Курсова робота
«Психологічнаструктура особистості»
Вступ
Унашому буденному житті ми досить широко використовуємо слова «психологію», «психолог»,«психологічний» і їм родинні, не завжди замислюючись над їх змістом.
Тимчасом слово «психологія», що виникло в XVIII столітті (його творцем бувзнаменитий німецький учений, вчитель М.В. Ломоносова Християн Вольф) увласному сенсі означає «вчення про душу». Поняття «душа» в науці тепервикористовується порівняно рідко; більш науковим вважається поняття «психіка».Таким чином, в строгому сенсі слова психологія розуміється як наука пропсихіку, а психолог – це людина, що професійно займається цією наукою втеоретичному і практичному плані, у тому числі використовуючи її досягнення,здійснюючи всіляку допомогу людям.
Скажудекілька слів про особливості психології як науки.
Ценаука про найскладніше, що доки відоме людству. Адже психіка – це «властивістьвисокоорганізованої матерії». Якщо ж мати на увазі психіку людини, то до слів «високоорганізованаматерія» потрібно додати слово «сама»: адже мозок людини – це самависокоорганізована матерія, відома нам.
Історіїдослідження в області психології особистості вже більше ста років. Більше староків учені шукають відповіді на питання про природу особи, внутрішній світ людини,про чинники, що визначають розвиток особи і поведінку людини, його окремівчинки і життєву дорогу в цілому. Цей пошук має зовсім не лише теоретичнуцінність. Із самого початку вивчення особистості було найтіснішим чиномпов'язане з необхідністю вирішення практичних завдань.
Психологіябез практики позбавлена свого головного сенсу і мети – пізнання і служіннялюдині. Практична орієнтація, проте, не лише не зменшує значущість розвиткупсихологічної теорії, але, навпаки, підсилює її: уявлення про те, що дляуспішної практичної роботи необхідне, перш за все, опанування ряду практичнихнавиків і накопичення досвіду, а теоретична освіта грає швидше другорядну роль,в корені невірно. Так, в західній психології саме інтенсивний розвиток практикивикликав до життя питання, які відносяться до загальних проблем психологіїособистості. Зокрема, дискусійним залишається питання про провідний початок врозвитку особистості: чи розглядати його, як пропонують багато представниківгуманістичного напряму в психології, як поступове розгортання закладеного влюдині потенціалу, який штовхає людину на самореалізацію, або ж процес розвиткувизначається чергою життєвих виборів самої людини.
1.Загальне уявлення про особистість
Якоб'єкт дослідження особистість унікальна по своїй складності. Складність цяпоміщена, перш за все, в тому, що в особі об'єднані різні площини буттяконкретної людини – від його тілесного буття до духовного – як живого тіла, яксвідомого і активного суб'єкта, як члена суспільства.
Приспробах визначити особистість в літературі часто цитуються слова
До.Маркса: «.людина є сукупність всіх суспільних стосунків».
Деякіавтори бачать в цих словах пряме визначення особистості. Інші не погоджуються зними, помічаючи, що у Маркса йдеться, по-перше, не про особу, а про людину,по-друге, швидше за все про узагальнену людину (людстві в цілому), оскількижодна конкретна людина не може бути сукупністю всіх суспільних стосунків.
Меніпредставляється вірною ця друга точка зору: приведена формула Маркса відображаєзагальнофілософський погляд на людину, а саме постулювало його соціальногоєства. Марксистська філософія задає найзагальніше розуміння особистості.
Особистість– це організм і його вищий представник – мозок, що містить в собі залишкивсього, чим ми були, і завдатки того, чим ми будемо. У нім накресленийіндивідуальний характер зі всіма своїми діяльними і пасивними здібностями іантипатіями, своїм генієм, талантом і дурістю, доброчесностями і пороками,нерухомість і діяльністю.
Простірособистості має складну структуру і безліч вимірів. Ті події зовнішнього світу,в які включена особистість, і ті стосунки, які у неї встановлюються з об'єктамизовнішнього світу, утворюють зовнішній простір особистості. Уявлення про світ іпро себе, переживання різних подій, відношення до самого собі, самоконтроль ісаморегуляція, життєві цілі і плани – все це складає внутрішній світособистості. Соціальний простір, в який включена особистість, представлений наїї внутрішньому світі. З іншого боку, в активності, в діяльності, в спілкуванні,так або інакше, виявляється внутрішнє життя особистості.
Спосібжиття людини, що включає в нерозривній єдності певні історичні умови,матеріальні основи його існування і діяльність, направлену на їх зміну,обумовлює психічний образ особистості, яка, у свою чергу, накладає свійвідбиток на спосіб життя.
Особистість– перш за все сучасник певної епохи, і це визначає безліч їїсоціально-психологічних властивостей.
Особистість,як ми добре знаємо, не лише продукт історії, але і учасник її руху, об'єкт ісуб'єкт сучасності. Мабуть, найбільш чутливий індикатор соціальних зв'язківособистість – її зв'язок з сучасністю, з головними соціальними рухами свогочасу. Але цей зв'язок тісно змикається з більш приватним виглядом соціальнихзв'язків – з людьми свого класу, суспільного шару, професії і так далі,однолітками, що є, з якими дана особа разом формувалася в один і той жеісторичний час, була свідком і учасником подій. Формування спільності поколіннязалежить від системи суспільного виховання. Приналежність до певного поколіннязавжди є важливою характеристикою конкретної особистості.
Особистість– суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Тому вхарактеристиках особи якнайповніше розкривається суспільне єство людини, щовизначає всі явища людського розвитку, включаючи природні особливості.
Отже,загальною об'єктивною підставою властивостей особи є система суспільнихстосунків. У цьому сенсі суспільство породжує особу. Особистість і суспільствоне протистоять один одному як дві різні взаємодіючі сили. Особистість – це членсуспільства і його продукт. Відношення «індивід – суспільство» є відношенняпородження, формування особи суспільством. І в той же час породження,формування і розвиток осіб є необхідній складовій самого процесу розвитку суспільства,оскільки без осіб ні цей процес, ні само суспільство не можуть існувати.
Колилюдину можна вважати особистістю?
Людинуможна вважати особистістю, якщо в його мотивах існує ієрархія в одному певномусенсі, а саме якщо він здатний долати власні безпосередні спонуки ради чогосьіншого. У таких випадках говорять, що суб'єкт здібний до опосередкованоїповедінки. При цьому передбачається, що мотиви, по яких долаються безпосередніспонуки, соціально значимі. Вони соціальні по своєму походженню і сенсу, тобтозадані суспільством, виховані в людині. Це перший критерій особистості.
Другийнеобхідний критерій особистості – здібність до свідомого керівництва власноюповедінкою. Це керівництво здійснюється на основі усвідомлених мотивів-цілей іпринципів. Від першого критерію другої відрізняється тим, що передбачає самесвідому супідрядність мотивів. Просто опосередкована поведінка (першийкритерій) може мати в своїй основі і ієрархію мотивів, що стихійно склалася, інавіть «стихійну моральність»: людина може не усвідомлювати те, що саме змусилопоступити його певним чином, проте сповна етично. Отже, хоча в другій ознацітакож мається на увазі опосередкована поведінка, підкреслюється саме свідомеопосередковування. Воно передбачає наявність самосвідомості як особливійінстанції особистості.
Отже,що ж таке особистість, якщо мати на увазі вказані обмеження? Особистість – целюдина, узята в системі таких його психологічних характеристик, які соціальнообумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і стосунках, єстійкими, визначають етичні вчинки людини, що мають істотне значення для ньогосамого і що оточують.
Разомз поняттями «людиною», «особистість» в науці незрідка вживаються терміни «індивід»,«індивідуальність». Їх відмінність від поняття «особистості» полягає внаступній: якщо поняття «людина» включає сукупність всіх людських якостей,властивих людям, незалежно від того, присутні або відсутні вони у даноїконкретної людини, те поняття «індивід» характеризує саме його і додаткововключає такі психологічні і біологічні властивості, які разом з особовими такожйому присуши. Крім того, в поняття «індивіда» входять як якості, що відрізняютьдану людину від інших людей, так і загальні для нього і багатьох інших людейвластивості.
Індивідуальність– це найвужче за змістом поняття. Воно містить в собі лише ті індивідуальні іособові властивості людини, таке їх поєднання, яке дану людину відрізняє відінших людей.
2.Психологічна структура особистості
Розглянемоструктуру особистості. У неї зазвичай включаються здібності, темперамент,характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки.
Розглянемонабір таких рис, які, на думку Р. Мейлі, досить повно характеризують особу:
1. Упевненість в собі – невпевненість.
2. Інтелектуальність (аналітична) – обмеженість (відсутністьрозвиненої уяви).
3. Зрілість розуму – непослідовність, алогічність.
4. Розсудливість, стриманість, стійкість – суєтність, схильністьвпливу.
5. Спокій (самовладання) – невротичность (нервозність).
6. М'якість – черствість, цинізм.
7. Доброта, терпимість, ненав'язливість – егоїзм, свавілля.
8. Дружелюбність, поступливість, гнучкість – ригідність,тираничность, мстивість.
9. Добросердя, м'якість – злісність, черствість.
10. Реалізм – аутизм.
11. Сила волі – безвілля.
12. Сумлінність, порядність – недобросовісна, непорядність.
13. Послідовність, дисципліна розуму – непослідовність, розкиданість.
14. Упевненість – невпевненість.
15. Дорослість – інфантилізм.
16. Тактовність – нетактовність.
17. Відвертість (контактність) – замкнутість (відокремленість).
18. Веселість – грустность.
19. Зачарованість – розчарованість.
20. Товариськість – нетовариськість.
21. Активність – пасивність.
22. Самостійність – конформність.
23. Експресивність – стриманість.
24. Різноманітність інтересів – вузькість інтересів.
25. Чутливість – холодність.
26. Серйозність – легковажність.
27. Чесність – брехливість.
28. Агресивність – доброта.
29. Бадьорість – веселість.
30. Оптимізм – песимізм.
31. Сміливість – боязкість.
32. Щедрість – скупість.
33. Незалежність – залежність.
Допсихологічних характеристик особистості, що самоактуализирующейся, відносяться:
¾ активне сприйняття дійсності і здатність добре орієнтуватися вній;
¾ прийняття себе і інших людей такими, які вони є;
¾ безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок івідчуттів;
¾ зосередженість уваги на тому, що відбувається зовні, на противагуорієнтації лише на внутрішній світ, зосередженості свідомості на власнихвідчуттях і переживаннях;
¾ володіння відчуттям гумору;
¾ розвинені творчі здібності;
¾ неприйняття умовностей;
¾ заклопотаність благополуччям інших людей, а не забезпеченням лишевласного щастя;
¾ здібність до глибокого розуміння життя;
¾ встановлення з довколишніми людьми, хоча і не зі всіма, сповнадоброзичливих особистих взаємин;
¾ здатність дивитися на життя з об'єктивної точки зору;
¾ уміння покладатися на свій досвід, розум і відчуття, а не на думкиінших людей, традиції або умовності;
¾ відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;
¾ здатність брати на себе відповідальність, а не вирушати від неї;
¾ додаток максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей.
3.Формування і розвиток особистості
Звернемосядо детальнішого розгляду процесу формування особистості.
Спочаткууявимо собі найзагальнішу картину цього процесу. Згідно погляду сучасноїпсихології, особистість формується шляхом засвоєння або привласнення індивідомсуспільно виробленого досвіду.
Досвід,який має безпосереднє відношення до особистості, – це системи уявлень про нормиі цінності життя людини: про його загальну спрямованість, поведінку, стосункидо інших людей, до себе, до суспільства в цілому і так далі. Вони зафіксовані вдуже різних формах – у філософських і етичних переконаннях, в творах літературиі мистецтва, в зведеннях законів, в системах суспільних винагород, заохочень іпокарань, в традиціях, громадських думках.
Формуванняособистості хоча і є процес освоєння спеціальної сфери суспільного досвіду, алепроцес абсолютно особливий. Він відрізняється від засвоєння знань, умінь,способів дій. Адже тут йдеться про такому освоєнні, в результаті якоговідбувається формування нових мотивів і потреб, їх перетворення, супідрядністьі так далі. А досягти всього цього шляхом простого засвоєння не можна.Засвоєний мотив в кращому разі мотив, але що не реально діє, тобто мотив недостеменний. Знати, що повинне робити, до чого слід прагнути, – не означаєхотіти робити це, дійсно до цього прагнути. Нові потреби і мотиви, а також їхсупідрядність виникає в процесі не засвоєння, а переживання, або мешкання. Цейпроцес завжди відбувається лише в реальному житті людини. Він є завжди емоційнонасиченим, часто суб'єктивно творчим.
З думкою про те, що особистістю чоловік не народжується, а стає,згодна зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на те, яким законампідкоряється розвиток особистості, значно розходяться. Ці розбіжностістосуються розуміння рушійних сил розвитку, зокрема значення суспільства ірізних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапіврозвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості,можливостей прискорення процесу розвитку і інших питань.
Якщопо відношенню до розвитку пізнавальних процесів можна було сказати, що дитячийвік є вирішальним в їх формуванні, то це тим більше вірно у зв'язку з розвиткомособистості. Майже всі основні властивості і особові якості людини складаютьсяв дитинстві, за винятком тих, які отримуються з накопиченням життєвого досвідуі не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку.
У дитинстві складаються основні мотиваційні, інструментальні істильові риси особистості. Перші відносяться до інтересів людини, до тих цілейі завдань, які він перед собою ставить, до його основних потреб і мотивівповедінки. Інструментальні риси включають засоби досягнення відповідних цілей,що віддаються перевага людиною, задоволення актуальних потреб, а стильовістосуються темпераменту, характеру, способів поведінки, манер. До закінченняшколи особа в основному оформляється, і ті індивідуальні особливостіперсонального характеру, яких дитя набуває в шкільні роки, зазвичайзберігаються в тій або іншій мірі протягом всієї подальшому життю.
Розвитокособистості в дитинстві відбувається під впливом різних соціальних інститутів:сім'ї, школи, позашкільних установ, а також під впливом засобів масовоїінформації (друк, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкуваннядитяти з довколишніми людьми. У різні вікові періоди особового розвиткукількість соціальних інститутів, що беруть участь у формуванні дитяти як особі,їх виховне значення різні. В процесі розвитку особи дитяти від народження дотрьох років домінує сім'я, і його основні особові новоутворення пов'язані впершу чергу з нею. У дошкільному дитинстві до дій сім'ї додається впливспілкування з однолітками, іншими дорослими людьми, звернення до доступнихзасобів масової інформації. Зі вступом до школи відкривається новий потужнийканал виховної дії на особу дитяти через однолітків, вчителів, шкільні учбовіпредмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформаціїза рахунок читання, різко зростає потік інформації виховного плану, що досягаєдитяти і що надає на нього певну дію.
На питання, що таке особистість, психологи відповідаютьпо-різному, і в різноманітності їх відповідей, а частково і в розбіжності думокіз цього приводу виявляється складність самого феномену особи. Кожне звизначень особи, наявних в літературі, заслуговує на те, аби врахувати його упошуках глобального визначення особистості.
Особистість найчастіше визначають як людини в сукупності йогосоціальних, придбаних якостей. Це означає, що до особових не належать такіособливості людини, які генотипично або фізіологічно обумовлені, ніяк незалежать від життя в суспільстві. У багатьох визначеннях особи підкреслюється,що до особових не належать психологічні якості людини, що характеризують йогопізнавальні процеси або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, яківиявляються в стосунках до людей, в суспільстві. У поняття «особистість»зазвичай включають такі властивості, які є більш менш стійкими і свідчать проіндивідуальність людини, визначаючи його значимі для людей вчинки.
4.Основні чинники розвитку особистості
Які жпричини впливають на розвиток особистості, наводять до її занепаду і якіпричини сприяють її розвитку? На розвиток особистості певний вплив робитьприрода, що оточує її (місце існування). Тут можна привести що не підлягаєсумніву факт, що помірний клімат для розвитку особи є сприятливішим, ніжсуворий клімат півночі і жаркий клімат тропіків.
Наврядчи хто-небудь стане оспорювати разом з кліматом важливе значення іншихметеорологічних, а рівно і географічних умов. Великі пустелі, малопридатні длялюдського життя, і все ті місцевості, де людині доводиться витрачати багато силі енергії на боротьбу з довколишньою природою, не сприяють розвитку особистості.
Рівнимчином несприятливі ґрунтові і метеорологічні умови, що характеризуютьсяендемічним розвитком тих або інших загальних хвороб, не можуть не відбиватисязгубно на розвитку особистості, погіршуючи фізичне здоров'я організму.
Першою і основною умовою правильного розвитку особи є природаорганізму, спадщина його батьків або ті антропологічні особливості, якіскладають ґрунт для розвитку особи.
Навряд чи хто може сумніватися в значенні раси у вказаномувідношенні. Найкращим прикладом може служити той факт, що з трьох людських расчорна, не дивлячись на свою численність, далеко не досягла тієї мірикультурного розвитку, як дві інші раси.
Привсій своїй численності представники цієї раси ніколи не грали (за невеликимвинятком) важливої ролі в історії. Цей важливий факт не можна не зіставити зтим антропологічним фактом, що місткість черепа і вага мозку цієї раси менші,ніж в двох інших рас, особливо білою. Мені здається, що це не повиннопіддаватися яким-небудь сумнівам.
Іншим прикладом впливу антропологічних особливостей на розвитокособи є народи древньої Еллади, що досягли дивної культури і не менш дивногорозвитку особи і потім загиблі унаслідок особливих історичних умов.
Коливиникла боротьба за звільнення греків від турецького іга, багато хто уявлявсобі, що справа йде про відновлення того ж волелюбного народу, який залишивпісля себе чудові пам'ятники думки і культури, що зберігаються в різних музеях.Ця думка захоплювала багато, вона збудила симпатії до греків з боку кращих умівтого часу, і війна за їх звільнення зробилася відразу популярною в Європі.
Алеколи година звільнення настала, що ж виявилося?
Древньогогрека з його жвавим розумом і відчуттям, з сильною волею вже не можна буловизнати в греках новітньої формації, що володіють іншими якостями. І це тому,що древні греки переродилися в іншу націю, що характеризується іншимиантропологічними рисами, вони переродилися частиною унаслідок виселення ірабства, головним же чином унаслідок змішення з іншими племенами.
Отже, не дивлячись на те, що залишилися ті ж географічні умови,які були в Греції і в минулі століття, не дивлячись на те, що центр цивілізаціїдо цих пір залишається, як і раніше, на материку Європи, сучасні нам греки,унаслідок придбаних ними нових антропологічних особливостей в період довгогорабства, мабуть, не обіцяють зробитися великим народом, яким вони поза сумнівомбули в давнину.
Наведеніприклади показують, що вже в антропологічних особливостях раси криються тіоснови, які визначають розвиток особи надалі.
На неменшу увагу заслуговує інший чинник, що впливає на розвиток особи. Це – чинникбіологічний, пов'язаний з умовами зачаття і розвитку людського організму.
Тут ми не можемо не відзначити важливого значення в розвитку особитих елементів, які відомі під назвою звиродніння і які кореняться в умовахнесприятливого зачаття і розвитку плоду. Від яких би причин не залежали ціумови – від несприятливої психо- або неврапатичної спадковості, фізичних недоліків,хвороб матері під час зачаття і вагітності, наслідком їх, як ми знаємо, єдегенеративні особливості потомства, які врешті-решт зводяться до розкладанняособи і до її занепаду.
Цілкомзрозуміло, що розвиток особи як вищого прояву психіки знаходиться залежно відфізичних умов. Це положення не може збуджувати і тіні сумніву, якщо ми візьмемодо уваги тісне співвідношення між фізичним і психічним, між «тілом і душею», якприйнято виражатися.
В усякому разі, не можна не взяти до уваги той факт, що лише гармонійнийрозвиток тіла і духу забезпечує правильне вдосконалення особи. Якщо фізичнийрозвиток від природи слабо, якщо людина з раннього віку піддається фізичнимзнегодам і цілому ряду загальних інфекційних хвороб, особливо із затяжноютечією, якщо в той же час у нього розвиваються такі загальні хворобливіпоразки, що кореняться в недостатньому і неправильному живленні організму, яканемія, золотуха, рахітизм та інші, то вже повний розквіт особистості буде втій чи іншій мірі затриманий.
Нарозвиток особистості роблять істотний вплив несприятливі економічні умови, щонаводять послідовно до фізичного ослабання організму, підривають в кореніживлення організму і що порушують правильний розвиток мозку, а отже, і особистості.
Далі,важливим чинником, що наводить до розвитку особистості, є суспільна діяльність.Де немає суспільної діяльності, там і немає повного розвитку особистості. Безсуспільної діяльності особистість зупиняється на певному рівні свого розвитку;вона є пасивним членом суспільства, позбавленим тій самодіяльності, яка служитьзаставою нормального розвитку суспільного життя і міцного розвитку державності.
Народи,в яких суспільна діяльність відсутня або слабо розвинена, готують в своємусередовищі менш розвинених і більш пасивних осіб в порівнянні з іншиминародами, що врешті-решт відбивається на всіх галузях культури.
До цього треба додати, що природним наслідком відсутностіправильно організованої суспільної діяльності у формі самоврядності є неробствоі бездіяльність, яка знаходить в цьому випадку особливо сприятливі умовипереважно в забезпеченіших класах суспільства. Тим часом неробство, чим би вонане була обумовлена, наводить природним чином до пониження розумовоїпрацездатності, до непоправної втрати розумового матеріалу за час бездіяльності,до недостатнього удосконалення нервово-психічних механізмів, що доводиться міжіншим також і психометричними дослідженнями. Також неробство наводить доетичного і фізичного звиродніння, особливо якщо до неї приєднуються її природнісупутники – алкоголізм, наркоманія, розпусні діяння і інші надмірності.Поступово відбувається деградація особистості.
Нане меншу увагу в сенсі розвитку особи заслуговують виховання і навчання.
Якдля правильного розвитку тіла необхідне правильне фізичне харчування, так для розумовогорозвитку, що приводить до розвитку особистості, необхідне живлення духовне.Ясно, що для цілісного розвитку особи правильне виховання і навчання складаютьістотну основу.
Особливо слід підкреслити ту обставину, що основи майбутньої особистостіформуються ще в дошкільному віці, і, отже, правильне і раціональне вихованняповинне починатися з перших днів життя людини. Інакше можуть статися істотнізміни в характері особистості, його світогляді (завдяки тим або іншим умовам),що в майбутньому може негативно позначитися як на самій людині, так і на людях,що оточують його.
Такожважливу роль у формуванні особистості грає правильний напрям розумовогорозвитку. Оскільки неуцтво і недолік освіти веде до недорозвиненості особистості.
Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожноїзростаючої людини як неповторній людській індивідуальності, забезпеченнязростання і вдосконалення етичних і творчих сил цієї людини.
Соціальна обумовленість розвитку особистості носитьконкретно-історичний характер. Але соціально-історичне формування особи не єпасивним віддзеркаленням суспільних стосунків. Виступаючи і суб'єктом, ірезультатом суспільних стосунків, особистість формується через її активнісуспільні дії, свідомо перетворюючи і довкілля, і саму себе в процесіцілеспрямованої діяльності. Саме в процесі цілеспрямований організовуванійдіяльності формується в людині найважливіша, така, що визначає його якрозвинену особу потреба в благу іншого.
Цілеспрямованеформування особи людини передбачає її проектування, але не на основі загальногодля всіх людей шаблону, а відповідно до індивідуального для кожної людинипроекту, що враховує його конкретні фізіологічні і психологічні особливості.
Дійсну основу особистості складає те особлива будова діяльностейсуб'єкта, яка виникає на певному етапі розвитку його людських зв'язків зісвітом.
Формуванняособистості передбачає розвиток процесу і, відповідно, розвитку дій суб'єкта.Дії, усе більш збагачуючись, як би переростають той круг діяльностей, які вониреалізують, і вступають в протиріччя з породжувачами їх мотивами. В результатівідбувається зрушення мотивів на цілі, зміну їх ієрархії і народження новихмотивів – нового вигляду діяльності; колишні цілі психологічно дискредитуються,а дії, що відповідають ним, або зовсім перестають існувати, або перетворюютьсяна безособові операції.
Звичайно, формування особистості є процесом безперервний, такий,що складається з ряду стадій, що послідовно змінялися, якісні особливості якихзалежать від конкретних умов і обставин. Тому, просліджуючи послідовну йоготечію, ми помічаємо лише окремі зрушення. Але якщо поглянути на нього як би здеякого видалення, то перехід, що знаменує собою справжнє народження особи,виступає як подія, що змінює хід всього подальшого психічного розвитку.
Існують багато явищ, які відзначають цей перехід. Перш за все, цеперебудова сфери стосунків до інших людей, до суспільства. Якщо на попередніхстадіях суспільство відкривається в спілкуваннях, що розширюються, з тими, щооточують і тому переважно в своїх персоніфікованих формах, то тепер цеположення обертається: довколишні люди усе більш починають виступати черезоб'єктивні суспільні стосунки. Перехід, про який йде мова, і починає собоюзміни, що визначають головне в розвитку особистості, в її долі.
Процес розвитку особистості завжди залишається глибокоіндивідуальним, неповторним. Він протікає абсолютно по-різному залежно відконкретно-історичних умов, від приналежності індивіда до того або іншогосоціального середовища.
Реальнимбазисом особистості людини є сукупність його суспільних за своєю природоюстосунків до світу, але стосунків, які реалізуються, а вони реалізуються йогодіяльністю, точніше, сукупністю його багатообразних діяльностей.
Особаяк суспільний індивід завжди виконує певну сукупність суспільних функцій. Кожназ цих функцій здійснюється шляхом своєрідної суспільної поведінки, будується увигляді відомих процедур поведінки і мотивацій, що обумовлюють їх. Ціпроцедури, мотиви і суспільні функції особи в цілому детерміновані нормамиморалі, права і іншими явищами суспільного розвитку. Будь-яка діяльність людиниздійснюється в системі об'єктно-суб'єктних стосунків, тобто соціальних зв'язківі взаємозв'язків, які утворюють людину як суспільна істота – особа, суб'єкта іоб'єкту історичного процесу.
З багаточисельних, у тому числі не до кінця ще дозволених, питаньрозвитку особи ми зупинимося на одній, важливій і з філософської, і зконкретно-наукової точки зору проблемі, а саме проблемі рушійної сили розвиткулюдини. В процесі розвитку сліпі сили потягу організму перетворюються наусвідомлені потреби, інстинктивне пристосування до природи і соціальногосередовища стає усе більш свідомим і планомірним, включаючим не лишепристосування до дійсності, але і перетворення її.
Відомо, що розвиток є постійна боротьба, що знаходяться в коженданий момент в певній тимчасовій єдності. Однією із сторін розвитку особи єнаростання і збагачення системи її можливостей і потреб (вимог до життя). В тойже час пред'являє ряд вимог до людини і надає йому певні можливості дійсність,що оточує його. Боротьба і єдність тут полягає в тому, що життя створює змінніумови (суспільні вимоги і можливості), які стикаються з потребами, що є улюдини, і його внутрішніми можливостями і спонукали його до освоєння нового іпереробки самого себе, внаслідок чого у нього виникають нові потреби і новівнутрішні можливості. Особа, змінюючись, розвивається, міняється і характер їївідношення до дійсності. Залежно від умов розвитку формування особи наводить дорізних результатів.
Умовирізних суспільних структур визначають і розрізняють особистості.
Оскількилюдина відображає і виражає суспільні стосунки, він не самостійний в своїйповедінці і діяльності. Будучи об'єктом, людина в той же час є суб'єктомпізнання і практики. Міра самостійності, звичайно, у різних людей різна. Вона,перш за все, залежить від історії їх розвитку, від політико-економічних ісуспільно-педагогічних умов, а також від рівня, який досяг чоловік в процесірозвитку. Самостійність – одна з найважливіших передумов правильного формуванняособистості.
Суспільні умови формують особу як систему стосунків. Вонивизначають як вміст особи, так і її структуру і форму.
Вміст особи включає і наочний вміст досвіду людини, і відношенняйого як суб'єкта до наочного вмісту, і пов'язану з цим систему цінностей,ідеалів, переконань, що представляють не лише знання, але і спонуку до певноїдії.
Формуваннялюдини як особистості вимагає від суспільства постійного і свідомоорганізовуваного вдосконалення системи суспільного виховання, подолання застійних,традиційних, таких, що стихійно склалися форм.
Форму особи характеризують особливості способу здійснення неюсвого вмісту, своїх стосунків. Рішучість або нерішучість, сміливість абобоязкість, постійність або нестійкість, твердість або податливість, цілісністьабо непослідовність, гармонійність або внутрішня суперечність – все це зовнішніпрояви, форма, співвідношення різних компонентів вмісту особистості.
Становленнялюдини як особистості пов'язано з відносно високим рівнем нервово-психічного розвитку,необхідним, що є, внутрішньою умовою цього становлення.
Якимже чином можна представити діалектику формування типової всоціально-психологічному сенсі особистості? У різних дослідженнях розкриваєтьсяроль сім'ї, школи, найближчого оточення в процесі формування особи. Але слідпідкреслити, що ні сама по собі сім'я, ні школа і жодне лише найближчесоціальне оточення не можуть сформувати фундаментальні, стержневі риси особистостілюдини. Процес формування особистості не відбувається в ізольованому вузькомусередовищі, він здійснюється в контексті більш менш розвиненого спілкування злюдьми, суспільними інститутами, різними провідниками масової комунікації. Врезультаті вольний або мимоволі в тій чи іншій мірі зростаюча людина уловлює,освоює тенденції епохи, характер пануючого сприйняття і розуміння життя. І цей «духчасу» накладає певний відбиток на розвиток і формування особи. Судячи поматеріалах досліджень, і сім'я, і школа, і найближче соціальне оточення, імасові комунікації (радіо, телебачення, преса, інтернет і так далі), узятіокремо, впливають на виникнення важливих і характерних властивостей особи, алене породжують стержневі, фундаментальні риси особи. Особу формує не сукупністьокремих чинників, а система таких, що заломлюється через властивості іособливості самої зростаючої особистості.
Розвитокособистості – це, перш за все її соціальний розвиток. Соціальний розвиток ведеза собою психічний розвиток. Але це останнє надає сильний вплив на соціальнийрозвиток психіки, готує і передбачає майбутній суспільний розвиток особистості,визначає його повноцінність.
Придослідженні розвитку особистості для психології початковим є положення про те,що особа розвивається через системи суспільних стосунків. Так звані чинники, щодетермінують соціально-психологічний розвиток особистості, починають усе більшсистемно осмислюватися.
Тимчасом вплив на поведінку людини екологічних, соціальних, політичних і іншихсуспільних стосунків, розпоряджень і норм завжди особовий-психологічноопосередкований, обумовлено внутрішньою позицією людини як суб'єкта реалізаціїцих стосунків.
Особистість– багатопланова, багаторівнева, багатоякісна освіта. Частина її психічногожиття протікає на неусвідомленому рівні, на рівні вільного перебігу асоціацій,спонук, що стихійно склалися, мимовільних «рухів душі» і так далі. Але у мірутого як особа, розвиваючись, опановує усе більш досконалі способи перетвореннянавколишнього світу, вона усе більш виступає як суб'єкт не лише своєїповедінки, але і свого внутрішнього світу, своєму психічному життю. Основнахарактеристика суб'єкта – переживання людиною себе як суверенного джерелаактивності, здатного в певних кордонах навмисно здійснювати зміни навколишньогосвіту і самого себе.
Суспільствона кожному рівні свого розвитку задає особі, що розвивається, деякі загальніпринципи сприйняття і інтерпретації світу, визначає значення тих або іншихаспектів життя, формує спрямованість на певні цінності. Воно також дає знати,які емоції, в яких ситуаціях і на яких рівнях напруги цінуються або навпаки несхвалюються, пред'являє систему суспільних норм і зразків.
Звичайнестановлення особистості відносять до пізніших періодів життя людини – юності,дорослості, інколи до дошкільного віку. Проте особа не просто виявляється напевному етапі розвитку людини, а будується поступово, тому необхідно шукати їївитоки на найраніших етапах онтогенезу.
Вже незабаром після народження дитини відбуваються події, що маютьважливе значення для формування його майбутньої особистості: становленняспілкування в ході контактів з найближчим оточенням. Спілкування має прямевідношення до розвитку особи дітей тому, що навіть в своїй вихіднійбезпосередньо-емоційній формі воно наводить до встановлення зв'язків дитяти здовколишніми людьми і виявляється першим компонентом того ансамблю суспільнихстосунків, який і складає єство особистості.
При виділенні поняття «індивіда» в психології особистості, перш завсе, відповідають на питання, в чому дана людина подібна до всіх інших людей,тобто вказують, що об'єднує дану людину з людським виглядом. Поняття «індивіда»не слід змішувати з протилежним за значенням поняттям «індивідуальністю», задопомогою якого дається відповідь на питання, чим дана людина відрізняється відвсіх інших людей. «Індивід» позначає щось цілісне, неділиме. Характеризуючи «особистість»,також мають на увазі «цілісність», але таку, яка народжується в суспільстві.Індивідом народжуються, а особою стають. (А.Н. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн)
Урозвитку особистості виділяють три наступні моменти: индивидные властивості людинияк передумови розвитку особистості, соціально-історичний спосіб життя якджерело розвитку особистості і спільна діяльність як підстава здійснення життяособистості в системі суспільних стосунків. За кожним з цих моментів стоятьрізні і доки недостатньо співвіднесені між собою області вивчення особистості.
Формування і розвиток особистості визначене сукупністю умовсоціального існування в дану історичну епоху. Особистість – об'єкт багатьохекономічних, політичних, правових, моральних і інших дій на людину суспільствав даний момент його історичного розвитку, отже, на даній стадії розвитку даноїсуспільно-економічної формації, в певній країні з її національним складом.
Розвиток особистості представляє процес утворення зв'язків, щоускладнюються, збагачуються, заглиблюються, з дійсністю, накопичення в мозкупотенціалу дій і переживань. Розвиток особистості – це розвиток психіки, азначить, це розвиток і ускладнення психічних процесів і накопичення досвіду –психічного потенціалу. Досвід здійснюється у формі накопичення:
1. знань
2. навиків
3. умінь
4. стосунків
Висновок
Лише охарактеризувавши основні сили, що впливають на формуванняособистості, включаючи соціальний напрям освіти і суспільного виховання, тобто,визначивши людину як об'єкт суспільного розвитку, ми можемо зрозуміти внутрішніумови його становлення як суб'єкта суспільного розвитку. У цьому сенсіособистість завжди конкретно-історична, вона продукт своєї епохи і життякраїни, сучасник і учасник подій, складових віхи історії суспільства і їївласної життєвої дороги.
Увисновку я хотів би підвести підсумок своєї роботи, зробити деякий загальнийвивід. Отже, формування особистості – це дуже складний процес, що триває всенаше життя. Деякі особливості особистості в нас вже закладені при народженні, якажу про біологічний чинник розвитку особистості, інші ми виробляємо в процесінашого життя. І в цьому нам допомагає довкілля. Адже середовище грає дужеважливу роль у формуванні особистості. Втім, про це я говорив вище, тому неповторюватимуся. Краще в кінці своєї роботи я спробую відповісти на питання: «Щотаке стати особистістю?»
Ядумаю, що стати особистістю – це означає, по-перше, зайняти певну життєву,етичну позицію; по-друге, достатньою мірою усвідомлювати її і нести за неївідповідальність; по-третє, затверджувати її своїми вчинками, справами, всімсвоїм життям. Адже витоки особи, її цінність, нарешті, добра або погана про неїслава зрештою визначаються тим суспільним, етичним значенням, яке вона дійсновиявляє своїм життям.
Література
1) Ананьев Б.Г.Психологічна структура особистості і її становлення в процесі індивідуальногорозвитку людини. // Психологія особи. Т.2. Хрестоматія. – Самара:Видавництво Будинок «БАХРАХ», 1999, – с. 7–94
2) Ананьев Б.Г. Структураособистості. // Психологія особи в працях вітчизняних психологів.Хрестоматія. / Сост. Куліков А.В. – СПб: Видавництво «Пітер», 2000. – с. 91–95
3) Леонтьев А.Н.Діяльність, свідомість, особистість. // Психологія особистості. Тексти /Під ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузирея. М., Вид-во МГУ, 1982.
4) Леонтьев А.Н.Діяльність, свідомість особистість. М., 1975.
5) Малишев А.А.Психологія особи і малої групи: Навчально-методичний посібник. – Ужгород:Інпроф ЛТД, 1977, -447 с.
6) Маркс До. «Капітал»т. 3, стор. 3
7) Мейлі Р. Факторнийаналіз особи // Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. – М.,1982.
8) Немов. Р. З,книга 1. Стр. 336
9) Петровськийа.в. і Ярошевський М.Г. Краткий психологічний словник
10) Рубінштейн С.Л.Теоретічеськие питання психології і проблема особи // Психологія особи.Тексти / Під ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузирея. М.: Вид-во МГУ,1982.
Сікорський І. А. Вопросинервово-психічної медицини, 1904.
11) Теорія особи З. Фрейда. //Психологія особи. Т.1. Хрестоматія. – Самара: Видавництво Будинок «БАХРАХ»,1999, – с. 75–94