Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями

/>/>/>/>/>ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Молодіжна проблематика у сучаснійпедагогічній науці
1.1 Соціально-педагогічна робота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема
1.2 Основні характеристики підліткових імолодіжних неформальних груп та особливості соціально-педагогічної роботи з ними
РОЗДІЛ 2. Особливості роботи соціального педагога змолодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями
2.1 Особливості соціально-педагогічної роботи з молодіжними групами різнихнапрямів
2.2 Взаємодія соціального педагога змолодіжними організаціями
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
/>/> 

ВСТУП
На сучасному етапі становлення Української держави заумови складного політичного і соціально-економічного її стану особливовідчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посиленняаморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знеціненняосвіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізмупідлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяєзробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не «обтяжене»інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних тазагальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.
Саме робота соціального педагога з молодіжнимиоб’єднаннями покликана сприяти гуманістичному олюдненню суспільних відносин,формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якоїбезпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересівособистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають наморальний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров’я.
Різні аспектипроблеми роботи з молодіжними об’єднаннями розглядали такі дослідники, як Ю. Волков, М.Галагузова, Н. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К.Журба, М. Кофирін, А. Петровський, Т. Шаповалова та інші, авторами сучасних концепцій особистісно-зорієнтованогонавчання і виховання є І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Савченко,І. Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводятьнеобхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національноїосвіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державноїнаціональної програми «Освіта (Украіна ХХІ століття)», і полягає в «утвердженнілюдини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностейта задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетностізагальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишньогосередовища, суспільства і природи».
Різні аспекти гуманістичногонавчання і виховання знайшли також відображення у працях В. Білоусової, Є. Бондаревської,С. Гончаренко, О. Донченко, І. Єрмакова, Ю. Мальованого, В. Оржеховської, Г. Пустовіта,О. Савченко, Л. Сохань, В. Хайруліної та інш.
Поряд із цим, технологічнабаза роботи соціального педагога з молодіжними об’єднаннями знайшла своєвиявлення у прайях таких науковців як: Н. Лавриченко,М. Лукашевич, Л. Мардахаєв, Л. Столярчук, В. Фірсов, Є. Студєнова, П. Шептенко, І. Якиманськата інші.
Також слідзазначити, що дослідженнями причин зростання чисельності неформальних групзаймалися та науковці, як В. Куликов, Т. Шешокін, І. Ільїнський, на думку останнього«сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що вструктурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік взадоволенні інтересів та запитів». Аналізлітературних джерел переконав нас в актуальності і недостатній розробленостіпроблеми в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи з молодіжнимиорганізаціями зумовило вибір теми дослідження «Особливості роботи соціальногопедагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями».
Об’єкт дослідження: соціально-педагогічнаробота з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями.
Предмет дослідження: особливостіроботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальнимиоб’єднаннями.
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні особливостейроботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальнимиоб’єднаннями.
Методологічною основоюдослідження є: філософські, психологічні та соціально-педагогічні ідеї й концепції, щорозкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності;принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого,індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонуванняособистості.
Методи дослідження: загальнонаукові: аналіз, співставленняпорівняння, узагальнення, систематизація (філософської, психолого-педагогічноїлітератури з проблем дослідження молодіжних об’єднань);
Емпіричні: спостереження,бесіди, опитування, тестування, метод математичної статистики ( для опрацюванняекспериментальних даних і встановлення кількісних залежностей міждосліджуваними явищами).
Відповідно домети дослідження були поставлені такі завдання:
1. На основітеоретичного аналізу наукових досліджень розкрити основну молодіжнупроблематику в сучасній педагогічній науці.
2. Визначитисутність, структуру, тенденції та зміст соціально-педагогічної роботи знеформальними молодіжними об’єднаннями.
3. Визначитиосновні форми соціально-педагогічної роботи з діагностики молодіжних об’єднаньрізних напрямів.
Науковановизнаотриманих результатівполягає у тому, що уточнено: сутність, структура та тенденції формальних танеформальних об’єднань; здійснено соціально-педагогічний аналіз особливостей роботисоціального педагога з молодіжними об’єднаннями
Практичне значення результатів дослідженняполягає у можливості їх впровадження в роботу соціального педагога змолодіжними об’єднаннями, а також матеріали наукової роботи можуть бутикорисними студентам педагогічних факультетів.
Структура роботи складається зі вступу, двохрозділів, висновку, списку використаних джерел, який містить 33 найменування. Обсягроботи складає – 28 сторінок.
/>/>/>РОЗДІЛ1. МОЛОДІЖНА ПРОБЛЕМАТИКА У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ1.1 Соцільно-педагогічнаробота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема
Молодіжний рух якформа вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішиммеханізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного рухумолода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але ісамореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культурта стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій впливна культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Такі дослідники, як М.Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, Я.Цехмістер таінші, розглядалиосновні тенденції формування молодіжних організацій і неформальних об’єднань унашій країні. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного тасоціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльностізначною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну таінші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації. Окріморганізуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжнірухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всерединіодного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством вцілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу“дорослого” суспільства до потреб молоді — вони є інструментом пристосуваннясуспільства до цих потреб. На думку В. Головенько молодіжні рухи та неформальніініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості,експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новимкультурним цінностям та способам спілкування.
І оскількиоб’єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорилипристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним, дослідженняпроцесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формістало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивченняпроцесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідногоперіоду, зокрема в Україні [4, c. 15].
Загалом процесипереходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринковихвідносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесівсоціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищімолоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів,організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. В українському суспільствітривають процеси подальшої соціальної диференціації та виокремленняполітико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств тасоціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесомвідбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в йогоорганізованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовішихсуспільств для дослідження згаданих процесів. Перехід від тоталітарного додемократичного суспільства — це спільний для більшості країн колишнього СРСРпроцес. Всі вони успадкували від СРСР не лише соціально-класову структуру, алей цілий комплекс проблем, пов’язаних із політичною системою, політичною, правовоюта економічною культурою [29, с. 60]. Особливості ж молодіжного руху окремихкраїн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичноїсистеми та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежитьвекторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності;кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформальногоруху та рівень девіацій в молодіжному середовищі [4, c. 20].
Досвід Українищодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати як базовий длядослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом, оскількивона за більшістю визначальних показників справді тримається посерединівідносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає,проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категорії суспільств, якідолають тоталітарну спадщину. Тож зараз, коли політична система Українивступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступовозакріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всьогонаселення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжноїініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугуватизразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою длядетального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між європейськимта пострадянським простором (цю роль не можуть виконувати ані країни Балтії,ані інші, що їх соціальна структура не зазнала глобальної тоталітарноїреконструкції). Тож всі процеси, які беруть участь у зміні соціуму, самих йогооснов, тим більше загострюються, що робить їх наочнішими та зручнішими дляспостереження та аналізу[4, c. 27]. На думку М. Головатого молодіпокоління України, їх становлення та діяльність протягом останнього десятиріччяобрані об’єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалось активнеформування особливого, перехідного типу суспільства. На межі між тоталітарноюта демократичною системою саме в ці роки формувались специфічні інститути“кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншомуетапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, що відбуваються у цейперіод [3, с. 84]. За умов, коли криза трансформує закономірностіфункціонування соціальної, економічної, політичної, культурної сфер в нашійдержаві, основні стадії цих процесів стають рельєфнішими, відповідно, загальніта часткові теорії, які на них ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть вцілому вірними для всіх суспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одниміз визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжногоруху в його організованих та неформальних видах. Як вже вказувалось, специфічнізнання про молодь, її соціальну активність, молодіжні рухи та ініціативи почалиформуватись в часи індустріальної революції. Проте першим справді серйознимімпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство стало конституюваннясоціології як самостійної науки. Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, щостарше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо.Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони немають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей. Отже, наша роботаприсвячена з’ясуванню основ соціально-педагогічної роботи з молодіжними рухамиі організаціями. Тож розглянемо основні характеристики неформальних молодіжнихгруп та їхню соціально-педагогічну діагностику./>1.2 Основніхарактеристики підліткових і молодіжних неформальних груп таособливості соціально-педагогічної роботи з ними
Насамперед, житив суспільстві і бути відірваним від нього, одноосібно досягнути та реалізуватисвої потреби є значно важче, чи навіть просто неможливо. Тому досягнути це впевній групі або молодіжному об’єднанні. (Доцільна легенда про побудову вежілюдьми.., «приказка: гуртом батька легше бити»). Питання стосовномолодіжних об’єднань вже нами були розглянуті. Очевидно, молодь об’єднується угрупи. Група молоді – це люди, які взаємодіють один з одним таким чином, щокожний впливає на інших і сам знаходиться під їхнім впливом.
Ознаки групи:
– наявність міжчленами певних відносин;
– сформованістьвнутрішньої організації (роз приділення обов’язків, статусів);
– усвідомленнякожним своєї приналежності до групи;
– груповий тиск,спонукання кожного індивіда до поведінки у відповідності до прийнятих норм [27, c. 249].
Розрізняютьформальні і неформальні групи. Формальні групи формуються керівництвом длявирішення певного завдання. Неформальна група, як правило виникає сама(спонтанно), не має чіткого статусу в суспільстві. Якщо формальна організаціястворюється по наперед розробленому та продуманому плані, то неформальна єспонтанною реакцією на незадоволення певного роду інтересів. (згадайте, якевизначення ми давали поняттю “неформальний молодіжний рух”? – розуміють системумолодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їхвзаємозв’язку між собою та суспільством) [9, с. 1].
Тенденції неформальногоруху.
По-перше,починаючи із 70-х років збільшилася кількість учасників окремих неформальнихорганізацій (Дані соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, щоактивними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді).Зазначимо, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише6–9% характерні асоціативні прояви. Всі ці факти свідчать, що це значнакількість молоді, яка потребує до себе певної уваги.
По-друге, спектрінтересів стихійних груп, став досить широким. Якщо 15–20 років тому назад вінзводився до десяти найменувань, то сьогодні мова йде про значну кількість(спеціалісти називають їх в межах 70 – 200, в залежності від регіону).Найбільша кількість молоді входить в число груп, які захоплюються сучасними напрямамимузики, прихильників естрадних співаків, танцями, захистом оточуючогосередовища, політичні крила.
По-третє, новий,більш вищий рівень організації цих груп. Багато цих неформальних группідтримують різноманітні стосунки між однотипними групами (одного спрямування)у межах України, маючи загально признаних лідерів.
По-четверте,сьогодні для неформальних груп властиве чітке підпорядкування внутрішнімправилам та нормам. Неформальні групи здійснюють суттєвий вплив на свідомістьмолоді, забираючи пальму першості у інший інститутів соціалізації. Молодь, незнаходячи у сім’ях, школах, навчальних закладах, можливостей для реалізаціїсвоїх потреб, само реалізуються через неформальні групи.
По-п’яте,відбувається значне розширення вікового діапазону руху. зокрема, нижня віковаграниця – 12-13 років, верхня – 34-36 років.
По-шосте,розширилася географія виникнення неформальних груп. Вони появляють не тільки увеликих містах, але і у невеликих містечках, а також і у селах.[9, с. 1]
Соціальному педагоговінеобхідно досліджувати та вивчати неформальні групи через наступні причини:
– потрібно знати,що твориться в цій сфері, які спостерігаються тенденції та напрямки для того,щоб могти управляти цим процесом.
– Малінеформальні групи слід розглядати як випадок функціонування і розвиткусуспільства. Вони є нашим суспільством в мініатюрі, а невеликі групи значнопростіше дослідити, аніж суспільство загалом.
Дослідимо причиниросту чисельності неформальних груп.
З приводу цьогопитання на сьогоднішній день є кілька точок зору. В.Куликов вважає, що рістчисла неформалів є реакцією на недоліки в роботі з молоддю. Т. Шешокінпереконаний, в тому, що причиною є значний проміжок вільного часу, якийнезаповнений. На думку І. Ільїнського, «сам факт виникнення і бурхливийріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозніпроблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів».Назвемо ще декілька важливих причин:
– як наслідокбюрократій та формалізму у роботі із молоддю, прагнення проявити самостійність;
– їхнє виникненняполягає у прагненні реалізувати тих нових потреб та інтересів, задоволення якихздійснюється погано, або не здійснюється взагалі державними структурами;
– як результатвиникнення та необхідності задоволення соціальних проблем;
– нагальнапроблема у спілкування, адже сьогодні спілкування в сім’ї, навчальному закладіне завжди задовольняють почуття одинокості;
– особливістьмолодіжного спілкування, «молодіжної свідомості» [24, с. 547].
Основні підходидо неформальних груп.
Стратегія ітактика відносин державних структур до неформальних організацій може матидекілька варіантів. А саме: ліберальний підхід, адміністративно-репресивнийпідхід, підхід нетерпимості, демократичний підхід. Коротко їх розглянемо.
Ліберальнийпідхід, це іншими словами бездіяльність по відношенню неформальних груп. Власнетаким є відношення до «неформалів» органів влади у більшості країнахзаходу. Влада вмішується в їхнє життя в тому випадку, коли вони порушуютьзакон. Такий підхід є сприйнятливий у вільному, демократичному суспільстві, вякому кожен має право жити так як вважає за необхідне. Поряд з цим, у такогопідходу є ще одна сторона – прагматичний розрахунок. Зовнішня агресивність,екстремізм, частини молоді, споживацьке відношення до життя, демонстрації,скандали, протести дозволяють владі відволікти увагу суспільства від проблеммолоді. Поки що такий підхід в Україні не є найбільш доцільним. З огляду на те,що деякі представники сект нетрадиційної релігійності, «хайлафісти»,проститутки, дворові команди та інші антисоціальні неформальні угрупування єнадзвичайно розпущеними в сексуальному житті, вживають наркотики. Тому, деякевтручання держави просто необхідне. Адміністративно-репресивний підхідзаснований на перебільшенні негативних сторін неформальних груп. Тому у владиз’являється бажання «не допустити», «заборонити» цей рух. Урезультаті кількість таких груп не скорочується, вони просто ідуть в підпілля.Такий підхід був характерний у радянський період і не привів до позитивних результатів.Підхід на основі нетерпимості, як різновид адміністративно-репресивногопідходу. На основі цього в нашій країні завжди йшла боротьба то з вальсом, то зджазом, то з рок-н-ролом, то з брейком, то з довгими чи короткими спідницями,чи з широкими або навпаки з вузькими штанами, то з довговолосими, або збритоголовими. Поки, що в нашому суспільстві не затвердився плюралізм думок,одягу, взуття, костюмів, зачісок, хоча вже деякі демократичні зрушення в ційсфері є. старше покоління повинно навчитися слухати і чути молодь, методнотацій повинен замінити на метод переконань, монолог на діалог, крики наповагу.
Демократичнийпідхід. Він означає конструктивно-реалістичний підхід на становище речей ілогіку розвитку суспільства, правильне розуміння причин виникнення, суті, ішляхів розвитку неформальних груп. Потрібно визнати, що існування таких груп внашому суспільстві, як і в будь-якому іншому є природнім і необхідним явищем.Вони мають як позитивне так і негативне. Проблема у співвідношенні позитивногоі негативного. Позитивне повинно підтримуватися, а негативне розумнимиспособами нейтралізовуватися. Тобто неформальний рух повинен бути оптимально керованимз боку держави.[1, с. 117]
/>/>/>РОЗДІЛ2. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГАЗ МОЛОДІЖНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ І НЕФОРМАЛЬНИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ2.1 Особливостісоціально-педагогічної роботи з молодіжними групами різних напрямів
Для того, щобпрацювати із неформальними групами, потрібно чітко усвідомити до якої самекатегорії вона належить, тобто доміно коротко зупинитися на класифікації. Насьогоднішній день існує чимало різних типологій, найбільш цікавими є наступнідві.
Перша, і найбільшпоширена типологія пропонує ділити існуюче різноманіття неформальних груп на:
– просоціальні,діяльність яких узгоджується із суспільними цінностями та установками;
– асоціальні,діяльність яких не узгоджується із суспільними цінностями та нормами. Члени цихгруп ведуть асоціально-кримінальний спосіб життя і здійснюють різніправопорушення;
– кримінальні,яким характерно здійснення кримінальної діяльності, що призводить додеперсонізації особистості.
На сьогоднішнійдень така класифікація є вже надто спрощеною і не відображає всьогорізноманіття неформальних груп. Відповідно до другої, яка запропонована І.Сундієвим можна виділити:
– групиагресивної самодіяльності. (спортивні фанати, екстремістські неонациські групилівого толку: ремонтники, любери, консерватори, контролери, законники,чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого толку:неонацисти);
– групи епатажноїсамодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушуєзагальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці,псевдонімці), рокери, попери);
– групикультурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі,хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);
– групиекономічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);
– груписоціальної самодіяльності (екологісти, групи милосерддя);
– групиполітичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів тапартій).[31, с. 152]
Знання цих таінших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чисоціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимальноточно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства уцій групі для особистості.
Найбільшої увагипотребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їхзародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декількаможливих причин:
– деформації усімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;
– порушеннянормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших формдезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;
– перенесеннякомунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковийхарактер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійноїнеорганізованої асоціальної діяльності та відносин;
– відчуженняпідлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);
– поява в рамкахсоціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається ваморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя ізустановками офіційної організації;
– наявність позамежами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні доанти суспільної поведінки.[31, с. 159]
Соціально-педагогічнадіяльність з різними групами може реалізовуватися за декількома напрямами:
– використанняпотенціалу існуючих просоціальних груп для вирішення завдань з реабілітації чикорекції особистості; можливе також здійснення просоціальним групам необхідноїпідтримки;
– ініціюваннягруп соціального спрямування, наприклад груп милосердя;
– суміснадіяльність з організаторами дитячого та молодіжного руху з переорієнтаціїасоціальних груп в просоціальні (дезорганізація);
– суміснадіяльність з психологами, батьками, педагогами з виведення окремихнеповнолітніх із групи асоціального спрямування та переорієнтації їхньоїповедінки (реорганізація).[31, с. 164]/>/>/>2.2 Взаємодіясоціального педагога з молодіжними організаціями
Соціальніпедагоги та працівники, співпрацюючи із громадським організаціями можуть:
– створюватиумови для розвитку лідерського активу;
– допомагати увизначенні домінуючих цілей діяльності, попереджувати можливі труднощі;
– допомагати унаписанні конкурсних проектів;
– привертатиувагу державних і місцевих органів влади до вирішення проблем громадськихорганізацій;
– налагоджувативзаємодію дитячих і молодіжних організацій з іншими соціальними групами;
– організовуватироботу МГО, яка б була спрямована на здійснення допомоги однолітками та іншимлюдям (слід організувати підготовку до такої діяльності: дати декількаваріантів вибору майбутньої діяльності);
– готувати членівМГО до соціального самозахисту, формувати соціальні знання і вміння для того,щоб вони краще змогли адаптуватися в системі соціальних відносин, були готовідо реалізації своїх функцій;
– здійснюватипедагогічну корекцію соціальної поведінки і соціальних зв’язків, які би сприялиоптимальному розв’язанню конфліктів;
– здійснюватипрофілактику асоціальної поведінки, це забезпечується роботою з кожною дитиноючи молодою людиною, яка є членом організації.
Соціально-педагогічнадіяльність проводиться як із формальними так і з неформальними групами,починаючи від класних чи студентських груп і закінчуючи групами молодіжноїсубкультури. Одним із напрямів такої діяльності може виступати відверненняконфлікту між формальними та неформальними організаціями, встановленняпартнерства між ними, виконання неформальною групою тих завдань, які вирішуєформальна організація.
Зупинимося більшдокладно власне на методиці діагностики підліткових та молодіжних груп.Діагностика таких групи має на меті визначення спрямування групи, її складу,структури, взаємовідносин, уточнення орієнтації та планів членів групи. Докількісних показників, які слід встановити належать: віковий і кількісний складгрупи, соціальний та статевий склад, тривалість існування, частоту татривалість зустрічей членів, місця зустрічей, кримінальне минуле членів, рівеньгрупового розвитку (стадія розвитку), відповідальність за групову діяльність(лідерний склад). До якісних показників відносять: підготовленість до спільноїдіяльності, яка виражається в ефективності та результативності, характер, мета,мотиви і спрямованість діяльності, рівень організованості, колективність,конфліктність, внутрішня структура, типи спілкування і відносин, запити таспособи їхнього задоволення, норми і цінності. До методів, яки можевикористовувати соціальний педагог чи працівник належать спостереження,опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, методекспрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження тапевними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції). У діяльностісоціальних спеціалістів використовується паспортизація підліткових тамолодіжних груп. Паспорт неформальної групи заповнюється в результаті: аналізубесід з членами груп; співставлення інформації, яка отримана від різних осіб,після чого проводять взаємодоповнення та виключення неправдивої інформації. Якрезультат заповнюється «Паспорт неформальної групи» [12, с. 72]. Упрограму діагностики групи слід також включити комплекс методик, які допоможутьу вивченні особистості лідера даної групи. Лідер часто визначає направленістьгрупи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекціїустановок і діяльності групи. Самостійним напрямом виступає діагностикаоточення, в якому живе та діє та чи інша група. Увага концентрується науточненні місця і ролі в групи в структурі того чи іншого колективу тасуспільства в цілому. В межах проведення діагностичних процедур необхідновиділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування – виявитиможливі позитивні моменти в роботі з тією чи іншою групою. Логіка міркуванняспеціаліста, стосовно прогнозування, повинна бути побудована наступним чином:як змінюються інтереси і потреби групи, яке майбутнє у даної групи. З’ясувавшиосновну структуру та форми роботи соціального педагога з неформальнимимолодіжними об’єднаннями розглянемо діагностичні особливості цієї діяльності.
Наше дослідженняпроводилося в місті Черкаси з представниками неформальних організацій міста,загальна кількість респондентів, які приймали участь у дослідженні складає 260осіб, з даною групою людей було проведено такі методики як: «Тестоваметодика Кеттелла-16, факторний опитувальник (№ 105)», «Тест Е.Туніка на визначення креативного потенціалу», методика А. Фідлера длядіагностики емоційного клімату в колективі, методика сферограм “Кому віддам”. Результатипроведеного дослідження наведені далі.
Для перевіркидинаміки особистісних змін ми використовували тестову методику Кеттелла-16,факторний опитувальник (№ 105).
Для діагностикиозначень використовували такі фактори:
— факторА-ступінь комунікабельності людини у групі;
— факторВ-ступінь інтелекту;
— факторС-активність, емоційна стійкість;
— факторF-імпульсивність, оптимізм;
— факторG-ступінь моральності;
— факторI-емпатія, людяність;
— фактор М-ступінь творчого потенціалу;
— факторО-тривожність, неврівноваженість;
— фактор Q3-ступіньсамоконтролю, самосвідомості;
— факторМД-адекватність самооцінки.
Обробляючирезультати, особливу увагу ми звертали на найбільш низькі і високі показникифакторів, тобто на ті, які перебувають у межах від 1 до 3, або від 8 до 10.Збільшення показників високих і середніх ми очікували від: фактора А, фактораВ, фактора G, фактора I, фактора М, Q3; за факторами С, F, Опрогнозували зменшення цих значень. Фактор МД — адекватність самооцінки ємаркером зменшення великих і малих значень, збільшення значень середньоївеличини.
Результатиексперименту відображено на діаграмі 1.
Згідно з даними, ступінь комунікабельності є доситьнизький. Рівень інтелекту відзначається низькими показниками. Показникиемоційної нестабільності та імпульсивності значно вищі. Дещо вищі показникиемпатії, і значно вищий творчий потенціал. Досить низькими є показникитривожності, невпевненості.

Діаграма 1
/>
Наступним крокомексперименту було визначення креативного потенціалу за допомогою тесту Е.Туніка, розробленого на основі методик Джонсона та Гілфорда. Результатипредставлено у таблиці 1.
Таблиця 1.Результати виміру рівня креативності № п/п
 Критерії креативності
Рівень креативності Оригінальність, нестандартність Самодостатність, упевненість
К-сть
респонд. % К-сть респонд. % 1 Дуже високий 2 8 1 4 2 Високий 5 19 7 27 3 Середній 16 61 15 57 4 Низький 2 8 2 8 5 Дуже низький 1 4 1 4 6 Загальна кількість 26 100 26 100
Отриманірезультати дозволяють констатувати, що рівень креативності середній. Показникиоригінальності та впевненості теж середні. Здійснюючи експеримент, ми мали наметі дізнатися рівень творчих здібностей шляхом креативної діяльності(література, поетична, образотворча), унаслідок якої сформувати впевненість тасаморегуляції, покращити емоційний клімат у колективі та міжособистістністосунки в яких ресронденти були б більш толерантнішими до близьких та друзів,співчували і співпереживали їм, могли б вільніше проявляти свої почуття до них,не боячись зради чи нерозуміння. Для цього нам потрібно було зробити ще 2виміри, а саме: діагностику емоційного клімату в колективі та діагностику міжособистіснихстосунків.
Для діагностикиемоційного клімату в колективі нами використана була методика А.Фідлера, якадозволяє ще з’ясувати рівень конфліктності у колективі.
Табл. 2. Середній профіль емоційного стану № Ознака Бали Ознака 1 2 3 4 5 6 7 8 1 Дружність * Ворожість 2 Згода * Протест 3 Задоволеність * Незадоволеність 4 Продуктивність * Непродуктивність 5 Тепло * Холодність 6 Співробітництво * Конфліктність 7 Взаємопідтримка * * Недоброзичливість 8 Захоплення * Байдужість 9 Кумедність * Нудьга 10 Успішність * Неуспішність Загальна кількість учнів 9 2 12 3 26 % 34 8 46 12 100
Проведений намизріз емоційного клімату констатує несприятливий емоційний клімат, що свідчитьпро потребу створення злагодженої і продуктивної атмосфери, креативноїдіяльності, спільність мети якої проводила б до практики емоційних стосунків молоді.
Не меншінформативною є і методика сферограм “Кому віддам”, яка дозволяє не тількивиявити коло інтересів, потреб респондентів, але і з’ясувати коло значущих дляних людей. Саме питання дозволяє окреслити сфери співпричетності особистості:чи турбують його близькі, друзі, чи хвилює його комфортність того життя, якеперебуває за межами його життєвої персональної сфери. Респондентам булопоставлено таке питання: “Що б ти зробив, якби у тебе було занадто багаточогось?” (таблиця 3, рис. 2.).
Таблиця 3. % кореспонд. «Я» 45 120 «Друзі» 27 70 «Сім'я» 12 30 «Знайомі» 12 30 "Інші" 4 10 Загальна кількість 100 260
Рис. 2. Результати експерименту «Комувіддам?»
/>
За результатамиексперименту можемо стверджувати, що у відповідях домінує спрямованістьособистості на себе, непоодинокі вияви егоїзму, небажання з кимось ділитися. Крімтого, помітно, що авторитет батьків значно знижується, попри те, що з ними дітине хочуть ділитися. Отримані за всіма тестовими методиками результати далиможливість певним чином побудувати експеримент. Становлення підлітків уколективі ми розглядаємо крізь призму креативності, бо саме у творчості, взахопленні прекрасним, історією, культурою, традиціями та звичаями українськогонароду, через пробудження в собі здібностей, не розкритих ще до цього віку,відбувається формування основних цінностей, розуміння сенсу життя.
Експериментдозволив констатувати, що респондентам притаманні: низький рівенькомунікабельності, підвищена тривожність, невпевненість у собі, низький рівеньсформованості творчих здібностей, що, в свою чергу, позначається на емоційномукліматі в колективі, де панує атмосфера холодності, недоброзичливості,ворожості, невміння дійти згоди.
/>/>/>ВИСНОВКИ
1. На основітеоретичного аналізу наукових досліджень розкрито основну молодіжнупроблематику, яка полягає у тому, що в українському суспільстві триває процессоціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересівконкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно,паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформаціямолодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. ТожУкраїна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів.Також необхідно зазначити, що неоднозначні знання про молодь, її соціальнуактивність, молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часиіндустріальної революції. Дослідження нам дозволило встановить, що головноюпроблемою є стосунки старшого покоління з молодим, оскільки відбувся розрив міжпоколіннями, і старші опиняються перед фактом, що вони не мають уяви пропотреби, запити та ідеали своїх дітей.
2. Соціально-педагогічнаробота проводиться як із формальними так і з неформальними групами, починаючивід класних чи студентських груп і закінчуючи групами молодіжної субкультури.Одним із напрямів такої діяльності може виступати відвернення конфлікту міжформальними та неформальними організаціями, встановлення партнерства між ними,виконання неформальною групою тих завдань, які вирішує формальна організація.Зазначимо, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише6–9% характерні асоціативні прояви. Значна кількість молоді, потребує до себепевної уваги. До основних підходів в роботі з неформальними групами належатьнаступні: ліберальний підхід, адміністративно-репресивний підхід, підхід наоснові нетерпимості, демократичний підхід.
3. Для проведеннядезорганізації та реорганізації необхідною умовою виступає входження працівникав довіру і контактні відносини з членами групи. Цього можна досягнути шляхомконтакту насамперед із членами, які займають антагоністичну позицію. Зазначимо,що певних універсальних рекомендацій у цьому випадку не має і не може бути.
4. Соціально-педагогічнароботи з діагностики молодіжних об’єднань різних напрямів має на метівизначення спрямування групи, її складу, структури, взаємовідносин, уточненняорієнтації та планів членів групи, також необхідно визначити кількісніпоказники (віковий і кількісний склад групи, соціальний та статевий склад,тривалість існування, частоту та тривалість зустрічей членів, місця зустрічей,кримінальне минуле членів, рівень групового розвитку, відповідальність загрупову діяльність), та якісні показники (підготовленість до спільноїдіяльності, яка виражається в ефективності та результативності, характер, мета,мотиви і спрямованість діяльності, рівень організованості, колективність,конфліктність, внутрішня структура, типи спілкування і відносин, запити таспособи їхнього задоволення, норми і цінності).
Слід зазначити,що для ефективності роботи соціальний педагог чи працівник повиненвикористовувати наступні методи: спостереження, опитування, соціометричніметодики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибірметодів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (почасу, ресурсам, професійній компетенції).
/>/>/>СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  Волков Ю.Г Социологиямолодежи: [Учебное пособие] / Ю.Г. Волков,В. И. Добреньков, Ф Д. Кадария, И.П. Савченко, В.А. Шаповалов– Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. – 362 с.
2.  Галагузова М.А. Социальнаяпедагогіка: [Курс лекций.] / М.А. Галагузова– М., 2000. –С. 212–227.
3.  Головатый Н. Ф. Социологиямолодежи: [Курс лекцій]. / Н. Ф. Головатый – К., 1999. – 264 с.
4.  Головенько В.А. Українськиймолодіжний рух у ХХ столітті. / В.А. Головенько – К., 1997. – 180 с.
5. Гущина Т.Ю. Соціалізація та соціальна зрілість особистості / Т.Ю. Гущина// Вісник Національного технічного університету України. – К., 2002. – №2. – С.93–99.
6. Дупак Н.М. Передумови виховання в учнів культури праці / Н.М. Дупак// Рідна школа. – К., 2000. – №3. – С. 28–30.
7. Євдокимова Г.П. Вибір професії – вибір життєвого шляху / Г.П. Євдокимова//Рідна школа. – К., 1999. – №10. – С. 53.
8. Журба К.Л. Виховання духовної культури підлітків / К.Л. Журба //Шкільний світ. – К., 2004. – 34.– С. 1–24.
9. Кофырин Н.В.Кто уходит в неформалы / Н.В. Кофырин // Аргументы и факты. – 1990. — №.13. –С. 1.
10. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. /Н.М. Лавриченко – К., 2000. – 444 с.
11. Лукашевич М.П Соціалізація. Виховні механізми і технології:[Навч.-метод посібник.] / М.П Лукашевич – К.: ІЗМН, 1998. – 112 с.
12. Мардахаев Л.В. Методика и технология работы социального педагога: [Учеб.- метод, пособие.] / Л.В. Мардахаев – М.: Союз, 1999. –154 с.
13. Мельник Т.Б. Профорієнтаційна робота із школярами в гімназії /Т.Б. Мельник // Рідна школа. – К., 2004. – №10. – С. 16–18.
14. Мудрик А.В. Социализация в «смутное время» / А.В. Мудрик – М.:Знание, 1991 – 80 с.
15. ПавловскийВ.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. / В.В. Павловский – М.: Академический Проект, 2001. – 96 с.
16. Педагогічні умови формування здорового способу життя в учнівськоїмолоді: Посібник / Хімія. Біологія. – К., 2004. – С. 24.
17. ПетровскийА.В. Личность. Деятельность. Коллектив. / А.В. Петровский – М., 1982. – 372 с.
18. Пропаганда здорового способу життя // Позакласний час. – К., 2004.– №19–20. – С. 95–97.
19. Социальнаяпедагогіка / под ред. М.А. Галагузовой – М., 2000. – 220 с.
20. Столярчук Л.Н. Педагогические аспекты полоролевого воспитания / Л.Н. Столярчук // Педагогика. – К., 2003. – №5. – С. 38–44.
21. Сухомлинский В.А. [Вибр. твори в 5т.] / В.А.Сухомлинский – К.: Рад.школа, 1976. – Т 1. – 522 с.
22. Теория иметодика социальной работы (в вопросах и ответах). / Отв.ред. А.М. Панов, Е.И.Холостова. – М., 1997. – 163 с.
23. Технологіїсоціально-педагогічної роботи: [Навч.посібник] / за заг.ред.проф. А.Й.Капської. – К., 2000. – 256 с.
24. Тюрина В.О. Світогляд і соціалізація особистості / В.О. Тюрина //Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. – К., 1998. – С. 545–600.
25. УшинскийК.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. / К.Д. Ушинский //Педагогическиесочинения. В 6-ти т. Т.4. – М.: Педагогика, 1989. – С. 39–40.
/>26.  Фельдштейн Д.И. Методическиерекомендации по изучению особенностей неформальных молодёжных объединений. /Д.И. Фельдштейн, Л.А. Радзиховский. – М., 1987. – 210 с.
27. ФіцулаМ.М. Педагогіка. [Навчальний посібник для студ.вищих пед. закладів освіти.] / М.М. Фіцула – К.: Академія, 2000 – 542 с.
28. Фирсов М.В.Теория социальной работы: [Учеб пособие длястуд.высш.учеб.заведений.] / М.В. Фирсов, Е.Г.Студенова – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2000. – 492 с.
29. Формування в учнів впевненості при виборі професії // Рідна школа.– К., 2001. – №10. – С. 35–36.
30. Цехмістер Я.В. До проблеми допрофесійної підготовки учнівськоїмолоді / Я.В. Цехмістер // Педагогіка і психологія. – К., 2000. – №1. – С. 59–56.
31.  Шаповалова Т.Г.Гендерне виховання підростаючого покоління / Т.Г. Шаповалова // Проблеми освіти: Наук. — метод, зб. – К., 2002. – Випуск 28. – С. 157–161.
32.  Шептенко П.А.Методика и технология работы социального педагога: [Учеб. пособие для студ.высш. пед. учеб. Заведений] / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина; под ред. В.А. Сластенина. –М., 2001. – 208 с.
33. Якиманская И.С. Разработка технологииличностно-ориентированного обучения / И.С. Якиманская // Вопросы психологии. –1995. – № 2. – С. 24–30.