РЕФЕРАТНА ТЕМУ:
Дослідження управління якістю підготовки фахівців увищих навчальних закладах
1. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
У1998 році у м. Болоньї європейськими міністрами освіти була підписана спільнадекларація про єдині засади розбудови системи вищої освіти у Європі.
Болонськийпроцес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору усфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системитрансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільногопересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону,спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуваннювипускників і студентів на європейському ринку праці.
Престижосвіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють,що здолати освіту здатна не кожна людина. Вищу освіту спроможний здобути заледвеодин з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському ідокторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату.
УЄвропі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники,які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до25% усіх учнів середніх шкіл.
Сьогоднівищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл,тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.
Запрогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальнихзакладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженнямєвропейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу.
Заєвропейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце івиконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки.Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні.Гарантія цього – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовленийналежним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бутивтрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Закордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готуютьбакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки).
Дипломбакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стаєспершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.
Нашівищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців звищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів ібакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістіві магістрів. За кордоном цього не розуміють. Отже, треба уніфікуватиосвітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освітивідповідно до європейських стандартів. У зв’язку з проголошенням Україною просвій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребуєдокорінного реформування.
Із1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневихзустрічей, робочих нарад, конференцій на яких було сформульовано шість ключовихпринципів цього процесу:
— Введення двоциклового навчання;
— Запровадження кредитної системи. За основу пропонується прийняти ECTS;
— Контроль якості освіти;
— Розширення мобільності;
— Забезпечення працевлаштування випускників;
— Забезпечення привабливості європейської системи освіти.
2. СТРУКТУРНЕ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Враховуючинезворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системивищої освіти він є дуже непростим. Ми повинні відверто визнати, що за останніроки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складніпроблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи нанаявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.
Надлишковакількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі жсвітові ж системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
Недостатнєвизнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня,його незатребуваність вітчизняною економікою;
Загрозливау масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає зчасом;
збільшеннярозриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринкомпраці;
Невиправданаплутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра;
Неадекватнодо потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланкиосвіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі учотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
Зменшитиці перешкоди — означає для нас опинитися, образно кажучи, на першому поверсівеличезної будівлі, яка має назву "Європа знань".
3. НОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАННІ
Досвідпросування інновацій не раз підтверджував істину про те, що нові технології,застосовані для вирішення погано сформульованих і недостатньо дослідженихпроблем, не тільки не приносять очікуваних результатів, але часто навітьпогіршують ситуацію. Щось подібне відбувається зараз в області новихінформаційних технологій в навчанні. Не тільки в нашій країні, але і навіть увисокотехнологічних країнах ейфорія поголовної переможної комп'ютеризації частозмінюється розчаруванням, появою нових проблем, часто не менш гострих, ніж ті,які висувалися спочатку. Справжній шок переживають викладачі деяких західнихуніверситетів, коли усвідомлюють різке звуження обсягу зайнятості внаслідокперекладу на рейки інформаційних технологій операцій доставки інструктивних інавчальних матеріалів, контролю знань і навичок, симуляції складних процесів.Поява ВЗО без викладачів, технологій навчання і тренінгу, в яких центральнароль відводиться студенту, свідчить про те, що на наших очах закладаютьсяоснови кардинальної трансформації діяльності освітніх установ.
Інформація,на відміну від інших продуктів діяльності, характеризується тим, що споживанняінформації не приводить до її руйнування. Комп'ютерне відтворення копіїінформаційного продукту істотно дешевше масового виробництва копії будь-якогоіншого товару. Сучасні можливості подання інформації забезпечують якісний іадекватний вплив на всі органи сприйняття, а засоби віддаленої доставкиінформації забезпечують всепроникливість і зручний доступ до інформації.
Акцентуванняуваги на окремих привабливих сторонах організації процесу навчання призвело допроектування декількох моделей нових технологій навчання. Кожна з них, якправило, експлуатує невелике число ідей: низьку собівартість надання освітніхпослуг, розвиток пізнавальної активності учнів, зручність доступу до величезнихгетерогенних джерел інформаційної підтримки навчальної діяльності, безперервнийхарактер навчання, групову синергію (системне поєднання) і спеціалізацію,відхід від неефективної процедурної моделі організації навчання, перехід відмоделі навчання, орієнтованої на викладача до студенто-орієнтованої моделі. Напрактиці спостерігається тенденція об'єднання фрагментів нових технологій, щодобре себе зарекомендували, з метою використання всього кращого в контекстісуб'єктивного досвіду і місцевих умов. Проте, важливо дати короткухарактеристику найбільш популярних технологічних підходів.
Інструктивнедистанційне навчання базується на ідеї дистанційної доставки широкого спектруінструктивних навчальних матеріалів. Навчання, як правило, забезпечуєтьсяпроцедурною схемою надання змістовної інформації, повчальних симулюючихпрограм, ілюстративних і довідкових даних, контрольних завдань і тестів.
Портфельнавчальних інструктивних матеріалів може набиратися з різних курсів,підготовлених в різних закладах освіти. Завдяки конкуренції навчальнихматеріалів забезпечується необхідний рівень якості. Вихідний контрольпроводиться, як правило, централізовано і незалежно від творців навчальнихкурсів спеціально організованими сервісними тестовими службами і акредитуючимиорганізаціями. Це виключає необ'єктивну і неузгоджену процедуру оцінювання,передбачає вхідний контроль і індивідуалізацію процесу навчання. Навчання частосупроводжується заздалегідь запланованими сеансами on-line консультацій.Найбільш сильними чинниками розвитку вважаються цінове змагання курсів імодуляризація (або артикуляція) навчальних планів, тобто можливість відборунайкращих модулів з запланованого навчальним планом стандартного сертифікованогонабору, які можуть бути підготовлені різними навчальними закладами.
Ресурсно-орієнтованенавчання – філософія і методологія навчання, яка забезпечує викладачів ціліснимпідходом до організації навчального процесу. Воно направлене не тільки назасвоєння знань і придбання навичок, але і на тренінг здібностей самостійного іактивного перетворення проблемно-інформаційного середовища шляхом розкриття іпрактичного застосування інформаційних ресурсів. Студенти розвивають навичкиінформаційної культури завдяки направлюваній викладачами і бібліотекарямипрактиці вирішення задач, що вимагають інформації з багатьох джерел. Студентизамість готових знань отримують допомогу в тому, щоб поступово розвинутиспеціальні навички, що забезпечують своє власне саморозкриття тем курсу,з'єднуючи разом інформаційні нитки для формулювання важливих знань по темі.
Посиленняавтономії – одна з істотних рис даної технології навчання – виявляється увмінні студентів того, як взяти на себе відповідальність за визначення того, щовони повинні вчити, де і як знайти інформацію, що найкращим чином розкриваєдану тему, яким чином зафіксувати і інтерпретувати інформацію, як її оцінити,як взаємодіяти з колегами по обробці інформації, як інформація засвоюється впроцесі навчання.
Взаємодіястудентів з безліччю ресурсів (книги, журнали, газети, мультимедіа,телебачення, Internet, суспільство, контакти з людьми) мотивує студентівнавчатися теми, намагаючись знайти інформацію багатьма шляхами і у всіх місцях,де це тільки можливе. Заохочення студентів в самостійних спробах спрямовуватиінформаційні пошуки зміцнює почуття упевненості і самоуправління навчанням, адосягнення інформаційних цілей сприяє ефективному закріпленнюінформаційно-складальних і інформаційно-обробляючих шаблонів.
Ресурсно-орієнтованенавчання – студенто-центроване, воно спирається на посилку, що студентинавчаються в процесі діяльності і індивідуального формування смислів. Такийпроцес навчання слідує реальному життю, в якому суб'єкт націлюється на постійнеполювання за інформацією, на її інтерпретацію і використання, стаючисамокерованим студентом. Накопичений досвід роботи з інформаційними ресурсамидозволяє студенту сформувати репертуар навичок і основ знань, які можуть бутивикористані в ситуаціях навчання в майбутньому.
Важливароль в реалізації процесу ресурсно-орієнтованого навчання відводитьсябібліотекарям, які разом з викладачами стають мотиваторами і прискорювачаминавчальної діяльності, забезпечують початковий тематичний поштовх, якийнаправляє студента не тільки в його пошуках інформації, але і в становленнітворчої особистості – розв’язувача проблем. Студенти можуть починатидослідження поставлених перед ними проблем навіть без усвідомлення навичок, яківони мають і які їм необхідні, і того, як цих навичок можна навчитися. Вониможуть не усвідомлювати, що бібліотекарі ведуть їх до інформації і до ідей, щостосуються їх потреб. Перевагою розглянутої технології вважається те, щонавчальна діяльність відбувається на фоні пізнавальних, соціальних,навичкоформуючих і практичних цілей і має тенденцію бути міждисциплінарною.
Ресурсно-орієнтованенавчання, мотивуючи активну і творчу включеність учнів передбачає такожвикористання сил групової взаємодії, дослідження проблем в складі невеликихгруп, критичні обговорення, мозкові штурми і т.п.
Подібнаорієнтація найбільш яскраво виявляється в іншій популярній технології –навчанні через співпрацю. Тут знайшов своє вираження відгук на зростанняскладності і системної динаміки зовнішнього світу, які вимагають не тільки і нестільки мистецтва прийняття рішень і професіоналізму окремих суб'єктів, азначною мірою спільного примноження колективних знань, мудрості і креативності.Навчання через співпрацю, включаючи в арсенал своїх прийомів обговорення,діалог, ефективний розподіл ролей учасників дискусій і розв'язання проблем,зв'язує інтереси колективу і індивідуума, додає до процесу навчання груповусинергію, зіткнення точок зору, емоції, інтуїцію, містику, живе, в тому числіконфліктне, обговорення. Хаос, який є слідством конфліктності в процесінавчання і відсутності тиску авторитету, провокує включення адаптивнихмеханізмів, які є каталізаторами процесів творчості і самореалізації. Внесенняхаосу в результаті приводить до встановлення порядку більш високого рівня.
Діалогічністьнавчання передбачає створення середовища циркуляції потоків значущих сутностейміж учасниками обговорень, кожний з яких відкритий для реконструкції власноїмоделі знань і переконань. Тут кожний учасник говорить, або готується щосьсказати, і кожний захищає свою точку зору, засновану на спостереженні,інтерпретації, припущенні або узагальненні. Ефективне обговорення передбачаєпідтримку динамічного балансу між відстоюванням своєї точки зору і дослідженнямобласті пов'язаних з нею висновків.
Груповасинергія разом з усім пов'язаним з предметом обговорення контекстом — істотнаскладова навчання через співпрацю. Інформаційні технології можуть тут дати вдоступ величезні бази даних та інформаційні ресурси для ідентифікації можливихвзаємозв'язків і взаємозалежності між різними елементами знань.
Упроцесі співпраці колективне навчання може протікати на різних стадіяхпосилення зв'язків від кооперації до співпраці, супроводжуючись підвищеннямскладності і конфліктності, які виступають як каталізатори самооновленняіндивідуальної і колективної творчості.
4. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ УВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Важливимзавданням модернізації педагогічної освіти України є упровадженнякредитно-модульної системи організації навчання, яка являє собою таку модельорганізації навчального процесу, що ґрунтується на поєднанні модульнихтехнологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської деклараціїнадаються дві основні функції. Перша — сприяння мобільності студентів івикладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга –акумулююча: чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуваннямусіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на щоздатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.
Але,на жаль, поки що університети Європи мають досить відмінні схеми кредитнихсистем. В Україні схожа ситуація: у багатьох університетах нашої країнизапроваджені власні схеми оцінювання знань студента. З цією метою Міністерствоосвіти й науки України визнало за можливе започаткувати експеримент іззапровадження нової моделі кредитно-модульної системи, адаптованої до норм, якібудуть стверджуватись у Європі. Важливо зазначити, що для належного переходу докредитно-модульної системи організації навчального процесу, для широкоговпровадження рейтингових показників якості навчання, для посилення активностіта самостійності студентів викладачами вищої школи має бути використанийбагаторічний досвід застосування модульно-рейтингової системи.
Алеефективне впровадження передових ідей Болонського процесу, як і будь-якихінновацій, повинно відбуватися з урахуванням найкращих вітчизняних освітніхнадбань та традицій. У цьому аспекті слід зазначити, що модернізаціяукраїнської системи вищої освіти повинна відбуватись поступово, без зайвоїпоспішності, яка може зашкодити самій системі й значно знизити ефективністьнововведень. Адже відомо, що перехід від однієї системи до іншої, з одногорівня на інший дуже часто супроводжується кризовими явищами.
Усхожому стані може опинитись і українська вища школа на межі переходу до новихсвітових освітніх стандартів. Експериментальна апробація Болонської системи натерені української вищої освіти повинна здійснюватись паралельно й поетапно зпроцесами її структурно-функціонального вдосконалення, відповідно до загальнихтенденцій техніко-технологічного, економічного й соціогуманітарного розвиткукраїни. Тому поспіх в євроінтеграції може бути досить негативним як для нашоїсистеми освіти, так і для соціуму в цілому. Ось чому політика щодо Болонськогопроцесу має бути виваженою, прозорою та виразною.
Незважаючина негативне ставлення більшості респондентів до нововведення, значна їхчастина все ж таки визнає позитивний вплив модульно-рейтингової системи насистематичність роботи над навчальною дисципліною.
Важливовідзначити, що дуже багато студентів її позитивною рисою вважають те, що вонастимулює систематичну роботу над предметом, організовує навчальну діяльність.Такі відповіді є свідченням того, що студенти активно працюють над навчальнимматеріалом, прагнуть ефективно його засвоїти (а не просто „зазубрити”), а отже,використати у своїй майбутній професійній діяльності.
Якбачимо, є досвід, існують і проблеми. Проте з-поміж різних педагогічнихтехнологій модульно-рейтингове навчання має багато спільного зкредитно-модульною системою підготовки фахівця у вищому навчальному закладі, атому цілком заслуговує на увагу, як таке, що дозволяє прискорити її впровадження,хоча й за умов подальшого вдосконалення.
5. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВУЗІ
Навчальнийпроцес у вузі організований так, щоб забезпечити виконання вимог до фахівця,викладених у державному утворювальному стандарті. Навчання студентів ведетьсяпо навчальних планах. Навчальний план — основний документ, відповідно до якогов університеті здійснюється організація навчального процесу по підготовціінженерів конкретної спеціальності протягом усього періоду навчання студентів увузі. Навчальний план містить: перелік досліджуваних дисциплін; об'єми годин,що відводять на вивчення передбачених планом дисциплін; установлені формиконтролю.
Занавчальним планом деканатом щорічно складаються робочі навчальні плани, яківраховують вимоги затвердженого ректором на даний навчальний рік графіканавчального процесу. Цим графіком регламентується кількість навчальних тижнів укожному семестрі (осінньому й весняному), дати початку семестрів, сесій,канікул, практик. У робочому навчальному плані також указуються заліки йіспити, що виносять на сесії, а в графіку навчального процесу — строкипроведення навчальних атестацій.
Навчальнийпроцес у вузі проводиться за розкладом навчальних занять. Студентовірекомендується записати для себе, у якому корпусі університету розташовуютьсянавчальні лабораторії під певними номерами, час початку й закінчення занять,щоб чітко планувати своє перебування у вузі й не допускати запізнень назаняття.
Різнівиди аудиторних занять, проведених у вузі, мають певну специфіку, що студентовіварто знати й правильно враховувати у своїй роботі.
6. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
Приєднавшисьдо Болонського процесу Україна повинна цілком відповідати критеріям Болонськоїсистеми, одним із яких є нова якість самостійної роботи студентів. Самостійнаробота студентів, її наповнення й організація – досить рутинні задачі, але їхвключенність у загальний комплекс проблем підвищення ефективності вищої освітина сучасному етапі додає їм нове значення і нову якість. Тим часом сформоване увищій школі співвідношення обсягів аудиторної і самостійної роботи студентіввходить все більше в протиріччя із сучасними тенденціями організаціїнавчального процесу. І хоча зараз увага більшості дослідників звернена напроблему зовнішнього контролю (де розглядаються параметри, на значеннях якихбазуються висновки атестації, акредитації і ліцензування), але все більшактуальною стає і необхідність створення внутрішньовузівських систем оцінкиякості освіти, в яких повинні бути зацікавлені, насамперед, самі вузи.
Аналізосновних груп проблем, що впливають на забезпечення якості підготовки фахівців,показує, що однією з основних стає проблема організації навчальної діяльності,адекватної сучасним вимогам, пропонованим до рівня підготовки професіоналів.Тобто ці професіонали повинні володіти не тільки теоретичними знаннями, а ймати орієнтованість у сучасних ринкових відносинах і навички практичної діяльностіна підприємствах. Нині як в нашій країні, так і за кордоном йде інтенсивнийпошук таких методів, засобів і форм організації процесу навчання, що дозволилиб стимулювати пізнавальну активність і самостійність майбутніх фахівців.
Самостійнаробота студентів – це важлива форма вмілого процесу під керівництвом іконтролем викладача, у ході якого відбувається творча діяльність з набуття іскріплення наукових знань. Професійне зростання фахівця, його соціальназатребуваність як ніколи залежать від уміння виявити ініціативу, вирішитинестандартне завдання, від здатності до планування і прогнозування результатівсвоїх самостійних дій. Це переорієнтує самостійну роботу з традиційної мети –простого засвоєння знань, набуття умінь і навичок, досвіду творчої інауково-інформаційної діяльності – на розвиток внутрішньої і зовнішньоїсамоорганізації майбутнього фахівця, що активно перетворить відношення доодержуваної інформації, здатності вибудовувати індивідуальну траєкторіюсамонавчання.
Длятого, щоб студент усвідомив себе не тільки споживачем, але і розповсюджувачемнового знання, відчув суспільну значущість своєї індивідуальної пізнавальної діяльності,доцільно використовувати групову форму організації самостійної роботи. Прицьому викладач надає консультативну допомогу кожному виконавцю, оцінюючи йогоуспіхи за якістю виконаної ним частини завдання.
Вивченнябагатьох загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін завершується розробкоюкурсових проектів або робіт. Курсове проектування сприяє закріпленню,поглибленню й узагальненню знань, одержуваних, у процесі навчання, а такожзастосуванню їх до рішення технічних завдань. При цьому студенти одержуютьнавички конструювання, виконання технічних і техніко-економічних розрахунків,учаться користуватися технічною літературою, таблицями, довідниками.
Дипломнепроектування є завершальним етапом навчального процесу у вузі. Під часдипломного проектування студент виконує випускну атестаційну роботу,оформлювану у вигляді дипломного проекту або дипломної роботи з науковоюспрямованістю.
Висновок
Отже,управління якістю підготовки фахівців загалом відбувається за допомогоюБолонського процесу. Він ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчаннята залікових освітніх одиниць оцінювання. Ця модель забезпечує підвищенняякості підготовки фахівців на всіх етапах, а також мобільність студентів, якімають можливість навчатися у будь-якому навчальному закладі Європи, оскількисистема залікових кредитів однакова для всіх країн ЄС.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1.Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / Укл. В.П. Бех, Ю.Л. Маліновський:за ред. Академіка В.П. Андрущенка. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. –221 с.
2.Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входженняв європейський простір вищої освіти. — К.: ІВЦ “Вид-во “Політехніка” – 2003. –200 с.
3.Нові технології навчання: Наук.-метод збірник. Вип. 17. – К.: ІЗМН, 1996. – 250с.
4.Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу/За ред. В.Г. Кремня. – Тернопіль: вид-во ТДПУ імені В. Гнатюка, 2004. – 147 с.
5.Педагогічна освіта України в стратегії Болонського процесу// Освіта України. –2004. — № 13. – С. 4.
6.Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д. та ін. Болонський процес у фактах ідокументах. – Тернопіль: вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 115 с.