Соціальнаустановка дослідження конкретного об'єкта
Дослідженнясоціальної установки (або атитюду) — мініатюрна копія американської соціальноїпсихології й тому — саме той об'єкт, на якому можна простежити й піддатианалізу майже всі проблеми, що виникають як на загальнотеоретичному, так і натеоретико-методологічному рівні.
Поняттясоціальної установки було уведено в 1918 р. У. Томасом і С. Знанецьким. Вонивизначали її як психологічний процес, розглянутий у відносинах до соціальногомиру й узятий насамперед у зв'язку із соціальними цінностями. «Цінність, — говорили вони, — є об'єктивна сторона установки. Отже, установка єіндивідуальна (суб'єктивна) сторона соціальної цінності». Томас і Знанецькийнеодноразово підкреслювали значення для розуміння соціальної установки тогофакту, що «вона по своїй істоті залишається чиїмсь станом». У цьому визначеннісоціальна установка представлена як психологічне переживання індивідом значенняабо цінності соціального об'єкта. Вона функціонує одночасно як елементпсихологічної структури особистості і як елемент соціальної структури, оскількизміст психологічного переживання визначається зовнішніми, локалізованими всоціумі об'єктами.
Будучизверненою одною своєю гранню до соціології, а іншої — до психології, поєднуючиафекти, емоції і їхній предметний зміст у єдине ціле, соціальна установкапредставлялася саме тим поняттям, що, здавалося, могло лягти в основутеоретичного пояснення соціально значимого поводження.
Усоціальній психології вона була прийнята з особливою готовністю, оскількипредставлялася саме тією вихідною одиницею, що зможе виконати роль, подібнуролі хімічного елемента в хімії, атома у фізику, клітки в біології.
Спробизнайти й запропонувати такий елемент у соціальній психології численні. До нихможна віднести концепцію Мак Дугалла, у якого цю роль виконував «інстинкт», атакож теорії, побудовані на таких одиницях, як «звички», «почуття» і т.п. Цівихідні елементи були відкинуті як занадто умоглядні, невизначені й, головне,що не піддаються емпіричному дослідженню. Тому, коли з'явився концепт,доступний для визначення й у той же час визначаючий зміст, що раніше визначавсяінтуїтивно, те цілком природно, що він швидко завоював загальне визнання.
Докінця 60-х років соціальна установка міцно закріпилася як основне поняття припоясненні соціально-психологічних процесів як на індивідуальному, так і нагруповому рівні. По обсязі досліджень із нею може конкурувати тільки малагрупа, але якщо дослідження установки можна собі представити поза груповимпроцесом, те зворотна картина просто немислима.
Будучиоднієї із центральних областей дослідження, соціальна установка пережила разомз усією соціально-психологічною наукою її підйоми й спади. Перший період(1918-1940 р.) відзначений теоретичними дискусіями про зміст самого поняття,розвитком техніки виміру установки (починаючи зі шкали Терстона, запропонованоїв 1928 р.). До кінця цього періоду був установлений один з відмітних ознаксоціальної установки — «інтенсивність позитивного або негативного афекту щодоякого-небудь психологічного об'єкта». В 1931 р. Парк додав ще дві ознаки: латентність(тобто неприступність для прямого спостереження) і походження з досвіду. В 1935р. Г. Олпорт, проробивши величезну роботу з узагальнення визначень, що були дотого часу, запропонував свій варіант, і до нинішнього часу «виконуючийобов'язки» загальноприйнятого: «Установка є стан психонервної готовності, щозложилося на основі досвіду й робить напрямне й (або) динамічний вплив нареакції індивіда щодо всіх об'єктів або ситуацій, з якими він зв'язаний. Уцьому визначенні основні ознаки установки — її що випереджає й регулятивна дія.
Другийетап (1940-1950 р.) — період відносного спаду в дослідженнях соціальноїустановки, що пояснюється перемиканням інтересу на динаміку групових процесів — область, стимульовану ідеями К. Левина; позначилися й несправджені надії наточну квантифікацію установки. Разом з тим саме в цей період (в 1947 р.) М.Смитом був запропонований розподіл установки на три компоненти: когнітивний,афективний і поведінковий, а також було встановлено, що ця структура має певнустійкість. Акцентувати увагу на цій стороні установки, Д. Кемпбелл визначає їїяк «синдром стійкості реакції на соціальні об'єкти».
Третійетап (середина 60-е роки) — період розквіту досліджень установки. На цей часдоводяться дослідження процесу її зміни, виконані школою К. Ховленда й відоміяк Йєльські дослідження. У них вивчалася, в основному, зв'язок між когнітивнимі афективним компонентами установки. З 1957 р. з появою теорії когнітивногодисонансу Л. Фестингера почалися дослідження зв'язків когнітивних компонентіврізних установок У цей же час з'явилися функціональні теорії (або теоріїфункцій установки в структурі індивідуального поводження) Смита зіспівавторами.
70-іроки — період явного застою. На тлі витрачених зусиль досить двно виглядаютьтакі підсумки, як достаток суперечливих і непорівнянних фактів, відсутністьнавіть подоби загальної теоретичної основи, строката мозаїка різних гіпотез, щоволодіють скоріше ретроспективної, ніж перспективною пояснюючою силою, розбіжностіпо кожному з пунктів, що втримуються в «зведеному» визначенні Г. Олпорта,наявність таких істотних пробілів, як недостатнє дослідження взаємозв'язкуустановки й реального поводження. Автори оглядових робіт з установки відзначалиїх «невисокий теоретичний рівень, непереконливе доказів теоретичних посилок,неясність зв'язку між теоретичними концептами, слабкі прогностичні здатності.
Строгоговорячи, навіть не теорії, а «міні-теорії», призначені до пояснення даних,отриманих у приватному дослідженні.
Різнобійтеоретичних концепцій, суперечливість фактів особливо впадають в око на тліоднаковості методології й техніки емпіричного дослідження, як би незалежних відконкретних цілий дослідження. Установка виміряється в більшості випадків наоснові вербального самозвіту респондента про свою позицію щодо якого-небудьоб'єкта на так званому континуумі установки, градуйованому між полюсами плюс — мінус: дуже добре дуже погано й т.п.
Однаковістьметодів при рішенні різних дослідницьких завдань із різних теоретичних позиційобумовлено дотриманням принципу операціоналізму. Незважаючи на різні критерії,покладені в основу вихідних визначень, всі вони побудовані як робочі визначеннядля виміру вибраних параметрів: інтенсивності, стійкості, ступеняорганізованості компонентів і т.п.
Всяця картина повністю відбиває положення американської соціальної психології вцілому. Розглянемо тепер на конкретному прикладі досліджень установки, як дієтехнологічний ланцюжок: модель людини — методологія дослідження — інтерпретаціяданих, як об'єктивне явище трансформується в цьому процесі.
У біхевіоризму«установка розглядається як імпліцитна, що опосередковує реакція — гіпотетичнаконструкція або проміжна змінна між об'єктивним стимулом і зовнішньою реакцією.Настановна реакція, недоступна для зовнішнього спостереження, є одночаснореакцією на спостережуваний стимул і стимулом для спостережуваної реакції,діючи на зразок «сполучного» механізму. Обидві ці зв'язки (спостережуванийстимул — установка; установка — об'єктивна реакція) приблизно підкоряються всімзаконам теорії поводження. Установка визначається як імпліцитний, зухвалийдрайв реакція, що вважається соціально значимої в суспільстві (даного. — П. Ш.)індивіда».
Ізцього опису установки, що дає Л. Дуб, наочно видно, як діє біхевіоризм.Очевидно, що найбільші труднощі для інтеграції установки в цю модельпредставляє властивість останньої внутрішньо опосередковувати, що відрізняє їївід зовні спостережуваної реакції на стимул. Визнати, що в психологічнійструктурі поводження може бути присутнім такого роду явище, — значить піддатиревізії основу всієї концепції.
Зіншого боку, очевидна плодотворність концепту установки для поясненнясоціально-психологічного аспекту поводження.
Інтеграціядосягається шляхом двох операцій: установка сама оголошується реакцією, чимзнімається її властивість бути цілісним станом, а її латентність, тобтонеприступність для спостереження, трактується тільки як теоретичний прийом, щодозволяє зняти проблему спостереження, оскільки латентність виявляється при цьомувсього лише гіпотетичною конструкцією. У підсумку біхевіоризм одержуєможливість оперувати поняттям установки, адаптувавши його до своєї теоретичноїсхеми, відповідно до якої людина — система стимульних зв'язків, що складаютьсяв результаті зовнішніх впливів. Установка нічого не додає в цю схему,виявляючись такий же «засвоєною поведінковою диспозицією» (Д.Т. Кемпбелл), як ібагато хто інші. Її специфіка зникає.
Післятакої трансформації установка стає доступної для прийнятих біхевіоризмомспособів виміру, що в значній мірі полегшується також поданням про їїтрикомпонентну структуру. Воно дозволяє, з одного боку, урахувати до деякоїміри «людяність» соціальної установки, що проявляється у вербальності реакцій,з іншого боку — не виділяти соціальну установку серед установок будь-якогобіологічного організму. Адже вербальна реакція, згідно біхевіоризму, є не щоінше, як фізичне поводження, «стрясання повітря», розкладене на елементарнімоторні акти.
Незважаючина всі описані операції, біхевіоризм, по визнанню авторів оглядових робіт, неможе до кінця вирішити проблему латентності установки. Остання в цілому«представляється незручним поняттям у науці, заснованої на спостережуванихвеличинах».
Набагатолегше ця проблема вирішується в руслі орієнтації на основі моделі «мислячоїлюдини», що ставить у центр уваги його внутрішню когнітивну структуру (а нетільки зовнішню вербальну реакцію).
Повизначенню М. Рокича, «соціальна установка — це відносно стійка в часі системапоглядів, подань про об'єкт або ситуацію, що привертає до певної реакції». Щебільш докладно, з позиції гештальтпсихології, описує установку С. Аш:«Установка є організація досвіду й знань, пов'язаних з даним об'єктом. Цеієрархічно організована структура, частини якої функціонують відповідно до їхмісця в загальній структурі».
Такимчином, згідно когнитивизму, роль установки, тобто знову вступник інформації,виконує вся когнітивна структура, що асимілює, модифікує або блокує її. Весьпроцес розвертається у свідомості, і в цьому змісті концепція більше «людяна»,але саме тому й виникає її основна проблема: розведення установки з елементамикогнітивної структури (думкою, переконанням), позбавленими найважливішоївластивості установки — її іманентної здатності регулювати поводження, їїдинамічного аспекту. Цей недолік компенсується по-різному. Відповідно до теоріїкогнітивного дисонансу, одинична установка позбавлена динамічного потенціалу.Він виникає лише як результат неузгодженості когнітивних компонентів двохустановок. На думку інших дослідників, установка в когнітивній структурі(знання) енергетично «заряджається» від її зв'язку з більш-менш центральноюцінністю.
Упсихоаналітичній концепції установки ми спостерігаємо іншу картину. Ще в 1935р. Г. Олпорт говорив про те, що «Фрейд наділив установку життєвою силою,зрівнявши її з бурхливим потоком несвідомого життя». Це не слід розумітибуквально, тому що З. Фрейд спеціально установці не приділяв увагу. ВпливФрейда проявляється у висуванні тези про те, що установка, хоча й не маєвласного енергетичного заряду, але може черпати його, регулюючи вже наявнупсихоенергетику. Відповідно до психоаналітичної концепції Ж. Сарнова,«установка індивіда відносно класу об'єктів визначається особливою роллю, що ціоб'єкти стали грати в сприянні реакціям, що зменшують напруженість особливихмотивів і дозволяють особливих конфліктів між мотивами».
Длявсіх наведених вище визначень характерна одна загальна риса — обмеження сферидії установки областю індивідуального поводження. Говорячи інакше, соціальнаустановка розглядається переважно в індивідуально-психологічному аспекті. Своєлогічне завершення ця лінія знайшла в теорії соціального судження М. Шерифа йК. Ховленда. У ній здійснена гранична екстраполяція даних, отриманих узагальній і експериментальній психології. Основний висновок цієї теорії полягаєв тому, що соціальна установка змінюється за єдиним законом асиміляції йконтрасту, виявленому при дослідженні установки сприйняття (set) у загальнійпсихології.
Восновних теоретичних напрямках досліджень соціальної установки її соціальністьабо зовсім ігнорується, будучи прирівняної до диспозицій, як це, наприклад,роблять дослідники-біхевіористи, або зводиться до знання, що має афективне абоемоційну, фарбування, або визначається через соціальність об'єкта установки. Цеігнорування соціальності як особливої якості, характерне для соціальноїамериканської психології, логічно завершилося при дослідженні соціальноїустановки запереченням її якісної своєрідності. Все це фактично веде до їїтеоретичної девальвації, перетворює всього лише в термін для перекладу старихтеорій на сучасну наукову мову, що не робить їх більше змістовними.
Обмеженнядосліджень соціальної установки рамками психології індивіда також логічно ведедо того, що за межами дослідження залишається її властивість виконувати функціїрегулятора не тільки на індивідуальному, але й на соціальному рівні. Аджесоціальна установка поєднує в собі ці властивості, будучи «удрукованої» уструктуру поводження членів соціальної групи. Розкрити природу цієї єдності, йоговнутрішні закономірності соціальна американська психологія не змогла в силувідзначеної філософської й методологічної обмеженості.
Цяобмеженість зберігається навіть у соціологічних підходах, які, здавалося б,неодмінно повинні йти до аналізу установки від соціуму. Проте, і в символічномуінтеракціонізмі — найбільш відомої соціологічної орієнтації в соціальнійпсихології — вона «розглядається через «Я» — концепцію, що формуєтьсяустановками інших». «Я» — установка, тобто відношення людини до самої себе, оголошуєтьсязагальною системою координат, у якій розміщаються всі інші установки.
Цікаві,але обмежені підходи до аналізу функцій соціальної установки в соціальнійспільності намічені в роботі М. Смита, Д. Брунера й Р. Уайта, а також у теоріїКелмена. Основний постулат першої роботи полягає в тому, що індивід виражає туабо іншу думку лише тому, що воно використовується або як засіб збереженнявідносин з іншими людьми, або як знаряддя їхнього розриву. Іншими словами,думка, що приблизно відбиває установку, може виконувати дві функції:ідентифікації із групою або протиставлення себе групі.
Ідеяпро соціальні причини стійкості прояву установки була розроблена Келменом. Вінвиділив три процеси, що сприяють цієї стійкості: підпорядкування,ідентифікацію. У першому випадку мається на увазі збереження установки підвпливом зовнішнього контролю, у другому — для підтримки соціальних зв'язків, утретьому — стійкість установки пояснюється тим, що сам об'єкт установки має дляіндивіда особисте значення, незалежно від зовнішнього контролю або схвалення збоку суспільства.
Отже,для досліджень установки виявляється характерним одночасно різнобій їїінтерпретації в різних теоретичних схемах і єдине методологічне обмеженнясферою індивідуального поводження.
Безперечно,це обмеження багато в чому викликано запозиченням теоретичних схем із загальноїпсихології. І так само, як у позитивістські орієнтованої загальної психологіїлюдина з'являється роздробленим на стимульні зв'язки, у соціальній психологіїіндивід визначається як «комплекс соціальних установок».
Важливо,однак, підкреслити, що сама установка (відповідно до того ж принципу)вивчається або ізольовано (як у біхевіоризму), або в найкращому разі у зв'язкуз установкою того ж рівня. Але й на цьому процес дроблення не закінчується.Сама установка розчленовується на когнітивні, афективний і поведінковийелементи.
І,нарешті, своє завершення фрагментація знаходить у виділенні усередині самих цихкомпонентів визначних і доступних для виміру якостей. Так, наприклад, укогнітивному компоненті виділяються інформаційний зміст, тимчасова перспектива,центральність — периферійність, в афективному — спрямованість, інтенсивність, уповедінковому — об'єктивність, ситуативність і т.п.
Надтоважливо підкреслити наступне. Кожний із чергових етапів фрагментації об'єктаведе до все більшої диверсифікованості знання, його дробленню залежно відконкретного розуміння установки, її компонентів і зв'язків між ними, відвиділеного параметра, гіпотези про нього, від вибору залежної й незалежної зміннихдля перевірки гіпотези, від застосовуваної процедури й техніки дослідження, атакож від багатьох інших найчастіше не менш важливих умов. Чи дивно, щодослідження того самого об'єкта нагадують будівництво Вавилонської вежі вмомент розпадання будівельників на «безліч мов».
Чиможлива інтеграція таких знань, на що сподіваються зараз американські соціальніпсихологи, і якщо так, те на якій основі? Спроби синтезу вже вживали. В 1960 р.Д. Кац виступив з функціональною теорією установки. Запропонувавши вивчатиустановку з погляду потреб, які вона задовольняє, він виділив чотири їїфункції, що відповідають, на його думку, основним потребам особистості: 1)інструментальну (пристосувальну, утилітарну); 2) его-захисну: 3) вираженняцінностей; 4) організації знання, пізнання дійсності.
Д.Кац прямо заявив, що перша функція запозичена з біхевіоризму й теорій научання,друга — у Фрейда і його послідовників, третя — із психології особистості(дослідження проблеми самовираження, самореалізації), четверта — з гештальтпсихології.Строго говорячи, цю теорію не можна назвати теорією: вона скоріше «вправа поперекладу різних теорій на одна мова», «спроба звести воєдино всі теорії підодною назвою» — як це було замічено її критиками. Вона виявилася цікавої лишетим, що, будучи композицією із всіх попередніх теоретичних підходів, відбилавсю еволюцію досліджень установки від Томаса й Знанецького, призвавши доповернення «на круги свої».
Дослідники-Емпірикицей заклик і теорію зустріли без ентузіазму не тільки через її еклектизм. Дляних факти, отримані у власному емпіричному дослідженні, відповідно до принципуопераціоналізму здобували значення самого об'єкта.
Видимо,тому не знаходить особливого відгуку монументальна по своєму задумі ідеяСтаатса, що попитались здійснити інтеграцію «знизу», тобто об'єднати накопиченіфакти на основі однієї теоретичної платформи — варіанта теорії научання. Уцьому випадку питання встає про правомірність інтерпретації даних, отриманихвідповідно до однієї теоретичної схеми, в іншій схемі, де вони можуть придбатиінший зміст. Рішення цієї проблеми утрудняється ще й тим, що дані із працеюзіставляються не тільки усередині однієї й тієї ж теоретичної орієнтації, прощо досить свідчить робота самого А. Стаатса, не тільки усередині одногонапрямку, що розвивається в рамках цієї орієнтації, але навіть міждослідженнями конкретного явища усередині цього ж напрямку.
Підтвердженнямцьому можуть служити дослідження процесу переконання, виконані під керівництвомК. Ховленда. Вони були об'єднані єдиною теоретичною й методологічною платформою- біхевіоризмом з його центральними поняттями (стимул, реакція, підкріплення),акцентом на дослідження «об'єктивного» (зовні спостережуваного) поводження.Вивчалася зміна установки як процес взаємодії когнітивного й афективногокомпонентів. Загальної була точка зору, відповідно до якої зміна когнітивногокомпонента (думка, переконання) тягне, за собою зміна афективного йповедінкового компонента. І проте практично по кожному з досліджених умовефективної комунікації: однобічної — двосторонньої аргументації, пріоритетувиступу (до або після опонента), ефекту «бумеранга», «запізнілого» ефекту йінших — були отримані суперечливі дані, що не піддаються інтеграції в однусхему.
Іншийприклад — теорія когнітивного дисонансу, що породила не меншу кількістьсуперечливих, а найчастіше взаємовиключних даних.
Крімтого, одне з головних перешкод на шляху подальшого дослідження установки авториоднієї з оглядових робіт справедливо бачать у тім, що занадто мало проводитьсяекспериментів спеціально для перевірці суперечливих висновків, отриманих наоснові різних теорій, що автори різних теорій не поспішають із такимзіставленням, що змінні вибираються довільно й вивчаються занадто ізольовано,що їхнє вивчення ведеться в основному методом лабораторного експерименту.
Іншимисловами, необхідність якийсь, хоча б робочої, умовної уніфікації відчувається йусвідомлюється, хоча досить популярний і інша теза: «нехай розцвітають всіквіти». Безумовно, більш-менш загальноприйнята система понять могла б сприятиінтеграції фактів і даних, однак ще більш важливою умовою подолання існуючогорозброду повинне стати відновлення цілісності самого об'єкта, тобто знаходженнядороги назад від змінних, компонентів установки, комплексу установок — доіндивіда, і не просто абстрактному індивідові, а цілісній живій людині. Про те,що саме в цьому напрямку треба шукати вихід, свідчить дослідження проблемивідповідності установки реальному поводженню.
К.Ховленд і його співробітники вивчали в основному відношення когнітивного йафективного компонентів установки. З'ясовувалося, як змінюється думка абопереконання, як зміна думки, тобто когнітивного компонента, міняє емоційневідношення реципієнта, тобто збільшує (або зменшує) почуття симпатії (абоантипатії) до об'єкта установки. Відповідно до постулату біхевіоризму про те,що знання, будучи засвоєним, входить у структуру досвіду й робить згодомрегулюючий вплив на саме поводження, уважалося, що запорука успіху комунікаторав його здатності впровадити ту або іншу думку в когнітивну структуру реципієнтаабо змінити його точку зору по конкретному питанню. Іншими словами, придослідженні відносини когнітивного й афективного компонентів увага приділяласяодному напрямку: від когнітивного до афективного.
Неважкопомітити, що така позиція досить нагадує, з одного боку, тезуфілософів-просвітителів про те, що можна змінити людей у кращу сторону,просвіщаючи їх, тобто постачаючи знаннями про належному, моральному, корисномуй т.п. Досить показово, що просвітительська позиція при всіх її благих намірах,по суті, методологічно мало чим відрізняється від підходу до людини, властивоготеоретикам психології пропаганди в XX ст., с його, здавалося б, всемогутнімтехнічним арсеналом засобів масової інформації. Протягом тривалого часувважалося, що людина не може встояти перед масованим натиском пропагандистськоїмашини. Як правило, на підтвердження цієї тези приводилися успіхи гітлерівськоїпропаганди.
Удеяких дослідженнях було також показане, що можна змінити точку зорувипробуваних, даючи їм, наприклад, «відігравати роль» своїх опонентів абонавіть змушуючи механічно повторювати (тобто шляхом чисто моторногозакріплення) потрібну комунікатору ідею.
Алевсі ці результати (до речі кажучи, що не завжди підтверджувалися) були отриманів лабораторному експерименті й можуть уважатися вірними тільки в цих умовах.Прагнучи до добування максимально «позитивного» знання, дослідники насправдівивчали псевдо об’єкт, тобто об'єкт, узятий у його штучних, вирваних зжиттєвого середовища проявах.
Література
1.Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М., 1980.
2.Андреева Г.М.Психология социального познания. — М., 1997.
3.Буєва Л. П. Людина:діяльність і спілкування. — К., 2004
4.Дилигенський Г.Г.Соціально-політична психологія. — К., 2002
5. Коул М., Скрибнер С.Культура й мислення. — К., 2005