ЗМIСТ
Вступ
РОЗДIЛ I. ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГIЯ
1.1 Походженнягештальтпсихологii
1.2 Значеннягештальтпсихологii
РОЗДIЛ II.ФIЛОСОФIЯНОВОГО ЧАСУ
2.1 Значенняфiлософii нового часу
2.2ФiлософiяГ.Лейбнiца, Монтеска, Вольтер Франсуа Марі Аруе
2.3 ФiлософiяД.Дiдро
2.4 ФiлософiяГолбаха
ВИСНОВОК
Вкоритсаналiтература
Вступ
Гештальтпсихологія (Gestalt — цілісна форма, структура розвинуласявнаслідок протесту проти бихевиоризма і що існували раніше психологічнихнапрямів. Якщо вдасться зрозуміти суть гештальтпсихології, то ми наблизимося ідо розуміння когнітивної психології, так зробимо ж крок вперед і спробуєморозібратися, що це за напрям і до чого воно привело.
Слово гештальт означає «форма», «структура»,«цілісна конфігурація», тобто організоване ціле, властивостей якогоне можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увагаприділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, щоякість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять вціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісніособливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання ціліснеі його неможливо просто розділити на складові частини
Гештальтпсихологами булипроведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В.Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішностізапам'ятовування від структури матеріалу.
У передвоєнні роки минулогостоліття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдинусхему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще маютьвплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології.
Філософія Нового Часуісторичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способувиробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI — XVII ст., становленняекспериментального природознавства.
Вона утверджувала своїзасадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою,релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження.Найсуттєвішою особливістю філософії Нового годині була орієнтація наприродознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, вякому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства,утвердження людської гідності, свободи і щастя.
Обґрунтування методологіїнаукового пізнання філософи Нового годині шукають у загальнофілософських(метафізичних) засідках осмислення буття. На цій основі розробляється ще однаважлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового годині — субстанціяяк сутність буття. Якщо Б. Паскаль, обгрунтовуючи засадні принципи своєїметодології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття,то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буттявзагалі, зафіксованій у категорії субстанції. Субстанція — це істинне, суттєве,самодостатнє, самопричинне буття, яку породжує усю багатоманітність світу.
Субстанцію як Єдине, якарозумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного іприродного, філософи Нового годині намагаються переосмислити та конкретизуватичерез призму нових досягнень наукового пізнання. Одним з перших таку спробузробив Р. Декарт, троянд' єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу,матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність тамислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, уся якіснабагатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічнихвідношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійнасубстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити неможе, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, маєіснувати і відповідна субстанція. У підході до проблеми субстанції філософія Декартамає дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики як вчення проматеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології як вчення продуховну мислячу субстанцію. Зв'язуючою оленицею між цими двома незалежнимисамостійними субстанціями є Бог, який вносити у природу рух і забезпечуєінваріантність усіх її законів.
РОЗДIЛ I. ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГIЯ
1.1 Походження гештальтпсихологiї
Слово гештальт означає «форма», «структура»,«цілісна конфігурація», тобто організоване ціле, властивостей якогоне можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увагаприділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, щоякість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять вціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісніособливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання ціліснеі його неможливо просто розділити на складові частини Як нам вже відомо,бихевиористи ставили поведінку основною задачею, згідно з гештальтпсихологии,поведінка — щось більше, ніж зв'язка рефлексів. Воно цілісне і, отже, ціліснийпідхід до психіки протиставлявся гештальтпсихологами дробовій усіх іншихнапрямів.
Зародившись одночасно з бихевиоризмом, гештальтпсихология спочаткузаймалася дослідженням відчуттів, образний же аспект психічного життя,незважаючи на усі зусилля, вислизав з рук, і це відбувалося тому, що не булотеорії, яка могла якось пояснити отримані експериментальні дані.Гештальтпсихология сформувалася під час панування ідеалістичної філософії, що,природно, відбилося на її спрямованості.[1,25].
Слово гештальт означає«форма», «структура», «цілісна конфігурація»,тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті звластивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілогоі частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворенняне зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не можебути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів,тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просторозділити на складові частини.
Я думаю, можна вважатиодним з «каменів фундаменту» школи гештальтпсихологии німецькогофілософа-ідеаліста Ф. Брентано. Він розвинув вчення про предметність свідомостіяк родову ознаку психічних феноменів, і став засновником цілої плеяди майбутніхосновоположників гештальта. Його учень К. Штумпф був прибічником феноменологіїі передбачив основні ідеї гештальтпсихологии, і Г. Мюллер, який займавсяекспериментальною психологією, психофізикою і пам'яттю.
Вони у свою чергу мали учняЭ. Гуссерля, з Геттингенського університету, що є автором ідеї, згідно якоїлогіка має бути перетворена на феноменологію, мета якої розкрити фундаментальніфеномени і ідеальні закони пізнання, а феноменологія повинна абстрагуватися відусього, пов'язаної з існуванням людини, і вивчати «чисті» суті. Дляцього інтроспективний (від латів. introspecto — дивлюся всередину, самоспостереження)метод не годився, виникла необхідність його перетворення, в результаті з'явивсяфеноменологічний метод.
На цій базі виникла школагештальтпсихологии, представниками якої сталі М. Вертхеймер, В. Келлер і К.Коффка, що заснували в 1921 р. журнал «Психологічні дослідження», Д.Катц і Е. Рубин і багато інших учених.[2,17].
Гештальтпсихологами булипроведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В.Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішностізапам'ятовування від структури матеріалу.
У передвоєнні роки минулогостоліття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдинусхему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще маютьвплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології.
З робіт одного зпредставників гештальтпсихологии Д. Катца «Побудова світу кольорів» і«Побудова світу свідомих сприйнять» ясна, що зоровий і дотиковийдосвід набагато повніший, ніж його зображення в психологічних схемах, щообмежуються простими поняттями, тобто образ треба вивчати як самостійнийфеномен, а не як ефект стимулу.
Основною властивістю образує його постійність за умов сприйняття, що змінюються. Чуттєвий образзалишається постійним при зміні умов, але постійність руйнується, якщо об'єктсприймається не в цілісному зоровому полі, а ізольовано від н
Данський психолог Е. Рубинвивчав феномен «фігури і фону», що говорить про цілісність сприйняттяі помилковості уявлення про нього як мозаїці відчуттів. Так, наприклад, наплоскому малюнку фігура сприймається як замкнуте, виступаюче вперед ціле,відокремлене від фону контуром, тоді як фон здається тим, що знаходяться ззаду.
По-різному сприймаються«подвійні зображення», де малюнок здається то вазою, то, двомапрофілями. Це явище назвали персептивной реструктуризацією, тобтореструктуризацією сприйняття. Згідно теорії гештальта, ми сприймаємо предмет якзв'язне ціле. Допустимо, випробовуваний описує своє сприйняття якого-небудьявища, а психологи вже розробляють гештальт-принципи, а саме: принциписхожості, близькості, оптимального продовження і замикання. Фігура і фон,константна — це, насправді, основні феномени в області чуттєвого пізнання.Гештальтисти відкрили в експериментах феномени, але треба було ще і пояснити
Школа гештальтпсихологиипочала свій родовід від головного експерименту Вертхеймера, так званого,фи-феномена. Він за допомогою спеціальних приладів (стробоскопа ітахиостоскопа) експонував з різною швидкістю один за іншим два подразники (двіпрямі лінії). При досить великому інтервалі, випробовуваний сприймав їхпослідовно. При дуже короткому інтервалі лінії сприймалися одночасно, а приоптимальному інтервалі (близько 60 мілісекунд) виникало сприйняття руху, тобтооко бачило переміщення лінії управо або вліво, а не дві лінії, дані послідовноабо одночасно. Коли ж часовий інтервал перевищував оптимальний, випробовуванийпочинав сприймати чистий рух, тобто усвідомлювати, що рух відбувається, але безпереміщення самої лінії. Це і був, так званий, фи-феномен. Було проведенобагато подібних дослідів і завжди з'являвся фи-феномен, причому не як з'єднанняокремих сенсорних елементів, а як «динамічне ціле». Це такожспростовувало існуючу концепцію про складання відчуттів в цілісну картину.
Робота Келлера«Фізичні гештальти у спокої і стаціонарному стані» пояснювалапсихологічний спосіб за типом фізико-математичного. Він вважав, що посередникомміж фізичним полем і цілісним сприйняттям повинна стати нова фізіологіяцілісних і динамічних структур — гештальтов. Келлер представив уявну фізіологіюмозку у фізико-хімічному виді.
Гештальтпсихологи вважали,що принцип ізоморфізму (елементи і стосунки в одній системі взаємно однозначновідповідають елементам і стосункам в іншій) допоможе розв'язати психофізичнупроблему, при цьому зберігши за свідомістю самостійність і відповідністьматеріальним структурам.
Ізоморфізм не вирішувавголовні питання психології і наслідував ідеалістичну традицію. Психічні іфізичні явища представлялися ними за типом паралельності, а не причиннимзв'язком. Гештальтисти вважали, що, спираючись на особливі закони гештальта,психологія перетвориться на точну науку типу фізики.[3,86].
Келлер, тлумачивши інтелектяк поведінку, провів свої знамениті досліди над шимпанзе. Він створювавситуації, в яких мавпа для досягнення мети повинна була знайти обхідні шляхи.Сенс був в тому, яким способом вона вирішувала задачу, чи то це був сліпийпошук рішення шляхом проб і помилок, чи то мавпа досягала мети завдяки,раптовому «осяянню», розумінню ситуації.
Келлер висловився за другепояснення, це явище було назване инсайтом (инсайт — схоплювання, розуміння), щодає можливість підкреслити творчий характер мислення. Дійсно ця гіпотезарозкрила обмеженість методу проб і помилок, але вказівка на инсайт ніяк непояснювала механізм інтелекту.[4,29].
З'явилася новаекспериментальна практика вивчення чуттєвих образів в їх цілісності і динаміці(К. Дункер, Н. Майєр).
1.2 Значення гештальтпсихологии
У чому ж причина, щогештальтизм перестав відповідати новим науковим запитам? Швидше за все, основнапричина в тому, що психічні і фізичні явища в гештальтпсихологии розглядалисяза принципом паралельності, поза причинним зв'язком. Гештальтизм претендував назагальну теорію психології, але насправді його досягнення торкалися дослідженняоднієї із сторін психічного, на яку вказувала категорія образу. При поясненні жявищ, які не могли бути представлені в категорії образу, виникали величезнітруднощі.
Гештальтпсихология неповинна була роз'єднувати образ і дію, образ у гештальтистов виступав у виглядісуті особливого роду, підпорядкованої власним законам. Методологія, заснованана феноменологічній концепції свідомості, стала перешкодою для достовірнонаукового синтезу цих двох категорій.
Гештальтисти поставили підсумнів принцип асоціації в психології, але їх помилка була в тому, що вонирозірвали аналіз і синтез, тобто відірвали просте від складного. Деякігештальтпсихологи навіть заперечували взагалі відчуття як явище.
Але гештальтпсихологияпритягнула увагу до питань сприйняття, пам'яті і продуктивного, творчого мислення,вивчення якого і є основним завданням психології.
А благополучно забутий намималюк, що досить підріс? Що сталося з ним, поки ми намагалися розібратися втаких складних хитросплетіннях гештальтпсихологии? Спочатку він навчивсярозрізняти образи і виражати свої почуття, отримувати відчуття приємні інеприємні. Він ріс і розвивався, тепер уже в руслі гештальтпсихологии.
Він швидше і кращезапам'ятовував образи не в результаті асоціацій, а в результаті своїх поки щомаленьких розумових здібностей, «осяянь», тобто инсайт. Але доки йомубуло ще далеко до досконалості, багато часу пройде перш, ніж він навчитьсятворчому мисленню. На усе потрібний час і усвідомлена необхідність.
РОЗДIЛ II.ФIЛОСОФIЯ НОВОГО ЧАСУ
2.1 Значення філософії Нового часу
Обгрунтування методологіїнаукового пізнання філософи Нового годині Філософія Нового Часу історичнимипередумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва вЗахідній Європі, наукову революцію XVI — XVII ст., становлення експериментальногоприродознавства.
Вона утверджувала своїзасадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою,релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження.Найсуттєвішою особливістю філософії Нового годині була орієнтація наприродознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, вякому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства,утвердження людської гідності, свободи і щастя.
Шукають узагальнофілософських (метафізичних) засідках осмислення буття. На цій основірозробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософіїНового годині — субстанція як сутність буття. Якщо Б. Паскаль, обгрунтовуючизасадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядногоосмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципишукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстанції.Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, якупороджує усю багатоманітність світу.
Субстанцію як Єдине, якарозумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного іприродного, філософи Нового годині намагаються переосмислити та конкретизуватичерез призму нових досягнень наукового пізнання. Одним з перших таку спробузробив Р. Декарт, троянд' єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу,матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність тамислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, уся якіснабагатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічнихвідношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійнасубстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити неможе, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, маєіснувати і відповідна субстанція. У підході до проблеми субстанції філософіяДекарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики яквчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології яквчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою оленицею між цими двоманезалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносити у природу рух ізабезпечує інваріантність усіх її законів. [5,89-90].
Важливе місце посідаєвчення про субстанцію також у творчості Б. Спінози, яку має пантеїстичнийхарактер. Субстанція, на його думання, єдина, вона є Богом, що співпадає зПриродою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція — це єдністьБога і Природи, єдність природи, що творити, і природи створеної. Бог — цеуніверсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою.Природа є причиною самої собі (causa sui). Визначивши як основну властивістьсубстанції природи самопричинність (causa sui), Спіноза на цій основі виводитьусі інші її властивості: вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д.Субстанція єдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобтонеобхідні вияви, яких, на думання Спінози, безкінечна кількість, але мі знаємосамоочевидно два — протяжність і мислення. Крім атрибутів, субстанція має такожмодуси, які, на відміну від атрибутів, характеризуються не необхідністю, атільки можливістю існування. Тій чи інший модус субстанції може існувати, аможе і не існувати. Основними модусами субстанції, на його думання, є рух іспокій, які визначають багатоманітність світу.
Субстанцію та її атрибутиСпіноза називає природою, що творити, природою творчою, продуктивною, а модуси- природою створеною. Продуктивна природа є причиною окремих розмов, джереломбезкінечної дії і творчості, виражає єдність розмов, а створена — джереломбагатоманітності. Але і єдність, і багатоманітність є невід'ємнимихарактеристиками єдиної природи — субстанції, тотожної Богові.
У природі усе сувородетерміновано, усе підпорядковано необхідності внаслідок того, що єдина природає причиною самої собі. Спіноза переконаний, що випадковості не існує,схиляється до фаталізму, проте намагається подолати, пом'якшити останній своїмвченням про свободу. На його думання, необхідність не виключає свободи, а, навпаки,передбачає її. Колі б у природі панував хаос, і коли б людина як частинаприроди не підкорялась необхідності, вона не могла б пізнавати ні природу, нівласні вчинки. А не пізнаючи, не могла б керувати ними, була б рабом своїхвчинків та пристрастей. Завдяки ж пізнанню природи світу та своєї власноїприроди людина стає вільною, має свободу. Свободу Спіноза розуміє як дію лишеза необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні. Свободапротиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути якпримусовою, так і вільною. Природа в цілому як субстанція співрівна Богові, якпричина самої собі (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку маєсвободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, колинавчається підкоряти свої пристрасті розуму. А для цього необхідно пізнати своюприроду. Свобода збігається з пізнанням необхідного у своїй природі. Свобода — це пізнана необхідність.
2.2 Фiлософiя Г. Лейбнiца, Монтеска, Вольтер Франсуа Марі Аруе
Ще одну концепціюсубстанції розробляє відомий вчений-енциклопедист, один з найвідомішихфілософів Європи кінця XVII — качану XVIII ст. Готфрід Лейбніц (1646-1716) Своюплюралістичну концепцію субстанції він розкриває у працях: «Міркування прометафізику» (1686), «Нові досліди про людське розуміння» (1705),«Теодицея» (1710), «Монадологія» (1714).
Центром філософії Г.Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції — монадологія.Лейбніц наголошує, що субстанціймонад безкінечна кількість, сморід є носіямисили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницеюбуття, здатною до активної діяльності. Монада є духовною, оскільки матерія (уфілософії XVII ст.) — пасивна, не здатна до саморуху та активної діяльностіМонади вічні, сморід не виникають і не зникають природним шляхом, а єпородженням безперервних «випромінювань божества». Монади єіндивідуальними і неповторними, незалежними одна від одної, сморід не можутьвпливати на внутрішнє буття одна одної. Єдність та узгодженість монад є результатомпередбаченої Богом гармонії, яка перетворює кожну монаду в «живе дзеркалоВсесвіту. Всі монади об' єднані Всемудрим Творцем. Кожна монада є певним»світом у собі" і в тій же година відображає і містить у собі увесьсвітовий порядок. Єдине відношення, яку існує між монадами — це гармонія.Завдяки внутрішній активній діяльності кожна монада зберігає свою самобутність,індивідуальність у світі мінливих явищ, має власну якісну визначеність і в тійже година, завдяки наперед установленій гармонії, органічно поєднана зуніверсумом, має своє місце в ньому.
Лейбніц розрізняє три відіамонад, поклад від їхньої досконалості, запрограмованої Богом: 1) найнижчі, щохарактеризуються «перцепцією», тобто пасивною здатністю досприйняття; 2) монадидуші, умовах XVIII ст. географічний детермінізм Монтеск' єбув, незважаючи на усю свою обмеженість, значним досягненнямсоціальнофілософської думання на шляху вироблення альтернативних теологічнимпоглядів на розвиток суспільства. Визнання такої суттєвої умови матеріальногожиття суспільства, як географічне середовище, було важливим кроком вперед упорівнянні з апеляціями до абстрактної «Людської природи» філософівXVII ст. Монтеск' є, характеризуючи психологічні особливості людської природи,починає розглядати її як таку, що сформувалася під впливом умів життя людей упевному природному середовищі, а якоюсь мірою навіть характеру їхньої трудовоїдіяльності.[6,66-67].
Одним з найзначнішихдосягнень Монтеск' є була ідея співвідношення законів суспільного розвитку таприродного середовища, врахування кліматичних умів, характеру грунту, площі,способу життя народів, що визначають не тільки «дух законів», а йдержавне правління. Він розрізняє три відіа державного правління:республіканське, монархічне та деспотичне. Монтеск' є висуває плідну установку:зрозуміти суспільство як певну цілісність і відмовитись від поверхового поглядуна нього як на механічний агрегат індивідів та інститутів. Він характеризуєсоціальну цілісність через поняття «загального духу народів» якрезультату дії «багатьох розмов», що «управляють людьми»:клімату, релігії, законів, принципів правління, прикладів минулого, звичаїв,традицій і т.д. Центральним елементом «загального духу народів»Монтеск' є вважав специфічні «Людські пристрасті», що спонукають людейдіяти так, щоб суспільство та його структура мали стійке існування. Уреспубліці таким центром є доброчесність як діяльна любов до вітчизни тарівності; у монархії — честь, як вигідні для правителя забобони окремих осіб тасуспільних груп і станів; у деспотії — страх. Монтеск' є при цьому підкреслює,що республіки занепадають при послабленні в них доброчесності, монархії — честі, а деспотії — страху. Для шкірного способу правління шкідливим є такожзалучення до нього чужорідних принципів та спонукань до дії.
Отже, Монтеск' є поставившиі досліджував важливу проблему політичної значимості соціальнопсихологічних риснародів, проте роль цих рис ним занадто абсолютизувалась. Правда, цяабсолютизація зумовлена у Монтеск' є прагненням виявити об' єктивні детермінантипсихології різних народів та властивих для них «Способів правління».Ці детермінанти, на його думання, походять від географічного середовища, цеперш за усе клімат, грунт, рельєф місцевості і величина території. Перші двадетермінують спосіб правління через вплив на формування психології народів,решта ж через вплив на організацію діяльності людей. Незаперечною заслугоюМонтеск' є є також детальна розробка локківської ідеї поділу влад назаконодавчу, виконавчу та судову. Лише за умови такого поділу, на його думання,можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити ті, до чогоне зобів' язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.
Ще одну концепціюатеїстичної філософії просвітництва розробляє Вольтер ФрансуаМарі Аруе (1694-1779),головні ідеї якого викладені у працях: «Філософські листи» (1734),«Метафізичний трактат» (1734), «Роздуми про людину» (1737),«Філософський словник» (1764), «Філософія історії» (1765),«Досвід про звичаї та дух народів» (1769).
Матеріалістичний напрямокфілософії Просвітництва представлень насамперед французьким матеріалізмом XVIIIст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, гуманізму, наголошує напізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в суспільному житті,прогресу розуму, прогресу моральності, свободи і реалізації Царства Розуму тасамоутвердження людини.
Одним з визначних представниківцього напрямку був Жюль'єн Офре де Ламетрі (1709-1751), який оголосивматеріалізм єдино правильним філософським напрямком, ворожимо спіритуалізму(читай ідеалізму) та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: «Трактатпро душу» (1745), «Людинамашина» (1747), «АнтиСенека, абороздуми про щастя». Ламетрі намагається поєднати досягнення емпіризму тараціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилежнихметодологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається зчуттєвого сприймання, продовжується його подальшим досвідноекспериментальнимдослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даних. Ламетрівважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається надані чуттєвого досвіду та перевіряється ним.
Деремо кроком філософськихдосліджень Ламетрі було створення матеріалістичного вчення про душу людини. Віноголосив здатність відчувати одним з атрибутів матерії, її невід'ємноювластивістю. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок, протепідкреслює, що мозок необхідна, але не достатня передумова людської свідомості.Щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних проявах, необхідне виховання таспілкування з іншими людьми.[7,80].
Хоч одна з основних працьЛаметрі має назву «Людинамашина», однак він наголошує на суттєвійвідмінності людини від мехаінзмів. Людина, підкреслює він, — це, поперше,особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло; подрузі,це машина, яка сама собі заводити, органічно, шляхом надходження у дах«хілусу» — харчового соку, утвореного при перетравлюванні людськиморганізмом їжі. Ламетрі вислювлює думання про хімічний характер процесуперетворення «хілусу» в енергію, яка вже потім механічно оживляємускули і серце. Потретє, на відміну від годинникового механізму, який постійнофігурує у філософії Нового годині як образ ідеально відрегульованої самодіючоїмашини і з яким Ламетрі порівнює людське тіло, останнє продовжує функціонуватиі після серйозних пошкоджень, навіть після втрати деяких органів. Ламетрідеремо у філософії Нового годині будував свої філософські узагальнення проприроду не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних тачастково хімічних досліджень. Визначним досягненням Ламетрі було такожусвідомлення ним того, що походження людства неможливо пояснити лишебіологічними чинниками. Він висуває положення про необхідність суспільногожиття як умови формування людини та її свідомості. Ламетрі вважає, що людинівід народження притаманний «природний закон», суть якого полягає вумінні розрізняти добро і зло. Найважливішим виразом «природногозакону» моральності, на його думання, є почуття вдячності за добро тапочуття розкаяння за зло, вчинене у відповідь на добро.
2.3 Фiлософiя Д. Дiдро
Ще одним видатним філософомматеріалістом XVIII ст. був Дені Дідро (1713-1784), основні ідеї якоговикладені у працях: «Думання про тлумачення природи» (1754), трилогії" Розмова Д'Аламбера з Дідро", «СонД'Аламбера»,«Продовження розмови» (1769), «Філософські принципи відносноматерії та руху» (1770). Понад двадцять років Дідро присвятив праці над«Енциклопедією» (1751-1780), яка стала одним з величних культурнихзвершень того годині і відіграла значну роль у розробці та поширенніпросвітницького світогляду та згуртуванні просвітителів. У проспекті«Енциклопедії» Дідро проводити думання, що в історії людства,особливо починаючи з епохи Відродження, вже спостерігається певний прогрес упізнанні природи і що в майбутньому він стані ще значнішим, набуде неперервногохарактеру. При цьому він чітко розумів, що внаслідок безкінечності Всесвітувичерпне пізнання природи неможливе.
Природу як об' єкт пізнанняДідро уподібнює неосяжній книзі, в якій вчені послідовно один за однимпрочитують усе нові й нові сторінки, але ніхто ніколи не може розраховувати, щоколи-небудь зможе перегорнути її останню сторінку. Проте ніяких конкретних міжрозвитку людського пізнання Дідро не ставив, будучи переконаним у можливостірозгадати найскладніші «світові загадки». У теорії пізнання Дідропоєднує переваги як емпіризму, так і раціоналізму, підкреслюючи необхідністьнової раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням,визначаючи суть філософської методології як перевірку розуму розумом, контрольрозумом та експериментом чуттєвого пізнання, відображення чуттєвим досвідомприроди. На думання Дідро, по-справжньому адекватно тлумачити природу може лишемислитель, який органічно поєднає «раціональну» філософію з«експериментальною», що практично означало філософське осмисленняприродничо-наукового матеріалу.[8,134].
Важливим досягненням Дідробуло вчення про універсальну внутрішню активність матерії. Рух не зводиться нимлише до механічного переміщення у просторі, а розуміється як будь-яка зміна, якактивність взагалі. Рух, на його думання, є як в тілі, що переміщується, так ів тілі, яку перебуває в спокої.
Як і всі філософипросвітники, Дідро велику увагу приділяє критиці релігії. Аналізуючиособливості релігійної віри, він робить висновок, що вона не веде людину досправжніх істин, а підкоряє її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віруДідро порівнює з тугою пов'язкою на очах, яка робить людей сліпими, не здатнимиправильно визначити життєвий шлях до щастя, і тоді сморід потрапляють до руксвящеників, які спрямовують їх на тернисту стьобання страждань. Лише розум,підкреслює Дідро, є єдиним дороговказом людині в пошуках благодатної істини,яка має вище вираження у філософському знанні. Дідро висунув широкуантиклерикальну програму: усунення впливу церкви на уряд, секуляризація більшоїчастини церковного майна, знищення інституту чернецтва та контролю духівництванад системою освіти, що, на його думання, призведе до того, що релігія черездва-три століття зникне сама собою. Дідро був прибічником повної ліквідаціїрелігії і перетворення суспільства на атеїстичне. Проте атеїзм, на йогодумання, має базуватись на високих духовних цінностях, філософськійаргументованості та моральносоціальній відповідальності. Дідро вважав, щосоціальна справедливість, яка забезпечується законами «Просвітницькогоправління», є найважливішою об' єктивною передумовою для втіленняморальних почав у житті народів. Дідро переконаний, що законодавчоюридичнізаходь, спрямовані на забезпечення моральності громадян, необхідно органічнопоєднувати з системою морального виховання та просвіти, інтелектуальногорозвитку особистості, яка при осмисленні людських відносин була б здатноюзрозуміти, що для особистого щастя шкірного краще врешті -решт бути чесною ідобродійною людиною.
2.4 Фiлософiя Голбаха
гештальтпсихологiяновий час матеріаліст
Особливе місце в системіпоглядів просвітників-матеріалістів посідає творчість Поля Гольбаха — ПауляДітріха Тірі (1723-1789), відображена у працях: «Система природи»(1770), «Універсальна мораль, або Права людини, основані на природі»(1776), «Етократія, або Правління, основане на моралі» (1776).Головна праця П. Гольбаха «Система природи» була своєріднимколективним кредо французького матеріалізму, де з енциклопедичноюскрупульозністю подані основні принципи, методологічні засади та висновкиматеріалістичного осмислення дійсності у XVIII ст.
Гольбах підходить доосмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості якцентральної філософської проблеми Нового годині і виділяє два протилежнінапрямки — натуралістичний та спіритуалістичний. Він також конкретизує таобгрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лишематерія — вічна, безкінечна і самопричинна. У Гольбаха мі знаходимо одне зперших визначень матерії: матерія — це ті, що, діючи на наші органи чуття,викликає відчуття. Гольбах також наголошує на єдності матерії і руху. Рух єспособом існування матерії, який не зводиться до простого механічногопереміщення, а включає також фізикохімічні та біологічні зміни, що виявляютьсяв народженні, зростанні, розквіті, старінні та вмиранні живих істот. Гольбахрозрізняє зовнішній рух, що чуттєво сприймається як певна зміна у просторі тачасі, і внутрішній, прихований рух, залежний від притаманної тілам енергії,тобто від їх сутності, від комбінації, дії та протидії невидимих молекулматерії, з яких складаються тіла. Цей «молекулярний» рух вінрозглядає як процес, що відбувається постійно і неперервно і викликає якісніперетворення в тілах. Гольбах підкреслює, що в тілах діють внутрішні сили діїта протидії, які як єдність протилежностей стимулюють процес руху, тобто вінблизько підійшов до розуміння руху як саморуху. У відносному спокої тіл Гольбахвбачає результат взаємного врівноваження протилежно спрямованих сил. Віннамагається навіть в статичних взаємодіях виявити прояв внутрішньої активностіматерії.
Завдяки органічній єдностіматерії і руху Всесвіт, на думання Гольбаха, постає як неосяжний, безмежний танеперервний ланцюг причин та наслідків. Причина, з його точки зору, це тіло чиістота природи, що спонукає до руху інше тіло чи здійснює в ньому якісні зміни,а наслідок — це самі зміни, що здійснюються яким-небудь тілом в іншому за допомогоюруху. Основою закономірностей природи Гольбах вважає детермінізм, зведений нимдо причинно-наслідкових взаємозв’язків. Універсальну природну причинність вінрозумів як процес взаємодії між причиною та наслідком, відмежовуючись відоднобічного її трактування, яку визнавало активність лише за причиною. Проте ісам Гольбах не уникав однобічності в розумінні природи. На його думання, вприроді всі зміни, всі дії підкоряються лише необхідності, випадковість жевиключається. У природі діє вічний, неминучий, необхідний порядок або неминучийзв'язок причин дії з похідними від них діями. Людина теж, будучи частиноюприроди, підкоряється цим універсальним необхідним закономірностям. Всі їївчинки підпорядковані фатальності, ніщо в ній, як і в природі в цілому, не євипадковим. Людина вважає собі вільною, оскільки не помічає істинного мотиву,який спонукає її до дії. Щоб бути щасливою, людина має пізнати свою природу ідіяти відповідно до неї. Незнання ж своєї природи і природи світу веде дорабства та нещастя.
Праця «Системаприроди» починається гіркою констатацією, що людина нещасна. Рабство,деспотизм у суспільному житті, всі конфлікти та ваді, соціальне зло є продуктомнеосвіченості, незнання людиною своєї природи. Завдання цієї праці Гольбах визначаєяк відкриття єдино правильного шляху до щастя. Щоб бути щасливою, людина маєповернутися до природи, якої вона зреклася через своє невігластво. Отже, щобдосягти щастя, слід адекватно пізнати природу світу і природу людини. У світі жнемає нічого, окрім матерії, способом існування якої є рух. Універсальним жезаконом матеріального руху, на думання Гольбаха, є закон інерції. Усе вприроді, в тому числі і людина, підкоряється цьому закону. У людському життіцей закон проявляється в тому, що кожна людина прагне самозбереження, відстоюєсвоє буття і намагається продовжити його у безкінечність і вічність. ДаліГольбах робить висновок, що кожна людина відповідно до своєї природинамагається задовольнити свої власні особистісні інтереси, саме в цьомупроявляється універсальний закон інерції як прагнення до самозбереження. Немаєінших двигунів, інших мотивів діяльності, окрім власних інтересів. Зробіть так,щоб людина вбачала в суспільному інтересі свій особистісний інтерес, і тоділише божевільні будуть аморальними. Отже, наголошує Гольбах, єдиним можливимшляхом до щастя є пізнання природи та створення відповідного законодавства, якуб враховувало природу людини, її прагнення до самозбереження як проявуніверсального закону інерції та грунтувалося на органічній єдності йузгодженні особистісних та суспільних інтересів. Це єдиний шлях утвердження всуспільстві принципів Розуму і Справедливості. Але як цього досягти? На цепитання спробував відповісти відомий філософматеріаліст XVIII ст. К.А.Гельвецій.
ВИСНОВОК
Гештальтпсихологія (Gestalt — цілісна форма, структура розвинуласявнаслідок протесту проти бихевиоризма і що існували раніше психологічнихнапрямів. Якщо вдасться зрозуміти суть гештальтпсихологии, то ми наблизимося ідо розуміння когнітивної психології, так зробимо ж крок вперед і спробуєморозібратися, що це за напрям і до чого воно привело.
Слово гештальт означає «форма», «структура»,«цілісна конфігурація», тобто організоване ціле, властивостей якогоне можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увагаприділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, щоякість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять вціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісніособливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання ціліснеі його неможливо просто розділити на складові частини
Гештальтпсихологами булипроведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В.Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішностізапам'ятовування від структури матеріалу.
У чому ж причина, щогештальтизм перестав відповідати новим науковим запитам? Швидше за все, основнапричина в тому, що психічні і фізичні явища в гештальтпсихологии розглядалисяза принципом паралельності, поза причинним зв'язком. Гештальтизм претендував назагальну теорію психології, але насправді його досягнення торкалися дослідженняоднієї із сторін психічного, на яку вказувала категорія образу. При поясненні жявищ, які не могли бути представлені в категорії образу, виникали величезнітруднощі.
Гештальтпсихология неповинна була роз'єднувати образ і дію, образ у гештальтистов виступав у виглядісуті особливого роду, підпорядкованої власним законам. Методологія, заснованана феноменологічній концепції свідомості, стала перешкодою для достовірнонаукового синтезу цих двох категорій.
Філософія Нового Часуісторичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способувиробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI — XVII ст., становленняекспериментального природознавства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію,середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбанняепохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового Часу булаорієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методологіїнаукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального ісоціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.
У природі усе сувородетерміновано, усе підпорядковано необхідності внаслідок того, що єдина природає причиною самої собі. Спіноза переконаний, що випадковості не існує,схиляється до фаталізму, проте намагається подолати, пом'якшити останній своїмвченням про свободу. На його думання, необхідність не виключає свободи, а,навпаки, передбачає її. Колі б у природі панував хаос, і коли б людина якчастина природи не підкорялась необхідності, вона не могла б пізнавати ніприроду, ні власні вчинки. А не пізнаючи, не могла б керувати ними, була брабом своїх вчинків та пристрастей. Завдяки ж пізнанню природи світу та своєївласної природи людина стає вільною, має свободу. Свободу Спіноза розуміє якдію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні. Свободапротиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути якпримусовою, так і вільною. Природа в цілому як субстанція співрівна Богові, якпричина самої собі (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку маєсвободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, колинавчається підкоряти свої пристрасті розуму. А для цього необхідно пізнати своюприроду. Свобода збігається з пізнанням необхідного у своїй природі. Свобода — це пізнана необхідність.
Використана література
1.Горфункель А.Х.Філософія епохи Відродження. — М., 1980. — С. 7-322.
2.Гулига А.В.Німецька класична філософія. — М., 1986. — С. 5-343.
3.Нарский И.С.Западно-европейская філософія XVII століття. — М., 1994. — С. 5-340.
4.Філософія / Зазагальною редакцією: проф. М. І. Горлача, проф. В.Г. Кременя, проф. В.К.Рибалка. — Харків, 2000.
5.Ярошевский М.Г..,Петровский А.В. ИСТОРИЯ ТЕОРИЯ ПСИХОЛОГИИ.-Т. 1-2.
6.Ждан А.Н. Историяпсихологииот античности к современности.- М.: 7.Педагогическое общество России,2002.-512 с.
8.Основи психології/ За ред., О, В, Киричука _ К., 1995. – 622 С.