Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живутьсвоїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самомутреба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тодівідбувається контакт між вчителем і учнем.
Автор «Батьківської педагогіки» зазначає: «Сім'я стає могутньою виховноюсилою, що облагороджує ваших дітей лише тоді, коли ви, батьку і мати, бачите високумету свого життя, живете в ім'я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очахваших дітей» Найвищою, найблагороднішою та найпочеснішою мрією кожного батька іматері В. Сухомлинський вважає творення людини, оскільки вони не тільки продовжуютьсвій рід і відтворюють себе в своїх дітях, вони несуть відповідальність за новулюдину, людство і його майбутнє загалом. Стосовно цього видатний педагог дає простий«рецепт» людського щастя: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо вимрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатнимписьменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементаперіодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркоюнеповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хорошихтрудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Твореннялюдини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність,і мистецтво. Діти – не тільки джерело радості. Діти – це щастя створене вашою рукою»
Виходячи з таких міркувань, В. Сухомлинський вбачає основним завданнямсім'ї та школи формування у вихованців моральної готовності до батьківства. Аджебез цієї підготовки людина не здатна досягнути та відчути щастя у повному сенсі.З цього приводу директор Павлиської школи пише: «Багаторічний досвід переконав нас,що вміння бачити в підліткові, юнакові, дівчині, майбутніх батька і матір, умінняоцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишніймалюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати, як його краще виховати,- це вміння необхідне нашому суспільству такою ж мірою, як і рівень трудової майстерностівиробників матеріальних і духових цінностей..»
Бачення цієї проблеми й стало поштовхом для створення своєрідної енциклопедіїсімейного виховання «Батьківської педагогіки», якій автор дає таке визначення: «…цепедагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками»
Він підкреслює, що «без батьківської мудрості нема виховуючої силисім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудованіна громадянському обов’язку, мурій любові і вимогливій мудрості батька і матерісамі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – їїкоріння і джерело» Саме педагог, прагнучи збагнути цю мудрість, присвятив роздумамнад нею все своє життя, в результаті чого висвітли всі свої накопичені знання, спостереження,висновки у «Батьківській педагогіці», сподіваючись, що «вона буде однією краплиноюв джерелі педагогічної мудрості батьків..» Тут слід відзначити скромність видатногопедагога, що так звеличує його в наших очах як вчителя-професіонала і чудову людину,внесок якої у розвиток теорії та практики сімейного виховання і залишається неперевершенимдо наших днів.
Синонімічним по відношенню до батька автор батьківської педагогікивживає слово «відповідальність». Справжній батько, на думку педагога, — це сильна,харизматична особистість із сформованим внутрішнім стрижнем, яскраво виражена, мудрата відважна. Відвага чоловіка полягає у вмінні захистити та оберігати дитину і дружину.З приводу цього В. Сухомлинський висловлює такі міркування: «… все-таки роль батькау вихованні дітей, у тому складному оркестрі, який називається духовними відносинамиматері й батька, в тій єдиній силі, що веде дитину на шляху життя – особлива. Рольбатька визначається його відповідальністю. Батько, який уміє бути відповідальним,зобов’язаним, повинним, — справжній мужчина. Його воля стає силою, здатною дисциплінуватидумку, почуття, бажання дітей. Взаємини в сім'ї історично склалися так, що працябатька, який має на меті турботи про здоров’я, благополуччя, життя дітей, стає осередкомйого моральності. Чим більша і радісніша ця праця для мужчини тим благородніше йогоморальне обличчя як чоловіка і батька. Радісний і бажаний труд батька робить істотучоловічої статі справжнім мужчиною. Віщими та далекоглядними стали думки великогопедагога стосовно потреби суспільства у відповідальному батькові, адже сьогоднібатька часто характеризують як педагогічно некомпетентного, незацікавленого та здебільшогопасивного учасника виховного процесу, що свідчить не лише про послаблення чоловічогоначала, а й про позбавлення його відповідальності за дитину та її життя через якісьсуб’єктивні причини. З турботою про майбутні покоління В. Сухомлинський розпочавкілька десятків років тому клопітку працю з підготовки юнаків, чоловіків до батьківства,вважаючи, що «… морально, духовно підготувати наших синів о виховної місії батькай чоловіка – це одне з найважчих, найтонших завдань виховання. Що тут найголовніше?Добитися того, щоб у чуйну дитячу душу, на благодатний грунт упало насіння священноголюдського почуття – почуття вірності сина – матері, брата – сестрі, чоловіка – дружині.Відкрити їхніми очима високу людську вірність у житті.Так, виховання духовної готовностідо мудрої батьківської любові стало одним з найважливіших завдань навчально-виховногопроцесу Павлиської школи. Директор став також ініціатором створення школи для батьків,відвідувачами якої були і майбутні батьки, і батьки учнів. На заняттях керівництвошколи намагалося прищепити батькам мудрість батьківської любові, гармонію добротиі вимогливості, ласки і суворості. Крім того, у цій школі діяв університет для батьків.На заняттях, які проводив сам директор, або завуч чи найкращі вчителі, обговорювалисяпитання культури взаємовідносин подружжя, навчали вмінню керувати своїми бажаннямита пристосовувати й узгоджували їх з бажаннями інших. Ці ж аспекти сімейного життявключав цикл етичних бесід «Сім'я, шлюб, любов, діти», який читався учням в школі.Хоча В. Сухомлинський розумів, що цей курс не може вирішити всі завдання вихованняморальної готовності до батьківства, однак без етичних юнь і переконань таке вихованняне буде повноцінним. Він стверджував, що етичний курс «Сім'я, шлюб, любов, діти»- чи не найголовніший предмет в загальноосвітній школі, оскільки «не всім бути фізикамий математиками, а чоловіком і дружиною, батьком і матір’ю – всім»
В. Сухомлинський неодноразово наголошує на тому, що першим осередкомдуховності та моральності людини є сім'я, в якій дитина пізнає світ, красу людськихвзаємин, саме вона стає взірцем, згідно з яким у дитини формується уявлення майбутньоїродини, ставлення до своїх дітей та бачення яким батьком чи матір'ю буде для них.Недарма він підкреслює: «Ми, батьки, виховуємо своїх дітей передусім красою своїхвзаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матеріполягає в ому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина– красу чоловіка. Високу мету свого життя вбачайте, шановні батьку й мати в тому,щоб ваші взаємовідносини були постійними, невпинними, духовним удосконаленням, щобсьогодні ви були кращими, ніж учора»
Таким чином, у повноцінній сім'ї, де панують хороші стосунки, злагода,взаємоповага, розуміння, дитина починає пізнавати світ й вірити у високе, ідеальне,непорушне, щирість, довіру та духовність. У протилежному випадку дитина зростаєнещасливою, зневіреною, духовно знівеченою, аморальною та чинить опір навколишньомусвіту й оточуючим.
В. Сухомлинський звертається багаторазово до батьків, щоб вони вмілиі бажали оберігати своє подружжя від тих тріщин, які трапляються у стосунках міжчоловіком і жінкою. Він зазначає: «Умійте творити велике, безцінне духовне багатствоподружнього життя – взаємну любов – справжню людську любов, любов красиву і благородну,чесну і відважну. Це сонце, щ гріє і світить дітям»[13, с. 163]. Навчати любитиі поважати жінку необхідно починати в ранньому дитинстві, виховуючи спочатку шанобливеставлення до дівчини, матері, бабусі, адже вони є творцями нового життя, нової людини.З цією метою у Павлиській школі відзначалося Свято Дівчаток, до якого хлопчики власноручвиготовляли подарунки для дівчат, тим самим вчилися отримувати радість від того,що несуть радість прекрасній половині людства. За словами великого педагога, джереломмудрості батька стає подружня любов, вірність і допомога, тому він закликає: «Перевірсебе, юначе, заглянь собі в душу: чи здатен ти любити людей – віддавати їм своїсили? Без цієї здатності вся батьківська педагогіка перетворюється в порожній звук.Пам’ятай, що виховуєш ти дітей насамперед справжньою любов’ю до дружини…Хорошийчоловік творить красу своєї дружини своєю любов’ю, і ця любов як сонячне тепло ісонячне світло, зібрані в квітці троянди, — ця любов стає моральною красою твоїхдітей, батьку»
В. Сухомлинський завершує «Батьківську педагогіку» таким твердженням:«Суспільство – це величезний дім, споруджений з маленьких цеглин – сімей. Міцніцеглинки – міцний дім, крихкі цеглинки – це небезпечне для суспільства явище…крихкістьця полягає в безвідповідальності. Якщо у Вас немає дітей – ви просто людина. Якщож у вас є діти, ви тричі, чотири, тисячу разів людина…»
Таким чином, батькові й матері відводиться неабияка місія у вихованнісвоєї дитини, на їхні плечі лягає безмежна відповідальність за нову людину передсуспільством та державою, адже від цього залежить майбутнє української родини. Майбутнімбатькам необхідно передусім усвідомити, що виховання нового покоління – це «тягар»відповідальності, який доведеться нести впродовж усього життя, оскільки «скрізьвас можна замінити іншим працівником – від сторожа до міністра: справжнього батькане замінить ніхто», — зазначає автор «Батьківської педагогіки»
Сім'я в сучасній українській державі функціонує нелише як первинний осередок суспільства, а й головна інституція, що покликана забезпечуватиморальний, духовний, соціальний та фізичний розвиток дитини. У Концепції державноїсімейної політики акцентується увага на тому, що сьогодні відповідальність за утриманняі виховання дітей покладено на батьків значно більшою мірою ніж на державу. Значущістьсімейного виховання в умовах сьогодення підтверджують Конституція України, Державнапрограма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна програма «Діти України» та«Українська родина». У Державній національній програмі «Освіта» визначено завданнясім'ї, згідно з якими батьки постають як перші педагоги дитини, які повинні створитиумови для повноцінного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності,рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання та навчання дітей.
Однак опинившись у фокусі складних соціально-економічних,політичних реформ, українська сім'я виявилася неспроможною для виконання нових функцій,відведених їй державою, про що свідчать її деморалізація, нестабільне становище(кількість розлучень, нові моделі сім'ї, число позашлюбних дітей), економічна слабкість,нівелювання родинних цінностей з матеріальними, педагогічне невігластво батьківтощо. За таких умов особливої актуальності набуває потреба у створенні максимальносприятливих умов для відтворення та формування міцної української родини, що вимагаєвід нового покоління вирішення таких важливих завдань як: вивчення та осмисленняісторико-педагогічного досвіду української родини, збереження сімейних традицій,акумуляція та сповідування родинних цінностей. Так як сучасний батько й мати неотримують належної педагогічної освіти і не завжди здатні реалізувати свої виховніфункції в повному обсязі, тому педагогічна допомога батькам стає сьогодні прерогативоюне лише для них, а й для держави. Проте особливої уваги у цьому сенсі потребує батько,оскільки відповідно до статистичних даних він частіше ніж мати стає не лише психологічнонеготовим до свого батьківства, а й педагогічно некомпетентним, незацікавленим,малоініціативним та здебільшого пасивним учасником виховного процесу. На вимогусучасності з'являється новий тип відповідального батьківства, у розумінні якоговід батька очікують активної моральної, духовної та емоційної підтримки, що передбачаєне лише його щоденну фізичну присутність, а й максимальну зацікавленість, причетність,задіяність та наближеність до своєї дитини та її життя.
Вагомий внесок щодо ролі батьківства здійснив видатнийукраїнський педагог В. О. Сухомлинський, який віддав своє серце дітям, а свій багаторічнийпедагогічний досвід та поради, висвітлені в «Батьківській педагогіці» — батькам.Аналіз його педагогічних ідей цієї значущої праці вважаємо доцільним і сьогодні,адже саме з неї ми черпаємо вічні, істинні та цілющі знання, багато відповідей напитання нашого часу та ключі для розв’язання сучасних проблем сімейного виховання.
Батьківська педагогіка набуває особливої актуальностіі нині, в епоху третього тисячоліття, коли широко пропагується моральність, анархія,сексуальна лібералізація, злочинність, а матеріальні апетити нового покоління ведутьдо його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності позаду як пережиток минулого.Такі негативні явища сучасності вважаємо наслідком педагогічного невігластва батьків,їхньої сліпої нерозсудливої любові або ж хибного, безбожного сімейного виховання.Вивчаючи проблеми дітей, умови та особливості виховного процесу в різних сім’ях,В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслідокнеправильного сімейного виховання.
Моральна, психологічна та педагогічна непідготовленістьбатьків до народження та виховання дітей стає лихом і для дитини, і для суспільства.В умовах сьогодення часто спостерігаємо, як фізіологічно здорові молоді люди народжуютьдітей, проте водночас залишаються морально-психологічно незрілими, не усвідомлюючитієї величезної відповідальності, яку передбачає статус батька перед новою людиною,державою, суспільством. Результатом такої незрілості стають чвари, дисгармонія стосунків,які ведуть д того, що молоді люди так і не наважуються одружитися або розлучаютьсяневдовзі після появи дитини на світ. Як свідчить статистика, діти з таких неблагополучнихсімей у більшості випадків виховуються без батька та найбільше відчувають брак батьківськоїлюбові, уваги, турботи й тепла. Однак в умовах повної сім'ї роль батька у вихованнідитини сьогодні теж буває незначною, так як сильна половина людства звикла перекладати«тягар» виховного процесу на плечі слабких, беззахисних жінок, вважаючи, що виховання– це суто жіноча справа. При цьому чоловіки не забувають висловлювати найсуворішукритику в бік дружини за наявності найменших прогалин у вихованні їхнього чада.
Важливе місце у працях В. Сухомлинського посідаламати, він вважав її джерелом людського життя, краси. Своє шанобливе, високе ставленнядо жінки педагог висловив у створенні культу матері у Павлиській школі. Проте вінне заперечував і не зменшував ролі батька у виховному процесі, навпаки акцентувавна його специфічному значенні у вихованні дитини.
Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісногоконтакту; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчуватиблизькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільнійроботі. «Головнийвчитель – це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем»– ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського.Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону,а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошуєна тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.
«Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передаєтьсядітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзмта індивідуалізм» саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років. В свій час дужебагато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувшипоради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітейвиросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватисьдо порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добримита достойними.
«Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків» казав Сухомлинський,він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо самебатьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. «Задача вчителя та батьків– дати кожній дитині щастя». На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіннярадощі для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання,бо тоді вона виросте черствим егоїстом.
Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділенняз іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язковотреба співчувати, турбуватися про дитину. Дитині потрібно весь час приділяти увагу,турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вільний часв театр, або на природу.
Взагалі тема природи весь час постає у роботах Сухомлинського. Вінописує методику роботи з дітьми на природі. Вивести дітей на природу та провеститам урок набагато складніше ніж провести роботу в класі, але з іншого боку й набагатоефективніше. Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація, що була засвоєнабільшою кількістю органів сприйняття, і звичайно, що на природі, якщо ви зможетеприкувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесісприйняття будуть працювати і зорові, і моторні, і слухові органи сприйняття, аіноді й органи сприйняття запаху.
Проаналізувавши педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна датиперелік рекомендацій та побажань батькам та вчителям, особливо класним керівникам.
v Класному керівнику слід складати чітку систему роботи з батьками. Вивченнявікових та індивідуальних особливостей дитини, стану її здоров’я, духовного світу,умов життя в сім'ї – лише початок сімейно-шкільного виховання. Здобуті дані можутьдопомогти вчителям вибрати правильні методи виховання, налагодити діловий контактз батьками й давати їм педагогічні поради.
v Вчителю слід проводити виховні години або факультативні курси в старшихкласах з тематики планування сім'ї, культури взаємовідносин у сім'ї. Наприклад,в Павлиській школі читався факультативний курс «Культура взаємовідносин у сім'ї»в старших класах і давав бажаний результат.
v Класному керівнику слід проводити психологічні семінари з батьками.Особливо це необхідно, на мою думку, тоді, коли в класі з’являються негативні тенденціїповедінки, захоплень, інтересів, стосунків та ін. Це зумовлено тим, що безпосереднійвплив вчителя на учня закінчується за стінами школи, а тому вся відповідальністьза фізичне та моральне здоров’я дітей лягає на батьківські плечі.
v Батьківські збори не повинні обмежуватися буденним тематиками, наприкладперелічування оцінок, схвалення відмінників або акцентування уваги на неуспішності.Потрібно регулярно нагадувати батькам про їх домінуючу роль у вихованні та навчаннісвого чада.
v Залучати якомога інтенсивніше до виховної роботи саме батьків, а нелише матерів. Зазвичай батько є пасивним учасником виховного процесу і це погіршуєбаланс в сімейному навчанні. Фемінізація освіти в наш час негативно впливає на дітей,особливо чоловічої половини. У школі вчителі переважно – жінки, і вдома вихованнямзаймається переважно мати. А при цьому чоловіча рука може зіграти вирішальну рольу формуванні особистості хлопчика чи юнака. В. Сухомлинський неодноразово наголошувавна ролі батька у вихованні, і, на мою думку, це є досить актуальним в наш час.
v Батькам слід ретельно готувати дітей до школи як розумово, так і морально,адже школа — це нова обстановка для дитини, новий колектив і незнайомі кімнати,вимоги та правила. Це може сприяти виникненню стресу. Не слід розбещувати дитинувдома, треба знати, коли дозволяти і забороняти, схвалювати та засуджувати вчинкидитини.
v У школі варто проводити свята на зразок «День Дівчаток», «День матері»та ін… Дітям завжди подобається дарувати радість іншим, треба лише давати їм шансвисловити свої почуття та думки.
v Дотриманняпозиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнанняними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язуєпрофесійний обов'язок.
v Вияв любові,захоплення їхньою дитиною.Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміннядитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливістьучителя, охочіше спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.
v Пошукнових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківськізбори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думкамиз батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.
Такимчином, мета і мотив батьківського виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче,корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направленесімейне виховання.
Виховання— справа відповідальна і копітка, яка вимагає від нас великих психічних, фізичнихі матеріальних затрат. Хто, як не батьки, повинні виховувати своїх дітей національносвідомими, вчити любити свою батьківщину, бути добрими та людяними, поважати старших.Батькам треба зробити все необхідне для того, щоб їх діти виросли високоосвіченими,стали гордістю та надією держави, відповідальними громадянами своєї країни.
Державабагато уваги приділяє умовам виховання дітей у родинах. За роки незалежності булоприйнято чимало законів, які стосувалися питань виховання в сім’ях. Так, 15 листопада2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Отже,законодавчу базу попередження насильства в сім’ї в Україні було створено — залишилосьтільки впровадити її у життя.
Не першийрік діють закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державнусоціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», який надає хоч і крихітні, але всеж родинам додаткові матеріальні можливості для виховання, та багато інших законів.
10 січня2002 року був впроваджений в життя новий сімейний кодекс, згідно якому біли помітнозмінені деякі права та обов’язки батьків, в тому числі й в напрямку виховання тапіклування дітей.