Міністерство освіти та наукиУкраїни
Львівський національнийуніверситет імені Івана Франка
Реферат на тему: «Класифікаціяінтерактивних методів»
Підготувала студентка ФФПм-51с
Каліка В.В.
Перевірила Кліманська
Львів – 2009р
Одним з напрямківмодернізації системи навчання є удосконалення методів і форм навчання. Всімвідомо, що освіта має бути орієнтована на забезпечення самовизначенняособистості, створення умов для самореалізації. В цьому зв’язку в навчальнійдіяльності повинні використовуватись такі методи навчання, які будуть сприятисамореалізації тих, хто навчається. Це можливо при таких умовах: наявністьгрупової роботи, взаємодія тих, хто вчиться між собою, з вчителем, з навчальноюінформацією.
Цим умовамвідповідає використання інтерактивних методів навчання, які представляють собоюсистему правил організації продуктивної взаємодії, які представляють собоюсистему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хтонавчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання новихзнань і надається можливість для самореалізації особистості.
Інтеракціяпозначається, як здатність взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогуз чим-небудь або з ким-небудь. Вперше термін «інтеракція» був застосований вназві теорії символічного інтеракціонізму, що спиралися на ідеї Г. Блумера, Ч.Кулі, Г Зиммель.
Інтерактивніметоди навчання мають ряд особливостей, які потрібно враховувати в реальнійнавчальній діяльності. По-перше, активна взаємодія учасників освітньогопроцесу. В даному випадку взаємодія розуміється як «стосунки між людьми, коливони в процесі вирішення спільних завдань, впливаючи один на одного, доповнюютьодин одного, успішно вирішують ці завдання». При цьому «відбуваються зміни вкожному з цих суб’єктів, і в тих об’єктах, на яких спрямована взаємодія».По-друге, використання інтерактивних методів навчання передбачає наступну логікунавчальної діяльності: мотивація – формування нового досвіду – йогоусвідомлення через застосування – рефлексія. Формування нового досвідуздійснюється з врахуванням вже наявного, створення проблемних діалогічнихситуацій, яуф утворюються на основі суперечностей, що виникають, народженнянових пізнавальних мотивів та інтересів. По-третє, інтерактивні методихарактеризує робота в малих групах на основі кооперації та співпраці.По-четверте, інтерактивні методи навчання засновані на ігрових формах навчання,при яких проявляється акумуляція і передача соціального досвіду, створюютьсяумови для більш повної реалізації особистості тих, хто навчається.
Спробикласифікації інтерактивних методів навчання різноманітні: Л. Н. Вавилова, Т.Н.Добриніна, Е.Я. Голант, О. А. Голубкова, В. В. Гузєв та інші.
Розглядаючи різнікласифікації інтерактивних методів, потрібно відмітити ряд проблем: по-перше,ще досі не було виявлено жодної повної класифікації інтерактивних методівнавчання. По-друге, нема чіткого розмежування між інтерактивними та активнимиметодами навчання, одні і ті ж види відносять як до активних, так і доінтерактивних. По-третє, наявні класифікації інтерактивних методів навчання невідбивають такої особистісної функції, як самореалізація.
Г.С. Хархановакласифікує інтерактивні методи на основі формування мотивації конфлікту на тригрупи, в залежності від спектра можливостей: інтерактивні методи навчання зшироким, середнім і вузьким спектром можливостей.
Е. Я. Голантвперше класифікує методи навчання за мірою включеності тих, хто навчається внавчальну діяльність. Пасивні методи навчання називаються нею «нетрудові методиготових знань», активні методи – «інтенсивні, активно-трудові».
В.В. Ніколін,Г.С. Кулініч класифікують ігрові інтерактивні методи навчання в географічнійосвіті за функціями: ігри з правилами ( настільні, рухливі, комп’ютерні );творчі ігри (ролеві, ігри-змагання, комп’ютерні). За дидактичними цілямивиділяють ігри, спрямовані на вивчення нового матеріалу; ігри, спрямовані наперевірку знань; ігри, метою яких є закріплення і узагальнення пройденогоматеріалу.
О.А. Голубкова,А.Ю.Прилепо класифікують інтерактивні методи навчання на основі їхкомунікативних функцій, розділяючи їх на 3 групи: дискусійні методи (діалог,групова дискусія, припрацювання та аналіз життєвих ситуації); ігрові методи(дидактичні ігри, творчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри, організаційнодіяльні сні ігри, контрігри); психологічні група інтерактивних методів(сенситивний і комунікаційний тренінг, емпатія).
Т. С. Паніна, Л.Н. Вавилова класифікують інтерактивні методи навчання на три групи: дискусійні(діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові (дидактичнітворчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сніігри); тренінгові (комунікативні тренінги, тренінги сензитивності).
Нажаль, ні однаіз цих класифікацій не відбиває такої особистісної функції, як самореалізаціяособистості. Тому була вжита спроба систематизувати інтерактивні методинавчання в контексті самореалізації особистості тих, хто навчається. Отже всіінтерактивні методи навчання вчені пропонують розділити на три великі групи наоснові середовищ взаємодії: учень – учень – вчитель, учень – комп’ютер –вчитель, учень – навчальний підручник – вчитель.
В середовищі«учень – учень – вчитель» пропонують виділити ігрові та неігрові інтерактивніметоди навчання.
Ігрові інтерактивніметоди навчання включають: імітаційні методи, до яких відносяться: ролеві ігри,що підрозділяються на ігри-драматизації і ролеві дискусії; навчальні діловіігри, що включають операційні та імітаційні ділові ігри. Неімітаційні ігровіінтерактивні методи навчання представлені: дослідницькими діловими іграми;кейс-методами; проектними методами; організаційно-діяльнісними іграми(організаційно-розумові, моделюючі, проектні гри); аналізом конкретних ситуацій(аналіз мікроситуацій, аналіз ситуаций-илюстрацій, аналіз ситуацій-проблем,розбір і обговорення конкретного матеріалу, вивчення передового досвіду і обмінзнаннями); тренінговими методами (тренінг сенситивності, комунікативнийтренінг, відеотренінг).
Неігровіінтерактивні методи навчання представлені методами диалогфчної взаємодії:дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій ((«Круглийстіл», проблемна дискусія, експрес-дискусія, «Акваріум», «Ліберальнийклуб», текстова дискусія). А також методами автентичного оцінюваннядосягнень учнів (портфоліо).
Імітаційні методи активного навчання
Розглянемокласифікацію методів активного навчання для ВУЗу запропоновану А.М. Смолкіним.Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто формипроведення занять, у яких учбово-пізнавальна діяльність побудована на імітаціїпрофесійної діяльності.
Імітаційніметоди діляться на ігрові й неігрові. До ігрового ставляться проведення діловихігор, ігрового проектування й т.п., а до неігрових — аналіз конкретнихситуацій, рішення ситуаційних завдань й інших. Схематично дану класифікаціюможна представити в такий спосіб.Активні методи навчання
неімітаційні
Імітаційні
ігрові
Неігрові
проблемна лекція, лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція;
евристична бесіда;
навчальна дискусія;
самостійна робота з літературою;
семінари;
дискусії
ділова гра;
педагогічні ситуації;
педагогічні завдання;
ситуація інсценування різної діяльності
колективна розумова діяльність;
ТРИЗ робота;
Ігрові імітаційні методи навчання
Доігровихімітаційних формтакож відносяться: Стажування з виконанням посадової ролі – форма йметод активного навчання конкретного типу, при якому «моделлю виступають самадійсність, а імітація зачіпає в основному виконання ролі (посади).
Імітаційнийтренінгприпускає відпрацьовування певних спеціалізованих навичок й умінь по роботі зрізними технічними засобами й пристроями.
Розігруванняролей (інсценівка) – ігровий спосіб аналізу конкретних ситуацій, в основі яких лежатьпроблеми взаємин у колективі, проблеми вдосконалювання стилю й методівкерівництва.
Ігровепроектування –практичне заняття, суть якого складається в розробці інженерного,конструкторського, технологічного й іншого видів проектів в ігрових умовах, щомаксимально відтворять реальність.
Дидактичнагра – це модель,тобто заміщення реально існуючого об'єкта, процесу, явища, здійснюване задопомогою різних засобів.
Методиактивного навчання можуть використатися на різних етапах навчального процесу:
1етап — первинне оволодіння знаннями. Це можуть бути проблемна лекція,евристична бесіда, навчальна дискусія й т.д.
2етап — контроль знань (закріплення), можуть бути використані такі методи якколективна розумова діяльність, тестування й т.д.
3етап — формування професійних умінь, навичок на основі знань і розвиток творчихздатностей, можливе використання модельованого навчання, ігрові й неігровіметоди.
Технології колективно-групового навчання
До цієї групиналежать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну(фронтальну) роботу всього колективу.
Обговоренняпроблеми в загальному колі. Цезагальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації зіншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги учнів доскладних або проблемних питань учнів до складних або проблемних питань унавчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорнихзнань тощо.
Мікрофон. Різновидом загально групового обговорення єтехнологія “Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, почерзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.
Незакінченіречення. Цей прийом частопоєднується з “Мікрофоном” і дає можливість ґрунтовніше працювати над формоювисловлення впальних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такоюметодикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодозапропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті йпереконливо.
Мозковийштурм. Відома інтерактивнатехнологія колективного обговорення, що широко використовується для виробленнякількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявлятиуяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.
Мета“мозкового штурму” чи “мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідейщодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.
Навчаючи –учусь. Цей методвикористовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повтореннівивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знаньоднокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.
Ажурнапилка (“Мозаїка”, “Джиг-со”).Дана технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогуучням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткийпроміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початковаінформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного(базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати одинодному вчитися, навчаючи.
Аналізситуації. На урокахукраїнської мови зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації.Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, в групах абопіддаватись в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу,алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти віддумок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та прийматирішення.
Вирішенняпроблем. Метою застосуваннятакої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та прийматиколективне рішення.
Дереворішень. Як варіант технологіївирішення проблем можна використати “дерево рішень”, яке допомагає дітямпроаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.
Ділова гра, як метод активного навчання
Однимз найбільш ефективних активних методів навчання є ділова гра. Уже в 1932 році вЛенінграді М.М. Бирштейн уперше використала в навчанні ігровий метод (діловугру).
На1991 рік у світі використалося більше 2000 ділових ігор з них тільки вколишньому СРСР і США — понад 1200. Розповсюджуються й впроваджуються діловіігри в Англії, Канаді, Японії, Франції, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині йін.
Дослідникивстановили, що при подачі матеріалу в такій формі засвоюється близько 90%інформації. Активність студентів проявляється яскраво, носить тривалий характерй «змушує» їх бути активними.
У цейчас розрізняють три сфери застосування ігрового методу:
1.Навчальна сфера: навчальний метод застосовується в навчальній програмі длянавчання, підвищення кваліфікації.
2.Дослідницька сфера: використається для моделювання майбутньої професійноїдіяльності з метою вивчення прийняття рішень, оцінки ефективностіорганізаційних структур і т.д.
3.Оперативно-практична сфера: ігровий метод використається для аналізу елементівконкретних систем, для розробки різних елементів системи утворення.
Педагогічнасуть ділової гри — активізувати мислення студентів, підвищити самостійністьмайбутнього фахівця, внести дух творчості в навчанні, наблизити його,підготувати до професійної практичної діяльності. Головним питанням упроблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі — «що було б, якби...».
Данийметод розкриває особистісний потенціал студента: кожен учасник можепродіагностувати свої можливості поодинці, а також й у спільній діяльності зіншими учасниками.
Упроцесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен матиможливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогтистудентові стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращіякості, які могли б розкритися в ході спілкування.
Діловагра — це контрольована система, тому що процедура гри готуватися, ікоректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач можене втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігровудіяльність студентів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають метизаняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой.
Колисьяк приступитися до використання ділової гри в навчальному процесі,рекомендується починати з імітаційних вправ. Вони відрізняються меншим обсягомй обмеженістю розв'язуваних завдань.
Імітаційнівправи ближче до навчальних ігор. Їх ціль — надати студентам можливість утворчій обстановці закріпити ті або інші навички, акцентувати увагу наякому-небудь важливому понятті, категорії, законі. В умові повинне втримуватисяобов'язкове протиріччя, тобто в імітаційній вправі є елемент проблемності.
Післяімітаційних вправ можна переходити до ділових ігор. У навчальному процесі вузу- це скоріше, рольова гра, тому що студенти ще не володіють повною мірою своєюспеціальністю. Ціль даної гри — сформувати певні навички й уміння студентів уїх активному творчому процесі. Соціальна значимість ділової гри в тім, що впроцесі рішення певних завдань активізуються не тільки знання, але йрозвиваються колективні форми спілкування.
Упідготовці ділової гри можна виділити наступні операції:
Вибіртеми й діагностика вихідної ситуації. Темою гри може бути практично будь-якийрозділ навчального курсу. Бажаним є те, щоб навчальний матеріал мав практичнийвихід на професійну діяльність.
Формуванняцілей і завдань із обліком не тільки теми, але й з вихідної ситуації. Потрібнопобудувати гру в одній ситуації.
Визначенняструктури з урахуванням мети, завдань, теми, состава учасників.
Діагностикаігрових якостей учасників ділової гри. Проведення занять в ігровій формі будеефективніше, якщо дії викладача звернені не до абстрактного студента, а доконкретного студента або групи.
Діагностикаоб'єктивної обставини. Розглядається питання про те, де, як, коли, при якихумовах, і з якими предметами буде проходити гра.
Дляпідготовки ділової гри можуть використатися всі дидактичні методи:пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне виклад,частково-пошуковий, дослідницький. Так само слід дотриматися методичних вимог:
граповинна бути логічним продовженням і завершенням конкретної теоретичної теми(роздягнула) навчальної дисципліни, практичним доповненням вивчення дисциплінив цілому;
максимальнанаближеність до реальних професійних умов;
створенняатмосфери пошуку й невимушеності;
ретельнапідготовка учбово-методичної документації;
чіткосформульовані завдання; умови й правила гри;
виявленняможливих варіантів рішення зазначеної проблеми;
наявністьнеобхідного встаткування.
Увикористанні ділової гри можна відзначити позитивні й негативні моменти.
Позитивнев застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання;підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, студентивчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленнюзнань.
Негативнимє: високатрудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним ідоброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість длявикладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володінняакторськими даними; неготовність студентів до роботи з використанням діловоїгри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.
Діловагра допомагає досягненню навчальних, виховних і розвиваючих цілей колективногохарактеру на основі знайомства з реальною організацією роботи. Пізнавальнаефективність, здійснювана в процесі гри шляхом знайомства студентів з діалектичнимиметодами дослідження питання (проблеми), організацією роботи колективу, зфункціями своєї майбутньої професійної діяльності на особистому прикладі.
Виховна:у процесі ділової гри формується свідомість приналежності її учасників доколективу; спільно визначається ступінь участі кожного з них у роботі;взаємозв'язок учасників при рішенні загальних завдань; колективно обговорюютьсяпитання, що формує критичність, стриманість, повагу до думки інших, уважністьдо інших учасників гри.
Розвиваючаефективність: у процесі гри розвиваються логічне мислення, здатність до пошукувідповідей на поставлені питання, мову, мовний етикет, уміння спілкуватися впроцесі дискусії.
Якістьзнань в ігровій формі в значній мірі залежить від авторитету викладача. Викладач,що не має глибокого й стабільного контакту зі членами групи, не може нависокому рівні провести ділову гру. Якщо викладач не викликає довіри встудентів своїми знаннями, педагогічною майстерністю, людськими якостями, гране буде мати запланованого результату, або навіть може мати протилежнийрезультат. Ділові ігри будуються на принципах колективної роботи, практичноїкорисності, демократичності, гласності, змагальності, максимальній зайнятостікожного й необмеженої перспективи творчої діяльності в рамках ділової гри. Вонаповинна містити в собі все нов і прогресивне, що з'являється в педагогічнійтеорії й практиці .
Такимчином, для підвищення пізнавальної активності студентів, викладачевіпропонується безліч різних розроблених методів, які він може використати усвоїй викладацькій діяльності.
Дискусійні методи
Методиці відомі зі стародавності й були особливо популярні в середні століття (диспутяк форма пошуку істини). Елементи дискусії (суперечки, зіткнення позицій,навмисного загострення й навіть перебільшення протиріч в обговорюваномузмістовному матеріалі) можуть бути використані майже в будь-яких організаційнихформах навчання, включаючи лекції. У лекціях-дискусіях звичайно виступають двавикладачі, що захищають принципово різні точки зору на проблему, або одинвикладач, що володіє артистичним дарунком перевтілення (у цьому випадку інодівикористаються маски, прийоми зміни голосу й т.п.). Але частіше дискутують невикладачі між собою, а викладачі й студенти або студенти один з одним. Востанньому випадку бажано, щоб учасники дискусії представляли певні групи, щопускає в хід соціально-психологічні механізми формування ціннісно-орієнтовноїєдності, колективістичної ідентифікації й ін., які підсилюють або навітьпороджують нові мотиви діяльності.
Предметомдискусії можуть бути не тільки змістовні проблеми, але й моральні, а такожміжособистісні відносини самих учасників групи. Результати таких дискусій(особливо коли створюються конкретні ситуації морального вибору) набагатосильніше модифікують поводження людини, чим просте засвоєння деяких моральнихнорм на рівні знання. Таким чином, дискусійні методи виступають як засіб нетільки навчання, але й виховання, що особливо важливо, тому що інвентар методіввиховання ще більш убогий.
Технології опрацювання дискусійних питань
Дискусії єважливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вони значноюмірою сприяють розвитку практичного мислення, дає можливість визначити власнупозицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорювальної проблеми. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінністьдискусій.
МетодПРЕС. Метод навчає учніввиробляти й оформлювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання увиразній і стилістичній формі, переконувати інших.
Займипозицію. Цей метод демонструєрізноманіття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опануванняучнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежнихпозицій щодо їх вирішення.
Змінипозицію. Така технологія є подібноюдо попередньої. Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання заучасті всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвиватинавички аргументації, активного слухання.
Неперервнашкола думок (Нескінчений ланцюжок). Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток вучнів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вмінняаргументувати свою думку.
Дискусія. Дискусія – це широке публічне створення якосьспірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяєрозвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію,формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання зобговорюваної проблеми.
Дискусія встилі телевізійного ток-шоу.Її метою є отримання учнями навичок публічного виступу та дискутуваннявисловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистоїактивності.
Дебати. Один з найбільш складних способів обговореннядискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, тоді коли учні навчилисьпрацювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ напротилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхіднодовго готуватись і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Важливо,щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувалисяспокійно.
Мозковий штурм(мозкова атака, брейнсторминг) — широко вживаний спосіб продукування нових ідей длявирішення наукових і практичних проблем. Його мета — організація коллективноїрозумової діяльності по пошуку нетрадиційних шляхів рішення проблем.
Використанняметоду мозкового штурму в учбовому процесі дозволяє вирішити наступні завдання:
* * творчезасвоєння школярами учбового матеріалу;
* * зв'язоктеоретичних знань з практикою;
* * активізаціяучбово-пізнавальної діяльності навчаних;
* * формуванняздатності концентрувати увагу і розумові зусилля на рішенні актуальної задачі;
* * формуваннядосвіду колективної розумової діяльності. Проблема, що формулюється на заняттіза методикою мозкового штурму, повинна мати теоретичну або практичнуактуальність і викликати активний інтерес школярів. Загальним вимогам, якінеобхідно враховувати при виборі проблеми для мозкового штурму — можливістьбагатьох неоднозначних варіантів вирішення проблеми, яка висувається передучнями як учбове завдання.
Підготовка домозкового штурму включає наступні кроки:
* * визначеннямети заняття, конкретизація учбового завдання;
* * плануваннязагального ходу заняття, визначення часу кажного етапу заняття;
* * підбір питаньдля розминки;
* * розробкакритеріїв для оцінки пропозицій, що поступили, і ідей, що дозволитьцілеспрямовано і змістовно провести аналіз і узагальнення підсумків заняття.
Існують певніправила, дотримання яких дозволить більш продуктивно провести мозковий штурм.Перерахуємо основні з них:
1. Під час сесіїнемає ні начальників, ні підлеглих, ні новачків, ні ветеранів — є ведучий іучасники; ніхто не може претендувати на особливу роль.
2. Категоричнозабороняються взаємні критичні зауваження і оцінки, вони заважають виникненнюнових ідей.
3. Слідутримуватися від дій, жестів, які можуть бути невірно представлені іншимиучасниками сесії.
4. Як би не булафантастична або неймовірна ідея, висунута ким-небудь з учасників сесії, вонамає бути зустрінута зі схваленням.
5. Спробуйте ізсамого початку переконати себе, що позитивне вирішення цієї проблеми має длявас надзвичайно важливе значення.
6. Не думайте, щоця проблема може бути розв'язана тільки відомими способами.
7. Чим більшевисунено пропозицій, тим більше вірогідність появи нової і цінної ідеї.
8. Перед початкомсесії спробуйте відповісти для себе на наступні питання:
Чи заслуговуєпроблема моєї уваги?
Що дає їїрішення?
Кому і для чогоце треба?
Що станеться,якщо нічого не міняти?
Що станеться,якщо я не висуну жодної ідеї?
Аналізуючи надануклассификацію інтерактивних методів навчання, можна вважати, що вона відповідаєтакій умові, як самореалізація особистості учня. Даний висновок підтверджуєтьсянаступними аргументами. По-перше, самореалізація учня можлива тільки у дії іаналізується відносно його особистого простору. Отже, розглядаючисамореалізацію учнів в учбовій діяльності, вона визначається як динамічнавзаємодія того, хто навчається зі своїм внутрішнім світом і зовнішнім — обов'язковим простором в діяльнісній формі активності, при якій відбуваєтьсяперехід його потенційних можливостей в актуальні, а результативністьхарактеризується відчуттям успіху. Як було згадано вище, інтерактивні методинавчання припускають обов'язкову взаємодію учасників освітнього процесу. По-друге,одним з основних видів інтерактивних методів навчання являється гра – спільнадіяльність, яка представляє собою одну з головних психолого-педагогічних основпроцесу самореалізації в навчальній діяльності. По-третє, емоційні переживання відчуттяситуації успіху, усвідомленість і рефлексія здійснюваної діяльності також єневід'ємною частиною процесу самореалізації особистості.
Таким чином,використання в навчальній діяльності розглянутих інтерактивних методів навчаннясприяє самореалізації особистості учня, значно підвищує якість навчання іявляється важливою «рушійною силою» загального розвитку.
Списоквикористаної літератури
1. Водопьянова Ю. Активные методыобучения подростков как одна из форм личностно ориентированного подхода вучебно-воспитательном процессе: на материале естественнонаучных дисциплин:автореф. … канд. пед. наук: 13.00.01. М., 2005. 23 с.
2. Гейхман Л. К. Обучение общению вовзаимодействии: интерактивный подход // Образование и наука. 2002. № 3. С.134–139.
3. Голубкова О. А. Использованиеактивных методовобучения в учебном процессе: учебно-методическое пособие. СПб.,1998. 42 с.
4. Еримбетова С., Маджуга А. Г.,Ахметжан Б. Использование интерактивных (диалоговых) технологий
обучения в процессе творческогосаморазвития личности учащегося // Вестник высшей школы «Альма-Матер». 2003. №11. С. 48–52.