Охрана труда в Украине

Охорона праці в Україні; проблеми, досвід і перспективи Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло майже 000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались.

З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось. Наслідками такого становища стали: — Відставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці. — Зростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах. —

Перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань. В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”. Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи

державної політики в галузі охорони праці (см. ст. 4). За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів: — створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих

актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем; — створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні. — У 1994-1995 рр.

В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища. У теперішній час йде реалізація Національної, галузевих та інших програм з охорони праці, розроблених до 2000 року. Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних фондів охорони праці.

Такі фонди були запроваджені Законом “Про охорону праці” вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для поліпшення стану безпеки і гігієни праці. — Створено Національний науково-інформаційнийі навчальний центр охорони праці, виходить щомісячний науково-виробничий журнал “Охорона праці”. Завершується створення єдиної автоматизованої інформаційної системи охорони праці, яка спрямована на

підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі всієї країни. Створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, великобританією, іншими країнами.

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємтсв, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцству торік перевищіла 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій

і пенсії по трудовому каліцтву, вишкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємтсвах галузей з високим рівнем професійного ризику. Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного

сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків. Приоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму

соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування. Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків

і професійних захворювань. Задачі — ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливи і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах). — Забезпечити надійне фінансування витрат, повМязаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника. —

Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві. — Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Міжнародне законодаство про охорону праці Конвенції та рекомендації МОП у трьох томах, — К Основа, 1997 МОП (міжнародна організація праці) була створена у 1919 р. як автономна

інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. — як перша спеціалізована установа ООН (організацій об’єднаних націй). Штаб-квартира МОП-МБП (міжнародне бюро праці у Женеві, Швейцарія. Вищим органом МОП є Генеральна Конференція праці, виконавчий орган — Адміністративна рада. За станом на 1 липня 1997 р. членами

МОП є 174 держави, прийнято 181 конвенція і 1881 рекомендацій. Ураїна є членом МОП з 1954 р. Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн. До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних

актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників; Розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін.), Надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодовства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного

співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності. Закон України “Про охрону праці” — прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року. — Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я. — Він регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом

і працівником з питань безпеки, і гігєни праці та виробничого середовища. — Він встановлює єдиний порядок порядок, організації охорони праці в Україні. — Закон характеризують численні нововведення: 1. впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командних, 2. створення спеціальних фондів охорони праці на державному, галузевому, регіональному рівнях

і на госпрозрахункових підприємствах, 3. застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування, 4. створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи юезпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, 5. суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві

або професійного захворювання, та сімей загиблих, 6. визначення місця і ролі колективного договору підприємства у вирішення завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації, 7. визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах

і в органах державного управління всіх рівнів, 8. Забезпечення навчання населення з питань охорони праці, 9. Введення цього спеціального курсу в усіх навчальних закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців зохохрони праці у вищих технічних учбових закладах, 10. Забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охохрони праці, 11. створення необхідних передумов для започаткування нових громадських

інститутів і можливості обрання комісій охорони підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо. В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Ураїні в попередні роки.