Голод 1932-1933 рр в Україні

Міністерство освіти України

Одеський державний економічний університет

Кафедра політології

Реферат

на тему:

Голод 1932-1933 рр.

Виконав:

студент 14 групи, ФЕУВ Брель Олександр

Науковий керівник:

проф. Матвєєв С.О.

Одеса-2000

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Початком «роботи» надзвичайної комі­сії слід вважати виступ Молотова на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1932 р. Він поінформував, що зобо­в'язання України зменшуються на 70 млн. пудів і вста­новлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів, зокрема по селянському сектору — 261 млн. Інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жов­тень. Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за хліб. І справді, боротьби не було. Партій­ні, радянські і господарські працівники, яких кинули на хлібозаготівлі, бачили на власні очі трагізм ситуації. Більшість із них не могла залишитися лише гвинтиком бездушної державної машини. Сталін на січневому (1933 р.) об'єднаному пленумі ЦК ВКП(б) прямо звину­ватив місцеві кадри у саботажі: «Наші сільські комуніс­ти, принаймні більшість з них... стали боятися того, що се­ляни не здогадаються придержати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доб­рого, візьмуть та й здадуть увесь свій хліб на елеватори».

До виконання хлібозаготівельного плану надзвичай­на комісія перевела Україну на блокадне становище. Де­які села заносилися на «чорну дошку». В них селяни по­збавлялися права на виїзд, і, якщо в селі не було запа­сів їжі, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетров­щині велике село Гаврилівка Межівського району вимер­ло повністю, Вербки Павлоградського району — наполо­вину.

Зимові хлібозаготівлі виссали з колгоспів не тільки нагромаджені з літа невеличкі натуральні фонди, а й на­віть жалюгідні рештки зерна в соломі й полові після об­молоту. В потягах і на Станціях бригади працівників ДПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували про­довольство, яке селяни придбали за великі гроші або обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим родинам.

З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково «заготовила» в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилуче­ного державою з урожаю 1932 р., становила 260,7 млн. пудів. Отже, Молотов не справився з виконанням хлібо­заготівельного плану, хоч вивіз із республіки майже всі наявні запаси. На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишалося, а треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично забра­ли останній шматок хліба у голодуючих.

В архівах не знайдено документації надзвичайної хлі­бозаготівельної комісії. Бо її й не було. Молотов, а іноді Каганович, здійснюючи інспекційні поїздки по Україні, давали усні вказівки, а всі письмові постанови щодо «по­силення» хлібозаготівель, які вони вважали за необхідне прийняти, йшли під грифом республіканських органів за підписами генерального секретаря ЦК КП(б)У Є. В. Ко­стра, голови Раднаркому УСРР В. Я. Чубаря та ін. На­віть у протоколах засідань політбюро ЦК КП(б)У, які тривали годинами, зафіксовано тільки присутність цих сталінських емісарів.

У продиктованій Молотовим постанові Раднаркому УСРР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. містився пункт про застосування «на­туральних штрафів». Йшлося про штрафування м'ясом тих колгоспів, які «заборгували» по хлібозаготівлі, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою. Штрафи мали стягатися за рахунок як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Санкцію на них у кожному окре­мому випадку повинен був давати облвиконком.

Сам по собі цей пункт урядової постанови, як і вся вона,— зловісне свідчення варваризації тоталітарної держави за екстремальних умов економічної катастрофи. І все-таки «натуральні штрафи» передбачалися з дозволу області, і тільки м'ясом, без застосування обшуків. У розпорядженні наркомату юстиції УСРР від 25 листопада, де йшлося про організацію виконання постанови, навіть підкреслювалася небажаність «масових трусів». Однак усні вказівки сталінських емісарів важили більше, ніж письмові постанови. Узявши за основу пункт про «нату­ральні штрафи», місцеві власті поширили їх на всі про­довольчі запаси селян. Архівні документи, газети і спога­ди самих селян свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, поширилися подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів їжі — суха­рів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушки то­що, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфіска­ція подавалася як кара за «куркульський саботаж» хлі­бозаготівель. Фактично ж це була дія, свідомо спрямо­вана на повільне фізичне винищення селянських родин. Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України (як і Північного Кавказу, де надзви­чайну комісію очолював Каганович) було розгорнуто не­бачений терор голодом, щоб навчити тих, хто залишить» ся живим, «уму-розуму» (вислів Косіора), тобто сумлін­ній праці на державу в громадському господарстві кол­госпів.

Те, що відбувалося в Україні у 1933 р., не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голо­домору як до неіснуючого явища. Навіть у стенографіч­них звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП (б) У цього періоду слово «голод» не згадується.

Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити з українських селян усі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку до­помогу їм з боку міжнародної або радянської громадсь­кості. Щоб перешкодити самочинним втечам величезної маси голодуючих за межі республіки, на її кордонах бу­ли розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ.

Смертність від голоду почалась уже в перший місяць дій молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випад­ки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати від го­лодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й за­лишали в установах, лікарнях, на вулицях. Проте Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спро­мігся визнати публічно тільки «харчові труднощі в ряді колгоспів». У промові на Всесоюзному з'їзді колгоспни­ків-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно-заспокійливо заявив: «В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10—15 тому, ваші ниніш­ні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свід­чить про те, що прямі втрати населення України від го­лоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р.— від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демо­графічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, сягають у 1932—1934 рр. 5 млн. чо­ловік. Дослідники дійшли до висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Україні на початку 30-х років. Голод 1933 р.- безсумнівно, найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Використана література:

Большая советская энциклопедия.

Зайцев Ю. Історія України.

Карамзин Н. История государства Российского.

Карр Э. История Советской России.

Коваль М. Історія України.

Советская историческая энциклопедия.