Підготовка до уроку читання

На уроці, присвяченому опрацюванню художнього тво­ру, вчитель має дбати не тільки про пізнання дітьми на­вколишнього світу через аналіз тексту, а й про виховання глибоких і стійких почуттів, про високу культуру емоцій­ного, чуттєвого сприймання. За допомогою художнього твору учитель може мобілізувати на розв'язання цих зав­дань психіку дітей і водночас активізувати й розвивати їхній інтелект. Але вдається це лише за тієї умови, якщо він сам глибоко відчує силу художнього твору і зуміє використати її на уроці так, щоб емоційний заряд не минув дитячих сердець.

Звичайно, ця робота нелегка. Вона вимагає від учите­ля застосування відповідних знань теорії і практики ви­разного читання як найефективнішого засобу естетичного впливу, взагалі естетичного виховання через літературу. Успіх учителя залежить насамперед від обов'язкової і пра­вильної підготовки до кожного уроку, яка має включати в себе попередню роботу над твором (опра­цювання тексту відповідно до сприймань та аналізу його з дітьми), а також визначення загальної мети уроку, організацію й проведення його відповідно до сучас­них вимог радянської педагогіки.

Забезпечити правильність читання твору, а це значить і правильність сприймання його змісту дітьми, а потім і правильність аналізу, може тільки серйозний, непоспішний попередній аналіз тексту. Учитель заздалегідь пови­нен знати, як читатиме твір, як аналізуватиме його з діть­ми. У зв'язку з цим попередня робота над текстом поділяєть­ся на такі два етапи:

1. Визначення ідейно-виховної та художньо-естетичної цінності твору.

2. Окреслення завдань читця і аналізу твору з дітьми.

Відомості про автора. Вникання в контекст. Будь-який !художній твір відбиває естетично пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи. Тому й підго­товку твору до читання й аналізу його з дітьми слід роз­починати з відомостей про автора: ознайомитись із світо­глядом, біографічними даними, з часом, на який припадає його життя і творчість, з його ставленням, відношенням до дійсності того часу тощо. Такі дані полегшують роботу читця над твором.

Художні твори, що входять до читанок для початкових класів, невеликі і на перший погляд можуть здатися та­кими легкими, що начебто немає потреби заздалегідь го­туватися до їх читання. Проте навіть найпростіший твір без попереднього опрацювання може викликати під час практичного вивчення на уроці труднощі, неузгодження, які зведуть нанівець усю роботу, спричинять неглибоке розуміння дітьми його суті, образів, художньої краси. Да­леко не завжди для читця стає зрозумілою авторська оцін­ка відображеної дійсності після першого, часом неуваж­ного прочитання тексту. А треба ще визначити ідейну суть і спрямованість, виховне й освітнє значення твору, а це означає: проаналізувати образи, осмислити й оцінити всі компоненти твору, визначити власне ставлення до змальо­ваних образів, явищ, подій.

Отже, слід не раз уважно прочитати твір, глибоко вникнути у зміст, причому розуміння тексту не зводити тільки до усвідомлення значень окремих слів чи висловів.

Ідейно-естетичне багатство твору залежить від того, наскільки письменник зумів наповнити кожен образ ваго­мим змістом, вкласти в нього певну силу емоційного заря­ду. Тим часом, образи, як відомо, створюються за допомо­гою слова. Тому, щоб з'ясувати ідейно-естетичну функцію слова, треба брати його не ізольовано, а в контексті, тобто в поєднанні, з іншими відповідно до загального зміс­ту фрази. Письменники часто для виявлення певної думки беруть слова чи словосполучення не в прямому, а в пере­носному значенні. Розглянемо для прикладу строфу з вір­ша М.Упеника «Заповіт Ілліча».

Крізь Шушенську люту завію,

крізь мури товстенні в'язниць

він бачив прийдешню Росію

в казковому сяйві зірниць.

Обмежившись лише поясненням конкретного значення кожного слова, не розкривши метафоричності контексту, не зможемо донести до учнів глибокий зміст вірша.

Розгляд теми, жанрової особливості вирішення теми, форми викладу. Аналіз тексту можна вести в різній послі­довності: від окремого до загального і навпаки. Послідов­ність залежить до певної міри від величини самого твору. Проте читцю необхідно самостійно продумати твір, щоб мати свою думку про нього. Роботу над текстом творів, рекомендованих для вивчення в початкових класах, до­цільно починати з розгляду теми, оскільки вона сприяє виявленню і усвідомленню ідеї.

Розгляд композиції й сюжету твору. З'ясування суті рефрену. Важливе значення у попередній роботі над текс­том має розгляд композиції твору (його побудови) та сю­жету твору, тобто розвитку дії, завдяки якій письменник відтворює типові явища життя. Важливість розгляду ком­позиції та сюжету зумовлюється тим, що аналіз взаємо­зв'язку композиційних компонентів (образів, картин, по­дій, ситуацій тощо) та виявлення й усвідомлення основних елементів ланцюга подій сюжету (експозиції, зв'язки, роз­витку дії і особливо кульмінації як моменту найвищого напруження події) допомагають, по-перше, вникнути в ідейно-естетичний зміст твору і, по-друге, знайти способом усної передачі ідейного змісту. При цьому не слід забува­ти, що композиція твору має важливе естетичне значення. Талановиті письменники, як зазначає І. Я. Блинов, радують нас винахідництвом і високим мистецтвом композиційної будови. Вміла композиція твору радує й молодших шко­лярів своєю гармонією і красою.

При аналізі творів, зокрема поетичних, необхідно зо­середжувати увагу також і на рефрені.3 Найбільше він зустрічається в усній народній творчості, здебільшого в піснях, але його можна зустріти і в професіональній твор­чості. Рефрен часто виступає своєрідним лейтмотивом тво­ру, і розкриття його головної суті, його звучання має ве­лике значення для безпосередності читання твору. Часто рефрен, як виразник головної думки твору, при читанні вимагає особливої інтонації, належної зміни настрою тощо.

Аналіз образів твору. Особливе значення для читця має аналіз образів твору. До їх осмислення під час аналізу читець повинен підходити з трьох точок зору:

1. З точки зору на образ як на втілення ідеї.

2. З точки зору на образ як на конкретно-чуттєве уяв­лення.

3.З точки зору на образ як на основне джерело емоцій­ного впливу на слухачів.

Зміст такої розмови персонажів характеризує безпо­середньо їх самих - розкриває негативну рису характе­ру - вихваляння.

Аналіз прямої авторської характеристики може ще раз вказати й підсилити окремі риси характеру персонажа та породжені художнім твором, за асоціацією викликають радість і захоплення або гнів і обурення, гордість і впевне­ність або приниження і зневір'я, бадьорість і величність або тугу і смуток, сміливість і мужність та ненависть і ан­типатії і т. д.

Читець підбирає ті виражальні засоби звукової мови, які б, за висловом В. І. Леніна, допомогли йому «вплинути на дану аудиторію», щоб для неї певна істина ставала якнайпереконливішою, якнайлегше засвоювалась, якнайнаочніше й найтвердіше запам'ятовувалась»2,

До аналізу естетичних якостей твору не слід підходити шаблонно, тобто одні І ті ж методи І прийоми застосовувати до всякого твору, їх треба урізноманітнювати і видозмі­нювати відповідно до літературного роду і жанру. Якщо в епічному творі думки та ідейні прагнення письменника передаються в основному через образи, дії і вчинки героїв, через ширше і багатогранніше відтворення життєвих явищ, то в творах ліричного жанру, роду — через сферу емоцій, через настрій самого поета чи ліричного героя. Для при­кладу можна взяти оповідання «Янко-музикант» Г. Сенкевича (3,49) та ліричну мініатюру П. Тичини «Гаї шумлять» (3,273). У першому творі автор змальовує трагічну долю хлопчика, обдарованого умінням слухати і розуміти му­зику природи. Перед читачем постають ті часи, коли в пан­ській Польщі панувала жорстока експлуатація простого народу, коли селяни, рятуючи життя дітей від голодної смерті, віддавали їх у найми до багатих, де вони не тільки губили своє обдаровання, талант, а нерідко й власне жит­тя. Така трагічна доля спіткала хлопчика Янка, який у пристрасному пориві до прекрасного, музики торкнувся струн панської скрипки і за це поплатився життям. Сама дійсність, осмислена й висвітлена автором, нас глибоко хвилює. Отже, естетичні якості твору знаходять відбиття в самому його змісті і в той же час передаються через ряд безпосередніх компонентів, як-от:

1. Портретна зарисовка героя твору.

2. Змалювання внутрішньої краси героя, його мрій, прагнень, переживань, вчинків.

3. Опис картин, сцен, пов'язаних з трагічною долею героя.

4. Авторське узагальнення теми.

Якщо проаналізувати ці компоненти твору, то в першому сила естетичного впливу породить у нас жаль і співчуття хлопчика Янка. А передаються ці почуття у творі через багатство епітетів, уміло підібраних автором: “Янко був худий і засмаглий, з великим роздутим животом і запа­лами щоками: майже біле волосся спадало йому па ясні, широко відкриті очі”. Часто Янко «від холоду і від голоду тихо плакав». Через вдалі порівняння: волосся Янко було «схоже па куделю», очі його «завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь». «Влітку він ходив у самій сорочці, підперезаний крайкою, та в солом'я­нім брилі, визираючи з-під обідраних крисів, ніби птах, задираючи голову вгору».

Внаслідок сприймання краси другого компоненту ви­никають почуття радості за Янка, обдарованого від при­роди умінням слухати музику природи і розуміти її. Але разом з тим і глибоке співчуття до його марних благород­них поривань, бо його не розуміли і не підтримували його поривань інші. Радість породжують авторська інформа­ція і монолог самого Янка.— «Піде, бувало, в ліс пасти ху­добу або з кошиком по ягоди, то завжди повернеться без ягід і каже шепелявлячи:

— Матусю! Там щось у лісі так грало... Ой! Ой!». (3,50)

А співчуття — теж стисла авторська інформація і уточ­нення: Янко зробив собі скрипку з «трісок і кінського во­лосу», і хоч «вона бриніла тихо-тихо, зовсім так, як муха або комарик, Янко, проте, грав на ній з ранку до вечора, хоч діставав за те стільки штурханів, що врешті став схо­жим на побите зелене яблуко. Але така вже була його доля».

Естетичні якості третього компоненту породжують ра­дість від досягнення хлопчиком своєї мети, але разом з нею і великий жаль до нього і ненависть до ката, що так жор­стоко покарав дитину. Ці почуття передаються автором в описі психічного стану дитини, його внутрішньої боротьби, через уміло застосований художній засіб персоніфікації. - Ніч була ясна, ясна. В саду біля ставка заспівав соловей­ко, виводячи то тихіше, то голосніше: «Іди! Підійди! Візь­ми!» А сова поважно зробила коло над головою дитини й гукнула: «Янку, ні! Ні!» Але сова відлетіла, а соловейко залишився, і лопухи шелестіли чимраз голосніше: «Там нема нікого!» Скрипка засяяла знову.

Розкриття підтексту. Найвідповідальнішою ділянкою першого етапу роботи над текстом є розкриття підтексту, тобто внутрішнього змісту слова. Тільки глибоко усвідо­мивши зміст кожної фрази, кожного слова ми зможемо пра­вильно знайти всі засоби виразного читання: потрібну ін­тонацію, правильне застосування її елементів (логічних і психологічних пауз, логічних та емоційних функцій на­голосу, мелодики, темпу), а відтак і донести зміст твору до слухачів. Нехтувати роботою над конкретним змістом слова означає нехтувати двома важливими чинниками уроку читання: багатством словесної дії і можливостями навчання дітей виразно читати.

Визначення головної мети читання та аналізу тексту з дітьми. Після всебічного ознайомлення з твором, тобто після естетичної оцінки всіх його компонентів, всіх думок, картин, художніх деталей і визначення Ідейного спряму­вання твору, авторського і власного ставлення до зобра­жуваного, визначаємо головну мету читання та аналізу тексту з дітьми. «Головна мета завжди служить для нас найвірнішим і надійним помічником у здійсненні естетич­ного виховання,— пише Є. Язовицький,— бо завжди ви­ражає прагнення викликати в слухачів найблагородніші і найвеличніші почуття: любов до Батьківщини, повагу до праці, зневагу до лінощів і т. д.» Не розуміючи основного змісту твору і головної мети читання, спрямованої на її втілення, не можна виразно прочитати жодного рядка.

Головна мета читання повинна виходити з основних завдань твору, його виховного й освітнього значення. На цьому й завершається перший етап роботи над текстом.

Дійовий аналіз твору. Другий етап роботи над текстом не менш важливий, ніж перший, І випливає з нього. Це дійовий аналіз твору, особливий смисл якого, за словами Є. Язовицького, «полягає в тому, що він являє собою такий] метод роботи над авторським текстом, який, не руйнуючи, емоційного сприймання, сприяє розвиткові живого уявлення і художнього смаку учнів»1.

Дійовим аналізом твору прийнято називати, виходячи з теорії мистецтва виразного слова, той процес роботи на,; текстом, який розкриває і виявляє наскрізну словесну дію твору та о с н о в н і етапи її роз­витку.

Наскрізна словесна дія — це безпосереднє відтворенні читцем тексту з відповідним використанням міміки і, до певної міри, жесту, згідно з поставленими творчими пер­спективними завданнями, що пронизують увесь твір від, початку до кінця. Таким чином, на основі першого етап; роботи над текстом, особливо розкриття підтексту, готуємося втілити художній твір у живе слово, яке, впливаючи на фантазію дітей, спонукало б їх бачити, переживати оцінювати зображені автором явища життя так, як бачить] переживає й оцінює їх сам читець (учитель). Проте для читця-учителя, який не тільки читає дітям твір, а й ана­лізує його з ними і безпосередньо навчає їх виразно читати, цього ще замало. Ще потрібно визначити відповідні дання до послідовного аналізу твору з дітьми. Для цього необхідно, по-перше, щоб слова тексту в устах учителя ні були звичайною інформацією про зміст твору, а мали пев­ну силу емоційного впливу на дітей і, по-друге, щоб пра­вильно керуватися текстом під час аналізу твору з дітьми слід накреслити етапи наскрізної словесно дії та послідовного аналізу твору з дітьми. Це означає:

І. Розчленувати твір на частини, причому так, ще між ними був постійний внутрішній зв'язок.

2. До кожної частини знайти заголовок.

3. Визначити перспективне творче завдання до кожної частини, тобто завдання, що стосується читання та аналізу твору з дітьми.

4. Зробити відповідні позначки для читання або, яз прийнято називати,— розписати мовну партитуру.

Членуючи твір на окремі частини, доцільно враховувати ти його композицію. Визначення в тексті експозиції (якщо вона є), зав'язки, розвитку дії, кульмінації й розв'язки часто допомагає членувати твір. Зазначимо, до речі, що в читанках для початкових класів трапляються твори, авторський поділ яких на частини збігається з членуван­ням на композиційні елементи.

Але частіше твори, хоч і поділені автором на розділи, потребують детальнішого членування. Щоб не порушувати внутрішнього зв'язку між частинами, доцільно, як радить Г. С. Артоболевський, «осмислювати логічні відношення між фразами»1.

Назви частинам варто давати образні, щоб вони збуд­жували фантазію в дітей і, безумовно, випливали зі змісту самих частин, так би мовити, конкретизували їх суть.

Особливо вдумливо й розумно треба підійти до визна­чення творчих перспективних завдань наскрізної словес­ної дії та послідовного аналізу твору з дітьми. Вони мають відповідати творчому задумові автора, головній меті чи­тання, послідовному аналізу твору з дітьми, бути активним засобом розкриття ідейного змісту твору, захоплювати і хвилювати учнів.

Формулюючи творчі завдання, доцільно продумати ді­лянки впливу на психіку дітей, і якій з цих ділянок дати перевагу, опрацьовуючи текст окремої частини.

Визначення загальної мети уроку. Підготувавши таким чином текст твору продумуємо і визначаємо загальну мету уроку, яка повинна бути синтетичною — ви­ходити зі змісту попереднього уроку і враховувати наступ­ний. Визначається вона в аспекті чотирьох важливих компонентів:

1. Що донести до свідомості дітей? Головну думку твору і його красу в цілому: певну кіль­кість нових слів, понять, фактів, явищ і подій тощо.

2. Чого вчити?

Свідомо, правильно і в міру швидко читати, працюва­ти над текстом, практично розрізняти вірш, казку, опові­дання (1 клас); казку, байку, вірш (II клас); казку, байку, вірш, оповідання, пісню (III клас).

3. Що закріплювати?

Засвоєні раніше дітьми навички та вміння виразно читати, вивчені раніше напам'ять вірші, певні правила тощо.

4. Що розвивати й виховувати?

Психічні процеси, трудові, моральні й естетичні здіб­ності, розуміння ідеї твору, художніх образів — дійових осіб, природи, речей і слова як засобу виразності, куль­туру мовлення й почуттів. Виховувати любов до літерату­ри і читання.

Така ретельна підготовка має передувати кожному уро­кові, на якому вивчається художній твір, щоб не звести роботу лише до переказу сюжетної канви чи окремих епізодів з поверховим тлумаченням деяких образів і фактів.