Стратегія економічного партнерства України та Росії

КУРСОВА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ „ПОЛІТЕКОНОМІЯ”

НА ТЕМУ:

„Стратегія економічного партнерства України та Росії”

ПЛАН

Вступ – ст. 3

1. Проблеми та передумови економічного співробітництва – ст. 4

2. Україна та Росія в новому економічному просторі – ст. 9

3. Національні інтереси та стратегічні цілі партнерів – ст. 16

4. Забезпечення стратегічного партнерства – ст. 21

5. Забезпечення економічної безпеки України у стосунках з РФ – ст. 25

Висновок – ст. 29

Джерела – ст. 30

ВСТУП

Економічні відносини України та Російської Федерації слід розглядати як відносини між двома великими суверенними державами, що утворилися у межах колишнього єдиного економічного простору СРСР і мають будувати якісно нові взаємини в економічній галузі на рівноправних засадах з повагою до державного суверенітету, територіальної цілісності, національних економічних інтересів.

Довгострокові економічні взаємини слід будувати на чітких засадах, тому необхідна концепція, яка відображала б проблеми та передумови формування цих взаємин, інтереси й цілі обох сторін, пріоритети, напрями та принципи стратегічного й економічного партнерства з урахуванням взаємозалежності розвитку країн і зовнішніх чинників, що впливають на ці взаємини.

Концепція українсько-російських економічних відносин має комплексно охоплювати різноманітні аспекти, включаючи торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, інвестиційне співробітництво, науково-технічну кооперацію, координацію дій на ринках третіх країн, фінансово-кредитні відносини, узгодження законодавчої бази в економічній галузі.

Підґрунтям такої концепції зараз є Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Програма економічного співробітництва до 2007 р., а також концепції національної безпеки країн, які вміщують сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі та державну стратегію забезпечення економічної безпеки країн.

Концепція українсько-російських економічних відносин повинна використовуватись при розробці конкретних програм, проектів, організаційно-право вих актів та рішень державних інститутів, бути методологічною основою дослідження економічних взаємин науковими установами обох країн.

1. Проблеми та передумови економічного співробітництва

Проблеми українсько-російських відносин в економічній сфері викликані радикальними економічними змінами, що відбувалися після проголошення незалежності обома державами. Ці зміни супроводжувались послабленням господарських і коопераційних зв'язків, спадом обсягів виробництва, скороченням взаємного товарообігу.

Російська Федерація протягом 1991-1996 рр. була найбільш містким ринком збуту товарів традиційного українського експорту продукції агропромислового комплексу, машинобудування, металургійної та хімічної промисловості. Але 1997 року чітко визначилась негативна для України тенденція суттєвого спаду обсягу експорту товарів на ринок Росії. Разом з тим практично тільки через нарощування експорту вітчизняної продукції в Росію можна досягти позитивного торговельного балансу з цією країною без скорочення імпорту життєво необхідних для України російських товарів (у першу чергу природних та інших паливно-енергетичних ресурсів), вирішення проблем зовнішньої заборгованості, зміцнення курсу національної грошової одиниці тощо.

В умовах порушення коопераційних зв'язків, що склалися раніше, нестабільності національних грошових систем, погіршення фінансового стану підприємств, недосконалості системи взаєморозрахунків, неузгодженості систем оподаткування послабилася структура товарообігу і зросла бартеризація експортно-імпортних операцій.

Украй недостатньо уваги приділялося створенню спільних виробничих структур, які сприяли б відновленню і розвитку коопераційних і технологічних зв'язків, ефективному використанню спеціалізації підприємств машинобудування, хімічної промисловості, паливно-енергетичного і військово-промислового комплексів, мобілізації фінансових та інвестиційних ресурсів. Правова основа для організації і діяльності таких структур у законодавчих актах Російської Федерації і України істотно відрізняється, що є серйозним гальмом на шляху їхнього створення.

Аналогічний стан склався з розробкою довгострокових міждержавних цільових комплексних програм з вирішення проблем, які становлять взаємний інтерес, зокрема в галузі виробництва технічно складної і наукомісткої продукції, в проведенні фундаментальних досліджень.

При взаємному інтересі російських і українських підприємців до акціонування підприємств, розміщених на територіях обох держав, і передусім в таких галузях, як нафтопереробка, енергетика, чорна і кольорова металургія, через розбіжності в нормативно-правовій базі їхня участь у цьому процесі не вирішена. Не повністю врегульовані проблеми, пов'язані з погодженням транзитних режимів, використанням інфраструктури.

Відносини у фінансовій сфері між Україною і Російською Федерацією характеризуються низкою питань, основними з яких є: забезпечення раціональної організації розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; врегулювання відносин між кореспондентськими рахунками Центрального банку Російської Федерації та Національного банку України; наявність дебіторської та кредиторської заборгованості (в тому числі простроченої); питання про розподіл активів та пасивів колишнього СРСР; наявність “заморожених” активів України у Російській Федерації; проблема з платежами України за енергоносії Російської Федерації; проблеми, пов'язані з оподаткуванням у зовнішньоекономічній діяльності та інші.

Серйозною проблемою фінансових взаємовідносин між суб'єктами господарської діяльності України та Російської Федерації є наявність взаємних неплатежів. За даними Мінстату України на 01.01.1998 заборгованість російських суб'єктів господарської діяльності перед українськими становить 678,5 млн грн., у тому числі прострочена заборгованість — 427,7 млн грн. Разом з тим заборгованість українських суб'єктів господарської діяльності перед російськими на цю ж дату становить 1464,7 млн грн., в тому числі прострочена — 813,1 млн грн.

Невирішеним питанням українсько-російських відносин є розподіл активів колишнього СРСР. Позиція Російської Федерації полягає у прийнятті Україною так званого “нульового” варіанта, при якому до Російської Федерації повинні відійти всі внутрішні та зовнішні активи колишнього СРСР. При цьому вона бере зобов'язання забезпечити розрахунки за зовнішні борги та одержання боргу від країн-боржників СРСР. Угода про “нульовий” варіант була підписана, проте при розгляді у Верховній Раді України не знайшла підтримки з боку народних депутатів.

З вирішенням питання “нульового” варіанта Російською Федерацією пов'язується питання щодо коштів українських фізичних осіб, що після розпаду СРСР були “заморожені” на рахунках у Зовнішекономбанку. В минулому році Російською Федерацією для фізичних осіб України були розблоковані кошти обсягом 10 млн доларів США. На рахунках у Зовнішекономбанку також “заморожені” кошти юридичних осіб України. Це питання потребує свого вирішення.

Існуючі проблеми в економічних відносинах Російської Федерації і України вимагають їхнього адекватного розв'язання, вироблення довгострокової стратегії взаємовигідного економічного співробітництва.

Підсумовуючи, слід сказати, що головними проблемами України в галузі економічних відносин з РФ є:

- енергетична та ресурсна залежність України від РФ;

- заборгованість України перед РФ, переведення цієї проблеми у площину майнового відшкодування;

- непостачання енергоносіїв та маніпулювання цінами на них у залежності від неекономічних обставин;

- заміна розірваних технологічних циклів та системи промислової кооперації колишнього СРСР у народногосподарському комплексі РФ при збереженні високого рівня технологічної залежності України від РФ;

- підпорядкування технологічної кооперації військово-промислових комплексів обох країн інтересам РФ;

- неплатежі російських підприємств українським партнерам;

- намагання встановити контроль над життєво важливими інфраструктурними та енергетичними об'єктами в Україні (нафтопрово ди, газопроводи, портове господарство тощо);

- нестабільна політика РФ щодо імпорту української продукції;

- неузгодженість політики на ринках третіх країн, що призводить до обмеження та витіснення українського експорту на світовому ринку;

- створення мережі фінансових та комерційних структур з явною або прихованою участю російського капіталу з метою перекачування фінансових ресурсів;

- поширення сфери діяльності російської “тіньової” і суто кримінальної економіки на територію України;

- забруднення навколишнього середовища російськими військовими частинами, що дислокуються на території України, ліквідація наслідків яких потребує серйозних матеріальних витрат з боку України.

Головними передумовами українсько-російського партнерства є труднощі, з якими зустрілися Україна та Росія в становленні державного суверенітету й економічної незалежності, що спонукають обидві країни до розуміння значущості взаємних зв'язків для виходу з глибокої трансформаційної кризи і подальшого динамічного економічного розвитку. Це розуміння прийшло також з усвідомленням надто обмежених можливостей інвестування економіки кожної з країн розвинутими країнами світу та міжнародними фінансовими організаціями, а також жорсткої конкуренції на ринках “далекого зарубіжжя”.

Прагнення України та РФ до конструктивної діяльності по формуванню стратегічних партнерських торговельно-економічних відносин між обома державами було закріплене підписанням повномасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Зокрема, ним передбачається вжиття заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства; узгодження фінансової, інвестиційної та митної політики; сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації при розробці та виготовленні сучасної наукоємної продукції тощо.

Водночас реалії взаємин указують на те, що в економічних відносинах з Росією необхідно бути готовими до адекватного реагування на економічні загрози з її боку.

2. Україна та Росія в новому економічному просторі

З розпадом СРСР наприкінці 1991 р. на його території утворилися нові самостійні держави — Україна та Російська Федерація.

Державну незалежність Україна проголосила 24 серпня 1991 р. Але економічну самостійність України було започатковано ще раніше з прийняттям у серпні 1990 р. Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”, у якому зазначалось, що Україна самостійно здійснює фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, науково-технічну та зовнішньоекономічну політику. В контексті цього Закону в червні 1991 р. прийнята Постанова Верховної Ради про перехід під юрисдикцію України всіх державних підприємств та організацій союзного підпорядкування.

Процес формування національної економіки України і Росії відбувався на тлі поглиблення негативних процесів в економіці СРСР останніх років його існування і руйнації єдиного народногосподарського комплексу. Характерною ознакою цього процесу на початковому етапі стали ліквідація механізму загального керування народногосподарським комплексом СРСР у зв'язку з його розпадом та відсутність відповідного дійового механізму реалізації міжреспубліканських угод щодо взаємних поставок продукції, в тому числі й з коопераційних зв'язків. Останнє, враховуючи високий рівень інтегрованості народногосподарського комплексу колишнього СРСР, спричинило цілий ряд негативних наслідків в економіці обох країн.

Нашарування негативних процесів, що вже мали місце в економіці СРСР, з тими, що супроводжували процес суверенізації економіки України та Росії, призвело до різкого спаду виробництва та інвестиційної активності, скорочення обсягів та інтенсивності товарного обміну між республіками, а також надало негативного імпульсу функціонуванню економіки обох держав у наступні роки.

Протягом 1991-1996 рр. в Україні та Росії простежувалась негативна тенденція постійного зниження валового внутрішнього продукту. За ці шість років в Україні втрачено понад половину (57 відсотків), а в Росії — майже половину (41,4 відсотка) ВВП. Максимального значення темпи падіння ВВП набули 1992 р. в Росії (на 13,8 пункти, або 14,5 відсотків на рік) і 1994 р. — в Україні (на 16,2 пункти, або 23 відсотка на рік). Аналіз показує, що в 1995-1996 рр. темпи спаду ВВП в Україні і Росії порівняно з попередніми роками значно знизились і в 1996 р. становили: в Україні — 4,8 пункти (або 10 відсотків), в Росії — 3,7 пункти (або 6 відсотків) на рік.

Кризова ситуація в обох державах протягом останніх шести років спостерігалася також в інвестиційній сфері. Обсяги капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування за цей проміжок часу зменшились в Україні на 76,8, в Росії — на 75,6 відсотка. Найбільші річні темпи спаду обсягів капітальних вкладень як в Україні, так і в Росії, припали на 1992 р. (відповідно 36,7 та 40 відсотків). Після 1994 р. в Росії, а після 1995 р. і в Україні темпи спаду обсягів капіталовкладень дещо уповільнились і 1996 р. вони становили в Росії 17,8, в Україні — 20 відсотків на рік. Склалося це в першу чергу завдяки приборканню інфляційних процесів, що мали місце в обох державах. Після 1992 р. в Росії, а після 1993 р. в Україні інфляція характеризувалась значним уповільненням її темпів. Так, в 1996 р. на кінець року індекс інфляції в Україні становив 139,7%, в Росії — 122%, в 1997 р. відповідно 110,1% і 111%.

Ринкові перетворення щодо реформування відносин власності в Україні та РФ протягом 1992-1995 рр. відбувались не однаковими темпами. Більш високими і стабільними темпами цей процес проходив у Росії. На кінець 1995 р. в РФ частка державної власності у вартості основних фондів становила 41,7%, тоді як в Україні — 62%. Приватизаційні процеси стали, в свою чергу, основою розвитку фондових ринків обох держав. Після завершення масової приватизації у 1995 р. в Росії розпочався другий її етап — приватизація через грошові аукціони. Протягом 1995-1996 рр. цей процес дістав розвиток і в Україні.

Зміни у фінансових сферах обох держав полягали в комерціалізації банківської системи, створенні самостійного законодавства, виникненні інфляційних процесів, створенні фондових ринків. Водночас, слід зазначити, що як в Україні, так і в Росії, функціонування вторинного ринку цінних паперів приватизованих підприємств перебуває у початковій фазі.

В листопаді 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. 20 листопада 1992 року започатковано визначення курсу української валюти до російського рубля. Якщо в цей день курс купівлі і продажу становив відповідно 1,4498 та 1,5467 крб. за 1 рубль, то в лютому 1996 р. офіційний курс “упав” до середнього значення 39,5 крб. за 1 рубль. Починаючи з березня 1996 р. і до лютого 1997 року, відбувалась деяка ревальвація офіційного курсу української національної одиниці до російського рубля, яка потім змінилась на відносну стабільність курсу.

З вересня 1996 року в Україні введена в обіг національна валюта — гривня. В Російській Федерації новий російський рубль введено в обіг на початку 1998 р. Таким чином, в обох країнах з моменту проголошення ними незалежності відбулись грошові реформи. Крім створення власних грошово-кредитних систем, створювались також бюджетна, податкова та валютна системи країн.

Відсутність економічної стабільності в обох державах, недосконалість системи взаєморозрахунків, неузгодженість законодавства та цілий ряд інших чинників призвели до таких негативних наслідків в економічних стосунках України та Росії, як невиконання зобов'язань за контрактами, руйнація раціональних господарських і технологічних зв'язків. Такий стан речей, у свою чергу, призвів до того, що обидві країни почали шукати альтернативні ринки збуту своїх товарів, задовольняти свої потреби в окремих видах продукції традиційного виробництва в інших країнах, створювати замкнуті цикли виробництва.

Нового поштовху розвиткові економічних взаємин між Україною та РФ надає повномасштабний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, а також Програма економічного співробітництва між країнами. Реалізація цих документів залежить від створення належних умов співпраці на державному рівні, порозуміння на рівні регіонів та суб'єктів господарювання.

Чинником, що суттєво впливає на формування економічних відносин, є наявна законодавча база. В Україні та РФ за роки їх державності було напрацьовано відповідну нормативно-правову базу.

До основних документів цієї бази в Україні належать: Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19.03.1996 р.); Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” (від 10.02.1991 р.); Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування” (від 10.05.1993 р.); Постанова ВР України “Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб держав на території України” (від 17.06.1992 р.); Постанова НБУ “Про проведення окремих валютних операцій з іноземними країнами” (від 23.09.1996 р.).

В Російській Федерації також прийнята низка важливих законодавчих актів, зокрема: Закон РФ “Об иностранных инвестициях в РСФСР” (від 04.07.1991 р.); Укази Президента РФ “О создании Международного агентства по страхованию иностранных инвестиций в Российскую Федерацию от некоммерческих рынков” (від 26.02.1993 р.); “О совершенствовании работы с иностранными инвестициями” (від 27.09.1993 р.); “О дополнительных мерах по привлечению иностранных инвестиций в отрасли материального производства” (від 25.01.1995 р.); Постанови Уряду РФ “О порядке определения продукции, импортируемой предприятиями с иностранными инвестициями для собственных нужд” (від 30.06.1994 р.); “Об активизации работы по привлечению иностранных инвестиций в экономику Российской Федерации” (від 29.09.1994 р.).

Зараз підписано нову угоду в фінансовій сфері відносин, що спрямована на поліпшення організації взаємних розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та Російської Федерації, а також на регулювання відносин між їх кореспондентськими рахунками Національного банку України та Центрального банку Росії. Таким чином, співробітництво банківських систем України та Російської Федерації розвивається як у напрямі вдосконалення розрахунків при здійсненні зовнішньо економічної діяльності, так і в напрямі удосконалення кореспондентських відносин між Національним банком України та Центральним банком Російської Федерації.

Обидві країни приєднались до статті VIII статуту МВФ. Це дозволяє в розрахунках між суб'єктами господарської діяльності обох країн використовувати не тільки вільно конвертовану валюту, а також і національні валюти обох країн.

Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України станом на 28 травня 1997 року визнана заборгованість України за державними кредитами перед Російською Федерацією в сумі 3074 млн доларів США. Ця заборгованість України за державними кредитами виникла за міжурядовими угодами від 26 травня 1993 року та від 20 березня 1995 року. Міжурядовою угодою від 26 травня 1993 року в державний кредит на суму 2,5 млрд доларів США переоформлена заборгованість України за результатами торгово-економічних відносин у 1992-1993 роках. Іншою угодою (від 20.03.95) Російська Федерація надала Україні відстрочку по виплаті на період 1998-2007 рр. в сумі 1161,5 млн доларів США за вказаною кредитною угодою від 26.05.93 та за іншою кредитною угодою від 24.06.93 (обсяг кредиту становить 250 млрд рублів).

Угодою про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, передбачено вирахувати з державного боргу України компенсаційну вартість різних плавзасобів та компенсацію за розчеплювальні матеріали на загальну суму 726,509 млн доларів США та відсотки, виплата яких передбачена кредитними угодами від 26.05.93 та від 20.03.95. При цьому орендна плата за перебування в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації (термін оренди 20 років) здійснюється, починаючи з 1998 року, шляхом зменшення рівними частками державного боргу України, що залишився після здійснення вказаних вище вирахувань. Сума щорічного погашення частини державного боргу становить 97,75 млн доларів США. Однак при цьому борги, що припадають на 1997 рік, не були списані.

Ще одна кредитна угода укладена Урядом України з РАТ “Газпром”. Цією угодою (від 18.03.95) частина простроченої заборгованості України в сумі 1400 млн доларів США за поставки російського природного газу в 1994 році реструктуризована в державний борг України перед РАТ “Газпром”. Це здійснено шляхом випуску державних облігацій, які передані кредитору. Термін угоди 12 років, де перші два роки — пільговий період, протягом якого виплачуються тільки відсотки в розмірі 8,5 річних на обсяг облігацій, після чого відбувається викуп самих облігацій.

У подальшому, починаючи з 1996 року, забезпечення України російським природним газом здійснювалось на комерційній основі декількома посередниками. Під час візиту до України В.Черномирдіна як прем'єр-міністра Російської Федерації та Голови правління РАТ “Газпром” було звернуто увагу української сторони на заборгованість за газ цих посередників. Ця заборгованість не може розглядатись як державна, і за рахунок державних коштів Україна не буде розраховуватись, але буде зроблено все можливе для погашення цієї заборгованості РАТ “Газпром” українськими комерційними структурами.

На зовнішньоекономічні відносини України і Російської Федерації негативно впливало встановлення податку на додану вартість (ПДВ) та мита на поставку товарів з України. Стягнення ПДВ на поставку товарів, що йдуть з України і ввозяться до Російської Федерації, було запроваджено з 1 вересня 1996 року. Таким чином, застосовувалося подвійне оподаткування як при імпорті, так і при експорті української продукції. Виплата ПДВ за імпортовані українські товари була фактичним залученням додаткових оборотних ресурсів, що відповідно збільшувало їх ціну і зменшувало їх конкурентоспроможність. Така ситуація призвела до скорочення середньомісячних обсягів експорту українських товарів (якщо не враховувати послуги, зміну фізичних обсягів експорту, цінову кон'юнктуру) майже на 190 млн доларів США, починаючи з жовтня 1996 року. Зараз подвійне оподаткування скасоване, однак за період його дії Україна втратила окремі сегменти ринку Російської Федерації.

Імпортне мито в розмірі 25% на поставку з України цукру було запроваджено на початку 1997 року, але в липні 1997 року досягнута домовленість щодо поставки в Російську Федерацію певної кількості цукру протягом 1997-2000 рр. без обкладання митом.

Одним із напрямів діяльності у фінансовій сфері є валютна політика. Офіційний курс української гривні до російського рубля визначається через так званий крос-курс. Курс гривні до долара США визначається за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, а курс рубля до долара США — за результатами торгів на Московській біржі. Офіційне співвідношення гривні і рубля встановлюється на основі їх курсів до долара США. Таким чином, офіційний курс гривні до рубля визначається лише відношенням цих валют до долара США. Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 1997 року обмежено можливості використання рахунків “ЛОРО” банків-нерезидентів у національній валюті в комерційних банках України, тому банківська система Російської Федерації не має можливості впливати на визначення офіційного курсу гривні до долара США.

Успішне вирішення проблем українсько-російських відносин, повне використання передумов співробітництва, підвищення рівня довіри у взаємних стосунках залежать від усвідомлення національних інтересів та стратегічних цілей, оскільки управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовах ринку грунтується саме на узгодженні інтересів партнерів.

3. Національні інтереси та стратегічні цілі партнерів

Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна визначити таким чином:

- забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва;

- відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніше діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації;

- проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс (видобуток і транспортування газу та нафти), машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуть ся в Росії;

- залучення російських інвестицій у машинобудівний комплекс України (авіабудування, суднобудування, станко- та приладобудування), в паливно-енергетичний комплекс (створення потужностей та інженерних споруд з переробки, зберігання радіоактивних відходів, проведення спільних геологорозвідувальних робіт щодо видобутку вуглеводневої сировини, спільне використання транзитних нафто- та газопроводів), у металургійний комплекс, у будівельний комплекс, у хімічну промисловість тощо;

- реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринки Росії;

- остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Союзу згідно з Угодою від 15 січня 1993 року.

Російська сторона зацікавлена у:

- збереженні економічних зв'язків з Україною, яка є постачальником стратегічної сировини (марганець, титан, уран, хром тощо), запасних частин, напівфабрикатів, матеріалів та комплектуючих; лишається ринком збуту російської продукції, яка не є конкурентоспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії;

- збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач);

- погашенні державних боргів України, для досягнення чого домагатиметься реалізації таких схем розрахунків, як виплати валютою, відшкодування пакетами акцій найбільш ліквідних українських підприємств;

- набутті шляхом придбання цінних паперів та контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі (в першу чергу над тими, що мають подвійну технологію ); паливно-енергетичному комплексі (транспортування через територію України нафти та газу, переробка нафти, зберігання газу); санаторно-курортному комплексі Криму; транспортному секторі економіки України (залізниці, морські порти тощо);

- реалізації інвестиційних проектів, що будуть здійснюватися у машинобудівному (розробка і будівництво транспортно-пасажирських літаків, ракетоносіїв) та паливно-енергетичному (реконструкція діючих нафто- та газопроводів) комплексах України;

- обмеженні доступу українських товарів як на свій внутрішній ринок (насамперед продовольство, металопродукція), так і на світові ринки (сировина, продукція чорної та кольорової металургії, конкурентоспроможних технологій, зброя та інша продукція ВПК, продовольчі товари).

Збіг інтересів України та Росії визначається у:

- забезпеченні ефективного та збалансованого розвитку національних економік, напрямків та пріоритетів структурної перебудови економіки, раціональній виробничій кооперації;

- активізації розвитку ключових виробництв із збереженням їх профілю, запобіганні створення дублюючих виробництв, формуванні спільних структур, що мають визначальне значення для економік обох країн;

- взаємному залученні інвестицій у підприємства машинобудівного та паливно-енергетичного комплексів;

- взаємній реалізації інвестиційних проектів у машинобудівному та паливно-енергетичному комплексах.

Розбіжності інтересів України та РФ проявляються в підході до захисту своїх внутрішніх ринків, вітчизняних товаровиробників, реалізації зовнішньоекономічної політики. Серед основних розбіжностей можна виділити такі:

- запровадження тих чи інших обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів та підзаконних актів з обох сторін;

- конкуренція на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки та послуг по її обслуговуванню, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості;

- наявність різних підходів до ціноутворення і тарифної політики насамперед щодо транзиту територією України російської експортної продукції.

Крім того, треба відзначити також наявність розбіжностей у практиці застосування зазначених механізмів на рівнях регіонів.

Подолання розбіжностей в інтересах сторін має здійснюватися у таких напрямках:

- домаганні зближення нормативно-правової бази двостороннього економічного співробіт ництва, перш за все у сфері оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, уніфікації податкової і тарифної політики;

- активізації діяльності щодо розширення коопераційних зв'язків між галузями та підприємствами обох держав

 - узгодженні позицій обох країн у виробництві та виході на європейський і світовий ринки з високими технологіями та іншою конкурентоспроможною продукцією;

- забезпеченні присутності України в розвитку паливно-енергетичного комплексу Росії шляхом реалізації спільних інвестиційних проектів, участі в акціонуванні чи придбанні пакетів акцій російських об'єктів ПЕК, а також у створенні спільних транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп та підприємств у провідних галузях промисловості;

- домаганні більш високої результативності переговорного процесу задля подальшого розширення економічного співробітництва з Росією у стратегічно важливих для України напрямках;

- активізації розробки та підписання двосторонніх угод між регіонами України та Росії, у першу чергу між прикордонними областями;

- домаганні більш тісної й конструктивної взаємодії в роботі відповідних державних структур України і РФ в частині контролю за виконанням укладених двосторонніх угод в економічній галузі.

4. Забезпечення стратегічного партнерства

Згідно з Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, а також відповідною Програмою модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох суверенних держав. Тому у механізмах реалізації українсько-російських економічних відносин доцільно передбачити:

- створення надійної інформаційної бази про стан економічних відносин, прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії і прийняття оперативних рішень щодо їх нормалізації та попередження загроз економічній безпеці України; обов'язкова наукова експертиза законодавчих та управлінських рішень, що їх стосуються;

- постійний моніторинг та зіставлення економічних параметрів розвитку обох країн, аналіз всього спектра українсько-російських економічних стосунків і відповідне коригування економічної стратегії і тактики України щодо Росії;

- ревізія й актуалізація всієї нормативно-правової бази відносин з урахуванням їх сучасного стану, перспектив розвитку та найбільш важливих факторів зовнішнього впливу; - проведення регулярних консультацій (двосторонніх і в межах інституційних установ СНД) для узгодження фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, інвестиційної, цінової, податкової, торговельно-економічної, митної політик, а також заходів щодо “тіньової” економіки; економічна взаємодія в міжнародних організаціях;

- активна дифузія в російський економічний простір через контактні території, регіони з високою питомою вагою українського населення, місця традиційної міграції українських робітників через участь у приватизаційних процесах в Росії та розвиток спільного підприємництва з метою створення зовнішніх зон економічної підтримки українських інтересів у Росії;

- максимальне розширення присутності України на російському ринку капіталів, товарів та послуг шляхом формування і розвитку прямих торговельно-економічних відносин на всіх рівнях через спеціалізації і кооперації технологічно пов'язаних підприємств при розробці та виробництві сучасної наукомісткої продукції, у тому числі й продукції ВПК;

- усунення перешкод на шляху взаємного інвестування за умов дозування російських інвестицій за галузями та регіонами України, забезпечення дисперсного інвестування з російського боку малого та середнього українського бізнесу;

- створення законодавчої бази, яка поліпшувала б інвестиційний клімат і одночасно захищала державні інтереси України в інвестиційній сфері;

- створення організаційного механізму залучення іноземних, у тому числі й російських інвестицій;

- розробку і введення сучасного механізму надання пільг іноземним, у тому числі й російським інвесторам;

- оптимізацію та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні;

- прискорення приватизації та розбудови вторинного фондового ринку;

- розширення співробітництва в забезпеченні функціонування національних паливно-енергетичних комплексів, транспортних систем і систем зв'язку з метою збереження та раціонального використання єдиних систем, що склалися в цих галузях;

- раціональна взаємодія в інноваційній сфері на основі прямих зв'язків та міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умов чіткого захисту інтелектуальної власності України на загальному ринку науково-технічної продукції.

У Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією висловлено прагнення до узгодження фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, валютної, інвестиційної, цінової, податкової, торгово-економічної, а також митної політик, до створення рівних можливостей і гарантій для господарюючих суб'єктів. Держави сприятимуть формуванню і розвитку прямих економічних і торговельних відносин на всіх рівнях, спеціалізації і кооперації технологічно пов'язаних виробництв, підприємств, об'єднань, корпорацій, банків, виробників і споживачів продукції. Передбачено також взаємне забезпечення сприятливих економічних, фінансових та правових умов для підприємницької та іншої господарської діяльності підприємств і організацій обох країн, включаючи стимулювання та взаємний захист інвестицій, а також заохочення різних форм кооперації і прямих зв'язків між господарськими суб'єктами обох держав незалежно від форм власності.

На основі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією розроблено Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр., яким передбачається здійснення програми економічного співробітництва між країнами на цей період.

Співробітництво у фінансовій сфері між Україною та Російською Федерацією повинно бути спрямоване на фінансове забезпечення економічного співробітництва обох держав. Назване вбачається у здійсненні таких заходів:

- зближення нормативно-правової бази у податковій сфері в питанні здійснення зовнішньоторговельних операцій, уникнення при цьому подвійного оподаткування;

- удосконалення регулювання кредитно-фінансових відносин;

- удосконалення організації здійснення міждержавних розрахунків і співробітництва банківських систем та удосконалення організації кореспондентських відносин між Центральним банком Російської Федерації і Національним банком України;

- організація обміну інформацією з питань контролю на ринках цінних паперів.

Враховуючи різний рівень фінансових можливостей держав, а також необхідність забезпечення економічної безпеки України, співробітництво має здійснюватись шляхом укладання окремих угод щодо регулювання фінансових відносин, зближення нормативно-правової бази з фінансових питань та регулярного обміну інформацією.

5. Забезпечення економічної безпеки України у стосунках з РФ

З огляду на нестабільну фінансову ситуацію у Росії і бажання з її боку мобілізувати фінансові ресурси за будь-яку ціну, можна очікувати на більш жорстку позицію Росії стосовно України, наслідком чого може стати:

- припинення практики товарного покриття плати за енергоносії та перехід на суто валютні розрахунки;

- запровадження тих чи інших митних перепон з метою обмеження доступу українських товарів на російський ринок;

- реалізація схем транспортування російської експортної продукції в обхід території України, що може призвести до зниження використання пропускної спроможності транспорт них магістралей, поступової втрати необхідного технічного рівня і падіння ефективності транспортної інфраструктури України;

- активізація зусиль щодо намагань дістати у власність Росії об'єкти колишньої союзної власності, які розміщені зараз на території України. Насамперед йдеться про санітарно-курортні комплекси Криму та інші об'єкти.

Потенційна економічна загроза інтересам України полягає також у намаганні з боку Росії здобути контроль над підприємствами та організаціями машинобудівного, паливно-енергетичного та транспортного комплексів України.

Розвиваючи економічне співробітництво з РФ, Україна з метою зменшення залежності від РФ до рівня, що не становить загрози економічній безпеці країни і робить заздалегідь неефективними будь-які заходи економічного тиску, санкцій чи блокади з російської сторони, має керуватися наступними принципами:

- постійного моніторингу стану українсько-російських відносин в усіх галузях економіки для адекватного та оперативного реагування на можливі негативні тенденції;

- подолання гіпертрофованої залежності української економіки від РФ, для чого проводити політику диверсифікації зовнішньо економічних зв'язків і зовнішньої торгівлі та розвивати імпортозамінне виробництво з критичних позицій;

- збереження, формування і використання у доцільних межах значної комунікаційної залежності РФ від України; активна протидія встановленню контролю з боку РФ над інфраструктурною мережею України;

- пріоритетні зміцнення прямих зв'язків з ресурсомісткими та промислово розвиненими регіонами РФ, чия політика характеризується підвищеним ступенем самостійності;

- включення до складу фінансово-промислових об'єднань, які створюються в життєво важливих для України галузях економіки за участю російських підприємств, нерезидентів України з третіх країн (зокрема західноєвропейських) як балансу для запобігання неконтрольованому наростанню небажаних фінансово-економічних впливів з боку російських суб'єктів;

- переходу до створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, особливо у військово-промисловому комплексі, машинобудуванні, енергетиці.

В контексті захисту економічних інтересів України найпріоритетнішими залишаються питання забезпечення енергетичної безпеки, зокрема питання:

- диверсифікації джерел енергоресурсного забезпечення України, виходячи не з нинішнього сприятливого стану російсько-українських взаємин, а на випадок їх суттєвого погіршення;

- максимальної преференції та створення сприятливих умов для нарощування власного видобутку нафти та газу на території України, а також участі в освоєнні газо-нафтових родовищ в Туркменістані, Казахстані, Азербайджані та Росії;

- ліквідації гіпертрофованих пропорцій споживання газу в загальному енергобалансі. В інтересах цього розробити державну програму зменшення до розумних меж споживання газу та підвищення питомої частки споживання нафти, можливості диверсифікації поставок якої є значно ширшими;

- створення в Україні у перспективі замкненого ядерно-паливного циклу для ліквідації монопольної залежності атомної енергетики України від російських поставок ТВЕЛів.

Таким чином, виходячи із національних інтересів та цілей України, а також з огляду на її економічну безпеку, пріоритетними напрямками стратегічного партнерства із Російською Федерацією в галузі економічних відносин є:

·взаємний розвиток ринків збуту в обох країнах;

·співробітництво в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями (нафта, газ, ядерне пальне); спільне ефективне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів;

·розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох країн;

·розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

·розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

·активний розвиток спільного ринку трудових ресурсів;

·спільний розвиток окремих регіонів, де представлені інтереси обох країн, взаємовигідна експлуатація спільних зон господарської діяльності, розвиток контактних територій і створення зовнішнього поясу економічної підтримки українських інтересів у Росії.

Водночас слід орієнтуватися на наступні геоекономічні пріоритети:

·входження до ЄС та інших міжнародних структур і організацій;

·формування раціональних економічних відносин у межах СНД;

·завоювання ринків третіх країн продуктами спільного виробництва (технікою, технологіями і послугами у військово-технічній, авіаційній, суднобудівній, ракетно-космічній та інших галузях).

ВИСНОВОК

Таким чином, виходячи із національних інтересів та цілей України, а також з огляду на її економічну безпеку, пріоритетними напрямками стратегічного партнерства із Російською Федерацією в галузі економічних відносин є:

·взаємний розвиток ринків збуту в обох країнах;

·співробітництво в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями (нафта, газ, ядерне пальне); спільне ефективне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів;

·розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох країн;

·розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

·розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

·активний розвиток спільного ринку трудових ресурсів;

·спільний розвиток окремих регіонів, де представлені інтереси обох країн, взаємовигідна експлуатація спільних зон господарської діяльності, розвиток контактних територій і створення зовнішнього поясу економічної підтримки українських інтересів у Росії.

Водночас слід орієнтуватися на наступні геоекономічні пріоритети:

·входження до ЄС та інших міжнародних структур і організацій;

·формування раціональних економічних відносин у межах СНД;

·завоювання ринків третіх країн продуктами спільного виробництва (технікою, технологіями і послугами у військово-технічній, авіаційній, суднобудівній, ракетно-космічній та інших галузях).

Джерела

1. Глазьев С. Основа обеспечения экономической безопасности страны — альтернативный реформационный ресурс//Российский экономический журнал. — 1997. - №1 и №2.

2. Государственная стратегия экономической безопасности Российской Федерации (основные положения) //Российская газета.— 1996.— 14 июня.

3. Концепция национальной безопасности Российской Федерации.// Российские вести. — 1997.— 25 дек.

4. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України// Голос України. — 1997.— 4 лют.

5. Національна безпека України, 1994-1996 рр. Наукова доповідь. К.: НІСД, 1997.

6. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность). /Под ред. Е.А.Олейникова. — ЗАО “Бизнес-школа “Интел — Синтез”, 1997.

7. Проблеми економічної безпеки. Аналітична доповідь. — К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 1997.

8. Про Раду національної безпеки і оборони: Закон України // Голос України. — 1998,- 3 квіт.

9. Сенчагов В. Экономическая безопасность: состояние экономики, фондового рынка и банковской системы //Вопросы экономики. — 1996.—№6.

10. Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України.— К.: НІСД, 1997.