[pic]
Карпенко-Карый (Иван Карпович Тобилевич)
(1845 - 1907)
Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатного
українського драматурга і театрального діяча Івана Тобілевича, широко
відомого також під псевдонімом Карпенко-Карого.Його славне ім’я тісно
пов’язане не тільки з українським театральним ренесансом останньої чверті
XIX століття, а й з розвитком визвольного руху на Україні, з боротьбою за
ідейність та народність літератури. До мистецьких вершин Карпенко-Карий
ішов повільною, але твердою, впевненою ходою, долаючи численні перешкоди,
що одна за одною поставали на його многотрудному життєвому шляху.
Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці
поблизу Єлисаветграду (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати
походила з давнього козацького роду. Початкової грамоти І.Тобілевич
навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій
трикласній повітовій школі (1555). Навчання хлопцеві давалося легко, і
закінчив він школу в числі найкращих учнів (1559).
На чотирнадцятому році життя доля кинула хлопця в похмурі кімнати
повітових канцелярій, де молодий писарчук мусив коротати довгі дні над
нудною роботою. Так було в Бобринці, так і в Єлисаветграді, куди
І.Тобілевич переїхав разом з повітовими установами влітку 1865 року. Хоч у
новому місті Іван Карпович був столоначальником повітового, а потім
секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька
кар’єра його не приваблювала.
У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток, вистави якого мало чим
відрізнялися від вистав професійних труп.
1883 - В альманасі М. Старицького «Рада» опубліковане оповідання
«Новобранець» за підписом Гнат Карий. Звільнений з посади секретаря
поліції. Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Старицького.
1884 - Одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною
Дітковською.
Він був одним із найактивніших діячів місцевого Товариства для
поширення серед народу ремесел і грамотності, клопотався про утворення
притулку для калік і сиріт, був ініціатором утворення безплатної лікарні
для бідного люду, безплатної народної бібліотеки, а наприкінці сімдесятих
років близько зійшовся з передовою інтелігенцією (П.Михалевич,
М.Федоровський та ін.), з якої згодом склався нелегальний гурток
однодумців, готових віддати сили за правду, за свободу рідного народу.
Архівні документи свідчать що у будинку І.Тобілевича на Знаменській вулиці
не раз відбувалися зібрання гуртка, на яких читали заборонену літературу.
Ще до розгрому цього гуртка Карпенка-Карого як людину неблагонадійну було
звільнено з посади секретаря Єлисаветградскої поліції, а згодом вислано на
три роки під нагляд поліції за межі України.
1884 Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як
політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Написав
п'єсу «Бондарівна».
1885 Написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє
п'єсу «Хто винен?» на «Безталанну».
1886 Створена комедія «Мартин Боруля». У Херсоні виходить «Збірник
драматичних творів» І. Карпенка-Карого.
1887 Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір
Надія біля Єлисаветграда. Живе під наглядом поліції. Займається
господарством. Прагне поновити свою театральну діяльність. Листується з
братами: М. Садовським і П. Саксаганським.
1888 Гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється
негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської
діяльності в українському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом з
Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Разом із
Саксаганським згодом очолює окрему трупу.
1889 Написав комедію «Сто тисяч». 7892 Написав драму
«Батькова казка».
1893 Написав п'єсу-жарт «Паливода XVIII століття».
1895 Написана драма «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».
1897 Створив п'єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до
з'їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з'їзду виголосив П.
Саксаганський.
1898 Написано статтю «Наталка Полтавка». Сторінки з споминів».
1899 Створив трагедію «Сава Чалий».
1900 Написав комедію «Хазяїн».
1907 Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує
йому свої твори.
1902 Написав драму «Гандзя». 1903—1904 Написав комедії
«Суєта», «Житейське море».
1907 У другій половині січня в м. Умані востаннє виступає на
сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня
їде лікуватись до Берліна.
155 вересня Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.
1907 Його тіло перевезено на Україну і поховано поблизу хутора
Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч з могилою його батька.
1969 У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей І.
Карпенка-Карого.
З 1889 року майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних
керівників, режисером і актором у трупі свого брата П.Саксаганського,
об’їздив з нею десятки великих і малих міст колишньої російської держави і
написав такі шедеври драматургії, як “Сто тисяч”,“Хазяїн”,“Сава
Чалий”,“Суєта”.