Реферат на тему:

Брати Грімм і філологія

В кінці XVIIIта на початку XIXст., коли в літературі запанував ро­мантичний напрям. Письменники-романтики, для яких середні віки були ідеалом суспільної й духовної організації, охоче звертаються до середньовічних джерел, беручи звідти сюжети й персонажів. Видають­ся збірки народних балад, казок, пісень, наприклад «Чарівний ріг хлопчика» Арніма і Брентано, «Шведські пісні» Гейера й Афцеліуса. Видавці модернізували мову оригіналів, наближуючи її до сучасних зразків.

З романтизмом була пов'язана діяльність Якоба й Вільгельма Гріммів — вчених, що поставили германську філологію на справді наукову основу. Брати Грімми почали свою освіту з вивчення філосо­фії й права. Навчаючись у Марбурзькому університеті, вони брали участь у діяльності історично-юридичної школи, заснованої Фрідріхом Савіньї, що об'єднувала юристів, мовників та істориків. Тут брати Грімми засвоюють історичний підхід до матеріалу досліджень і, захо­пившись ідеями романтизму, починають вивчати народну поезію. З 1811 р. вони невпинно видають пам'ятки давньої народної творчос­ті — німецький переклад датських героїчних пісень, вибраних пісень Едди, найдавніші пам'ятки німецької поезії (пісню про Гільдебранда та Весобрунську молитву). Брати Грімми зібрали й опублікували дві великі збірки німецьких народних казок, збірку німецьких народних саг тощо. Навіть у цей ранній період Я. Грімм обстоював наукову точність дослідження, виступав проти модернізації давніх пам'яток письменства.

Опрацьовуючи давні тексти, Я.Грімм зрозумів, що для їх успішно­го дослідження потрібно мати грунтовні лінгвістичні знання. Він сер­йозно зайнявся мовознавством, і в 1819 р. вийшов перший "том його «Німецької граматики» — твору, що знаменував нову епоху в герман­ській філології, епоху історизму й точності наукового методу. Це була перша порівняльна граматика германських мов, що вийшла в чотирьох томах у 1819—1837 рр. У 1848 р. вийшла інша праця Я. Грімма — двотомна “Історія німецької мови”. Ці твори Я. Грімма мали величез­ний вплив на весь дальший розвиток германістики.

На противагу довільному зіставленню окремих фактів і явищ різних періодів у довільно взятих мовах, Я. Грімм проводить послідовне історичне вивчення всіх засвідчених у писемних пам'ятках зв'язків споріднених мов. Він ловів закономірність мовних змін, насамперед звукових, і загальну закономірність мовного розвитку Я.Грімм був першим мовознавцем, хто спробував науково довести існування й дію звукових законів у певні періоди розвитку мови. Те, що на початку XVIII ст. стихійно відчував Ламберт та Кете, Я.Грімм сформулював і виклав як наукові закони. Історизм, розуміння генетичного зв'язку й наступності пронизує всі наукові праці Я. Грімма.

З 1852 р. брати Грімми видавали багатотомний історичний «Німець­кий словник», видання якого продовжували інші вчені ще довго після смерті ініціаторів.

К. Маркс і Ф. Енгельс високо оцінювали значення праць братів Гріммів як першу спробу вивчення германських мов у порівняльному плані. Але водночас вони підкреслювали й значні методологічні недо­ліки їхніх досліджень, вузькість та обмеженість історико-мовних по­глядів, де відбивалася загальна ідеологія реакційного німецького ро­мантизму.

Досягнення Я. Грімма у вивченні германських мов спиралися на ранні спроби попередніх германістів визначити своєрідності герман­ських мов, особливо на праці Ф. Шлегеля і Ф. Боппа. В кінці XVIII ст. поширилося вивчення санскриту — давньоіндійської мови, що від­крило нові перспективи у вивченні генетичних зв'язків індоєвропей­ських мов. Ф. Шлегель («Про мову й мудрість індійців», 1808) вважав санскрит основою всіх індоєвропейських мов, «органічною» мовою, тобто мовою високої організації. Франц Бопп («Про систему дієвід­міни санскриту в порівнянні з системою дієвідміни грецької, латин­ської, перської та германської мов», 1816) відібрав і систематизував генетичне спільні елементи в структурі германських мов і накреслив перші схеми морфологічних співвідношень. Він висловив також свій погляд на походження дієслівних флексій, виводячи їх з суфігованих особових займенників. Цей самий принцип він застосовував і в пояс­ненні походження германського дентального претериту. У великій тритомній праці «Порівняльна граматика санскритської, зендської, вірменської, грецької, латинської, литовської, давньослов'янської, готської і німецької мов» (1833—1852) Ф. Бопп заклав основи порів­няльно-історичного методу.

Саме ці ідеї засновників порівняльно-історичного мовознавства, що перемагали схоластичні схеми середньовічної граматики, універ­сальний логіцизм XVII ст. та антиісторичні лексичні зіставлення, під­хопив і розвинув далі Я. Грімм. Найбільшим досягненням Я. Грімма було встановлення закономірних відповідностей приголосних у германських та інших індоєвропейських мовах. Першим спостеріг їх ще Ф. Юніус, потім відзначив їх у своїй праці «Дослідження про по­ходження давньопівнічної, або ісландської, мови» (1818) Расмус Раск, що теж стояв на позиціях порівняльно-історичного мовознавства. Він визнавав важливість фактів подібної граматичної будови для етимо­логічних досліджень, визначення звукових закономірностей. Раскпідкреслював, що при цьому слід брати до уваги звуки, а не літери, які можуть неточно передавати відповідні звуки. Він провів фонетич­ний аналіз спільних слів грецької, латинської і германських мов і виявив цілий ряд закономірних відповідностей, в тому числі перехід індоєвропейських глухих проривних у щілинні, а дзвінких у глухі, тобто те, що пізніше Я. Грімм назвав пересувом приголосних.

Заслуга Я. Грімма полягає в тому, що він визначив внутрішній зв'язок між різними процесами («актами») загального явища пересуву і сформулював їх закони. Відтоді в мовознавстві відбувається поворот до фонетики, яка в етимологічних дослідженнях стає надійнішим орієн­тиром, ніж значення слова. Протягом XIXст. було розроблено порів­няльну фонетику всіх індоєвропейських мов. А. Шлейхер у своєму «Компендіумі порівняльної граматики індоєвропейських мов» (1861) систематично звертається до фонетичної будови. Він відзначає, що встановлення генетичних мовних зв'язків має виходити не тільки з відповідного типу й зразка граматичних форм, а й з тотожності фоне­тичного матеріалу.

Я. Грімм у «Німецькій граматиці» уточнив ряди германського аблау­ту і показав його зміни в окремих мовах в різних історичних умовах. Він також систематизував факти умлауту. Крім фонетики й морфології Я. Грімм досліджував також словотвір і синтаксис простого речення.

У своїх працях 50-х років Я- Грімм приділяє велику увагу науково обгрунтованому дослідженню спорідненості германських мов з іншими індоєвропейськими мовами, розглядаючи морфологічні відповідності, спільні риси у словотворі та етимологічне спільні корені. Таким чи­ном, він встановив насамперед близькість германських мов до балтій­ських і слов'янських, потім до латинської й грецької і вже більш да­лекий їх генетичний зв'язок з кельтськими мовами.