Зміст:
Вступ
1. Життєвий шлях Лукашенка ОлександраГригоровича
2. Шлях до влади
3. Політичний портретдіючого президента Республіки Білорусь
Висновки
Список використаної літератури:
Вступ
У самому центрі Європирозташована держава, яка в європейській політиці практично не є предметомспеціальної уваги. Вона не проводить економічних реформ, а обраний президентЛукашенко запровадив автократичний режим. Білорусія на чолі з ОлександромЛукашенком прагне інтегруватись в Росію, створюється навіть спільна держава.
В Євросоюзі незнають про існування суверенної держави Білорусь. На картах Євросоюзу такатериторіальна держава, як Belarus, відсутня. Натомість на території між Росієюі Польщею значиться країна White Russia (англ.) або Weiss Russland (нім.),тобто Біла Росія, яка сприймається більшістю урядовців і банкірів як їїтериторіальна частина.
Недавно голова Євросоюзу, виступаючи на конференції, організованійФундацією Фрідріха Еберта, зазначив: «в стратегічному плані Євросоюзу,розробленому до 2020 року, в переліку нових претендентів на приєднання Білорусьне значиться». Він порадив білоруським парламентаріям самостійновизначитися: куди і з ким йти – вступати в ЄС у складі Росії або проводитибільш незалежну від Кремля політику і будувати економіку, більш орієнтовану назахід, ніж на схід.
Зате в країнах Західної Європи чітко ідентифікують президента ОлександраЛукашенко з диктатором, називаючи його в неофіційних бесідах «crazypresident». Ця думка склалася під інформаційним натиском місії ОБСЄ вМінську і конкретні опозиційно набудовані білоруські політики, регулярновиїжджаючих до Європи на засідання Парламентської асамблеї ЦЕ, ОБСЄ і ЄС.
Актуальність. Одного разу на іспанському кордоні один митник вирішив прискоритипроходження черги і узявся заповнити митну декларацію відомого білоруськогополітолога Олександра Федути, який летів рейсовим літаком з Москви разом зросійською тургрупою. Урядовець тричі заглянув в паспорт, поки написав назвукраїни по-англійськи. Потім підморгнув і змовницьки запитав: «зСибіру?» Політолог обурився: «якого Сибіру? Це країна в Східній Європі»,- і незадоволено перейшов до наступного віконця.
Коли дійшла черга до паспортного контролю, офіцер повертів синю«книжку» з гербовою печаттю і запитав: «ви звідки?». Федутавідповів: «з Білорусі». Урядовець знизав плечима, немов почувмалознайому африканську країну, і почав пильно розглядати документ. На якийсьчас він задумався, не віддаючи паспорт і не ставлячи штамп на візу. ТодіОлександр Федута, щоб врятувати положення, сказав кодове слово:«Лукашенко». Іспанський паспортист негайно повернув документи,махнувши рукою: «а, Crazy president. Проходь».
Дійсно дана фігура на світовому політичному олімпі є знаковою, вонапривертає до себе пристальну увагу і викликає доволі неоднозначні полярніоцінки її діяльності.
Тож метою даної курсової роботи є розкриття політичного портретута життєвого шляху діючого президента Республіки Білорусь ОлександраГригоровича Лукашенка.
Дана мета реалізується через розв’язання наступних завдань:
— викласти життєвий шлях Лукашенка Олександра Григоровича, окреслившиосновні віхи його біографії, розглянувши деякі моменти його приватного життя,визначити, як вони вплинули на нього як особистість і політика;
— простежити шлях до президентської влади;
— окреслити політичний портрет діючого президента Республіки Білорусь.
1.Життєвий шлях Лукашенка Олександра Григоровича
НародивсяОлександр Григорович Лукашенко 30 серпня 1954 року в селищі міського типуКопись Оршанського району Вітебської області Республіки Білорусь. Ріс івиховувався без батька. З юних років йому довелося узяти на свої плечі значнучастину турбот про сім'ю.
Закінчив два вищіучбові заклади: Могильовський державний університет ним. А.А.Кулешова (1975) ібілоруську сільськогосподарську академію (1985). Тож за освітою він і історик іекономіст. ,
Як згадуєВолодимир Єфимович Ценунін, що закінчив розом з Лукашенком Могильовськийпедінститут, він з іншими студентами випускав інститутську газету «За ленінськікадри». Лукашенко був в ній фотографом. Знімав дуже добре. «У насвзагалі курс був дуже дружний і цікавий в тому плані, що було багатоталановитих людей. З 40 хлопців на курсі 19 грали на баяні». Відзначає, щомайбутній президент добре грав у футбол, бігав непогано, потім, боротьбоюзайнявся: «Він був не найвищий і не найздоровіший на курсі, але іншіхлопці були вже після армії, а він їм у фізичній силі не поступався».
«Вчився він добре. Але відчувалося, що давалося навчання важко.Посидючість і цілеспрямованість дуже великі були. Ми вчилися як? Два роки типрацюєш на залікову книжку, потім вона на тебе. Після другого курсу мало хтосидів за книжками. А він — ні. Все гриз. Сперечався з викладачами наіспитах» – згадує Володимир Єфимович.
На другому курсі Лукашенко обрали в профком. Він почав відстоювати правастудентів, причому говорити так, що іноді його побоювалися: «Різавправду-матку про викладачів прямо з трибуни. Потім я порівнював йогостудентські виступи з виступами проти корупції — один до одного! У принципініхто в інституті від цього особливо не постраждав, було просто цікаво, щолюдина відкрито говорить. Інші, може, і думали, але мовчали, а він лупив».
Яскраво ілюструє схильність до ведення здорового способу життя, що йогопропагує Лукашенко наступний випадок, про який розповів В.Ценунін:«Лукашенко давати гроші в загальний казан не відмовлявся, але брав участьв гулянках рідко. А після одного випадку навіть у свята не пив. Здається, натретьому курсі Лукашенко поранився. Хлопці вирішили самі підвезти солому добурту, в який картопля на зиму засипалася. А коли везли, повалилися з машиниразом з соломою. І в Лукашенко встромлялися вила. В поясницю. І дуже сильновстромлялися. Не знаю, що там за діагноз був, але після цього він і ста грамівв рот не бере. Ну, може, сто грамів і вип'є, але не більше. Ми коли післяінституту зустрічалися, він звичайно з пляшкою газованої води сидів».
Про стосунки зпротилежною статтю колишній сокурсник розповів наступне: «він грубуватийбув по відношенню до дівчаток, і вони їм не цікавилися. Перші два курси вінвзагалі ні з ким не зустрічався. А потім Галя поступила. Лукашенко сампідготував її для вступу, возив їй книжки. Галя була дуже красива, очі чорні,величезні, фігурка точена…».
Інтереси майбутнього президента вирізнялись різнобічністю, ось яківідомості містяться про це в матеріалах його прес-служби: «Динамізм особиО.Г.Лукашенко, вольової, допитливої, гостро сприймаючої недоліки навколишньоїдійсності, відобразився в різносторонності його інтересів, в швидкомунакопиченні широких знань і професійного досвіду».
Протягом 1975—1977 років, а потім в 1980—1982 роках О.Г.Лукашенко служивв прикордонних військах і в Радянській Армії.
Після служби в армії на нього чекала робота в комсомольських і партійнихорганах, на господарській роботі на посадах заступника і керівника підприємствпромисловості будматеріалів і агропромислового комплексу БССР.
Ось як висвітлюють його діяльність офіційні білоруські джерела: «Накожній ділянці роботи А.Г.Лукашенко проявляв ініціативу, добивався позитивнихрезультатів, користувався підтримкою трудової більшості. Самостійність інезалежність думок не могли не викликати ускладнених відносин з існуючими у тойчас порядками. Як пізніше згадував Президент, він мав по партійній лінії двістрогі догани — „за те, що не умів промовчати“.
Шлюбу Галини іОлександра Лукашенко вже виповнилося 30 років. Але останні роки вони живутьокремо. Спочатку Олександр Лукашенко був депутатом білоруського парламенту іжив наїздами – то в Мінську, то в рідних Рижковічах під Могильовом. І в 1994році, коли Лукашенко став президентом, Галина Родіонівна не поспішалапереїздити в столицю. Причини ніби були поважні – сини школу закінчують,господарство кинути ні на кого… Але сини переїхали до Мінська – поступили доуніверситету. А потім президент і мати перевіз в столицю. І залишилася ГалинаРодіонівна одна. Але і зараз до чоловіка не збирається. Приїжджає до синів тавнуків на свята, а живе як і раніше в добротному, але найзвичайнішому цегляномубудинку. Працює дружина президента головним фахівцем Шкловського району пооздоровленню і санаторно-курортному лікуванню.
Вони навчались в одній школі, лише Олександр на рік старший від Галини.»Наша сім'я спочатку жила у Вілейськом районі, я там сім класів закінчила.Потім переїхали на мамчину батьківщину, в Шкловській район. Саша був такийкрасивий, часто вів шкільні вечори, в нього стільки дівчаток були закохані.Через це мені діставалося, мовляв, приїхала і кращого хлопця відвела. У насудома хороша бібліотека була, жили небагато, але на книги грошей не жаліли.Саша багато читав, я теж…" – згадувала Галина Радіомовна.
Вона вступила до Могильовського інституту через рік після Лукашенка. Вонипродовжували зустрічатися. Одружилися після того, як Галина закінчила трикурси, а Олександр вже одержав диплом. Невдовзі після весілля Олександр пішов вармію. А Галина в цей час закінчувала інститут.
Після народження сина Віктора родина Лукашенків переїхала до Могильова,зняла квартиру. Вітя хворів на всі інфекційні хвороби, на які тільки хворіютьдіти, постійно знаходився на лікуванні. За порадою лікарів змушені були виїхатив сільську місцевість.
Синів у родині президента двоє. Старший Віктор дуже схожий на президентав молодості. Закінчивши відділення міжнародних відносин білоруськогоуніверситету, він стажувався на посаді третього секретаря МІДа. Розказують, щопід час навчання Віктор старанно слухав все, що говорять на лекціях викладачі,а потім передавав татові. Один вільнодумний доцент з цієї причини позбавивсяпосаді: на лекції він необережний висловився з приводу економічної політикипрезидента.
Після навчання за наполяганням батька Віктор відправився в прикордоннівійська. Правда, молодший Лукашенко захищав рубежі батьківщини недалеко – вмежі міста Мінська. Кожний ранок він здійснював пробіжку разом з батьком, пивчай, а потім відправлявся на службу. Не дивлячись на такий вільний режим,лейтенант Лукашенко був удостоєний медаллю «За відмінність в охоронідержавного кордону». Указ про надання високої нагороди підписував особистотато.
Виконання військового боргу не перешкодило Віктору облаштувати особистежиття. В 1998 році він одружувався з подругою дитинства – Лілією Сомовою, родомз того ж села Рижковічи, що і сам спадкоємець. Колись вони разом ходили вдитячий сад. Через шість місяців після весілля молода дружина подарувалаВіктору дочку, а президенту – онучку.
Про поведінку старшого сина президента періодично зявлялись не завждипристойні відомості про те, що він дуже любив в оточенні охорони пройтися помісцях відпочинку Мінська. Ця любов до галасливих вечірок один раз закінчиласяскандалом з кримінальним духом. У фойє нічної дискотеки «Макс-шоу»був поранений в живіт (за іншою версією – в пах) тренер хокейної збірноїБілорусі Михайло Захаров. Чутка затверджує, що зловмисником був саме синпрезидента, дійсно що в той момент знаходився на дискотеці. Ця версія частковопідтверджується і тим фактом, що подія ретельно замовчувалася президентськоюадміністрацією, а охорона так і не змогла затримати злочинця, що стрілявпосеред галасливої дискотеки. Крім того, чиєюсь дбайливою рукою були зібрані івикинуті всі гільзи. Нарешті, після довгого часу слідчі заявили, що знайшлизлочинця — ним виявився якийсь карний злочинець із стажем.
Насьогодні подібні відомості зникли зі сторінок ЗМІ. Разом з татомстарший син присутній на святкових трибунах і бере участь в покладанні вінків.«Знайомиться з професією президента» – так висловлюються деяківидання.
Молодший син президента до недавнього часу він жив з матір’ю в Рижковичахі в столиці з'явився тільки після вступу до Білоруського державногоуніверситету. Там він вивчає міжнародну справу
В 1990 році О.Г.Лукашенко стає народним депутатом, його обирають уВерховну Раду Республіки Білорусь: «виступаючи в парламентських дебатах,рішуче критикував крайні точки зору політиків, оголяючи слабкі сторони їхпозицій. Гранично відверто виказував свої погляди по найскладніших проблемах,був непримиренний до демагогії, кон'юнктурі, обурювався формальним відношеннямдо доль народу».
На посту голови комісії Верховної Ради з боротьби з корупцією (так їїназивали в народі) О.Г.Лукашенко проявив себе як активний і безкомпроміснийнародний депутат з своєю особливою позицією по головних напрямах реформування ідемократизації країни. Про його непідкупність і рішучість дізналася всябілоруська громадськість.
10 липня 1994 року після складної боротьби з п'ятьма іншими кандидатами,що представляли весь спектр політичних сил країни, О.Г.Лукашенко був вибранийПрезидентом Республіки Білорусь. Він одержав більш 80% голосів виборців. Такимчином «в умовах наростаючої кризи, різкого падіння рівня життя більшостінароду приступив до послідовного виконання програмних обіцянок, перш за все, доформування національної державності».
2. Шлях до влади
ОлександрЛукашенко – політик, який вже тривалий час керує білоруською державою. Йогопостійно критикують опоненти всередині країни, його вкрай негативно сприймаєЗахід, але він впевнено контролює ситуацію у країні та демонструє здатністьістотно впливати на загальний розвиток подій у пострадянському просторі.Олександр Лукашенко є політиком нової пострадянської генерації, що не належаладо партійно-господарської номенклатури. На відміну від більшості політиків, щопочали свою кар'єру в цей час, він став лютим і непримиренним супротивникомноменклатури, боровся і бореться з ліберальною демократією західного зразка.Тому О.Лукашенко з ентузіазмом зустрів горбачовську перебудову, яка збіглася зйого приходом на самостійну керівну роботу – його призначили директоромрадгоспу. Як практична людина, він швидко зрозумів, що настав його час, івідразу ж опинився на передньому краї економічних перетворень. Як людинапрагматична, «від землі», він зрозумів, що процеси перебудови,демократизації дають можливість без ризику обходити жорсткі номенклатурніправила гри і сприяють швидшому кар'єрному сходженю.
Новачку, щовперше втрутився у політичну боротьбу, довелося випробувати на собі всю міцьадміністративно-командної системи. Його попереджували, йому всіляко заважали,про нього поширювалися чутки, його прагнули дискредитувати тощо.
Але до виборчоїпарламентської кампанії в Білорусі 1990 року О.Лукашенко прийшов випробуванимбійцем. Політика ставала для нього найбільшою пристрастю. О.Лукашенка висунуликандидатом у народні депутати БССР по Шкловському виборчому округу № 310 назборах уповноважених колгоспу «Маяк». Він переміг у другому турі,отримавши 68,21% голосів виборців. І це була його перша перемога надпартрадянською номенклатурою.
Надзвичайнорозвинена політична інтуїція допомагала йому орієнтуватися на необхідневідповідно до нових умов. Вже у травні 1990 року з трибуни сесії О.Лукашенкозвинуватив ЦК КПБ і особисто першого секретаря ЦК Е.Соколова у тому, що йогополітика спрямована на захист власних корпоративних інтересів. У останній рікіснування СРСР О.Лукашенко стверджував, що заперечення суверенітету будепродовженням «наших мук». Саме він вніс у зал засідань Верховної Радибіло-червоно-білий прапор (символ національно-демократичної опозиції), якийтоді саме став державним прапором Республіки Бєларусь. Так почав створюватисястійкий образ чесного, щирого і справедливого політика, захисника народу.Молодий депутат напрочуд швидко знайшов свою політичну нішу між парламентськоюбільшістю й опозицією – став своєрідним посередником, що закликав докомпромісів в інтересах спільної справи.
Аналізуючипостать О.Лукашенка, необхідно звернути увагу на разючу відмінність йоготодішніх від нинішніх поглядів. Радянський режим він оцінював однозначнонегативно, характеризував його як порочний, неефективний, недемократичний.Тепер увесь пропаґандистський талант він спрямовує на підсилення в суспільствіностальгії за минулим, шкодує про руйнацію колишньої системи і, по-справжньомузакликає відновити певні її складові. Якщо на початку 90-х він стверджував, щона селі утворилася кріпосницька, феодальна, командно-адміністративна системаврядування, що люди «бояться висловити свою думку», то сьогоднібілоруський президент твердо захищає колгоспно-радгоспний лад, переслідуючитих, хто наважився висловитися «проти». Якщо раніше з основнихполітичних питань він голосував у Верховній Раді разом з опозицією, то згодомпочав підтримувати керівну більшість, а з низки питань опинився в одному таборіз комуністами.
Зміна позиціїО.Лукашенка почалася з того, що він став позитивно ставитися до уряду В.Кебича,який всіляко гальмував ринкові реформи, і включився у критику С.Шушкевича, якийасоціювався з демократами.
Змінилося такожставлення О.Лукашенка до приватизації. Спочатку він критикував її за те, щовона виродилася в «прихватизацію», але вже в січні 1993 року вінзакликав голову комісії ВР з економічної реформи Л.Козика виявити громадянськумужність і зняти з порядку денного сесії законопроект про роздержавлення таприватизацію державного майна. До того ж додамо, що О.Лукашенко підтримав ірішення ВР про скасування своєї постанови про припинення діяльності КПБ-КПРС,прийнятої через кілька днів після краху московського путчу.
ЗгодомО.Лукашенко негативно поставився і до розпаду СРСР. Вже у листопаді 1991 рокувін голосував проти створення Білоруссю власних Збройних Сил. Потім у ходізапеклої парламентської боротьби він проголосував за приєднання РБ доТашкентського договору про колективну безпеку. Широко відомий міф, дотеперпоширюваний самим О.Лукашенком, що він був єдиним депутатом ВР Білорусі, якийголосував проти Біловезьких угод.
Зміни у позиціївідбиваються і на практичних діях політика. У серпні 1993 року, у розпалполітичної конфронтації між виконавчою та законодавчою гілками влади в Росії,О.Лукашенко у складі делегації з чотирьох впливових депутатів Верховної Радиїде до Москви.
Там відбулисяпереговори про політичний союз Білорусі і Росією зтР.Хасбулатовим та йогооточенням. Третього вересня 1993 року у Мінську відбувся організованийкомуністами та проросійськими політичними силами і підтриманий урядом Конгреснароду Білорусі. Його кульмінацією стала полум'яна промова О.Лукашенка. Підбурхливі овації він заявив, що готовий «навколішках повзти до Росії».
Нові можливостівідкрилися для майбутнього президента з обранням його на посаду керівникапарламентської антикорупційної комісії. Під тиском опозиції та громадськостіпроурядова більшість у парламенті на початку червня 1993 року була змушенапогодитися на створення «Тимчасової комісії Верховної Ради РеспублікиБілорусь для вивчення діяльності комерційних структур, що діють при республіканськихі місцевих органах влади і врядування».
О.Лукашенкомаксимально скористався новою посадою. Впродовж роботи комісії О.Лукашенкороздавав інтерв'ю, гнівно таврував загальну корумпованість, багатозначнонатякав на сенсаційні викриття, таким чином, провівши ефективну рекламнукампанію своєї діяльності.
Зрештою, ВерховнаРада прийняла рішення про припинення діяльності комісії. Але О.Лукашенко набувзначної популярності. Не заглиблюючись в обґрунтованість звинувачень, більшістьнаселення побачила в ньому сміливого та безкомпромісного борця з корупцією. Арішення Верховної Ради про припинення роботи комісії трактувалося ним якгоніння за правду.
ФеноменО.Лукашенка став несподіванкою для старої партійно-господарської номенклатури.Білоруська бюрократія вирішила пристосовуватися до нових умов не через виборинового парламенту, а через президентські вибори 1994 року. Однак, за підсумкамивиборчої кампанії, вона одержала не керованого нового «генсека», яктого хотіла, а людину, яка фактично вислизнула з-під номенклатурного впливу.
Обійнявши найвищув Білорусі посаду, О.Лукашенко енергійно взявся за втілення своїх передвиборнихобіцянок у життя. 1995 році він ініціював республіканський референдум зпитаннями: про державну символіку Білорусі, про надання російській мові статусудругої державної мови, про економічну інтеграцію з Росією. Хоча депутатиВерховної Ради підтримали тільки третю позицію, після тривалого протистоянняпрезидент здобув чергову перемогу. На референдумі 14 травня з усіх питаньО.Лукашенка підтримало населення, у тому числі й з питання про право президентарозпускати парламент у разі порушення останнім Конституції.
Відчувшипідтримку населення, О.Лукашенко у жовтні 1995 року своїм указом ліквідуваврайонні Ради народних депутатів у містах і створив у них місцеві адміністрації,що дало йому змогу посилити жорсткість вертикалі виконавчої влади. На підтримку Лукашенка було задіяно на повну потужністьвсі державні інформаційні ресурси. Яквідомо, в Білорусі діють один загальнонаціональнийдержавний телеканал і дві програми держрадіо, що віщають на країну. Є правда близько десятка FM-станцій ікілька місцевих телестудій, але тамтранслюються виключно розважальні передачі,займатися політикою їм заборонено. З різним ступенем охоплення країни приймаються п'ять російськихтелеканалів. Є й незалежні газети, алеїхній тираж – незначний. Так, наклад наймасовішоїпрезидентської газети «Радянська Білорусія» більше, ніж загальний наклад усіх незалежних газет. Крім чотирьохзагальнонаціональних тиражних державних газет укожнім районі видаються районні газети –органи місцевої «вертикалі». Основнимджерелом інформації про ситуацію в Білорусі для більшості населення, особливо в провінції, залишається державнерадіо і телебачення.
Протягом останніх років у радіоелектронних ЗМІ Білорусі присутній лише один політик – президент. За рік довиборів державні мас-медіа розпочалимасовану і цілеспрямовану пропагандистську кампанію.В усіх регіонах при виконкомах було створено інформаційно-пропагандистські групи. Аналогічні змістомгрупи організовано в трудових колективах.Навіть у школах проводилися політінформації.Позитивна частина офіційного пропагандистського«піару» була такою. Радіо ітелебачення нав'язливо повторювали, що до обрання президентом Лукашенка в Білорусібув повний розвал у всіх сферах: економіка не працювала, в будинках не було анітепла, ані світла, розкрадалося («приватизувалося»)народне майно, панували безвладдя, засилля «націоналістів», розрив з Росією. Як тільки владувзяв у свої руки Лукашенко, все владналося:запрацювали заводи, припинили приватизацію та«грабіжницькі реформи», встановилася тверда влада, вигнали«націоналістів» разом з їхньою«мовай», розпочалася інтеграцію з Росією.
Сюжети, в яких був присутній Лукашенко, ставаи помітнодовшими. Почалася неприкрита «роздача слонів». Главадержави їздив по регіонах, трудовихколективах і завжди що-небудь таки роздавав: нові будівництва, гроші, обіцянки. Але виїзди його на місця, участь у нарадах мали своєріднийхарактер. Він зустрічався лише з порівняно«благополучними» категоріями людей (солігорськими шахтарями, працівниками ВО«Горизонт») або цілком лояльнимидо нього соціальними групами (населення чорнобильських районів, ветерани), і їздив у ті райони й колективи,яким держава в особі самого Лукашенкодопомагала (той самий «Горизонт», окремі медичні установи). ОфіційніЗМІ наполегливо формували образ «народного президента» (про якого вперше заговорили в 1994 р. під час першихпрезидентських виборів). Організовуваніграндіозні шоу мали створювати враження зустрічейЛукашенка з повноважними представниками народу: Всебілоруські народні збори таін. За формою це були традиційні радянськіз'їзди, з великою президією, урочистою доповіддю, виступами по папірцях людей «від народу», бурхливимиоплесками. Однак основним напрямом виборчоїкампанії Лукашенка стало не формування позитивного образа президента, а дискредитація опонентів, нагнітанняполітичної напруженості в країні, посиленняконфронтації, розпалення в суспільствіненависті до політичної опозиції і Заходу. Напередодні референдуму 1996 р. штучне нагнітання владоюконфронтації сягнуло стадії психологічноївійни. Неодноразово випробувана тактика дала блискучий результат. «Чорна» пропаганда сталастратегічною домінантою виборчого«піару» влади. Адже відомо, викликати в замучених нестатками людей озлоблення легше, ніж добрі почуття. Крім того,дискредитація опонентів була покликанапосіяти в масовій свідомості нехитру думку: можливо, Лукашенко і не такий хороший, але інші — щегірші. Було розв'язано пропагандистськувійну проти окремих соціальних категорій,які, за припущенням влади, апріорі є супротивниками режиму, наприклад, приватних підприємців, узагалі всіх багатіїв,що їздять на іномарках. До них, чомусь,було відненсено й представників протестантськоїконфесії. Сектантів оголосили лютими ворогами «споконвіку православного білоруського народу».
Важливою складовою пропагандистської кампанії Лукашенка ставкурс на загострення відносин з країнами Заходу. У своєму виступіперед ветеранами 8 травня 2001 р. Лукашенкопорівняв політику західних держав стосовноБєларусі з агресією фашистської Німеччини.Підсилилися обвинувачення на адресу Консультативно-спостережноїгрупи ОБСЄ. Участилися шпигунські історії. Усуспільну свідомість наполегливо вколочували думку: Білорусь оточили самі вороги, вона у стані війни, оголошеної Заходом, авсі супротивники Лукашенко — спадкоємціфашистів, п'ята колона, «зрадники».Крім того, штучний конфлікт із Заходом мав на меті завдати превентивного удару можливій реакції світового співтовариства.Міністерство іноземних справ зобов’язалинейтралізовувати «можливість провокаційщодо волевиявлення білоруського народу». Лукашенко махнув рукою наміжнародну легітимізацію президентських виборів. Про це свідчить, зокрема, штучне затягування із запрошеннямміжнародних спостерігачів з головноїструктури ОБСЄ за спостереженням за виборами. Масована пропагандистська кампанія, підсилена практикоюрепресій та залякування, була покликананав’язати населенню стереотип: за будь-якихумов, але переможе Лукашенко. Так, у своїй промові на Всебілоруських народних зборах президент багато увагиприділив критиці влади, нездатної«захистити себе», на прикладі дій С.Милошевича і В.Кебича (колишнійпрем'єр Білорусі, кандидат від «партії влади» на виборах 1994 р., програв Лукашенкові), які, погодившисьз волею народу, висловленою на виборах,уступили свої повноваження переможцям. ГлаваБілорусі заявив, що не вдасться до їхніх помилки і владу не віддасть. 3.Політичний портрет діючого президента Республіки Білорусь
У своїх діяхО.Лукашенко не зважав на рамки чинних законодавчих положень. Так, протягом 1995року Конституційний суд РБ цілком або частково скасував 18 президентськихуказів. Навіть рішення КС не зупинили О.Лукашенка, у відповідь він видаврозпорядження про безумовне виконання скасованих Конституційним судом указів«до внесення змін у законодавство».
Характерставлення білоруського президента до проблем дотримання законності тадемократичних процедур яскраво характеризує його фраза: «Та хіба ядивитимуся на якісь закони, якщо поруч страждає людина? У мене чверть територіїсьогодні у чорнобильському бруді – а я буду з якоюсь демократієюгратися?».
Особливо багатаприкладами історія стосунків О.Лукашенка із засобами масової інформації. Вінвдавався до цензури ЗМІ, припинив мовлення низки радіостанцій. За допомогоюполітики батога і пряника білоруський президент фактично зробив білоруські ЗМІдосить слухняною й ефективною частиною своєї державної машини.
Білоруськийпрезидент є ініціатором підписання договорів про створення митного і платіжногосоюзів (6.01.95), Співтовариства (02.04.96) і Союзу (02.04.97) Білорусі таРосії. У січні 2000 року О.Лукашенко обмінявся ратифікаційними грамотамиДоговору про створення союзної держави з тоді ще в.о. президента РФ В.Путіним.Щоправда, уперше О.Лукашенко відкрито назвав свою політику проросійською тільки23 березня 1998 року у виступі перед членами Кабміну та представникамибілоруського політичного істеблішменту. Своєрідною нагородою для О.Лукашенкастало обрання його 26 січня 2000 року, на установчому засіданні Вищої ДержавноїРади Союзної держави, головою Вищої Державної Ради.
Як свідчатьостанні події, Москва активно співпрацює з О.Лукашенком. Тісні зв'язкипідтримують багато підприємств в обох країнах. Можна уявити, що одна з вигодРосії полягає у виникненні можливості більш сильнішого тиску на Україну, атакож у бажанні мати значно ширший вихід в Європу в умовах просування НАТО наСхід.
О.Лукашенковзагалі вважає, що найкращий шлях українсько-білоруських відносин розвитку –об'єднання трьох слов'янських країн у союзну державу.
Значну роль вуспіху О.Лукашенка відіграють ірраціональні чинники суспільної свідомості. Україні немає повноцінної соціальної бази для формування партій і груп інтересів.У суспільстві, де близько 80% власності належить державі, кількість власниківмізерна. Значна частина населення люмпенізована. Суспільство не структуроване іне диференційоване в соціально-політичному плані. Соціальні прошарки і групи ізсвоїми специфічними інтересами тільки починають складатися.
Білоруси, надумку багатьох дослідників, найбільш «радянський» народ. Переважно цестосується проблеми національної самосвідомості.
Боротьба зворогами, публічне їхнє викриття, штучне провокування суспільної конфронтації,свідоме нагнітання напруженості, доведення політичної боротьби до ступеняпсихологічної війни, створення ситуацій, що межують з уведенням надзвичайногостану стали улюбленою справою О.Лукашенка, складовою частиною його іміджу,способом його політичного виживання. Якось Голова Верховної Ради 13-госкликання С.Шарецкий назвав його «патологічним революціонером».
О.Лукашенкунадзвичайно вдало підійшов образ «людини з народу», «народногопрезидента». Він висловлював те, про що люди говорили у своєму буденномужитті на кухнях чи стоячи в чергах. Усім виглядом, культурою, вимовою знедосконалими стилістичними зворотами, натиском, демонстрованою рішучістюзмінити все на краще, щирістю, поєднаною з цинізмом, що виглядав природно іправдиво, О. Лукашенко виявився найближчим і найзрозумілішим простому народові.Він чудово зіграв роль жертви, що страждає за народ. А білоруське суспільствовиявилося не тільки готовим, а й очікувало на прихід такого народного оборонця,«твердої руки».
У державнемислення він привніс методи, притаманні рівню «директора радгоспу»,що нерідко ставить у незручне становище багатьох керівників країн. Але сьогоднів республіці ніхто не може порівнятися з ним у популярності, що дає йомуможливість почуватися упевнено і робити те на що мало хто зважився б,встановлення, по суті, режиму особистої влади з вибудовуванням наджорсткої їївертикалі.
У даному разінарод виступає заручником політики О.Лукашенка, а з іншого боку, –інструментом, за допомогою якого він вершить справи в державі (до того ж безчіткого програмного забезпечення). Таким чином, інститути влади переважноберуть участь у проведенні політики, що він її пропонує і яка має переважноситуативний характер. В цілому О.Лукашенко належить до тієї групи діячів, які«зробили себе самі» і реалізуються за типом «диктатора».
О.Лукашенкопрагнув досягти такого стану, коли б над ним ніхто не міг би домінувати, і вінйого досяг. Потреба у владі сформувалася у нього як компенсаторна і пов'язана зтравматичною самооцінкою, яку можна вважати заниженою. Отой із дитячих роківтиск оточення, сформована у зв'язку з цим невдоволеність собою були внутрішньоюрушійною силою гартування волі до характеру.І як тільки трапилася нагода, вінповною мірою використав ситуацію, вгадавши напрямок, у якому необхідно булодіяти для свого самоствердження, вгадавши панівні настрої суспільства, яке йогопідтримало.
Кожною своєюперемогою, хоч би як вона досягалася (визнати власну помилку для нього єнестерпним), він постійно доводив собі та іншим, що чогось вартий. І количогось досягав, виникала необхідність у подоланні нових перепон, щоб упевнитисяу власній значущості (цьому феномену слугує і наявність величезного апаратуособистої охорони, яка за деякими оцінками сягає чотирьох тисяч чоловік – як упрезидента США). Про це свідчить і дещо екстравагантна поведінка, несподіваніповороти у політиці тощо.
Інеповноцінність, і внутрішню уразливість та чутливість у О.Лукашенко компенсуєвідчуттям власної вищості, демонстрацією патерналізму («Мы,президенты...», «За мной стоят 11 млн., за них я отвечаю...»), –тобто програванням ролі батька для тих, хто залежний від нього, включаючи йгромадян республіки.
Численнідослідження дозволяє вважати білоруського президента одним з популярних в Росіїполітиків (рівень впізнавання — 96%). Загалом він оцінюється негативно, але,проте, серед респондентів 18% були його повними прихильниками, а 71% змогливиділити серед його особистісних якостей позитивні характеристики. Головнуувагу респонденти приділили його політичним і діловим якостям: 25% серед«прихильників» («Подобається, що він прагне союзу Білорусії іРосії, що веде до відродження велич Росії і об'єднання двох дружніхслов'янських народів. Будуть стерті кордони і поліпшиться економічнаситуація») і 46% серед «противників» («Не подобається, щовін переслідує журналістів, оскільки цим він обмежує свободу слова. Також неподобається його небажання добровільно скласти свої повноваження, оскількитаким чином він використовує антидемократичні методи»). Менш за всеопитані звертали увагу на його тілесні характеристики. Загалом позитивнооцінювалися психологічні («Правдивість, відвертість, прямолінійність,жорсткість») — 23% і тілесні характеристики («Вуси. Мені подобаютьсявусаті чоловіки»), негативно — зовнішність («Зовнішній вигляд викликаєогиду») і моральні якості («Самовдоволення, самовпевненість»).
Амбівалентність іневизначеність раціональних оцінок привабливості Лукашенка підкреслює наявністьсеред мотивів, що приписуються йому, як прагнення зробити справу (33%), так імотиву, який концептуалізований як влада заради влади (29%). Тільки 68%процентів опитаних упевнено заявили, що не стануть голосувати за нього навиборах. Враховуючи те, що дослідження проводилося в Росії, цей показник, атакож наявність 11%, готових голосувати за нього, примушує зробити висновок проте, що на раціональному рівні привабливість цього президента має все-такидосить високі показники, особливо для «чужого» політика.
Лукашенкооднозначно оцінюється як сильний політик, причому показники можна назвати простовражаючими: 47 проти 6% серед «прихильників» і 32 проти 3% серед«противників».
Схожа картина і воцінках за шкалою активність – пасивність: 77-23% серед«прихильників» і 61-5% серед «противників». Таким чином, нафоні певної невизначеності оцінок привабливості президент Білорусіїсприймається як безсумнівно сильний і активний політик.
На несвідомомурівні показники привабливості Лукашенка мають високі значення. Він асоціюєтьсяз привабливими тваринами — білий ведмідь, орел — (35%), основними (68%), теплими(47%) і яскравими (42%) кольорами, природними — бузок, морський бриз — (62%) іздоровими — свіже молоко, польові квіти — (57%) запахами. Цікавою особливістю єте, що переважають асоціації з сільськими запахами — сіно, гній — (43%).
Сила президентаЛукашенка не сприймається на несвідомому рівні так само виразно, як нараціональному, хоч все ж її показники — ведмеді, вовки — (35%) вищі, ніжпоказники слабості — тарган, ховрах — (30%). Цей політик сприймається якособистість великого масштабу — лось, лев, зубр — (47%), досить мужній (41%).Цій тенденції суперечить лише переважання асоціацій зі світлими кольорами(37%).
49% респондентівна несвідомому рівні високо оцінюють активність президента Білорусії, але прицьому 60% сприймають його як неагресивного. Примітно, що 30% респондентівпорівнювали цього президента з тваринами, що виконують роль жертви (заєць,кролик).
Важливоюособливістю сприйняття образу Лукашенка є дисонанс раціональних і несвідомихоцінок. На несвідомому рівні він виглядає привабливо, в той час як нараціональному переважають негативні оцінки. Показники сили і активності нанесвідомому рівні набагато нижчі, ніж на раціональному. Причому, за шкалоюактивність – пасивність багато найважливіших показників мають вже негативнізначення.
У О.Лукашенкаспостерігається величезна потреба у контролі над подіями та людьми, завдякичому з'являється вкрай необхідне та важливе для нього почуття задоволення,рівноваги обох сутностей «Я»: внутрішнього – реального і зовнішнього– гіпертрофованого. Разом з тим проглядається й потреба у схваленні, бажанняодержати підтримку від громадян, що поєднується з відчуттям неусвідомленоїтривоги.
Навіть поверховийсемантичний аналіз вказує на велику значущість цього чинника, оскільки завдякийому влада О.Лукашенка, хоч би в який спосіб він її реалізовував, може матилегітимний характер. У цьому він впевнений і тому багаторазово порушувавКонституцію.
Засобом твореннянеобхідної соціально-політичної ситуації в республіці є «конструюванняворогів». Неодноразово пробували провадити заходи, пов'язані з пошукомтих, хто намагався вчинити замах (і ЦРУ також), витискуванням опозиційнихлідерів за межі республіки, боротьбою з представниками ЗМІ чи вказівкою навіртуальну їхню присутність (щось на зразок «Я знаю, хто за цим...») тощо.У цьому криється прихований острах перед можливою агресією, що є цінниммаркером у визначенні його поведінкових стратегій.
В цілому віндемонструє домінуючу авторитарну позицію, в зв'язку з чим йому важко (чи йнеможливо) змінити власні стереотипи спілкування з людьми, а це надзвичайноважливо для нього для збереження незмінності «Я». Така поведінка усвоїй основі є маніпулятивною бо демонструє громадянам міцність позиції,виконання ролі «справжнього мужика» – ця роль, до речі, найулюбленіша.
Для посиленнявладних рис О. Лукашенко вдається до відповідних стереотипів поведінки,характерних для «справжніх» у суспільній думці.
Він багатопрацює, виступає на мітингах, з презирством ставиться до своїх супротивників,робить усе, щоб вони не заважали йому на політичній сцені, зважується навчинки, які нібито характерні сильній особистості, вживає не зовсім цензурніслова, а невербальна поведінка включає жести та пози тіла, які трактуються якагресивні – стрімкість ходи, підвищений тон розмови, відповідна міміка, тощо.Безсумнівно, така форма зовнішнього виразу, окрім розрахунку, має ще й глибококомпенсаторну природу.
У нього немаєблизьких друзів, нормальної сім'ї, а є одна мета — влада. Він постійнодемонструє, що влада для нього – інструмент. Але його амбіції сягають далі, ніжкерувати Білоруссю. І він завжди шукатиме варіанти для підтримки свогогіпертрофованого, або уявного «Я», що сприятиме відновленнювнутрішньої рівноваги і хоч якось урівноважуватиме його діяльну натуру.
Висновки
Зараз у Білорусіє відчуття, що ситуація може швидко змінюватися. Немає визначеності увідносинах із Росією, з Європою, яка дедалі жорсткіше ставиться до Білорусі.Більш близька кампанія дає менше часу для можливого розігрування якихсьальтернативних політичних проектів, для можливості впливати на позиціюЛукашенка під час тих самих переговорів із Росією. Протягом останніх чотирьохроків всі відносини Білорусі з Росією спираються на визначення моделі можливоїінтеграції. Інтеграція, звичайно ж, абсолютно не вигідна ні білоруськомународу, ні політичній еліті, але процес уже запущений. Як модельспівробітництва висувають, умовно кажучи, модель Європейського Союзу, модельвходження до складу Росії, модель єдиного митного й економічного простору.Звісна річ, що позиція Росії досить жорстка, спрямована на те, щоб максимальновиграти в цій ситуації: отримати у власність певні білоруські підприємства,одержати довгостроково лояльний і підпорядкований собі уряд Білорусі. Це не вінтересах місцевої еліти, оскільки це замах на її владу, на контроль надситуацією. Те, що пропонує Білорусь, — фактично рівноправна співпраця, —неприйнятне для Росії, оскільки Росія не мислить у категоріях рівноправності: внас може бути тільки статус молодшого партнера, адже в них економічнийпотенціал набагато вищий, чисельність населення не порівнянна з білоруськимидесятьма мільйонами. Однак з огляду на те, що Білорусь зараз уже перебуває вабсолютній політичній ізоляції, єдиним партнером, із яким вона може вестибільш-менш конкретні переговори, залишається Росія. Ясно, що офіційні результатиголосування 19 березня 2006 року, швидше за все, не розходяться з реальними. Нажаль, шансів виграти вибори громадянину Нелукашенку в Білорусі фактично немає."І всі претенденти про це знають, — зазначає Олег Новиков, оглядач газети«Наша нiва», — зважаючи як на високий рейтинг Лукашенка (понад 50%згідно з більшістю опитувань, враховуючи незалежні), так і на адміністративнийресурс, що дозволяє накинути ще в 30—40% до «соціологічних» цифр.Передбачуваний кінцевий результат неважко завбачити вже тепер. Однак опонентининішньої влади знають і те, що Лукашенко не стільки бажає, скількизобов’язаний отримати такий надхмарний результат і є його заручником. Отриманняприблизно 53,5% в першому турі — небувалий тріумф у будь-якій іншій країні —для білоруського режиму стало б рівносильне зреченню від престолу. А томуопоненти Лукашенка логічно пов’язують надії з наростаючим тиском на країнуззовні вкупі з подальшою політичною поляризацією суспільства — наслідкомпроведеної владою політики самоізоляції та проявів явного маразму. Також ясно,що після поразки опозиції 19 березня 2006 року не буде римейком 2001 року, колитогочасний «батько білоруської демократії» Володимир Гончарик,зазнавши фіаско, автоматично пішов із політики. Лукашенко, Козулін і Мілінкевичзалишаться в грі, формуючи нову конфігурацію білоруської політичної сцени.Гайдукевич, який відіграє роль технічної похибки кандидата влади, швидше завсе, й надалі залишиться гутаперчевим статистом.
ОлександрЛукашенко подає себе як деміург, спершу приречений на успіх, якому за великимивчинками ніколи панькатися з карликами. Немає сумніву, що у чергових виборахбілоруський диктатор Олександр Лукашенко знову «виборе» собі правоназиватися президентом Білорусі. Тож дійсно можна зробити висновок про те, щорежим О.Лукашенка є авторитарним.
Очевидністьполітики абсурду лукашенківського режиму вже давно є ясною для усьогодемократичного світу, але внаслідок використання свого найбільшого важелювпливу – адміністративного ресурсу та прямого залякування населення країни,«король», хоча й голий, знову має усі шанси видерся на трон ібагатостраждальна Білорусь на роки знову опиниться у мороці тоталітарногоправління. Можливо, позитивним є лише одне – після заходу зірки югославськогоправителя Слободана Мілошевича Лукашенко залишається останнім диктатором уЄвропі.
Списоквикористаної літератури:
1. Crazyprezident. // Московский Комсомолець. – 6 августа. – 2002.
2. Всеобщаяистория государства иправа: Учебник/Под ред. проф. К.И.Батыра. – М.: Юрист… 1998.
3. Детипатриотов. // Московский комсомолець. – 30 октября. – 2001.
4. Историяполитических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, под общ. ред.В.С.Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФА М – НОРМА, 1997.
5. Кипиани В.Джинсовая революция переносится на сегодня. // Украинская правда. – 2006. – 20сентября.
6. Пазьняк З. Політика – цемистецтво не слухати дурнів. // Універсам. – травень 1998.
7. Карбалевич В.Президентські вибори в Білорусі. // Політична думка. – № 1. – 2002.
8. Популярнаюридична енциклопедія / Кол. авт. В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.:Хрінком Інтер, 20002.
9. ПочемуАлександр Лукашенко не пьет. // Комсомольская правда. – 6 февраля. – 2003.
10.Рудич Ф.М.Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004.
11. Зорин В. Сприйняття образів Путіна, Кучми іЛукашенка. // Російський журнал. – 2 листопада. – 2001.
12.Убийство с целью похищения. // Новая газета – 6марта. – 2003
13. ГринкевичО. Феномен Олександра Лукашенка (політична біографія Президента Білорусі). //Політична думка. – № 2. – 2000.
14. ШевченкоО.О. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. Посібник для студентівюрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1994.
15.Шляхтун П.П.Політологія ( теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь,1996.