Інфляція суть суспільні витрати та антиінфляційні заходи

ІНФЛЯЦІЯ:
суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи.
Явище інфляції має макроекономічну природу хоча б тому, що означає підвищеннязагального рівня цін і певні зрушення усу­купних обсягах виробництва.
Інфляція попиту. Моделювання інфляції попиту грунтується на правосторонньому зсуві лінії AD, що є адекватним збільшенню сукупного попиту. Зрозуміло, що причиною цих змін може бути збільшення кожного з елементів сукупних витрат. Найважливішою серед них є збільшення державних витрат і зменшення податків. Так само сукупний попит зростає тоді, коли збільшується кількість грошей в обігу. Вважається, що будь-які заходи експансіоністської бюджетно-податкової чи грошово-кредитної політики можуть спричинити інфляцію попиту. Зобразимо результат дії цих чинни­ків графічно:
/>
Пояснення до графіків:
1. Кожен з графіків відображає інфляцію попиту. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що на першому графіку відображено наслідки впливу бюджетно-податкової політики, на другому — грошово-кредитної.
2. ЗаписAD,(A.M,G^)означає, ідо у початковому періоді сукупний попит
визначався незмінними витратами домогосподарств та інвестиціями (С + І = А), незмінною грошовою масою М і змінюваними державними ви­тратамиG,. Зміна останніх і спричинила перехід відAD,доAD-, .
3. ЗаписAD^(EJ^lf)означає, що спочатку сукупний попит визначався не­змінними сукупними витратами (Е = С + І+G)та змінюваною грошовою масоюm| . Зміна грошової маси від М, до М, і спричинила правосторон-ній зсув лінії AD.
4. На обох графіках відображене зростання цін (від Рд до Р^ ), яке спочатку супроводиться певним збільшенням обсягів виробництваYg(точка В). Пізні­ше обсяги виробництва повертаються до природного рівняY(K,L),що відпо­відає потенційним можливостям економіки (точка С).
Особливого пояснення вимагає перехід на графіку від точки А до В і пізніше до С. Власне, перехід від А до В ще не є інфляцією. По-перше, це підвищення цін здійснюється на короткому проміжку (інфляцією ж вважається тривале зростання'загального рівня цін). По-друге, воно супроводиться збільшенням обсягів виробництва і мо­же розглядатись як безпосередній його наслідок. Перехід від точки А до В пояснюється тим, що зростання цін на продукцію кінцевого виробництва стимулює зростання загальних обсягів виробництва.
З часом зростання цін на засоби виробництва починає наздо­ганяти зростання цін на продукцію кінцевого виробництва. Лінія сукупної пропозиції зсувається ліворуч, і у довготерміновому пері­оді виробництво, яке зменшується, опиняється на своєму природ­ному рівні. Як наслідок, має місце збільшення цін при незмінних обсягах виробництва.
Інфляція витрат (пропозиції). Моделювання інфляції витрат грунтується на лівосторонньому зсуві лінії AS, що є адекватним зменшенню сукупної пропозиції. Зсув AS і відповідне зменшення пропозиції виникає під впливом очікування збільшення витрат виробництва. Такі зміни іноді називають «шоком пропозиції». Їх зумовлює раптове підвищення цін на елементи виробничих витрат. Класичним став приклад підвищення цін на нафту країнами ОПЕК у 70-х роках нашого століття.
Примітка
У 1973-1974pp. країни ОПЕК підвищили ціну на нафту у3 рази. Це. викликало шок пропозиції і спричинило 10% -ну інфляцію у США в 1975p. Зростання цін на нафту, що постачається з Росії в Україну, яке мало місце у 1992p., виглядає у порівнянні з наслідками дій країн ОПЕК в 70-х роках вражаюче. Президент України, виступаючи в січні 1993p., оголосив таку цифру: «Ми отримали за рік підвищення цін на нафтопродукти у300 ра­зів...»1.
Підвищення цін на елементи виробничих витрат може статись і через неврожай, стихійне лихо, різке підвищення заробітної плати під тиском профспілок. Графічне пояснення того, чому лініяASзсувається ліворуч, має такий вигляд (система графіків І):
/>
Пояснення до системи графіків:
1. Поєднання чотирьох графіків дає змогу пояснити, чому підвищення цін на один із «нетрудових» ресурсів (енергоносії, сировину), вплинувши на попит на працю, може призводити до зсуву лінії сукупної пропозиції ліворуч. Гра фік 1 — виробнича функція, яка відображає гой факт, що обсяги реального продукту залежать від залученого ресурсу праці. Графік 2 ілюструє взаємодію попиту і пропозиції на ринку праці. Графік 4 показує зрушення у короткотер­міновому періоді лінії пропозиції.
2. На графіку 1 відображено спад виробничої' функції відY,(L)доY-,(L)
Точки В, С,Dна графіку виробничої функції показують можливі варіанти рівнів виробництва при певній зайнятості.
3. На графіку 2 показано, що спад виробничої функції означає зменшення по­питу на працю (зсув відL° доL°). В умовах зменшеного попиту можуть існу­вати різні варіанти поєднання зайнятостіLта реальної зарплати. Для збе­реження рівня зайнятості реальна зарплата мала б упасти до найнижчого рів­ня /ті (точка D). Для збереження реальної зарплати на попередньому рівні / ч
рівень зайнятості мав би скоротитись доZ,; (точка В). Найвірогідн/шим є вста­новлення рівноваги в точці перетину ліній попиту на працю та її пропозиції (точка С ).
4. Графік 4 показує лівосторонній зсув пініїAS як результат змін у виробничій функції та у реальній зарплаті. Зокрема, точка С демонструє новий рівень ре­ального продукту У,, якому відповідає новий рівноважний рівень реальної W / зарплати " /т, •/-з
Особливої уваги заслуговує питання, чому подорожчання од­ного з елементів виробничих витрат викликає зменшення сукупної пропозиції. Якщо виробники під тиском зростання цін на певний елемент виробничих витрат скорочують його споживання, то ви­робничі можливості економіки зменшуються. Це означає, що ко­жен додатково найнятий працівник може створити менший про­дукт. Так, при збільшенні кількості працюючих від, Ь, доЬ, у межах виробничої функціїY-,(L) може бути створено ^' продукту і не може бути його створеноY,. Якщо ж кількість найнятих працівни­ків залишається L,, то при скороченні виробничої функції відбу­деться скорочення граничного продукту (перехід від точки А доZ>),
що відповідає зменшенню реальної зарплати (від ^// до ^// ). /і / Ч
Після того, як за допомогою виробничої функції і графіка ринку праці ми пояснили лівосторонній зсув лінії сукупної пропо:
зиції. розглянемо власне модель інфляції витрат. Графічно вона має такий вигляд (графік З):
Поясненнядо графіка:

/> 1. На графіку показано, що стан рівноваги, досягнутий у точці А, де обсяг пропозиції відповідає реальним можливостям еконо­міки (Y(K,L)), змінюється через лівосторон­ній зсув сукупної пропозиції. Рівновага від точки А зміщується у точку В, якій відповідає вищий рівень цін і менші обсяги кінцевого продукту.
2. Рівновага може зміститись у точку С (де вищі ціни при досягненні початкових обся­гів виробництва), якщо держава здійсню­ватиме заходи, що стимулюватимуть збіль­шення сукупних витрат.
Значну роль у лівосторонньому зсуві сукупної пропозиції відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів підвищує передбачувані ціни на засоби виробництва. Якщо попит залишається на попередньому рівні, то виробництво у попередніх обсягах стає нерентабельним. Однак економіка не може лишатись у такому стані тривалий час, оскільки реальний обсяг не відповідає природному.
Після того, як рівновага досягла точки В (за нашим останнім графіком), подальший розвиток подій можливий за двома варіан­тами: повернення в точку А і перехід до точки С.Перший варіант передбачає, що скорочення виробництва і небезпека безробіття змусять робітників погодитись на зменшення зарплати. Зростаючі запаси товарно-матеріальних цінностей спричинять зменшення цін на засоби виробництва. Цьому ж сприятиме і структурна перебудо­ва виробництва. Крива пропозиції почне зсуватись вниз до точки А, але ці перетворення не можуть бути швидкими.--PAGE_BREAK--
Другий варіант можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової або грошово-кредитної політики лінія сукупного попи­ту зсунеться праворуч. У результаті досягається нова рівновага за більш високого рівня цін, але на природному рівні виробництва. Вва­жається, що розвиток подій за цим варіантом відбувається^ швидше.
З приводу того, який з наведених варіантів реагування еконо­міки на раптове підвищення цін на виробничі ресурси є більш прийнятним, точиться теоретична дискусія. Перший варіант має ту перевагу, що повернення до природного рівня виробництва відбу­вається без зростання цін, але це триває довгий час, а отже, перед­бачає тривале безробіття. Другий варіант гарантує швидкий вихід на втрачені обсяги виробництва, але супроводиться значним підви­щенням загального рівня цін.
Цікавою проблемою макроекономічної теорії є пояснення ін­фляції, особливо інфляції попиту. Існують два протилежних пояснен­ня інфляції попиту: з позиції монетаристської і кейнсіанської теорій.
Монетаризм. Широковідомим став вислів Мілтона Фрідмана про те, що "інфляція скрізь і завжди є монетарним явищем". Тобто для того, щоб пояснити інфляцію, треба дослідитипропозицію гро­шей. Однак деякі фактичні дані засвідчують, що не все у зв'язку інфляція-грошова пропозиція є цілком очевидним.
Розглянемо для прикладу статистичні дані по Великобританії:
Таблиця 1.
Рік


ВНП у цінах 1985p., (млн.ф.ст.)


Індекс роздрібних цін (1985=100)


Рівень інфляції


Грошова пропозиція М1, (млрд.ф.ст.)


Грошова пропозиція М4, (млрд.ф.ст.)


1981


319,3


79,1


11,9


35,8


137,8


1982


324,7


85,9


8,6


39,9


154,7


1983


• 336,8


89,8


4,6


44,4


175,3


1984


343,9


94,3


5,0


51,3


199,3


1985


356,9


100


6,1


60,8


225,2


1986


369,9


103,9


3,4


74,2


261,4


1987


387,0


107,7


4,2


91,1


302,9


1988


403,6


113,0


4,9


104,3


355,0


1989    продолжение
--PAGE_BREAK--


411,5


121,5


7,8






422,3


1990


413,9


133,4


9,5


-


473,4


Як засвідчує статистика, протягом десяти років ВНП Велико­британії зріс у. 1,3 раза, індекс роздрібних цін — у 1,69, грошовий агре­гат М4 — у 3,44 раза, а грошовий агрегатMl (за 8 років) — у 2,9 раза.
Аналіз наведених даних під кутом зору вислову Мілтона фрідмена породжує питання: якщо інфляція — це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зу­мовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався?
Відповідь на це питання міститься у відомій монетаристській формулі: М • V = Р •Y. По-перше, частково зростання грошової маси може «поглинатися» зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини: частково зросла грошова маса «обслуговує» приріст ВНП, а частково втілюєть­ся у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни «ко­ригується» швидкістю обертання грошей: ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.
Отже, зв'язок між грошовою пропозицією та цінами послаб­люється динамікою реального ВНП та швидкістю обертання гро­шей. Розуміючи це, представники монетаризму зауважують, що швидкість обертання є відносно постійною у тому розумінні, що її можна передбачувати і контролювати. За їхніми уявленнями, швидкість обертання є функцією норми процента: якщо ставка за­лишається незмінною, то і швидкість обертання також не зміню­ється. А власне зв'язок між процентною ставкою і швидкістю обер­тання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаються її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.
Кейнсіянський погляд. Кейнсіанство, як зазначалося вище, по­ставило в центр макроекономічної теорії сукупний попит. Виходя­чи з цього, це вчення пояснює і явище інфляції.
Із курсу мікроекономіки нам відомо, що ціни залежать від граничних витрат, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зар­плати. Зростання сукупного попиту, за кейнсіанською теорією, має призвести до збільшення рівня зарплати, рівня витрат, а отже, і до
підвищення цін.
Відомий економіст А.Філліпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 pp., який підтверджував існування залежності
між щорічним зростанням зарплати та відсот­ком безробіття. При безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%. На основі цих даних і була побудована відомакрива Філліпса (графік 4).
Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних ви­трат і в результаті — зростання цін, тобто інфляцію:
AD^ ->t4 -> W^ ->MCt->J°t, де U-рівень безробіття;
Л/С—граничні витрати. W— рівень зарплати; усі міркування, які ви­пливають із кривої Філліп­са, мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмін­ною. Якщо ж, наприклад, продуктивність праці (ви­робіток на одного праців­ника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, зв'язок
w1~-> мсТ ->рї
справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.
Традиційно крива Філліпса зображається в координатній пло­щині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безро­біття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та ін­фляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

/>
Примітка
Крива Філліпса досить прискіпливо перевірялась на відповідність фактичному станові речей. Історія інфляції і безробіття, зокрема у США 60-х років, досить точно «відтворювала» криву Філліпса. Так, у 1969p. рівень без­робіття становив понад 5%, а рівень інфляції менш як 2%; у 1968p. рівень безробіття був близько 3,5%, а інфляція перевищувала 5%. Але перша поло­вина 70-х років засвідчила, що крива Філліпса як модель поєднання інфляції і безробіття виявляється справедливою не завжди. У 1973-1975pp. відбувало­ся одночасне зростання і інфляції, і безробіття. В 1976-1979 pp. розвиток еко­номіки знову відповідав кривій Філліпса.
В цілому досвід 70-80-х років засвідчив, що рух вздовж кривої Філліпса лі­воруч-вгору (коли зменшення безробіття досягається за рахунок збільшення ін­фляції) виявляється більш простим, ніж зворотний рух праворуч-вниз. «Плата» за зменшення інфляції у вигляді зростання безробіття виявляється більш значною, ніж «плата» за зменшення безробіття за рахунок підвищення інфляції.
Крім власного підвищення зарплати і граничних витрат, знач­ний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філліпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, то це має спричиняти зсув кривої Філліпса вгору (графік 5).
Поясненнядо графіка.

/> 1. На вертикальній осі цього графі­ка, на відміну від попереднього, де на вертикалі відкладався рівень зарплати, позначено зміни в цінах. Це зроблено на підставі того, що, як уже зазначалось, зростання зар­плати спричиняє зміну цін.
2. Пунктирні лінії Ph, та Phyілюс­трують зрушення кривої Філліпса під впливом передбачень змін у цінах.
Підставою для нового зображення кривої Філліпса
як Ph, та Phy є те, що, передбачаючи зростання цін (на нашому гра­фіку передбачається 10%-не зростання), працівники вимагатимуть 10% зростання зарплати при незмінній пропозиції праці (тобто при 4,5%-ному рівні безробіття). Отже, ціни наступного року під впливом зрослої зарплати збільшаться (у нашому випадку — на 10%). На третій рік зростання цін сягне 20%, якщо передбачення річного зростання цін залишиться на рівні 10%. Виникає проблема;
як зупинити цю тенденцію до реального зростання інфляції під впливом передбачуваного зростання цін?
Відповідно до кривої Філліпса, якщо сукупний попит змен­шиться до рівня, що передбачатиме безробіття на рівні, скажімо, близько 6%, то рівень зарплати врешті-решт стане меншим, ніж рі­вень інфляції. Це знизить реальний рівень інфляції і зменшить його передбачення. Крива Філліпса повернеться у стан, коли природний рівень безробіття (4,5%) забезпечить нульову інфляцію.
Різновидом одночасно і інфляції попиту, і інфляції витрат є так звана"інфляція, пов'язана зі спядол/'. Її модель, розглянута, наприклад, у книзі Едвіна Дж. Долана та Дейвіда Е. Ліндсея , цікава для нас тим, що досить точно відтворює ситуацію в Україні. Поча­ток інфляції в нашій країні пов'язаний із надмірним сукупним по­питом та постійними інфляційними очікуваннями. Графічно інфля­ція, пов'язана зі спадом, має такий вигляд (графік 6).

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--Поясненнядо графіка:
1. Ситуація, відображена на графіку, перед­бачає, що завдяки діям уряду в галузі бюд­жетно-податкової або грошово-кредитної політики обсяги виробництва утримувалися на рівні вищому, ніж природний (точ­ка Е^ лежить праворуч від лінії довготер­мінової пропозиції).
2. Якщо економіка перебуває у стані постій­ної інфляції, то природною реакцією вироб­ників є скорочення обсягів виробництва. Слідом за зсувом лінії сукупного попиту праворуч (від ADfдо AD-,) відбувається лівосторонній зсув лінії сукупної
пропозиції (від ASiдо AS-, і AS^ ) та зростання цін.
3. Лівосторонні зсуви лінії ASспричиняють ситуацію, коли обсяги виробниц­тва спочатку зменшуються до природного рівня, а потім стають меншими, ніж цей рівень (точка £4 )розглянута модель ґрунтується,по-перше, на тому, що, коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найімовір­ніше, уряд, відчувши її негативні наслідки, починає обмежувати ін­фляцію саме стримуванням сукупного попиту.По-друге, в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне об­меження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.
Власне інфляція, пов'язана зі спадом, припадає на інтервал між точками Еї та £4. Саме тут інфляція поєднується із скорочен­ням обсягів виробництва нижче від природного рівня та з появою безробіття, що перевищує природний рівень.
Що в розглянутій моделі є несхожим на ситуацію в Україні і
що її нагадує?
Несхожість полягає передусім у тому, що в розглянутій моделі вихідна точка Е\ передбачає, що реальні обсяги випуску переви­щують природний рівень виробництва. В одній із попередніх тем ми вже наголошували на тому, що економічна система України не забезпечує випуску на рівні природних можливостей. Крім того, скорочення обсягів виробництва в наших умовах спричиняється не лише передбаченнями інфляції, а й монополізованістю і «одержав-леністю» виробництва.
Схожість моделі з українською ситуацією полягає у тому, що:
1) поштовхом до інфляційного зростання цін у нас стало зростання сукупних витрат наприкінці 80-х — на початку 90-х років під впливом часткової лібералізації економіки. Остання, як відомо, виявилась у наданні колективам державних підприємств права більш вільно розпоряджатись заробленими коштами;
2) так, як це і передбачено моделлю, в Україні у певний момент (а саме у 1993р.) уряд усвідомив те, що інфляцію спричиняють над­мірні витрати, і були зроблені кроки, спрямовані на скорочення цих витрат. Це здійснювалось, головним чином, через обмежен­ня індивідуальних доходів;
3) поведінка населення і виробників в Україні формується під впли­вом адаптивних очікувань зростання цін, а низька довіра до дій уряду є причиною стійкості таких очікувань;
4) спроби обмежити доходи споживачів в Україні не привели до передбачуваного урядом подолання інфляції.Проілюструємо останнє твердження цифровими даними".
ТяКпипаf
Квартал, рік


Індекс споживчих цін (1990=1)


Реальна зарплата в цілому (1990=100%)


IV-91


2






1-92


12


64,2


11-92


18


87,4


111-92


32


78,1


IV-92


60


89,0


1-93


175


44,2


11-93


393


39,1


111-93


1169


40,1


IV-93


5047


35,6


1-94


10585


30,0


11-94


12665


30,4


111-94


14052


33,2


IV-94


29935


35,7

    продолжение
--PAGE_BREAK--
Дані таблиці свідчать, що при скороченні у 1990-1994pp. ре­альної зарплати майже тричі, ціни зросли майже у ЗО тисяч разів.
Інфляція не викликала б, можливо, такої пильної уваги з боку теоретиків та практиків, якби не їїнегативні наслідки. Зупинимось на деяких із них. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що ма­ють місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції.
Суспільні втрати передбачуваної'інфляції'є такими:
1) поява так званих «витрат меню»(menucosts), викликаних тим,'Див.: Тенденції української економіки. Грудень 1994 та попередні підсумки 1994р. Європейський центр макроекономічного аналізу України, с.16, 20.
що в умовах інфляції продавці змушені часто міняти цінники, ка­талоги тощо, що призводить до додаткових витрат;
2) існування так званих «витрат зношеного взуття» (shoeleathercosts), спричинених тим, що люди, запобігаючи втраті купівель­ної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати.
До суспільних втрат непередбячуваноїінфляції'належать:
1) фіскальний податок (fiscaldrag), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма опо­даткування протягом певного часу лишається незмінною, і плат­ник податку несе додатковий тягар;
2) перерозподільчий ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також ті, хто надає гроші у позику під незмінний про­цент;
3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслі­док інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробниц­тва і споживання (виробники скорочують виробництво через по­дорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів);
4) втрата всіма грошовими показниками здатності бути вимірника­ми економічних процесів через постійну зміну масштабу вимірю­вання (100 грошових одиниць одного року можуть бути у декіль­ка разів меншими, ніж 100 тих же одиниць іншого року).
Перелічені негативні наслідки інфляції, що традиційно наво­дяться у підручниках з макроекономіки, напевне, видадуться не ду­же страшними людям, що звикли жити в умовах гіперінфляції. Середнегативних наслідків, що їх відчувають на собі громадяни України у 90-х роках, а також відчували громадяни інших країн в інші періоди (середньорічний рівень інфляції у 80-х роках:
Аргентина — 334,8%,Болівія — 391,9%, Бразилія — 227,8%, Ізраїль — 117,1%),такі:
1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності пов'язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все біль шої частини населення у спекулятивну діяльність;
2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов'язане ;
цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування ви­робничого потенціалу;
3) ухиляння від сплати податків, корумпованість державних служ­бовців, розростання кримінального сектора і деморалізація сус­пільства;
4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом «неспроможності ринкових регуляторів» тощо.
Цікавим є питання про те, чи можна кількісно виміряти сус­пільні втрати від інфляції. Аналізуючи витрати, пов'язані із подолан­ням інфляції у 70-х роках, американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що зниження інфляції на один процентний пункт вимагатиме скорочення реальних обсягів ВНП на 10% нижче при­родного рівня, що, в свою чергу, передбачає 10-11%-не збільшення норми безробіття (порівняно з її природною нормою на рівні 6%)1.
[_Висока соціально-економічна «ціна», яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагаєаитиіифляційиих дій. Світова прак­тика нагромадила в цій галузі певний досвід.
Контроль над зарплатою та цінами е частиною державної по­літики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подалання інфляційних очі­кувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішу­чість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої «зазіхання» на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. «Можливі різні варіанти контролю: домовленість з проф­спілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін. В Україні, зокрема, прийма­лися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробниц­тва з метою стримування цін.
Слід, однак, враховувати, що в разі скорочення попиту за ра­хунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючо-го ефекту: скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфля­ції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.
Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах полі­тики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарпла­ти, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у про­дуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвести­цій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в то­му, що в разі, коли інфляція спричинена «шоком пропозиції», то ін­дексація погіршує загальний стан економіки. Вихід із «шоку пропо­зиції» передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зрос­тання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у де­яких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня цін-j
' Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми опо­даткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує вста­новлену межу.
«Концепція пропозиції» є антиінфляційним заходом, який по­лягає у збільшенні природного рівня виробництва? Її суть найкра­ще відображає такий графік (графік 7).

/> Пояснення до графіка:
1. На графіку зображені три точки рівноваги попиту і пропозиції: Е\, Ег та е). Точка Еі від­повідає вихідному стану рівноваги попиту і пропозиції у короткотерміновому періоді і одночасно довготермінової пропозиції.
2. Точка Ег відповідає збільшенню попиту у короткотерміновому періоді і виникненню інфляції. Якби державою не були вчиненні дії, спрямовані на стимулювання пропозиції, то, найвірогідніше, мав би місце той варіант подій, який був розглянутий нами щодо інфляції попиту: за рахунок зменшення пропозиції економіка повертається до природного рівня виробництва при ще вищих цінах.
3. З метою запобігання скороченню пропозиції під впливом інфляційних пе­редбачень здійснюються заходи щодо збільшення природного обсягу ви-роб-ництва. Обсяги виробництва у довготерміновому періоді збільшуються від точкиY\доYi.Якщо немає передбачень щодо зростання цін на фактори ви­робництва, то праворуч зсувається і лінія короткотермінової пропозиції. Точка е} означає нову рівновагу без зростання цін, але при збільшенні виробництва.
Серед заходів, які вживалися для збільшенняприродного рівня • виробництва, слід насамперед назвати:
1) зміни у системі оподаткування доходів та податкових пільг з ме­тою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових ін­вестицій;
2) стимулювання конкуренції виробників;
3) вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціаль­ної інфраструктури.
Специфічні умови боротьби з інфляцією у постсоціалістичних країнах породилиособливі антиінфляційні заходи:
1) обмеження ліквідності грошей;
2) протидія зовнішнім інфляційним чинникам;
3) підвищення курсу національної валюти;
4) роздержавлення економіки як засіб підвищення ефективності ви­робництва;
5) стимулювання імпорту;
6) подолання хронічного дефіциту бюджету тощо..
Антиінфляційне регулювання в Україні у першій половині 90-х років здійснювалося за принципом «стій-іди»("stop-go"). Причиною суперечливості дій уряду є те, що український варіант постсоціалістичних перетворень — це так званий «м'який», нешо-ковий шлях, що дістав назву «градуалізм». На відміну від країн, де обрано швидкий варіант перебудови економіки (Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва) і вже досягнуто фінансової стабільності та бездефіцитного або малодефіцитного бюджету, в Україні зберігається значний дефіцит бюджету. Коли інфляція по­чала переходити в гіперінфляцію, національний банк вдався до мо­нетарних обмежень. Але обмеження емісії, як правило, триває лише кілька місяців, упродовж яких загострюються проблеми виплат зарплати, пенсій, дотацій сільському господарству та вугільній промисловості, зростає заборгованість державних підприємств пе­ред бюджетом та одного перед одним. Врешті-решт здійснюється нова емісія, і розпочинається новий виток інфляції.
Протягом 1993-1994 pp. в Україні було досягнуто декількох помітних зменшень зростання готівко'!' маси, але опісля неминуче спостерігалось її прискорене зростання. Найбільшим було обме­ження «у травні 1994p., коли мало місце не просто гальмування зростання, а обсолютне скорочення грошової бази (на 9,8%). У нас­тупних чотирі місяці грошова маса, однак, зросла в 4 рази. ВИСНОВОК
1. Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту і ви­трат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше — збільшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси.
2. Інфляція витрат спричиняється раптовим підвищенням цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю. Ін­фляцію витрат називають „шоком пропозиції“, бо у цьому разі зростання цін поєднується із скороченням випуску.
3. Монетаристське пояснення інфляції зводить її проблему насам­перед до зростання грошової пропозиції. Основою такого пояс­нення є формула макрорівноваги М • V =P-Y. „Виключення“ швидкості обертання грошей V як чинника інфляції у монетари-стському поясненні досягається доведенням існування залежнос­ті між швидкістю обертання та ставкою процента. Остання роз­глядається як така, що може контролюватись і коригуватись.
4. Кейнсіанське пояснення інфляції грунтується на зв'язку: „зар­плата — граничні витрати — ціни“. Його узагальненням є кри­ва Філліпса, яка, крім усього іншого, відображає „компроміс“ між інфляцією та безробіттям: зменшення безробіття „компенсу­ється“ збільшенням інфляції.
5. Особливим видом є інфляція, пов'язана зі спадом. Її особли­вість полягає в тому, що вона зумовлюється збільшенням сукуп­ного попиту, а намагання обмежити її шляхом обмеження по­питу спричиняє лише скорочення випуску і дедалі вищі ціни. Модель інфляції, пов'язаної зі спадом, досить точно відтворює сиїуацію, що нині існує в Україні.
6. Втрати від інфляції поділяють на дві групи: спричинені передба­чуваною і непередбачуваною інфляцією. Втрати від непередба-чуваної інфляції є більш вагомими. Особливо обтяжливі для ' суспільства наслідки гіперінфляції.
7. Традиційні антиінфляційні заходи — це контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання та заходи, що дістали назву „концепції пропозиції“. Антиінфля­ційні заходи в Україні здійснюються за принципом „стій-іди“.
ЛІТЕРАТУРА:
Базелфвич “Макроекономіка”
Будаловська “Мікроекономіка і Макроекономіка”
Бурда “Макроекономіка і Європейський контекст”
Радіонов “Макроекономіка та економічна політика”