Історія Харківського університету

Реферат

з харківщинознавства на тему:

«Історія Харківського університету»

Виконав:

учень 9-А класу

Білоус Василь

Перевірила:

учитель

Запорожченко Людмила Романівна

2006 рік

Зміст

1. Вступ

2. Історія Харківського університету

(a) Харківська Бібліотека

(b) Харківський музей

3. Родовід В. Н. Каразіна

4. Улюбленій Україні

Список використаної літератури

ВСТУП

Я вибрав тему: „Історія Харківського уніерситету”.
На мою думку, вона досить актуальна на наш час, а особливо для мене, адже я зараз стаю перед важливим вибором – вибором майбутньої професії. Пишучи цю роботу, я вивчав переваги та недоліки навчання у цьому університеті. Мені довелося ознайомитися з різними думками про Василя Каразіна та його шалену ідею, щодо створення університету.

Відверто кажучи, я був вражений, дізнавшись про багатство бібліотеки навчального закладу та велику кількість професорів і відомих научних діячів у викладацькому складі. І мене трохи збивало з пантелику, чому так багато людей було проти існування університету, тому я поставив перед собою задачу, довести, що насправді ідея створення такого університету була досить вдалою. Він прославив місто Харків за межами межами нашої держави, про що свідчить велика кількість іноземних студентів, і став культурним та науковим центром України і Російської імперії вцілому. Хіба цей факт вже не може свідчити про переваги навчання в університеті!

Свою роботу я основував на історичних фактах, щоб було зрозуміло – це не лише моя думка, про велику значимість університету, за мене говорять факти.

ІСТОРІЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Як засвідчують деякі документитих часів, майбутнім студентам університету було «предписано» три дні святкувати цю непересічну дату. У ті часи, коли рахувалася кожна копійка, було передбачено навіть кількість горілки, що її міг випити кожен студень під час свята.

У наші часи (зважаючи на те, що кількість студентів в університеті не кілька десятків, а тисячі) навряд чи вистачило б бюджетних коштів на святкові напої, але річ не в тім. Мене цікавило, чи міг тодішній студент, навіть зважаючи на свято, осилити таку кількість спиртного. Люд тоді був витривалий, а щоб потрапити в студенти, потрібно було мати міцне здоров`я.

Хоча, маючи перед собою статут Імператорського Харківського університету, видрукований видавництвом «Прапор» та ХНПУ імені Г. С. Сковороди, це був не головний чинник (міцне здоров`я), за яким зараховувалися студенти. У розділі Х цього документа стверджується, що до складу студентів не могли потрапити особи без достатньої попередньої підготовки. Абітурієнти зобов`язані були подати правлінню університету документи про свій матеріальний стан, свідоцтво директора гімназії про поведінку, старанність і успіхи в навчанні з предметів, що будуть вивчатися в університеті.

Випробування здійснював комітет, призначений ректором університету. При позитивній оцінці абітурієнт включався до складу студентів.

Із загальної кількості предметів (наук), які вивчалися в університеті, визначалися обов`язкові для вивчення всіма студентами. Після успішного засвоєння цих предметів вони отримували на урочистих зборах атестат із зазначенням усіх предметів і рівня досягнень. За бажанням студентів, котрі отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання відповідного ступеня з окремих наук.

Серед студентів були не лише ті, чиї батьки були спроможні платити за навчання. Для підтримки студентів із числа малозабезпечених громадян проводився щорічний прийом на навчання за кошти університету. Вимоги до рівня підготовки зберігалися.

Щорічно після річної атестації передбачалося заохочення (нагородження медаллю) кращих студентів. Недостатньо встигаючі студенти залишалися на навчання у тому ж курсі. А в разі незадовільного складання екзаменів після другого року відраховувалися з університету з атестатом про поведінку.

Після трьох років навчання студенти могли, за умови належних успіхів, продовжити навчання у званні кандидатів...

Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року. Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського відродження XIX-XX ст., дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів, і добре відомий далеко за межами України.

У цей перший, святковий день перші студенти навряд чи забивали голову різними статутами. Проте дехто з них, мабуть, замислювався над тим, а чому серед шанованих людей немає Василя Назаровича Каразіна, який понад усе хотів відкриттям закладу зробити добро улюбленій Україні. Його звинуватили в різних гріхах (витрачання непередбачених коштів на закупівлю для університету гравюр та наймання ремісників). Не для власного ж зиску робив це? Проте його не зрозуміли, і Василь Назарович змушений був подати у відставку з міністерства освіти.

А про те, що його пам`ятали на урочистості, свідчить лист Фатієва до Василя Назаровича:

«17 січня виповнилося ваше бажання... велике зібрання дворян та громадянства з інших губерній було вражене задоволенням і радістю; у піднесенні духу шукали вас, запитували і зізнавалися, що щастям цим Україна вам одному зобов`язана».

Неприємності для одного з ініціаторів створення університету в Харкові не закінчилися. Він не полишив своїх експериментів і дослідів, які проводив у родовому маєтку села Кручик (нині знаходиться на Богодухівщині), що потребувало значних коштів. Дворянство, пам`ятаючи заслуги цієї непересічної людини перед харківською громадою, сплатило його борги...

До структури університету входили чотири факультети: «нравственных» і політичних наук (богослов`я, церковна історія, філософія права, політична економія); фізико-математичний (теоретична і практична фізика, математика, астрономія, хімія, ботаніка, сільське господарство та інші); медичний та філологічний.

При університеті планувалося створення підрозділу, який би забезпечував учбовий процес навчальними посібниками, а також таких інститутів: учительського або педагогічного; медичного клінічного; акушерського мистецтва. Передбачалася також друкарня для видання навчальних книг та поширення наукових знань, створення вчених товариств, благодійних фондів для надання допомоги малозабезпеченим студентам.

ХАРКІВСЬКА БІБЛІОТЕКА

Центральна наукова бібліотека Xарківського нацiонального університету заснована 30 сiчня 1805 року за iнiцiативи видатного просвiтителя, громадського дiяча та вченого В. Н. Каразiна наступного дня пiсля вiдкриття самого унiверситету. Основу її фонду склали 3219 книг та естампiв академікa Аделунга, якi В. Каразiн закупив у Петербурзi.

30 сiчня 1805 року вiдбулося i перше засiдання Ради, на якому обрано першого бiблiотекаря. Ним став професор грецької та французької словесностi Я. Я. Белен де Баллю. В унiверситетському уставі 1804 року визначено завдання,роль та значення бiблiотеки, а також штати й асигнування.

Icторiя бiблiотеки - це частина бiографiї унiверситету. Унiверситетська бiблiотека ­ одна з найстарiших та найбiльших книгозбiрень України. Загальний фонд її становить 3,3 млн примiрникiв. Серед них: 1 773 400 примiрникiв наукової лiтератури, 1 200 000 – навчальної лiтератури, 50 000 унiкальних видань (17 iнкунабул, понад 1 000 рукописiв, 300 палеотипiв, прижиттєвi видання класикiв світової лiтератури, науки та культури).

У бiблiотецi зберiгаються п'ять оригiналiв видань Івана Федорова – росiйського та українського першодрукаря, у т.ч. "Новый завет с псалтырью" (Острог, 1580), "Острозька Бiблiя" (Острог, 1581); у колекцiї видань - рукописи з IX по ХХ ст.: Унiверсал українського гетьмана Мазепи з власноручним пiдписом (датований 1704 роком, адресується полковниковi Гадяцькому); "Лiтопис Грабянки" (поч. XIX ст.); листи I. Я. Франка до Н. Кобринської (1884-1886); документ iз власноручною резолюцiєю iмператора Олександра I (1802) та iн.

Фонд iноземних видань становить понад 770 000 примiрникiв основними європейськими мовами. У бiблiотецi є цiннi довiдковi видання: "Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона", "Британiка", енциклопедичнi словники Мейера, довiдники з рiзних галузей знань.

ХАРКІВСЬКИЙ МУЗЕЙ

Думаю, небагато мicт в Укpaiнi можуть похвалитися таким музеєм, як Харкiвський художнiй. Його старовинна i дуже цiннa за складом колекцiя, що збирається вже майже двicтi poків, мiстить десятки тисяч унiкальних твopiв - від захiдноєвропейських майстрiв до сучасного декоративно-прикладного мистецтва - i постiйно продовжує поповнюватися новими експонатами. Для мене колекцiя Художнього музею символiзує єдність творчої думки, iнтелекту i патрiотизму, адже чимало людей за час iснування музею приносили йому в дарунок свої колекцii, збагачуючи його фонди зразками образотворчого мистецтва світового рiвня. Iсторiя музею почалася в 1805 роцi, з iнiцiативи засновника Xapкiвського унiверситету, відомого громадського дiяча Василя Назаровича Каразiна. Намагаючись перетворити унiверситет на центр освiти, розвитку мистецтв i ремесел Лiвобережноi Украiни, вiн почав формувати мистецьку збiрку, що лягла в основу унiверситетського Музею красних мистецтв i старожитностей. Першою цеглиною в cтвopeннi збiрки стала колекцiя з 2477 гравюр та малюнкiв захiдноєвропейських майстрiв (Дюрер, Гольцiус, Джордано, Брейгель-старший, Ван Дейк, Буше та iншi), якi він за благодiйницькi пожертвування придбав у Петербурзi у Фрiдрiха Аделунга. Цей прусський вчений майже все своє життя присвятив роботi в Росії, багато зробив у галузi культури i фактично став одним iз фундатopiв вiтчизняноi музейноi справи, тому він, не розмiрковуючи, на пiльгових умовах продав музею новоствореного в Харковi унiверситету poкiв Аделунгу було присвоєно звання почесного члена Xapківського унiверситету.

Справу поповнення музейної колекцii продовжили випускники унiверситету Iван Єгорович Бецький i Аркадiй Миколайович Алфьоров. Чиновник для особливих доручень при канцелярii Московського губернатора Бецький дуже багато подорожував, а пiсля виходу у вiдставку оселився у Флоренцii, де цiлком присвятив себе вивченню iталiйського живопису XVI-XVIII столiть. Тодi ж він почав збирати колекцiю живописних твopiв спецiально для рiдного унiвepситету. У 1856-1857 роках він нaдiслав до Харкова бiльше п'ятисот твopiв iталiйських майстрiв. Пiзнiше Бецький придбав i передав до музею та бiблiотеки унiверситету старовиннi гравюри, альбоми лiтографiй, цiннi книги з icтopii мистецтва, монографii про видатних художникiв. За численнi пожертвування та постiйну уваry до просвiтницьких завдань унівepситету lвaн Бецький також став почесним членом Харківського iмператорського унiверситету. Колекцiя iншого вихованця унiверситету Аркадiя Миколайовича Алфьорова, тонкого знавця i пристрасного збирача твopiв мистецтва, була передана унiверситету вже пiсля його cмepтi, вiдповiдно до його заповiту. Колекцiя вражала cвoiм багатством: 50 картин голландських майстрiв, 420 малюнкiв та акварелей, три тисячi гравюр митцiв XVI-XIX столiть рiзних Європейських шкiл. Зiбрання Аделунга, Бецькогота Алфьорова є основою вiддiлу зарубiжного мистецтва Xapківського художнього музею i дiйсно вважаються перлинами колекцii, що зараз нараховує вже бiльше трьох тисяч eкспoнaтів. До чудового художнього зiбрання довгий час мали доступ лише викладачi та вихованцi унiверситету. У 1861 роцi колекцiю було перетворено на Музей красних мистецтв i вiдкрито для широкого загалу. А з 1886 року в Xapкoвi починає працювати мiський художньо-промисловий музей - перший загальнодоступний музей в Укpaїнi та другий у всiй Росiйськiй iмпepiї.

РОДОВІД В. Н. КАРАЗІНА

Окpiм пейзажiв, котpi змiнилися за сотнi pоків, нiчого у Кручику не знаходили. Xiба що старезний дуб, для символ «центру свiтобудови», міг потiшити тим, що він міг би бути посадженим у тi далекi часи. Хоча кручани, вказуючи на торби та рiзнi будiвлi. спорудженi в нинішні часи, запевняли: он там була церква, а там – школа, де навчалися за кошт Василя Назаровича простi дiти. До речi, його iм'я й сьогодні допомагає випycкникам мicцeвoi школи вступати до славного унiверситету, названого на честь земляка.

На запитання про проведення археологiчних розкопок, під час яких можна було б спробувати віднайти щось із далеких каразінських часів, відповідали: мовляв, це неможливо – там хата чиясь стоїть, через інші місця протягнуті різні комунікації. А як же з родоводом?

Дослідження проводилися різні. Однією з найсолідніших є публікація «Достойні свого роду» у виданні «Університети», що належить Н. М. Березнюку. Хоча він уже на початку зазначає, що ретельніше досліджена чоловіча гілка генеалогічного дерева роду Каразіних, а от про жіночу мало що відомо. Що поробиш, адже тодішні часи були більш патріархальними.

За словами вченого, pодовід вiдкривав архiєпископ Софiйський Григорiй Караджи, який потрапив до Pocii в 1713 poцi. Про його пастирське служiння в Грецii та Болгapii нiчого не відомо. Отож, вважав Н. М. Березюк, це не дозволяє точно вiдповiсти на питання про етнiчну приналежнiсть В. Н. Каразiна. Хоча для нашого поколiння, що живе в часи глобального свiтy, це не так i важливо. Важливiше те, що представники роду Каразiних у переважнiй бiльшоcтi своiй готові були прийти на допомогу тим, хто відстоював загальнолюдськi цiнностi.

Син Григорiя Олександр вступив на вiйськову службу в часи Петра I i, вийшовши у відставку поселився в Україні. Син його Назар, полковник росiйськоi apмii, за paтнi подвиги в росiйсько-турецькій вiйнi отримав вiд iмператрицi Катерини II у спадкове володiння села Кручик та Основинцi Краснокутськогоко комiсарiатства Слобiдсько-Украiнськoi губернii. У 1771 роцi він оселився в Кручику, що став колискою роду Каразiних. Батько засновника унiверситету, як стверджує вчений, похований у Кpyчику. Епiтaфiю, на переконання дослiдникiв родоводу Каразiних, написав сам Григорій Савич Сковорода.

Пiсля cмepтi Назара Каразiна вихованням, дiтей, у тому числi й Василя, займалася мати – представниця достойного козацького роду. За твердженням бiблioграфiв, великий вплив на братiв Василя та Івана мав мандрiвний фiлософ, який усією душею поважав Варвару Яківну.

Серед якої прекрасноi природи виховувався Василь Назарович, можна ще й сьогодні переконатися в тамтешнiх мiсцях. Враження доповнять також гравюри тих часiв, що збереглися в музеях. Попри те, що навчання i виховання в Російській імперії було росiйським (навіть Сковорода писав cвoї твори тодiшньою росiйською мовою або латиною), Василь Назарович прекрасно знав iсторiю України та мову її народу, хоча часто називав себе то болгарином, то греком, то сербом.

Iм'я Василя Каразiна як винахiдника, просвiтителя, гуманіста було добре відомe сучасникам. Так що деякi сучаснi публiкацii (а вперше вони з'явилися до сторiччя з дня заснування університету), що мають на меті применшити його роль у справі заснування закладу, не мають підстав.

Одружений Василь Назарович був з Олександрою Василівною Мухіною, яка теж належала до відомого освідченого роду. Вона залишалася вірною своєму чоловікові і порадницею на все життя.

«Олександра Василівна пройшла з чоловіком весь його важкий шлях,­ пише Н. М. Березюк, ­ розділивши з ним радість удач та біль приниження...»

Повернувшись зі Шліссельбурзької фортеці, він у листі до графа В. П. Кочубея називає дружину ніжною, рідукісною, яка ніколи, попри все, не прагнула його залишити.

Подружжя рідко розлучалося. У листі за 1842 рік Василь Назарович пише листа до коханої словами, що їх можна було виразити, здається, лише українською мовою: «Чи ти тужиш за мною, як я за тобою?»

Олександра Василівна пережила чоловіка на 18 років. Жила вона з синами в Підмосков`ї. Символічно, що душа її відлетіла до Бога в день їхнього весілля, 24 травня 1861 року...

Рід Каразіних славився багатьма іменами. До речі, відомий у Краснокутську дендропарк засновано одним із представників роду. Останній з відомих нащадків Каразіних по чоловічій лінії був онук засновника університету, письменник, художник Микола Миколайович Каразін...

УЛЮБЛЕНІЙ УКРАЇНІ

Сьогодні, коли заходить мова про Василя Назаровича Каразіна, часто доводиться чути, що він був не вченим, а громадським діячем, винахідником. Це й справді так. Окрім того, засновник університету ніде не заявляв про себе, як про великого вченого. А от щодо досліджень та «рацпропозицій», як тепер кажуть, тут він і справді зробив багато. У власному маєтку огранізував сільську думу, яка вирішувала проблеми селян, опікувався рекрутами й сиротами, збудував школу.

З допомогою повітряної кулі вивчав грозові розряди. Йому належить iдея метеорологiчних спостережень по всiй кpaїнi. Займався екологiчними проблемами: саме він звернув увагу на вирубування правiчних лiсiв над Сiверським Дiнцем.

Biн одним iз перших сказав про Сковороду як про фiлософа європейського рiвня: «3 цього року ми почали лише здогадуватися, що під чубом і в українськiй свитці ми мали свого Пiфагора, Орігена, Лейбніца...»

У 1872 році з нагоди сторіччя від дня народження засновника Харківського університету В. Каразіна Рада Імператорського університету з ініціативи відомого письменника Г. Данилевського звернулася до уряду з проханням дозволити розпочати підписку на спорудження в місті пам`ятника видатному громадському і науковому діячу. Ця пропозиція була схвалена багатьма громадянами. Зокрема, Харківські губернські збори асигнували 5 тис. рублів.

Університет дав початок розвитку мистецтв і наук. Значення університету для нашого краю, України в цілому важко переоцінити. Багато наукових і навчальних закладів, існуючих сьогодні в Харкові, ведуть свій родовід саме звідси.

Історія Харківського національного університету є невід`ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З ним пов`язані імена таких всесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П. Гулак-Артемовський, О. Ляпунов, М. Костомаров, М. Бекетов, Д. Багалій, А. Краснов, М. Остроградський, В. Стеклов, О. Потебня, О. Погорєлов та багато-багато інших.

Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І. Мечников, економіст С. Кузнець, Фізик Л. Ландау.

Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І. В. Гете і О. Гумбольдта, Івана Франка і Левка Толстого, П Семенова-Тян-Шанського та інших. Серед почесних докторів університету – перший президент України М. Грушевський.

З університетом пов`язане видання перших вітчизняних газет і часописів, створення перших наукових товариств.

За роки існування університет закінчили понад 130 тис. осіб. Імена його вихованців увічнені в географічних назвах, назвах космічних об`єктів, рослин і мінералів, законів і формул. Близько 60 випускників університету стали дійсними членами і член-кореспондентами Національної Академії наук України.

Становлення Харкова як крупного промислового, наукового, культурного центру відбулося завдяки діяльності університету. Багато вулиць міста названо на честь професорів, науковців, вихованців університету.

Університет стояв біля витоків усієї вищої освіти Харківщини. Від нього походять Національна юридична академія, Національна фармацевтична академія, Харківський медичний університет, Харківський педагогічний університет, Харківська зооветеринарна академія, Харківська академія культури, Харківський економічний університет та інші вищі навчальні заклади.