Педагогічна майстерність

ЗМІСТ Вступ… 3 Розділ І. Теоретичний огляд проблеми…1.Розвиток діяльності молодшого школяра… 2.Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів… 3.Формування особистості молодшого школяра….10 Розділ II. Особливості діяльності шкільного психолога…13 1. Цілі та завдання роботи шкільного психолога…2. Робота психолога з дітьми та вчителями у шкільній атмосфері…………14 3. Шкільний психолог і батьки школярів…21

Висновки….24 Список використаної літератури….25 ВСТУП Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов'язують із особистістю орієнтованим підходом до дитини. Цей підхід має суттєво гуманізувати виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити взаємини справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати

її до особистісно розвивальної творчості. Особистісно орієнтований підхід як нова модель виховання потребує розробки відповідної психологічної виваженої і соціально продуктивної корекції, здатної бути міцним науковим підґрунтям у створенні високоефективних виховних технологій і методів. Початок молодшого шкільного віку визначається моментом вступу дитини до школи. В останні роки в зв'язку з переходом до навчання з 6 років

і введенням чотирирічної початкової школи нижня границя даного вікового стану перемістилась і багато дітей стають школярами не з 7 років, як раніше, а з 6. Відповідно границі молодшого шкільного віку, що співпадають з періодом навчання в початковій школі, встановлюються в даний час з 6-7 до 9-10 років. В цей період проходить подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини, що забезпечує можливість систематичного навчання в школі.

Перш за все вдосконалюється робота головного мозку і нервової системи. Початок шкільного навчання практично співпадає з періодом другого фізіологічного кризу, що приходяться на вік 7 років (в організації дитини проходить різкий ендокринний здвиг, що супроводжується бурхливим ростом тіла, збільшенням внутрішніх органів, вегетативною перебудовою). Це означає, що кардинальна зміна в системі соціальних відносин

і діяльності дитини - співпадає з періодом перебудови всіх систем і функцій організму, що потребує більшої напруги і мобілізації його резервів. В молодшому шкільному віці відмічається нерівномірність психофізіологічного розвитку в різних дітей. Зберігаються всі відмінності в темпах розвитку хлопчиків і дівчаток. Вказуючи на це деякі автори приходять до висновку, що фактично в молодших класах "за

однією і тією ж партою сидять діти різного віку: в середньому хлопчики молодші дівчаток на рік-півтора, хоч ця різниця і не в календарному віці"1. Перехід до систематичного навчання пред'являє високі вимоги до розумової дієздатності дітей, яка в молодших школярів ще не стійка, суперечливість до втоми низька. І хоч на протязі зростання ці параметри підвищуються, в цілому продуктивність і якість роботи молодших школярів приблизно наполовину нижча, чим відповідні показники старшокласників.

Актуальний напрямок орієнтовано на рішення проблем, пов'язаних з тими чи іншими труднощами в вихованні і навчанні дітей, відхиленнями в їх поведінці, спілкуванні, формуванні особистості. В наш час в дитячих садках, школах, ліцеях, інтернатах та інших освітніх закладах багато таких проблем, тому певна допомога дітям, вихователям, вчителям, батькам

- існуюче завдання сьогоднішнього дня. На початку XXI століття в теорії і практиці навчання особливо гостро стоїть питання про розвиток творчих здібностей учнів. Це пов'язано з тим, що орієнтація шкіл на формування в учнів в основному непродуктивного мислення призвело до того, що більшість випускників, які на відмінно знали шкільну програму, не вміють використовувати отримані в школі знання в нестандартній ситуації, під час розв'язання проблемних завдань у різних сферах

суспільного життя. На жаль, у більшості нинішніх випускників загальноосвітніх шкіл не розвинене творче мислення, вони слабо підготовлені до узагальнення отриманої інформації, перетворення її в гнучкі системи, придатні для застосування в різних життєвих ситуаціях, фактично не підготовлені до творчого аналізу ситуації. Проте, відомо, що діти від природи допитливі і сповнені бажанням вчитися.

Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво з боку вчителя. Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці навчально-виховного процесу має стати розвиток у дитини гнучкості мислення. А для цього треба перетворити кожен урок у школі на урок мислення спілкування, де істина постає як суперечка про істину, як діалог. Під час такого діалогу важливо навчити кожну дитину розмірковувати, гнучко підходити до розв'язання

проблем, знаходити нові, оригінальні рішення з метою розвитку і творчих можливостей (здібностей) у кожної дитини вчителеві необхідно на кожному уроці застосовувати пізнавальні (творчі) завдання. Такі завдання мають складати систему, яка дасть змогу сформувати і розвинути різноманітність інтелектуальної і творчої діяльності учнів та забезпечити перехід від непродуктивних, формально-логічних дій до творчих. Кожному вчителеві треба пам'ятати, що творчі здібності забезпечують

швидке набуття знань та умінь, закріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для розвитку творчих здібностей велике значення має розвиток психічних процесів - пам'яті, уваги, уяви тощо. Саме ці якості, за даними психологів основа для розвитку продуктивного мислення і творчих здібностей учнів. Свого часу Е.Кант писав, що пам'ять має три важливі якості: швидкість і міцність запам'ятовування та моторність пригадування.

Саме ця моторність, або висловлюючись сучасною мовою, готовність пам'яті найважливіша умова розвитку творчих здібностей. Вчені довели, що для виникнення "осяяння" дуже важливо в потрібний момент згадати те, що є основою для творчого розв'язання проблеми і входить до фонду необхідних знань. Саме розвинуте мислення виявляє себе в раціональних засобах запам'ятовування і пригадування. Розділ І. Теоретичний огляд проблеми.

1. Розвиток діяльності молодшого школяра Протягом молодшого шкільного віку відбувається дальше зростання організму дитини. Нервова система молодших школярів характеризується високою пластичністю, тобто здатністю фіксування впливу середовища й готовність реагувати на них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі й синтезі вражень від зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв'язків, у виробленні нових дій і операцій.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі в них мають свої особливості. Так їхні очі, завдяки еластичному кристалику можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Успіхи і невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем, учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя.

Вони поширюються значною мірою і на позашкільний час. Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей, індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно цим вимогам, інших вимоги гальмують і викликають у них надмірну стриманість, деякі не приймають вимог

і навіть намагаються діяти всупереч їм. Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в новій обстановці, не зразу знаходять основи для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою вся важливість індивідуального підходу до дітей у керуванні процесом їх входження в шкільне життя з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами

їх поведінки. Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання його дій і вчинків. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює і інтерес дитини до школи та учбової діяльності, відповідальності за виконання навчальних завдань. У перші тижні перебування дітей у школі краще усно оцінювати їх успіхи і невдачі, не вдаватися до письмових оцінок, бо діти ще не усвідомлюють

їх зміст. Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами показав, що застосування тільки оцінних суджень позитивно позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міцніша настанова вчителя не заради високого балу, а заради знань, швидко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється невимушена трудова атмосфера.

Однак це не означає, що треба відмовитися від уживання оцінок, а щоб подальшими дослідженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання. "Вивчення ставлення молодших школярів до школи і вчителя (Л.І.Божович, М.Ф.Морозов, П.М П.М.Якобсон та ін.) показало, що воно складається по-різному залежно від ступеня готовності дитини до шкільного навчання, від методів навчального-виховної роботи вчителя, від

взаємин батьків і вчителя та інших факторів."2 Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння як до серйозної, суспільно важливої діяльності. Проте через деякий час ставлення деяких дітей до школи змінюється. У неосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявлять байдужість до школи, небажання відвідувати її. Особливою причиною цих негативних явищ

є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мислення, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. 2. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються у розвитку пам'яті дитини. Під впливом навчання в неї формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у набуванні

знань. Дослівність запам'ятовування, що спостерігається в дітей цього віку, зумовлюється не віковими особливостями, а рядом факторів їх життєвого досвіду. Проте дослівне запам'ятовування й відтворення має не тільки негативне, а й позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу; культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам'яті. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати й відтворювати.

Зростає продуктивність запам'ятовування навчального матеріалу. Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. В учнів І-III класів довільне запам'ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом їх активної діяльності. Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого довільного

їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дитини до витворів її уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії. З образами фантазії в дітей пов'язані їх бажання. Засвоєння молодшими школярами змісту читаних оповідань, розв'язування ними математичних задач, розуміння природних явищ, історичних подій потребує створення нових образів.

Учні молодших класів успішно справляються з такими завданнями в роботі над текстом. Мислення молодших школярів часто характеризують як конкретно образне. Але водночас у його структурі дедалі більше зростає роль абстрактних компонентів. Конкретність мислення першокласників проявляється в тому, що ту чи іншу мислительну задачу вони можуть розв'язати, тільки виходячи з означених словами конкретних предметів,

їх зображень або уявлень. Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному залежно від змісту навчання. У першокласників увага мимовільна. Вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. їм важко довільно керувати своєю увагою.

Мимовільна увага відіграє позитивну роль в учбовій діяльності учнів цього віку, але вона недостатня для досягнення успіхів. Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинитися до лінощів і слабовілля. Розвиток довільної уваги здійснюється досить успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою метою. З віком учнів початкових класів зростає обсяг

і стійкість їх уваги. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Нестійкість уваги є однією з причин невстигання учня в школі. Причиною нестійкості уваги буває недостатня його розумова активність, зумовлена як недосконалими методами навчання, так і рівнем його готовності до учбової діяльності, непереборними труднощами в навчанні, станом

здоров'я тощо. 3. Формування особистості молодшого школяра У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів, виникають особливості, характерні для дітей цього віку. Тенденція до зміцнення взаємозаліків різних компонентів розумової діяльності учнів виявляється у формуванні в них перших узагальнених розумових дій, способів їх виконання. До ознак, на підставі яких можна робити висновок про розумовий розвиток дітей належать:

якість знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне набування знань знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. У розумовому розвитку в учнів є індивідуальні відмінності. Вони виявляються, зокрема і в тому, що в одних учнів краще розвинені мислительні компоненти, у других

- мнемічні, у третіх - перцептивні. Трапляються учні з тимчасовою затримкою розумового розвитку. Під час виконання навчальних завдань вони натрапляють на труднощі, яких самі не можуть подолати. Невдасі в учінні негативно позначаються на їх ставленні до навчання й школи, на їх самопочутті й поведінці. Постійні й непереборні труднощі в учінні пригнічують їх, породжують глибокі переживання. Одні з них починають уникати спілкування з товаришами по класу,

замикаються, намагаються свою неуступність компенсувати всілякими витівками, порушеннями правил поведінки. Своєчасний індивідуальний підхід допомагає їм перебороти ці труднощі. Властивість підростаючої особистості проявляється не тільки в її інтелектуальній, а й у емоційній сфері. Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність. До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання

нового, здивування сумніву радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається дальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення для них. Розвитку моральних почуттів сприяє життя учнів у класному колективі, об'єднаною спільною навчальною діяльністю. Вже на початку навчання в школі першокласники відрізняються

один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін. Свідоме й активне набування молодшими школярами передбачених шкільними програмами знань, умінь і навичок є основним фактором розвитку їх здібностей. У процесі навчання здібності не тільки використовуються й розвиваються.

Розвиток відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Багато важить у виявленні й розвитку здібностей учнів індивідуальний підхід до них у процесі навчання, який ґрунтується на знанні їх індивідуальних особливостей, сильних і слабких сторін їх учбової діяльності. Стосунки між дітьми в класі складаються в основному за допомогою

вчителя. Учитель завжди виділяє деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні і поведінці, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці деяких учнів. Як правило, більшість дітей відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлюючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів. Наприкінці першого року навчання учні можуть уже визначити тих школярів, які встигають

і не встигають, добре чи погано виконують вимоги вчителя, порушують чи не порушують дисципліну та ін. У них починає формуватися громадська думка. У молодшому шкільному віці діти набувають знання не тільки про неживу й живу природу, про людей та їхню діяльність, а й про себе самих, про будову свого організму, його функції, про свої фізичні та психічні стани. Завдяки цьому розвивається їх свідомість і самосвідомість.

Свідомість - вища, пов'язана з мовою, властива тільки людині функція мозку, яка полягає в узагальненому відображенні дійсності і цілеспрямованому регулюванні діяльністю. В психології існують декілька точок зору стосовно структури свідомості, але найбільш виваженим виступає погляд С.А. Рубінштейна, К. К. Платонова, А. В. Петровського. Свідомість в житті людини виконує такі функції, як: відображення, цілепокладання, пізнання та розуміння,

передача знань, регулювання діяльності та поведінки, а також виступає носієм соціальних функцій. Вищим рівнем розвитку психіки виступає самосвідомість, яка розуміється сукупністю всіх психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе в якості об'єкта діяльності. Самосвідомість передбачає самопізнання, самоконтроль та самовдосконалення. Самосвідомість не дається людині від народження, вона виступає продуктом розвитку, де відображається

реальне життя особистості, та будь-які її зміни. Для спрямування навчально-виховного процесу на самопізнання та самовдосконалення особистості кожного учня вчитель повинен володіти комплексом методів і конкретних методик, які здатні визначити рівень особливості розвитку різних рівнів психіки особистості. Розділ II. Особливості діяльності шкільного психолога. 1. Цілі та завдання роботи шкільного психолога. Психолог - рівноправний член педагогічного колективу

і відповідає за ту сторону педагогічного процесу, яку, крім нього, ніхто професіонально забезпечити не може, тобто - за психічне (інтелектуальний, емоціональний, мотиваційно-потрібнісний, комунікативний та ін.) розвиток і психологічне здоров'я дітей та школярів. В своїй роботі психолог опирається на професіональні знання про вікові закономірності та індивідуальний психічний розвиток, про джерела психологічної діяльності

і мотиви поведінки людини, про психологічні умови становлення і розквіту особистості в онтогенезі. Практичні психологи, працюючи, мають справу з дітьми різного віку. При цьому вони бачать, як на його очах діти ростуть, стають дорослими, переходять з одної сходинки онтогенезу на іншу, більш складнішу і змістовну. Допомогти цьому переходу - одна з складних задач психолога. Тому в центрі його уваги - психологічна готовність дитини до нових вікових етапів його життя

і як результат - до самовизначення. Шкільний психолог, беручи участь в прийомі дитини до школи в перший клас, намагається зрозуміти його минуле, уявити умови, в яких він ріс і розвивався, визначити рівень його психологічної зрілості, уявити перспективу подальшого руху його психічного розвитку і установлення особистості. З перших днів перебування першокласників в школі психолог стикається з масою проблем, від успішного вирішення яких залежить благополуччя учнів.

В якості основних, які приходиться вирішувати шкільному психологу разом з учителем, можна назвати слідуючі: індивідуальний підхід до учнів; адаптація кожної дитини до школи; труднощі в спілкуванні вчителя з учнем; складності, що виникли у дитини при спілкування з однолітками в колективі; розвиток пізнавальних і учбових інтересів учнів; шкільна успішність. 2. Робота психолога з дітьми та вчителями у шкіль­ній атмосфері. Основними видами діяльності дитячого психолога являються: психологічне освічення, психологічна

профілактика, психологічне консультування, психологічна діагностика, психологічна корекція, психолого-педагогічний консиліум. В любій конкретній ситуації кожен вид роботи може бути основним в залежності від тієї проблеми, яку вирішує психолог, і від специфіки того закладу, де він працює. В нашому суспільстві існує дефіцит психологічних знань, відсутня психологічна культура, виявляючи інтерес до другої людини, повага особливостей його особистості, вміння

і бажання розібратись в своїх власних відношеннях, переживаннях, поступках. Тому практичному психологу дуже важливо підвищити рівень психологічної культури всіх тих людей, які працюють з дітьми. Психологічне освічення - це залучення дорослих-вихователів, вчителів, батьків - і дітей до психологічних знань. Основний зміст психологічного освічення заключається в тому, щоб: 1)знайомити вихователів, вчителів і батьків з основними закономірностями

і умовами сприятливого психічного розвитку дитини; 2)популяризувати і роз'яснити результати найновіших психологічних досліджень; 3)формувати потребу в психологічних знаннях, бажання використати їх в роботі з дитиною або в інтересах розвитку власної особистості, 4)знайомити учнів з основами самопізнання, самовиховання;

5)досягти розуміння необхідності практичної психології і роботи психолога в дитячому навчально-виховному закладі. Форми психологічного освічення можуть бути різними: лекції, бесіди, семінари, виставки, підбір літератури При цьому зовсім не обов'язково всю цю роботу проводити самому психологу - можна запрошувати інших спеціалістів. Однак зміст всіх цих форм роботи забезпечує психолог: важливо, щоб лекції, бесіди,

семінари не проходили на абстрактно–теоретичному рівні, а мали предметом свого обговорення конкретні проблеми даного закладу, наглядно показували б, що психологічні знання мають безпосереднє відношення до вирішення конкретних проблем навчання і виховання дітей. Психопрофілактична робота – мало розроблений вид діяльності практичного психолога, хоч важливість її признається всіма вченими і практиками, що мають відношення до психологічної служби освіти.

В психопрофілактиці виділяють три рівні: І рівень - первинна профілактика. Психолог працює з дітьми, що мають незначні емоційні і учбові розлади і виконує турботу про психічне здоров'я і психічних ресурсах практично всіх дітей. II рівень - вторинна профілактика. Вона направлена на так звану "групу ризику", тобто на дітей, у яких проблеми вже почались.

Вторинна профілактика має на увазі раннє виявлення у дітей труднощів у навчанні і поведінці. Основна її задача - подолати ці труднощі до того, як діти стануть соціально або емоціонально невправним. Тут психолог працює вже не з усіма дітьми, а приблизно з 3-ма з 10-ти. Вторинна профілактика включає консультацію з батьками і вчителями, навчання їх стратегії для подолання різної о роду труднощів.

III рівень - третинна профілактика. Увага психолога зосереджується на дітях з яскраво вираженими навчальними і поведінковими проблемами, його основна задача - корекція або подолання серйозних психологічних труднощів і проблем. Психопрофілактика - спеціальний вид діяльності дитячого психолога, направлений на збереження, укріплення і розвиток психологічного здоров'я дітей на всіх етапах дошкільного і шкільного дитинства. Психологічна профілактика припускає:

1)відповідальність за дотримання в дитячому освітньому закладі психологічних умов, необхідних для повноцінного психічного розвитку і формування особистості дитини на кожному віковому етапі; 2)своєчасне виявлення таких особливостей дитини, які можуть привести до певних складнощів, відхилень в його інтелектуальному і емоційному розвитку, в його поведінці і відносинах; 3)попередження можливих ускладнень в зв'язку з переходом дітей на слідуючу вікову ступінь.

Психопрофілактична робота може проводитись як з окремими дітьми чи групами дітей, класами, віковими паралелями, так і з вихователями, вчителями, батьками, іншими дорослими, які впливають на світовідчуття і розвиток дитини. Першочергова направленість інтересів виникає, звичайно, в неповному життєвому спілкуванні дитини з батьками і ровесниками, потім з вчителями. Але є ще один, мабуть, самий важко вловимий фактор - та епоха,

в якій народилася і розвивається людина, та "складна і тонка взаємодія ростучої свідомості з невичерпним багатоманітність епохи, з історично конкретними формами II культури, з тими її проявами, які знаходяться в сфері інтересів становлюючої думки"1. 1.Овчинников Й.Ф. К проблеме формирования творческой личности Энштейна //

Вопросы философии 1979 - № 9. С.71-84 Одним з перспективних методів роботи практичного психолога є психолого-педагогічний консиліум. Ю.К. Бабанський писав, що: “для улучшения изучения школьников надо не увлекатся подробными письменними характеристиками, а сосредоточить усили я на коллективных обсуждениях мнений учителей класса о школьниках и, главное, на коллективной разработке мер индивидуального подхода к ученикам и к классу в целом.” 1 "Такие коллективные обсуждения можно условно назвать педагогчискими

консилиумами, чтобы подчеркнуть их направленность на анализ причин отставания в учебе или недостатков поведений. Улучшение изучения школьников позволит глубже решить и такую проблему, как развитие их склонностей, способностей и талантов, которая стала особенно актуальной в условиях всеобщего среднего образования . Задача психолога в педагогічному консиліумі - допомогти вчителями з різних сторін підійти до оцінки інтелектуального розвитку дитини, основних якостей його особистості, показати складність

і неоднозначність проявів Його поведінки, відносин, відкрити проблеми самооцінки мотивації, особливостей пізнавальних та інших інтересів, емоціонального настрою, а головне - забезпечити підхід до дитини з оптимістичною гіпотезою відносно перспектив його подальшого розвитку і визначити реальну програму роботи з ним. Педагогічний консиліум допомагає уникнути суб'єктивізму в оцінці можливостей дітей, дозволяє об'єктивно їх зрозуміти

і побудувати спільну програму дій, направлену на розвиток певних якостей або на видалення виявлених проблем і недоліків. 1.Бабанський Ю.К. Избранные педагогические ироизведения М, 1961. Т.4. С.7 Консультативна діяльність - вагомий напрямок роботи практичного психолога. Консультативна робота має принципіальну відмінність від тієї, яку виконує психолог в районних чи інших консультаціях по питанням навчання і виховання дітей

і школярів. В безпосередньому контакті з дітьми психолог працює разом з ними над вирішенням виникаючих у них проблем. Це так зване пряме консультування. Інколи він консультує вихователів, вчителів чи батьків по поводу тих чи інших проблем, тобто приходить до непрямого консультування, що потребує дотримання певних умов. Психологічна суть консультації складається з того, щоб допомогти людині самій вирішити виниклу проблему. Тільки таким способом він зможе накопичувати досвід вирішення подібних проблем

і в майбутньому. Виконуючи консультативну роботу в школі, психолог вирішує слідуючі конкретні задачі: 1.Консультує адміністрацію школи, вчителів, батьків, майстрів по проблемам навчання і виховання дітей. Консультації можуть бути як індивідуальними, так і колективними. 2.Проводить індивідуальні консультування учнів по питаннях навчання, розвитку, проблемам життєвого самовизначення, взаємовідносин з дорослими

і ровесниками, самовиховання 3.Консультує групи учнів і шкільні класи по проблемам самовиховання, професійної орієнтації, культури розумової праці 4.Сприяє підвищенню психологічної культури педагогів і батьків шляхом проведення індивідуальних та колективних консультацій, участю в педагогічних радах, методоб' єднаннях, загальношкільних і класних батьківських зборів.

5.По запитам народних судів, органів опіки, комісій та інспекцій по справам неповнолітніх. В компетенцію і обов'язки дитячого психолога входить виявлення особливостей психічного розвитку дитини, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідності рівня розвитку вмінь, знань, навиків, особистих і міжособистісних особливостей вимогам суспільств та ін. Ст.83. В діагностиці необхідне вміння виділяти психологічну проблему, правильно задати запитання,

отримати потрібну інформацію від вихователів, вчителів, батьків, дітей, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, який має не просто практичну направленість, але направленість на аналіз конкретного, одиничного випадку. Л.С.Виготський попереджував "Исследователь должен помнить, что, отправляясь от данных, от признако в, от симптомов, он должен изучить и определить особенности и характер процесса развития, который непосредственно не дай ему, но который

в действительности лежит в основе всех наблюдаемых признаков. Таким образом, в диагностике развития задача исследователя заключается не только в установлений известных симптомов и их перекислений или систематизации и не только в группировке явлений по их внешним, сходным чергам, но и исключительно в том, чтобы с помощю мыслительной обработки этих внешних данных проникнуть во внутрешнюю сущность процессов развития". Поряд з завданнями, методами та різними видами роботи

психолога, своє місце займає і робота по розвитку пізнавальних процесів у молодших школярів. Перетворення пізнавальної сфери, що проходять в молодшому шкільному віці, мають надзвичайно важливе значення для подальшого повноцінного розвитку психіки Спеціальні дослідження показують, що при переважаючій в наш час системі початкового навчання процес цей нерідко протікає стихійно. В багатьох дітей до кінця молодшого шкільного віку відмічається недостатня

сформованість вільної уваги, вільної пам'яті, вміння до регуляції розумових дій. Виходячи з цього, перед психологом, працюючим з учнями молодших класів, дуже часто постає задача цілеспрямованого розвитку пізнавальних процесів дітей. Складання розвиваючих програм для дітей, які мають різноманітні недоліки пізнавальних процесів, повинне бути комплексним. Тобто в програму повинні входити вправи на розвиток уваги, пам'яті, розумового розвитку та

ін. 3. Шкільний психолог і батьки школярів. В оволодінні діяльністю контролювання велику допомогу можуть представить дитині батьки. На перших етапах шкільного життя вони нерідко практично повністю беруть функцію контролю на себе: перевірять в учня зошити з домашнім завданням, заставляють відповідати усні уроки, збирають портфель, слідкують за дотриманням режиму і т.д. Шкільний психолог повинен підказати батькам, що основне

їх завдання в тому, щоб поступово навчити дитину самостійно контролювати себе в учбовій діяльності (а потім не тільки в ньому). Основні проблеми, по яким звертаються до психолога батьки: відсутність інтересів у дітей, небажання вчитись, погана пам'ять, підвищена розсіяність, неорганізованість, несамостійність, лінь, агресивність, підвищена збудженість або навпаки, робкість, боязливість, відношення дитини до дорослих в сім'ї, до молодших сестер чи братів. Робота з батьками являє собою дуже важливий, складний

і необхідний процес в діяльності психолога в шкільному закладі. Він повинен вміти здійснювати цілісний психокорекційний комплекс методик з батьками. Для реалізації і розробки такого комплексу психолог, перш за все, повинен зробити психологічний аналіз біографічної інформації, яку він має у розпорядженні. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про особливості сімейного виховання, психолог часто проводить

проективне інтерв'ю з дитиною. Також характер відносин з батьками психолог визначає за малюком "Сім'я", проводить сумісні з батьками ігрові заняття. Психолог також може організовувати для батьків постійно діючий семінар, на якому б обговорювались психологічні особливості для дітей шкільного віку, проблеми сімейного виховання, навчання батьків дидактичним іграм і заняттям з дітьми. Психолог повинен організувати спеціальну корекційну роботу з батьками в формі

методики "Батьківський семінар". Найбільш тилові помилки батьків, які потребують корекції: 1. Негативна оцінка діяльності дитини. 2. Не можна дозволяти, щоб негативна оцінка діяльності дитини впливала на 0 особистість. Це блокує розвиток дитини і формує комплекс неповноцінності. 3. Дуже важлива інтонація висказування до дитини. Діти реагують не лише на зміст, а й на

інтонацію, в якій захлюпається відношення до дитини. 4. Не можна зрівнювати дитину з кимось іншим. Такі порівняння формують негативізм, егоїзм і зависливість. 5. Батьки повинні створити систему взаємовідносин з дитиною, в якій він буде сприймати себе тільки сприятливо. Лише в цьому випадку він зможе нормально реагувати на чужі успіхи без зниження самооцінки. 6. Батьки повинні навчитись регулювати рівень психологічного навантаження на дитину, який

не повинен перевищувати його можливостей. 7. В відносинах до дитини недопустимий різкий перехід від позитивних оцінок до різко негативних. Результатом необхідних корекційних дій повинен бути розвиток контролю у батьків за своїм спілкуванням з дітьми, за своїми емоціями і їх зовнішнім проявом. Часто батьки через велику любов до дітей, яка не підкріпляється знаннями основних закономірностей їх психічного розвитку, допускають грубі прорахунку що травмують дітей, деформуючи

їх психіку. Батьки несвідомо використовують такі моделі виховання, які закладають фундамент невротизації дітей. Психолог повинен вміти діагностувати не тільки психологічний клімат в сім'ї і взаємовідносини дітей з батьками, але й розбиратися в особливостях тих моделей виховання, які приводять до нервозності дітей. До позитивних емоцій дитини не належить і агресивність. Робота психолога з батьками агресивної дитини

є дуже складною, так як часто батьки, що мають агресивну дитину, відчувають до нього неприязнь і звертаються в психологічну консультацію лише для "вгамування" дитини, а не за допомогою йому. Батьки агресивної дитини часто стають незадоволеними життям людьми. В більшості випадків це бувші агресивні діти, які передають свої психологічні труднощі своїм дітям. Тому, по можливості, психолог повинен проводити психотерапевтичну роботу

із батьками. По-перше, необхідно уникати любого негативного впливу на самооцінку батьків. По-друге, необхідно змінити установку батьків на дитину. Вони вважають агресивну дитину невдячним, чекають, що у відповідь на їх роздратованість і докори дитина буде розкаюватись, відчувати вину, просити пробачення і заспокоювати їх. Необхідно пояснити батькам механізм прояву гніву, а також агресивності як емоціонального

порушення. По-третє, треба визвати спомини батьків про своє дитинство, про причини їх власних агресивних поступків в дитячому віці. Можливо, це відкриє особисті комплекси, тоді необхідно проводити стабілізацію особистості кожного з батьків, надати психологічну допомогу. Проблема дітей завжди піднімає сімейні проблеми. Окремо допомогти одній дитині, не допомагаючи оточуючим її людям, практично неможливо. По-четверте, необхідно вияснити відношення батьків до дитини до народження

і в перші місяці її появи. Якщо дитина з самого початку була небажана, то необхідно прийти до такого рішення разом з батьками. Наприклад, що не дивлячись на те, що дитина небажана, все ж вони повинні піклуватись про нього. ВИСНОВКИ Робота психолога з дітьми молодшого шкільного віку має дуже важливе місце у процесі шкільного виховання і розвитку дітей. Але в цьому процесі бере участь не лише психолог, а й весь шкільний колектив. Школа не може підмінити собою інші соціальні

інститути. Найважливіше завдання педагогічного суспільства - повсякденна творча координація діяльності всіх виховних закладів. Соціально-педагогічна перспектива дозволяє школі більш різносторонньо, тверезо і реалістично оцінювати ефективність і якість своєї діяльності і водночас - краще координувати зусилля інших. Активна життєва позиція, яку ми хочемо привити кожній дитині, формується, перевіряється і можна сказати, закріплюється саме в молодших класах.

Від виховання дітей у молодших класах залежить, як ці діти у майбутньому будуть відповідати за свої поступки, яку позицію вони займуть у своєму житті. "Вихователь повинен дати учневі максимально точну карту місцевості, по якій йому треба буде йти, вказати найважливіші орієнтири і навчити техніці ходіння" Крім того, він може, якщо зуміє, поділитися власним досвідом свого власного життєвого пошуку.

Об’єктивне знання допоможе школяреві ясніше бачити навколо. Ми не можемо раніше сказати, куди точно треба буде звернути на крутому повороті життя, коли звична стежка роздвоюється або зникає з виду. Але, напевно, йому допоможе придбаний з нашою допомогою досвід рішення і підготовленість приймати за них відповідальність. 1 . "Психология старшеклассника". И.С.Кон

М.: Просвещение, 1982 г. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1.Журнал "Початкова школа", № 2, 2001 р С.З. 2.Журнал "Початкова школа", № 12, 2000 р - с.34-35. 3.Е.И. Рогов "Настольная книга практического психолога в образовании" 1995 г С. 59-62, 71, 409-411. 4."Практическая психология образования" (под редакцией

И.В. Дубровиной Москва, 1997 г С. 50-51, 75-76. 5."Психология старшеклассника", И.С.Кон М.: Просвещение, 1982 г. 6."Рабочая книга школьного психолога" Москва, 1995 г Дубровина И.В Аксимова М.К Борисова Е.М С. 109-110. 7."Вікова психологія", під редакцією

Н.С.Костюка, С. 142. 8.Овчинников И.Ф. "К проблеме формирования творческой личности Энштейна // Вопросы философии 1979 - № 9. С. 71-84. 9.Бабанский Ю.К. Избранные педагогические произведения М.: 1961, Т.4. С.17. 10. "Для тебя и о тебе", Е.Жариков, Е. Крушельницкий. -М.: Просвещение, 1991 г.