Методи дослідження пам'яті

ЗМІСТ
Вступ
1. Механізми роботи пам’яті
2. Типи пам'яті
3. Види пам'яті
4. Порушення пам'яті
5. Методи дослідження пам'яті
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Як відомо,предмети і явища навколишнього світу, що ми сприймаємо, не зникають з нашоїсвідомості безвісти. Їхні образи ми можемо думкою відтворювати, хоча самихпредметів уже немає перед нами. Образи ці зберігаються нашою пам'яттю. Якщосприйняття — відображення реальності, що діє на наші органи почуттів тепер, топам'ять також відображення об'єктивної реальності, але діяла в минулому.
У психологіїпам'ять часто також називають мнемічною діяльністю (по імені давньогрецькоїбогині пам'яті, матері всіх муз — Мнемозини). Пам'ять зв'язує минуле людини зйого сьогоденням і майбутнім і є важливим пізнавальним процесом, що лежить воснові розвитку особистості, навчання. Всі інші психічні процеси не можутьздійснюватися без участі пам'яті, тобто кожна психічна функція як би має свіймнемічний аспект.
Пам'ять — цепсихічний процес відображення, що полягає в фіксуванні і збереженні знаступними відтворенням і дізнаванням слідів минулого досвіду, що роблятьможливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферусвідомості.
Формами, у якихздійснюється запам'ятовування, збереження і відтворення, є образи і слова. Услові можна зберігати узагальнений образ (представлення) про те, чого в наявнійситуації немає.
Представлення —це суб'єктивний почуттєвий образ спогадів попередніх сприйнять, що зберігаєтьсяв пам'яті.
Три різновидиобразів привернули увагу дослідників: послідовні, ейдетичні й уявні.
Послідовні образиформуються на рівні рецепторів (якщо подивитися на джерело світла і закритиока, те можна «бачити» кілька хвилин світні плями).
Ейдетичні образиє свого роду фотографічною пам'яттю. Деякі люди з винятковою точністюзберігають один раз побачене досить тривалий час (від декількох хвилин і навітьіноді до декількох років).
Уявні образи —продукти довгострокової пам'яті. Ці внутрішні образи служать базою пам'яті йопорою розумових дій. Перші внутрішні образи формуються в дитини у віці відпівтора років. Однак тільки до 7-8 років вони стають доступними длятрансформацій.
Фізіологічноюосновою представлень є пожвавлення в корі великих півкуль «слідів» порушень,що утворилися при сприйнятті чи предметів явищ. Ці сліди (енграми) створюютьсяв процесі роботи аналізаторів.
Представленняблідіше і бідніше образів сприйняття. Це порозумівається тим, що сприйняттязавжди підтримується силою впливу на органи почуттів безпосередньо сприйманихоб'єктів, а представлення такої підтримки не мають, тому що вони будуються наобразах минулих сприйнять. Тому в представленнях багато деталей предметів, щораніше сприймалися, і явищ нерідко зливаються, опускаються. Представленнявідрізняються від сприйнять також своєю мінливістю, мінливістю, можливістю їх«реконструкції» — перетворенню механізмами уяви.
Представленняпам'яті по змісту є більш-менш точної енграмою предметів і явищ, що колисьвпливали на органи почуттів.
В одиничнихпредставленнях пам'яті відбиваються конкретні предмети і явища в конкретнійобстановці. У них відображені ті риси, що характерні саме для даного об'єкта. Узагальному представленні пам'яті відбиваються узагальнені риси предметів даноїгрупи. Загальне представлення виникає на основі багатьох одиничнихпредставлень. Найбільш узагальнені схематичні представлення пам'яті, що єступінню переходу від почуттєвого пізнання на новий рівень —абстрактно-логічний.
Представленняуяви також ґрунтуються на минулих сприйняттях, але вони піддаються більшістотним змінам (реконструкції), і нове представлення про чи предмети явищах утакому чи виді в таких сполученнях ніколи раніше людиною не сприймалися. Минулісприйняття в даному випадку є лише «матеріалом», з якого уява«конструює» нові образи представлення.
Усі представлення, що містяться впам'яті, існують звичайно не самі по собі, а групуються у визначені сукупності— асоціації. Асоціація — це зв'язок, сполучення визначених представлень міжсобою. Асоціація між представленнями чи будь-якими іншими психічними змістамиутвориться завжди, коли вони виникають у свідомості одночасно чи безпосередньодруг за другом. Повторна поява якого-небудь з елементів цього зв'язку приводитьдо виникнення (згадуванню) всіх інших елементів асоціативної групи.
З фізіологічноїточки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок.
Запасипредставлень у пам'яті людини необхідні для нормального протікання процесівмислення.
При деякихзахворюваннях міняється почуттєва яскравість представлень: в одних випадкахвони підсилюються, стають почуттєво більш яскравими, а в інші — стають тьмянимиі можуть зовсім не виникати.
Можливістьзбереження і наступного пожвавлення тимчасових зв'язків складає необхіднуфізіологічну основу психічної діяльності в цілому, у тому числі і пам'яті.
Тому дослідженняпам’яті є дуже важливою проблемою.
1. МЕХАНІЗМИ РОБОТИ ПАМ’ЯТІ
Основнимипроцесами пам'яті є: фіксування, збереження і забування, відтворення ідізнавання. Усі вони тісно один з одним взаємозалежні, і тому їх часто іменуютьфункціями раніше вважалася єдиним психічного процесу пам'яті.
Запам'ятовуваннявизначається як процес, що забезпечує утримання відбитого матеріалу в пам'яті.
Запам'ятовуваннязавжди виборче: у пам'яті зберігається далеко не усе, що впливає на наші органипочуттів. Навіть при мимовільному запам'ятовуванні (мимовільна пам'ять), колими не ставимо собі визначеної мети запам'ятовування, краще запам'ятовуютьсяпредмети і явища, що викликають інтерес і емоції, що торкаються. Мимовільнезапам'ятовування більш сильне розвито в дитинстві, а в дорослих слабшає.Довільне запам'ятовування (довільна пам'ять) завжди має цілеспрямованийхарактер, і якщо при цьому використовуються спеціальні прийоми для кращогозасвоєння матеріалу (мнемотехніка), те таке запам'ятовування називаютьзавчанням.
Уже на етапізапам'ятовування відбувається утворення асоціацій. У випадку механічногозапам'ятовування (механічна пам'ять) між частинами нового матеріалу і наявнихзнань установлюються прості (механічні) асоціації шляхом багаторазовогоповторення. Осмислене запам'ятовування (логічна пам'ять) завжди вимагаєвстановлення значеннєвих зв'язків нового з уже відомим матеріалом і міжокремими частинами нової інформації. Ефективність логічної пам'яті майже в 20разів вище, ніж при механічному завчанні.
У деяких людейчітко виступає залежність якості і міцності запам'ятовування від того, які самеаналізатори більш брали участь у сприйнятті відповідних об'єктів. Характерпам'яті і представлень може ґрунтуватися головним чином на враженнях зору(оптичний, візуальний тип пам'яті), слуху (акустичний, аудіальний тип пам'яті)чи руху (моторний, кінестатичний тип пам'яті).
Збереження(ретенция) як психічний процес пам'яті здійснюється механізмами короткочасної,довгострокової й оперативної пам'яті. Установлено, що збереження може бутидинамічним і статичної. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті,а статичне — у довгостроковій.
Збереженнязаученого в пам'яті залежить від багатьох факторів: глибини розумінняматеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань,від повторень, від настрою людини й емоційної значимості матеріалу. [1]
Б.В. Зейгарник(1972) замічено, що випробувані майже в 2 рази частіше згадували незавершенізавдання, чим завершені. Порозумівається це явище тим, що людина мимоволіутримує у своїй пам'яті і відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним,але не цілком ще вдоволеним потребам («ефект Зейгарник»). Про це неслід забувати батькам, коли вони в самий розпал гри починають укладати дітейспати. Безсоння й утруднень у засипанні дітей можна було б уникнути, якщозаздалегідь розрахувати час для завершення початої ними гри. [14]
Забування,подібно збереженню і запам'ятовуванню, також має виборчий характер.Фізіологічна основа забування — гальмування тимчасових нервових зв'язків.Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, невикликає інтересу. Вибірковість забування виявляється й у тім, що деталізабуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення івисновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувавсямеханічно, без достатнього розуміння.
Німецькимпсихологом, прихильником асоціативного напрямку в психології Германом Ебінгаузом(1850-1909) у численних експериментах над випробуваними і над самим собою (вінзаучував список безглуздих складів типу «зат», «бек»,«сид») установлено, що процес забування протікає нерівномірно:спочатку швидко, а потім повільніше. Протягом перших 5 днів після завчаннязабування йде швидше, ніж у наступних 5 днів — «крива забуванняЕббингауза» безглуздих складів.
На думку Г.Еббингауза, отримана крива забування відповідає логарифмічної залежності; цедавало йому підстава поширити логарифмічний психофізичний закон Г. Фехнера наобласть пам'яті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системіпсихофізичних відносин. Всі основні результати своїх досвідів Г. Еббингаузузагальнив у книзі «Про пам'ять», виданої вперше в 1885 році. [12]
Для зменшеннязабування, крім розуміння й осмислення інформації, важливим моментом єповторення. Перше повторення рекомендується проводити через 40 хвилин післязавчання, тому що через годину в пам'яті звичайно залишається тільки 50%механічно заученої інформації. Необхідно частіше повторювати в перші дні післязавчання: у перший день 1-2 повторення, у третій і сьомий день по 1 повторенню,потім 1 повторення з інтервалом 7-10 днів. Вважається, що 30 повторень протягоммісяця ефективніше, ніж 100 повторень за день.
Систематична, безперевантаження навчання, завчання маленькими порціями протягом семестру зперіодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентрованезавчання великого обсягу інформації в стислий термін сесії, що викликаєпсихічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень післясесії.
Відомо, щонайбільш повне і точне відтворення складного і великого матеріалу звичайнобуває не відразу після завчання, а через 2-3 дня. Таке поліпшене, відстроченевідтворення збереженого в пам'яті матеріалу в порівнянні зі спочатку заученим упсихології називають ремінісценцією (від лат. reminiscentia — пригадування).Воно обумовлено зняттям охоронного гальмування, викликаного стомленням нервовихкліток у процесі завчання. З цього випливає практично важлива рекомендація:безпосередньо перед іспитом завантажувати свій мозок завчанням не варто.Набагато краще можна відповісти, якщо закінчити підготовку хоча б за день домайбутнього іспиту. [4]
У медицинітерміном «ремінісценція» більш прийнята позначати стан яскравогоспогаду здавався б уже давно забутого матеріалу минулого. У патології частозустрічаються «помилкові спогади» — псевдоремінісценції, коли подіївіддаленого минулого пригадуються як події, що відбулися зовсім недавно.
Однієї з причинзабування є негативний вплив діяльності, що випливає за завчанням. Це явищеодержало назву ретроактивного (діючого назад) гальмування. Воно особливояскраво виявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконуєтьсяподібна з ним діяльність чи діяльність, що вимагає значних зусиль. Негативнийвплив попередньої запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивногогальмування.
Відтворення(згадування, репродукція, екфорування) — витяг із запасів пам'яті вусвідомлюване поле необхідного матеріалу. Відтворення буває мимовільним ідовільним.
При мимовільномувідтворенні людина не має наміру згадати раніше сприйняті події, вони спливаютьсамі собою. При цьому одна з випадково оживлених асоціацій як би тягне за собоюмережа сполучених з нею інших зв'язків.
Довільневідтворення — цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок,почуттів, дій.
Свідомевідтворення, що вимагає вольових зусиль, зв'язане з подоланням відомихтруднощів при відтворенні, називається пригадуванням. Умінню пригадувати, такожяк і запам'ятовувати і зберігати в пам'яті, іноді приходиться учитися. Принаявності труднощів у пригадуванні необхідно йти від широкого кола знань добільш вузького. [6]
У когнітивнійпсихології більше всього літератури присвячено вивченню парадигми С. Стернберга(1969), що стосується швидкості пошуку зведень у пам'яті. Він придумав методикудля визначення такої швидкості. П. Кавана (1972) узагальнив дані безлічідослідників і знайшов константу (близько 1/4 секунди), що характеризує час скануванняусього вмісту короткочасної пам'яті незалежно від змісту матеріалу.
Дізнавання —специфічний процес пам'яті, що виявляється при повторному сприйнятті чи об'єктапри згадуванні. Цей процес зв'язаний з об'єднанням по тим чи іншим ознакамбезпосередньо сприйманого зі сприйнятим раніше. Велику роль при цьому граєточність виділення специфічного в об'єкті. У дізнаванні варто виділяти почуттязнакомості зі сприйнятим і віднесення цього образа до визначеного місця, часу,ситуації. У ряді випадків, побачивши щось, людина не може відразу установитиідентичність з баченим раніше, і для цього вимагаються свідомі вольові зусилля.При гарному знайомстві з чи предметом явищем процес ідентифікації проходить якби автоматично, без виділення свідомістю моментів самого спогаду чипригадування.[9]2. ТИПИ ПАМ'ЯТІ
В даний час усебільше вважається, що пам'ять не є єдиним психічним утворенням, як думаютьприхильники концепції єдиної «активної пам'яті». Більш того, узалежності від послідовності в часі від початку надходження інформації начуттєві входи до перекладу її на тривале збереження, існує принаймні три зовсімрізних типи пам'яті: сенсорна, короткочасна і довгострокова. Можливо, що нашляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову існує іпроміжна (буферна) пам'ять, але її властивості поки ще мало вивчені.
Сенсорна(миттєва) пам'ять здійснює збереження інформації на рівні рецепторів. Вона маєдуже короткий час збереження «відбитка» (0,3-1,0 сек), впливаючогооб'єкта. Деякі її форми одержали спеціальні назви: іконічна (зорова) і ехоічна(слухова) сенсорна пам'ять. Якщо інформація з рецепторного сховища непереводиться в іншу форму збереження, то вона незворотньо губиться.
У деяких людейповне збереження зорової картини в іконічній пам'яті обмежується не часткамисекунди, а набагато довше — до 10 хвилин. Ці особливості багато в чомупояснюють явища ейдетизма в деяких людей. При цьому вони мають здатність«бачити» картину чи предмет, що знаходився перед їхніми очима, алевже не експонується. Ця інерційність інформаційних входів, що продовжує для насвплив сигналів, забезпечує безперервність сприйняття і для звичайних людей (приморганні, русі ока чи перегляді кінофільмів). Ейдетичі здібності більш вираженів дитинстві і знижуються в дорослих. [2]
Короткочаснапам'ять забезпечує втримання на короткий час однократно пред'явленоїінформації, що надходить від сенсорних входів чи з довгострокової пам'яті.Раніш короткочасну (робочу) пам'ять називали обсягом свідомості.
Єдине сховищекороткочасної пам'яті має обмежені обсяг і час збереження. Пріоритетнадходження інформації визначається спрямованістю уваги в даний момент. Часзбереження інформації в короткочасній пам'яті складає приблизно 20 секунд, а їїобсяг складає 5-9 структурних одиниць інформації — у середньому 7 одиниць(правило Д. Міллера, 1956).
Оперативніодиниці інформації залежать від здатності людини організовувати сприйняттяінформації. Установлено, що окрема буква відтворюється краще, ніж дві, а дві —краще, ніж три. Якщо ж сполучення букв утворить знайоме слово, то воновідтворюється так само добре, як і одна буква, незалежно від числа вхідних унього букв.
Таким чином,короткочасна пам'ять є підсистемою пам'яті, що забезпечує оперативне утриманняі перетворення даних, що надходять від органів почуттів і з довгостроковоїпам'яті.
Усі формиорганізації матеріалу вимагають для поліпшення запам'ятовування стискуінформації в менше число структурних (оперативних) одиниць. Усі прикладинадзвичайної популярності і «магії» числа сім серед людей говорять,очевидно, про глибинне відображення в мові обмежень, зв'язаних з обсягомлюдської короткострокової пам'яті. Якщо потрібно протягом короткого часузберегти інформацію, що включає більше 7 елементів, мозок майже несвідомогрупує цю інформацію таким чином, щоб число елементів, що запам'ятовуються, неперевищувало гранично припустимого.
У короткочаснійпам'яті продовжується процес консолідації, зміцнення змін у нейронах, щозабезпечують подальше збереження інформації, а для цього потрібно якийсь час. Упершій фазі після надходження інформації слід її зберігається в динамічнійформі, і будь-яке раптове відволікання людини в перші секунди після надходженняінформації порушує запам'ятовування.
З обмеженістюобсягу короткочасної пам'яті зв'язане і така її властивість, як заміщення. Воновиявляється в тім, що при переповненні індивідуально обмеженого обсягу пам'ятізнову надходить інформація частково витісняє вже наявну й остання безповоротногубиться. При перекладі інформації з короткочасної пам'яті в довгостроковувідбувається перекодування її переважно в акустичну форму.[4]
Одним із впливів,що порушують збереження інформації в короткочасній пам'яті, часто є травмаголови. Після струсу мозку людина забуває події, що мали місце за 10-15 хвилиндо травми (ретроградна амнезія). Але якщо період консолідації завершився, теслід закріплюється і не піддається навіть таким сильним впливам, як глибокийнаркоз, електрошок і клінічна смерть.
Буферна(проміжна) пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, єпроміжною ланкою на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті вдовгострокову. Вважається, що під час нічного сну відбувається переробканакопиченого за день і очищення буферної пам'яті для прийому нової інформації. Відомо,що сон менш 3 годин на добу чи повне позбавлення сну викликає виразні порушенняв поводженні людини — знижується рівень пильності й уваги, різко погіршуєтьсякороткочасна пам'ять. Передбачається, що в період сну інформація малимипорціями (відповідно до обмеженого обсягу короткочасної пам'яті) надходить збуферної пам'яті в короткочасну, котра відключається для цього від зовнішньогосередовища (Hartmann E., 1967). З цього погляду методи навчання в сні задопомогою магнітофона можуть приводити до нагромадження утоми, підвищеноїдратівливості, погіршенню короткочасної пам'яті, тому що буферне сховище заперіод сну цілком не звільняється.
Довгостроковапам'ять забезпечує тривале (дні, місяці, роки) збереження інформації. Вонабуває двох типів: довгострокова пам'ять зі свідомим, довільним доступом ідовгостроковою пам'яттю «закрита» (у звичайних умовах до неї немаєдовільного доступу).
У довгостроковупам'ять з довільним доступом інформація надходить з буферної пам'яті черезперетворення її в короткочасній пам'яті. У цьому процесі важлива роль мислення:інформація при перетворенні узагальнюється, групується, класифікується.Довгострокова пам'ять практично не обмежена в обсязі і часі збереження.
Відомо, що однієїіз систем мозку, необхідних для здійснення переносу інформації з короткочасноїпам'яті в довгострокову є гіпокамп. Його структури і вся медіальна частинаскроневої частки відіграють важливу роль у процесі закріплення (консолідації)слідів пам'яті. Ці відділи входять у лімбічну систему, що характеризується дужескладними функціями і є складовою частиною першого енергетичного блоку Призниженні тонусу кори, що забезпечується структурами гіпокампа, порушуєтьсяможливість виборчого фіксування слідів (модально-неспецифічні порушенняпам'яті). Більш масивні поразки цих відділів приводять до порушенькороткочасної пам'яті, що наближається по інтенсивності до Корсаковськогосиндрому (фіксаційна амнезія, амнестичне дезорієнтування, парамнезії).[11]
Роль гіпокампа впроцесах пам'яті виявилася після операції його двостороннього видалення вхворого з приводу епілепсії. Після операції пацієнт став жити тільки в дійсномучасі. Він пам'ятав події, чи предмети людей рівно стільки, скільки вониутримувалися в його короткочасній пам'яті.
Сучаснідослідження в хворих з різними поразками мозку й експериментальні дані привелидо представлення про множинність систем пам'яті. Структури гіпокампа, та й усямедіальна частина скроневої частки і таламус, є важливими для організаціїдекларативної пам'яті, що забезпечує ясний і свідомий звіт про минулийіндивідуальний досвід (її зміст може бути деклароване). Однак набагато раніш веволюції розвилася процедурна пам'ять, тобто знання того, як потрібно діяти.Процедурна пам'ять заснована на біохімічних і біофізичних змінах, що відбуваютьсятільки в тих нервових ланцюгах, що безпосередньо беруть участь у засвоєнихдіях, а не у віддалених ділянках мозку, як це має місце при декларативнійпам'яті.
Аналогічні даніотримані і при дослідженні хворих після електрошокової терапії. Відомо, що електрошокробить більш виражену дію на функції скроневої області і гіпокампа, особливочуттєвих до факторів, що викликають судороги. Після електрошокової терапіїстраждає пам'ять на недавні події, а пам'ять про більш давні події життязберігається цілком. Здатність електрошка і ряду інших впливів викликатиподібного роду ретроградну амнезію лежить в основі експериментального вивченнявластивостей слідів пам'яті (енграм), сформованих у тварин у результатінавчання. З досліджень градієнта ретроградної амнезії можна зробити висновок:ефективність визначеного амнестичного впливу, змінюється назад інтервалу часу,що пройшов від впливу і прямо пропорційно його силі. Амнестичний градієнтзалежить від виду амнестичного агента чи іншими словами — мається безліч амнестичнихградієнтів для однієї і тієї ж енграми.
Довгостроковапам'ять «закритого» типу носить інший характер організації збереженняв ній інформації. До її сховища довільного доступу ні, але інформаціязберігається там у вихідному виді, без перетворення.
Під час операційна відкритому мозку при діагностичному роздратуванні електричним струмомвизначених ділянок мозку в людини з'являються, незалежно від його бажання,спогаду типу ілюзій, що начебто він знову присутній у знайомих місцях, почуваєзапахи, бачить, чує. Відзначено, що при багаторазовому роздратуванні однієї ітієї ж крапки виникає те саме спогад (Пенфілд У. і ін., 1958). Створюєтьсявраження, що наш мозок «записує» усі події як магнітофон високоїточності. Актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, різні картини життялюдини можна і під час гіпнозу.
Іноді в деякихлюдей виникає здатність «зчитувати» цю інформацію безпосередньо. Такігіпермнезії (посилення пам'яті) зрідка спостерігаються при пропасних станах.І.Ф. Сучевський описав студентку-медичку, що при малярійній лихоманці цитуваладослівно цілі глави підручника по анатомії. Такі унікальні можливості пам'ятіописувалися й у здорових людей. Наприклад, нейропсихолог А.Р. Лурія багатороків спостерігав чоловіка (Шеришевський) [7], що міг повторити без помилокпослідовність з 400 слів через 20 років. Головними труднощами в нього булозабування, і йому приходилося винаходити спеціальні прийоми, щоб щось забути.
Термін«оперативна пам'ять „характеризує вид пам'яті, що виявляється в ходівиконання визначеної діяльності й обслуговуючий цю діяльність, завдякизбереженню інформації, що надходить як з короткочасної, так і з довгостроковоїпам'яті. 3. ВИДИ ПАМ'ЯТІ
Розрізняють дваосновних види пам'яті: генетичну (спадкоємну) і прижиттєву. Спадкоємна пам'ятьзберігає інформацію, що визначає не тільки анатомічну і фізіологічну побудовуорганізму в процесі розвитку, але й уроджені форми видового поводження(інстинкти).
Інформація, щозберігається в закодованому виді в молекулах дезоксирибонуклеїнової кислоти(ДНК), захищена досить надійно від ушкодження спеціальними механізмами і меншзалежить від умов життєдіяльності організму в порівнянні з прижиттєвоюпам'яттю.
Прижиттєвапам'ять — це сховище інформації, отриманої з моменту народження до смерті.Виділяють наступні її види: імпринтінг (фіксування), а також рухову, емоційну,образну і символічну пам'ять.
Імпринтінг — видпам'яті, що спостерігається тільки в ранній період розвитку, відразу післянародження. Імпринтінг полягає в одномоментному установленні дуже стійкогоспецифічного зв'язку людини чи тварини з конкретним об'єктом зовнішньогосередовища. Цей зв'язок зберігається тривалий час, що розглядається як прикладнавчання і довгострокового запам'ятовування з одного пред'явлення.[3]
Спочатку явищаімпринтінга виявлені й описані в птахів у виді реакцій проходження пташеняти запершим об'єктом, що рухається, показаним йому в перші годинник після вилупленняз яйця. Очевидно така реакція має глибокий біологічний зміст, тому що не дозволяєвідстати від матері і в остаточному підсумку допомагає вижити. Виявлено, що вперші друга година після впливу стимулу, що викликає імпринтінг, у мозкукурчати підсилюється синтез білка. Якщо одне око попередньо закривали, тошвидкість білкового синтезу була вище в тій половині мозку, де відбувавсяпроцес фіксування.
Припускають, щоміцність інформаційного “сліду» при імпринтінгу зв'язана зіструктурними білковими перебудовами синапсів нейронів, що зближає його зіспадкоємною пам'яттю. Можливо, що подібні видозміни є і фізичною основоюпростих форм навчання в цілому. В експериментах з інкубаторськими каченятамипоказано, що головним у імпринтінге була не новизна подразника, а йогопершість. Виявлено критичні інтервали часу, після яких фіксування слабшає і цілкомзникає. Ці періоди часу були різні для швидко і повільно розвиваються тварин.Якщо в птахів імпринтінг максимально виявлявся до 12-му години після вилупленняз яйця, то в мавп — на 20-40-й день життя.
Вважається, що влюдини імпринтінг спостерігається до 6-місячного віку (Понугаєва А.Г., 1973),однак є підстави думати, що цей період у дитини набагато триваліше.Узагальнивши ряд досліджень, англійський психіатр Боулбі (Bowlby G., 1961)думає, що штучне відчуження дітей від матері як від людини теплого, ласкавого йуважного небезпечно принаймні до трьох років.
Трьох місяців«позбавлення любові» (емоційна депривація) у цьому тимчасовомуінтервалі досить, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що у майбутньому вже неможна цілком усунути. Боублі вважає, що будь-яка депривація (стан недостатньогозадоволення якої-небудь важливої психологічної потреби) у раннім дитинствіторкається насамперед етичний розвиток особистості і формування в дитинінормального почуття тривоги, що приводить до аномалій соціального поводження,посиленню агресивності.
Біологічний змістімпринтінга в людини складний і його розумінню багато в чому сприялиексперименти на мавпах, що моделюють деприваційні ситуації в людини. На початкусімдесятих років фотографія маленьких мавпочок, вирощених у повній ізоляції відродичів і довірливо притискаються до м'якої ганчіркової штучної матері, обійшлажурнали усього світу. Виявилося, що «плюшева» мама здатна вселяти вдитинчат мавпи набагато більше почуття безпеки і впевненості, чим сурогатнамама з дроту, хоча і дающая їм молоко. Порівнюючи штучних матерів з дійсними,дослідники прийшли до висновку, що дійсні матері, зрозуміло, краще: вони даютькрім молока і тепла ще щось, що в людини називалося б любов'ю.
Мавпи, вирощені візоляції, не уміли входити в контакт зі своїми нормальними ровесниками, у нихпорушувалося полове поводження, а самки не виявляли ніякої турботи про своїхдітей. На підставі цих фактів учені прийшли до висновку, що для нормальногостановлення основних форм взаємодії між дорослими мавпами необхідно з дитинствазабезпечити їм специфічний емоційний вплив, носієм якого на самих ранніхстадіях онтогенезу є мати (Harlow H.F., 1971). [1]
Рухова пам'ять —це пам'ять на рухи. Вона складає основу оволодіння руховими діями в будь-якомувиді діяльності людини. Досягаючи повного розвитку раніш інших форм, руховапам'ять у деяких людей залишається ведучої на все життя. Особливо великезначення вона має в артистів балету, а також у технічно складних видах спорту.При розучуванні вправ замічено, що легше запам'ятовується напрямок і амплітударухів і значно сутужніше — інтенсивність.
Емоційна пам'ять— це пам'ять на почуття. Вона визначає відтворення визначеного почуттєвогостану при повторному впливі тієї ситуації, у якій даний емоційний стан виникло.Почуттєва пам'ять мається вже в 6-місячної дитини і досягає свого розквіту до3-5 років. Механізми емоційної пам'яті лежать в основі первинного почуттядізнавання (знайоме, чуже), наших симпатій і антипатій, обережності. Емоційнапам'ять відрізняється також тим, що майже ніколи не супроводжується відношеннямдо ожилого почуттю як до спогаду раніше пережитого почуття. Довільневідтворення почуттів у цьому аспекті майже неможливо. Наприклад, людина,налякана в раннім дитинстві собакою, може і не усвідомлювати причин свогостраху при кожній зустрічі із собакою на вулиці.
Образна пам'ять —це пам'ять на образний матеріал. Розрізняють наступні її підвиди: зорова,слухова, дотикальна, нюхова і смакова. Найбільше чітко у всіх людей виявляєтьсязорова і слухова пам'ять, а розвиток інших підвидів (дотикальна, нюхова,смакова) зв'язано з розходженнями професійної діяльності, наприклад удегустаторів. Образна пам'ять звичайно яскравіше в дітей і підлітків. Удорослих людей ведуча пам'ять, як правило, не образна, а логічна. Можнатренувати образну пам'ять, якщо відтворювати думкою в розслабленому стані ззакритими очима перед сном різні задані картини.
Символічнапам'ять — це пам'ять на абстрактний, абстрактно-символічний матеріал. Вонапідрозділяється на словесну і логічну пам'ять. Словесна пам'ять в онтогенезіформується слідом за образною пам'яттю і досягає свого розквіту до 10-13 років.Від образної пам'яті вона відрізняється більшою точністю відтворення.Особливості логічної пам'яті виявляються в запам'ятовуванні тільки змістутексту, тобто відбувається переробка тексту в узагальнених поняттях. Логічнапам'ять самим тісним образом зв'язана з мисленням людини.
Варто помітити,що словесна пам'ять може сприяти трансформації зорового образа. В експериментібуло показано, що зоровий образ у свідків того самого події може сильноваріюватися в залежності від вибору слів експериментатора при формулюванніпитання про те, що бачили свідки. Висновок з цього ясний: правильний вибір слівпри формулюванні питань важливий для точності відповіді. При словесномувідтворенні чи розповіді ряду слів також можуть виникати перекручування.Наприклад, деталь, що привернула увагу при читанні розповіді, має тенденціюпересуватися до його початку. Сама чи розповідь яка-небудь фраза звичайно точнішевідтворюється з країв — краще пригадується початок і кінець.[9]4. ПОРУШЕННЯ ПАМ'ЯТІ
З ранньогодитячого віку здатності запам'ятовування поступово удосконалюються (спочаткуобразна, а потім символічна пам'ять), досягаючи свого оптимального розвитку до20-25 років. На цьому рівні пам'ять зберігається до 40-45 років, після чогопоступово погіршується, особливо механічне запам'ятовування нового матеріалу. Улітньому і старечому віці помітно страждає запам'ятовування нового і поточнихподій, але добре зберігається здатність відтворення вражень дитинства — законзворотного ходу пам'яті Рібо (Th. Ribot, 1881). Мнестичні функції коливаються увизначених межах і під впливом різних факторів повсякденного життя — стомлення,недосипання, емоцій. [10]
Призахворюваннях, особливо у випадку поразки центральної нервової системи, можназустрітися з різними порушеннями пам'яті. Розлади пам'яті можуть стосуватися якусіх її окремих компонентів, так і її динаміки. В останньому випадку виявляється,що хворі те докладно, у деталях відтворюють зміст складної розповіді, байки, тераптом не в змозі передати зовсім легкий сюжет (мнемічна діяльність носитьпереривчастий характер). У самому загальному виді серед порушень пам'яті можнавиділити три основні групи: гіпермнезії, гіпомнезії і парамнезії.
Гіпермнезія(посилення, загострення пам'яті) виявляється посиленням спогадів про минулежиття чи поліпшенням запам'ятовування поточних подій. При захворюванняхгіпермнезія частіше зустрічається як тимчасове явище при пропасних станах,порушенні на тлі патологічного підвищення настрою (манії) і відрізняєтьсяфрагментарністю і нестійкістю. Лише при гіпоманіакальних станах (легка формаманії) посилення спогадів і запам'ятовування більш стійко. Гіпермнезія зустрічаєтьсяіноді і при слабоумстві; так, один імбецил пам'ятав дати поховань усіх померлихпротягом 35 років у селі, де він жив (Гуревич М.О., Серейський М.Я., 1928).Гіпомнезія, чи дисмнезія, — ослаблення мнестичних функцій аж до повної їхньоївтрати. Може бути загальної (стосуються запам'ятовування і відтворення) ічасткової (не може щось згадати в даний чи момент порушене тількизапам'ятовування). Повна втрата здатності зберігати і відтворювати ранішепридбані знання називається амнезією.
Якщо амнезіязв'язана з переважним порушенням здібностей до запам'ятовування, то неїназивають фіксаційоною амнезією. У зв'язку з цим чи слабшає втрачається пам'ятьпро поточні, недавніх подіях, але зберігається здатність повного відтворенняпридбаного раніше досвіду. Такі розлади пам'яті дуже характерні для такназиваного корсаковського синдрому, що описаний відомим вітчизняним психіатромС.С. Корсаковим при виражених алкогольних інтоксикаціях. Різновидомфіксаційоної амнезії є перфораційна амнезія, коли не фіксуються тільки якісьчастини інформації. Зокрема, при палімпсестах виникає втрата здатностізапам'ятовувати і відповідно потім відтворювати деякі деталі, епізоди іподробиці, що відносяться до періоду інтоксикації (наприклад, при алкогольномусп'янінні).
Амнезія може бутизв'язана з утрудненнями у відтворенні і пригадуванні окремих чи подій усіхподій якогось минулого відрізка часу — часткова (лакунарна) чи повнарепродукційна амнезія. Особливо різке явище забування деяких подій життявиявляється при аффектогенних (кататимних) амнезіях, коли хворий амнезуєвизначене і дуже важке переживання. Вони виникають по механізму витисненняафективно насичених індивідуально неприємних і неприйнятних особистістю враженьі подій, а також усіх подій (навіть індиферентних), що збіглися в часі ізсильним потрясінням.
При істеричнихамнезіях, на відміну від аффектогенних, спогад про обстановку, індиферентніподії, що збіглися з амнезируємимі в часі, зберігається. Своєрідний варіантістеричної амнезії — фантастична псевдологія, де витісняються з пам'яті незадовольняючого хворого факти його біографії чи соціального стану. З цимсполучається схильність до переоцінки власної особистості, егоїзм іегоцентризм. Пробіли пам'яті в таких хворих нерідко заміщаються вигаданимиподіями — істеричними фантазмами. Вони цікаві по фабулі, інтригуючі іпідкреслюють значимість особистості хворого. На відміну від патологічноїоблудності хворі переконані в їхній істинності.
До прогресуючогоамнезії відносять ті її варіанти, де різко втрачається здатність до запам'ятовуванняі неухильно наростає спустошення пам'яті за законом Рібо. Хід цього процесу йдев порядку, зворотному формуванню пам'яті. Спочатку в хворого з'являєтьсябезпам'ятність, фіксаційна гіпомнезія, ступінь виразності якої поступовонаростає. Потім процес починає поширюватися на пам'ять про минуле, захоплюючиспочатку близький період, а потім усе більш і більш віддалені. У першу чергупорушується «пам'ять часу» при збереженні «пам'яті змісту».При цьому хворі пам'ятають окремі події і факти свого життя, але утрудняютьсялокалізувати їх у часі і послідовності. У наступному тьмяніє і «пам'ятьзмісту, фактів», але ще довгостроково зберігається «пам'ять емоційнихі морально-етичних реакцій». У саму останню чергу при прогресуючій амнезіїзникає «пам'ять найпростіших навичок» — праксис, що супроводжуєтьсяформуванням апраксії.
При ретардованій(запізнілої) амнезії події забуваються не відразу, а через лише якийсь часпісля хворобливого стану. Спочатку хворий може розповісти навколишнім проколишні в нього хворобливих переживаннях, але через короткий час він їх цілкомзабуває. При деяких осередкових органічних поразках головного мозкуспостерігається амнестична афазія, що полягає тільки в забуванні хворим назвпоказуваних предметів.
У клініці окремовиділяють ретроградну й антероградну амнезії. При першій з них хворі переважнозабувають події періоду, що передував втраті чи потьмаренню свідомості. Придругий — відсутні спогаду на якийсь період після виходу зі стану потьмареноїсвідомості. Якщо випадання спогадів обмежується тільки подіями гострого періодухвороби (періоду порушеної свідомості), то таку амнезію називають конградноюамнезією. При сполученні всіх представлених варіантів амнезію називаютьантероретроградною.
Парамнезія —перекручення, обмани пам'яті (помилкові спогади), що виникають у результатіпорушення розподілу подій, що пригадуються, у часі і просторі, перекручуванняраніше пережитих подій, заповнення пробілів пам'яті домислами і фантазіями,відчуження згадуємих переживань від власного життєвого досвіду й інші.
Найбільше часто зпарамнезій зустрічаються псевдоремінісценції ("ілюзії пам'яті",помилкові спогади), при яких наявні пробіли пам'яті хворий як би заповнюєподіями більш віддаленого минулого. Наприклад, хворий затверджує, що він тількищо повернувся з прогулянки, хоча він навіть не виходив з палати.Псевдоремінісценції звичайно стабільні по змісту, повторно розповідаютьсяхворими, мають повсякденний зміст. Їхнім різновидом є екмнезії — зрушенняситуації в минуле («життя в минулому»), коли такому переносу зминулого піддаються не окремі події і факти, цілі значні періоди життя хворого.
При ехомнезіях(редуплікуюча парамнезія Піка) обман пам'яті полягає в тім, що яка-небудь подіяв спогадах з'являється подвоєним, потроєним. Поточні події проектуютьсяодночасно й у сьогодення (адекватно), і в минуле. Хворий при цьому переконаний,що ця подія в нього вже було раніше. Від псевдоремінісценцій вони відрізняютьсятим, що не носять характеру, що заміщає, при провалах пам'яті, а від симптому«уже баченого» тим, що дійсна подія переживається не цілкомідентичним, а лише тільки подібним з минулим. Ехомнезії можуть указувати напоразку тім'яно-скроневих областей мозку.
При галюцинаторних спогадах Кальбаума яке-небудь галюцинаторнепереживання фіксується пам'яттю як реальна подія і проектується в минуле, де вреальності його зовсім не було. При псевдогалюцинаторних псевдоспогадахКандинського створений уявою факт відразу стає змістом слуховой чи зоровоїгалюцинації, а в пам'яті він стає спогадом про реальну подію, що нібито були вминулому житті хворого. Подібні розлади пам'яті іноді зустрічаються в структурігалюцинаторно-параноїдних психозів.
У ряді випадківзміст помилкового спогаду носить фантастичний характер, і хворі описують події,яких явно в їхньому житті не було. Такі парамнезії називаються конфабуляціями(«галюцинації пам'яті», «вимисли пам'яті», «маренняуяви»). Вони звичайно носять яскравий, образний характер з патологічноюпереконаністю в їхній істинності.
Псевдоремінісценціїі конфабуляції найбільш характерні для захворювань, де губиться здатність дозапам'ятовування, — корсаковський психоз, старече слабоумство, прогресивнийпараліч.
Відтворенняякої-небудь події без його дізнавання називається криптомнезією і може лежати воснові неусвідомлюваного плагіату, коли який-небудь визначений факт (відкриттячи технічний винахід), кимсь установлений раніше, хворий привласнює собі.Можливо і зворотне — відчуження фактів власного життя, і вони не дізнаються яксвої. При цьому реальна подія з життя хворого сприймається їм як мало місце нез ним, а з кимсь іншим, і про це він від когось чув, прочитав чи бачив у кіно.Криптомнезії зустрічаються при деяких органічних захворюваннях мозку, особливопри поразці тім'яно-скроневих його відділів. [5]5. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ'ЯТІ
У сучаснійпсихології всі окремі досвіди з пам'яттю людини зводяться, в основному, дотого, що випробуваний тим чи іншому способу засвоює матеріал, а потім, спустядеяка кількість часу, його відтворює, довідається засвоєне. У кожнім з такихдосвідів експериментатор має справу з трьома основними перемінними:
1. діяльністю чизасвоєння завчання;
2. інтервалом міжзасвоєнням і відтворенням;
3. діяльністювідтворення.
Матеріал можепред'являтися випробуваним візуально чи на слух. Крім цього є й інші способи:зорово-слухо-моторный, моторно-зорово-моторний, зорово-слуховой.
Мимовільнезапам'ятовування являє собою процес запам'ятовування, що протікає на тлідіяльності, спрямованої на рішення немнемічних задач [10]. Мимовільнезапам'ятовування – це продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це невипадковий, а закономірний процес, детермінирований особливостями діяльностісуб'єкта.
Для вивченняособливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик.Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільномузапам'ятовуванні пропонував випробуваним пари фраз, на яких вони повинні булививодити визначені орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ціправила. Наступного дня випробуваним пропонувалося відтворити ті фрази, якимивони оперували напередодні. Досвіди показали, що власні фрази запам'ятовувалисянабагато продуктивніше запропонованих експериментатором.
Методика И.П.Зинченко [10] спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності напродуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методикукласифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задачпредмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктомдіяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досвіді і складаннячислового ряду в другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служилифоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали якфоновий подразник) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробуванихякої-небудь активності стосовно цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише уформі випадкових орієнтованих реакцій.
Опишемо трохинайбільш відомих методик дослідження мимовільного запам'ятовування.
Методика«Класифікація зображень предметів».
Експериментальнийматеріал – 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметівлегко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, накожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.
Перед початкомдослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваютьсялистом папера. Учасникам у дослідженні видається інструкція наступного типу, уякій говориться про те, що буде проводиться досвід на уміння класифікуватипредмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щобраскласифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи напочатку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується попам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені накартках, а потім числа.
На підставіаналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільногозапам'ятовування.
Короткочаснапам'ять являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженнямматеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайнимвідтворенням. Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватисярізні методики.
«МетодДжекобса». Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступнуроботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одномуразі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитаннякожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколіелементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах.Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користавсядля запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків прообсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, атакож на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.
Ще одна методикавизначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов(«Визначення індексу короткочасної пам'яті»). У першій частинізапропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другійчастині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваномупред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати врозумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуванийповинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідівпідраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.
Методика«Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутньогоелемента». Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, щовикористовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковомупорядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементівряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовуванняможуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту роблятьсявисновки про обсяг короткочасної пам'яті.
Для дослідженняпроцесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: методутримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, методантиципації.
Так, приміром,при проведенні методу завчання, випробуваному пропонують завчити ряд елементів(склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їхнього безпомилковоговідтворення в будь-якому порядку. Для цей ряд об'єктів пред'являють кількаразів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилковогоповторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваномуповторно відтворити графік об'єктів через визначені проміжки часу можнапобудувати графік забування. Таким чином, метод завчання дозволяєекспериментатору просліджувати динаміку процесів запам'ятовування і забуванняматеріалу різного обсягу і змісту.
Приведемо прикладметодики «Дослідження процесу завчання». Як експериментальнийматеріал тут виступають не зв'язані за змістом слова. Матеріал представляєтьсяслуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою йогозавчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожногопред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 секундпісля закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком"+"; якщо випробуваний називає слово, якого раніше не було, те вонозаписується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного завчаннявсього ряду.
Після закінченнядосвіду експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного промнемічні прийоми, що він використовував з метою запам'ятовування. У висновкупідраховується загальна кількість правильна відтворених слів при кожнімповторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підводяться висновкипро процес запам'ятовування.
Факторів, щовпливають на збереження матеріалу в пам'яті, небагато. Експериментальногодослідження вимагають такі фактори, як рід проміжної діяльності між завчанням івідтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням івідтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання і т.п.Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називаєтьсяпогіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням івідтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним,якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенної, тобтоподібної з первісним завчанням. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, у першучергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося більш докладнона декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування йінтерференції мнемічних слідів.
Перша методикамістить у собі три досвіди, що будуються за однаковою схемою і відрізняютьсядруг від друга тільки характером пропонованого для запам'ятовування матеріалу:у першому досвіді пред'являються зв'язані між собою слова, у другому – незв'язані, у третьому – безглузді склади. Випробуваному в кожнім досвідіпослідовно на слух пред'являють три ряди з 4, 6 і 8 елементів із пропозицієювідтворити в тім же порядку. Випробуваний повинний відтворити елементи 4 рази:перший раз безпосередньо після пред'явлення, друг раз після паузи в 15 с.,третій раз після перемножування в розумі двох двозначних чисел (гетерогенневідволікання), четвертий раз – після гомогенного відволікання –запам'ятовування ряду інших об'єктів (наприклад, ряду слів, складів і ін.).Відтворені елементи експериментатор фіксує в протоколі. Після кожного досвідуфіксуються дані словесного звіту випробуваного і спостереженняекспериментатора. Після проведення досвіду, за допомогою формули,підраховується коефіцієнт ретроактивного гальмування. По кожнім досвідіекспериментатор аналізує вплив пауз і відволікань на продуктивність відтворенняі характер його помилок. При порівнянні результатів, отриманих у всіх трьохдосвідах, оцінюються розходження у відтворенні зв'язаних і незв'язаних слів, атакож безглуздих складів. Також зіставляється вплив пауз і відволікань навідтворення матеріалу різного ступеня свідомості.
Наступна методиканалежить Ф.Д. Горбову [10]. Її метою є виявлення минущих порушень оперативноїпам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному наекрані дисплея послідовно згодом експозиції 2 із пред'являють цифри, передякими коштує знак чи додавання вирахування. Задача випробуваного складати (чивіднімати в залежності від знака, що коштує,) пред'явлене число з останнімотриманим результатом. Сума (чи різниця) у всіх випадках не перевищує 9.отриманий результат у кожній пробі випробуваний указує за допомогою миші нацифровому табло з 10 цифр – від 0 до 9. У ході експерименту, зненацька длявипробуваного, перед пред'явленням чергової цифри з'являється яскравий спалах,що повинний викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічного сліду). Удосвіді 50 представлень, з яких у випадковому порядку вибираються 10, якимпередує яскравий спалах. У процесі обробки результатів виявляються можливіпомилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникаючі за рахунокстирання останнього результату і заміни його передостаннім.
ВИСНОВКИ
Пам'ятьрозглядалася й аналізувалася в рамках різних напрямків і в рамках різнихнаукових теорій. Серед основних можна відзначити асоціативний підхід, підхідсоціальна, генетичний і безліч інших. Без сумніву в рамках кожної теорії булабезліч практичних і без сумніву коштовних наробітків. Багато хто з відомих психологіврозглядали проблеми пам'яті. Родоначальником експериментальних дослідженьпам'яті вважається німецький психолог Герман Еббингауз. Можна також відзначитиімена А. Бергсона, П. Жані, Ф. Баттлета, радянських учених П.П. Блонського,Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, що внесли значний вклад у розвиток теорії іпрактичних досліджень пам'яті. Варто згадати й імена П.І. Зінченко, А.А.Смирнова, А.Р. Лурія й ін. Цікавий матеріал у проблему механізмів забуваннявніс найвідоміший психолог З. Фрейд. У сучасній психології пам'ять розуміється як форма психічноговідображення дійсності, дія якої полягає в закріпленні, збереженні і наступномувідтворенні людиною свого досвіду. Пам'ять характеризується на основі своїхосновних процесів: запам'ятовування, збереження, відтворення і забуванняінформації. В основі класифікації її видів лежать характер психічної активностіособистості, характер цілей діяльності, а також час закріплення і збереженняматеріалу. Ґрунтуючись на цих критеріях учені виділяють такі види пам'яті, якрухова й образна, довільна і мимовільна, короткочасна, довгострокова,оперативна й ін.Усі види пам'ятіпіддаються науковому аналізу і дослідженню. Для дослідження пам'ятізастосовується ряд методик, що спрямовані на дослідження процесівзапам'ятовування, факторів збереження, причин забування інформації і можливостіїї відтворення. Сучасні методи дослідженняпам'яті людини аналізують і вивчають пам'ять особистості на кожнім з основнихпроцесів – на етапі засвоєння, збереження і відтворення інформації. Длядослідження різних типів пам'яті і різних її процесів використовуються різніметодики.
Так, длядослідження мимовільного запам'ятовування й умов його продуктивності може бутивикористана методика, запропонована І.П. Зінченко. Вона спрямована на вивченнявпливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Методика«Класифікація зображень предметів» допоможе виявити умовипродуктивності мимовільного запам'ятовування.
«МетодДжекобса» спрямований на дослідження обсягу короткочасної пам'ятіособистості. На основі цієї методики побудовані й інші методи дослідженнякороткочасної пам'яті особистості, наприклад, методика Л.С. Мучника і А.А.Смирнова («Визначення індексу короткочасної пам'яті») і методика«Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутньогоелемента». Для дослідження динаміки процесів завчання використовуються восновному класичні методики, такі як, наприклад, метод утримання членів ряду,метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації й ін. Ще одинважливим напрямок дослідження пам'яті особистості є дослідження факторів, щовпливають на збереження матеріалу в пам'яті. Таких факторів існує безліч – рідпроміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація вінтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступіньпервісного завчання й ін. Для їхнього дослідження використовуються різніметодики, наприклад, методика Ф.Д. Горбова, що спрямована на виявлення минущихпорушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативноюдіяльністю. В останні роки в дослідженнях пам'яті почали застосовувати зовсімнове інструментальне оснащення експериментів. Для забезпеченняекспериментального матеріалу, широкого варіювання тимчасових режимів, а такождля реєстрації різних параметрів відповідної реакції випробуваних з необхідноюточністю використовуються комп'ютерні технології. Використання комп'ютерів у дослідженняхпам'яті значно розширює можливості експериментатора, а результати проведенихдосвідів робить більш точними.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1.  Блонский П.П.Память и мышление. // Избранные психологические произведения. — М., 1964.
2.  Грановская Р.М.Восприятие и модели памяти. – Л., 1974.
3.  Джеймс У.Психология. – М., 1991.
4.  Зинченко П.И.Непроизвольное запоминание. — М., 1981.
5.  Ильина М.К.Психология памяти. – Новосибирск, 2000.
6.  Клацки Р. Памятьчеловека: структура и процессы. – М., 1978.
7.  ЛурияА.Р. Маленькая книжка о большой памяти. – М.: Издательство московскогоуниверситета, 1968. – 88 с.
8.  ЛяудисВ.Я. Память в процессе развития. – М.: Издательство московского университета,1976. – 253 с.
9.  Общая психология.Учебн. пособие для пед. ин-тов. Под ред. проф. А.В. Петровского — М.:«Просвещение», 1970.- 432с.
10.      Практикумпо общей, екпериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова,С.А. Маничева. – СПб.: Питер, 2000. – 560 с.
11.      Психологияпамяти / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: «ЧеРо»,2002. – 816 с.
12.      Психология. / Подредакцией А.А. Крылова. – М.: «Проспект», 2000. – 584с.
13.      Репкин В.В.,Ячина А.С. Произвольное запоминание, как необходимое условие самостоятельногоусвоения учебного материала. – Харьков, 1985.
14.      Хрестоматия попсихологии / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – 447 с.