово будять квітку. Вона повільнозростає, пробираючись крізь сніговий замет (діти повільно підводяться та встають).
3. Навкругилежить сніг. Ласкаве сонечко так далеко, а квіточці дуже хочеться відчути тепло(діти тягнуть руки вгору, напружуючи пальці, піднімаючись на ципачки).
4. Алепролісок виріс, окріпнув (діти опускаються на ступні). Пелюстки стали розкриватися,насолоджуючись весняним теплом. Квітка радіє, пишається своєю красою (діти повільноопускають руки, плечі, посміхаються). «Це я — перша весняна квітка і звуть менепролісок », — киває вона всім головою.
5. Алевесняна погода капризна. Подув вітерець, і став пролісок розгойдуватися в різнібоки( діти розгойдуються). Квіточка схилялася все нижче і нижче й зовсім лягла напроталину (діти лягають на килим).
6. Побіглиструмки, вода підхопила і понесла пролісок в тривалу казкову подорож. Він пливета дивується з дивних весняних перетворень (звучить природна музика, діти лежатьна килимі і «подорожують» із закритими очима).
Коли квітка намандрується, вона припливев казкову країну (діти піднімаються і розповідають, що бачили, з чого дивувалисята раділи).
№2. Гра «Гуслі-самогуди» (релаксаційно-танцювальний комплекс)
1. Ведучийчитає текст. Діти стоять вільно.
У казковому палаці
На високому крильці
Звучить грізний указ
Добрим молодцям наказ:
«Хто зуміє танцювати
Так, як гуслі нам велять
Той й допомагатиме
Нашим царством управляти.
Гуслі, гуслі-самогуди
Виспівують пісні усюди.
Раз готові ви друзі
Танцювати нам всім пора».
2. Звучитьритмічна музика. Ведучий читає текст. Діти стоять, «танцюють» м'язи плечей і рук.
Ось і музика звучить.
А народ все чекає, стоїть.
Ой, пустилися плечі в танок.
Веселіше, ще хоч разок!
Пальці, лікті скачуть разом
А народ стоїть на місці.
Танець став затухати
Тихіше музика грати
3. Змінюється ритм музики, «танцюють»м'язи ніг
Ноги стали пробуджуватися
Пробуджуватися, підніматися!
П'яти, пальці та коліна
Затанцювали як хотіли.
Як їм весело танцювати!
Лише стали втомлюватися
4. Змінюєтьсяритм музики, «танцюють» м'язи живота
Радий живіт повправлятися
Навчився напружуватися.
Вдих та видих, покрутися.
Лежень, ей, прокинься!
5. Змінюєтьсяритм музики « танцюють» м'язи плечей.
Ось піднялися наші плечі.
Вище, вище, різкіше, різкіше.
Стали плечі затихати
Затихати і засинати.
6. Звучить спокійнамузика, потім знов змінюється ритм, «танцюють» м'язи обличчя.
Щоки, носик в танок пішли.
Брови ніжно підніми
Губи витягувалися в трубку
Потанцюй ще хвилинку.
7. Ведучийвибирає дитину, яка намаглася бути уважною.
Дитина замовляє будь-які рухи для всьоготіла.
Знов народ стоїть і чекає.
Що нам музика заспіває?
Ти, помічник, виходь
Загальний танець замов.
Звучить ритмічна музика, всі танцюють«замовлений» танець, виконують рухи. А потім ведучий пропонує всім рухатися завласним бажанням, так, як хоче само тіло.
8. Звучитьспокійна музика, діти не сходячи з місця плавно рухаються під неї. Після цього можназапропонувати дітям лягти на килим.
А тепер, все відпочиваємо.
Відпочиваємо і мріємо
Про чарівні береги
Про небачені краї.
Звучить спокійна музика з природними звуками.Діти мріють. «Гуслі-самогуди» замовкають, і діти розповідають (за бажанням) просвої образи-мрії.
2.3 Рекомендації вчителя-логопедабатькам щодо розвитку правильних мовних навиків
Для успішної корекції мовних відхиленьта всебічного розвитку дітей необхідно максимально забезпечити безперервністьпроцесу навчання дошкільників в дитячому саду та закріплення отриманих навиків вдома.Тому батькам необхідно дотримуватися ряду правил:
1. Приділяти постійну увагу власніймові, оскільки вислови дорослих є зразком для правильного, а частіше неправильногорозвитку лексичної, граматичної сторін дитячої мови.
2. Наповнити повсякденне життя дітейграмотним мовним спілкуванням:
· за допомогою назви довколишніх предметівта явищ розвивати наочний словник (наприклад, це м'яч, це шапка тощо);
· у власній мові чітко промовлятизакінчення слів, дати дитяті можливість почути зміну звучання слів в різнихконтекстах, правильно вживати граматичні форми тощо (наприклад: це книга; немаєкниги; шукаю книгу; думаю про книгу; малюю книгу. Коля малював, а Даша малювалаі так далі);
· звертати увагу дітей на смислоутворюючіелементи мовної системи — дієслова, на прикладах з повсякденного життя, вчитидітей диференціювати їх за сенсом (наприклад, відповідно: встав, ліг, зашивдірку, пришив гудзик, вишив квітку тощо);
· привертати увагу дітей до правильного розуміннята вживанню просторових предлогів в контекстній мові та ізольовано (наприклад,поклади олівець на стіл, візьми олівець зі столу, поклади олівець під стіл,заховай олівець за спину тощо);
· удосконалювати граматичну будову мови,використовуючи мовні ігри (наприклад, гра «У мене синя куля, а що в тебе»,жовте яблуко, червона машина, 4 червоних яблука, 6 червоних яблук, 6 легковихмашин, 6 повітряних куль).
3. Звертати увагу дитини на процесприготування їжі, її якісний склад, продукти, з яких готується блюдо(наприклад, як готуємо: варимо, смажимо, печемо, чистимо; смакові якості:смачна, солодка, гірка, гаряча, холодна; колір: зелений, жовтий).
4. Важливу роль в організації роботиповинні надавати улюблені іграшки дитя. Неоцінна їх роль в розвитку дитини, утому числі у формуванні зв'язної мови. Складання коротких пропозицій, їхпоширення, складання з них маленьких розповідей, у тому числі ірозповідей-описів про улюблену іграшку, принесуть велике задоволення її володареві- дитині.
5. Важливо, аби вся вищевикладена роботавідбувалася на високому емоційному підйомі дитини, і поволі, ненав'язливо, вігровій формі дозволяла дитині опановувати складну структуру рідної мови.
6. Батьки повинні враховувати, щореакція дитя може бути різною: то швидкою, то дуже повільною, то надмірновеселою, бурхливою, то дуже смутною. Це не повинно відштовхувати батьків відподальшої роботи, а навпаки, враховуючи особистісні особливості свого дитя,залучаючи батьківську інтуїцію та бажання допомогти, разом з ним долати мовнускруту.
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2
Дитя вчитьсяговорити на прикладі мови батьків, педагогів, друзів. Оточуючі повиннідопомогти дитині у формуванні правильної, чіткої мови. Дуже важливо, аби дитя зраннього віку чуло мову правильну, виразно звучну, на прикладі якої формуєтьсяйого власна.
Якщо у дитинімовні дефекти, вона часто піддається кепкуванням однолітків, образливимзауваженням, в концертах та дитячих святах не бере участь. Маля ображене, вононе відчуває себе рівним серед інших дітей. Поступово така дитина віддаляєтьсявід колективу, замикається в собі. Вона намагається відмовчаться або відповістиодноскладово, не приймати участі в мовних іграх.
Завданнялогопеда та психолога спільно з батьками переконати дитину, що мову можнавиправити, можна допомогти маляті стати таким, як всі. Важливо зацікавити дитинутак, щоб їй самій захотілося брати участь в процесі корекції мови. А для цьогозаняття не мають бути нудними уроками, а повинні стати цікавою грою.
ВИСНОВОК
Майже всі особистіякості: смаки, звички, характер, темперамент закладаються в людині в дитинстві.І чималу роль в становленні особистості грає мова.
У зв'язку з тим,що правильна мова є однією з важливих передумов подальшого повноцінногорозвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушеньмови необхідно проводити на ранніх етапах. Ефективність усунення мовнихпорушень визначається багато в чому рівнем розвитку логопедії як науки.
Вивченнялогопедії є важливим для всіх працівників дитячих, особливо дошкільних,установ. Значний процент мовних порушень виявляється в дошкільному віці,оскільки цей вік є сензитивним періодом розвитку мови. Своєчасне виявленнямовних порушень сприяє швидшому їх усуненню, попереджає негативний вплив мовнихрозладів на формування особистості і на весь психічний розвиток дитини.
По відношенню до логопедії логопсихологіяє допоміжною дисципліною, направленою на те, аби оптимізувати психологічнимизасобами логокорекційний процес.
Логопсихологія має важливе прикладнезначення для логопедії.
По-перше, вона визначає місце мови якключової вищої психічної функції в системі інших елементарних та вищихпсихічних функцій.
По-друге, вона надає сучасні засобидіагностики, що дозволяють визначити структуру дефекту, а також можливостікомпенсації з врахуванням підлягаючих зберіганню психічних функцій.
По-третє, логопсихологія сприяєвстановленню характеру адаптивних психічних реакцій суб'єкта на мовний дефект.
По-четверте, вона пропонуєдиференційовані методи допомоги для вирішення різних завдань: вироблення абокомпенсації бракуючих психічних функцій, встановлення оптимальною контакту ізстраждаючим мовним дефектом суб'єктом, формування мотивації на виправленнядефекту мови, тощо.
У дітей логопедичних груп, як правило,інтелект нормальний. Вони критичні до своєї мови, більшість з них мають наполегливепрагнення до виправлення мовного недоліку. Але у частини дітей, в порівнянні з віковоюнормою, спостерігається зниження пізнавальної діяльності та процесів, що входятдо її структури: меньший об'єм запам'ятовування та відтворення матеріалу,нестійкість уваги, швидка відволікаємість, виснажлевість психічних процесів,зниження рівня узагальнення й осмислення дійсності; в них утруднена розгорнута зв'язнамова. З боку емоційно-вольової сфери також спостерігається ряд особливостей:підвищена збудливість, дратівливість або загальна загальмованість, замкнутість,образливість, плаксивість, багатократна зміна настрою і таке інше.
Психолого-педагогічна корекція мови у дітейлогопедичних груп повинна включати комплекс заходів, направлених на усунення несприятливоїдії вказаних вище соціальних чинників, на поліпшення загального психічного станудитини, на формування в неї інтересу до мовного спілкування та необхідних навиківповедінки, на організацію правильного мовного виховання. Ефективність психолого-педагогічноїкорекції багато в чому визначатиметься спеціальними заняттями з дитиною.
Завданнялогопеда та психолога спільно з батьками переконати дитину, що мову можнавиправити, можна допомогти маляті стати таким, як всі. Важливо зацікавити дитинутак, щоб їй самій захотілося брати участь в процесі корекції мови. А для цьогозаняття не мають бути нудними уроками, а повинні стати цікавою грою.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Беккер К.П., Совак М. Логопедия. — М.: АСТ, 2002. — С. 11-23.
2. ВласенкоИ.Т. Особенности словесного мышления у взрослых и детей с нарушениями речи. — М.: Наука, 2004. – 350 с.
3. ВолховскаяТ.Н. К вопросу о содержании учебного курса «Логопсихология» // Специальнаяпсихология. — 2005. — № 3-4. – С. 5-6.
4. ВолховсхаяТ.Н. Логопсихология: пути становления и развития // Специальная психология. — 2007.- № 3. – С. 13.
5. ВолховскаяТ.Н. Сравнительное изучение особенностей развития дошкольников с общимнедоразвитием речи и с задержкой психического развития. — М.: Эксмо, 2003. –306 с.
6. ВолховсхаяТ.Н., Юсупова Г.Х. Психологическая помощь дошкольникам с общим недоразвитиемречи. — М.: АСТ, 2004. – С. 205-215.
7. ВыготскийЛ. С. Мышление и речь // Собр. соч. — М.: Эксмо, 2002. —Т. 2. — С. 320- 361.
8. ГенингМ.Г. Обучение дошкольников правильной речи. – Чебоксары: МИР, 2003. – 255 с.
9. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. — М.: Наука, 2002. – С. 55-60.
10. ЗимняяИ.А. Лингвопсихология речевой деятельности. М.: Академия, 2001. – 429 с.11. Калягин В.А.Логопсихология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.А.Калягин,Т.С.Овчинникова. — М.: Академия, 2006. — 320 с.
12. КорпевА.Н. Системный анализ психического развития детей с недоразвитием речи: Автореф.дис. канд. пси-хол. наук. — СПб., 2006. – С. 2-5.
13. Коррекционно-педагогическаяработа в дошкольных учреждениях для детей с нарушениями речи / Под ред. Ю.Ф.Гаркуши. — М.: Секачев В.Ю., ООО «Центр Гуманитарной литературы «РОН», 2002. –203 с.
14. ЛалаеваР.И.Методические рекомендации по логопедической диагностике // Диагностиканарушений речи у детей и организация логопедикой работы в условиях дошкольногообразовательного учреждения. СПБ.: Питер, 2002. – С. 16-26.
15. ЛевченкоИ.Ю. Актуальные проблемы практической специальной психологии // Современныетехнологии диагностики профилактики и коррекции нарушений развития: В 3-х т. –М.: Академия, 2005. – С. 89-95.
16. ЛеонтьевА.А.Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. Переизд. идоп. — М.: АСТ, 2003. – 369 с.
17. ЛеонтьевА. А. Язык, речь, речевая деятельность. — М.: Наука, 2006. – 308 с. (переизд идоп.).
18. ЛубовскийВ.И., Валявко С.М. Что такое «логопсихология»? // Специальная психология. — 2007. — № 13. – С. 20-23.
19. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. — М.: Мысль, 2003. — 374 с.
20. МаксаковА.И., Тумакова Г.А. Учите, играя. – М.: Эксмо, 2003. – С. 157-185.
21. Мухина В.С. Детскаяпсихология. — СПб.: Питер, 2002. – 515 с. – (переизд. и доп.).
22. Основыспециальной психологии: Учебное пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений /Л.В. Кузнецова, Л.И. Переслени, Л.И. Солнцева и др.; Под ред. Л.В. Кузнецовой.- М.: Эксмо, 2002. – 305 с.
23. Основытеории и практики логопеда // Под ред. Р.Е. Левиной. — М.: Мысль, 2008. — С. 7- 30.
24. ПоваляеваМ.А. Коррекционная педагогика. Взаимодействие специалистов. Коллективнаямонография / Под общ. Ред. М.А. Поваляевой. Серия «Учебники, учебные пособия».- Росто-на-Дону: Феникс, 2002. – 189 с.
25. Преодолениеобщего недоразвития речи дошкольников. Учебно-методическое пособие / Под общ.ред. Т.В. Волосовец. — М: Институт общегуманит. иссл-й, А. Секачева, 2002. –255 с.
26. СеливестровВ.И. Игры в логопедической работе. – М.: Эксмо, 2007. – 209 с.
27. Специальнаяпедагогика. Том 2. Общие основы специальной педагогики / Под ред. Н.М.Назаровой и др. — М.: Академия, 2008. – 405 с.
28. Хватцев М. Е. Логопедия. — М.: Наука, 2002. — С. 5-14.
29. ЦветковаЛ.С. Методика нейропсихологических диагностик у детей. — М.: Наука, 2002. – 208с.
30. ШвайкоГ.С. Игры и игровые упражнения для развития речи. – М.: АСТ, 2008. – 313 с.