Развитие философии (Укр.)

Развитие философии 1. Предмет функц флософ. Свтогляд, як теоретичне ставлення до сущого з позиц належного. Слово флософя походить вд грецького фло - любов софя - мудрсть звичайно трактуться як любов до мудрост. У Древнй Грец слово флософя як любов до мудрост застосовувалося до людей, що вдкривають тамницю природи людського життя, учать дяти жити в згод з природою вимогами самого життя. Флософя явля собою форму рацонально обгрунтованого уявлення людини про свт про себе, про хнй взамозвязок.

Тому флософське ршення питання про сущност свту людини, про його вдношення до свту явилося методологчною основою формування яксно нового свтогляду. У цьому звязку важливим ставати питання про те, що ж явля собою флософя як феномен духовного життя суспльства. Якщо флософя формою суспльного усвдомлення буття, то для зясовування специфки необхдно зясувати, ЩО вдбиваться у флософ, ЩО обктом флософського осмислення дйсност.

Як, пд яким кутом зору цей обкт розглядаться у флософ, що предметом флософ, ЧОМУ так, а не накше вдбуваться вдбиток дйсност у флософ, яка структура флософського знання, а також ДЛЯ ЧОГО вона потрбна людин, яке соцальне призначення, як функц вона викону. Специфчним обктом флософського осмислення дйсност вдношення людина-свт. Поняття предмета об кта флософ тсно пов язан мж собою.

Щоб зясувати специфку предмета флософ, необхдно зясувати, пд яким кутом зору обкт вдбиваться у свдомост. А тому що обктом флософ вдношення людина-свт, то, природньо, що на перший план виступа питання про природу сутнсть свту людини, про загальн, граничн основи хнього буття, про перш початки, а також про те, як цей свт улаштований, як взамозвязки снують у свт, а також мж людиною свтом. Таким чином, можна сказати, що предметом флософ обкт - вдношення людина-свт аналзований з погляду природи

сутност свту, природи сутност людини, його мсця у свт, вдношення до нього, можливостей його пзнання перетворення, а також з погляду устрою свту, його загально структури стану, у якому вн знаходиться. На рзномантних етапах стор в центр уваги розвитку флософсько думки предмет флософ поставав не в усй свой повнот цлсност. В залежност вд потреб практичного теоретичного освоння дйсност, людини, як правило, цкавило не все вдразу, а т або нш сторони вдношення людини свту.

Це були або питання, повязан з пошуком першооснови свту, його загального початку, або питання про мсце людини у свт, про те, як свт улаштований, питання пзнаванност свту. Проте, в якому б план й у якому б взамозвязку послдовност ц питання не ставилися, у кнцевому рахунку вс вони були пдпорядкован осмисленню людиною змсту свого буття. Важливо вдзначити, що незважаючи на багатоаспектнсть пдходв до ршення проблеми вдношення людини свту,

перед людиною виникала потреба в узагальненому, цлсному уявленн про той свт, у якому вона живе, а також про саму себе, про цлсне бачення свого вдношення до цього свту. Такий пдхд обумовлений самою специфкою життя людини. Два протилежних пдходи до ршення питання про природу сутнсть свту людини позначили суть основного питання флософ як питання про вдношення духу до природи, свдомост до матер, мислення до буття.

Визнання матерального й деального як граничних основ буття свту людини з неминучстю призвело до ршення питання про те, що ж первинним - матеря або свдомсть. Постановка ршення цього питання склали першу сторону основного питання флософ. У залежност вд того, як флософи вдповдали на цей запитання, що вони вважали первинним, а що вторинним, вони роздлилися на матералств деалств. Так виникли матералзм деалзм як два основних напрямки у флософ.

Крм цих основних засобв ршення основного питання флософ ще дуалзм, що визна дух природу, свдомсть матерю, мислення буття двома самостйними початками. Це - специфчна спроба перебороти протилежнсть мж матералзмом деалзмом. Крм ршення питання про природу сутнсть, про загальну пдставу свту само людини, питання про вдношення духу природи, свдомост матер, мислення буття пд кутом зору визначення, що з них первинним, основне питання флософ ма другу сторону - гносеологчний аспект - виступа як питання про те, як вдносяться

наш думки про навколишнй свт до самого цього свту. Це питання про спввдношення нашо свдомост й обктивно дйсност, питання про те, чи ця свдомсть результатом становлення людини, усвдомлення ю себе свту свого буття, а тому засобом орнтац в цьому свт, або ж вона тим початком, що, будучи втленим з метою реалзуючись у людськй дяльност, визнача утримання самого свту. Це також питання про те, у стан чи наше мислення пзнавати дйсний свт, чи можемо ми в наших уявленнях

поняттях про дйсний свт складати врний вдбиток дйсност, про меж пзнання, про його природу сутнсть. У такий спосб питання про вдношення духу до природи, свдомост до матер, мислення до буття основне питання флософ, тому що явля собою вдповдь на питання про природу свту людини в хньому взамозвязку. У цьому план матеря свдомсть являють собою не дв рзномантн, що протистоять, споконвку дан взамовиключн сутност в механчному визначенн хньо первинност вторинност, а дв сторони людсько життдяльност.

Як поняття вони виражають в абстрактнй форм граничн пдстави буття людини його вдношення до свту себе. Але по свому змсту основне питання флософ через зясовування вдношення духу природи, свдомост матер, мислення буття мстить в соб загальну передумову розкриття вдношення людина-свт у граничних основах хнього буття. Воно не може бути зведене тльки до питання про первиннсть або вториннсть матер свдомост. Воно явля собою виражене в найбльше загальнй форм вдношення людини свту, у якому людина виступа в якост

активного початку. хвилюють питання про можливост самореалзац себе у свт, у якому вона живе, а також питання про те, вд чого залежить доля, що очку в майбутньому. Особливо варто пдкреслити, що саме визначення основного питання флософ виплива не з абстрактного спввднесення матер свдомост, а з практичного, дяльно-перетворюваного вдношення людини до дйсност. Багаторазово повторюваний, емпрично фксумий факт, що людська дяльнсть усвдомленою, цлеспрямованою,

призвв до висновку про активну роль цл в життдяльност людини, про те, що дяльнсть, що цлеполага, специфчний засб людського буття. Проте, яку б активну роль не грало цлеполагання, воно саме обумовлено практикою, цим реальним засобом буття людини, необхднстю задовольняти сво потреби. Проте, як вдзначалося, предмет флософ включа в себе вдповдь на питання про те, як свт улаштований, яка його загальна структура, як в ньому снують звязку вдношення, а також питання про стан, у якому людина

свт знаходяться, як закони снують у свт, у чому поляга джерело руху, розвитку. Характер ршення цього питання, як нших загальних питань буття людини, залежить насамперед вд рвня розвитку само людини, його пзнавальних здбностей засобв проникнення в сутнсть явищ навколишньо дйсност. Питання про те, як улаштований свт, питання про структуру стан свту знайшло сво ршення в двох основних концепцях - далектичнй метафзичнй. Далектична концепця да ключ до розкриття саморуху всього снуючого,

а джерело цього саморуху знаходиться у внутршнх протирччях. З точки ж зору метафзично концепц джерело саморозвитку, його рухова сила залишаться в тн або виноситься за меж. Ршення проблеми загально структури свту, що включа в себе людини, стан, у якому вн знаходиться, явля собою самостйне питання. Вона може виршуватися в принцип однаково при рзномантному пдход до ршення основного питання флософ, тобто матералзм може бути метафзичним далектичним.

Точно також деалзм може бути як метафзичним, так далектичним. Отже, матералзм деалзм, метафзика далектика являють собою рзномантн засоби розкриття вдношення людина-свт. Хоча на кожному конкретному етап стор ц засоби наповняються конкретним змстом усвдомлюються по-рзному. Специфка ршення основного питання флософ питання про загальну структуру стан свту не виключають, а навпаки, припускають хнй взамозвязок. Вони тльки разом дозволяють розкрити специфку предмета флософ

в його цлсност. Можна зробити висновок, що флософя - це особлива форма суспльно свдомост, що вдношення людина-свт розгляда пд кутом зору природи сутност свту, природи сутност людини, мсця у свт, можливостей пзнання перетворення свту, загально структури свту як свт улаштований вн - цле або сукупнсть не повязаних мж собою предметв, явищ, процесв, як в ньому снують звязку вдношення стани, у якому вн знаходиться спочива або рухаться, розвиваться, що джерелом прямування розвитки.

З цього погляду флософя явля собою особливу форму суспльно свдомост, що, маючи свом обктом вдношення людина-свт, пднматься, з одного боку, до усвдомлення граничних, загальних основ буття людини свту, а з ншого виробля передумови, засвоння яких допомага людин виробити загальн орнтири сво життдяльност, пднятися до усвдомлення цлей сенсу життя. Розкриття специфки флософ як форми суспльно свдомост припуска необхднсть розкриття соцальних функцй, т рол, яку вона гра в життдяльност товариства й особистост.

Питання про функц флософ в навчальнй науководослднй лтератур освтлються по-рзному. Це пояснються тим, що рзномантн соцальн субкти по рзному осмислюють значення в хньому житт, а також тим, що обктивно значення багатогранно, вона викону велику кльксть рзномантних функцй. Але для того, щоб уявити значення флософ в життдяльност суспльства й особистост як визначено цлсност, необхдно не перераховувати вс функц, що проявилися, а згрупувати х так, щоб видлити найбльше важлив

з них, а також визначити логчну послдовнсть хнього освтлення. Таке видлення головних функцй дозволя потм видлити розкрити специфку всх нших, похдних вд них функцй. До числа основних функцй флософ варто вднести методологчну, деологчну, гносеологчну, свтоглядну, практично-дяльну. Можна порушити питання, чому саме така пропонуться послдовнсть розгляду цих функцй. Адже частше усього на перше мсце висуваться свтоглядна функця.

Видлення методологчно функц як вихдно обумовлене тим, що флософя займа особливе мсце в процес усвдомлення буття в структур суспльно свдомост. Кожна з форм суспльно свдомост, виступаючи як усвдомлення залежност життдяльност людини вд визначено сфери дйсност, явля собою вдбиток саме ц визначено сторони людського буття. Флософя ж, розглядаючи в самй узагальненй форм вдношення людини до свту до само себе, розгляда не окрем сфери буття людини як так, а хнй взамозвязок через призму розкриття природи сутност свту, природи

сутност людини хнього взамозвязку. Тому основн положення флософ загальнозначущими, мають методологчне значення для кожно з форм суспльно свдомост в процес усвдомлення свого специфчного предмета, для усвдомлення людиною свого вдношення до всх сфер дйсност до само себе. Пд методологю варто розумти систему вихдних, основних принципв, що визначають засб пдходу до аналзу й оцнки явищ, характер вдношення до них, характер спрямовансть пзнавально практично дяльност.

Ц принципи укладають у соб виражен в загальнй форм уявлення про сутнсть свту людини, про граничн основи хнй буття, про вдношення людини до свту до себе. Таким чином, методологчна функця флософ да для усх форм суспльно свдомост, для теоретично практично дяльност людини вихдн, що основоположн принципи, застосування яких визнача загальну спрямовансть пдходу до осмислення дйсност, спрямовансть пзнавально практично дяльност. Ця функця припуска, що вдношення людини до свту повинно виходити з усвдомлення ю природи сутност свту

людини, граничних основ буття, усвдомлення людиною свого мсця у свт вдношення до нього, усвдомлення загально структури свту стану, у якому вн знаходиться. Важливою функцю флософ деологчна. Про не варто памятати особливо в сучасних умовах, коли намтилося негативне вдношення до деолог як феномену духовного життя суспльства. Можна сказати, що деологчна функця флософ поляга в тому, що вона, виршуюч питання про сутнсть людини

про сенс буття, да ключ для усвдомлення свого вдношення до безпосереднх умов громадського життя, до чинникв, що визначають специфку реального життя. Гносеологчна функця флософ поляга в тому, що вона, орнтуючи пзнавальне вдношення людини на розкриття природи сутност свту, природи сутност само людини, загально структури свту, звязкв законв його розвитку, з одного боку, збагачу людей знанням про свт, про людину, а з ншого боку - вплива на кожну з форм суспльно свдомост, детермнуючи необхднсть для кожно

з них у вдношенн людина-свт, а також визнача загальну логку пзнавального вдношення людини до дйсност. Свтоглядна функця флософ поляга в тому, що вона, збагачуючи людей знаннями про свт про людину, про його мсце у свт можливостях його пзнання перетворення, вплива на формування життвих принципв, на усвдомлення соцальними субктами цлей сенсу життя. Безпосередня взамодя з навколишнм свтом для задоволення свох життвих потреб обумовила необхднсть у виявленн використанн тих властивостей предметв, звязкв, законв, оволодння

якими забезпечу саму можливсть життя. Шляхом емпричного освоння дйсност, шляхом проб помилок, знахдок втрат людина накопичувала необхдн знання, узагальнюючи систематизуючи х, знання, що, передаючись з поколння в поколння, збагачуючись новими знахдками, вдкриттями, удосконалюючись, допомагали йому вижити, продовжити сво життя в ланцюз поколнь. Переврена практикою достоврнсть знань розширювала його свободу в оволоднн силами природи. Неухильний рст знань, практична переврка хньо достоврност, значимост для людини створили

основу для виникнення науково свдомост, науки як форми суспльно свдомост. Першими такими уявленнями була мфологя. Тому й сторично першим типом свтогляду явився свтогляд, заснований на мфолог. Воно вдповдало ще дуже низькому рвню розвитку людини. Хоча мфологчна свдомсть намтила основн свтоглядн проблеми, створила визначене цлсне уявлення про свт, про людину, про хнй взамозвязок, вона не могла забезпечити усвдомлення вс складност дйсного вдношення

людини до природи, до соцального свту, до себе. Обмеженим свтогляд, заснований на релгйних уявленнях про свт про людину. Базуючись на вр в надприродне, продуктом якого поста сама людина, релгйний свтогляд перешкоджа рацональному аналзу реально дйсност. Найчастше, коли мова йде про свтогляд, на перший план висуваться його характеристика як узагальнено системи дей поглядв на свт, людини, на його мсце у свт т.д. Такий пдхд важливий, тому що свтогляд завжди базуться на визначеному розумовому матерал, на визначенй

систем знань. Проте в цьому випадку свтогляд зводиться тльки до об ктивно системи знань, вдрвано вд соцального субкта. Нердко при характеристиц свтогляду звертаться увага фактично на етимологю слова - тод вн поста як загальний погляд на свт. Свтогляд варто розглядати не тльки з погляду його змсту, що да собою результат вдбитка дйсност у свдомост людей, але з погляду взамозвязку знання про свт про людину з соцальним субктом, з заснованим на цьому знанн його вдношення до дйсност.

При такому пдход на перший план висуваться значення знання для життдяльност людини. Тому пд свтоглядом варто розумти не просто систему узагальнених знань про свт людину, а ту систему знань, що для соцального субкта набува значення властивого йому засобу бачення, розумння, аналзу, оцнки явищ, що визнача характер вдношення людини до свту до себе, усвдомлення цлей сенсу життя, характер вчинкв дй. Вн засб духовно-практичного освоння свту. Флософя склада методологчну основу свтогляду.

Для побудови свтогляду вона да вихдн, що основопологають принципи, застосування яких дозволя людин виробити сво життв установки, що стають головними орнтирами та визначають характер спрямовансть його вдношення до дйсност, характер спрямовансть практично дяльност. Основа свтогляду - усвдомлення людиною цлей сенсу життя. Практично-дяльна функця флософ поляга в тому, що вона перетворються в знаряддя активного, перетворювального

впливу на навколишнй свт на самого людину. Вона гра важливу роль у визначенн цл - життдяльност, досягнення яких найважливша умова снування, функцонування розвитку людини. Розкриття специфки флософ як форми суспльно свдомост, утримання, функцй важливою умовою перетворення основних положень у свтоглядн орнтири, що допомагають людин визначити сво вдношення до свту до самого себе. Це питання особливо важливим у сучасних умовах, коли разом з необхднстю захисту, що загострився,

вдтворення навколишнього середовища, реального свту буття людини виникла настйна потреба збергання, захисти вдтворення духовного свту людини. Зараз перед флософю поста задача обгрунтування тако картини свту, свту людського буття, у котрй головну увагу було б придлено розвитку само людини, дослдженню шляхв засобв забезпечення розвитку його спроможностей творчих сил. 2. Сенсуалзм рацоналзм. Рацоналзм, як альтернативн засади пзнавального процесу флософя нового часу.

Остаточний поворот до затвердження автоном людського розуму, до визнання його основою поведнки пзнавально активност людини стався з зародженням флософ Нового часу, основоположниками яко виступили Френсис Бекон 1561-1626 рр. Рене Декарт 1596-1650 рр Вдновлення в правах самоцнност природи людсько ндивдуальност, здйснене свтоглядом епохи Вдродження, висунуло як першорядну флософську задачу обгрунтування адекватного методу пзнання самосущо

природи, а також дослдження природи самого людського розуму як суверенного самодостатнього засобу людсько активност. До цього спонукала не тльки логка побудови думки, але наростаюч соцальн рухи проти суспльних вдносин нститутв феодального суспльства, усвдомлення х неадекватност буржуазним економчним вдносинам, що повол формуються. Початкова дея Декартово флософ - принцип сумнву, який одню свою стороною направлений проти схоластичного знання, слпо ври, ншою - на пошук найбльш очевидного, безпосередньо достоврного

початкового положення, яке можна взяти за основу системи знань про свт людину. якщо Бекон орнту пзнання на досвдчене дослдження ндивдуальних речей, то Декарт початковим пунктом пзнання прийма ндивдуальний акт мислення. Сам сумнв процес думки, а субктивно пережитий акт мислення невддльний вд мислячо стоти. Тому абсолютно безперечною думка Мислю, отже, сную.

Декарт знаходить нову унверсальну точку вдлку для пзнання розгляд речей не самих по соб, а у вдношенн до нашого нтелекту. Наука - це зумовлений людським розумом спосб розгляду речей. На вдмну вд схоластик Декарт не заклика вивчати реч такими, якими вони створен богом божественний механзм витвору прихований недоступний. Задача людського пзнання - розкрити, яким чином могли бути створен т реч, як ми сприймамо за допомогою органв вдчуття, тобто вдтворити х за допомогою нашого нтелекту.

Така постановка задач пзнання принципово мня тлумачення питання про спввдношення знання буття пзнання повинно бути направлене не вд буття до стини, а вд стини до буття, оскльки стина те ж саме, буття. стина виступа у Декарта не як вдповднсть знання буттю, а як модель для створення вдповдного цй стин буття. Тим самим Декарт вдкрива для пзнання можливсть експериментального створення такого буття, яке не сну у видимому людиною природному свт. Декарт - основоположник рацоналзму

Нового часу. Вн зрвняв вс реч перед людським нтелектом. На вдмну вд Аристотеля початку або принципи вн перенс з обктивного свту в людський розум. Такий пдхд знищу природну нервнсть речей, дозволя застосувати до них дину мрку - кльксний пдхд. Флософя Декарта виступила методологчною основою математичного природознавства. Аристотелвська яксна онтологя замнються кльксним аналзом рзномантних речей, бо за основу знання беруться

не реч сам по соб, а лише способи х розгляду людським нтелектом. Декартова флософя стала передвсником механчного свтогляду. У нй видляються дв самостйн субстанц свту - матеральна, вдмнною характеристикою яко протяжнсть, мисляча, для яко характерн непротяжнсть неподльнсть. Людина у Декарта виявилася дуалстично розколеною на тлесний, матеральний духовний, мислячий початок.

Розумнсть, здатнсть рацонально думки стотна особливсть людини, виняткова яксть. Рацоналзм Декарта затверджу розумнсть людини як дину основу його пзнавально активност, соцально поведнки конструювання буття вдповдно до знання. Дуалстичний розрив духовного тлесного початку в людин позначився в подальшому розвитку нововропейсько флософ, в розмежуванн природного в пошуках х дино основи. У середин XVII ст. прокреслються ще одна альтернативна щодо рацоналзму флософська лня, яка, проте,

на повний голос зазвучала лише в ниншньому столтт. Маться на уваз ррацоналзм вд лат. irrationalis - нерозумний, який вказу на безмежну яксну множиннсть реального свту, яка становить обктивну межу для пзнавальних можливостей кльксно-математичного, природно-наукового розуму. У числ перших стикаться з названою межею саме природно орнтована думка одного з блискучих учених XVII ст математичн й фзичн вдкриття якого збергають свою цннсть в наш час, французького письменника,

природодослдника флософа Блеза Паскаля 1623-1662. Саме послдовне проведення рацоналстичних принципв природо-наукового знання приводить Паскаля до розумння того, що строге логчно-математичне мркування завжди ма свй виток в якихось початкових, вихдних твердженнях х називають по-рзному - аксоми, постулати, вихдн принципи, як не мають, взагал не можуть мати, строгого логчного, математичного тощо обгрунтування. тому пдставою для х прийняття щось

принципово нше, нж теоретичне обгрунтування бльше того, саме теоретичне обгрунтування ста можливим лише тод, коли вже снують, виявляються прийнятими до початку будь-якого розумового процесу т або нш початков твердження. Так початки строгих логчних ланцюгв людина прийма не розумом вони логчно не обгрунтовуються, а серцем. Дйшовши висновку про принципову обмеженсть, однобчнсть природно-наукового розуму, Паскаль зумв у XVII ст в перод беззастережного панування де механстичного унверсалзму свту, хай ненадовго,

але все ж недвозначно показати обктивну гуманстичну основу людського знання, не тльки флософського, а й природно-наукового. Спостережно-рацоналстична, механстична думка розбивалася на крайност субктивзму-обктивзму, рацоналзму-сенсуалзму т.п. Ставши на гуманстичну позицю, Паскаль зумв вдновити свтоглядну цлснсть флософського погляду. Велич душ, зауважу вн з цього приводу, виявляться не в тому, що людина сяга якось одн з крайностей,

а в тому, що вона вм торкнутися обох заповнити увесь промжок мж ними. Звичайно ж, серце дотримуться свого порядку, а розум свого. Проте серце допомага розуму, а не протистоть йому. Серцем тут Паскаль назива гуманстичне пдгрунтя розуму, про снування якого сам по соб розум найчастше не пдозрю. все ж розум завжди спираться на це пдгрунтя.

Як показав Б. Паскаль, природознавство не так однозначно автоматично свдчило на користь матералзму, як це здавалося в XVI ст. Саме в цй ситуац висува свою програму подолання дуалстичного барра видатний голландський мислитель Бенедикт Барух Спноза 1632-1677. Спноза згодний з Декартом у тому, що уявлення про свт як закономрну природну цлснсть може спиратися лише на строго науковий математичний метод. Проте математика не виводить, а виявля стину.

Адже сам математики говорять про геометричн, наприклад, побудови лише як про допомжн конструкц. Знамените архмедове еврика означа знайшов, а не створив. Тому буття, нби безпосередньо демонстру саме себе. якщо математичне мркування починаться з певного самоочевидного твердження аксоми , то основою буття ма бути самоочевидна буттва аксома, якою Спноза проголошу субстанцю, що в переклад з латини буквально означа те, що лежить в основ.

Матералстична флософя Спнози надихалася прагненням здолати труднощ, що постали перед механстичним матералзмом уже в XVII ст. Виводячи флософську думку з дуалстично кризи, Спноза наголошу на монстичному принцип тлумачення свту. Проте картина у нього виходить подекуди аж занадто цлсною, навть унтарною. Звдси фаталстичне, в кнцевому рахунку, тлумачення проблем творчост та свободи.

Саме в цьому напрям намагався шукати дещо нших ршень видатний нмецький флософ природодослдник Готфрд Вльгельм Лейбнц 1646-1716, який прямо кида на адресу Спнози звинувачення в тому, що той довв до краю вчення, котре вдбира у створнь силу дяння. Лейбнц, погоджуючись з Спнозою в питанн про субстанцональну основу свту, а також у визнанн божественно природи ц субстанц бог, згдно з Лейбнцом, первинна днсть, або ж початкова проста субстанця, всупереч

Спноз прагне максимально врахувати ндивдуальнсть, ункальнсть неповторнсть реального снування. Унтарно-монстичнй орнтац Лейбнц протиставля плюралстичний пдхд. Плюралстична картина свту да можливсть Лейбнцу дещо глибше осмислити проблему свободи. Розглядаючи цю проблему як Спноза у взамовдношенн з проблемою необхдност. Внаслдок нового пдходу до розумння необхдност вона включа не лише фзичну, але й моральну необхднсть,

тобто врахову множиннсть мотивац остання допуска, навть передбача ситуацю вибору, без яко н про яку справжню свободу мови не може бути. Свобода внаслдок цього тлумачиться як свобода дяння передбача сво рвн та рзновиди. Якщо для рацоналстично флософ Нового часу Р. Декарт, Б. Спноза, Г. В. Лейбнц проблема вдповдност стинност нашого знання реальност розвязувалася майже автоматично адже, людський розум тлумачиться рацоналзмом як свтло само природи, тому порядок дей

в розум, само собою зрозумло, той же самий, що порядок речей у свт, то наприкнц XVII ст. згаданий автоматизм почина давати помтн збо. Звернувшись до ндивдуального, особистсного вимру реальност, Б. Паскаль Г. В. Лейбнц мимовол торкнулися питання спввдношення субктивного та обктивного моментв цього вимру. Одразу виникли певн сумнви щодо беззастережност тотожност порядку дей порядку речей.

Це питання ста одним з основних мркувань видатного англйського флософа Джона Локка 1634-1704. Локк, звернувшись до досвду, який, з точки зору його принципово сенсуалстично позиц, диним джерелом нашого знання, висловлю глибок сумнви у врогдност теор природжених дей, що дотримувалася бльшсть рацоналств насамперед Декарт. Варто лише, мрку Локк, вказати шлях, яким приходимо ми до будь-якого знання, одразу ста зрозумлим, що цього цлком досить,

щоб довести, що воно не природжене. Отже, всупереч Декарту Локк вважа, що природжен де взагал не снують. Деяк стини, мрку Локк, отримуються з дей одразу ж, тльки розум перетворю х у твердження. Для вдкриття визнання нших стин необхдний довгий ряд упорядкованих дей, належне порвняння х ретельно зроблен висновки. Деяк стини першого роду завдяки х загальному та легкому визнанню помилково приймалися

за природжен. Насправд ж де поняття не народжуються разом з нами так само, як вмння здбност, хоча, правда, одн де засвоюються нами з бльшою легкстю, нж нш, тому приймаються бльшим колом людей. Але це залежить вд ступеня застосовування органв нашого тла наших розумових здбностей. Обктом мислення, за Локком, де - блсть, твердсть, мислення, рух, людина, вйсько, спянння тощо. Але звдки вони приходять у розум диним джерелом дей

Локк вважа досвд, який виступа у двох формах - зовншнього чуттве сприйняття матеральних речей явищ внутршнього внутршн сприйняття дяльност нашого розуму досвду. Зовншнй досвд виступа як сукупнсть вдчуттв жовтого, блого, гарячого, холодного, мякого, твердого тощо, внутршнй - як рефлекся сприймання таких операцй нашого розуму, як мислення, сумнв, вра, пзнання, бажання т. н Ц два джерела, тобто матеральн реч як обкти вдчуття, внутршня дяльнсть нашого власного розуму як обкт

рефлекс, тим диним, звдки беруть свй початок вс наш де, як походять або з одного, або з ншого джерела. саме аналзуючи досвд в обох його формах як джерело дей, Локк виявля, що не вс де однаковою мрою адекватно вдображають свй обкт, залежить це вд якостей самого обкта. У звязку з цим Локк говорить про первинн якост, що зовсм невддльн вд тла, в якому б воно не було стан. Ц первинн якост, твердить Локк, породжують у нас прост де, тобто густину, протяжнсть, форму, рух

або спокй, число. Разом з тим сну ще й нший розряд якостей, як Локк назива вторинними. Це кольори, звуки, смаки тощо, що на дл не вдграють няко рол в самих речах, але являють собою сили, котр викликають у нас рзн вдчуття. Звдси Локк робить висновок про те, що де первинних якостей продукт схожост, вторинних - н де первинних якостей тл схож з ними х прообрази справд снують у самих тлах, але де, що викликаються в нас вторинними

якостями, зовсм не мають схожост з тлами. В самих тлах нема нчого схожого з цими нашими деями. В тлах, що х ми називамо за цими деями, тльки здатнсть викликати в нас ц вдчуття. те, що блакитним, солодким або теплим в де, те в самих тлах, як ми так називамо, лише певний обсяг, форма рух непомтних частинок. Розрзняючи первинн й вторинн якост та виводячи все наше знання з досвду, Локк зткнувся з певними труднощами в тлумаченн тако фундаментально категор, як субстанця. дея субстанц,

зауважу Локк, не сприйматься нами н через вдчуття, н через рефлексю. Не визнаючи природжений характер ц де, англйський мислитель змушений зробити агностичний висновок про те, що ми позначамо словом субстанця невизначене припущення невдомо чого, що ми приймамо за субстрат, або нося вдомих нам дей. Агностична реакця Локка на проблему статусу снування тако найзагальншо категор, як субстанця вона й справд незводима до досвдного, емпричного снування, була красномовним сигналом

про неспроможнсть сенсуалстичного пдходу в подоланн труднощв альтернативно рацоналстично позиц. Флософя Нового часу, як уже зазначалось, орнтувалася на природу як новий образ реальност, що приходить на змну традицйному середньовчному божественному духу. Тож не дивно, що флософя уподбнються природознавству. Саме звдси бере витоки механцизм математизм, якщо так можна висловитися флософ

Нового часу. Останн виявилося в тлумаченн реальност як чогось наявного, безпосередньо даного, того, що спостергаться або переживаться. Таке настановлення чи не найтиповше втлилося в математичнй флософ . Ньютона 1643- 1721 - в загальновдомому афоризм гпотез не вигадую. Гпотез же я не вигадую твердить Ньютон Все ж, що не виводиться з явищ, повинно зватися гпотезою, гпотезам же метафзичним, фзичним, механчним, прихованим властивостям не мсце в експериментальнй флософ.

Таке обмеження предмета пзнання наявним, експериментально фксованим, спостережуваним ще якоюсь мрою виправдане для природознавства та й то не повною мрою , але абсолютно непридатне для флософ, бо призводить до агностичних, субктивстських скептичних ремнсценцй. Одним з перших робить критичн висновки з ц обставини англйський флософ Джордж-Беркл 1685-1753. З самого початку вн наголошу на тому, що загальновдомий факт снування речей

столв, стльцв, яблук тощо аж няк не означа х обктивного, незалежного вд нашого духу снування, як про це гадають флософи-матералсти. Кожний може безпосередньо упевнитися в цьому, мрку Беркл, якщо зверне увагу на те, що розумться пд термном сну в його застосуванн до сприйманих речей. Коли я кажу, що стл, на якому я пишу, сну, то це значить, що я бачу вдчуваю його якби я вийшов з сво кмнати, то сказав би, що стл сну, розумючи пд цим, що якби я був у свой кмнат, то мг би сприймати його,

або ж що який-небудь нший дух дйсно сприйма його. Важко не погодитися з Беркл, адже справд, з позицй натуралстично-механстичного тлумачення реальност як тако, що безпосередньо спостергаться, сприйматься, переживаться, даною, реальне снування засвдчуться лише фактом його чуттво у вдчутт, сприйнятт, переживанн фксац в досвд зовншньому чи внутршньому. Якщо ж це так, то диний смисл, який ма слово снувати, бути сприйманим, адже диним, з чим безпосередньо

ма справу людина, сплкуючись з свтом речей, т або нш зоров, слухов, тактильн вдчуття червоне, кругле, дзвнке, холодне, тверде тощо в певних комбнацях послдовностях. Беркл нчого не вигаду не фальсифку. Вн лише послдовно розвива т висновки, як справд випливають з позиц натуралстичного механцизму. Про так висновки здогадувався вже Дж. Локк, мркуючи про статус снування субстанц. Але

Локк ще не зркався де обктивного снування речей, оскльки вважав обктивно снуючими принаймн хн первинн якост. Беркл ж цлком послдовно слушно вказу на вдсутнсть принципово вдмнност мж первинними вторинними якостями, оскльки перш протяжнсть, форма, рух тощо так само дан нам через вдчуття, як друг. Тим-то, мрку Беркл, як я неспроможний бачити або вдчувати щось без дйсного вдчуття реч, так само я неспроможний мислити сприйнят реч або предмет незалежно вд х вдчуття або сприйняття.

Насправд обкт вдчуття, пише Беркл, одне й те ж саме не можуть тому бути абстрагован одне вд одного. Бльш послдовним виявився нший англйський флософ - Давид Юм 1711-1776, який вважав дино незаперечно снуючим лише враження - враження вдчуттв враження рефлекс. Що ж до субстанц не тльки тлесно, але й духовно, то це просто зручна фкця нашо уяви. Наша уява цлком вльно довльно комбну враження, результатом чого реальнсть. з вражень або дей памят,

мрку Юм, ми створюмо свого роду систему, яка охоплю все те, що ми памятамо як сприйняте - чи то внутршнм сприйманням, чи то зовншнми чуттями, кожну частину ц системи, поряд з наявними враженнями називамо звичайно реальнстю. снування для Юма, як для Беркл, тотожне сприйняттю. Але на вдмну вд Беркл, який заперечував снуванн матерально субстанц приймав снування субстанц духовно на основ подбного ототожнення, Юм бльш послдовно твердить, що дино незаперечним снування вражень, що

ж до снування чи неснування поза цими враженнями субстанц тлесно чи духовно - тут нчого певного ми сказати не можемо, у нас нема пдстав н для позитивних, н для негативних висновкв з цього приводу. Тобто позиця Юма скептичною. Одним з центральних понять його флософ вра англ. belief на вдмну вд faith - релгйно ври. Оскльки ми не знамо не можемо знати чи снують обктивн джерела вражень обктивн предмети явища, чи вони просто довльн витвори нашо фантаз, ми можемо в наших життвих ситуацях керуватися будь-

якими уявленнями про х статус. Оскльки ж специфка людського життя така, що нам зручнше керуватися уявленнями про обктивне снування предметв явищ свту. в цьому нема нчого неправильного. дине, про що слд при цьому постйно памятати наша певнсть в обктивному снуванн свту, яка базуться на вр, аж няк не може претендувати на стиннсть. 3. Культура цивлзаця. Сучасна цивлзаця, особливост суперечност. Наявнсть безлч точок зору на суть культури, мсце роль в життдяльност суспльства, безлч визначень х

нараховуться вже бльш трьохсот свдчить про те, що вона явля собою складний багатогранний феномен, виклика значний нтерес як обкт наукового дослдження, приверта до себе увагу фахвцв самих рзних профлв. У основ розвитку поняття культури лежить потреба в осмисленн стотних зрушень в суспльному бутт людини, як сталися на рубеж середнх вкв нового часу викликали глибок змни вдносно людини, до природи до само себе, до свого безпосереднього соцального оточення.

Не випадково змст цього поняття формуться в прямй опозиц до поняття натура природа. Таке розумння було запропоноване просвтником С.Пуффендорфом в 1684 р однак м користуються в наш час. Пд культурою стали розумти всю сукупнсть створених людиною предметв, перетворений ним свт природи. Нарвн з таким розумнням культури зявилося багато нших. Значне поширення отримав дяльнисний пдхд, згдно з яким культура явля собою специфчний спосб дяльност.

снують також технологчний, системний, структурно-функцональний, семотичний нш пдходи до розумння сут культури рол в життдяльност суспльства. Кожний з цих пдходв заслугову уваги, оскльки в кожному з них звертаться увагу на ту або ншу сторону культури. Вони доповнюють один одного, сприяють виробленню бльш повного уявлення про не як складний феномен. Разом з тим виника потреба в формуванн узагальненого уявлення про культуру, в розкритт сут, що дозволило б зясувати не тльки власну специфку, але розкрити взамозвязок

з всма сторонами суспльного життя. Культура по свой сут процес становлення, функцонування, розвитку людсько сут, процес виробництва вдтворювання людини як суспльно стоти, як субкта соцально дяльност. На вдмну вд тварини, людина активно бере участь в перетворенн природи для створення необхдних умов свого снування, форму саму себе. як би прагматично вона не вдносилася до навколишньо дйсност, прагнучи задовольнити сво життв потреби, в дяльност виявляться глибинна тенденця, що виража необхднсть пклуватися

не тльки про безпосередн забезпечення сво життдяльност, але вимогу виявляти турботу про майбутн, про перспективи не тльки ндивдуального буття, але всього людства, а, отже, виявляти турботу про збереження вдтворювання навколишнього природного середовища. Тому культура мстить в соб позитивно-цннсний аспект людсько життдяльност, вона виступа як людинотворчий змст суспльно-сторичного процесу. У той же час, культура - це мра людського в людин, мра, що показу, в якй мр людське втлилося в людин,

в якй мр в й реалзовуться людська суть. Важливе значення набува питання про внутршню структуру само культури, яке необхдно виршувати, виходячи з взамозвязку культури сут людини. Вдповдно, можна видлити основн структурн елементи культури. Першим структурним елементом стороною культура життвих потреб способв х задоволення. Культура життвих потреб способв х задоволення охоплю весь спектр безпосередньо життдяльност людини

що як людина сть, що як п, у що одягаться, як житлов умови т.д. Цей рвень культури характеризуться спадкомнстю в розвитку життвих потреб способв х задоволення як в план сторично послдовност розвитку дано соцально спльност, так в план взамозвязкв рзних спльнот, х взамного впливу одн на одну. Другим структурним елементом культури або другим рвнем культура процесу виробництва, в якому виготовлення знарядь прац набува значення особливо соцально потреби.

Реалзаця ц потреби умовою створення за допомогою трудово дяльност предметв, необхдних для задоволення життвих потреб створення всього комплексу умов для забезпечення життдяльност. Цей рвень культури знаходить свй вияв втлення в культур виготовлення знарядь прац, культур технологй, в культур само трудово дяльност, в результатах виробництва. Тому в узагальненому вигляд цей рвень культури зявляться як система способв результатв виробничо дяльност,

направлено на забезпечення життдяльност людини. З цим рвнем культури, з осмисленням людиною значення в житт ндивда суспльства повязана сама етимологя слова культура, яке означало обробток, обробку об ктв природи. Однак тут культура не може бути обмежена тльки сферою матерально прац людини. Звичайно, сюди входять знаряддя прац створен людиною предмети, цнност. Але головним компонентом все ж сама людина з розумовими здбностями, з пзнавальними творчими можливостями,

з цлеспрямованстю. Тому весь процес виробництва знарядь прац, коштв задоволення життвих потреб людини виступа як одна з сторн виробництва вдтворювання само людини. У цьому процес людина - головна продуктивна сила споживач результатв свого труда. Третм структурним елементом культури культура суспльних вдносин. Суспльн вдносини - це складна система, що включа в себе економчн вдносини, вдносини сторично спльност

людей рд, племя, народнсть, наця, шлюбно-смейн, побутов, особист, вдношення суспльства особистост. Вс сфери суспльних вдносин взамоповязан взамообумовлен один одним. Кожна з них вплива активним чином на життдяльнсть ндивда суспльства. Культура суспльних вдносин сферою показником, що характеризу специфку виробництва вдтворювання людини як соцального субкта, це система способв, засобв результатв становлення розвитку людсько сут.

Виключно важливим четвертим структурним елементом культури культура суспльно свдомост, що виявляться в духовному житт суспльства, в духовному свт особистост. Свдомсть виникла як реалзаця потреб людини в новому тип орнтац в умовах задоволення життвих потреб соцальними засобами виробництво система суспльних вдносин. Способом снування свдомост знання. Тому вже в першй характеристиц культури суспльно свдомост звертаться

увага на змст, кльксть яксть знань. Знання, виступаючи як результат накопичення узагальнення людського досвду, мстять в соб оцнене вдношення людини до дйсност, засобом орнтац в навколишньому свт, кервництвом до д. Усвдомлення людиною свого вдношення до дйсност здйснються на емпричному рацональному рвн, який включа в себе повсякденну теоретичну свдомсть. Ц рвн свдомост набувають безпосередню значущсть для людини тльки тод, коли вони проходять почуттво-емоцйну оцнку.

На основ взамозвязку рвнв свдомост почуттво-емоцйно оцнки формуться суспльна психологя, що явля собою систему почуттв, настров, переживань, зумовлених мрою емпричного рацонального освоння людиною дйсност. Усвдомлення людиною свого вдношення до свту до себе через призму нтересв знаходить сво вираження втлення в формах суспльно свдомост наукова, полтична, правова, етична, естетична, релгйна флософська свдомост, а також в деолог. Таким чином можна сказати, що культура усвдомлення людиною свого вдношення до дйсност

знаходить свй вияв вираження в культур знань, культур мови, мислення, суспльно-психологчних установок, культур полтично, правово, етично, естетично, релгйно флософсько свдомостей, в культур деологчного осмислення людиною свого мсця в свт вдношення до нього. нтегрованим вираженням культури суспльно свдомост усвдомлення людиною цлей значення життя. Отже, духовна культура явля собою систему способв, засобв результатв становлення розвитку людини як соцально стоти, яка свдомо цлеспрямовано перетворюючи навколишнй свт

саму себе, забезпечу не тльки умови свого матерального снування, але виршу питання майбуття людства. Важливим структурним елементом пятим культури сфера свободи творчост. Свобода вищим рвнем сут людини. Способом здйснення творчсть, яка явля собою процес перетворення свту буття людини само людини для забезпечення свого снування, функцонування, розвитку. У культур свободи творчост знаходить свй вияв мра становлення людини як субкта соцально дяльност.

Реалзаця свободи творчост показником того, в якй мр мета результати дяльност спввдносяться, з одного боку, з потребами нтересами людей, а з ншого - з обктивними закономрностями тенденцями розвитку суспльства природи. На цй основ можна зробити висновок, що свобода творчсть узагальненим показником критерм рвня розвитку культури. Кажучи про структуру культури, не можна обйти увагою культуру потреб суспльства, як цлсну систему способв х задоволення. Суспльство, виступаючи як субктивне буття людсько сут, набува

вдносну самостйнсть по вдношенню до ндивдв, соцальних груп, класв. У процес його сторичного розвитку вдбуваться формування суспльних потреб, задоволення яких ста умовою життдяльност всх соцальних субктв. Для задоволення цих потреб необхдне обднання зусиль всх людей. Це стосуться розвязання питань енергетичних джерел, збереження вдтворювання навколишнього середовища, розвязання демографчних проблем, проблем збереження миру на земл нш.

По мр розвитку суспльства ц потреби набувають прортетне значення по вдношенню до ндивдуальних групових потреб. Тому цей рвень культури характеризу суспльство з точки зору його здбностей розумно погоджувати процес задоволення потреб людей потреб суспльства як цлсно системи. Складнсть багатограннсть культури виявляться не тльки з точки зору внутршньо структури як цлсного феномена, але з точки зору рзноманття сторичних форм. Тому дослдники часто прагнуть розкрити особливост т або

ншо форми культури, що сторично склалася. Безумовно, сво особливост в культур античного свту, середньовччя, нового часу, сучаснй культур. також вдмнност в культур окремих регонв в культур гипту, Древньо Грец, Рима, Кивсько Рус. Дослдження цих вдмнностей дозволя бльш глибоко проникнути в процес становлення культури, в розкриття специфки як соцального феномена. Подбно суспльно-економчнй формац культур, цивлзаця явля собою одну з найбльш загальних найбльш важливих

форм людсько дйсност. Найчастше цивлзаця розглядаться як синонм культури. Багато як дослдники дотримуються точки зору, згдно з якою цивлзаця охоплю лише матерально-технчн цнност блага, тод як культура охоплю духовну сферу, творч процеси. Пд цивлзацю розумться також сукупнсть форм снування людства, його дяльност, духовного свту, взамовдношення з природою. Цивлзаця явля собою органзацйно-регулятивний аспект людсько дйсност як вс феномени людсько

життдяльност, потрбно розглядати через призму взамозвязку категорй сут дйсност. Субстанцональною основою цивлзац суть людини. Тому вона зявляться як одна з форм людсько дйсност, одна з найважливших аспектв прояву людсько сут. У той же час цивлзацю потрбно розглядати з точки зору власно сут конкретних форм вияву насправд. Термн цивлзаця вд лати. civil - цивльний, державний зявився в XVIII вц. Вн був вжитий Мрабо в робот Друг людей або трактат про народонаселення 1757р

Розглядаючи питання про категоральний статус поняття цивлзац, потрбно памятати, що змст цього поняття складався сторично на рзних етапах стор, рзними мислителями розумлося по-рзному. Нема дност в його розумнн зараз. Важливу думку вдносно специфки цивлзац висловив .Кант. Вн зазначив, що цивлзаця безжалсна до окремо людини, але одночасно представля безперечний прогрес по вдношенню до всього людського роду. Звичайно, беззастережно погодитися з цим твердженням важко.

Хоч суспльство ста в певному значенн чужим по вдношенню до ндивда, до соцально групи, змушуючи х пдкорятися виробленим в даному суспльств нормам, законам, але воно, регламентуючи за допомогою цих законв системи вдповдних органв життдяльнсть соцальних субктв, забезпечу сво снування як цлснсть. До того ж, не завжди цивлзаця безжалсна до ндивда, до окремо людини або соцально групи. У рамках цивлзац органзацйно-регулятивна функця направлена на забезпечення необхдних взамовдносин мж

соцальними субктами, а також х взамовдносин з суспльством. Але цивлзаця - це не тльки система органзац управлння, це показник мри забезпечення можливостей здйснення ндивдом, групою, класом свох прав свобод, а також умов виконання ними свох обовязкв. Отже, цивлзаця зявляться як така форма нтеграц, яка характеризу цлснсть стйксть суспльства в поступальному сторичному розвитку. Не можна зрозумти сут цивлзац, не враховуючи рвень розвитку матерального виробництва,

економчного ладу суспльства. Саме рвень розвитку матерального виробництва, технки, технолог, само людини - головно продуктивно сили, характер економчних вдносин основою, без яко неможливе здйснення життдяльност людей. Це обктивна основа цивлзац, без поза якою вона взагал неможлива. Однак цивлзацю не можна ототожнювати з способом виробництва, з суспльно-економчною формацю загалом. Базуючись на певнй матеральнотехнчнй баз, на систем суспльних вдносин, цивлзаця характеризу суспльство,

передусм, з точки зору специфки взамозвязкв соцальних суб ктв. Оскльки нтегрованим вираженням вс системи суспльних вдносин суспльний устрй, який визначаться в даному суспльств способом, мрою характером задоволення потреб, то, зрозумло, вн важливим чинником, що вплива на розвиток цивлзац. Але важливим те, що в суспльств питання саморегуляц управлння здйснюються не автоматично пд впливом обктивних законв сторичного процесу, а заломлюючись через нтереси соцальних субктв, що займають

рзне мсце в суспльному житт що виявляють рзне вдношення до дйсност, один до одного. Усвдомлення соцальними субктами свох нтересв, свого вдношення один до одного, до себе, до дйсност, усвдомлення спввдношення особистих суспльних нтересв цнностей зумовлю характер х цлеспрямовано дяльност. Тому рвень цивлзованост суспльства включа в себе рвень розвитку характер духовного життя суспльства. Але тут в центр уваги знаходиться не просто проблема суспльно свдомост, структури, а значення в усвдомленн

людьми свого вдношення один до одного, до суспльства, до свту загалом, до проблем минулого, справжнього майбутнього. Вдмннсть мсця положення соцальних субктв в суспльному житт зумовлю рзну х роль в становленн розвитку цивлзац, у визначенн специфки на рзних етапах стор. Особливо важливу роль тут гра глибина соцально диференцац гострота внутршнх протирч мж соцальними субктами. Як правило, сила, що стоть при влад, прагне представити сво нтереси як загальн, як нтереси всього суспльства.

Це знаходить сво вираження в загостренн протирч мж соцальними субктами, в рзному х вдношенн до суспльства, до проблем його становлення розвитку. Тому зясування специфки змсту поняття цивлзац передбача необхднсть облку рвня розвитку особисто суспльно свободи, здбностей потенцй ндивда, групи, класу суспльства опановувати досягненнями в област матерального виробництва, в розвитку суспльних вдносин, в област духовного життя суспльства. Цивлзаця характеризуться рвнем розвитку демократ, залучення ндивдв, маси до участ в ршенн

насущних задач суспльного розвитку. Мра цивлзованост суспльства виявляться не тльки в рвн розвитку виробництва, суспльних вдносин, духовного життя суспльства, але в мр шанобливого вдношення людини до людини, до суспльства, суспльства до людини особливо до жнки, до дтей, старикв, в забезпеченн захисту реалзац особистих прав свобод громадян. Тим самим поняття цивлзац виража днсть поступовсть сторичного процесу, днсть, взамозвязок особистого суспльного, загальнолюдського в цьому процес.

З сказаного можна зробити висновок, що цивлзаця виника на певному рвн розвитку суспльства на основ розвитку виробництва, суспльного розподлу прац, ускладнення соцально структури суспльства взамовдносин мж соцальними субктами, розширення поглиблення обмну мж ндивдами, соцальними групами, класами, мж суспльством особистстю, мж людиною природою, тобто на основ диференцац у всх сферах життя суспльства. Ц диференцйн процеси обумовили виникнення потреби в нтеграц рзних сторн життя суспльства для забезпечення

його життдяльност як цлсност. Як засб для реалзац ц потреби зявилася публчна влада, держава нш нститути, система установок, норм, законв. оскльки суспльство розвиваться не автоматично, тльки внаслдок д обктивних законв, а явля собою дяльнсть переслдуючо сво цл людини, то цивлзаця зявляться як той аспект людсько дйсност, який забезпечу самоорганзацю, саморегулювання, здйснюване шляхом регламентац взамовдносин мж людьми, людиною природою за допомогою установок, норм, законв системи нститутв, органзацй.

Тому можна сказати, що цивлзаця - це рвень розвитку суспльства, його самоорганзац саморегуляц, що характеризуться тим, що взамовдносини мж соцальними субктами, мж рзними сторонами життя регламентуються, регулюються за допомогою вироблених установок, норм, законв, а також органзацй установ, що забезпечують життдяльнсть суспльства в його поступальному розвитку. Розвязання питання про цивлзацю тсно повязане з проблемою гуманзму. Хоч ця проблема в стор суспльно думки частше за все ставилася в загальнй абстрактнй форм,

оскльки при складнй соцальнй структур суспльства, вдмнност протилежност нтересв рзних соцальних субктв утвердження реального гуманзму було неможливим, але сама суть де гуманзму все бльше бльше завойовувала визнання як усвдомлення тенденц цивлзацйного розвитку суспльства, усвдомлення необхдност посилення турботи про людину, про його долю. Тому можна сказати, що мра цивлзованост суспльства визначаться наявнстю прагнення до затвердження соцально справедливост, мрою реального забезпечення в даному суспльств принципв гуманзму.

Цивлзаця характеризуться спльнстю тенденцй соцального життя, як по-рзному виявляються в рзних, локальних цивлзацях, а також формуванням загальнолюдських цнностей. З посиленням нтеграцйних процесв в життдяльност суспльства посилються тенденця до зближення багатьох локальних цивлзацй в сфер виробництва, суспльних вдносин, в х полтичному, духовному житт. Спостергаться прагнення до вироблення загальних для рзних кран в рамках певного регону норм, установок,

законв, що регламентують взамовдносини не тльки мж соцальними субктами всередин т або ншо крани, але мж кранами, а також до створення особливих органв, що забезпечують реалзацю цих установок, норм, законв. Це особливо наочно можна прослдити на розвитку нтеграцйних процесв в сучаснй вроп. Бльше того, ця тенденця набува всесвтнього характеру. Наприклад, ООН рзн органи з кожним роком посилюють свй вплив у всх сферах життя суспльства у всх регонах.

х виникнення посилення х рол зумовлене необхднстю розвязання питань регулювання взамовдносин мж людьми, кранами, регонами, необхднстю захисту прав людини, затвердження соцально справедливост в нтересах всього людства. Сучасне суспльство все бльше бльше прагне до вирвнювання рвнв цивлзованого розвитку. Ця тенденця спостергаться у всьому свт. хоч в свой реалзац вона наштовхуться на багато як перешкоди, повязан з рзним рвнем розвитку крани, з вдмннстю нтересв соцальних субктв, розвиток, поступальне рушення

нездоланне. У цих умовах проблема доль окремих народв, регонв людства загалом ста найважлившою проблемою цивлзованого розвитку суспльства. Таким чином цивлзаця явля собою органзацйно-регулятивний аспект вияву людсько сут, аспект людсько дйсност. Зрозумти специфку цивлзац можна тльки тод, коли вона буде розглядатися у взамод з суттю людини, що субстанцональною основою, а також у взамозвязку з суспльно-економчною формацю, культурою, людством цими найважлившими формами людсько дйсност.

У розвитку цивлзац, так само як це ма мсце в суспльно-економчнй формац, культур, людств, спостергаються тенденц, характерн для розвитку окремих кран, регонв, так товариства загалом. Ц тенденц виявляються передусм в тому, що у всх сферах життя посилюються нтеграцйн процеси, як зумовлюють необхднсть створення органв, що виконують функцю забезпечення життдяльност суспльства. Крм того, посилення взамозвязкв у всх сферах життя в свтовому масштаб сприя зближенню способв життдяльност

в рзних кранах, виробленню загальнолюдських цнностей цлей, посиленню взаморозумння мж людьми. Сам хд стор все бльше бльше перекону, що в цивлзацйному розвитку суспльства, в близькй вддаленй перспектив людина ста вищою цннстю метою суспльного розвитку.