МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
КАФЕДРА ПОЛІТЕКОНОМІЇ
РЕФЕРАТ
“ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА”
ВИКОНАВ
СТУДЕНТ МЕ-11
ЖУРАВЕЛЬ ЮРІЙ
ТЕРНОПІЛЬ 2000р.
План
Економіка – основа життя людини і суспільства.
Роль людини в економіці.
Ресурси(фактори) виробництва та їх структура.
Проблема економічного вибору.
Продукт виробництва, його склад і властивості.
1.Економіка – основа життя людини і суспільства.
В економіці будь – якої країни незалежно від домінуючих соціально – економічних умов необхідно вирішувати три основні економічні завдання: яку продукцію виробляти, як її виробляти і для кого? Світова економіка переконує, що, хоча існують різні варіанти, ці завдання реалізуються по суті в межах двох моделей господарювання: командно – бюрократичної і товарної або ринкової. Ринкова модель господарювання становить таку суспільну ворму організаціх виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постіно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвіднощення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяєбез примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.
Світова економічна наука, як ми знаємо, усі економічні явища та процеси розглядає на двох рівнях: макроекономічному та макроекономічному. Існує також мезоекономічний рівень, що займає серединне становище. Уявляючи собі будь – яку систему економіки у спрощеному вигляді, не важко здогадатись, що функціонування її грунтується на взаємозв'язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, такий рух називається кругообігом. І вже на основі шкільної економіки при характеристиці кругообігів ринкової і планової економіки ми зтикаємося із першою суттєвою різницею між двома великими системами. На відміну від командно – бюрокративного зразка, де абсолютним домінантом виступає держава, у ринковій економіці відносини складаються окремо від держави, на приватному рівні, через ринки ресурсів та продуктів. При цьому усі учасники кругообігу виступають як самостійні та незалежні суб'єкти господарювання, що мають власні інтереси, тоді як в плановій єдиним власником усіх ресурсів є держава, що виступає з певною програмою, якої повинні дотримуватися всі члени кругообігу. Що ж до основних принципів ринкової економіки, слід зазначити декілька основних. Серед них, по – перше, економічна свобода, вона заснована на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності. Приватна власність надає приватним особам право користуватися і розпоряжатися ресурсами.
Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь – які угоди, використовувати будь – які придбані ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з власних інтересів при цьому ніхто не диктує один одному якісь команди, не примушує діяти по плану, тоді як у плановій економіці у цьому випадку панує ценралізм, що реалізується через привласнення державою ресурсів та визначення цін і доходів. До речі, іде рівний розподіл прибутків між членами суспільства незалежно від їхньої ролі в процесі виробництва – так звана зрівняність. Засобом централізму стало всеохоплююче планування. Процес планування розпочинався з визначення п'ятирічних завдань, продовжувався встановленням їх на рівні окремих галузей, підприємств та узгодженням внесених змін, і завершувався розробкою річних планів і доведенням їх як обов'язкових показників діяльності до міністерств і підприємств.
Та зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним і прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем. Другий вагомий аспект ринкової економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу.
Конкуренція є значним чинником, якщо:
існує така кількість покупців і продавців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто, стати монополістом;
кожний продавець і покупець може вільно ввійти в певну галузь і так само вийти з неї – не існує юридичної або організаційної перешкоди для надходження ресурсів з галузі в галузь.
У плановій економіці питання конкуренції вирішується знову таки через план: держава диктує усім суб'єктам розмір цін на товари та послуги, і тому за таких умов подібні змагання неможливі. Єдиним осередком конкуренції у плановому кругообігу є « чорний ринок », де на відносному рівні існують процеси економічної свободи та вільного вибору. Саме тут, на невизнаному державою ринку, приховане виробництво стало логічним наслідком незацікавленості виробників у інтенсивній і продуктивній праці на офіційних засадах. Це єдине місце, де споживачі отримують при відсутності дифіциту необхідні товари та послуги.
Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.
Принцип третій – автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно важких зв'язків. Кожен суб'єкт економіки користується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються й узгоджуються автоматично. Таке врівноваження та узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення або зменшення надає виробникам та споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів та послуг збільшити, яких – зменшити; які ресурси використати, а які – ні; як розподілити бюджет домогосподарств на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керуються інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовуються, дістають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і прибутки, банкротують.
За згаданою особливістю планової економіки автоматизм регулювання у ній відсутній: конкуренції немає, ціноутворення держави стале, а усю необхідну інформацію виробники та споживачі отримують лиши від державних структур. До речі, ця властивість характеризується одним з основних принципів командно – бюрократичної системи – ієрархією, передбачає підпорядкування інтересів нижчих ланок (тобто тих самих споживачів та виробників)інтересам вищих (галузевих міністерств, теріторіальних об'єднань). Цей загальний принцип є основною характеристикою усіх тоталітарних режимів, що були запроваджені в країнах світу. Саме на підпорядкуванні базувалися усі відносини командно – бюрократичного характеру.
Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. По – перше, в тому, що усі економічні явища та процеси відбуваються на основі свободи вибору, вільної конкуренції та ціноутворення. По – друге, кожен суб'єкт, кожна особа, що приймає участь у плинності процесів ринку, зацікавлений в процесі виробництва, реалізації, обміні, розподілі та споживанні товара або послуги з метою отримання найвищого бажаного ефекту.
Звичайно, у економіки є свої недоліки:
ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, у фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали значенню цих сфер у житті суспільсьва;
механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;
конкуренція, цей рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання. Конкуренції дфють такі процеси, як злиття фірм, мета яких – посісти монопольне становище на ринку, як укрупнення підприємств під впливом технологічного процесу.
Проте існують економічні теорії, адміністративні, правові заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.
2.Роль людини в економіці.
Річ у тому, що сьогодення – надзвичайно важкий час для українського народу та держави в цілому. Глобальна переорієнтація економічної системи занурила нас у глибоку кризу, необмежену кількістю проблем, оточуючих її: адміністрація, міжнародні відносини, внутрішня та зовнішня політика, демос, екологія… вирішення проблем для підняття матеріального та духовного життя суспільства – першочергове завдання як для країн в цілому, так і для кожного “я” зокрема. Проте усі без заперечення політики та економи стверджують, що ще недовго ми будемо рахувати копійки і мріяти про краще життя: надто глибоко в'їлася ідеологія планової економіки у шкіру державного взаємозв'язку “продавець — покупець”; надто важко змінити клімат на інший, якщо перший – усе твоє життя.
Сьогодні ми як би заново народжуємось. Змінюється основа людської свідомості, багато з нас лишилися при своєму, хтось змінився, хтось досяг своєї мрії. Розкладання теперішнього життя по полицях досягнення відносної рівноваги як грунту до нових ідей – справа наших батьків, тому що в першу чергу повинні розібратися вони. Нам, тобто, і мені теж, будувати на основі батькового грунту нові, світлі ідеї та реалізовувати їх у життя. Як казав один з відомих майстрів слова: “Життя – це велика плита, на якій стоїть дім із безліччю надбудівль та прибудівль”. Нам потрібна лише надійна, міцна основа, на якій нам будувати цей дім. І ні в кого не виникне сумнівів, що головним засновником і будівничим має бути політик та економіст.
Економіка сягає у всі сфери життя суспільства. Стратегічні розрахунки, ведення підприємницької політики, пошук виходів та їх альтернативи, ще багато чого – все це методи і основи будь – якої ланки господарства, а з другого боку – це питання економіки. Що виробляти, як створювати і для чого? Ці питання задає собі кожна людина, що замислюється над механізмом ринку. Та лише економіст ладен дати на них чітку, повну аналізуючу відповідь. Ця нова професія чомусь може вирішити багато, спрямовуючи зусилля саме туди, де вони потрібні, залучати людей, раціонально розподіляти час. Звичайно, все це за умов певної відповідальності. Тепер, у часи ринку та приватної власності держава обмежила свою відповідальність саме у цьому аспекті, що на мій погляд принесло позитивний результат: людина стала більш свідомою у намірах та діях, покращився результат праці, стали зрілими політекономічні стосунки “людина – людина”. З іншого боку демократія та право вільного вибору впевнили людину в собі, надали їй голосу і свободи, що теж має велике значення у складному сьогоденному процесі.
Економіст – професія нової епохи. Ця людина живе не сьогоднішнім днем, а думкою про майбутнє (річ іде про справжніх економістів), дбає про добробут, досягає цілей завдяки величезному обсягу знань, здобутому на основі того грунту, про який я вже говорив, та завдяки таланту до економічної справи. Звісно, хто з нас не мріяв виділитись із сірої маси таких, як і він?
3.Ресурси(фактори) виробництва та їх структура.
Розрізняють три типи технологічних способів виробництва: доіндустріальний, індустріальний, постіндустріальний.
Доіндустріальний тип(традиційна аграрна економіка) грунтувався передусім на важкій ручній праці. Для нього властиві примітивні, грубі знаряддя праці і технології, низька кваліфікація робочої сили, нерозвиненість поділу кооперації і комбінування праці, примітивна організація виробничого процесу, як правило, позаекономічний примус до праці. Основна маса життєвих благ вироблялась у сільському господарстві, де панували патріархальні традиції, тому цей тип технологічного поєднання виробничих факторів характеризують як традиційну аграрну економіку.--PAGE_BREAK--
До даного типу відносяться такі технологічні способи виробництва: так званий “кам'яний”, “бронзовий” і “залізний віки” первісного і рабовласницького суспільства; “східне” і “античне” рабство; цехово ремісничий устрій феодалізму.
Індустріальний тип(машинне виробництво) характеризується переходом до використання систем машин і машинних технологій, поглибленням і розширенням кооперації праці, використанням найманої праці тощо. Етапами формування цього типу технологічного способу виробництва стали проста кооперація(розширення масштабів виробничої кооперації із застосуванням найманої праці), мануфактура(більш глибока подетальна коопераційна спеціалізація виробництва) і фабрика(широке впровадження систем машин). Перехід доіндустріального типу технологічного поєднання виробничих чинників відбувся впродовж 16-17 ст. (проста кооперація), 18 ст. (мануфактура), 19 ст. (фабрика).
Під впливом науково — технічного прогресу (НТП) відбувся перехід до сучасного постіндустріального технологічного способу виробництва.Виробництво постійно механізувалось, широких масштабів досягла автоматизація, яка супроводжувалась впровадженням автоматизованих машинних ліній і цілих підприємств, комп'ютерів, роботів, новітніх технологій
4.Проблема економічного вибору.
Економіка виникла, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб життєвими благами благ. Потреба – це необхідність окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства у споживанні благ для підтримання життєдіяльності і розвитку. Водночас потреба виступає внутрішнім спонукальним мотивом для виробництва того чи іншого блага. Потреби виникають разом із народженням і супроводжують її, зростаючи до певного періоду життя і поступово зменшуються у старості, до самої смерті.
Потреби мають такі ознаки і властивості:
вони зумовлені фізіологічними і психологічними властивостями людини, її духовним світом і соціальною природою;
вони вимагають свого задоволення, причому частина – неодмінного і навіть негайного;
задоволення потреб здійснюється через споживання життєвих благ.
Потреби поділяються на особисті, групові і суспільні потреби.
Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси — особисті, групові і суспільні, які реалізуються у господарській діяльності.
Уся сукупність економічних потреб і інтересів зумовлює зміни у суспільному виробництві, яке функціонує задля їх задоволення. Потреби – спонукальний мотив виробництва.
Існує економічний закон – закон безмежного зростання людських потреб. У зв'язку із цим виробництво теж зростатиме безмежно. Цим визначається роль потреб як спонукального мотиву виробництва.
Потреби і виробництво – це два полюси економіки, між якими розміщено усе її розмаїття. Вони взаємодіють певним чином. По-перше, потреби і виробництво знаходяться у суперечливій єдності, адже виробництво не встигає за потребами, не може втамувати безмежні потреби повністю і одразу. По-друге, реальні економічні потреби визначають структуру виробництва, його обсяг і асортимент благ. По-третє, виробництво, формуючи частину економічних потреб, вносить суттєві зміни у їх структуру. По-четверте, потреби завжди “йдуть” попереду виробництва, виробництво відстає від потреб внаслідок обмеженості економічних ресурсів.
5.Продукт виробництва, його склад і властивості.
Продукт виробництва– життєве благо створене виробничими факторами (капіталом, працею, природними ресурсами, підприємницькою здібністю). Продукт – це абсолютний результат виробництва, його ефект.
Продукт, або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом, або у неречовій формі, тобто бути послугою.
Отже, послуга – це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб. Корисність відображає натурально-речову сторону продукту.
Цінність продуктуполягає у властивості прирівнюватись до іншого продукту і обмінюватись на нього у певних кількісних пропорціях. Ця здатність продукту виявляється на ринку, де він стає товаром.
Корисність, або натурально-речова сторона продукту,визначається певним фізичним, хімічними, біологічними, механічними його характеристиками, відповідністю духовним і соціальним запитам людей, якісними параметрами, їх доцільною сукупністю та певним співвідношенням, що й визначає можливості продукту у задоволенні матеріальних, духовних і соціальних потреб людини.
Цінність, або вартісна сторона продукту,визначається витратами виробничих факторів, які застосовувались при його створенні. Саме вони дозволяють порівнювати продукти і визначати кількісні пропорції їх обміну. Як правило, цінність продукту визначається через ціну, тобто через його грошову оцінку.
В економічній теорії стосовно вартості продукту сформувались два альтернативних підходи, які, розглядаючи її природу, по-різному трактуючи роль виробничих факторів у створенні вартості. Відповідно, вони по-різному визначають, що ж віднести до продукту виробництва. Центром проблеми при цьому стало питання про продуктивну і непродуктивну працю.
У відповідності із звужувальним підходом, що грунтується на марксистському уявленні про економічну природу вартості і продукту, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори – капітал, земля, підприємницькі здібності – участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт – речі і матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто продукту не створює. Згідно з цими поглядами, продукт створюється виключно у сфері нематеріальних послуг, де застосовується непродуктивна праця, що не утворює вартості.