Міністерствоосвіти і науки України
Волинський національнийуніверситет імені Лесі Українки
Історичнийфакультет
Кафедраполітології
Реферат
Форма правління,політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
Зміст
Вступ
1. Форма правлінняІзраїлю
2. Політична система іполітичний режим Ізраїлю
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Ізраїль– країна в південно-західній Азії на південно-східному узбережжі Середземногоморя.
Напівночі межує з Ліваном, на північному сході – з Сирією, на сході – зЙорданією, на південному заході – з Єгиптом.
Незалежністьпроголошено 14 травня 1948 року на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН№ 181, прийнятої 29 листопада 1947 року.
Згідноз Декларацією Незалежності, Ізраїль є єврейською державою. В той же час Ізраїльє багатонаціональною та демократичною державою, де, разом з євреями, рівніправа мають всі інші релігійні та етнічні групи: араби-мусульмани,араби-християни, друзи, бедуїни, самаритяни та ін. Зокрема, арабські партії тадепутати представлені в Кнесеті.
НаселенняІзраїлю становить близько 7 мільйонів осіб, у тому числі понад мільйон громадян– палестинські араби.
Багатощо в Державі Ізраїль – як ніде у світі. Інакше кажучи, так склалося, булостворено, організовано, що не відповідає прийнятим у світі зразкам, стандартам,які існують варіантами, рекомендаціям і правилам. Чимало оригінальномузародилося «в дорозі», у специфічних умовах.
Про особливостіполітичної будови і політичного життя Ізраїлю детальніше, мова піде далі.
1. Форма правління Ізраїлю
Ізраїль– парламентська республіка. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент– кнесет, який складається з 120 депутатів. Вибори до кнесету загальні, пряміпри таємному голосуванні. Виборці голосують не тільки за списки, які висунулиполітичні партії, але й за блоки партій, які можуть виступати за єдинимсписком. Характерно те, що число списків в ході виборів до кнесету, як правило,перевищує число постійно діючих політичних партій. Місця в парламентірозподіляються пропорційно числу голосів, поданих за кожен список, але не менше1 % всіх голосів. Кнесет вибирається на 4 роки. При необхідності можуть бутипризначені дострокові вибори. Засідає кнесет не менше 8 місяців за рік,збираючись на 2 сесії щорічно. Засідання, як правило, відкриті, протоколивидаються тільки на івриті. Процедура роботи в парламенті визначається спеціальнимизаконами.
Кнесет– ізраїльський парламент – основна арена політичної боротьби партій в періодміж виборами. Партійні фракції в кнесеті грають головну роль у процесіпідготовки парламентських рішень. Обрання того чи іншого партійного діяча вкнесет означає, що він вже зробив добру політичну кар'єру. За невеликимвинятком членство в кнесеті є чимось на зразок нагороди за хорошу службу, якуроздає вища партійна еліта. При існуючій системі партійних списків депутатповністю залежить від керівництва своєї партії, яка помістила його на«реальне» місце в списку. Депутату не потрібно контактувати зі своїмивиборцями, тому що його діяльність спрямовується і контролюється безпосередньокерівництвом партійної фракції в кнесеті, яка, у свою чергу, підпорядковується партійнимапаратом.
Лідериосновних партій правлячої коаліції, сформувавши свій кабінет міністрів іотримавши більшість у кнесеті, здійснюють всі основні державні функції:формулюють загальні цілі державної політики; контролюють виконавчу ізаконодавчу (кнесет) влади і формують вищий прошарок політичної (правлячої)еліти. Таким чином, саме партійна верхівка утворює ядро партійно-політичноїеліти Ізраїлю, яка, у свою чергу, є основною частиною правлячої еліти таконцентрує у своїх руках владу в державі.
В Ізраїліполітична влада кабінету міністрів надзвичайно велика. Усі найбільш важливірішення для життя країни – від проблем загальнонаціонального рівня (війни імиру) до питань суспільного змісту (перехід на літній час) приймаються урядом.90% законодавчих ініціатив, представлених на обговорення в кнесет, виходить відуряду. До справжнього моменту в країні змінилося 25 урядів і 15 складівкнесету.
Партійноїприналежністю обумовлено розподіл міністерських портфелів за ступенем їхважливості між учасниками правлячої коаліції. В Ізраїлі основна політична владазнаходиться перш за все в руках прем'єр-міністра, влада якого близька додиктаторської. Він володіє традиційними президентськими повноваженнями і в тойже час є лідером правлячої партії, яка має більшість у парламенті. До 1995 рокукерівництво партій ще до виборів обирало свою кандидатуру на пост прем'єра.Після проведеної реформи прем'єр-міністр Ізраїлю став вибиратися шляхом прямогоголосування всього електорату країни. Це ще більше підсилило владу прем'єра,так як він тепер істотно менше залежить від своєї партійної машини. Він можесамостійно формувати уряд, не піклуючись про те, якими міністерськими постами«винагородити» того чи іншого соратника по партії. Найчастішеміністри відіграють підлеглу роль і не часто є реальними радниками прем'єра.Вони також не є експертами в тій області, якою займається їх міністерство, ізаймають ту чи іншу посаду тільки у відповідності зі своєю політичною роллю імісцем в партійній еліті, яка увійшла в урядову коаліцію, а головне, своїмиособистими стосунками з прем'єр-міністром.
Томунайбільшим впливом володіє найближче оточення прем'єра в кабінеті міністрів,наближені особи в його канцелярії, голови основних парламентських фракцій іголови комітетів найважливіших кнесету.
Заініціативою Аводи (одна з найвпливовіших партій Ізраїлю) напередодні виборів1996 року була проведена реформа виборчої системи і прийнятий закон про прямівибори прем'єр-міністра країни, а також про «праймеріз» – новийпорядок відбору кандидатів до партійних списків на парламентських виборах.Останнє було прийнято під тиском рядових членів партій, які виступали задемократизацію процесу формування партійного керівництва. За новими правиламикожен виборець на виборах має два бюлетеня: один за кандидата в прем'єри,другий за партійний список, склад якого вже визначений на внутріпартійнихвиборах — «праймеріз».
Реформане дала очікуваних результатів. Прямі вибори прем'єра не призвели до зменшенняпредставництва релігійних партій в уряді та парламенті, а навпаки, навітьзбільшили його — замість 14 депутатських мандатів релігійники отримали 25.«Праймеріз» хоча і дозволили відійти від старої практики відборукандидатів на замкнутих вузьких партійних комітетах, де олігархи нескінченно«само висувалися» на депутатські місця, але вони не змогли ослабитивпливу партійних босів, які все одно диктували свою волю як в місцевихпартійних організаціях, так і на загальнонаціональному партійному з’їзді.
Обранийза новими правилами прем'єр-міністр набагато менше залежав від партійногоапарату. Він теоретично може майже безконтрольно 4 роки керувати країною.Партійна еліта як би стає заручником його доброї волі, так як саме прем'єрформує свою команду і уряд. Проте практика показала, що це не так простозробити. На прикладі правління Нетаньяху стало зрозуміло, що навіть самийнезалежний прем'єр не зможе утриматися на вершині політичного Олімпу безпідтримки керівництва своєї партії. Для більшості політиків його діяльність нетільки визначає стиль життя, але і є основним засобом існування. Це даєможливість партійному апарату зберігати механізм контролю за життям ідіяльністю своїх лідерів. У той же час політична лояльність партійної елітищодо своїх лідерів, які вирвалися на вищі урядові пости, і боязнь скандалу,який може пошкодити свій партії, як правило, утримує їх від відкритої критикитого чи іншого політичного персонажа. В 2001 році закон про прямі виборипрем’єр-міністра Ізраїлю був відмінений.
Крімтого, в Ізраїлі існує значне обмеження персональної влади того чи іншого політикавищого рангу у вигляді громадської думки. Хоча влада правлячої партійної елітив Ізраїлі, як і раніше непохитна, вона все ж діє не безконтрольно. Політична іперсональна життя вищих партійних бюрократів — «апаратників», як їхназивають в Ізраїлі, — постійно піддається пильній увазі суспільства, особливоякщо цей політик очолює партію або кабінет міністрів.
Незважаючина те, що фактичну владу має прем’єр-міністр, він не є главою держави. Главадержави — президент, якого обирає Кнесет на п'ять років таємним голосуванням.Президент може займати свій пост не більше двох строків підряд. Згідно з чиннимзаконодавством президент практично не має великі владними повноваженнями, вінслужить одним із символів держави і виконує представницькі функції. Єдині повноваженняпрезидента – затверджувати новий склад уряду після виборів (якщо президент йогоне затверджує, то посади в уряді перерозподіляються), відкриття першої сесіїпарламенту, здійснення прийому іноземних послів, підписання від імені державидоговори і закони, які прийняті парламентом, призначення суддів і амністуватиув'язнених (кожен громадянин Ізраїлю, який потрапив до в'язниці, може один разв житті попросити президентську амністію).
Політичнежиття країни характеризується наявністю великої кількості партій, щовідображають найширший спектр переконань і поглядів. Основні політичні партії:Партія праці Ізраїлю («Авода») — соціалістична партія з 1968; «Лікуд» — блокправих з 1988; «Мерец» — лівоцентристський альянс, до якого увійшли: РАЦ (Рухза громадянські права), «Шину» ( «Зміна»), МАПАМ (Об'єднана робоча партія); ШАС(«Сефардські вартові Тори») — релігійна партія; «Мафдал» (національно-релігійнапартія); «Ісраель ба-Алія» («Ізраїль на підйомі») об'єднує вихідців з РФ і СНД;«Яхадут ха-Тора ха-Меухедет» («Об'єднаний іудаїзм Тори») — релігійна партія;«Наш дім — Ізраїль» — партія вихідців з країн колишнього СРСР. Більшість партійпредставляють основні ідеологічні чи релігійні переконання.
Іншігромадські організації та елементи громадянського суспільства. Загальнафедерація трудящих Ерец Ісраель («Гістадрут» — перше слово назви організації наівриті) була заснована в грудні 1920. Нині найбільше профспілкове об'єднання вІзраїлі Чисельність членів перевищує 500 тис. чол. Головна мета — захист правтрудящих, а також створення робочих місць для забезпечення зайнятостієврейського населення. Голова організації з 1995 — Амір Перец.
Єврейськеагентство для Ізраїлю («Сохнут») було створено у 1929. Воно виконуєряд завдань, що мають загальнодержавне значення: організація імміграції євреївдо Ізраїлю і пристрій новоприбулих, створення сільськогосподарських поселень ібудівництво житла для нових ізраїльтян, сприяння розвитку національної освіти ієврейського молодіжного руху, благоустрій міст. У 1999 головою «Сохнут» обраноСалай Мерідор.
Особливемісце в партійній і державній системі Ізраїлю займають релігійні партії, чиїлідери, безумовно, дуже впливають на ізраїльське суспільство. Релігійні лідерикористуються величезним авторитетом і майже абсолютною владою не тільки в своїхпартіях, але і в середовищі віруючих – послідовників тих релігійних течій, якіці партії представляють. Вони беруть активну участь у політичному житті країниі широко представлені у всіх її владних структурах. Традиційно лідерирелігійних партій входять у всі уряди і всі склади парламенту.
Їхвплив на ізраїльське суспільство посилюється за рахунок діяльності різнихрелігійних інститутів, створених ще в додержавний період. Почавши своюдіяльність в історичних умовах, що принципово відрізняються від сучаснихреалій, що швидко розвивається сучасної держави, релігійна еліта навмисно небажає адаптуватися до нових умов.
2. Політична система іполітичний режим Ізраїлю
Політичнасистема Ізраїлю почала формуватися ще до виникнення самої держави Ізраїль.Початком формування, першим етапом, можна вважати становлення політичноїсистеми єврейської общини Палестини – ішува. Сіонізм – основнанаціонально-політична і ідеологічна база ішува – запропонував свій зразок«національного будівництва». Потім він почав здійснюватись як конкретнаполітика і практика одночасної реалізації і національних цілей та ідеалів. Втой період був здобутий досвід функціонування демократичних виборних інститутіввлади, політичних і партійних коаліцій і об’єднань, сформувався певнийполітичний стиль, який надовго визначив клімат і розстановку сил на політичнийарені Ізраїлю.
Другийетап почався після створення ізраїльської держави в 1948 році. З перших днівіснування Ізраїлю почався процес становлення і розвитку органів парламентськоїмоделі демократії: був створений парламент і уряд. Паралельно розробленазаконодавча основа держави. В сьогоднішньому Ізраїлі існують і діють інститутизаконодавчої і виконавчої влади – Кнесет і кабінет міністрів, розвинена судоваі пропорційна виборча системи. Ізраїльській демократії, як і багатьом іншимзахідним демократіям, притаманна багатопартійність.
Ізраїльськамодель парламентської демократії законодавчо в цілому склалась до початку 1970року. Але процес створення і розвитку державних демократичних інститутів незавершений по нинішній день. До нинішнього часу на повістці дня стоять таківажливі питання як прийняття Конституції і реформа виборчого права, що свідчатьпро деяку незавершеність політичної системи Ізраїлю.
В рамкахширокого консенсусу всіх сіоністських сил Ізраїль із самого початку визначавсяяк єврейська та демократична держава, причому на початковому етапі вряд чибудь-хто бачив протиріччя між двома цими поняттями. Право народів насамовизначення в формі незалежної національної держави сприймалось як одне ізневід’ємних громадянських прав, а поняття «єврейська держава» і «демократія»були майже синонімами. Однак те, що Ізраїль був створений як продукт єврейськоїнаціональної ідеї і єврейського національного руху – сіонізму, вплинуло на йогоідейно-політичну доктрину і впливало на природу його демократії.
Важливаособливість ізраїльської політичної системи – винятково велика роль релігії,іудаїзму, а також рабинату і релігійних партій у державному будівництві. Взаємозв'язокі співвідношення цих інститутів утворюють особливий тип впливу на розвитоксуспільства.
З утвореннямДержави Ізраїль для забезпечення релігійних потреб населення і контролю наддіяльністю релігійних установ було створено Міністерство у справах релігій.Свобода совісті та релігії проголошена одним з основних принципів ізраїльськоїдемократії. Офіційно в єврейській державі існує повна свобода релігії. Визнанірелігійні громади наділені повноваженнями реєструвати звернення в релігію новихчленів, а також шлюби між членами своїх громад. Єврейськими общинно-релігійнимиустановами керує Верховний рабинат, що є одночасно верховним апеляційним рабинськихсудом.
У ДержавіІзраїль «єврейське право» не було формально прийнято в якості офіційного правадержави, на чому наполягали релігійні кола. Проте «єврейське право» булоузаконене у приватному праві і продовжує відігравати важливу роль у тлумаченнізаконів і навіть в тих питаннях, які не відносяться виключно до компетенціїрелігійних судів. Наприклад, в законі про громадянство, безпосередньопов'язаний з питанням про приналежність до єврейства — «Хто є єврей?». Нетільки право рабинів, що застосовується в даний час, але й Танах, якийпродовжують використовувати як джерела права та обгрунтування правових рішень.У Верховній раді регулярно засідають один або два експерта з «єврейського права».
Суди рабинатумають виняткову компетенцію в питаннях шлюбу та розлучення євреїв, які проживаютьв Ізраїлі. Верховний рабинат (у якому представлені глави основних етноконфесійнихгромад Ізраїлю — сефардів і ашкеназі) є вищим релігійним органом країни, щовиконує ряд найважливіших державних функцій, в тому числі у сфері рабинськоїюрисдикції.
Таким чином,хоча іудаїзм у Ізраїлі і не має офіційного статусу державної релігії, його рольдуже важлива не тільки в релігійному житті країни, але і в їїдержавно-політичному житті. Релігійні партії, перш за все Національно-релігійнапартія, ШАС, Агудат Ізраель та ін, входили в різний час в блоки правлячоїкоаліції. Релігія охоплює своїм впливом всю приватну і суспільне життя євреїв — громадян країни.
Длявнутрішньополітичної обстановки в Ізраїлі характерно безперервне загостренняпротиріч між релігійною і світською культурами. Прихильники відділеннярелігії від держави знаходять все нові аргументи, підкріплюють їх позицію. А вимогиультраортодоксів про дотримання релігійних законів усім суспільством сталиважливою причиною напружених відносин між світським і релігійним населенням.
Етаписоціально-економічного розвитку держави Ізраїль також мають ряд характернихособливостей. Видатний російський спеціаліст з економіки Ізраїлю А. Федорченконаводить наступну періодизацію економічного розвитку цієї країни. Історичнийетап – забезпечення економічних завдань сіоністського руху з освоєння Палестиниі будівництва там національного вогнища. У додержавний період зростаючаєврейська імміграція на територію Палестини дала поштовх до формування моделіекономіки майбутнього держави. Відновлювальний період 1948-й – 1950-і рр.Період вирішення політико-економічних завдань, що тривав з 1948 р. по середину1970-их рр., був етапом одночасної прискореної індустріалізації, початкоммілітаризації економіки, а також швидкого будівництва політичних інститутів ізаконотворчості. Середина 1970-х — кінець 1980-х рр… — це період повільного інестійкого зростання, пошуку шляхів інтенсифікації економіки, перша хвилягосподарської лібералізації. Кінець 1980 – початок 2000 р. – етап реформуванняізраїльської моделі змішаної економіки, прискорення економічного зростання,завдання створення держави з розвиненою сучасною економікою, якісної соціальноюструктурою і потужними збройними силами.
Уході розвитку країни, природно, виникали нові проблеми. До них належить,зокрема, проблема зростаючої соціальної нерівності суспільства. Розрив міжбідними і багатими в рівні життя росте. Деякі ізраїльські експерти вважають, щосоціальна нерівність небезпечніше для успіху сіоністського проекту, ніжарабські війська. Сьогодні більше мільйона ізраїльтян заробляють менше 750 доларівна місяць, що в Ізраїлі вважається межею бідності. Але при цьому загальнийрівень життя досить високий, а великий розрив у доходах частково пояснюєтьсятим, що в суспільстві з'являється все більше по-справжньому багатих людей, чогоне спостерігалося ще яких-небудь 20-30 років тому.
Останнівибори в ізраїльський парламент, що відбулися в лютому 2009 р., підтвердили, щореформа виборчої системи — одне з самих актуальних питань сучасного Ізраїлю.Ціна питання – політична стабільність.
З1988 р, Кнесет жодного разу не відпрацював повністю відведений йомузаконодавством термін в 4 роки, втім, і раніше це вдавалося йому через раз завинятком періоду 1960-х рр. Урядова чехарда відрізняється ще більшоюінтенсивністю, ніж парламентська.
Розривголосів виборців між правлячої «Кадімою» і опозиційним «Лікудом» на лютневихвиборах виявився настільки мінімальним, що в розрахунку на отримані депутатськімандати склав лише одне місце в Кнесеті (відповідно 28 і 27 мандатів). Вперше вісторії Ізраїлю формування уряду було доручено не лідеру партії, що перемогла(у даному випадку Ципі Лівні), а її противнику – Беньяміну Нетаньяху.
Якщорозглядати історію опозиції в Ізраїлі, то будь-яка опозиція була доволі сильноюі мала значний вплив на владу. Досить поглянути на те, скільки урядів були привладі повний строк. Стабільним можна назвати лише період 60-их років.
Наразістосунки між владою та опозицією переросла в політичну кризу.
Висновки
Ізраїльськадержава є доволі молодою і багато, що в ній ще будується або розбудовується. Впершу чергу це стосується політичної системи. До сьогоднішнього дня в Ізраїліне прийнята конституція, і снує багато проблем в взаємостосунках між владою таопозицією. Не раз ці проблеми призводили до політичної кризи. Також до однієї знайважливіших проблем політичного життя можна віднести те, що дуже частополітик зайнявши певну посаду старається будь що втримати її і отриматимаксимум користі для себе. Вирішенням цієї проблеми могла б стати політичнареформа.
Однієюз особливістю Ізраїлю є висока мілітаризація суспільного життя. З моментустворення країна фактично перебуває в стані війни. Переважно це час перемир’я,але дуже часто бувають загострення конфліктів. Найбільшим таким конфліктом єконфлікт з Палестиною. Перебіг конфлікту в першу чергу залежить від того, якийуряд — «голубів» (ті хто виступають за мирне вирішення конфлікту) чи «яструбів»(ті хто виступають за силові методи вирішення) — перебуває при владі. Великийвплив на політику Ізраїлю мають військові. Багато військових, після того якпішли у відставку, продовжили кар’єру в політиці і досягли значних висот.
Щодосоціальної сфери Ізраїлю, то вона розвивається в позитивному руслі. Аленегативним є те, що збільшується розрив між бідними і багатими. Позитивним євиникнення класу дуже багатих людей, що концентрують в своїх руках бізнесІзраїлю, тим самим зменшуючи його залежність від іноземців.
Отже,Ізраїль є унікальною державою. Всю свою історію він знаходиться в стані війни.Політична система розвивається в дусі демократичних цінностей, хоча не безпроблем.
Список використаних джерел
1. Демократия по-израильски/Кардасова Т.А. //Азия и Африка сегодня. – 2009 — №6
2. Израиль в пути: некоторыеитоги парламентских выборов /Носенко Т. //Мировая экономика и международныеотношения. – 2009 — №20
3. Канцельсон М. Израильглазами очевидца. 2-е изд. – СПб: Союз художников, 198 с.
4. Очень много и оченьдорого: у Израиля новое правительство //Эхо планеты. – 2009. — №10
5. У політичному мікрокліматіІзраїлю /Семенов В. //Зовнішні справи. – 2008 — №4
6. Беды велики, но и плечишироки /Шифтан Д. //http://www.jewishagency.org
7. Государство Изаиль:политическая жизнь, партии //http://www.eleven.co.il/article11749
8. Израиль: государственныйстрой и политика //http://www.diclib.com
9. Кардасова Т.А.Политическая элита Ближнего Востока. – М., 2000. – 176 с.