--PAGE_BREAK--Структура дисертації зумовлена логікою дослідження й викладу його наукових результатів. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 250 сторінок: основний текст – 193 сторінки, 17 додатків на 28 сторінках, список використаних джерел – 309 найменувань на 29 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обґрунтовуються актуальність теми, наукове завдання, зв’язок роботи з науковими програмами і планами, сформульовано мету, завдання, концепцію і гіпотезу дослідження, визначено його об’єкт, предмет, теоретичну базу, основні методи. Розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію результатів дисертації та публікації автора.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів», який складається з трьох підрозділів, досліджено еволюцію наукових уявлень про систему наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу; доведено міждисциплінарний характер документологічного знання як домінанти вищої БІО; визначено теоретичну базу і методи дослідження.
Дослідження еволюції зародження, становлення та розвитку наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу в контексті динаміки вітчизняної і світової галузевої науки дозволило умовно виокремити п’ять основних стадій їхньої еволюції, зумовлених процесами диференціації та інтеграції: І стадія – Х-XІV ст. – емпіричне накопичення знань у результаті узагальнення досвіду роботи різних соціальних інститутів (зокрема бібліотечного) з матеріальними об’єктами, що містять інформацію; ІІ стадія – XV-XVIII ст. – початкове формування синкретичної науки про книгу та інші друковані видання – книгознавства (бібліології, бібліографії), що поєднує окремі емпіричні знання про книгу як головний засіб документальної комунікації; ІІІ стадія – ХІХ ст. – інституалізація в межах єдиної синкретичної книгознавчої науки ядра стосовно автономних наукових дисциплін – книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, початкове формування документології як узагальнюючої науки про документ; ІV стадія – початок – середина ХХ ст. – диференціація документально-комунікаційних дисциплін, об’єктом вивчення яких є окремі процеси «життєвого циклу» документа: створення, виробництво, розповсюдження, кумулювання, оброблення та надання в користування; V стадія – середина ХХ – початок ХХІ ст. – формування системи наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу на засадах інтеграції, поєднання документивного і комунікативного підходів, які впродовж століть розвивалися паралельно і лише з посиленням інтеграційних процесів зумовили формування системи дисциплін документально-комунікаційного циклу в науці та навчанні, що є своєрідним синтезом усього попереднього історичного розвитку. Попри динамічні зміни парадигм вищої бібліотечної освіти в Україні та світі базове значення має документивна парадигма змісту БІО, суть якої полягає у визнанні пріоритету документа та його сукупностей як складників основного об’єкта і предмета сучасної бібліотечно-інформаційної діяльності, науки та освіти.
Наразі зміст сучасної БІО в Україні визначають також інформативна і когнітивна парадигми, які розвиваються паралельно. Об’єднальною для них є комунікативна парадигма. Інтегрована документивно-комунікативна парадигма має відіграти суттєву роль у підвищенні якісного рівня документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні за умов ступеневої освіти.
Доведено, що нині центральне місце в системі наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу посідає документологія, яка інтенсивно розвивається як фундаментальна теоретична дисципліна, однаково значима для цих наук, що вивчає теорію документа, закони, закономірності, принципи, основні ознаки, властивості, функції, класифікацію типо-видового розмаїття документів та їх сукупностей, загальні підходи до їх створення і функціонування в суспільстві. При цьому інституціонально документологія формується як навчальний курс. Перехід на документологічну платформу в науці зумовлює об’єктивну необхідність наступного кроку – змінити предикат «документознавчий» на «документологічний» і ввести до терміносистеми бібліотекознавства поняття «документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів». У цьому разі під документологічною підготовкою бібліотечно-інформаційних кадрів розуміється навчання, що забезпечує систему знань, умінь і навичок про документи та їхні утворення в типо-видовому розмаїтті, які функціонують у сучасному інформаційному суспільстві. Це забезпечить перехід галузевої освіти на якісно вищий – фундаментальний рівень документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, що відповідає розумінню суті вищої освіти в нашій країні, Європі та світі.
На основі ретельного аналізу публікацій виявлено, що провідну роль у становленні та розвитку наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу відіграють учені, які є одночасно й викладачами відповідних навчальних дисциплін. Обґрунтовано висновок щодо провідної ролі «вузівської науки» в розвитку наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу, визначенні їх номенклатури, об’єкта, предмета, міжпредметних зв’язків. Підкреслено особливу заслугу в розвитку ідеї документології представників української наукової школи, що є закономірним результатом їх наукових пошуків стосовно формування теоретико-методологічних засад узагальнюючої науки про документ в усіх його проявах. Зазначено, що серед сучасних українських учених-викладачів провідне місце посідають В.В. Бездрабко, В.О. Ільганаєва, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, А.А. Соляник, Г.М. Швецова-Водка та ін.
Доведено міждисциплінарний характер документологічного знання як ключової компетенції, необхідної всім посередникам-професіоналам у цілому і бібліотекарям-бібліографам зокрема в системі соціальної комунікації. В освітньому вимірі науковий висновок щодо міждисциплінарного характеру документологічного знання створює об’єктивне підґрунтя для його розгляду як базового в навчанні майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців України. При цьому документологічне знання в навчанні бібліотечно-інформаційних кадрів наявне у двох основних формах:
1) як сукупність навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу;
2) як «наскрізне» явище, що «пронизує» переважну більшість навчальних курсів, які викладаються бакалаврам і магістрам.
У другому розділі «Сучасний стан документологогічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні та світі», який складається з двох підрозділів, охарактеризовано особливості сучасного стану документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні; здійснено порівняльний аналіз документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних фахівців в європейських країнах та США.
На основі порівняльного аналізу доведено, що в підходах до змісту БІО в Україні та світі є багато спільного. Загальним можна вважати поліпарадигмальність – існування декількох теоретичних підходів до вирішення цього питання. Серед них: книгитивний (основний об’єкт бібліотечно-інформаційної діяльності та освіти – книга, видання); документивний (основний об’єкт – документ, тобто інформація, закріплена на спеціально створеному матеріальному носієві); інформативний (основний об’єкт – документована або усна інформація, відомості, дані); когнітивний (основний об’єкт – знання); комунікативний – передавання в часі та просторі соціально значущої документної чи усної інформації та знань у суспільстві. Це дає підстави розглядати поліпарадигмальність методологічним принципом сучасної вищої БІО України та світу. Вона передбачає існування декількох теоретичних підходів або концепцій, на основі яких обґрунтовуються цілісні, завершені моделі освітнього процесу, що за змістом і формою відповідають вимогам бібліотечно-інформаційної теорії, практики та освіти, визнаних професійною спільнотою.
Підкреслено, що при поліпарадигмальному підході до змісту БІО в Україні та світі все ж одна з парадигм є базовою, яка формує найсуттєвіші характеристики змісту галузевої освіти в той чи інший періоди її розвитку. Однією з таких базових парадигм можна вважати документивно-комунікативну, суть якої полягає у формуванні професійної компетентності майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців щодо пошуку, відбору, придбання, опрацювання, зберігання й організації використання соціально значущої документної інформації та знань соціумом і ∕ або особистістю як сьогодні, так і в перспективі. Про базовий статус документивно-комунікативної парадигми свідчить, по-перше, те, що вона є найбільш адекватною проблемам бібліотечної практики, яка об’єктивно розширює типо-видовий склад бібліотечних фондів; по-друге, оскільки найточніше відповідає генетично притаманній бібліотекам документально-комунікаційній функції; по-третє, сама по собі БІО є документально-комунікаційним процесом передавання інформації та знань в документній або усній формі; нарешті, надання пріоритету документивній парадигмі у вітчизняній галузевій освіті відповідає загальносвітовим тенденціям, що сприяє її інтеграції до єдиного світового освітнього простору.
На основі аналізу сучасного стану викладання навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу у ВНЗ України та інших країнах світу обґрунтовано висновок про їхнє переважання в обсязі та змісті навчальних планів та освітньо-професійних програм. Це підтверджує достовірність наукової гіпотези даного дисертаційного дослідження щодо базового значення документологічного змісту БІО. У цьому полягає подібність освітніх систем. Відмінність виявляється у наданні пріоритету зарубіжними ВНЗ електронним документам (онлайновим та офлайновим) та їх сукупностям, що забезпечує підготовку бібліотечно-інформаційних фахівців, адаптовану до сучасних інформаційних технологій, є обов’язковою умовою переходу на новий рівень розвитку бібліотечної діяльності через її модернізацію, інновацію і трансформацію. Для вітчизняної БІО характерні такі особливості: а) орієнтування змісту освіти як у минулому, так і за умов інформатизації переважно на друковані документи книжкового типу, що не повною мірою відповідає як урізноманітненим об’єктам сучасної бібліотечно-інформаційної діяльності, так і очікуванням користувачів, які прагнуть швидко отримати інформацію в будь-якій фіксованій формі; б) порушення паритету між традиційними й електронними документами через переважання друкованих видів документів у змісті навчання. За таких умов документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні об’єктивно «запізнюється» в реагуванні на зміни в інформаційних потребах суспільства у фіксованій інформації та знаннях, перебуває в ситуації «доганяючого розвитку освіти», що знижує якість підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів.
Позитивним у зарубіжному досвіді можна вважати наявність галузевих стандартів (державних або регіональних) БІО, що забезпечує спадкоємність, інваріантну єдність документологічної підготовки кадрів на різних рівнях освіти. В Україні такі стандарти поки що відсутні. За цих умов невизначеними залишаються не лише варіативна, але й інваріантна складові вищої БІО, зокрема і документологічної її складової. Водночас, існування в Україні дипломів молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра єдиного державного зразка потребує вироблення єдиних наукових підходів до визначення пріоритетних професійних компетенцій фахівців різних кваліфікаційних рівнів, що забезпечить послідовність і спадкоємність у реалізації відповідних освітньо-професійних програм.
Порівняльний аналіз свідчить, що в зарубіжному досвіді переважають тенденції інтеграції, а у вітчизняному – процеси диференціації. Інтеграційні тенденції виявляються в об’єднанні декількох споріднених спеціальностей в один ширший освітній напрям – документально-комунікаційний. Загальна фундаментальна підготовка фахівців забезпечує мобільність випускників у виборі майбутньої професійної діяльності, переваги на ринку праці через універсальність освіти. Така практика має й суто прагматичні переваги: за умов державної підтримки БІО в більшості зарубіжних країн кращі студенти мають можливість навчатися на держбюджеті в магістратурі в разі обрання ними бібліотечної спеціальності на рівні бакалавра. Запозичення, на наш погляд, потребує й існуюча в більшості зарубіжних країн внутрішньодержавна координація, яка передбачає «закріплення» за окремими ВНЗ країни не лише певних спеціальностей, а й спеціалізацій. Тобто система вищої БІО в Європі та світі базується на органічному поєднанні принципів інтеграції і диференціації, що має бути реалізоване в реформуванні вітчизняної бібліотечної освіти.
У третьому розділі «Формування системи документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України в умовах інформатизації та ступеневої освіти», який складається з двох підрозділів, запропоновано концептуальну модель системної єдності документологічної складової підготовки кадрів в умовах інформатизації та ступеневої БІО в Україні; розроблено конкретно-дисциплінарну модель документологічної складової підготовки бакалаврів і магістрів бібліотечно-інформаційного профілю України в умовах інформатизації та ступеневої освіти.
Обґрунтовано, що в контексті системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов ступеневої освіти інтеграційно-диференційний підхід набуває статусу методологічної основи, загальнонаукового методу пізнання і дидактичного принципу. Його застосування дозволило розглянути перспективи системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов ступеневої освіти у двох основних аспектах:
1) як однієї з головних підсистем підготовки кадрів для документальної комунікації суспільства, як складової соціальної комунікації;
2) як системне утворення, що має не лише зовнішні зв’язки, але й внутрішню структуру, зумовлену системою загальнопрофесійних і спеціальних компетентностей, які мають набути бакалаври й магістри після закінчення вищого навчального закладу бібліотечно-інформаційного профілю. Досягти системної документологічної підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України можна за умов інтеграції та диференціації у відборі, проектуванні та реалізації змісту професійної і фахової підготовки з метою формування особистості професіонала-фахівця, здатного ефективно працювати в різнорідних соціально-комунікаційних і документально-комунікаційних системах, який набув загальнопрофесійні і спеціальні документологічні компетенції, набутими в процесі навчання за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями – молодший спеціаліст – бакалавр – магістр. Особливості атрибутивної і функціональної підсистем документальної комунікації мають скласти професійні компетентності, а відповідні підсистеми бібліотечної комунікації – фахові компетентності. При цьому суттєва роль відводиться органічному поєднанню в змісті документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні як об’єктів навчання як традиційних (друкованих), так і технотронних (зокрема електронних) джерел інформації та їхніх сукупностей: документних потоків, масивів, фондів, ресурсів.
Визначено, що першим кроком у забезпеченні системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні за умов ступеневої освіти має стати об’єднання споріднених освітніх напрямів (спеціальностей) під єдиною освітньою галуззю. Принаймні, це стосується таких освітніх напрямів (у минулому спеціальностей), як «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія», «Документознавство та інформаційна діяльність», «Журналістика», «Видавнича справа та редагування», «Реклама та зв’язки з громадськістю». З огляду на перспективи, їх слід об’єднати під інтегрованою освітньою галуззю «соціальні комунікації», що забезпечить її відповідність за змістом і назвою новій науковій галузі, введеній в Україні у 2007 році. Це дозволить на засадах інтеграції-диференціації забезпечити системний розвиток професійної діяльності, відповідних галузей знань, а також підготовку кадрів для документальної комунікації як головної підсистеми соціальних комунікацій.
продолжение
--PAGE_BREAK--Обґрунтовано, що ступенева БІО в Україні потребує системного підходу до формування документологічної складової підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів і магістрів. Вона має враховувати інваріантні етапи будь-якої діяльності людини (орієнтація – пізнання об’єкта вивчення – його перетворення – оцінювання), будуватися на логічній послідовності етапів навчального процесу (адаптація – спеціалізація – інноватизація – поліфункціоналізація – професіоналізація), передбачати розширення і поглиблення спеціальних документологічних компетенцій на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні. Цього можна досягти, на наш погляд, якщо вибудувати структуру документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів на засадах поєднання об’єктного й аспектного підходів. Об’єктний підхід передбачає наявність у структурі документологічного навчання таких складових: документ (традиційний і технотронний) як елемент документальної комунікації суспільства; окремі види документів та їх сукупності – основні об’єкти бібліотечно-інформаційної діяльності; процеси й операції, пов’язані з професійною підтримкою «життєвого циклу» первинних і вторинних документів. Аспектний підхід передбачає наявність у структурі документологічного навчання бібліотечно-інформаційних кадрів таких складових: основи знань; теорія; історія; технологія; управління; методологія документа та документально-комунікаційної діяльності.
Доведено, що використання об’єктного й аспектного підходів забезпечує методологічне підґрунтя для інтеграції та диференціації документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях. Програма молодших спеціалістів має ознайомити їх з основами документологічних знань, умінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності, має переважно практичну спрямованість. Програма бакалаврів передбачає набуття базових документологічних компетенцій для успішної роботи з різними видами і типами документів – об’єктів майбутньої професійної діяльності; вивчення технологічних, теоретико-історичних аспектів «життєвого циклу» первинного і вторинного документів; оперативного управління документними ресурсами (потоками, масивами, фондами). Магістерська програма спрямована на креативне, творче використання здобутих документологічних знань, необхідних у майбутній професійній діяльності, пов’язаної з науковою, освітньою й управлінською діяльністю; забезпечує історичні, теоретичні, методологічні, освітні й управлінські напрями документологічної професійної підготовки; орієнтує на актуалізовані фахові напрями професійного забезпечення «життєвого циклу» документа та стратегічне управління документними ресурсами бібліотек. Програма післявузівської освіти покликана постійно оновлювати документологічні знання, її характерна ознака – інноваційність. Ступенева БІО є головною складовою безперервної освіти, що забезпечує системне формування та постійне вдосконалення документологічних компетенцій бібліотечно-інформаційних фахівців «упродовж життя».
Підкреслено, що послідовності і спадкоємності документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України різних освітньо-кваліфікаційних рівнів можна досягти, якщо при визначенні її змісту в навчанні фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» дотримуватися переважно принципових засад книгитивно-документивної парадигми; «бакалаврів» – документивно-інформаційної парадигми; «магістрів» – документивно-когнітивної парадигми. Це сприятиме підвищенню фундаментального рівня документологічної складової вищої БІО, дозволить упровадити в практику цілісну модель галузевої освіти.
Застосування інтегративно-диференційного підходу як дидактичного принципу забезпечили методологічне підґрунтя для розроблення конкретно-дисциплінарної моделі документологічної складової підготовки бакалаврів – випускників ВНЗ України ІІІ-ІV рівнів акредитації освітнього напряму (спеціальності)«Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія», з урахуванням прийнятої ієрархічної підпорядкованості – професії, спеціальності, спеціалізації, індивідуалізації. Освітню модель документологічної складової підготовки бакалаврів бібліотечно-інформаційного профілю складають чотири блоки навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу: Блок 1. Загальнопрофесійні (фундаментальні) дисципліни, серед яких: соціальні комунікації; документологія; книгознавство та історія книги, бібліографознавство; Блок 2. Професійно орієнтовані дисципліни; Блок 3. Спеціальні дисципліни; Блок 4. Курси за вибором – найдинамічніша номенклатура дисциплін.
Доведено, що модель документологічного навчання магістра передбачає встановлення системних, внутрішньопредметних, міжпредметних та інтегративних зв’язків між компонентами процесу навчання бакалаврів і майбутніх магістрів за умов спадкоємності, диференціації, спеціалізації та індивідуалізації їхньої фахової підготовки.
Висновки У процесі дослідження досягнуто поставлену мету, вирішено завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків:
1. Стратегічним завданням реформування вищої БІО в сучасній Україні є підвищення її фундаментального рівня. Одним із ефективних шляхів вирішення цієї важливої соціально значущої і професійної проблеми може стати формування та системний розвиток документологічної складової її змісту. Фундаменталізація дисциплін документально-комунікаційного циклу – запорука фундаменталізації вищої БІО загалом, під якою розуміються єдність професійної та фахової підготовки майбутніх фахівців, збагачення змісту галузевої освіти новим науковим знанням про документ, його властивості, ознаки, функції, класифікацію, типологізацію, закономірності «життєвого циклу» документа та формування документоутворень з огляду на специфіку динамічних трансформаційних перетворень у сучасній системі соціальної комунікації. Це має суттєве значення також за умов формування інформаційного суспільства, суспільства, базованого на знаннях; упровадження системи ступеневого навчання та інтеграції вітчизняної вищої БІО до європейського і світового освітнього простору. Однак, незважаючи на актуальність проблеми, в сучасному бібліотекознавстві відсутні фундаментальні і дисертаційні праці, в яких досліджується проблема формування та системного розвитку документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов інформатизації суспільства і ступеневої освіти, які є важливими чинниками її вдосконалення. Це є додатковим свідченням актуальності, наукового та практичного значення дисертаційного дослідження.
2. Обґрунтування теоретичних засад формування системи документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні передбачає синтез сучасного наукового знання і стабілізацію вже відомих наукових істин, які набувають значення історико-методологічного і наукового фундаменту. Вивчення еволюції наукових поглядів на зміст та структуру наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу в контексті світової і вітчизняної галузевої науки, практики й освіти з огляду на динамічний розвиток соціально-комунікаційної діяльності в бібліотечній галузі дозволило виявити стадіальність їх формування – від накопичення емпіричних знань про окремі документи, їхньої диференціації, оформлення перших галузей знань, виникнення окремих споріднених наукових і навчальних дисциплін, які мають справу з документами різних сфер інформаційної діяльності, – до формування інтегрованої фундаментальної науки про документ – документології, предметом вивчення якої є загальне у феномені документа, різноманітних утворень документів, що функціонують у сучасному суспільстві завдяки бібліотекам. Документологія має відіграти провідну роль у формуванні документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України на оновленому теоретико-методологічному ґрунті, що сприятиме, з одного боку, розширенню професійної свідомості випускників, з іншого, – підвищенню фундаментального рівня галузевої освіти, осмисленню динаміки трансформаційних змін її змісту в умовах інформатизації бібліотечної галузі та ступеневої освіти.
3. Цілісність вищої БІО сучасній Україні значною мірою залежить від науково обґрунтованого вибору пріоритетної концептуальної основи – базової ідеології, що складає надійне теоретичне підґрунтя підвищення якості й ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців бібліотечної галузі України, конкурентоспроможних на вітчизняному і світовому ринках праці. Такою базовою ідеологією має стати документивна парадигма, суть якої полягає у визнанні пріоритету документа як одного з основних засобів соціальної комунікації, об’єкта і предмета сучасної бібліотечно-інформаційної практики, науки, освіти й управління. Через своє важливе соціальне та професійне значення документ як матеріальний об’єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі, має посісти належне місце в змісті підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України. Документивна парадигма галузевої освіти відповідає одвічній унікальній функції бібліотек у системі соціальної комунікації щодо повного й оперативного задоволення потреб користувачів у документованій соціально значущій інформації (знаннях), незалежно від її зберігання; забезпечує дисциплінарно-предметну цільність ядра професії за умов постійних парадигмальних змін розуміння її сутності, зумовлених динамікою інформаційного суспільства.
4. Уточнення сутності та структури документальної комунікації сучасного інформаційного суспільства дозволило дійти принципових висновків, які суттєво впливають на зміст документологічної складової підготовки нової генерації бібліотечно-інформаційних кадрів України. Серед основних із них: розгляд документальної комунікації суспільства як домінанти вищої БІО, що є однією з основних підсистем соціальної комунікації; міждисциплінарний характер документологічного знання; об’єктивне існування інтегрованої документально-комунікаційної професії, яка об’єднує всіх професіоналів – посередників у системі соціальної комунікації суспільства; провідна роль бібліотекарів-професіоналів у забезпеченні «життєвого циклу» первинних і вторинних соціально значущих документів, що спеціально створюють для збереження і передавання семантичної інформації в просторі і часі. Все це в системному поєднанні з пізнавальними можливостями документивної парадигми і теоретико-методологічним потенціалом документології дало підстави для обґрунтування об’єктивної необхідності переходу БІО на вищий – документологічний – щабель. Документологічна складова вищої БІО в Україні – це фундаменталізація галузевої освіти, підвищення її теоретичного рівня; перехід від монодокументивної на полідокументивну платформу навчання; гармонізація в змісті освіти традиційного й технотронного сегментів; системна цілісність і структуризація змісту навчання, базовані на органічному поєднанні документивної, інформаційної і когнітивної парадигм на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях підготовки кадрів; інтелектуалізація вищої БІО в сучасній Україні.
5. Використання пізнавальних можливостей системного, діяльнісного, функціонального, соціокомунікативного, компетентнісного підходів, комплексу дослідницьких методів – аналізу і синтезу, джерелознавчого, історико-генетичного, порівняльного аналізу, моделювання, а також соціологічних (анкетування, опитування, тестування) дозволило запобігти фрагментарності та суб’єктивності, на науковій основі розробити концептуальну і конкретно-дисциплінарну моделі документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов інформатизації і ступеневої освіти, зорієнтованої на підвищення фундаментальності навчання, інтелектуалізацію навчально-пізнавальної діяльності, високу професійну компетентність, розвиток творчих здібностей майбутніх фахівців, здатних ефективно працювати як з традиційними (друкованими), так і з новітніми (технотронними) видами та типами документованої інформації для успішного виконання бібліотеками своєї специфічної – документально-комунікаційної – функції в сучасній системі соціальних комунікацій.
6. Усебічний аналіз навчальних планів, програмних, навчально-методичних матеріалів ВНЗ України І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації, результатів соціологічного дослідження, а також власний багаторічний досвід викладання дисциплін документально-комунікаційного циклу свідчать, що в більшості навчальних курсів спеціальної підготовки бібліотечно-інформаційна професія розглядається через призму документивного підходу. Нині документологічна складова вищої БІО існує у двох основних формах – інституціональній і латентній, з переважанням останньої. Типові приклади навчальних курсів: «Документознавство», «Книгознавство», «Патентознавство», «Бібліотечні фонди», «Аналітико-синтетична обробка документів», «Бібліографознавство», «Обслуговування в бібліотеці», «Документні ресурси» та ін. Співвідношення інституціональних і латентних її форм в основному залежить від спеціалізації, визначеної в межах освітнього напряму «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія». Підкреслено, що за рівнем перспективності документологічна підготовка вітчизняних бібліотечно-інформаційних кадрів не поступається зарубіжній. Однак на сучасному етапі розвитку існує нагальна необхідність формування її системи через якісне оновлення змісту освіти, відповідно до соціально-комунікаційних перспектив, потреб інформаційного суспільства та вимог ступеневого навчання.
7. Порівняльний аналіз сучасного європейського і світового досвіду підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів свідчить: кожна країна має свої національно-специфічні традиції в цій царині, що унеможливлює пряме запозичення зарубіжного досвіду. Постає об’єктивна необхідність розроблення власної національної стратегії документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів з огляду на загальносвітові тенденції і реалії української вищої освіти. Відмітними ознаками світового досвіду є: спрямованість навчання студентів ВНЗ на роботу із сучасними електронними джерелами інформації; інтеграційні процеси, що виявляються в узгодженості освітніх програм різних країн, регіонів, їхній уніфікації; об’єднання споріднених освітніх напрямів і спеціальностей документально-комунікаційного профілю, що сприяє мобільності випускників у сучасній системі соціальних комунікацій та на ринку праці; спадкоємність і послідовність документологічного навчання на рівні освітніх напрямів, спеціальностей, спеціалізацій, освітньо-кваліфікаційних ступенів освіти, змісту навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу; орієнтування бібліотечної спеціальності на інновації в реаліях сучасного електронного середовища; наявність стандартів освіти на державному і регіональному рівнях та ін. Орієнтація на світові тенденції з урахуванням кращих вітчизняних традицій дозволить підвищити якість документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, сприятиме її органічному входженню до європейського і світового освітнього простору.
8. Системної єдності документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України в умовах ступеневої освіти можна досягти через реалізацію в її змісті принципу рефлексивності і професіоналізації, який передбачає структуризацію навчання на таких якісних рівнях: технологічний, управлінський, теоретичний і методологічний. Кожний із наступних освітньо-кваліфікаційних рівнів (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр) потребує оперування з ширшим фрагментом документно-професійного простору; посилення інтелектуальної компоненти навчання; розвитку професійно-творчих здібностей майбутніх фахівців бібліотечно-інформаційної галузі України. Використання методологічного потенціалу принципу рефлексивності і професіоналізації, пізнавальних можливостей об’єктного й аспектного підходів дозволило обґрунтувати концептуальні засади та вибудувати конкретно-дисциплінарну модель системної документологічної складової БІО сучасної України, згідно з якою молодші спеціалісти мають вивчати основи документально-комунікаційної діяльності, професійно здійснюваної бібліотечними установами; бакалаври – практично-технологічні й організаційні аспекти створення, розповсюдження, опрацювання, зберігання і використання документів, а також основи теорії, історії функціонування різних видів документів і документаційної діяльності; магістри – управління, теоретико-методологічні аспекти «життєвого циклу документа», методику науково-дослідницької діяльності й особливості викладання дисциплін документально-комунікаційного циклу. На рівні перепідготовки і підвищення кваліфікації бібліотечно-інформаційних кадрів основну увагу слід приділяти методології, теорії, управлінню та інноваціям.
продолжение
--PAGE_BREAK--