ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ФАШИЗМУ
1.1 Умови та причини виникненняфашизму
1.2 Історія фашизму до кінця ІІСвітової війни
1.2.1 Історія фашизму в Італії
1.2.2 Історія фашизму в Німеччині
1.2.3 Історія фашизму в інших країнах
1.3 Неофашизм
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ФАШИЗМУ ЯКПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ
2.1 Визначення поняття«фашизм»
2.2 Ідейні принципи фашизму
2.3 Механізм фашистської держави
2.4 Економічна політика фашизму
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Люди не можуть жити,не пам'ятаючи уроків своїй історії. Тільки на підставі досвіду, пройденогонародом, будуються сьогоднішній і завтрашній день. Цей вислів ще разпідтверджує відому істину про те, що без минулого немає сьогодення і не можебути майбутнього. Завдання цієї курсової роботи — дослідити один знайжахливіших уроків нашої історії — фашизм. Роки фашистського нашестя булистрашними роками насильства і терору. Людство не може забути звірства фашистів,їх жахливі злочини, здійснені в Радянському Союзі, Польщі, Франції та інших країнах.Людство не в праві забувати такі речі, як Холокост, Освенцим, Хотинь, Бабин Яр.Ця тема торкається дуже страшних речей, тому досліджувати її без емоцій, лишеоб’єктивно мислячи дуже важко.
Актуальність даної теми є доволі велика.Найбільше вона пов'язана із поверненням поширенням цієї ідеології. Бо хто виненв тому, що фашизм не став віхою історії? Як не парадоксально, але факт: маючидосвід Другої світової війни, сучасне суспільство не взмозі повністю захиститисебе від рецидивів фашизму. То тут, то там можна чути про неофашистськіорганізації. Через стільки років після перемоги над Гітлером з'являються «скінхеди»творять беззаконня, використовують явно фашистську символіку, простежується таж ідеологія. Тому вивчення фашизму є доволі актуальним, воно може допомогти вборотьбі з цією проблемою. Адже, як відомо: «Щоб перемогти ворога, требапізнати його''. Велику актуальність має це питання в нас, тому ще саме вСхідній Європі різко активізувались різні неофашистські рухи. Особливо гостроця проблема стоїть в Росії і Україні.
До актуальнихпричин цієї теми можна віднести і те, що шум, який підіймається навколо фашизмуі неофашизму, несе не тільки позитивну функцію в плані висвітлення проблеми, ай зворотню в плані її популяризації і невірного трактування. Завдяки засобаммасової інформації і інтернету будь-який бажаючий може дістати цікавлячу йогоінформацію, будь то осуджуючого чи пропагандуючого характеру.
Усі вищезгаданіпричини показують, чому вивчення питання фашизму є дуже актуальним у наш час.
Об'єктдослідження. Категоріяполітичної ідеології
Предметдослідження. Політичнаідеологія фашизму і неофашизму
Мета дослідження.Мета цієї роботи– дослідити фашистське вчення у всіх його проявах, створити загальнухарактеристику неофашизму.
Завданнядослідження:
· вивестиосновні причини появи фашистської ідеології та її розвитку
· датизагальну характеристику фашистського вчення
· пояснити,чому саме фашизм призвів до розв'язання Другої світової війни
· пояснитирізницю між фашизмом і націонал-соціалізмом
· запропонуватиможливі шляхи розв'язання проблеми неофашизму в Україні
Джерельна базадослідження складається з підручників, критик монографій відомих ідеологів,різноманітних статей в наукових журналах на дану тематику
Методи,використані при дослідженні даної теми.
1) Порівняльний(компаративний) метод — цей метод використаний при зображенню відмінностейвсередині фашистської ідеології, на прикладі Італії та Німеччини. Різниці міжфашизмом початку XX ст. і сучасним неофашизмом.
2) Історичнийметод — використаний при зображенні зародження та генезису фашистського вчення.
3) Соціально-психологічнийметод — за допомогою цього методу досліджено, чому саме в таких країнах, якІталія та Німеччина зародився фашизм. І які причини того, що він набув широкогопоширення в країнах Заходу.
4) Психологічнийметод — використаний при дослідженні неофашизму, причин його виникнення таможливі шляхи подолання.
Практичнезначення дослідження складається з можливості застосувати його при підготовцідо виступу чи доповіді на дану тематику, при підготовці до практичних занять ізадля розширення наукових знань.
Отже цей вступпоказує характер досліджуваної теми, її актуальність, а також об'єкт, предмет,мету, джерельну базу, практичне значення та завдання цього дослідження іметоди, використані при написанні даної курсової роботи.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯФАШИЗМУ
1.1 Умови іпричини виникнення та поширення фашизму
Фашизм зародивсяна початку ХХ ст. в молодіжному середовищі в Італії – спершу яккультурно-мистецьке явище, як форма протесту проти наявного на той час засиллябуржуазії, яке з часом перетворилось на справжній суспільно-політичний рух зісвоєю історією, лідерами і ідеологією.
Ранні ідеологи фашизмунапередодні Першої світової війни епатували публіку ніцшеанськими ідеями ізакликали переробити світ і людину засобом відкинення моральних принципів. Алепісля 1918 року фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних тареваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення,економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюютьсянамагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодомстали визначальними – історичну традицію та фактор релігії.[1]
Перші фашистськіорганізації — „фаши де комбаттименто“ (звідси і назва всього руху) — з’явилисьв Італії в березні 1919 року. В жовтні 1922 року італійські фашисти прийшли довлади, їх лідер (»дуче") Б. Муссоліні зайняв посаду прем’єр-міністра.Оформлення фашистської диктатури завершилось в 1926 році.
На початку 1919року виникла фашистська партія в Німеччині. У лютому 1920 року була прийнятаназва — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія. Звідси походить названімецького різновиду фашизму — нацизм. В січні 1933 року нацисти прийшли довлади в Німеччині.
Спочатку здаєтьсядивним, як могло статися так, що в Німеччині та Італії, в одних з найбільшкультурно розвинених країнах, фашизм зміг не лише виникнути, а й заполучивстільки прихильників.
Але досліджуючи ситуаціюв тогочасних Італії і Німеччини можна виділити основні причини, котрі сприялипояві і встановленню даного політичного режиму:
l загальнонаціональнікризи, які зачіпили у тій чи іншій мірі усі суспільні прошарки і групи, і якінакалили до межі соціальні суперечкі;
l послабленняреальної влади лідерально-демократичної держави, її неспроможність запропонуватиі реалізувати ефективні шляхи виходу з кризи;
l послабленняміжнародних позицій цих країн, аж до їх національного приниження, як це маломісце у випадку з Німеччиною, яку змусили підписати Версальський мирний договір;
l наявністьвпливових лівих партій (комуністичної, соціал-демократичної), які лякалиреволюційною перспективою не лише крупних капіталістів, а й середній клас;
l наявністьу фашистських рухів харизматичних лідерів, які вміло маніпулювали масами,обіцяючи вивести країну з кризи шляхом швидких і рішучих дій;
l розчаруваннясуспільства в ліберальних і демократичних цінностях;
l нестабільність,яка породжувала націоналістичні, мілітаристські та завоювальницькі настрої
l підтримкафашистів крупною буржуазією, котра розраховувала використати фашистськіорганізацї в якості зручного тимчасового способу в боротьбі з ворогами.
Одночаснанаявність усіх цих факторів дозволила фашизму отримати розповсюдження в Європів 20-30-х роках, втягнути більшість країн в найбільш масштабну і кровопролитнувійну. Крім того, необхідно звернути увагу на складність міжнародної ситуації вцій період. Вона характеризувалася недооцінкою головними країнами світуфашистської загрози, суперечностями, розглядом різноманітної агресії«крізь пальці». Франція була зацікавлена в збереженні Версальськоїсистеми, вона прагнула задля цієї цілі створити блок європейських держав.Англія і США були не проти відновлення воєнно-економічного потенціалаНімеччини, щоб не допустити французької гегемонії у Європі і, головне,спрямувати агресивні амбіції фашизму на схід з перспективою війни міжНімеччиною і СРСР.
Радянський Союзже віддавав перевагу плану щодо створення системи колективної безпеки. Алепротиріччя країн-учасниць дипломатичних переговорів і їх взаємна недовіраперешкодили створенню цієї системи. Захоплення Німеччиною демілітаризованоїРейнської зони і відсутність рішучих дій світової спільноти проти озброєннякраїни переконали лідерів фашистських режимів у безпеці проведення політикиагресивних захоплень територій.
1.2 Історіяфашизму до кінця ІІ світової війни
1.2.1 Італія
Раніше, ніж вінших країнах Європи фашизм зародився і утвердився в Італії. Виникнення ірозвиток італійського фашизму були визначені і обумовлені специфічнимиекономічними, соціальними і політичними проблемами, що виникли вже в ХІХсторіччі і були загострені результатом Першої світової війни.Хоча Італія отримала в ПершійСвітовій Війні ряд тяжких поразок, але вона була однією з країн-переможців,щоправда найбільш з усіх виснаженою. Промисловість, фінанси, сільське господарствознаходилися у жахливому положенні. Ніде не було такого безробіття і убогості. В результаті війни Італія отрималаПівденний Тіроль і Істрію з Трієстом, але їй довелося відмовитися від далматинськогоузбережжя на користь Югославії, тоді як Фіуме було оголошено вільним містом.Громадська думка Італії обурено реагувала на таке рішення союзників і напередбачувану слабкість італійської влади.Перед обличчям цих націоналістичнихемоцій італійський уряд не зважився рішуче втрутитися, коли італійські війська,перебуваючи під керівництвом Габріелі Д'аннунцио, не виконали наказ про відхіді 12 вересня 1919 року свавільно окупували місто Фіуме. Протягом 16 місяцівД'аннунцио господарював в місті, розвинувши вже тоді всі елементи політичногостилю фашистської Італії — масові паради його прихильників під прапорами іззображенням голови, войовничі пісні, вітання по давньоримському зразку іемоційні діалоги з натовпом.Наступним кроком в становленніфашизму стало створення Організації фронтовиків «Бойові загони» («Fasci dicombattimento»), заснованої Муссоліні в Мілані 23 березня 1919 року, якаприйняла політичний стиль Д'аннунцио за зразок.[2] 7 листопада 1921року Муссоліні зумів об'єднати свій рух в Національну фашистську партію і завражаюче короткий час організувати масовий рух, який вже на початку 1921 рокуналічував майже 200 000 осіб. Цей успіх залежав і від особисамого Муссоліні, і від пропагованоїним ідеології, що містила, разом з націоналістичними,також деякі соціалістичні елементи. Ідеологія нового руху привертала, разом знаціоналістами і колишніми соціалістами, головним чином учасників війни імолодих людей, що бачили в цьому незвичайному русі єдину, ще невипробувануполітичну силу, від якої вони чекали радикального вирішення національнихпроблем.Ще дієвішою, аніж програма фашистів,була їх політична тактика,що по суті продовжувала світову війну громадянською війною. Її представниками івиконавцями були «squadri» («загони») — загони, щоскладалися з учнів і студентів, а також колишні солдати італійських елітних іштурмових підрозділів — «arditi» («відважні, зухвалі»).
Уряд і поліція нетільки не заважали фашистам, але навіть заохочували їх. Тоді ж фашизм отримуємогутніх покровителів в особі Загальної конфедерації промисловців і поміщицькихсоюзів.
Увечері 27 жовтня1921 року Муссоліні віддав наказ присутнім в Неаполі «скуадрі» початипохід на Рим. Хоча чорносорочники були недостатньо озброєні, поліція івійськові знову не втручалися.
Уряд мав всі можливості швидко і остаточно присікти повстання:досить було відкрити стрілянину на чверть години, як пропонував генерал Бадольо.Але король ухвалив інше рішення – назначити Муссоліні прем'єр-міністром Італії.28 жовтня 1921 року, коли Бенітоофіційно став главою уряду, його положення було ще украй хистким. З 535депутатів парламенту лише 35 належали до Національної фашистської партії. Тому Муссолінідовелося піти на коаліцію, до якої увійшли націоналісти, ліберали, демократи і«пополарі» (popolari – популісти, «народна партія»).Парламентські союзники фашистівпроявили готовність прийняти 8 листопада 1923 року так званий «закон Ачербо»(legge Acerbo). По цьому закону будь-яка партія, що набрала на виборахнайбільше число голосів, але не менше 25%, отримувала дві третини місць впарламенті. На виборах 5 квітня 1924 року фашисти разом з лібералами, щовиступали загальним списком з ними, отримали майже дві третини всіх місць ітепер беззаперечно панували в парламенті. Втім, цей успіх на виборах бувдосягнутий перш за все за допомогою фінансової підтримки з боку промисловихоб’єднань.[3]2 жовтня 1925року були створені фашистські корпорації, що поєднувалипрацедавців і працівників, вони поклали кінець свободі профспілкового руху. Ускладі кожної корпорації знаходилися представники фашистської партії і підприємницькихсоюзів. Головою кожної з корпорацій став особисто Муссоліні, він же очолив іміністерство корпорацій. Закон надав корпораціям визначення умов праці і вирішеннятрудових суперечок.
Після встановленнякорпоративного ладу Муссоліні почав реформувати парламент. Замість нього буластворена «палата фашистських організацій і корпорацій». Її членипризначалися особисто Муссоліні.
Після цього напочатку листопада 1925 року послідкували «вищі фашистські закони», щорозширили владу уряду. Подальшими законами були розпущені міські зборидепутатів, скасована свобода зборів і об'єднань, свобода друку і були звільненіполітично неблагонадійні службовці.
«Вищіфашистські закони» слідували один на одним:
· заборонапрофесійних союзів і політичних партій (за винятком фашистської);
· відновленнястрати за «політичні злочини»;
· запровадженнянадзвичайної юстиції (трибуналів) і адміністративної висилки;
· органимісцевого самоврядування замінювалися на призначених урядом чиновники(подеста).
Всяке новепосилення терору провокувалося зазвичай яким-небудь «замахом» чи«змовою». У листопаді 1926 року за спробу зробити замах на життяМуссоліні був вбитий 15-річний хлопчик. Негайно послідувала хвиля арештів ісмертних вироків.
На початку 1928року був встановлений новий виборчий закон, за яким «велика фашистськарада» складала перед виборами єдиний список кандидатів, а виборці моглитільки прийняти або відкинути його в цілому. Таким чином парламентська системав Італії була остаточно замінена диктатурою.
Усі ці діїпризвели до того, що у червні 1940 року Італія — партнер Німеччини і Японії поантикомінтернівському пакту — оголосила війну Франції і Англії. Через деякийчас вона напала на Грецію. Італійська фашистська преса наповнилася обіцянкамипро швидке створення Великої афро-европейской Римській імперії. Але кінець бувзовсім не таким.
Окрім того слідзазначити основні риси італійського фашизму:
· Принцип «вождізму»-- одноосібної диктатури. Прем'єр-міністр був незалежним від парламенту. Йогоміністри перетворювались на простих помічників, відповідальних перед своїмглавою, вони призначалися і зміщувалися по волі останнього. Протягом багатьохроків (до 1936 року) Муссоліні займав 7 міністерських постів одночасно. Главауряду мав право на видання декретів, які мали силу законів.
· Об'єднанняфашистської партії з державним апаратом. Велика рада фашистської партіїскладалася з чиновників за посадою і за призначенням. Головою ради був главауряду. Рада відала конституційними питаннями, обговорювала найважливішізаконопроекти, від неї виходили призначення на відповідальні пости.
· Третьоюрисою був терор. Фашистський режим тримається на засобах масового придушення.Відповідно з цим визначається велике значення багатьох поліцейських служб, якібули створені при режимі Муссоліні. Національні меншини були піддані важкимутискам, але євреїв спочатку не чіпали. І лише у 1937-1938 роках, в процесі співпраціз Німеччиною, почали здійснювати антисемітські акції.
· Зовнішняекспансія. Фашистська Італія вимагала собі деякі французькі землі (Савойю,Ніццу, Корсику), претендувала на Мальту, намагалася захопити острів Корфу,сподівалася встановити панування над Австрією (до союзу з гітлерівськоюНімеччиною), готувалася до захоплення Східної Африки. У здійснення цієїпрограми, вдалося захопити слабку і відсталу Абіссінію (1936 р.), окупуватиАлбанію (1938р.)
У червні 1940року Італія – партнер Німеччини і Японії по антикомінтернівському пакту –оголосила війну Франції і Англії. Через деякий час вона напала на Грецію.Італійська фашистська преса наповнилася обіцянками про швидке створення Великоїафро-европейской Римській імперії. Але кінець був зовсім не таким, якпередбачалося.
1.2.2 Німеччина
Фашизм вНімеччині з’явився відразу ж після закінчення Першої світової війни як відповідь на сильну кризовуситуацію, коли антиліберальні,антидемократичні рухи прийняли загальноєвропейський характер[4].
В 1920 роціГітлер виступив з програмою «25 пунктів», яка стала в майбутньомупрограмою Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії.
В 1921 роціскладаються організаційні основи фашистської партії, побудованої на принципінеобмеженої влади фюрера. Головною ціллю створеної партії стає розповсюдженняфашистської ідеології, підготовка спеціального апарату для придушеннядемократичних сил і захоплення влади, в кінцевому рахунку. В 1923 році вслід зазагальнонаціональним страйком німецького пролетаріату фашисти пробують захопитидержавну владу («пивний путч»). Провал путчу змушує фашистськихкерівників змінити тактику боротьби за владу. Від 1925 року починається«битва за Рейхстаг», шляхом створення масової бази фашистськоїпартії. І вже в 1928 році ця тактика дає свої перші результати — фашистиотримують 12 місці в Рейхстазі
В той часположення в Німеччині лише ледве стабілізувалося, як вибухнула економічна криза.Рівень вироблення промислової продукції знизився майже наполовину, абезробітних стало 9 млн. чоловік. Люди чекали нової сили, яка зможе знайтивихід з кризи. Гітлер чудово зрозумів цю ситуацію і вплив його харизматичноїособистості призвів до того, що в 1932 році фашистська партія отримує більшемандатів, ніж будь-яка інша партія, з представлених в Рейхстазі.[5]Ці вибори надали легітимний характер її приходу до влади. За Гітлера голосувалинайрізноманітніші соціальні прошарки населення. Його соціальна база складаласьз тих людей, які відчували себе зневіреними, наляканими, які втратили разом ізмайном життєву перспективу. Соціальну, політичну і психологічну невпевненістьцих громадян він зумів використати, вказуючи їм шлях до порятунку себе іприниженої держави, обіцяючи різноманітним групам населення все те, чого вонихотіли. Націоналістичні гасла фашистів сприймало більше німців, аніж поклики до«розуму і терпіння» соціал-демократів і побудови радянської Німеччиникомуністів.
При сприяннівпливових промисловців 30 січня 1933 року Гітлер займає посаду рейхсканцлераНімеччини. Він приходить до влади, як голова коаліційного уряду, так як йогопартія, навіть разом з нечисленними союзниками не мала більшості в Рейхстазі.
Три обставинисприяли встановленню фашистської диктатури в Германії:
· монополістичнабуржуазія знайшла в ній бажаний вихід з гострої політичної ситуації, створеноїекономічною кризою;
· малабуржуазія і деякі групи селянства бачили в обіцянках гітлерівської партіїздійснення надій на пом'якшення економічних труднощів, викликаних посиленням кризи;
· робочийклас Німеччини — і це чи не головне, виявився розколеним, і тому не мав змогиперешкодити приходу нацистів до влади.
Так само як вІталії фашизм, в Німеччині нацизм почав з ліквідації буржуазно-демократичнихсвобод. Цім цілям служила ціла низка надзвичайних декретів, що доводяться наперші місяці 1933 року.
Лютневий декрет,названий «В захист народу і держави», відміняв свободу слова, друку,зборів. Ще один лютневий надзвичайний декрет «В захист німецькогонароду» наділяв необмеженими повноваженнями поліцію.
Почалось знищенняусіх опозиційних партій. За своїм звичаєм, гітлерівці удалися до провокації. Уніч на 28 лютого 1933 року гітлерівці підпалили будівлю рейхстагу. Після цьогонечувані репресії обрушилися перш за все на комуністів. Депутати компартії врейхстазі були позбавлені мандатів і арештовані. Сама партія була заборонена(березень 1933 року), її преса закрита.
Незабаромнаступила черга всіх інших партій. Право на існування отримала одна тількинацистська партія. Переслідуванню піддали і соціал-демократичну партію — нацисти виклали їм практичний урок легальності і конституційності. Професійнісоюзи робітників Німеччині були розпущені, майно цих союзів конфісковано.Використовуючи досвід Італії, гітлерівці створили свої власні профспілки, в якінасильно заганяли людей.
Нацистська партіястала частиною урядової машини. Перебування в рейхстазі і на державній службіприв'язувалося присягою на вірність націонал-соціалізму.
Центральні імісцеві органи фашистської партії мали урядові функції. Вирішення з'їздівпартії отримували силу закону.
Особливе місце всистемі репресивного апарату зайняла секретна поліція — гестапо, що мала всвоєму розпорядженні величезний апарат, значні засоби і необмежені повноваження.
Державна владафашистської Німеччини зосереджувалась в уряді, урядова влада — в персоні«фюрера». Закон від 24 березня 1933 р. дозволяв нацистському уряду,не просячи санкцій парламенту, видавати акти, які «ухиляються відконституції».
Серпневий закон1934 року знищував посаду президента, а його повноваження передавав “фюреру”, якийодночасно залишався главою уряду і партії. «Фюрер» перебував в ційролі довічно і міг призначити собі наступника.
Рейхстагзберігався, але тільки для парадних демонстрацій. Іноді в демагогічних ізовнішньополітичних цілях — гітлерівці проводили «народні опити». Прицьому заздалегідь оголошувалося, що всякий, хто скористається правом голосуватитаємно, вважатиметься «ворогом народу».
Як і в Італія, вНімеччині були знищені органи місцевого самоврядування. Розподіл на землі, авідповідно з тим земельні ландтаги, скасовувався «в ім'я єдностінації». Управління областями доручалося чиновникам, яких призначав уряд.[6]
Законом 27 лютого1934 року в Германії засновувалися господарські палати — загальноімперська іпровінційні. На чолі їх були поставлені представники монополій. Палати маливажливі повноваження в справі регулювання економічного життя. Результатипозначилися швидко: середня тривалість робочого дня виросла з 8 до 10-12 годин,тоді як реальна заробітна плата зменшилася.
Формально нескасована конституція Веймарськая припинила свою дію.
З перших дніввлади гітлерівці почали готуватися до «великої війни», яка повиннабула забезпечити німецькій нації панування над всім світом. Односторонньо, придоброзичливому відношенні США, Англії і Франції, Німеччина розриваєВерсальський договір і створює колосальну військову машину. У 1939 році Гітлервіддає наказ про початок військових дій проти Польщі. Друга світова війнапочалася.
1.2.3 Інші країни
Особливу роль вісторії Європи зіграла встановлення фашистської диктатури в Іспанії.
Перший її період приходитьсяна 1923-1939 рр. Військовий переворот, здійснений генералом Прімо де Рівера в1923 році при прямому сприянні монархії, завершився розгоном парламенту,відміною буржуазних свобод і конституційних гарантій, розпуском політичнихпартій, переходом влади в руки військової хунти. Військовому переворотудопомогла колоніальна авантюра Іспанії в Марокко. Ганебні поразки іспанськоїармії в боротьбі проти рифських племен підсилили загальну незадоволеністьвійною, а заразом і урядом. Відмінивши декрет про 8-годинний робочий день ізаборонивши страйки під страхом кримінального покарання Прімо де Рівера прагнувзміцнити панування буржуазії над робочим класом введенням корпоративної системипо італійському зразку. Але все було марно. Правляча хунта роздираласяборотьбою за владу. Продовження військової диктатури загрожувало революційнимвибухом. У січні 1930 року Прімо де Ріверо відмовився від влади і емігрував зкраїни.
Подіїрозгорталися швидко. У антимонархічному русі об'єдналися самі різні сили — відселян до соціалістів. Монархія намагалася врятувати себе частковими поступками,але безрезультатно. Справа була не тільки в самій монархії, але і у всіх тихпережитках минулого, які вона захищала: панування поміщиків, католицької церквиі військових хунт, відсутність свобод, соціальне і національне пригноблення .
У квітні 1931року республіканці беруть блискучі перемоги на муніципальних виборах. КорольАльфонс біжить до Франції. Революція, що ліквідувала іспанську монархію, булабуржуазно-демократичною. Такою ж виявилася за своїм змістом конституціяІспанської республіки, затверджена в 1931 році Законодавчими зборами. Законодавчавлада вручалася парламенту, обраному на основі загального, рівного, прямого ітаємного голосування. Виборче право надавалося громадянам обох статей починаючиз 23 років. Конституція оголошувала ліквідованими феодальні відносини і обіцялааграрну реформу.[7]
Але всьому цьомуне призначено було запровадитися в життя. У середовищі загальноїнезадоволеності результатом революції здійснюється розмежування сил. Тоді якробочий клас був розколений, а компартія залишалася недостатньо сильною,реакція, багата і могутня, об'єднується в так званій Іспанській конфедераціїавтономних правих. На виборах 1933 року їй вдалося отримати переконливуперемогу і сформувати уряд.
Реакційний курсправих партій, їх відверта відмова від досягнень революції викликала повстанняастурийских шахтарів. За допомогою марокканських військ і іноземного легіонууряд подавив повстання. Автономія Каталонії була ліквідована.
В період «чорногодворіччя», яким були названі особливо похмурі 1934-1935 рр., реакціївдалося ліквідувати основні соціальні досягнення революції: селяни зганялися ізземлі, робітники більше за інших випробували на собі наслідкиконтрреволюційного терору. Компартія повинна була піти в підпілля. На виборах влютому 1936 року історія надала правим силам повчальний урок: партії Народногофронту отримали 268 місць в парламенті (з 473).
Уряд лівоїорієнтації, що виник після виборів, повернув країну до завоювань революції:були випущені з в'язниць політичні ув’язнені, відновлена автономія Каталонії,прийняті закони, що покращували положення працівників, почалося здійсненняаграрної реформи.
ПеремогаНародного фронту активізувала іспанський фашизм, що групувався в партії«Фаланга» і навколо неї. В середині липня 1936 року в багатьох містахІспанії почався військово-фашистський заколот, лідером якого став генерал Франко.
Два з половиноюроки тривала громадянська війна в Іспанії. Республіканці продовжували своюполітику навіть під час війни: почалась націоналізація великої промисловості,селянські сім'ї отримували безкоштовно землю, були прийняті закони про 48-годиннийробочий тиждень, охорону праці, соціальне забезпечення.
В кінці 1936 рокунастало погіршення військового положення Іспанської республіки. У січні 1939року лягла Барселона. В кінці березня іспанський фашизм святкував перемогу.Опісля декількох місяців генерал Франко став фактично одноосібним диктаторомІспанії.
Завоюванняреволюції були анулюванні. Робоче законодавство скасоване, трудові договори,профспілки, страйки заборонялися. Селяни повинні були повернути землю поміщикамі заплатити за всі три роки орендну плату. По всій країні почався нестримнийтерор.
Фактично беручиучасть у війні на стороні гітлерівської Німеччини, допомагаючи їй ресурсами ілюдьми, Іспанія вважалася юридично «нейтральною». Режим Франканадовго пережив війну, зберігшись до листопада 1975р. [8]
Фашистським бувпо своїй суті військовий переворот 1923 року в Болгарії, що усунув уряд“землеробів” (прем'єр Стамболійський був при цьому звіряче убитий), і щопередав владу лідеру болгарських революціонерів Цанкову.
Переворот бувздійснений головним чином «Військовою лігою». Болгарська реакціяпідтримала «лігу», бо була роздратована заходами Стамболійського, якізачіпали великий капітал, вона була вельми збентежена великим успіхом компартіїна виборах і її впливом, що збільшувався з кожним днем.
Уряд Цанковавідмінив прогресивні почини “землеробів”, зокрема аграрний закон. Тривалістьробочого дня була доведена до 12 годин. Фактично ліквідованим виявився недільнийі святковий відпочинок.
Сфальсифікувавшиперемогу на виборах в Народне зібрання, режим Цанкова намагався зміцнити своє існуваннятерористичним законом «Про охорону держави». Він передбачав кримінальнепокарання за приналежність до компартії. Потім були розпущені профспілки.
Уряд Цанковапротримався три роки. Протягом декількох наступних років болгарські буржуазніпартії намагалися правити методами, що наближалися до буржуазно-демократичних.
У 1934 роціпартія «Ланка», влаштовує новий військовий переворот. Самозваний урядрозгонить парламент, розпускає всі політичні партії, окрім урядової, забороняєполітичну діяльність взагалі. Опісля 8 місяців уряд військової диктатурипоступається місцем уряду монархічної диктатури. Логічним наслідком цихпроцесів з'явилася орієнтація на фашистську Німеччину. У березні 1941 року яксоюзник Німеччини, Болгарія стає вт
1.3 Неофашизм
Після поразки уДругій світовій війні німецький націонал-соціалізм відродився в цілкомрозвинених країнах, а саме в Англії – у колі «бритоголових» або«скіндедів» («брита голова»). А. Тарасов стверджує, що ізсьогоднішнім образом скінхеда – хулігана, расиста, фашиста і антисеміта – вонине мали нічого спільного.[9] Скінхеди «першоїхвилі» були субкультурою робочих районів Британії, яка виникла якмолодіжна культура протесту проти офіційної буржуазної культури, як реакціяпевної частини робочого класу Великобританії на хіппі і рокерів. Тоді їм припавдо душі традиційний робочий одяг, який важко було порвати в бійці: чорніфетрові куртки і джинси. Вони коротко стригли волосся, щоб не заважало під часбійки.
До 1972 р. «модана скінхедів» пішла на спад, але несподівано відродилася через 4 роки. Її викликала, так як це було і зфашизмом, економічна криза. Іншою причиною появи скінхедів «другоїхвилі» називають розповсюдження панк-культури, в наслідок чого молодь ізбідних сімей почала витісняти з панк-сцени дітей середнього класу. У 1977 р.стиль скінхедів розповсюдився в США і ця організація, по суті, прийшла на змінуку-клукс-клану. Спочатку з'явилися негритянські, латиноамериканські, єврейські«бритоголові», багато з яких мирно були сусідами один одного. Це було схожим нанаціональні об'єднання в певні общини. Це братерство дало тріщину в 1986 р.,коли в США потрапила платівка групи «Скрюдрайвер» (Screwdriver), щопропагує перевагу білої раси.
Новий витокрозвитку цього руху був позначений вже голеними наголо головами, армійськимичеревиками і нацистською символікою. Англійські «бритоголові» почали частішевступати в бійки з поліцією, фанатами футбольних клубів, такими ж скінхедами,студентами, гомосексуалістами, іммігрантами. У 1980 р. «Національний фронт»долучився до їх числа, добавивши в їх рух неонацистську теорію, ідеологію,антисемітизм, расизм і так далі. На вулицях з'явилися натовпи скінхедів зтатуйованою свастикою на обличчях, скандуючи «Зіг, хайль!»[10]
На сьогоднішнійдень «бритоголове братcтво», в своїй загальній масі, представляютьфутбольні, рідше хокейні, фанати. З 70-х років залишилася незмінною уніформа«скінів»: чорні і зелені куртки, футболки націоналістичногохарактеру, джинси, армійський ремінь із залізною пряжкою, важкі армійськічеревики (типу «Grinders» або «Dr. Martens»).
Про основи учення«скінів» говорять і написи, вельми звичайні в місцях їх проживання:WorldWide White Power! Россия– для россиян! Кожному нігеру – мотузку на шию!Adolph Hitler. Mein Kampf. Let’s make Ukraine clear.
У «скінів»є чітка ієрархія. Існує «нижчий» ешелон і «вищий» –«скіни», що мають освіту. «Нижчі скіни» мало чимвідрізняються від дворової шпани, їх кістяк складають підлітки 16-19 років.Навіть будучи «стовідсотковим білим», будь-який з перехожих може бутипобитий ними до напівсмерті. Привід для бійки їм не потрібний.
Трохи інакше йдесправа з «вищими скінхедами», які також звуться «правими».Перш за все, це молодь, що не просто розперезалася, або якій нічим зайнятися.Це своєрідна «скінхедовська» еліта – люди начитані, зрілі в своїхпоглядах. Середній вік «правих скінів» від 22 до 30 років. У їхкругах постійно обговорюються думки про чистоту нації.
Проблеманаофашизму є однїєю із найбільш соромних у нашій сьогочасній історії. Тому що,якщо у наших слов’янських країнах, які пережили найбільше горя від фашистськоїокупації, у яких померло найбільше людей задля перемоги над цим явищем, колимайже у кожній сім’ї хтось загинув під час війни, виникають і чудово себепочувають різні неофашистькі рухи, у Прибалтиці ставлять пам’ятники есесівцям,це може свідчити лише про надзвичайно великий стан морального розкладусуспільства, про спаклюження пам’яті тих людей, які закинули за те, щоб мисьогодні були вільними. Якщо на заході лише за висловлювання, що ти розділяєшфашистські погляди людина може опинитись за гратами, то у нас людина може хочсвастику витатуювати собі на обличчі і їй за це нічого не буде. Я вважаю, що цепроблема свідомості людей і не бажання держави виховувати цю свідомість.Можливо рішеннями цієї ситуації може бути від прищеплення від дитячих літрозуміння справжньої суті нацизму до введення кримінальної відповідальності зафашистську пропаганду, висловлювання і таке інше.
2.1 Визначенняпоняття «фашизм»
Ледве з'явившись в політичнійтермінології, слово «фашизм» почало служити для позначення самих різнихрежимів, рухів, колективних і індивідуальних дій і образів мислення. До останньогочасу, особливо в країнах ліберальної демократії, фашизмом називали будь-якіпрояви правої політики. Праві ж, навпаки, з фашизмом ототожнювали комуністичнийтоталітаризм. При цьому ні в тому, ні в іншому таборі не могли чітко пояснити,де кінчається права політика і де починається тоталітаризм.
Проте спочатку сліддати визначення терміну «фашизм».
Найбільш загальневизначення фашизму міститься у Великій радянській енциклопедії, де, зокрема, всловарній статті вказується, що слово «фашизм» утворилось відіталійського «fascismo», що дослівно означає – пучок, зв'язка,об'єднання. Фашизм – це політична течія, що виникла в капіталістичних країнах вперіод загальної кризи капіталізму і що виражає інтереси найбільш реакційних іагресивних сил буржуазії. Найважливіші відмінні риси фашизму – це використаннякрайніх форм насильства для придушення робочого класу, войовничий антикомунізм,шовінізм, расизм. Зовнішня політика фашизму характеризується як мілітаристичнаполітика завоювань.[11]
Проте разом з цимвизначенням існує багато інших, кожне з яких в тій або іншій мірі розкриваєполітичну суть цього суперечливого і загадкового явища ХХ століття.
Французькийдослідник Пьер Мілза конкретизує приведене вище визначення, акцентуючи увагу натому, що слово «фашизм» походить від італійського «Fascio di combattimento», щоозначає «бойова зв'язка». Термін був запозичений італійськими націоналістами уукрай лівих і пов'язаний з революційною традицією. Фашистським назвали себезагально італійські збори прихильників Муссоліні, що зібралися 23 березня 1919р. в Мілані.[12]
Пьер Мілза пишепро те, що в цілому існує 3 інтерпретації фашизму:
· Перша зцих інтерпретацій – теорія «етичної хвороби» Європи. Найбільш розроблена версіяданої теорії належить італійському філософу Б.Кроче, який вважав, що фашизм –це реакція в більшості європейських країн проти загальної тенденції здійсненняідеалів, успадкованих від філософії Освіти.[13]
· Другаінтерпретація фашизму, згідно точці зору Мілза, — це радикальна, така, щоспочатку з'явилася в лівих марксистських кругах. На думку радикалів, фашизм є логічнимі неминучим результатом тривалої еволюції, наслідком вроджених вад історичногорозвитку певних країн, в першу чергу Італії і Німеччині.[14]
· Третякласична інтерпретація фашизму належить марксистам, які вважають, що фашизмможна пояснити лише в межах соціекономічних структур суспільства, щознаходиться на стадії монополістичної концентрації капіталу. Фашизм єспецифічною для ХХ століття формою антиробітничої реакції.
Еріх Фромм, розмірковуючипро фашизм, пише, що в науковій літературі про фашизм висловлюється двіпротилежні точки зору. Перша полягає в тому, що фашизм – це суто економічне іполітичне явище, і психологія ніяк його не пояснює, а друга – в тому, що фашизм– чисто психологічна проблема.[15]
Він висловлюєгіпотезу про те, що фашизм – це, безумовно, психологічна проблема, протеуточнює, що самі психологічні чинники можна зрозуміти лише при врахуванні їхформування під впливом чинників соціально-політичних і економічних. Такимчином, згідно теорії Фромма, фашизм – це економічна і політична проблема, алебез урахування психологічних чинників неможливо зрозуміти, яким чином вінпридбав владу над цілим народом.[16]
Деякі дослідникивідділяють фашизм від націонал-соціалізму. Другий, на їх думку, був характернийвиключно для Німеччини 20-40-х років.[17] На мою думкунаціонал-соціалізм є лише регіональним різновидом фашизму, тому в даній роботія ці концепції не враховував і в рівній мірі досліджував італійський,німецький, іспанський фашизм.
Отже, ми бачимо,що не існує якогось єдиновірного визначення фашизму. Усі з вищезгаданих уроботі визначень не є не вірними, вони просто відображають лише певні стороницього поняття.
2.2 Ідейніпринципи фашизму
В центріфашистської ідеології – ідеї військової експансії, расової переваги (теорія«народного співтовариства»), вождизму («принцип фюрерства»),всевладдя державної (теорія «тотального панування»). Домінік Колавказує на ще одну рису фашизму — монополізація засобів масової інформації інав'язування суспільству однієї єдиної ідеології.[18]
Фашистами буливикористані і найбільш прості і доступні масовій свідомості ідеї:
1) історичне призначення-- знищити марксизм. На основі антимарксизму і будувалася вся нацистськихнаціоналістична теорія;
2) визначальне місцев ідеологічному багажі фашизму зайняла расова теорія, оскільки, вона більшоюмірою, чим будь-які інші, відповідала настроям, відчуттям і тієї частининаселення, на яких орієнтувався фашизм[19];
3) розвитокдержави підкоряється тим же закономірностям, що і розвиток живих істот. Існуютьмолоді, зрілі і вмираючі держави. Згідно цієї концепції Німеччина оголошуваласямолодою державою, внаслідок чого будь-яка її агресивний вчинок міг бутипояснений і виправданий динамічною стадією розвитку;
4) теорія«природної межі», що дозволяє претендувати на забезпечення Німеччинивиходом до Середземного і Чорного моря, на контроль над Рейном, на перенесенняпівденних німецьких меж до Альп, до Балкан і куди завгодно[20];
5) теорія про«життєвий простір», в основі якої лежала теза про те, що в світііснує не тільки тіснота і перенаселення, але і є країни, які не в змозідостатньою мірою обробити і розвинути свою територію. Зрозуміло, що будь-якийагресивний акт супроводжувався посиланнями на необхідність «життєвогопростору»;
6) найважливішоюідеєю була ідея «національного соціалізму». Цікаво, що нацистськіідеологи визначали соціалізм як форму громадської організації, при якій державіналежать вирішальні функції у всіх областях життя, починаючи з політики ізакінчуючи культурою і особистим життям громадян.
Вважаю задоцільне виділити основні прикмети фашизму:
· Першаприкмета – неприйняття історії. Реальна дійсність складна і заплутанна. Фашизмцінує лише прості і механічні вирішення питань
історії.
· Другаприкмета – це наявність ворогів. Звідси – головне завдання – розібратися зворогами. Гітлер виступав проти християнства і комунізму, тому легко булооголосити ворогами євреїв, які, нібито, придумали як християнство, так ікомунізм.
· Тотальнийконтроль над населенням і диктатура сили. Фашизм опирався на силові структури,які не гребували ніякими методами у своїй діяльності.
Тому фашистськаідеологія – це одна з найжорстокіших ідеологій ХХ сторіччя. Наскрізь побудованана брехні і націоналістичних гаслах про перевагу одного народу над іншими вонапринесла лише війни і розруху у світ.
2.3 Механізмфашистської держави
У даному розділузображено сам механізм фашистської держави на конкретному прикладі Німеччини. Встановленнярежиму фашистської диктатури завжди супроводжувалося великими змінами узаконодавстві, які були направлені на зміцнення і централізацію влади, або наобмеження прав громадян, що в принципі також слугувало цій цілі. 24 березня1933 року вступив у дію закон «Про захист народу та рейху», щонадавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режимудиктатури. Уряд отримав законодавчі права, у тому числі з питань бюджету. Допускалось, щонорми законів, що прийняті урядом, можуть прямо відхилятись від норм Веймарскоїконституції. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 квітня 1937 року,фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави.[21]
Функції партійнихі державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистськоїНімеччини був багаточисельним і громіздким, він перебудовувався за волеюГітлера, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистськоїпартії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперськогоуряду в фашистській Німеччині були створені: Рада міністрів з питань оборониімперії (урядовий орган, який займався питаннями переозброєння та підготовки довійни), Таємний кабінет (особливий кабінет міністрів, на котрий покладалисьпитання зовнішньої політики), колегія трьох уповноважених (входили начальникпартійної канцелярії, начальник імперської канцелярії та начальник штабаверховного командування збройних сил, в завдання входило проведення тотальноїмобілізації та вирішення великого кола економічних та військових питань). Всіці установи, що підпорядковувались безпосередньо Гітлеру, мали законодавчіповноваження.
Важливою ланкоюмеханізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабнупропаганду для німецького народу. Впроваджуючи політику держави та партії,нацисти уніфікували не тільки партії, але і пресу. Органи друку, крімнацистських, чи ліквідовувались, чи включались в систему фашистськоїпропаганди, якою керував міністр народної освіти та пропаганди Геббельс.Міністр пропаганди підкорив своїй владі всі сфери ідеологічного впливу насвідомість мас — пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію,театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Особливу увагуприділяли пропаганді в дусі мілітаризму, шовінізму та расизму для молоді,контроль над світоглядом якої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями- Юнгфольк (складалась з хлопчиків від 10 до 14 років), «Гітлерюгенд»(молодіжна нацистська організація воєнізованого типу, складалась з хлопчиків з14 до 18 років) та іншими. Ці організації включались в розгалужену системурізноманітних нацистських організацій, що охоплювали всі сторонижиттєдіяльності держави.
Юридична система«Третього рейху» повністю відповідала особистим уявам фюрера проюстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чиобмежень своєї влади з боку закону. Тому Гітлер відразу приступив до переглядунімецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, віндозволив залишити їх фактично без змін. Однак велику увагу він приділив карномуправу, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативоюГітлера була видана ціла серія правопорушуючих законів, направлених проти всіх,хто чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави. В першучергу це був закон «Про надзвичайні повноваження», який зробив владуфюрера необмеженою. Однією з головних турбот Гітлера було очищення німецькоїюридичної системи від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, суддієврейського походження були звільнені.
Судова системаНімеччини була змінена стосовно особистих поглядів Гітлера про юридичнусистему. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститутприсяжних. Всі судді призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичнимобов'язком було прийняття судових рішень, виходячи з принципів нацистськогосвітогляду. Роль прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же часколи роль суддів та адвокатів послаблена. Судові процедури та вердикти намісцях знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництваСС. Суди «Третього рейху» набули сумної слави внаслідок насильству тасвавілля. У 1939 році було засновано особливий підрозділ Верховного суду,котрий здійснював подання позову в обхід судів нижчих інстанцій. До 1942 рокузникла остання ознака незалежності суддів, коли стало стандартною процедуроювизначати вихід справи до початку суду. Для захисту власного режиму Гітлер у1942 році заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечнимидержавними злочинами і став пародією на законність.
Агресивні цілівстановлення світового панування вимагали зосередження всіх матеріальнихресурсів країни, що могло бути досягнуто тільки шляхом безпосередньоговтручання фашистської держави в економіку. У липні 1933 року була створенаГенеральна рада німецької економіки з метою мілітарізації економіки«Третього рейху». Це був перший крок до встановлення тоталітарноїформи правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до середини40-х років. Таємним законом від 21 травня 1935 року «Про імперськуоборону» була заснована Рада імперської оборони і особливе відомство — Управління генерального уповноваження по військовій економіці. Німеччинавикористовувала на озброєння колосальні кошти. Кошти для цього витягалисяшляхом експлуатації мільйонів людей, бесперервного зросту податків,використання фондів страхування по безробіттю, інвалідності та старості,примусових зборів. Дуже напруженим було становище в сільському господарстві,котре з метою підготовки до війни було поставлене під безроздільний контрольголовного органу фашистської держави по регулюванню сільськогосподарськоговиробництва. Таким чином, мілітаризація народного господарства призвела дотого, що значний зріст виробництва мав результатом не збільшення, а скороченняспоживання. Економіка країни набувала все більш потворний характер. Виниклазагроза економічної кризи небувалої сили.
Крім тогофашистами була створена ціла низка органів задля контролю над населенням. Осьосновні із них[22]:
Абвер — органвійськової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919році урядом буржуазної Веймарської республіки. З 1933 року Абвер знаходився упостійному конфлікті з нацистськими спецслужбами СД і Гестапо. У 1938 роціАбвер був реорганізований в Управління розвідки та контррозвідки Верховногоголовнокомандуючого збройними силами Німеччини (ОКВ). Абвер повинен бувзабезпечити секретність військових приготувань Німеччини. Центральний апаратАбвера складався з 5-ти головних відділів:
1-й відділзаймався організацією розвідки за кордоном;
2-й відділкерував організацією диверсійної діяльності за кордоном та в тилу військсупротивника.
3-й відділ Абвераочолював військову контррозвідку та вів політичний розшук у збройних силах івійськовій промисловості Німеччини;
4-й відділ збираврозвідувальну інформацію шляхом вивчення іноземної преси, радіопередач ілітератури, обробки даних;
5-й, Центральний,відділ Абвера займався адміністративними питаннями, вів архів і картотекуагентів Абвера.
Головнепризначення цього органу — ведення підривної діяльності проти держав, якінацисти вважали ворожими.
Війська СС — озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається з 1933року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у «Полк особистоїгвардії Адольф Гітлер», створивши з неї озброєне формування. На початку1936 року есесівські частини були розділені на дві групи: «Частинипідсилення СС» та загони «Мертва голова». Чисельний складохоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. чоловік. В секретномунаказі Гітлера уточнювалось що вони є постійним озброєним формуванням СС, створеним для «виконанняспеціальних завдань поліцейського характеру». Зразу після опублікування цьогонаказу Гіммлер передивився організацію військ СС: він моторизував їх і створивнові частини протитанкової оборони, кулеметні та розвідувальні батальйони. ВійськаСС приймали участь в військових діях Німеччини. Всюди поява цих військсупроводжувалась жорстокими акціями
СА — штурмовізагони, напіввійськові утворення нацистської партії, почали утворюватись вНімеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи з супротивникаминацистського режиму. Після приходу Гітлера до влади штурмові загони СА були перетворені вдопоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрівиди військової та напіввійськової підготовки.
СД — нацистськасекретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році,спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. Органи СД займалисьдослідженням і підготовкою експертиз і матеріалів загального характеру — планиопозиційних партій та течій, сфери їх впливу, системи зв'язків і контактів,вплив окремих нелегальних організацій і таке інше.
Гестапо — тайнадержавна поліція «Третього рейху», призначена для боротьби зсупротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору.
Внутрішняструктура Гестапо налічувала п'ять відділів:
А — боротьба зсупротивниками нацизму, здійснював заходи проти саботажу та заходи загальноїбезпеки;
В — нагляд заполітичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект,євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;
С — картотека,друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування;
D — справиокупованих територій;
Е — контррозвідка, боротьба зі шпигунством.
У боротьбі зсупротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування надзаарештованими. З кожним роком зростала кількість розстріляних заложників. Повсій Німеччині та на окупованих нею територіях створювалась широка агентурнамережа з осіб, котрих вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічноготиску, різних форм шантажу та загроз.
2.4 Економічнаполітика фашизму
Сутністьекономічних теорій фашизму зводиться до теоретичного виправдання економічноїполітики фашистських держав і формування ідеології фашизму. На формування цихтеорій суттєво впливали ідеї Ф. Ліста і представників історичної школи вНімеччині, концепція солідаризму Л. Дюгі. Визначальними були також расова тагеополітична доктрини фашизму. У кайзерівській Німеччині головним теоретикомтериторіальних зазіхань був прихильник географічного детермінізму Ф. Ратцель,який сформулював «основні закони просторового зростання держав». Унацистській Німеччині особистий радник Гітлера К. Хаусхофер проповідував теорію«справедливого розподілу життєвого простору» на користь «великоїНімеччини» за рахунок поглинання європейських держав, знищенняслов'янських народів і заселення їхніх земель «вищою німецькоюрасою». Фашистські теоретики вміло використовували праці видатнихнімецьких філософів — Ф. Гегеля, Ф. Ніцше, особливо ідеї сильної особистості тасильної влади.
Зазначенічинники, які зумовили розвиток фашистських економічних доктрин, покликали дожиття переважно однорідні економічні та політичні теорії. Незалежно відконкретної країни всім подібним теоріям притаманні кілька спільних ознак:
· економічнийнаціоналізм,
· економічната політична експансія,
· соціальнадемагогія,
· непримиренністьдо демократичного та робітничого руху.[23]
Одним з елементівекономічних теорій фашизму є концепція «корпоративного ладу», спрямованана забезпечення умов класового миру, з одного боку, і мобілізацію матеріальнихі фінансових ресурсів для підготовки до воєнних дій — з іншого. Було створеноцентралізовану систему, багато в чому подібну до радянської, але із значновищим технічним рівнем і мілітаризацією виробництва.
Економічнаконцепція німецького фашизму знайшла відображення також у теорії «третьогошляху» — головний шлях світового економічного й політичного розвиткулежить між соціалізмом і капіталізмом, а рух «третій шлях» визначаєтьсяметою всієї нації, що має неекономічний зміст. Існування загальнонаціональноїмети ліквідує соціальні суперечності всередині господарської системинаціонал-соціалізму, побудованої за расовою ознакою.
Забезпеченняекономічної єдності німецької нації покладалося на систему терору, усунення зекономічного життя країни представників неарійських рас, поширення фашистськоїідеології, посилення економічних функцій держави та німецький різновидкорпоративізму. У рамках союзів підприємців найбільші капіталісти повинні буливідігравати роль «природних лідерів. Відсутність соціальних конфліктіввсередині національного господарства, на думку фашистських ідеологів,створювала умови для світових геополітичних змін. У центрі німецької концепціїсвітової економіки був принцип економічного націоналізму, що гарантує економічнусамозабезпеченість Німеччини.
Ідеологи фашизмурозуміли майбутній розвиток світової економіки як насильницьке формуваннязамкнених господарських блоків, оточених протекціоністськими бар'єрами, щохарактеризуються расовою однорідністю населення. Економічні блоки повинні булистворюватися за принципом концентрації сировинних і продовольчих зон навколоміцної індустріальної держави.
Обов'язковимиелементами економічної концепції німецького фашизму були твердження пронеобхідність боротьби проти „відсоткового рабства“, якіспрямовувалися на відмову від репарацій та інших зобов'язань Німеччини згідно зВерсальським договором. Причиною всіх суперечностей капіталізму проголошувавсяпозичковий капітал, а в глобальному розумінні — уряди держав-переможниць уПершій світовій війні, які, за словами німецьких ідеологів, збирають гроші длясвоїх анонімних хазяїв на Уолл-Стріт, у Лондон-Сіті й Парижі.
Офіційноюдоктриною італійського фашизму була концепція „корпоративної держави“, згідно зякою реалізувати загальнонаціональну мету повинна фашистська держава, якаспирається на систему корпорацій. Корпорація, що функціонує в економічнійсфері, повинна відповідати певним вимогам і мати галузеву структуру та керівництвона чолі з представниками фашистської партії, асоціації підприємців і верхівкифашистських профспілок, а також виконувати рішення центрального корпоративногооргану й мати примусовий всезагальний характер участі.
Економічнаконцепція іспанського фашизму дістала назву „національнийсиндикалізм“; принципово вона не відрізнялась від італійської.
В історіїекономічної думки фашизм був і залишається найбільш реакційним політичнимнапрямком, який відбивав інтереси найбільш агресивних і екстремістських сил.
фашизм війна політика
Висновок
Розкриваючи тему»Політична концепція фашизму" можна зробити наступний висновок:фашизм – це відкрита терористична диктатура, яка тримається на застосуваннінасильства. Вона виникла реакційно після Другої світової війни як відповідь насильну економічну кризу, в якій опинилося багато країн Європи. Можливо принаявності сильної влади при лише становленню фашизму можна б було зупинити цейрух .
Фашизм відкритопроповідує ідеї расизму, шовінізму, жорстких методів регулювання економіки.Зовнішня політика агресивна, направлена на розв'язування воєн і захопленнятериторій інших держав. У такій державі існує культ особи вождя. Фашизм маєсвої витоки у далекому минулому. Елементи фашизму ми бачимо в історії РимськоїІмперії, за часів Наполеона.
Велика проблема –це расизм. Основи якого складають положення про не фізичну і психологічнурівноцінність людських рас і про вирішальний вплив расових відмінностей наісторію культури суспільства, про розділення людей на вищі і нижчі раси, з якихперші, – це єдині творці цивілізації, покликані до панування, а другі приреченіна експлуатацію.
Основнимипричинами того що саме фашизм розв'язав Другу світову війну було реваншистськіпочуття народів Німеччини та Італії, а також можливість реалізації економічнихпланів цих країн лише шляхом ведення завойовницьких воєн.
В даний часфашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте елементи фашистськоїідеології можна побачити в політиці багатьох правих рухів. Тому існуєможливість відновлення фашистських режимів в країнах «третьогосвіту». Щоб не допустити цього міжнародна спільнота повинна жорсткоконтролювати появу таких рухів і унеможливлювати їх прихід до влади.
Використаніджерела
1. Бебик В.М. Політологія дляполітика і громадянина. Київ. МАУП, 2003. — 424 с.
2. Борозняк А.И. Историки ФРГ онацизме//Новая и новейшая история. 1997 г., №1. 135 с.
3. БСЭ, т.27, Москва, Наука, 1981 г., 911 с.
4. Галкин А.А. Потребность в фашизмевозникает в кризисной ситуации//Диалог, 1992 г., № 8-10, 86 с. 5. Галкин А.А. Фашистский идейный синдром: генезис германского варианта// Вопросы философии, 1988р., №11. 153 с.
6. Желев Ш. Фашизм//Преподаваниеистории в школе, 2000 г., №10, 55 с.
7. Жидков О.А., Крашенинниковая Н.А.«История государства и права зарубежных стран» Москва.«Норма-Инфра-М», 1998 г., 541 с. 8. История фашизма в ЗападнойЕвропе. Москва. Наука, 1987 р., 609 с. 9. Кин Ц.И. Начало итальянского фашизма:Бенито Муссолини, социально- психологический портрет//Вопросы философии, 1988 г., №11, 153 с.
10. Кола Д. Артикуляции политики, ч.III. Политическая социология. Москва, «Норма-Инфра-М», 2001 г., 523 с.
11. Колодій А. Політологія: Другевидання перероблене і доповнене. Київ. Ельга, 2003 р., 664 с.
12. Милза П. Что такое фашизм?Москва, Полис, 1995 г., 328 с.
13. Пленков О. Ю. Феномен фашизма: некоторые аспекты интерпретации//Обществознаниев школе. 1999. №1. 64 с.
14. Політологія. Підручник. Заредакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка, Київ, Академія, 2002 р., 528 с.
15. Рудич Ф. М. Політологія:Підручник. Київ, Либідь, 2006 р., 460 с.
16… Сазонова Н.И. Политология,Харьков, Фолио, 2001 г., 812 с.
16. Тарасов А. Бритоголовые. Москва, Дружба народов, 2000 г., 210 с.
17. Фромм Э. Психология нацизма.Тайна порока или душа просит грязи. Составитель Е.В. Медреш – Харьков, ИКФ«Гриф», 1995 г., 460 с.
18. Хейвуд Э. Политология: Учебник.Москва. Юнити, 2005 р., 525 с.
19. Шведа Ю.Р. Теорія політичних партій і партійнихсистем. Київ, Юрист, 1999 р., 630 с.
19. Шевченко О.О. "Історіядержави та права зарубіжних країн". Київ. «Вентурі», 1994 р.,304 с.
20. Штанько В.І,. Чорна Н.В,Авксентьева Т.Г.,. Тіхонова Л.А. Політологія, Киів, Фирма С, 2007, 468 с.
21. Еко У. Вечный фашизм. Москва, Наука, 1984 г., 362с.