--PAGE_BREAK--1.2 Функції підприємництва Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу. Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком. [6, ст. 22] Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів. Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням. [6, ст. 22] Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [6, ст. 23]
Основними функціями підприємця у його діяльності є:
· Становлення власної справи: мобілізація необхідних матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів.
· Організаційна функція: вибір сфери діяльності, організаційно-правової форми підприємництва, початок безпосереднього функціонування.
· Розвиток бізнесу: пошук і використання ринкових можливостей, реалізація завдань стратегічного розвитку.
Таким чином розглянуті функції здійснення підприємницької діяльності дають змогу зробити узагальнюючий висновок про те, що для підприємця трудова діяльність не нав’язується ззовні як чужа воля, а є формою реалізації власної суті. Вона наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованої потреби і реалізується як вільна діяльність, праця на себе і на суспільство.
1.3 Економічна основа підприємництва
Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. [4, ст. 16] Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.
Володіння – відносини фактичного панування суб’єкта над об’єктом власності.
Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.
Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.
Відносини власності – основна конструкція економіки, вони охоплюють весь господарський процес. [4, ст. 45] Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. [4, ст. 48] Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. [8, ст. 12] Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності, тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати, продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність. [9, ст. 10] Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. [8, ст. 15] Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.
2. Суб’єкти підприємництва, їх види та форми організації
2.1 Суб’єкти підприємництва
Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майнову відповідальність певними суб’єктами. Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) в Україні можуть бути:
· Громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
· Юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»;
· Об’єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції. [1, ст. 2]
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. [1, ст. 2]
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. [1, ст. 2]
Основнимсуб’єктом підприємництва виступає підприємець. Однак підприємець– не єдиний суб’єкт, в будь-якому разі він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати у якості помічника або супротивника. І підприємець, і держава також відносяться до категорії суб’єктів підприємництва, як і найманий працівник, і партнери по бізнесу.
У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб’єкта, а споживачеві властива, передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатору підприємницького процесу.Цезрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача. [7, ст. 32].
· престижність та привабливість реклами товару.
Роль держави як суб’єкта підприємництва може бути різною у залежності від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
Найманий працівник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб’єктів підприємництва. Саме від нього залежить ефективність та якість реалізації підприємницької ідеї.
У відносинах підприємця та найманого працівника складається багато ситуацій, коли необхідно шукати компромісні варіанти.
В рамках таких взаємовідносин підприємець означує для себе визначені проблеми у своїй діяльності і старається вирішити їх з найбільшим ефектом. [6, ст. 30]
Насамперед, підбір кадрів необхідної кваліфікації. Це вирішується двома шляхами:
· підготовка кадрів на власній інформаційній та фінансовій базі;
· залучення кадрів, зайнятих у інших підприємствах, створюючи більш привабливі умови.
Другою проблемою виступає необхідність залучення найманого працівника до інтересу підприємства. [4, ст. 12] При цьому розрізняють дві форми:
· залучення найманого працівника до виробничого інтересу підприємства;
· залучення найманого працівника до комерційного інтересу підприємства.
Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий працівник точно знає свої виробничі функції. [4, ст. 15]
Друга форма характерна для японо-американської системи організації труда, коли кожен найманий працівник зацікавлений не тільки у виконанні своїх виробничих функцій, але й занепокоєний загальним результатом діяльності підприємства. [4, ст. 17] Ця форма являється більш ефективною у порівнянні з першою.
2.2 Види підприємництва
Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників. Найпростіша форма підприємництва – це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина – підприємця. Така діяльність дозволялась і раніше і мала назву індивідуальна трудова діяльність. Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб. Будь-який дієздатний громадянин, що бажає створити власну господарську організацію, має право набути статусу офіційної юридичної особи та зареєструвати суб’єкта підприємницької діяльності як приватне підприємство. [2, ст. 2]
Приватне підприємство– це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи, яке набуває статусу юридичної особи. Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа – суб’єкт підприємницької діяльності. Але власник приватного підприємства має право найму працівників у будь-якій кількості, які являються найманими працівниками. І хоч вони приймають участь у діяльності підприємства, але виконують вказівки господаря і не вважаються підприємцями. До приватного підприємництва належать фермерські господарства та сімейні підприємства, які формально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва. Підприємець як власник приватного підприємства має великий простір свободи дій та прийняття рішень. Така незалежність має ціну повної персональної відповідальності. Тому підприємці схильні до об’єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального до колективного підприємництва.
Не слід думати, що колективне підприємництво обов’язково вимагає відмови підприємця від приватної власності на майно при створенні колективної фірми, зареєстрованої як юридична особа. Індивідуали можуть зберігати майнові права, створюючи спільне підприємство, з’єднуючи лише свої зусилля. Отже колективне підприємство має властивість поєднуватися з приватною власністю на всі фактори виробництва. [6, ст. 38] У товаристві кожен учасник може об’єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, свою інтелектуальну власність. Подальше об’єднання коштів, капіталів, зусиль, управління веде до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо. [6, ст. 40] Якщо до підприємництва приєднуються державні структури, то ньому беруть участьпідприємства та організації, засновані на державній формі власності, тоді існують всі підстави говорити продержавне підприємництво.
Державне та комунальне підприємництвоможе здійснюватися у формі оренди власності відповідної територіальної громади та державної власності підприємцями. Підприємницька діяльність – різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі числення прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види: виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво. [6, ст. 42]
Виробниче підприємництвоє найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації, які підлягають реалізації споживачам. [6, ст. 25] Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага. Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. З цим пов’язаний факт, що до виробничого підприємництва меш же тяжіють ніж до інших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше приносять прибутки. Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес – це комерція, а не виробництво. Але без виробничого підприємництва торгівельний бізнес не мав би матеріальної основи і мав би можливість торгувати лише імпортними товарами. У центрі виробничого підприємництва – виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать: заводи, фабрики, перукарні, кав’ярні, школи, ліцеї, агрофірми. Вони і самі можуть реалізувати свою продукцію, але їхня головна функція – виробництво. Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. [6, ст. 30]
Комерційне підприємництво– це діяльність пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. [4, ст. 35] Його змістом є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова – це торгівля, а комерсант – це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують предмети споживання і засоби виробництва. Суб’єктами комерційного підприємництва є магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні бази, інші заклади торгівлі. Різновидом комерційного підприємництва являється посередницький бізнес, який виступає між підприємцем та споживачем.
Фінансово-кредитне підприємництво– це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери. [4, ст. 38] Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів, тобто гроші, валюту, цінні папери та продає покупцям за плату, що перевищує грошову суму, витрачену на придбання грошових коштів. Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видів підприємницької діяльності. [4, ст. 38] Воно здатне приносити не менші доходи ніж комерційне підприємництво, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки. Страхування – це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя. [4, ст. 39] Найбільш відомі три види страхування: страхування життя і здоров’я, майна, відповідальності.
2.3 Форми організації підприємництва
Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організацій них формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати. Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.
Фірма– це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єднання. [2, ст. 3]
Компанія– це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу. [2, ст. 3] Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших вважаються:
· кількість учасників створюваного господарського суб’єкта;
· хто є власником використаного капіталу;
· джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;
· межі майнової відповідальності; спосіб розподілу прибутку і збитків;
· форма управління суб’єктом господарювання.
Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
· одноосібні володіння;
· партнерства;
· корпорації.
Одноосібне володіння – його суть полягаєв тому, що все майно підприємства належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, одержує прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. [6, ст. 47] Одноосібні володіння мають свої переваги:
· Весь прибуток належить підприємцеві, який заінтересований в ефективній праці;
· У власника підприємства витрати на організацію виробництва є невеликими;
· Одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації.
Проте маються і значні недоліки:
· Труднощі із залученням великих капіталів зі сторони;
· Повна відповідальність за борги;
· Відсутність спеціалізованого менеджменту, що позначається на ефективності підприємництва;
· Невизначеність термінів функціонування.
Партнерство– ця форма підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. [6, ст. 48] Така організаційно-правова форма підприємництва передбачає об’єднання капіталів двох і більше фізичних і юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір. [7, ст. 36] За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: з повною відповідальністю; командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю. [6, ст. 42]
Переваги партнерства перед одноосібними володіннями:
· Зростають фінансові можливості внаслідок об’єднання кількох капіталів;
· Вдосконалюється управління підприємством;
· Велика свобода та оперативність господарських дій;
· Партнерства користуються податковими пільгами.
Але також маються певні недоліки:
· Необмежена відповідальність може загрожувати всім партнерам, учасники несуть солідарну відповідальність;
· Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність та негнучке управління підприємством;
· Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.
продолжение
--PAGE_BREAK--