Соціальнаперцепція й повсякденна свідомість
Соціальнаперцепція є сприйняття соціального об'єкта. Основний соціальний об'єкт — людина. Виходить, соціальна перцепція є сприйняття іншої людини. Така,наприклад, точка зору Хайдера: «Ми будемо говорити про несоціальну перцепцію,коли маємо на увазі сприйняття неживих об'єктів, і… про соціальну перцепцію,коли маємо на увазі сприйняття іншої людини». М. Теджфел справедливо відзначає,що в такому рішенні не враховується, що сприйняття іншої людини охоплює доситьвелике коло явищ від сприйняття фізичних характеристик людини до винятковоскладних умовиводів про його особистісні особливості. Крім того, не цілкомясно, чи буде соціальним із цього погляду сприйняття статуї або портрета й уякому ступені соціальна антропоморфічна інтерпретація руху геометричних фігур увідомих досвідах Хайдера й Зиммеля.
Відсутністьчіткого розуміння специфіки соціального і його відносини до психічного веде дотого, що соціальна психологія усе більше виявляє тенденцію до концептуальногозлиття із загальною психологією. За словами Маклеода, «проблема соціальноїдетермінації сприйняття не є якась особлива проблема, а просто логічний інеминучий результат розвитку гарної теорії сприйняття». Ця тенденція всоціальній психології бере свій початок у ранніх роботах М. Шерифа, що ще в1935 р. говорив про те, що соціальна психологія, вивчаючи індивідуальнірозходження в реакції на соціальне середовище, ніколи не визнавала, щокультурні групи можуть відрізнятися друг від друга по своєму поводженню черезфундаментальне розходження в сприйнятті соціальних ситуацій.
Однак, незважаючина те, що об'єкт дослідження (сприйняття людини) описується в термінахзагальної психології, його сутнісний зміст не укладається в ці концептуальнірамки. У зв'язку із цим висловлюються міркування про те, що «ототожненнясоціальної перцепції зі сприйняттям іншої людини — невірно. Точніше було б«пізнання іншого» або «соціальне пізнання». Іншими словами, логіка самогооб'єкта як би проривається, незважаючи на спроби загнати його в рамкиіндивідуальної психології. Це стає помітно вже при більше докладному з'ясуванніспецифіки сприйняття людини як соціального об'єкта. На думку Р. Таджури,«сприйняття людини ставиться до процесів, за допомогою яких людина довідаєтьсяпро інших людей, їхніх характеристиках, якостях і внутрішніх станах… Якфізичний об'єкт людина в основному не відрізняється від інших фізичнихстимулів. У тім же змісті, що ми сприймаємо головним чином їхні психологічнівластивості й можливості по різних ознаках, люди, безсумнівно, особливі об'єкти(тварин і інші суті можна розглядати як найпростіші приклади цього класу)».Розвиваючи далі цю думку, Р. Таджури підкреслює, що наші спостереженнястосуються того, що відбувається усередині людини, строго психічних явищ (намірів,емоцій, думок і т.п.). Крім того, спостерігаючи за людьми, ми робимо висновкипро відносини між ними, зокрема про такі явища, як любов, дружба й т.п. Далі,ми виходимо з того, що спостережуваний нами людина має свідомість і волею йздатний сприймати своє оточення, що у свою чергу визначає його дії. Томуспостерігач, потрапляючи у феноменальне поле спостережуваного, змінює його йтим самим створює певний артефакт у процесі вивчення. Крім того, великезначення має та обставина, що й спостережуваний, і спостерігач — обоє люди. Цедозволяє спостерігачеві робити висновки про внутрішні стани спостережуваного зааналогією із власними переживаннями.
Якщо підсумувативсе сказане вище, те специфіку сприйняття людини людиною можна звести до трьохмоментів: у процесі цієї перцепції більша увага приділяється внутрішньомузмісту (наміру, відношення й т.п.), ніж зовнішній формі об'єкта; процессприйняття має властивість взаємності, він транзактен; і, нарешті, спостерігачу силу своєї подібності зі спостережуваним може робити висновки за аналогією.
Така запропалаоснова досліджень психологічних закономірностей сприйняття людини людиною.
Кількістьдосліджень у цьому напрямку в соціальній психології винятково велике. Доситьперелічити найважливіші з них: розпізнання емоцій (залежно від віку, підлоги,індивідуальних особливостей людини); здатність «оцінювати» інших, вимір цієїздатності, процес пізнання іншого, залежність сприйняття від ситуації,когнітивні характеристики цього процесу (ефект «ореола», «логічної помилки»,стереотипи й т.п.); відношення між спостерігачем і спостережуваним(взаємозалежність їхніх характеристик).
Зрозуміло, не всіці проблеми мають рівне значення. У деяких з них, як у фокусі, концентруютьсяосновні завдання й труднощі всієї області. До таких тем треба, на наш погляд,віднести дослідження когнітивних процесів і соціального стереотипу. Важливемісце в теоретичному аналізі не тільки сприйняття людини людиною, але й уцілому закономірностей повсякденної свідомості, особливо формування на цьомурівні причинно-наслідкових зв'язків, починають займати дослідження атрибуції.Нарешті, варто згадати міжособистісні відносини, що включаються звичайно вобласть під назвою міжособистісна атракція (привабливість, тяжіння друг додруга), де звичайно розглядаються популярність, дружба, любов і тому подібніявища.
Для більшостідосліджень соціальної перцепції характерна одна загальна риса, яку варто матина увазі при знайомстві з даними, що нижче приводяться. По суті, у нихвивчається перше враження про людину. Кількість же досліджень стійких відносинтипу знайомства, любові, дружби й т.д. досить незначно.
Це пояснюєтьсядвома причинами. З одного боку, дослідження набагато більше складні: вониприпускають ретельний контроль досліджуваних змінних в умовах, найчастішенепідвласних експериментаторові, у них більше ефект впливу експериментатора,вони вимагають більших засобів. З іншого боку, уважається, що перше враження вряді випадків має велике значення для подальшого розвитку відносин, що«принципи, застосовні до формування першого враження, можуть бути з успіхомпоширені на процес організації інформації на наступних етапах» і що багатозначимих контактів обмежуються єдиною зустріччю.
Так чи інакше,але факт залишається фактом: дослідження пізнання людини людиною обмежуєтьсявивченням ефекту короткочасної експозиції. По суті, вивчається, як, виходячи знезначного обсягу інформації, людина робить, а точніше кажучи, в умовахлабораторного експерименту ви нуждає робити умовивід про ряд невідомих йому вцей момент параметрах.
Випробуванийсвідомо ставиться в положення, коли він змушений робити висновки про внутрішніхарактеристики іншої людини по зовнішніх ознаках в умовах дефіциту часу.
Так,досліджувалися різні ефекти, що супроводжують цей процес. До них ставитьсявідкритий в 1907 р. Уеллсом і названий Е. Торндайком ефект «ореола» — поширенняоднієї якості, «фарбування» їм всіх інших. Він особливо проявляється, колиексперти оцінюють моральні якості по шкалі «гарний — поганий». У цьому випадкулюдині, певному як «гарний», приписуються інші властивості («надійний»,«добрий») з позитивних. Було показано, що цей ефект — один з механізмівущільнення одержуваної інформації, прискорення процесу її переробки.
Близько до цього стоїтьфеномен, названий «логічною помилкою». Експерти (судді) звичайно мають певнідумки про взаємозв'язок якостей. Так, якщо людина оцінюється високо по шкаліагресивності, те цьому супроводжує висока оцінка по енергії. Дане явищедетально досліджував С. Аш.
Ще одинвідзначений феномен — «ефект поблажливості» складається в тенденції оцінюватиінших (а також себе) високо по шкалі позитивних характеристик і низько понегативним.
Велика кількістьдосліджень бути присвячено «ефекту пріоритету», що виявив в 1957 р. А.С.Лачинс. У його експерименті випробуваним зараховували в різній послідовностідва параграфи, у яких об'єкт описувався: в одному як экстраверт, в іншому якінтроверт. У контрольній групі випробуваним зараховували по одному зпараграфів, в експериментальних — обоє в можливих послідовностях. Досвідипереконливо показали вплив знайомства з першим параграфом на сприйняттядругого.
Досить інтенсивнорозвиваються ті області дослідження, у яких мова може йти про людину взагалі.Такі дослідження атрибуції, тобто процесів інтерпретації причинно-наслідковихзв'язків у навколишній дійсності.
Предметомвивчення в атрибутивних процесах є способи пояснення людиною для себенавколишньої дійсності. Загальне в цих двох сфер дослідження в тім, що основнийдосліджуваний агент дії у феноменальному полі суб'єкта — інша людина.
Основоположникомдосліджень атрибутивних процесів уважається Ф. Хайдер, роботи якого, за свідченнямМ. Дойча, вплинули на К. Коффку, К. Левина, Дж. Гибсона.
Суть концепціїХайдера така. Людина прагне до формування несуперечливої й зв'язної картинимиру. У цьому процесі в нього виробляється, по вираженню Хайдера, «життєвапсихологія» як результат спроб пояснити для себе причини поводження іншоїлюдини й насамперед, що викликали його мотиви. Так само, як учений, будь-якалюдина прагне виявити певні закономірності для того, щоб з їхньою допомогоюшвидко орієнтуватися у світі. Згідно Хайдеру, для того щоб пояснити соціальнеповодження, необхідно вивчати психологію здорового глузду. Вона опирається наряд понять, які можуть бути зведені в наступну тезу: «Люди усвідомлюють своєоточення й події, що відбуваються в ньому, вони досягають цього шляхом сприйняттяй інших процесів, вони випробовують вплив з боку особистого й безособовогооточення, вони приймають зміни в оточенні, вони можуть і намагаються викликатиці зміни, у них є бажання й почуття, вони пов'язані з іншими одиницями, вониз'ясовні відповідно до певних стандартів».
Сприймаючисоціальний мир, людина організує своє сприйняття, пояснюючи мир і прагнучи дозбалансованості відбитої картини. Ідеї балансу й пояснення (атрибуції) — центральні в концепції Хайдера.
Сприйняттясоціального миру, по Хайдеру, організується навколо так званих «ядер» (серцевин- cores). Двома такими ядрами служать подання (концепти) життєвої психологіїпро наміри цього іншого й про його здатність здійснити ці наміри. Ці два «ядра»описуються словами «хоче» і «може». Оскільки сприйняття «ядер» залежить відмінливого контексту й індивідуальних особливостей людини, соціальні об'єктисприймаються більш перекручено, ніж фізичні.
Хайдер підкреслюєважливість того, чи пояснюємо ми дане явище факторами, локалізованими усерединілюдини або поза ним, наприклад, ми можемо пояснити помилку людини його поганимиздатностями (внутрішньої свідомості, а в наші дні, мабуть, немає таких людей,які були б носіями однієї лише повсякденної свідомості».
Таким чином,явище можна пояснити внутрішніми факторами (внутрішня причина) або труднощамизавдання (зовнішня причина). Хайдер указує, що пояснення того або іншогонаслідку внутрішніми (особистими) причинами припускає рішення людиною питанняпро те, у якому ступені оцінюваний їм людина відповідає за свої вчинки, у якомуступені це від нього залежало. Він виділяє п'ять рівнів пояснення особистоївідповідальності, що залежать від ступеня інтелектуального (когнітивного)розвитку: на самому примітивному рівні причинно-наслідковий зв'язок глобальна — людина оголошується відповідальним за всі, до чого він має хоч якесь мислимевідношення, наприклад, його можуть обвинуватити в гріхах предків; на наступномурівні людині приписується відповідальність за подію, що відбулося з ним крімйого активної участі, наприклад, виграш даної людини в лотереї; на наступномурівні людина уважається мимовільною причиною того, що він міг передбачати йзапобігти; наступний рівень, коли людині приписується тільки те, що він мавнамір зробити, і, нарешті, на останньому рівні всі й навіть свідомі вчинкилюдини пояснюються не тільки його намірами, але й об'єктивними факторами.Характер пояснення в кожному окремому випадку визначається не тільки рівнемрозвитку суб'єкта, його власними спонуканнями, але також необхідністю зберегтикогнітивний баланс. Так, наприклад, якщо людина вважає, що інша людинаставиться до нього добре, те будь-який негативний його акт буде «випадати» іззагальної картини; і в дію вступлять психологічні сили, що прагнуть відновитирівновагу.
В іншихдослідженнях було виявлено, що механізм атрибуції діє й тоді, коли люди оживляютьнеживі предмети. Хайдер і Зиммель показували випробуваним спеціальниймультфільм, у якому геометричні фігури рухалися в кадрі, зіштовхуючись один зодним. Коли випробуваних попросили описати бачене, вони, наприклад, називалиагресивним великий трикутник, що «кривдив» маленький трикутник і т.д.
Згодом ідеїХайдера були розвинені Джоунсом і Девисом і Г. Келлі. Згідно Джоунсу й Девису,учинки однієї людини стосовно іншого залежать від того, як перший визначаєступінь особистої відповідальності другого. Три фактори впливають наце-відношення: соціальні вимоги — конвенціональний контекст ситуації,очікування інших людей; гедоністична релевантність — загальний баланс (програші виграш) і його значення для людини; персоналізм — конкретні особливостівідносин, що зложилися між суб'єктом і іншою людиною.
Келлі виявив іншітри змінні, але вже стосовно до пояснення людиною власного поводження. До нихвін відносить: визначеність — сприйняття об'єкта, явища або людину як єдиного,чітко обумовленого; послідовність — сприйняття даних якостей людини якбільш-менш постійних і логічних для даної людини; і консенсус — зіставленнясвого сприйняття даної людини зі сприйняттям інших людей.
Всі ці ідеї ляглив основу численних досліджень у таких областях, як процес переконання,формування подання про іншу людину й т.п.
У якості основних«ядерних» (по Хайдеру) характеристик виділяють наступні: намір, здатність,відповідальність і моральна оцінка (гарний — поганий). Уважається, що ціпараметри визначають сприйняття іншої людини, формують відношення до нього.
У цей часдослідження атрибутивних процесів висуваються на одне з перших місць не тількив області соціальної перцепції, але й у всій соціальній психології.
Хайдер робитьякісно новий крок уперед, повідомляючи центральними, сутнісними рисами намірусприйманої людини й оцінку можливостей їхнього здійснення. Це ставитьдослідників перед необхідністю перегляду досить істотного методологічногоположення: подання про людину як пасивному об'єкті, мало чим відразних відфізичних, принаймні, при поясненні його місця в причинно-наслідковому ланцюзі.Коли Хайдер уводить пояснення поводження іншої людини його особистіснимивнутрішніми характеристиками, то воно фактично протиставляється безособовому,тобто такому, котре застосовується при вивченні нелюдського миру. Як відомо,при безособовому поясненні, застосовуваному природничими науками, питання прознаходження кінцевої причини в загальному ланцюзі причин і наслідків уважаєтьсяпсевдо проблемою, тому що кожна причина є, у свою чергу, наслідок чогось, акожний наслідок служить причиною чергової ланки й т.д. нескінченно. Порушуючипитання про підхід до людини як споконвічній причині, Хайдер тим самим підриваєтеза позитивізму про якісну тотожність гуманітарних і природних наук. Крімтого, такий підхід вимагає розгляд людини як агента, ініціатора дії, як якісноновий об'єкт, що володіє волею, намірами, бажаннями й т.п. Однак тут зновувиникає проблема генезису цих властивостей людини.
Хайдерзупиняється перед нею, що істотно збіднює його в основному досить пліднуконцепцію. Він повідомляє здатність людини до пізнання інтенції іншої людини ійого прагнення до її реалізації вродженої.
Тут так само, які в більшості досліджень соціальної перцепції, позначається загальнаметодологічна позиція американської соціальної психології, тяжіння доабстрактного, механістичного тлумачення спілкування людей і, головна, повназневага (можливо, свідоме) до особливостей конкретного спілкування конкретнихлюдей по конкретному приводі.
Особливо яскравовсі ці недоліки проявляються в дослідженні таких феноменів, як тяжіння людейдруг до друга, взаємна привабливість або, навпроти, ворожість. Разом з тим уцих дослідженнях досить чітко проглядається дія певної ідеологічної моделівідносин між людьми. «Ми повинні могти зрозуміти, — говорять Джоунс і Джерард,- індивідуальні, культурні й ситуаційні наслідки, виходячи з основногоположення про те, що людей цінують у тім ступені, у якій вони маютьвластивості, що сприяють досягненню цілей сприймаючого». Це основне положеннянайвищою мірою красномовно. По-перше, процес розглядається з позиції однієїлюдини, по-друге, він розглядається утилітарно, з погляду вигоди цієї людини.
«Ми любимо тих,хто любить нас». Відповідаючи на запитання, чому взагалі важливо, щоб люди наслюбили, Джоунс і Джерард називають дві головні, на їхню думку, причини:«По-перше, коли інші нас люблять, вони звичайно для нас щось роблять. Можнарозраховувати на те, що вони допоможуть нам досягти мети. Тому, коли миподобаємося іншим, ми тим самим одержуємо над ними певну владу й тим самимякийсь важіль, щоб впливати на поводження в нашу користь. Тибо й Рикен розвилице положення далі, указавши, що ті, хто до нас прив'язаний, будуть нам вірні йбудуть виступати за нас навіть тоді, коли ми не зможемо їх контролювати. Другапричина, можливо більше істотна й разом з тим більше мрячна, полягає в тому, щокожному з нас не нецікаво, що ми коштуємо як люди… Наша цінністьпідтверджується переважно думками інших… Свідчення того, що людина взагальному подобається комусь, зміцнюють його думку про себе як гідному,здатному або доброчесному». З огляду на цей підхід, можна зрозуміти загальнуспрямованість досліджень явища атракції в міжособистісних відносинах. У нихвивчаються наступні три класи змінних, які умовно можна назвати об'єктивними,психологічними й взаємодоповнюючими, при цьому розглядається їхня кореляція,значення залежно від тривалості міжособистісних відносин.
До першого класу- об'єктивних змінних ставляться: статус (щорічний дохід), рівень освіти,досягнення в навчанні, рід занять глави родини, здоров'я, зовнішняпривабливість, урівноваженість поводження (критерії двох останніх зміннихвизначаються груповими стандартами. С. Московичи влучно визначив новизну йцінність висновків, одержуваних у цих дослідженнях: «Ясно, що краще бутиздоровим і багатим, чим хворим і бідним».
У другий класзмінних входить подібність установок, ціннісних орієнтацій. Попросту говорячи,досліджується вірогідність явища, про яке сказане в приказці: «Рибалка рибалкубачить здалеку». Велика кількість експериментів присвячена вивченню того, як наформування взаємної симпатії впливає подібність не тільки статусу, але йпоглядів, звичок і т.п. Справедливість цієї приказки була доведена, зокрема, водному з деяких, досліджень, проведених Т. Ньюкомом… Протягом декількох тижніввін вивчав процес установлення стійких міжособистісних зв'язків середспеціально підібраного контингенту студентів. У цьому експерименті булопоказано також значення особистих контактів (чим більше можливістьбезпосереднього спілкування, тим більше ймовірність того, що люди сподобаютьсяодин одному). Було встановлено також, що спільність ситуації (наприклад,ситуація очікування прийому в лікаря) споює людей С. Шахтар.
До третього класузмінних ставляться такі, на існуванні яких заснований афоризм: «Протилежностіпритягаються». У цьому зв'язку вивчалися пари взаємодоповнюючих характеристик: екстраверсія- інтроверсія, домінування — слухняність і т.п.
У цілому буловстановлено, що змінні першого типу — об'єктивні — діють на початковому етапізнайомства, потім на перший план виступає подібність поглядів, інтересів і лишена самому пізньому етапі — взаємодоповнюючі характеристики. Дія всіх цихзмінних розглядається в дослідженнях популярності, дружби й, нарешті, любові.
Дослідженняатракції своєрідно доповнюються вивченням причин антипатії. Затверджується, щоми схильні не любити тих, хто не любить нас, оскільки люди, які нас не люблять,швидше за все, будуть перешкоджати досягненню наших цілей, блокувати нашізусилля. Роблячи це, вони викликають у нас почуття фрустрації й збуджуютьпочуття ворожості, що знаходять вираження в агресивності.
Блокада — фрустрація-гнів — агресія — ланцюжок визрівання антипатії. Її дослідженняґрунтуються на гіпотезі про зв'язок фрустрації й агресії, висунутої Міллером,Долпардом, Дубом, Маурером і Сирсом в 1939 р. і модифікованої Міллером в 1941р. Гіпотеза говорить: «Фрустрація викликає спонукання до якої-небудь формиагресії». У самому широкому змісті «фрустрацією уважається будь-яка умова, щопрямо або побічно перешкоджає організму в досягненні шуканої мети. Агресивноюреакцією вважається та, котра дійсно або потенційно припускає завдання збитківіншому організму. Сюди включається психологічний збиток, такий, як вираженнянезгоди, сарказм, негативна оцінка».
Ряд положень цієїтеорії піддавалися експериментальній перевірці, зокрема такі: агресія будепридушуватися відповідно до можливої сили відповідного удару, якими наділенеджерело фрустрації. Іншими словами, я можу дати волю своєму гніву (і зігнатифрустрацію) стосовно слабкого, але не до сильного, тому що, ризикує «одержатиздачу». Агресія як наслідок фрустрації може бути більш легко виражена, якщовона знаходить підтримку ще із чиєїсь сторони.
У великійкількості робіт вивчалося сприйняття й інтерпретація агресії, а такожсупровідну фрустрацію атрибутивні процеси. При цьому з'ясувалося, як корелюютьпояснення агресивного поводження іншої людини внутрішніми й зовнішнімипричинами з реакцією на ступінь «справедливості» агресії.
Особливий розділдосліджень міжособистісних відносин становить вивчення когнітивного балансу,умов збереження в людини логічної картини людських відносин.
Концепціїкогнітивного балансу є теоретичною основою при дослідженні конфліктів уміжособистісних відносинах, а точніше кажучи, відбиття цих конфліктів усвідомості. Підводячи підсумки численних експериментів, Джоунс і Джерардпишуть: «Ми одержали цілком достатню кількість фактів, що підтверджуютьнаступні положення: 1) чоловік прагне усунути суперечливість інформації йігнорувати або применшити негативні властивості іншої людини, особливо якщоочікується взаємодія з ним; 2) інформація також спотворюється, щоб уникнутивизнання факту, що людина любить когось, хто не любить її; 3) теорія балансудозволяє нам пророчити, що людина любить тих, хто любить приємних людей; 4)якщо людина вимушена до поводження, що суперечить відношенню до даної людини,то вона буде схильна змінити відношення у відповідності зі своїми діями».Дослідження взаємодії різних консонантних позицій, конфлікту у свідомості,симпатій і антипатій обчислюються сотнями, однак цінність їх, на наш погляд,досить обмежена.
При всій повазідо зусиль дослідників не можна не відзначити бідність висновків, — їхнійсхематичний характер. Адже по суті в цих дослідженнях не можна знайти того, що,на думку й самих соціальних психологів, повинна шукати наука — неочевиднихфактів, що суперечать життєвому здоровому глузду.
Дослідженнясоціальної перцепції в цілому мають ті ж недоліки, що й роботи в областіустановки: теоретичний розбрід, відсутність загальної теоретичної схеми, малацінність експериментально отриманих фактів, ігнорування в схемі міжособистісноївзаємодії загального соціального контексту, здатності людини до сумарної оцінкиостаннього, підхід, дроблення образа людини на приватні властивості. Тому важкорозділити оптимізм одного з найбільших фахівців у цій області Р. Таджури, коливін, перераховуючи всі ці недоліки, прогнозує: «Може бути недалекий той день,коли сприйняття людини (як область дослідження), відновивши тісні зв'язки збільше широкими областями психології, доможеться подальших успіхів і внесе внеї більше відчутний внесок».
Безперечно, удослідженнях повсякденної свідомості втримується деяка кількість цікавихгіпотез і ідей. Це, у першу чергу, ставиться до ідеї дослідження повсякденноїсвідомості, його логіки.
Однак, як мипрагнули показати, для того, щоб зрозуміти механізми повсякденної свідомості,треба вийти не тільки за рамки умовного, але й за рамки групи, урахуватибагаторівневий характер соціальної детермінації поводження.
Література
1.Юревич А.В. Социально-психологический анализ обыденного инаучного объяснения. Докт. дисс. — М., 1993.
2.Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. — К., 2004
3.Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф. Пономаренко В.О. Образ усистемі психічної діяльності. — К., 2003
4.Введение в практическую социальную психологию // Под ред.Ю. Жукова, Л. Петровской, О. Соловьевой. — М., 1996.
5. Василюк Ф.Е. Психологія переживання. — К., 2005.