КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
іменіТАРАСА ШЕВЧЕНКА
АДАМОВИЧНАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 94(477): 342.413
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЧИННИКИ
КОНСТИТУЦІЙНОГОПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
(90-тірр. ХХ ст. – ПОЧАТОК ХХІ ст.)
Спеціальність:07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертаціїна здобуття наукового ступеня
кандидатаісторичних наук
Київ –2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, академік Національноїакадемії наук України ЛИТВИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ, завідувач кафедри новітньої історіїУкраїни Київського національного університету імені Тараса Шевченка, віце-президентНАН України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ШЕВЧУК ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ,професор кафедри інформаційно-пропагандистського забезпечення та військової журналістикиНаціональної академії оборони України;
кандидат історичних наук НАЗАРЧУК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ, старшийвикладач кафедри політичної історії Київського національного економічного університетуімені Вадима Гетьмана
Захист відбудеться„17” березня 2008 р. о „10” годині назасіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університетіімені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М.МаксимовичаКиївського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул.Володимирська, 58).
Автореферат розісланий „15” лютого 2008 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьохрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (649 назв) і шестидодатків (27 с.). Загальний обсяг роботи становить 328 с.
Актуальність дослідження відзначається надзвичайною актуальністюосмислення цілого кола найбільш значущих для суспільного життя питань, пов’язанихіз функціонуванням Конституції в умовах сучасного вітчизняного державного будівництва.Здобуття Україною незалежності, відродження і утвердження самостійної, демократичної,правової, соціальної держави, формування політичної системи, багатопартійності,громадянського суспільства зумовлюють необхідність ґрунтовного, комплексного історичногодослідження впливу подій суспільно-політичного життя на перебіг конституційногопроцесу, що відігравав вирішальну роль у ході новітнього державотворення, та вивченняпроблем розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України в 90-х рр. ХХст. – початку ХХІ ст.
Адже, незважаючи на появу цілої низки змістовних фахових розробок,присвячених дослідженню питань сучасного конституціоналізму в Україні, й досі спостерігаєтьсябрак наукових праць, пов’язаних із всебічним аналізом новітнього конституційногопроцесу і чинників суспільно-політичного життя, які супроводжували його на кожномуетапі державотворення.
Якщо ж враховувати те, що у період розробки, прийняття та внесеннязмін до Конституції України в державі виникали політичні кризи, за якими могла настатистагнація конституційного процесу, то актуальність досліджуваної теми, її пізнавальнийі нормативно-ціннісний аспект зростає у зв’язку з необхідністю узагальнення набутогоза роки незалежності України досвіду у сфері державного будівництва, поглибленняуявлення щодо ролі Конституції в процесі розвитку подій суспільно-політичного життясучасної української держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дослідження здійснено вмежах науково-дослідницької теми „Історія української державності нової та новітньоїдоби” історичного факультету Київського національного університету імені ТарасаШевченка (державний реєстраційний номер № 06БФ046-01).
Об’єктом дослідження є учасники конституційного процесу в Україні90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. (Верховна Рада України, Президент України, уряд,політичні партії та інші), а також документи конституційного значення.
Предметом дослідження є історичні умови формування конституційнихідей та сукупність суспільно-політичних чинників, що впливали на діяльність учасниківпроцесу розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України упродовж 90-хрр. ХХ ст. – початку ХХІ ст.
Хронологічні межі дослідження: початковий рубіж – 1990 р. – зумовленийзагостренням кризи радянського ладу та появою незалежної української держави. Реальнимвиявом цього стала Декларація про державний суверенітет України. Верхня межа – 2005р. – як проміжний етап дослідження пропозицій учасників конституційного процесущодо внесення змін до Основного Закону.
Географічні межі дослідження охоплюють територію незалежної України(до 24 серпня 1991 р. Української РСР у складі СРСР).
Мета дослідження: на основі історичного аналізу існуючих науковихрозробок і широкої джерельної бази всебічно та науково обґрунтовано дослідити діяльністьучасників конституційного процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст., проаналізуватисуспільно-політичні чинники, що впливали на його перебіг.
Її реалізація зосереджувалась на вирішенні таких завдань:
– проаналізувати стан наукової розробки та рівень джерельної базидосліджуваної проблеми;
– встановити історичні передумови та закономірності прийняттянової Конституції України;
– здійснити періодизацію конституційного процесу, охарактеризуватийого зміст і напрями;
– визначити ключові події кожного етапу конституційного процесу,з’ясувати суспільно-політичні чинники, які впливали на їхній перебіг;
– дослідити мотиви зародження та поглиблення протиріч між законодавчоюі виконавчою гілками влади як одного з основних чинників конституційного процесу;
– висвітлити позиції представників органів влади і політичнихпартій та їхній вплив на основні положення конституційних документів, хід розробки,прийняття і внесення змін до Конституції України.
Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, багатофакторності,синкретизму, системності, об’єктивності, всебічності, наступності. При висвітленнітеми застосовувалися порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний,догматичний методи та методи критично-об’єктивного аналізу, систематизації та актуалізації.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизнянійісторичній науці комплексно досліджено тему, яка не отримала всебічного та об’єктивноговисвітлення українськими істориками. На основі широкого кола джерел хід конституційногопроцесу в Україні в 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. досліджено крізь призму подійсуспільно-політичного життя. Запропоновано власну періодизацію конституційного процесу,послідовно розкрито зміст і здійснено аналіз кожного з етапів; доповнено новимивисновками існуючі напрацювання щодо позицій представників органів влади, політичнихпартій та їхнього впливу на процес розробки, прийняття і внесення змін до Конституції;досліджено мотиви, що спричинили необхідність здійснення конституційної реформи;обґрунтовано висновки щодо історичної наступності конституційного процесу в Україніта впливу суспільно-політичної ситуації на його перебіг.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основніположення та висновки можуть бути використані при розробці нормативних і спеціальнихкурсів з новітньої історії України, політологічних дисциплін, історії держави іправа України, конституційного права, при підготовці підручників та навчальних посібниківдля вищої та загальноосвітньої школи.
Наукова апробація головних положень дисертації була проведенапри обговоренні на засіданні кафедри новітньої історії України історичного факультетуКиївського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні висновки доповідалисяв ході науково-практичних конференцій: „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичніпроблеми державного управління” (травень, 2004), „Трансформація політичних систему державах на постсоціалістичному просторі: уроки для України” (грудень, 2006),„Виклики українській ідентичності: політико-економічні та соціокультурні проблеми”(лютий, 2007), „Шевченківська весна” (березень, 2007).
ОСНОВНИЙЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Перший розділ „Історіографія та джерельна база дослідження” складаєтьсяз двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки теми” доведено,що історія конституційного процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. єодним із недостатньо вивчених явищ в новітній історії України.
У першій половині 1990-х рр., через короткотривалий часовий проміжок,дослідження історії відродження новітньої української державності залишалося позаувагою науковців. Одними з перших систематизованих оглядів перетворень доби перебудови,що відбувалися в Україні у другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр., сталипраці західних дослідників А. Камінського, Т. Кузьо та Е. Вільсона.
З середини 1990-х рр. з’являється ряд вітчизняних різноплановихдосліджень з чітким хронометражем та систематикою історичних подій незалежної українськоїдержави. З історичних творів найбільш визначним внеском у вітчизняну історіографіюстали комплексні узагальнення проблем новітньої історії України, здійснені у працяхВ.Литвина[1], який, розглядаючи сучаснідокорінні перетворення України у внутрішньо- та зовнішньополітичних вимірах, висвітливй питання становлення державності, формування демократичного суспільства, гармонізаціївзаємин між гілками влади, розвитку конституційного процесу, багатопартійності,змін в економічній і соціальній сферах.
Оцінці позицій представників гілок влади під час розробки та прийняттяКонституції України присвячена стаття В. Литвина, в якій наголошується, що ухваленняОсновного Закону мало важливе історичне значення, оскільки гарантувало незалежністьукраїнської держави [2].
Здобутки новітнього державотворчого процесу крізь призму виборчихперегонів, боротьби за Конституцію України, становлення ринкової економіки, демократичноголаду, інститутів громадянського суспільства досліджені С. Кульчицьким[3],який одним із перших розглянув конституційний процес в незалежній Україні в контекстісуспільно-політичних перетворень, підкреслив, що прийняття Конституції було однієюз ключових подій на шляху державотворення.
Значна робота щодо осмислення місця Конституції України в контекстіісторії новітнього вітчизняного конституціоналізму здійснена А.Слюсаренком та М.Томенком[4].Ними доведено, що вивчення історії розробки і прийняття конституційних документівє частиною дослідження історії розбудови української державності, а також зібрановелику кількість конституційних документів.
Існує ряд історичних дисертаційних досліджень, автори яких, висвітлюючиті чи інші напрями державотворчого процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІст., торкаються окремих аспектів вітчизняного конституційного процесу. Ці роботиможна поділити на три групи. До першої належать розвідки, присвячені аналізу ідеологіїполітичних партій в умовах становлення новітньої української держави. Конституційніпогляди партійних лідерів розглядаються у них крізь призму основних завдань партійу сфері державного будівництва[5].
У працях другої групи досліджуються проблеми трансформації політичноїсистеми в Україні кінця 1980-х рр. та процес формування сучасної державності. ПрийняттяКонституції розглядається у них як одне з завдань на шляху здобуття і закріпленняУкраїною статусу незалежної, правової, демократичної держави[6].
Третю групу склали дослідження питань становлення державних інституційв незалежній Україні. У цих працях доводиться, що досягнення конституційного процесу1990-96 рр. сприяли розвиткові законодавчої та виконавчої гілок влади в новітнійукраїнській державі[7].
Заслуговує на увагу дослідження В.Авсєєвича, присвячене аналізуролі Верховної Ради України у процесі розробки і прийняття Конституції в 1990-96рр.[8]Проте автором залишилася не висвітленою позиція Президента України щодо форми, змістута способу прийняття Основного Закону.
Поряд з істориками, новітній конституційний процес крізь призмупроблем політичної історії України досліджувався політологами Д.Видріним, В.Кременем,В.Ткаченком[9].
Важливу роботу над визначенням функції Конституції в контекстівітчизняного і зарубіжного правового досвіду здійснили вчені-правознавці, безпосередніучасники подій – члени Конституційних комісій та їхніх робочих груп: Ф. Бурчак,С. Головатий, А. Заєць, М. Козюбра, В. Копєйчиков, В. Погорілко, В. Тацій, В. ШаповалЮ. Шемшученко, Л. Юзьков[10].
Окремі аспекти конституційного процесу 1990-96 рр., проблеми розподілувладних повноважень висвітлені В. Медведчуком, О. Мироненком,В. Опришком, П. Стецюком та іншими[11].Питанням прийняття і внесення змін до Конституції України, взаємодії представниківгілок влади присвячені статті Ф. Веніславського, С. Козлова, М. Мальованого, В.Речицького та інших[12].
Отже, стан розробки теми в сучасній історіографії представленолише з окремих питань означеного дослідження, що не формує цілісної картини проблемита зумовлює можливостіїїподальшого історичного дослідження.
Підрозділ 1.2.„Джерельна база дослідження” містить аналізширокого кола архівних та опублікованих документів і матеріалів, різних за походженням,змістовністю і ступенем достовірності.
Першу групу джерел склали архівні документи. У дослідженні широковикористані матеріали поточного архіву Верховної Ради України (Ф. 1. – Оп. 35.),в якому зберігаються документи, котрі дають змогу дослідити етапи новітнього конституційногопроцесу, простежити еволюцію протиріч між гілками влади за розподіл повноважень.Це – постанови, розпорядження Конституційних комісій, робочих груп, регламенти,протоколи, стенограми засідань, робочі варіанти законопроектів з правками депутатів,їхні експертні оцінки, порівняльні таблиці тощо.
Різновидом архівних джерел, котрі дали змогу об’єктивно проаналізуватидинаміку суспільно-політичних процесів в Україні на початку 1990-х років, сталидокументи органів КПУ, які зберігаються у фондах Центрального державного архівугромадських об’єднань України (ЦДАГОУ. – Ф.1 – Оп. 11.).
Другу групу джерел становлять опубліковані конституційні та законодавчіакти, серед яких Конституція України, Декларація про державний суверенітет України,Акт проголошення незалежності України, Концепція нової Конституції України, Конституційнийдоговір між Верховною Радою України та Президентом України, Закон України „Про внесеннязмін до Конституції України” та інші.
Окрему третю групу джерел склали опубліковані тексти стенограмзасідань сесій Верховної Ради України І-IV скликань, Погоджувальних рад депутатськихфракцій і груп, матеріали парламентських слухань, „круглих столів”.
Документи, розміщені в збірках, упорядкованих істориками та правниками,зокрема, конституційні законопроекти, розроблені Конституційними комісіями, народнимидепутатами, політичними партіями, громадськими організаціями, науковцями, становлятьчетверту групу джерел.
П’яту групу джерел склали мемуарно-публіцистичні праці безпосередніхучасників подій, котрі містять їхні виступи, заяви, звернення, доповіді, інтерв’ю,статті, в яких висвітлюються окремі аспекти конституційного процесу в Україні, поглядипредставників органів влади під час ухвалення законопроектів. До їх числа належатьмемуари Президентів України: Л. Кравчука, Л. Кучми, голів Верховної Ради України:І. Плюща, О. Мороза, О. Ткаченка, В. Литвина, прем’єр-міністрів України: В. Масолаі Є. Марчука[13].
Оцінку позиції учасників конституційного процесу, важливу документальнубазу містять спогади народних депутатів України. Це, насамперед, мемуарні праціО. Бандурки та В. Гетьмана[14]. Згадки про події, пов’язаніз процесом розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України, залишилиГ. Васильєв, А. Корнєєв, Г. Крючков, М. Томенко, Ю. Оробець, М. Сирота, І. Юхновський[15]та інші.
Збірки, видані Парламентським видавництвом, становлять шосту групуджерел[16].
У них висвітлюється інформація про народних депутатів, аналізуєтьсястан розвитку вітчизняного законодавства, наводиться низка статистичних даних.
Сьому групу джерел склали документи політичних партій: матеріали з’їздів,конференцій, резолюції, постанови, відозви, заяви і виступи їхніх лідерів,використання яких дало змогу об’єктивно дослідити позиції представників різних політичнихсил під час розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України[17].
Збірки матеріалів науково-практичних конференцій, семінарів, громадськихслухань, які проводилися в Україні та за кордоном під час обговорювань конституційнихпроектів, становлять восьму групу джерел[18].
Хронологічні довідники з новітньої історії України склали дев’ятугрупу джерел. З них найбільш ґрунтовними є праці В.Литвина[19],що відображають головні історичні події 1990-х рр.
Десяту групу джерел репрезентують матеріали, що висвітлюють результатипарламентських та президентських виборів. Це – неопубліковані і опубліковані документипоточного архіву Центральної виборчої комісії, статистичні збірки, матеріали конференцій,використання яких дало змогу дослідити зміни в розстановці політичних сил на кожномуетапі конституційного процесу.
Матеріали періодичних видань становлять одинадцяту групу джерел.Важливою складовою джерельної бази стали закони, постанови Верховної Ради України,укази і розпорядження Президента України, постанови уряду, Центральної виборчоїкомісії, надруковані в офіційних виданнях: „Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Президентськийвісник”, „Відомості Верховної Ради України”; висновки та рішення Верховного і Конституційногосудів України, розміщені у виданнях органів влади: „Вісник Конституційного СудуУкраїни”, „Офіційний вісник України”.
Під час дослідження використовувалися публікації (замітки, інформаційніповідомлення, аналітичні статті) у періодичних виданнях: „Дзеркало тижня”, „ДемократичнаУкраїна”, „Молодь України”, „Літературна Україна”, „Комуніст”, „Товариш”, „Сільськівісті”, „Народна газета”, „Час-Time”, авторами яких є журналісти, політики, громадськідіячі. Ці матеріали дали змогу отримати цінніфактографічні та аналітичні дані щодо подій суспільно-політичного життя вУкраїні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст.
Матеріали інформаційної мережі Інтернет склали дванадцяту групуджерел. Вагоме значення для дослідження мали: стенограмипленарних засідань, база законопроектів, нормативно-правова база, інформація щодоперсонального складу парламенту всіх скликань, розміщені на офіційних веб-сайтахВерховної Ради України, Президента України та уряду. Використовувалися також матеріали,розміщені на веб-сайтах політичних партій, громадських організацій, засобів масовоїінформації.
Окрему групу джерел склали збірки компакт-дисків „Верховна РадаУкраїни” і „Законотворча діяльність”, видані Управлінням комп’ютеризованих системапарату Верховної Ради України, в яких розміщені неопубліковані стенограми пленарнихзасідань, тексти законопроектів, порівняльні таблиці тощо.
Отже, джерельна база є надзвичайно широкою та багатоманітною,що зумовлює можливість комплексного всебічного вивчення досліджуваної проблеми.
У другому розділі „Основні етапи конституційного процесу в Україні(1990-1995 роки)” доводиться, що питання прийняття нової Конституції УРСР порушувалосяв 1960-х-70-х рр. українськими дисидентами. У другій половині 1980-х рр. союзніпроцеси перебудови зумовили активізацію суспільно-політичного життя і національно-визвольногоруху в республіці. Характерними рисами стали розкол партійного керівництва на консерваторіві реформаторів та активні спроби опозиції прийти до влади, які вилилися у масовімітинги і політичні акції.
Після виборів до Верховної Ради УРСР 4 березня 1990 р. політичнаактивність перемістилася до парламенту, а її рушійною силою стали члени „Народноїради” (лідер І.Юхновський), які мали на меті створення самостійної української держави.
Першим важливим кроком на шляху до незалежності було прийняття16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Ця подія започаткувалановітній конституційний процес та стала наслідком політичного компромісу між носіямирізних політичних сил у Верховній Раді. Чинниками, які спонукали до її прийняттякомуністичну більшість – „групу 239” (лідер О.Мороз), були власна невизначеністьщодо подальших дій, зростання впливу опозиції, бездіяльність центрального керівництва,розширення прав республік внаслідок союзної конституційної реформи, формування врегіонах ідей місцевого патріотизму та приклад інших республік.
Проте, відсутність у депутатів спільної програми державного будівництвапризупинила конституційний процес. Члени „Народної ради” наполягали на наданні Деклараціїконституційного статусу, комуністи не погоджувалися з цим. Загострення політичноїситуації влітку-восени 1990 р. через загальний страйк шахтарів і студентів, які,серед інших вимог, порушували питання про надання Декларації конституційного статусу,активізувало процес формування Комісії по розробці нової Конституції УкраїнськоїРСР під головуванням Голови Верховної Ради Л.Кравчука.
Діяльність Комісії та її робочої групи на чолі з Л.Юзьковим відбуваласяв умовах протистояння між депутатами-комуністами і членами „Народної ради” навколообговорення проекту Союзного договору та на фоні масових виступів шахтарів, викликанихпроведенням 17 березня 1991 р. референдуму щодо долі СРСР. Наслідком її роботи тачерговою політичною поступкою стало схвалення 19 червня 1991 р. Концепції новоїКонституції України, яка визначила ключові принципи розбудови держави.
Головним завданням другого етапу конституційного процесу сталоздобуття Україною незалежності. Чинниками, які спонукали Верховну Раду УРСР до прийняття24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, виступили серпневі подіїв Москві та заборона діяльності КПРС, внаслідок чого документ підтримали депутати-комуністи.Ухвалений Акт сприяв розвиткові конституційного процесу, оскільки вміщував принципистворення незалежної держави, неподільність та недоторканність її території, чинністьвиключно Конституції і законів України.
Після всеукраїнського референдуму і виборів Президента України1 грудня 1991р. діяльність Конституційної комісії та її робочої групи активізувалася,про що свідчить розроблення ними на основі Концепції нової Конституції один за однимчотирьох конституційних проектів.
Характерною особливістю цього етапу є зародження протиріч міжгілками влади, пов’язане з заснуванням 5 липня 1991р. посади Президента України,в особі якого члени „Народної ради” бачили символ державної незалежності, а комуністи– можливість забезпечення власних позицій у разі зміни політичного режиму. Однак,через брак конституційно-правової практики жодні з них не мали чіткого уявленняпро його роль та функції.
Владні суперечності, які виникли відразу після президентськихвиборів, мали інституційний характер й були спричинені ініціативою Президента УкраїниЛ.Кравчука вибудувати власну виконавчу вертикаль шляхом заснування посад представниківПрезидента на місцях, як вищих посадових осіб виконавчої влади, бажанням перебратина себе частку повноважень парламенту, видаючи укази з економічних питань, та прагненнямбезпосередньо керувати урядом.
Боротьба за розподіл повноважень між Л.Кравчуком та прем’єр-міністромЛ.Кучмою, що відбувалася на тлі погіршення економічного становища суспільства, спричинилау червні 1993 р. політичний страйк шахтарів Донбасу, які вимагали проведення референдумупро довіру Президентові, парламенту і радам усіх рівнів. Гостра криза влади, щовиникла в державі, призвела до дострокового припинення повноважень Президента іпарламенту 24 вересня 1993 р. З огляду на підготовку до майбутніх виборів питанняприйняття Конституції відійшло на другий план.
Третій етап конституційного процесу, який розпочався виборчоюкампанією 1994 р., засвідчив про його активізацію, пов’язану з намаганням новообраногоПрезидента України Л.Кучми здійснювати пряме керівництво виконавчою владою та закріпитиці функції положеннями Конституції. Так, 6 серпня 1994 р. Л.Кучма видав укази щодозабезпечення керівництва Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчоївлади та підпорядкування собі голів рад та їхніх виконкомів.
4 вересня Президент направив до парламенту звернення, в якомунаголошував на необхідності відновлення конституційного процесу. 20 вересня ВерховнаРада ухвалила Постанову „Про чисельний склад комісії з опрацювання проекту новоїКонституції України”, а 21 листопада затвердила її персональний склад.
Діяльність Конституційної Комісії виявилася малопродуктивною головнимчином у зв’язку з тим, що після внесення главою держави 4 грудня 1994 р. на розглядпарламенту законопроекту „Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”стосунки між ними загострилися в ході обговорення і прийняття документа.
Оскільки схвалений 18 травня 1995 р. закон „Про державну владуі місцеве самоврядування в Україні” не зміг набрати чинності, Л.Кучма запропонувавГолові Верховної Ради України О.Морозу укласти Конституційний договір між парламентомі Президентом, який дав змогу уникнути конфронтаціїу взаєминах гілок влади й сприяв продовженню роботи над розробкою нової Конституції.
У третьому розділі „Позиції політичних силпід час прийняття Конституції України 1996 року” доведено, що хоча факт укладання Конституційногодоговору й сприяв розвитку конституційного процесу, започаткувавши його черговийчетвертий етап, принципи документа не розв’язалипроблем, що склалися у владних стосунках. З метою оперативного опрацюванняпропозицій до проекту Конституції Конституційна Комісія 19 червня 1995 р. утвориларобочу групу, до складу якої увійшли 10 правознавців (Ф. Бурчак, А. Заєць, В. Шаповал та ін.).
Взявши за основу конституційний проект від 26 жовтня 1993 р.,робоча група розробила законопроект, який увібрав у себе проекти політичних партій,громадських організацій, пропозиції народних депутатів, органів влади, вітчизнянихі зарубіжних фахівців. Документ було прийнято за основу на засіданні КонституційноїКомісії 23 листопада 1995 р. З цього часу розпочався етап політичного узгодженняйого положень робочою групою на чолі з В. Буткевичем та Л. Підпаловим.
Зрештою на засіданні Конституційної Комісії 11 березня 1996 р.доопрацьований проект було схвалено. Однак, розбіжності у поглядах глави державита голови Верховної Ради на процедуру прийняття Конституції – шляхом затвердженняна референдумі (Л. Кучма) абоухвалення парламентом (О. Мороз), призвели до загострення відносин між представниками гілок влади, щоуповільнило конституційний процес.
На етапі подання законопроекту до парламенту виявилися й розходженняпозицій народних депутатів щодо його прийняття. Члени лівих фракцій (КПУ, СПУ) непогоджувалися на обговорювання проекту на засіданні сесії з огляду на ризик йогопопереднього схвалення та направлення на референдум і виражали недовіру КонституційнійКомісії. За їхньої ініціативи офіційне представлення проекту Конституції Українивідбулося 20 березня 1996 р. на спеціальному засіданні, яке виключало необхідністьреєстрації народних депутатів у сесійній залі. З цього часу конституційний процесповністю перемістився в політичну площину, а його ініціатива перейшла на бік президентськогооточення.
Тиск з боку глави держави змусив представників правих і центристськихфракцій парламенту створити у квітні 1996 р. депутатську узгоджувальну групу підголовуванням М. Сироти, яка отримала статус Тимчасової спеціальної комісії. Її діяльністьбула спрямована на об’єднання представників різних політичних сил та гілок владиз метою узгодження суперечливих положень і прийняття проекту Верховною Радою України.Водночас, у парламенті реєструвалися альтернативні проекти, розроблені депутатами-членамиКПУ, ХДПУ, СДПУ: № 0496/1 (С. Гмиря, Г. Долженко), № 2327/1 (В. Моісеєнко), № 0496/2(Ю. Буздуган), № 0496/3 (М.Карнаух), № 0496/4 (В. Шишкін).
Обговорення проекту Конституції в першому і другому читанні засвідчилонеоднозначність ставлення народних депутатів до його прийняття: представники центристських,правих фракцій і частка позапартійних депутатів вбачали у ньому можливість вибудуватиновий державний лад, представники лівих фракцій знаходилися в опозиції до проекту.Була ще й частина депутатів, які з певних причин не визначили свою позицію щодонової Конституції. Така неузгодженість гальмувала конституційний процес у парламентіта викликала незадоволення з боку глави держави.
Указ Президента „Про проведення Всеукраїнського референдуму зпитання прийняття нової Конституції України”, виданий 26 червня 1996 р., ледве неспричинив чергову політичну кризу та змусив представників різних політичних сил,присутніх у Верховній Раді, піти на поступки й об’єднатися навколо прийняття ОсновногоЗакону. 28 червня 1996 р. після двох діб напруженої роботи Верховна Рада Україниприйняла нову Конституцію України.
У четвертому розділі „Передумови внесення змін до КонституціїУкраїни (1996-2005 роки)” доводиться, що з прийняттям Конституції почався п’ятийетап конституційного процесу, адже реалізація президентсько-парламентської формиправління не привела до оптимального розподілу повноважень між гілками влади, позаправовим полем вирішення лишилася низка протиріч, які назріли у їхніх стосунках.
Вперше питання про внесення змін до Конституції України було виведенона рівень законопроектів у 1998-99 рр., коли до Верховної Ради були внесені проекти№ 2339 (Г. Крючков, П. Симоненко) і № 3029 (А. Єрмак, Г. Омельченко), в яких пропонувалося змінитиОсновний Закон в частині взаємин між парламентом, Президентом та Урядом. Проте доїхнього розгляду справа не дійшла з огляду на підготовку до майбутніх парламентськихі президентських виборів.
Неспроможність Верховної Ради України вчасно прийняти закон „ПроДержавний бюджет України на 2000 рік” зумовила загострення політичної та соціально-економічноїситуації в країні та призвела до створення 13 січня 2000 р. парламентської більшостіу складі 11 центристських і правих фракцій, яка висловила готовність відповідатиза здійснення реформ та наполягала на переобранні керівництва парламенту.
Після обрання на другий термін Президент України Л.Кучма з метоюрозширення власних повноважень за рахунок Верховної Ради та зростання впливу регіонівініціював внесення змін до Конституції України. Реальним виявом цього стало виданняним 15 січня 2000 р. Указу „Про проголошення Всеукраїнського референдуму за народноюініціативою”.
Результати референдуму, проведеного 16 квітня 2000 р., засвідчилипідтримку починань глави держави з боку громадськості й спричинили черговий політичнийконфлікт, що призвело до протистояння в середині правих фракцій, які утворювалипарламентську більшість. У виконавчій владі конфлікт вилився в те, що Президентпочав відчувати опозицію з боку глави уряду. Однак, у зв’язку з відсутністю в українськомузаконодавстві положень, які б закріплювали порядок виконання державою ухвал народноговолевиявлення та відповідальність парламенту на випадок їхнього ігнорування, рішенняреферендуму залишилися не втіленими у життя.
29 травня 2000 р. Президент України створив Конституційну комісію,яка внесла на розгляд Верховної Ради конституційний законопроект. Відповіддю наініціативу Л.Кучми став проект закону № 5300-1, розроблений групою у складі 152народних депутатів (Г. Крючков, С. Головатий, М. Сирота, О. Мороз та ін.).
На цьому етапі уповільнення конституційного процесу було спричиненочерговим загостренням стосунків між главою держави і парламентом, вершиною якогостав „касетний скандал” – оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 листопада 2000 р. запису розмов,які начебто стосувалися причетності Л. Кучми та інших посадовців до справи про зникнення опозиційногожурналіста Г. Гонгадзе. У відповідь народнідепутати від опозиції виступили з ініціативами відставки міністрів силових відомств,початку процедури імпічменту Президента та організували проведення масових демонстрацій.Владне протистояння призвело до вимушеної відставки 17 квітня 2001 р. прем’єр-міністраУкраїни В. Ющенка.
Активізація конституційного процесу розпочалася після парламентськихвиборів 2002 р. із внесення депутатами до Верховної Ради конституційних проектів№ 0998 (О. Ющик, М. Лавриненкота ін.) і № 0999 (Г. Крючков, О. Мороз, А.Матвієнко та ін.). У той же час Л.Кучма вніс до парламенту свій законопроект „Провнесення змін до Конституції України” та організував проведення його всенародногообговорення. 12 липня 2003 р. президентський проект було направлено до КонституційногоСуду України, однак 23 серпня відкликано главою держави у зв’язку з тим, що частинадепутатів розкритикувала його положення.
Натомість народні депутати подали до Верховної Ради України відразутри законопроекти про внесення змін до Конституції: № 3207-1 від 1 липня 2003 р.(А. Матвієнко, В. Мусіяка, А. Мартинюк, О. Мороз), № 4105 від 4 вересня (С. Гавриш,Р. Богатирьова, П. Симоненко та ін.) і № 4180 від 19 вересня (Р. Богатирьова, С.Гавриш, К. Ващук та ін.) Їхньою спільною рисою була пропозиція щодо переходу допарламентсько-президентської форми правління.
Активна конституційна діяльність народних депутатів України призвеладо блокування роботи Верховної Ради членами опозиційних фракцій (БЮТ, „Наша Україна”,СПУ), які наполягали на вилученні з проектів положень про обрання Президента Українипарламентом. Наслідком політичних протиріч у Верховній Раді стало попереднє схвалення24 грудня 2003 р. проекту закону „Про внесення змін до Конституції України” № 4105.Однак, під час голосування 8 квітня 2004 р. цей проект не набрав необхідної кількостіголосів і був знятий з розгляду.
Подальшим кроком парламенту було прийняття 26 травня рішення проутворення робочої групи на чолі з Першим заступником Голови Верховної Ради УкраїниА.Мартинюком для доопрацювання проекту змін до Основного Закону на базі трьох існуючихзаконопроектів, результатом діяльності якої стало схвалення 23 червня в першомучитанні проекту № 4180.
З наближенням чергових виборів Президента України увага всіх учасниківконституційного процесу перейшла на бік майбутньої виборчої кампанії. 5 липня 2004р. Центральна виборча комісія зареєструвала 26 кандидатів на посаду глави держави.Виборчі перегони супроводжувалися значними зловживаннями, маніпуляціями голосамивиборців, переслідуванням опозиції, цензурою засобів масової інформації. Замах нажиття кандидата від опозиції В. Ющенка вкрай загострив політичну ситуацію в державі. 19 жовтня 2004 р. представникдепутатської більшості у парламенті С. Гавриш заявив про небажання фракцій і груп більшості брати участьу пленарних засіданнях до завершення президентських виборів.
Результати другого туру президентських виборів спричинили масовівиступи громадян на підтримку В. Ющенка та В. Януковича.Обласні ради Центральної і Західної України визнали Президентом України В. Ющенка, а представники рад усіх рівнівЛуганської області підтримали В.Януковича й почали закликати до створення автономії.
За обставин, що склалися, активізував конституційний процес Президент,наголосивши, що підпише закон „Про особливості застосування Закону України „Провибори Президента України”, який мали на меті ухвалити народні депутати з метоюзапобігання фальсифікації голосів виборців, лише за умови внесення змін до Конституції.
8 грудня 2004 р. Верховною Радою України було ухвалено пакет законів,до якого увійшли законопроекти „Про особливості застосування Закону України ”Провибори Президента України” і „Про внесення змін до Конституції України”. Отже, конституційнийпроцес в черговий раз став заручником у боротьбі за владу і допоміг розв’язати гоструполітичну кризу.
Проведене дослідження зумовлює можливість зробити такі висновки:
– Загальний аналіз літератури з історії конституційного процесув Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. засвідчив наявність певного науковогодоробку, різнопланового за проблематикою та обсягом висвітлення тих чи інших аспектів.Водночас, питання залишається недостатньо вивченим. Критична оцінка та узагальненняпраць попередників, наявність різноманітної джерельної бази дали змогу вирішитиосновні завдання дослідження;
– Про необхідність прийняття нової Конституції Української РСРйшлося за часів СРСР. Відродження громадської свідомості, активізація національно-визвольногоруху в кінці 1980‑х рр., зумовлені союзними процесами перебудови, були основнимисуспільно-політичними чинниками, які спричинили активний пошук правових засобівсуверенізації республіки і започаткували новітній конституційний процес;
– Конституційний процес проходив у п’ять етапів: 1) літо 1990– літо 1991 р.; 2) літо 1991 – кінець 1993 р.; 3) початок 1994 – червень 1995 р.;4) червень 1995 – 28 червня 1996 р.; 5) червень 1996 – грудень 2004 р. і відбувавсяза кількома напрямами: внесення змін до чинної Конституції УРСР, підготовка проекту,прийняття окремих нормативних актів у сфері конституційного законодавства, ухваленняОсновного Закону і закону „Про внесення змін до Конституції України”;
– Перший етап конституційного процесу розпочався в межах радянськоїполітико-правової системи з прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державнийсуверенітет України, яка дала поштовх процесу відбудови державної незалежності.На цьому етапі відбулося створення першої Конституційної комісії, наслідком діяльностіякої стало прийняття 19 червня 1991 р. Концепції нової Конституції України. Характерноюособливістю другого етапу конституційного процесу, який почався з проголошення 24серпня 1991 р. Акта незалежності України, стала плідна діяльність робочої групиКонституційної Комісії, котра на основі Концепції розробила один за одним чотирипроекти Конституції. Боротьба за розподіл повноважень між представникам різних гілоквлади під кінець 1993 р. спричинила владну кризу, яка призвела до позачергових виборівта гальмування конституційного процесу. Головні події третього етапу засвідчилибажання глави держави перебрати ініціативу конституційного процесу на себе, наслідкомчого стало укладання 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Президентом і парламентом. Для четвертого етапу конституційного процесу властиве загостренняпротиріч між главою держави та Верховною Радою Україниі представниками різних політичних сил у парламенті, що призвело до утворенняТимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції. Головне значенняїї діяльності зводиться до зусилля об’єднати виразників різної ідеології з метоюузгодження розбіжних норм законопроекту та прийняття його Верховною Радою України.З прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції розпочався п’ятий етап конституційногопроцесу, головним завданням якого стало вдосконалення механізму розподілу владнихповноважень. Перші законопроекти були внесені до парламенту в 1998-99 рр. Однак,активізацію конституційного процесу викликали спроба глави держави посилити президентськугілку влади й проведення 16 квітня 2000 р. всеукраїнського референдуму. Характерноюрисою цього етапу була активна конституційна діяльність народних депутатів. Впродовж2004 р. конституційний процес проходив в рамках гострої боротьби за владу під часпроведення чергових президентських виборів, а прийнятий 8 грудня 2004 р. закон „Провнесення змін до Конституції України” став наслідком компромісу між представникамирізних політичних сил;
– Владні протиріччя мали інституційний характер і були спричиненізапровадженням в 1990 р. посади Президента України. У зв’язку з відсутністю чіткоївизначеності функцій останнього Л.Кравчук і Л.Кучма прагнули перебрати на себе частинуповноважень Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, вибудувати власну виконавчувертикаль влади, підпорядкувати уряд та закріпити здобуті повноваження положенняминової Конституції України, що викликало подальше загострення суперечностей між гілкамивлади;
– Започаткували новітній конституційний процес депутати-члени„Народної ради”, які прагнули здобути незалежність української держави й відстоювалипозицію надання конституційного статусу Декларації про державний суверенітет України.Поступово ініціатива прийняття нової Конституції перейшла на бік Президента України,який мав на меті розширити власні владні повноваження за допомогою положень ОсновногоЗакону. Активно протидіяли цьому у Верховній Раді представники КПУ. Саме вони ініціювалиперші законопроекти про внесення змін до Конституції щодо вдосконалення механізмурозподілу влади. Чергова спроба глави держави розширити свої права за рахунок парламентузумовила активізацію конституційної діяльності депутатів від більшості, направленуна впровадження парламентсько-президентської форми правління. Депутати від опозиції(БЮТ, „Наша Україна”, СПУ) були змушені підтримати пропозиції щодо внесення зміндо Конституції України в умовах гострої політичної кризи під час президентськихвиборів 2004 р.
Списокосновних опублікованих праць за темою дисертації:
1. Боротьбаполітичних сил за прийняття Конституції України 1996 р. // Вісник Академії праціі соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2007. – № 1. – С. 147-153;
2. Проблемивзаємодії гілок влади в контексті конституційної реформи // Буковинський журнал.– Чернівці. – 2007. – Ч. 1. – С. 72-82;
3. Об’єктивніреалії змін до Конституції України 1996 року // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія,політика. Збірник статей. – К.: Інститут історії України НАН України, 2007. – Вип.11. – С. 495-509.
4. Основніетапи конституційної реформи в Україні (1990-1996 роки) // Вісник Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – Вип. 91-93. – С. 75-78.
АНОТАЦІЯ
Адамович Н.М. „Суспільно-політичні чинники конституційного процесув Україні (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.)”. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичнихнаук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський національний університетімені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню діяльності учасниківконституційного процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст., всебічномуаналізу суспільно-політичних чинників, що впливали на хід розробки, обговорення,прийняття та внесення змін до Конституції України.
На основі широкої джерельної бази встановлено історичні передумовита закономірності прийняття нового Основного Закону, здійснено періодизацію конституційногопроцесу, досліджено причини зародження і поглиблення протиріч між представникамизаконодавчої та виконавчої гілок влади як одного з головних чинників новітньогоконституційного процесу. Висвітлено позиції представників державних органів владиі політичних партій у вирішенні або поглибленні гострих суспільно-політичних проблем,які виникали в новітній українській державі в процесі прийняття і внесення зміндо Конституції України, доведено їхній вплив на основні положення конституційнихдокументів, що розроблялися упродовж 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст.
Ключові слова: конституційний процес, державотворення, незалежність,Україна, Конституція України, Верховна Рада України, Президент України, Конституційнакомісія, Конституційний договір, конституційна реформа.
АННОТАЦИЯ
Адамович Н.Н. „Общественно-политическиефакторы конституционного процесса в Украине (90-е гг. ХХ в. – начало ХХІ в.)”. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степеникандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Киевскийнациональный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена комплексному исследованию деятельности участниковконституционного процесса в Украине 90-х гг. ХХ в. – начала ХХІ в., всестороннемуанализу общественно-политических факторов, которые влияли на ход разработки, обсуждения,принятия и внесения изменений в Конституцию Украины.
На основе исторического анализа существующих научных разработоки широкой круга источников установлены исторические предпосылки и закономерностинеобходимости принятия нового Основного Закона, осуществлена периодизация новейшегоконституционного процесса в Украине, охарактеризовано его содержание и направления,определенно ключевые события каждого этапа.
Исследовано общественно-политические факторы, которые сопровождалиход разработки, обсуждения, принятия и внесения изменений в Конституцию Украинына протяжении 90-х гг. ХХ в. – начала ХХІ в., обосновано их влияние на динамикуконституционного процесса. Выяснены причины зарождения и углубления противоречиймежду представителями законодательной и исполнительной ветвей власти как одногоиз главных факторов конституционного процесса.
Доказано, что начало новейшему конституционному процессу в Украинеположили в 1990 году народные депутаты-члены „Народной рады”, которые стремилисьдобиться независимости украинского государства. После введения должности ПрезидентаУкраины постепенно инициатива принятия новой Конституции перешла на сторону главыгосударства, который руководствовался целью перебрать на себя часть полномочий ВерховнойРады Украины и Кабинета Министров Украины, выстроить собственную исполнительнуювертикаль власти, непосредственно руководить правительством и закрепить достигнутыеполномочия положениями новой Конституции Украины.
Аргументировано, что инициатива Президента Украины расширить властныеполномочия с помощью норм Основного Закона вызвала последующее заострение противоречиймежду ветвями власти. Активно противодействовали начинаниям главы государства вВерховной Раде Украины народные депутаты – члены левых фракций.
Отражены позиции представителей государственных органов властии политических партий в решении или углублении острых общественно-политических проблем,которые возникали в новейшем украинском государстве в процессе разработки, обсужденияи принятия Конституции Украины. Доказано их влияние на основные положения конституционныхдокументов, которые разрабатывались в Украине на протяжении 90-х гг. ХХ в. – началаХХІ в.
Обосновано, что с принятием 28 июня 1996 года новой КонституцииУкраины начался пятый этап новейшего конституционного процесса, главной задачейкоторого стало усовершенствование механизма разделения властных полномочий. Первыезаконопроекты о внесении изменений в Конституцию Украины инициировали в 1998-1999годах народные депутаты Украины – члены КПУ. Очередная попытка главы государстварасширить собственные права за счет парламента и выданный им указ „О провозглашенииВсеукраинского референдума по народной инициативе” обусловили активизацию конституционнойдеятельности народных депутатов – членов депутатского большинства Верховной РадыУкраины, направленную на внедрение парламентско-президентской формы правления.
Доказано, что принятый 8 декабря 2004 года Закон Украины „О внесенииизменений в Конституцию Украины” хоть и превратил Украину из президентско-парламентскойв парламентско-президентскую республику, не решил проблемных вопросов конституционнойреформы, поскольку принимался народными депутатами Украины по настоянию главы государствав условиях острого политического кризиса, который возник в Украине во время проведениявыборов Президента Украины 2004 года.
Ключевые слова: конституционный процесс, создание государства,независимость, Украина, Конституция Украины, Верховная Рада Украины, Президент Украины,Конституционная комиссия, Конституционный договор, конституционная реформа.
ANNOTATION
Adamovich N.N. „Social and political factors of constitutionalprocess are in Ukraine (90th XX item is beginning of XXI item)”. – Manuscript.
The dissertation for a degree of candidate of historic sciences in specialty 07.00.01 – History of Ukraine. –National Taras Shevchenko University of Kiev. – Kiev, 2008.
Dissertation is devoted complex research of activity of participantsof constitutional process in Ukraine 90th to the XX item – beginning of XXI item,comprehensive analysis of social and political factors, which influenced on motionof development, discussion, acceptance and making alterations in Constitution ofUkraine.
On the basis of a wide spring base historical pre-conditions andconformities to the law of passing a new Basic Act are set, a division into theperiods of constitutional process is carried out, explored reasons of origin anddeepening of contradictions between the representatives of legislative and executivebranches of power as one of main factors of the newest constitutional process. Positionsof representatives of public organs of power and political parties are reflectedin a decision or deepening of sharp social and political problems which arose upin the newest Ukrainian state in the process of acceptance and making alterationsin Constitution of Ukraine, their influence is proved on the substantive provisionsof constitutional documents which was developed during 90th to the XX item – beginningof XXI item.
Key words: constitutional process, creation of the state, independence,Ukraine, Constitution of Ukraine, Supreme Soviet of Ukraine, President of Ukraine,Constitutional commission, Constitutional agreement, constitutional reform.