Буржуазні реформи 1860-1870 років в Росії

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯУКРАЇНИАКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Контрольнаробота з предмету
 “Історіядержави та права зарубіжних країн”
Тема8. Буржуазні реформи 1860-1870 років в Росії

Виконав:
студентгрупи  ПБЗ – 14
ЯкіменкоІгор
Ірпінь 2003

1.Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому положенні селян.
У першійполовині XIX ст. сформувались соціально-політичні передумови для буржуазнихреформ у Росії. Кріпосне право стри­мувало розвиток ринку і селянського підприємництва.
Кримська війна стимулювалашвидкий розвиток промисловості, поразка у війні показала неефективністьсоціальної і економічної сис­теми в Росії. За період з 1856 до 1860 р. в Росіївиникає така кількість акціонерних компаній, яка перевищує їх чисельність запопередні двадцять років.
Кризова ситуація проявилась узбільшенні кількості селянських повстань і революційного руху.
У лютому 1855 р. на престолвступив Олександр її, який у бе­резні 1856 р. виступив з промовою передверхівкою дворянства в Москві. Говорячи про звільнення селян, він сказав:«набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу». Після цьогоз'явилася велика кількість проектів і пропозицій про відміну кріпосного права.
19 лютого 1861 р. імператорзатвердив ряд законодавчих актів щодо конкретних положень селянської реформи.Були прийняті цент­ральне й місцеве положення, у яких регламентувався порядок іумови звільнення селян і передачі їм земельних наділів, їх головними ідеямибули: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупної угоди зпоміщиком земля переходила в їх користування. Наділення землею здійснювалосьза, добровільною домовленістю поміщика і селянина: перший не міг даватиземельний наділ менше нижчої норми, встановленої місцевим положенням, другий неміг вимагати наділу більше, максимальної норми, передбаченої в тому ж положен­ні.Уся земля в 34 губерніях поділялась на три категорії: нечорно­земна; чорноземнаі степова. Кожна група поділялась на декілька місцевостей із урахуванням якостігрунту, чисельності населення, рів­ня торговельно-промислового і транспортногорозвитку. Для кожної місцевості встановлювались свої норми (вища .і нижча)земельних на­ділів. Передбачалось безвикупне виділення “подарункових наділів”розміри яких могли бути менші мінімальних, встановлених у по­ложенні.
Подушний наділ складався з садибиі орної землі, пасовищ і пус­тирів. Землею наділялись тільки особи чоловічоїстаті.
Власність на землю зберігалась запоміщиком аж до здійснення викупної угоди, селяни на цей період мали правотільки користувати­ся наділом, залишаючись «тимчасово зобов'язаними».
Викупний договір між поміщиком іселянською общиною зат­верджувався мировим посередником. Садибу можна буловикупити в будь-який час, польовий наділ зі згоди поміщика і всієїобщини. Піс­лязатвердження договору всі відносини сторін (поміщик — селянин) припинялись, іселяни ставали власниками.
Суб'єктом власності в більшостірегіонів ставала община,, у дея­ких районах — селянський двір. В останньомувипадку селяни одержу­вали право спадкового розпорядження землею.
Селяни одержували право займатисяторгівлею, засновувати підприємства, вступати в гільдії, звертатися в суд нарівних підставах з представниками інших станів, вступати на службу.
Селяни платили викуп за садибну іпольову землю. При цьому 25 % викупної суми вони платили готівкою приздійсненні викупної угоди, решту суми поміщики одержували із скарбниці (грошимаі цін­ними паперами), її селяни повинні були разом з процентами виплачу­вати напротязі 49 років. Поліцейський і фіскальний апарат уряду по­винен бувзабезпечити своєчасність цих виплат. Для кредитування ре­форми були створеніСелянський і Дворянський банки.
У період «тимчасовоїзобов'язанбсті» селяни залишались відок­ремленими в правовому.відношенністаном. Селянська община зв'я­зувала своїх членів круговою порукою: вийти зобщини можна було, тільки виплативши половину боргу, що залишався, і… пригарантії', що другу половину виплатить община… Можна було піти з общини знай­шовшисобі заміну. Община могла прийняти, рішення про обов'язко-вий викуп землі.Збори общини вирішували сімейні розподіли землі. Волосні збори вирішуваликваліфікованою більшістю питання про заміну общинного землекористування.індивідуальним, розподіл землі на постійні спадкові частини, про переділ,вилучення із общини їїчленів.
Староста був фактичним помічником поміщика, (в період тимча­совогозобов'язаного існування), міг накладати на винних штрафи або
піддавати їх арешту.
Волосний суд вибиравсянаодин.рік і вирішував незначні майнові спори, а також незначні проступки.
Негативними наслідками реформистало наступне, наділи, селян зменшились порівняно з дореформними, а платежі,(порівнюючи зі старим оброком) виросли, община фактично втратила свої права накористування лісами, луками, і водоймами, селяни залишались відок­ремленимстаном.

2. Земська і міськареформи.
Міське управління дореформеннийперіод будувалось у повній відлов і днорті з системою кріпосницькогогосподарювання. Центральною фігурою, в управлінні на місцях залишався поміщик,який зосереджував… в своїх руках, економічну, адміністративно-судову іполітичну владу над своїми селянами.
На губернському рівні, головноюосооою в системі місцевого управління був губернатор. Наказом 1837 р.губернатори наділялись широким колом повноважень: поліцейськими, наглядовими,адмініст­ративними, господарськими та ін.
Наступне місце після губернаторазаймав губернський, керівник дворянства, який виконував різні поліцейські,слідчі, опікунські й ін­ші функції. Повітовий керівник дворянства очолював.Апарат повіто­вих чиновників.
Дореформена система місцевогоуправління виражала переваж­но інтереси дворянсько-поміщицького класу.
Проведення селянської реформивимагало невідкладної перебу­дови системи місцевого управління. Під час цієїреформи уряд нама­гався створити неоохідні умови для збереження влади в рукахдворян -поміщиків. У березні 1863 р. спеціально створена комісія підготувалаостаточні проекти положення про земські установи і тимчасові правила для них.
Компетенція земських органівобмежувалась виключно межами місцевого інтересу і місцевого господарства. Зсамого початку земські установи проектувалися як місцеві і громадські, які немали своїх виконавчих органів і проводили свої рішення через поліцейський ібюрократичний апарат держави.
Держава повинна була здійснюватижорстокий контроль за діяльністю земств. Губернатор у семиденний строк мігнакласти вето на будь-яке розпорядження земського органу, для міністерства внут­рішніхсправ цей строк був значно збільшений.
1 січня 1864 р. було затверджено«Положення про губернські і повітові земські установи». На нихпокладалось: завідування капіта­лом, майном і грошима земства; утриманняземських споруд і шляхів сполучення; взаємне земське страхування майна;піклування про роз­виток місцевої торгівлі і промисловості; санітарні заходи,участь у господарських відносинах у галузі охорони здоров'я і освіти.
Законом передбачалось створеннятрьох виборчих курій:
— курії повітових землевласників,яка складалась переважно з дворян-поміщиків, для участі у якій вимагавсявисокий майновий ценз. Повітові землевласники з меншим цензом брали участь увибо­рах через уповноважених;
— міської курії, учасники якоїповинні були мати купецьке сві­доцтво або підприємство певного розміру;
— сільської курії, в якій не буввстановлений майновий ценз, але була введена система трьохступінчатих виборів:селяни, зібравшись на волосні збори  посилали своїх виборщиків на збори, якіобирали земських гласних.
Земські збори й земська управа(виконавчий орган, який скла­дався з голови і двох членів) обирались на трироки. Губернські земські збори обирались членами повітових зборів. Головаповітової управи затверджувався на посаді губернатором, голова губернськоїуправи — міністром внутрішніх справ.
16 липня 1870 р. було затверджено«Міське положення», яке зак­ріпило систему органів міськогогромадського управління: міські ви­борчі збори і міську думу з міською управою- виконавчим органом Думу і управу очолювала одна особа — міський голова, якийзатверд­жувався на посаді губернатором або міністром внутрішніх справ.
Усі міські виборці відповідно домайнового (податного) цензу поділялись на три групи, кожна з яких вибиралатретину гласних у міську думу. Брати участь у виборах мали право особи, якідосяглі 25-річного віку, володіли нерухомим майном, промисловими чи тор­говельнимипідприємствами, а також ті, які займались дрібною тор­гівлею. Не брали участі увиборах особи, які були раніше засуджені, зняті з займаної посади, позбавленідуховного сану, а також ті, що знаходились під слідством. Юридичні особи іжінки брали участь у виборах через представників. Голосування було таємним.
Дума і управа обирались на чотирироки, половина складу упра­ви переобиралась через кожні два роки. Міськийголова міг призупи­нити рішення управи. Розбіжності між думою і управою вирішувавгубернатор.
Встановлювалась максимальнакількість осіб нехристиянського віросповідання, які входили до складу управи — не більше однієї тре­тини. Міським головою не могла бути особа єврейськоїнаціональ­ності.
У компетенцію міської думивходили питання: про призначення виборних посадових осіб, встановлення міськихзборів, встановлення правил щодо завідування міським майном, набуття нерухомогомайна в місті, позики.
Як і земські органи, органиміського самоуправління значною мірою залежали від державних бюрократичних іполіцейських уста­нов. Разом з тим, створення нових органівсамоуправлінняЧїприяло становленню громадсько-політичного і культурного життя,допомага­ло торговельно-промисловому розвитку російських міст.

3. Судова реформа 1864року.
Структуру дореформеної судовоїсистеми утворювали різні органи, які склались історично і робили її складною ізаплутаною. Судові функції виконували і адміністративні органи -губернськіправління, органи поліції та інші.
Розгляд справ у всіх судовихінстанціях був закритим. На діяльність суду сильний тиск здійснювали різніадміністративні органи, органи поліції провадили слідства і виконували вироки,крім того, могли брати на себе і судові функції по ''маловажливих"справах.
У листопаді 1864 р. булизатверджені і вступили в силу основні акти судової реформи: Статуткримінального судочинства. Статут про покарання, які накладаються мировимисуддями.
Створювались дві судові системи:місцеві і загальні суди. До місцевих належали волостні суди, мирові судді із'їзди мирових суд­дів, до загальних — окружні суди, які створювались длядекількох по­вітів, судові (за цивільними і кримінальними справами) палати, якірозповсюджували свою діяльність на декілька губерній чи областей, і касаційні(за цивільними і кримінальними справами департаменти Сенату. Влада цих судіврозповсюджувалась на всі сфери, крім тих, де діяла юрисдикція духовних,військових,, селянських судів.
Реформа судової системи закріпиланові принципи: відділення суду від адміністрації, створення сулу загального длявсіх станів, рів­ність всіх перед судом, незмінність суддів і слідчих,прокурорський нагляд, виборність (мирових, суддів і присяжних засідателів).
Під час підготовки і проведенняреформи, були створені нові інститути присяжних засідателів і судових слідчих,реорганізована діяльність старих. Змінились функції прокуратури — підтриманняоб­винувачення в суді, нагляд за діяльністю судів, слідством і місцямипозбавлення волі.
Формування принципів змагальностів судовому процесі покли­кало створення нового спеціального інституту — адвокатури (присяж­них повірених).
Для посвідчення ділових паперів,оформлення угод та інших ак­тів засновувалась система нотаріальних контор угубернських і пові­тових містах.
В основу перетворень реформи 1864р. був покладений принцип розподілу властей: судова влада відділялась відзаконодавчої, вико­навчої, адміністративної. Проголошувалась рівність всіхперед законом.
Мирові судді, обиралисьповітовими земськими зборами і місь­кими думами. Достатньо високий майновий іосвітній ценз прак­тично закривав доступ на дану посаду представниками нижчихкла­сів. Крім того, праця мирового судді не оплачувалась.
З'їздимирових суддів розглядали касаційні скарги і протести, а також приймалиостаточне рішення у справах, які розпочали дільнич­ні мирові судді.
Мировийокруг включав, як правило, повіт і міста, які в нього входили. Округ поділявсяна мирові дільниці, у межах яких діяли ми­рові судді.
Закон визначав сферу юрисдикціюмирових суддів: їм були під­судні справи про менш тяжкі злочини і проступки, заякі передбача­лись такі санкції, як арешт до трьох місяців, ув'язнення на строкдо одного року і штраф на суму до 300 крб.
У цивільно-правовій сфері намирових суддів покладався розгляд справ щодо особистих зобов'язань і договорів(на суму до 300 крб.), а також справ, пов'язаних з відшкодуванням шкоди на сумудо 500 крб., позовів про образу і справ про встановлення прав на володіння.
Окружні суди засновувались надекілька повітів і складались із гр-лови і членів суду. Новим інститутом,введеним реформою на рівні пер­шої ланки загальної судової системи (окружнихсудів), були присяжні засідателі. Закон підкреслював, що вирок винесений судомза участю присяжних засідателів, є остаточним.
При окружних судах засновувавсяінститут слідчих, які здійсню­вали під наглядом прокуратури попереднєрозслідування злочинів, на закріплених за ними дільницях.
Судові палати розглядали справищодо скарг і протестів на ви­роки окружного суду, а також справи про посадові ідержавні злочи­ни по першій інстанції.
Касаційні департаменти Сенатурозглядали скарги і протести на порушення «прямого змісту законів»,прохання про перегляд за нови­ми обставинами вироків, що вступили в законнусилурі справи про службові злочини (в особливому порядку судочинства).Департамен­ти Сенату були касаційними органами для, всіх місцевих і загальнихсудів Росії і могли розглядати будь-яку справу, яка була вирішена в нижчихінстанціях з порушенням встановленого порядку.
Незважаючи на свій буржуазнийрадикалізм, судова реформа з самого початку несла на собі ряд пережйтісівминулого. Обмеження компетенції суду присяжних, особливий порядок судочинстващодо посадових осю, недостатній захист суддівської незалежності відадміністрації — все це послаолювало ефективність проведеної.реформи. Нічим необмежене право міністра юстиції призначати суддів, не вдаючись при цьому допояснень, стало одним із головних способів тиску адміністрації на судовіоргани.
Віддання державних чиновників досуду здійснювалось постано­вами їх керівництва, а не за рішенням суду. Присяжнізасідателі усу­вались від розгляду справ, якщо мали політичний характер. Ці таінші вилучення із загального судового порядку поступово готували грунткоктрреформ, які були здійснені пізніше.

Використана література:
1.   Всеобщая историягосударства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995.
2.   Страхов М.М.  Історіядержави і права зарубіжних країн.: Харків. Право, 1999.
3.   Шевченко О.О. Історіядержави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95
4.   Федоров К.Г. Історіядержави і права зарубіжних країн. К.:1994 стр. 8-29.
5.   Черниловский З.М.Всеобщая история государства и права. М.: Юристъ, 1995, стр. 23-58.
6.   Макарчик В.С. Історіядержави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.
7.   Мудрак І.Д. Історіядержави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1. стр. 18-