Становление Украинской православной церкви (Укр.)

Луганський коледж культури та мистецтв вддлення культури Реферат на тему Становлення Укрансько Православно Церкви студентки курсу гр. 15 спец. народна хореографя Ольхово Катерини з предмету Культурологя викладач рна Т. С. Луганськ 1999 Утворення Кивсько держави в 9 ст. допомага змцненню звязкв з греками.

Вйськов походи, дипломатичн зносини й особливо торговельн звязки Кивсько Рус з Взантю утворюють сприятлив обставини для поширення християнства серед наших предкв. Спершу приймають його верхи нашого громадянства, а вд них воно переходить в низи. Брак потрбних для того джерел не да можливост простежити оцей процес повльно християнзац нашого народу. Стародавня традиця наша вказу слди християнства в

Кив ще в 9 ст. у звязку з легендою про князв Аскольда та Дра. З певнстю можна твердити, що в першй половин 10 ст. в Кив вже була церква Святого пророка л. Болгарськ похода Святослава ще дужче збльшують впливи християнства, в останнй чверт 10 ст. кльксть його прихильникв ста настльки великою, що ставиться питання про перехд державно влади на бк ново релг.

Боротьба партй християнсько, з одного боку, прихильникв старих нацональних врувань, з другого, часами дуже загострювались. Великий князь Святий Володимир 980-1015 з мотивв державно-полтичного характеру, оцнивши значення мцно органзац християнсько церкви для державного будвництва, ршуче ста на бк християнства близько 988 р. охрестився сам з свою родиною й почав ширити християнство скрзь по свой держав. Князь повелв винищувати долв Перуна привязали до кнського хвоста потягли в

Днпро, по дороз били його палицями. Псля винищування долв духовенство князь ходили по мсту з проповддю. Багато киян хрестилися з радстю друг не хотли слухати проповд трет коливалися, як коливався колись сам князь. Тод Володимир видав повелння, щоб в наступний день ус нехрещен явилися до рки, а хто не явиться, буде супротивником князю. Це виршило здивування тих, що коливалися. Якби нова вра була б не гарною, думали вони, то князь та бояри не прийняли б , пшли хреститися нш явилися

на рку з страху. Завзят язичники бгли вд княжого гнву в степи та лси. На нший день псля княжого повелння на Днпр вдбулося загальне водохрещення народу. Тод, по слову благочестивого лтописця, земля небо радли, бачачи велику кльксть людей, що рятуються. Боже великий, сотворивши небо и землю, волав у радсному захопленн Володимир, призри на новых людей Своих, дай им. Господи, уведать

Тебя, как уведали страны христианские, и утверди в них веру правую и несовратимую. Псля водохрещення князя, княжого вйська та всього стольного Кива християнство зробилося на Рус пануючою врою. Водночас пшло утворення особисто помсною Росйсько церкви, для снування яко були в наявност вс потрбн умови. Вона мала в Кив значну паству, що незабаром почала ще збльшуватися через поширення щиро ври поза

Кивом, серед рзних словянських та нородницьких племенах Рус мала свою рархю, що складалася з митрополита Михала, пископв та священикв, що прибули з Константинополя Корсуня мабуть, деклькох свох старих, тубльних. Безпосередньо псля водохрещення народу великий князь став усюди будувати для богослужння свят храми. Поступово стали визначатися вдношення ново церкви до матер церкви

Грецько, а також мсцев внутршн вдношення державного суспльного характеру. Богослужння на словянськй мов в перекладах Святих Кирила та Мефодя, полегшувало справу розповсюдження запозичено вд грекв релг, й вона вльно скрзь знаходила соб прихильникв. Поганство наших предкв, ще слабко розвинене , мабуть, не оформлене в релгйну систему, ще не мало сильно зовншньо органзац, не мало храмв вироблено жрецько верстви й було бльше звязане з

смейно-родовим побутом, нж з громадським, не в силах було дати поважний опр християнству з його розвиненою догмою дуже солдною та складною церковною органзацю, й остання, при активнй участ державно влади, витсняла поганство. Чим ближче до Кива лежала мсцевсть, тим легше прищеплювалося тут християнство, в далеких же пвнчних краях як в Новгород не обходилося без зовншнього примусу. Залежало це вд культурного розвитку краю. Кадри священикв та пископв провадили справу розповсюдження

християнства. Наступники Святого Володимира, особливо Ярослав 1019-1054, продовжували розпочату справу. Поганство остаточно уступило сво мсце християнству в 11 ст таким чином, почалося сторичне життя Православно церкви. Святий Володимир з метою тсншого зближення з Взантю оженився з сестрою грецьких мператорв царвною Анною пдтримував звязки з греками. Християнське богослужння мало величезне значення в справ поширення

християнства та втлення його в народн маси. Тому й сам Володимир його наступники виявили жваву будвничу дяльнсть старанно будували церкви. Першим будвельником храмв був перший росйський князь-християнин, Святий Володимир, який повелв псля водохрещення народу рубить церкви по градам. У Кив вн особисто поставив церкву в мя святого Василя свого

Ангела по християнському мен на пагорб, де стояв дол Перуна. ншу церкву, камяну, в мя Успння Богородиц, вн побудував на мсц вбивства варягв Феодора та оанна за допомогою грецьких майстрв, як будували 5 рокв до 996 р прикрасив срблом та золотом, призначив на утримання десятину вд свого матку свох мст, вд чого вона була названа Десятинною. Залишилося псля нього деклька нших церков, у

Берестов, у Васильов, Вишгород т.д. Псля Володимира старанними будвельниками церков стали його дти Мстислав Ярослав. Перший збудував Собор Спасу в Чернгов, другий багату Кивську Софю на зразок Соф Цареградсько, церкву Благовщення на Золотих Воротах Кива, да радость будет граду тому всегда святым Благовещением, церкви в кивських монастирях святого

Георгя Ангела великого князя Свято рини Ангела його дружини. Його син Володимир збудував Софю Новгородську. Володимир Мономах будував собори у Ростов Смоленську, син його Юрй у Суздал, Андрй Боголюбский багатющий Собор Успння у Володимир та Боголюбський монастир. Багато церков збудовано нашими архпастирями, приватними особами

цлими народними общинами. З часом храмв, особливо по мстах, стало дуже багато, про що можна судити по звстках лтописв про рзн мськ пожеж наприклад у 1124 роц у Кив згорло до 600 церков, у Володимир в 1185 роц 32, у Новгород в 1217 роц до 20 тльки в однй половин мста т.д. Утм, церкви були бльшою частиною деревян. Камяних було трохи, для х будвництва зверталися звичайно

до помоч грецьких або нмецьких майстрв. При звстц про поновлення Суздальского собору в 1193 роц лтописець, як про чудо, помча, що пископ оанн не шукав для того майстрв вд нмцв, а задовольнявся своми росйськими. Церква була не тльки мсцем богослужння, а й осередком громадського, економчного й освтнього життя, бо коло церкви вдбувалися збрання для виршення громадських справ, виникали ринки ярмарки, засновувалася школа та шпиталь, а через те парафяльн церкви мали особливо важливе значення.

Разом з парафяльними церквами в нас виникли монастир чоловч й жноч. Наш княз були фундаторами й монастирв, за х прикладом шли й приватн особи. Перш монастир бачимо в Кив, а серед них перше мсце належить Киво-Печерському монастирев, заснованому в другй половин 11 ст. преподобними Антонм та Феодосм. Вн послужив зразком та прикладом для всх наших монастирв, був освтнм центром, бав

багато церковних дячв мав взагал велике значення в релгйному житт укранського народу аж до само революц 1917 року. Росйська церква була улаштована у вид особисто митропол Константинопольского патрархату. Першим митрополитом був митрополит Михал 992 р якого Володимир узяв з Корсуня. Пд час його дяльност християнство тльки почало сво поширенн по Рус, унаслдок чого Росйська митрополя при ньому ще не встигла улаштуватися.

Перший правильний устрй дав й його спадкомець Леонтй 1008 р що у 992 р. роздлив на парх призначив перших пархальних пископв. Свою кафедру перш митрополити до великого князя Ярослава мали в Переяслав, потм, при Ярослав, коли було споруджено кивський Софйський собор з митрополичим будинком, перейшли на проживання в Кив. Росйськ митрополити обиралися й призначалися в

Грец самим патрархом за згодою мператора , зрозумло, з грекв. Тому, на Рус вони були чужими людьми за походженням, по мов, по нацональним симпатям, й не мали до себе доври н в князв, н в народ. Потрбно при цьому мати на уваз ту дурну репутацю, якою греки здавна користувалися на Рус яку висловлено в замтц лтописця суть бо Греци льстиви и до сего дне. При тому ж до Росйсько митропол направлялись навть не кращ люди з грекв.

З 25 митрополитв-грекв у перш чотири з половиною сторччя снування Росйсько Церкви не бльш 5-6 чоловк заявили себе освченими благочестивими. Це так як Георгй з 1062 р людина освчена, але, як чужий пастир, покинув свою паству пд час мжусобиц дтей Ярослава його спадкомець оанн II з 1077 р за свдченням лтопису, навчений книгами, до всх ласкавий, покрливий, мовчазний водночас красномовний, коли потрбно було святими книгами тшити сумних

Ничипор , вдомий своми посланнями до Мономаха. нш тльки мимохть згадуються в лтописах, а про одного оанна Ш з 1089 р. навть прямо замчено, що вн був не освчений простий розумом. Тим часом деяк митрополити з росйських лишили псля себе добр спогади по свой досвченост, по благочестю, по благодйству до пастви. Ось порядок перших митрополитв 1 Михал 2 Леонтй 3 оанн з 1008 р. 4 Феопемпт з 1036 р.

5 Святий ларон з 1051 р. 6 Георгй з 1062 р. 7 Святий оанн з 1077 р. 8 оанн Ш з 1089 р. 9 фрем з 1089 р. 10 Миколай з 1097 р. 11 Ничипор з 1104 р. 12 Микита з 1122 р. 13 Михал з 1130 р. 14 Климент Смолятич з 1147 р. 15 Костянтин з 1156 р. 16 Феодор з 1161 р. 17 оанн IV з 1164 р. 18 Костянтин з 1167 р.

19 Ничипор з 1182 р. 20 Матфй з 1201 р. 21 Кирил з 1224 р. 22 осиф з 1237 р Церковне життя, проте, у багатьох вдношеннях саме не могла не пдпадати пд вплив влади держави. Розподл Рус, насамперед, вдбився на пархальному розподл. Перший розподл Росйсько церкви на парх, як ми бачили, було зроблено в 992 роц митрополитом Леонтм. Всх пархй, улаштованих тод, лтопис нарахову шсть у

Кив, Новгород, Чернгов, Ростов, Володимир Волинським та в Блгород, але слд додати до цього перелку, що тод були поставлен пископи в нш мста так як Тмуторокань, Турв Полоцьк, де князями сидли дти Володимира. Протягом наступного часу до друго половини 12 ст. встановлено ще деклька пархй, так що усх стало аж 15, окрм Кивсько митропол Новгородська, Ростовська, Володимирська що на

Волин, Блгородська, Чернгвська, Юрвська, Переяславська, Холмська, Полоцька, Турвська, Смоленська, Перемишльська, Галицька, Рязанська та Володимирська що на Клязьм. Межи х розповсюджень близько збгалися з межами вдповдних м князвств. Внаслдок старого релгйного ладу суспльства всяка суспльна сплка зосереджувалася звичайно бля яко-небудь

святин, храму, була, дивлячись за розмром, у форм або приходу, або парх. Новий удл, вдокремившись вд старого, намагався зробитися самостйним в церковному вдношенн, завести в себе особливу пархю, тому що цивльна самостйнсть без церковно здавалася неповною. Так, у 12 ст. псля видлення нових князвств з старих, з Переяславського удлу Смоленського, з Волинського Галицького, з

Чернгвського Рязанського, явилися нов парх Смоленська у 1137 роц, Галицька у 1157 роц, Рязанська у 1198 роц. З паднням удлу знищувалася пархя наприклад, наприкнц 11 ст. псля зруйнування половцями Тмуторокан занепала тамтешня пархя. Пднесення удлу пднмало пархю у 1165 р. багатий Новгород виклопотав свому владиц оанну титул архпископа, тод ще перший диний на Рус. Дал, якою б не мцною була днсть

Росйсько церкви як би вона не пклувалася про те, щоб зберегти цю днсть, звичайне прагнення кожного удлу до самостйност, до меншо залежност вд Кива до життя особняком нердко вдбивалося на церковних вдношеннях пархальних пископв до митрополита стискувало його законн права повноваження. Татарська навала 1237 1240 рр. мала величезн впливи як на полтичне, так церковне життя укранських земель. Кив, що ще в другй половиш 12 ст. втрача сво попередн значення, тепер зовсм пдупада.

Серед поодиноких земель Кивсько Рус зростають нов полтичн й культурн осередки. Серед укранських земель домнують Галич та Волинь. У пвнчних краях поруч з Новгородом та Володимиром з 14 ст. почина зростати Москва, що повол пдбива соб нш князвства понад Окою та Волгою. Блоруськ земл та бльшу частину укранських забира

Литовська держава в 14 ст а землю Галицьку Польща за Казимира Великого. Отже, йдуть нов полтичн впливи та взамовдносини, яких не було до 1240 р. Територя Кивсько митропол розбиваться мж Литвою, Польщею, Новгородом, Москвою та н. Кивському митрополитов доводиться мати справу не тльки з рзноплемнною владою, а й рзноврною. Така рзниця й полтична боротьба помж зазначеними державами сильно утруднюють його положення.

Близьксть татарських кочовин та небезпечнсть життя в близьких до степв мсцевостях примушують наших митрополитв шукати соб спокйного мсцеперебування. Кирил 1245-1281, Максим 1283-1305 та Святий Петро 1308-1326 не сидять на одному мсц, а мняють сво осдки, найдовше перебуваючи на пвноч у Володимир-на-Клязьм, а Петро в Москв. Княз московськ найбльше подобаються митрополитам, як вд часв Петра енергйно пдтримують московську полтику, чим настроюють проти себе нш полтичн центри, внаслдок

чого зявляються спроби подлу дино митропол. Кивська митрополя зоставалася диною й охоплювала свою домонгольську територю до половини 15 ст коли Москва ршуче сепарувалася вд Кива. Приводом до того послужила поява в Кивськй митропол грека сидора, прихильника ун з Римом. Константинопольський патрарх користався свом правом призначати кивських митрополитв, в цй справ нколи на нього впливав взантйський мператор. З початку 15 ст.

Взантя перебувала у страшнй небезпец турки-османи збиралися покласти кнець полтичнй самостйност. мператор оанн V Палеолог 1425-1448 шукав соб порятунку на Заход в папи , щоб схилити його на свою сторону, погоджувався на умю, себто на пдбиття схдно церкви влад римського пископа. Для здйснення свох планв мператор пдбирав соб серед православного духовенства прихильникв сво де. Патрархом вн зробив однодумця осифа, а той призначив кивським митрополитом сидора, що з-за свого грецького

патротизму дав згоду брати участь у собор у Флоренц. Справд, вв був там, стояв за уню й повернувся до сво пастви вже як представник папи з титулом кардинала. В Москв вв зустрв сильний опр, а тому й мусив ткати звдти й тримався деякий час в межах Литви та Польщ, хоч тут вн не зустрчав соб прихильникв, незважаючи на пдтримку свтсько влади та латинського духовенства. Влаштувавшись в тал, сидор добився призначення на кивського митрополита теж прихильника

ун Григоря Болгариновича, що потм вдмовився вд ун. Москва тим часом добивалася затвердження вибраного в митрополити собором пископв они, пископа рязанського. Заходи сидора в Царгород та пзнше полтичн под перешкоджали такому затвердженню. Тод Московський собор 1458 р. ухвалив самостйно, без патрарха, проголосити ону митрополитом, при чому йому було дано титул митрополит Московський всея Рус, мж тим як попередн митрополити, й т, що жили в

Москв, вс титуловалися митрополит Кивський всея Рус. Вд цього часу на територ дино Кивсько Рус бачимо вже дв митропол Московську та Кивську. Перша з них охоплювала Московську державу претендуючи на Новгород, а друга православну люднсть Литви та Польщ. Тут знаходилися так парх Смоленська, Чернгвська, Полоцька,

Холмська, Перемишльська, Льввська, Володимиро-Берестейська, Луцько-Острозька та Турово-Пнська. До цих девяти треба ще додати пархю самого митрополита. Смоленська та Чернгвська парх, як прикордонн, часом належали до Москви, а Льввська в 1414-1538 рр. пдлягала безпосередньо митрополитов. У 13 ст. нтенсивно провадять мсонерську дяльнсть на територ

Мало Рус ченц Домнканського ордену, але без жодних наслдкв. Вони обслуговують лише те католицьке населення, яке зявилося на Малй та Блй Рус вже в 14 ст. в мстах, яким укранськ та литовськ княз надавали нмецьке Магдебурзьке право. В цих мстах католики нмц, поляки та н. перебували в упривлейованому положенн в порвнянн з руськими православними. Ягайло та Втовт збльшували католицьку люднсть, пдтримували стар та заводили

нов латинськ парх та параф в Кив, Вльно, Перемишл, Львов, Луцьку. Дв церкви жили спокйно, кожна сама по соб, й справа зднання х у форм Флорентйсько ун не мала няких наслдкв. Найбльший прихильник тако ун митрополит сидор вибрався до тал, а його наступник учень Григорй сам мусив був вдмовитися вд ун в 1458 р. вмер православним. Мало говорить на користь ун й так званий Лист митрополита

Михала до папи Сикста IV 1476 р Оцнювати ц явища церковного життя необхдно з огляду на полтичну ситуацю середини 15 ст бо православне населення вд верхв до низв не думало вдмовлятися вд сво ври, в противному раз вс спроби ун залишили б по соб виразний слд. В кнц 16 ст. сталася подя, що внесла розкол довголтню запеклу боротьбу в лоно православно церкви й укранського та блоруського народв це Берестейська церковна уня. й, звичайно, придляють багато уваги вс дослдники минулого

Польщ та Украни, причому пояснюють одн полтичними мотивами того часу, нш непорядками в православнй церкв. той, другий погляд треба вважати однобоким. Таке складне явище, як Берестейська церковна уня, викликане багатьма причинами як внутршнього для церкви, так зовншнього характеру. Тут мають мсце сторичн обставини, соцально-економчц умови, напрям державно полтики, культурно-освтнй стан православно рарх, моральний рвень , внутршн взамовдносини у православнй церкв все це разом з специфчними

особливостями доби та настром пануючих чинникв Польсько-Литовсько держави псля Люблнсько ун 1569 р. викликало згадану церковну уню. За думку про не, не без впливу латинсько рарх, вхопилися пископи луцько-острозький пископ Кирил Терлецький та льввський пископ Гедеон Балабан незабаром останнй вдстав вд то думки, а замсть нього явився володимирсько-берестейський пископ патй Потй, мабуть, одинокий дейний прихильник ун.

Вони, власне, й провели цю справу, бо тодшнй митрополит кивський Михал Рагоза та нш пископи були пасивними людьми. Кирил Терлецький та патй Потй похали в Рим 1695 р. там дали згоду за уню вд мен вс православно церкви. Такий вчинок двох пископв викликав сильне обурення на Укран-Рус. Прихильники ун збралися в Берест для урочистого проголошення днання з

Римом у жовтн 1596 р. Туди ж прибули й православн пископ Гедеон Балабан льввський Михал Копистенський перемишльський, багато представникв чорного й блого духовенства, братств поодиноких земель. Православн утворили свй собор пд головуванням патраршого екзарха архмандрита Никифора. Таким чаном, одночасно в Берест вдбувалося два собори унатський що складався тльки з вищого духовенства православний, постанови яких були цлком протилежн.

Король Сигзмунд був на сторон унатв, визнав х постанову проголосив уню з Римом доконаним фактом, а на протести й постанову православних уваги звернено не було. Опираючись на прихильнсть короля, енергйну пдтримку католицького духовенства та польсько-латинського громадянства, архре-унати повол забирали соб церковн й монастирськ матки, твориш кадри пдвладного м духовенства, поступово знаходили соб прихильникв серед мщанства й серед селянства.

Поширення ун викликало безкнечн судов процеси та заколоти в масах. На другого унатського митрополита патя Потя пдготовлявся атентат, який скнчився тльки тим, що в нього було вдрубано клька пальцв. У Втебську мсцевий унатський архпископ осафат Кунцевич настльки настров проти себе православних мщан, що вони його замордували 1623. За це Втебськ було позбавлено Магдебурського права,

19 особам одрубано голови, близько сотн мщан, що втекли вд суду, заочно присуджено до смерт, а майно х забрано до скарбу. Заколоти були в нших мстах. Взагал мж православними та унатами йшла вперта боротьба, недарма уню названо було костю роздору. Перш за все почалася боротьба лтературна, зявилося багато полемчних творв, де одна сторона боронила себе й нападала на другу. З боку православних виступали найкращ вчен сили, й х твори й дос зостаються цнними памятниками укранського

письменства, як Апокрисис Христофора Флалета, Тренос Мелетя Смотрицького, Палнодя Захар Копистенського. Братства видавали ц полемчн твори. Одночасно з лтературною боротьбою йшла й боротьба правова, на грунт сеймового законодавства. Тут виявляли сильну акцю православн магнати та шляхта, як нердко виступали спльно з протестантською шляхтою. На грунт правовому було зроблено дуже багато, бо до половини 17 ст.

не проходило жодного сейму, де б не ставилася справа грекв-дзунитв, себто православних, наслдки були дуже важлив. Так, в 1609 р. православним пощастило юридично одмежуватися вд унатсько рарх, а в 1632-34 рр. православн добилися сво власно, визнано державою упривлейовано рарх з кивським митрополитом Петром Могилою на чол. Йому пдлягали парх Луцька, Льввська, Перемишльська, Холмська та новоутворена Блоруська.

Верстви свтського православного населення особливо енергйно боронили свою вру виразником настров мас у цьому вдношенн було козацтво. Воно завжди вдстоювало нтереси православно церкви, там, де впливи козацтва були сильн, себто на Укран, уня не мала успху. Завдяки козацтву в Кив унати обмежилися тльки Видубицьким монастирем, а Лаври не могли захопити. Завдяки козакам Петру Сагайдачному русалимський патрарх

Феофан в 1620 р. поновив православну рархю з митрополитом овом Борецьким на чол. Нунцй Торрес свдчить, що козаки своми проханнями, погрозами та збройно перешкоджали поширенню ун. У 1632 р. вони через депутацю до сейму вдстояли права сво церкви. З кнця 17 ст коли бльшсть шляхти пд впливом полтичних та соцально-економчних обставин псля 1654 р. перейшла на бк латинства, православн братства пдупали, а козацтво, вдгравши свою сторичну роль, втратило

сво значення, тод православна церква, зоставишся без свох проводарв та оборонцв, позбавилася сво рарх. На уню перейшла в Захднй Укран бльшсть народних мас. Багато шкодило тод православю те, що псля 1654 р. частина Кивсько митропол опинилася в межах Московсько держави, а частина залишилася в Польсько-Литовськй держав. Наш митрополити Сильвестр

Косв 1647-1657, Донисй Балабан 1657-1663 та осиф Нелюбович-Тукальський 1664-1675 не спвчували Москв, коли та розпочала заходи, щоб пдвернути укранську церкву пд владу московського патрарха, вони стали на бк Польщ. Живучи на територ останньо, зазначен митрополити не мали можливост керувати церковними справами Лвобережно Украни, а тим часом Москва добилася змцнення свох виключних впливв на церковн справи в

Польщ. В 1685 роц вона за допомогою турецького уряду вирвала в константинопольського патрарха Донися IV згоду на те, щоб Кивська митрополя перейшла пд канончну залежнсть до московського патрарха, який благословив на кивського митрополита колишнього православною луцького пископа князя Гедеона Святополк-Четвертинського. У 1686 р. в Москв мж Польщею Росю було вироблено умову, так званий мир Гржимультовського або вчний мир.

Цей мир давав право росйському урядов в цлях оборони православних вд унатських утискв втручатися у внутршн справи Реч Посполито, православне населення Польщ вддавалося пд протекторат московського царя. Завдяки цьому православн параф та монастир в Польщ пдлягали кивському митрополитов, а той, у свою чергу, пдлягав московському патрарху, а потм Священному Синодов.

На протяз 18 ст. Кивська митрополя пд впливом росйсько церкви зазнала деяких змн. Було скасовано право вибору митрополита та пископв повол вдмнялось виборне начало щодо нижчого духовенства. Од 1700 р. з Кивсько академ викликають до Москви та Петербурга наших учених ченцв, й т займають в Рос аж до часв Катерини вс архрейськ кафедри. Тому, з одного боку, вся росйська церква пддаться сильним впливам церкви

укрансько. Вд часв Катерини митрополит кивський втратив сво значення першого рарха для нших архрев, втратив всяку над ним владу став звичайним пархальним владикою. В кнц 19 на початку 20 ст. укранськ земл подлено на так парх Харквську, Чернгвську, Полтавську, Катеринославську, Херсонську 1837 р кафедра в Одес, Таврйську 1859 р кафедра в

Смферопол, Подльську кафедра в Камянц, Волинську кафедра в Житомир Кивську в 1907 р. постала ще Холмська пархя. В десяти укранських пархях налчувалося в 1900 р. православного населення 19 мльйонв. У 1870 р. проторей В. Гречулевич да перш зразки проповд на укранськй мов. Не дивлячись на тяжк обставини, приклад його не зостаться без наслдувачв

П. Морачевський переклада на укранську мову Четверовангел, П. Кулш мало не всю Бблю. В 1906-1908 рр. Священний Синод вида укранське вангел. Зявляються спроби видання популярних книжок релгйного змсту укранською мовою. Ставиться питання про укранську мову як мову богослужбову. Почалася запекла боротьба помж рархю та прихильниками укранзац церкви на територ

Украни. Ця боротьба привела до розколу. Прихильники повно укранзац утворили окрему Укранську Автокефальну Православну Церкву на чол з митрополитом В. Липквським з 1921 р Але, у звязку з незвичайним способом утворення, авторитет УАПЦ почав падати в 1930 р. вона самолквдувалась. Визначенням Архрейського Собору Росйсько Православно Церкви РПЦ 25-27 жовтня 1990 р у вдповдь на звернення укранського

епископата до Святйшого Патрарха Московського всея Рус Алекся и всього епископата РПЦ, Укранськй Православнй Церкв УПЦ надано незалежнсть самостйнсть в керуванн. УПЦ спадкомиця древньо Кивсько митропол в межах Украни Укранського екзархату РПЦ. Самостйнсть незалежнсть

УПЦ у керуванн поширються на канончн, богослужбов, господарськ, фнансов та духовно-освтну сфери внутршнього життя пархй. Соборний молитовно-канончний звязок УПЦ з Всесвтнм Православям явля членство Предстоятеля УПЦ у Священному Синод РПЦ, участь укранського епископата в Архрейських та Помсних Соборах РПЦ. Знаком перебування

УПЦ у благодатному лон Всесвтнього Православя статутне пднесення мен Предстоятеля РПЦ за богослужннями благословення Святйшим Патрархом новообраного Предстоятеля УПЦ. Вдповдно, укранський епископат, певно висловлюючи вроповчальный принцип соборност Церкви Христово, бере участь у виборах Святйшого Патрарха Московського всея Рус, а Предстоятель

УПЦ в обряд настоловання Предстоятеля РПЦ. Реальн права канончний статус УПЦ фактично наближають до повноти прав статусу Помсно Церкви, без формального визначення останньо Помсним Собором РПЦ. Предстоятель УПЦ митрополит Кивський всея Украни з титулом Блаженний. Канончний статус УПЦ та

Предстоятеля визнан Главами Помсних автокефальних православних Церков. Резиденця Предстоятеля УПЦ Киво-Печер-ська Успенська Лавра. Предстоятель УПЦ з 1992 року Блаженний Володимир Сабодан, митрополит Кивський всея Украни. Священний Синод УПЦ заклада скасову парх в межах Украни, духовн школи, обира кандидатв на вльн пископськ

кафедри, благословля вдкриття монастирв, обговорю виршу вс нш питання внутршнього життя УПЦ в перод мж Архрейськими Соборами УПЦ. Архрейський Собор УПЦ, вдповдно до Статуту про керування УПЦ, вищим органом соборного керування. Архрейський Собор УПЦ самостйно незалежно обира Предстоятеля УПЦ митрополита Кивського всея Украни. В УПЦ перодично збираться

Всеукранський Церковний Собор помсний за участю епископата, представникв духовенства, що ченцями, та мирян УПЦ для обговорення найважливших питань внутршнього життя УПЦ. Схдне Православя тисячолтня традицйна релгя укранського народу русичв. УПЦ найбльша православна община в Укран вона нарахову тридцять пять мльйонв хрещених християн. У склад УПЦ 35 пархй, 37 архрев, одна духовна академя

Кив, Киво-Печерська Лавра, 5 семнарй, 22 духовних училища, 3200 недльних шкл. Найбльш монастир Свято-Успенська Киво-Печерська Лавра, Свято-Успенська Почавська Лавра, як загальноправославными християнськими святинями мсцями масового паломництва. УПЦ Церква-мучениця сотн тисяч християн постраждали в результат репресй з боку богоборчо влади в СРСР, тисяча священнослужителв, що ченцями, мирян було розстрляно та заслано

в сибрськ табори. Серед них перший Священномученик Росйсько Церкви, митрополит Кивський Володимир Богоявленский, вбитий бльшовиками у 1918 р. Було зруйновано багато храмв, монастирв. Заборонено церковну добродйнсть. Останнм часом УПЦ поступово повертаються храми, монастир майно, ранше нацоналзоване державою. Вдновляються соцальна даконя УПЦ церковно-парафяльн школи, лкарн, молоджн органзац прямування, мета

яких допомога старцям, нвалдам, бдним т.д. На канончнй територ УПЦ дють дв локальн, не визнан Помсною Православною Церквою, нацоналстично орнтован розкольницьк юрисдикц Укранська Православна Церква Кивського патрархату УПЦ-КП на чол з розкольником патрархом Фларетом Укранська

Автокефальна Православна Церква УАПЦ. Велика частина хнх приходв розташована в захдних областях Украни Галичина, Волинь, як сторично входили до складу Реч Посполито Польщ. На цих же територях д Укранська Греко-Католицька Церква унатська, УГКЦ. Активзувалася дяльнсть псевдо-релгозних та окультних сект, що практикують прозелтизм серед православних Украни. Взамна боротьба розкольницьких, сектантських проунатських

сил в Укран, яка здйснються на фон духовно, полтично т економчно кризи в кран, порушу мирний хд життя УПЦ, створю межконфесйну напруженсть провоку вдкрит сутички мж духовними общинами.