Виробництво сої в Україні та світі

Вступ

ґрунт соя сорт

Соя - одна з головних білково-олійних культур із широким спектром застосування: харчовий, кормовий, технічний і медичний. З урахуванням високої харчової цінності та вмісту білків соя визначена організацією ЮНЕСКО як стратегічна харчова культура.

У сучасних умовах агропромислового виробництва України соя набула важливого значення як цінна білково-олійна культура, яку широко використовують у кормовиробництві, харчовій, переробній промисловості та медицині.[9] Із сої виробляють понад 400 видів продукції. Соєвий шрот і макуха – найцінніші добавки до комбікормів. Поживним кормом для худоби і птиці є її зелена маса, сінаж, трав’яне борошно.

У країнах Сходу соя має велике значення як харчова культура, а в інших країнах світу, наприклад у США, її спочатку вирощували на корм або зелене добриво, і значно пізніше почав переважати зерновий напрям. При цьому вирощування сої на зерно в окремих країнах сягає майже 100 відсотків.

В Україні поки що такого стратегічного та важливого значення соя ще не набула, і тільки в окремих областях її вирощують переважно на зерно. Тож не настав час, щоб за рахунок сої вирішувати проблему білка, як, приміром, у США, Китаї, Бразилії, Італії та інших країнах. Там нині високими темпами нарощують її виробництво та ефективне використання в тваринництві.

Завдяки багатому та різноманітному хімічному складу, соя не знає собі рівних за темпами росту виробництва: за останні 60 років вони зросли в світі майже в дев'ятеро, тоді як пшениці — в 4,6 раза, кукурудзи — в 4,3, рису — в 3,4 і ячменю — в 4,2 раза. [8]

За даними Світової продовольчої організації (ФАО) прн ООН сою в світі вирощують понад 80 країн. Основну кількість зерна сої виробляють: у США — 54,8; Бразилії— 19,2; Китаї —9.7; Аргентині —11,1; Індії – 3,0; Італії – 1,4 ллн тонн. Країни СНД виробляють 1,0-1,3 млн тонн. За останні роки площа посіву сої в Укріїні становить 0,5-0,6 мли га. Низька також і врожайністі цієї цінної культури.

Головна умона збільшення валових зборів сої – впровадження інтенсивної технології її вирощування, яка передбачає:

1. Науково-обгрунтоване розміщення сої післякращих попередників;

2. Застосування диференційованої системи обробітку грунту;

3. Ефективне використання комплексу добрив і хімічного захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів;

4. Вирощування лише високоврожайних в умовах кожної грунтово-кліматичної зони сортів;

5. Суворе дотримання кожного елементу технології вирощування як за строками, так і за якістю проведсння.

1. Виробництво сої в Україні та світі

Україна за обсягами виробництва сої у 2006 р. зайняла перше місце в Європі, нині входить до 9 найбільших країн-виробників цієї культури в світі й має сприятливі перспективи розширення її посівів. Це відбулося завдяки потеплінню клімату, створенню і впровадженню у виробництво вітчизняних сортів сої нового покоління, розробці сортової технології її вирощування. Культура сої адаптована до ґрунтово-кліматииних умов регіонів нашої країни. Сприятливі умови для неї у регіонах помірного клімату, для них виведено українські сорти сої, насіння яких має високий уміст білка і жиру, розроблено і освоюють прогресивну сортову технологію їх вирощування Лише за 2001 — 2006 рр. площа посівів сої з росла з 73 тис. га до 714,8, або в 10 разів, виробництво насіння — з 73,9 до 889,6 тис. т. або 12 разів, урожайність — з 10,1 до 12,4 ц/га. або на 22,8%. Нові сорти сої українських селекціонерів поширюються в інші країни, де використовуються при виведенні нових сортів.

За велику історію інтродукції, селекції і насінництва сої у нашій країні сформовано найбільший центр соєсіяння у Європі, виведено її нові сорти, адаптовані до умов помірного клімату. Результатом багаторічної селекції у слов'янському підвиді є створення українського різновиду сої (Vаr. ukrainica Вab.), сорти якого вирощують на полях України і використовують в інших країнах.

Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, 2008 року внесено 90 сортів сої за період із 1981 року. Регулярно сорти цієї культури реєстрували, починаючи з 1990 року.

За тривалістю вегетаційного періоду всі сорти сої розподілено на чотири групи:

· скоростиглі: Аннушка, Білосніжка. Ворскла, Єлена, Знахідка, Ксеня. Устя, Фея;

· ранньостиглі: Аметист. Аполлон, Анжеліка, Алмаз, Блискавиця, Бояна, Донька, Діона, Київська 91, Краса Поділля, Київська 98, Корада, КиВін, Лара, Медея, Мрія, Протеїнка, Прип'ять, Романтика, Седміца, Святкова;

· середньоранні: Аркадія одеська, Артеміда, Берегиня, Васильківська, Валентіа, Версія, Валюта, Вілана, Величава, Горлиця, Горизонт,
Дельта, Ентерпрайс, Ельдорадо, Золотиста, Іванка, Ізумрудна, Київська 27, Медісон, Особлива, Офелія, Омега вінницька, Оксана, Оріана;

· середньостиглі: Анатоліївка, Агат, Витязь 50, Вінничанка, Демос, Іна, Колбі, КСБ 938, Маша, Мар'яна, Мельпомена, Одеська 150А, Подолянка, Подільська 1, Срібна, Феміда, Чернівецька 8. [8]

Україна вперше вийшла на світовий рівень нарошування білково-олійних ресурсів за рахунок сої. Цю тенденцію дуже важливо закріпити, використати позитивний досвід, виправити недоліки в її виробництві.

Водночас уже лунають голоси про скорочення площ сої в окремих господарствах та заміну її ріпаком. Цс буде виликою помилкою. Не можна залишати стратегічного шляху виробництва сої. У світі в 2006/2007 вироблено сої 228 млн. тон, ріпаку — 46, тобто сої виробляють у п'ять разів більше, ніж ріпаку. До того ж, виробництво сої у найближчі десять років прогнозують збільшити на 70 мли т, виробництво ріпаку за останні три роки стабілізувалося Тож і в нас доцільно й надалі нарощувати виробництво сої. Вона стабільно користується попитом на ринку, рентабельна, конкурентоспроможна, прибуткова.

Але побоюючись, що соя не дозріє, в цетральних областях висівали переважно скоростиглі та ранньостиглі сорти, які дають меншу врожайність на рівні 10-13 ц/га. Якщо замінити їх на середньоранньостиглі і середньостиглі сорти, можна одержати по 18-25 ц/га. [1]

За останні 11 років урожайність соєвих бобів в Україні становила лише 0,89—1,45 т/га, тоді як у провідних соєсіючих країнах світу: США — 2,52—2,89: Аргентині — 2,09—2,73; Бразилії — 2,2—2,4 т/га, що відповідно у 2—2,3 раза більше, а ступінь реалізації генетичного потенціалу сортів сої в Україні становить лише 35%, тоді як у Канаді та США — 70—73%.

Світова кон'юнктура ринку досить сприятлива і попит на соєві боби зростає. Поряд із США нині потребу у соєвих бобах задовольняють основні країни-виробники: Бразилія, Аргентина, Китай, Парагвай та ін. Чи зможе Україна скласти належну конкуренцію цим країнам на зовнішньому ринку покаже час. а її потенційні можливості великі. Крім того, існує достатній внутрішній ринок соєвих бобів і продуктів їхньої переробки для потреб галузі тваринництва та харчової промисловості.

Якщо ми передбачаємо значне розширення площ посіву цієї культури в Україні, то маємо врахувати, що провідні країни в цій галузі досягали вагомих результатів, насамперед завдяки впровадженню сучасних адаптивних сортів та інтенсифікації технологій їх вирощування. Завдяки цьому виробництво соєвих бобів у світі збільшилось від 130,2 млн т у 1996 р. до 222,3 млн т 2006 р.. або в 1,8 раза [6].

Чи спроможна Україна витримати конкуренцію з боку іноземних компаній щодо посилення тиску на внутрішній ринок сортових ресурсів сої, особливо після вступу до СОТ? У сучасних умовах господарювання та з перспективою вступу України до цієї міжнародної організації очевидно, що зусилля вітчизняних селекціонерів мають бути спрямовані на створення високопродуктивних адаптивних сортів сої за критеріями продуктивності, скоростиглості, реакції на фотоперіод, стійкості проти хвороб, посухостійкості, якості насіння.

У 2006 р. у світі генетично модифіковану сою вже вирощували на площі 58,6 млн га, або 64% посівних площ, т.ч. США — 27.5 млн га, або 87%; Аргентині -145 млн га, або 99%; Бразилії — 10,4 млн га або 40%; Парагваї — 1,8 млн га, або 70%: Канаді — 0,9 млн га, або 83%; Південній Африї: — 0,25 млн га, або 73%; Румунії — 0,1 млн га або 90% [6].

2. Експорт сої

В Україні експорт сої з роками поступово зростає : якщо 2002-2003 роках обсяги експорту соєвих бобів з України становили 7,2 тис т, то в 2003-2004 було експортовано 60,6 тис. т.

Основними покупцями української сої були: Туреччина — 21.3 тис. т, Угорщина — 13,2, Нідерлаиди — 7,8, Великобританія — 4,4 тис. т. Експортні ціни на неї коливалися в межах 230-250 USD/т. Окрім експорту бобів, Україна продає також соєвий шрот (в основному до Росії — 4-5 тис. т за цінами 1550-І600 грн/т) та соєву олію (до Росії, Білорусі Молдови). Отже, для української соєвої продукції ринки збуту є. [5]

Водночас соєві боби та продукти їхньої переробки для високоінтенсивних галузей (птахівництва і свинарства) не завжди є привабливими на внутрішньому ринку України. Насамперед є претензії споживачів щодо вмісту сирого протеїну та біологічної повноцінності білка, на що ринок соєвих бобів реагує досить швидко. Так, імпорт соєвих бобів в Україну з 2000 р. знизився від 18,21 до 2 тис. т у 2006 р., тоді як експорт — навпаки збільшився від 18,78 до 403 тис. т (табл. 1). За останні маркетингові роки в Україну було завезено близько 82— 85 тис. т соєвого шроту, як правило з Бразилії та Аргентини.

Очевидно, цей факт має бути підставою для роздумів над тим, чи насправді вирощені в Україні соєві боби мають низьку якість і не можуть бути ефективно використані вітчизняними споживачами? [6]

Таблиця Експорт-імпорт соєвих бобів і соєвого шроту в Україні, тис. т.

3. Шляхи підвищення ефективності функціонування ринку сої в Україні

У будь-якій країні, незалежно від рівня й розвитку, продовольче забезпечення населення є однією з важливих соціально-економічних проблем. Саме тому одним із основних напрямів державної підтримки АПК в Україні повинна стати підтримка виробництва стратегічно ваажливих видів сільськогосподарської продукції, зокрема сої - як основного джерела подолання білкового дефіциту.

Виробництво даної культури знаходиться на початковій стадії свого розвитку, тому потребує відповідних заходів з боку держави для розв'язання проблемних питань, першочерговим з яких якість продукції переробки сої.

Ринкова економіка диктує принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це повязано з тим, що виробнича діяльність будь-якого підприємства, його стійке становище на ринку товарів і поспуг визначаються рівнем конкурентноздатності.

До найбільш важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструмента фіксації та забезпечення заданого рівня якості. [7] На світовому ринку показники якості сої не є об'єктами стандартизації, оскільки вони визначаються ціною у контракті між продавцем і покупцем.

В Україні аналіз якості зерна сої та продукції її переробки здійснюється за стандартами, що діяли за радянських часів, а це призводити до великих економічних втрат як для товаровиробників, так і для держави. Тому постає завдання поєднувати національні стандарти з міжнародними щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки.

Поліпшення якості та безпеки продукції соєвого підкомплексу, а також організація відповідного контролю вимагає наступних практичних дій:

1) нарощування потужностей діючих підприємств з переробки сої за рахунок їх реконструкції і технічного переоснащення;

2) контроль з боку підприємства за дотриманням технологічної дисципліни при виробництві та переробці сої;

3) гармонізація національних стандартів з міжнародними стандартами щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки;

4) затвердження та атестація відповідник методик щодо визначення не лише вмісту, а й кількості генетично-модифікованих організмів у продукції;

5) визначення гранично можливого рівня вмісту ГМ компонентів для подальшого маркірування продукції, яка містить більшу кількість генетико-модефікованих організмів, ніж зазначений рівень.

Необхідним підгрунтям, на який буде спиратись подальший розвиток соєвого ринку, має стати наукова база. На сьогодні розроблено багато наукових розробок, що стосуються сої. Існує значний фонд високобілкових і високоолійних сортів сої, адаптованих до різних природно-кліматичних умов.

Для підвищення ефективності й досягнення прогнозованого рівня виробництва сої (3 млн. тонн), подальшої її переробки та реалізації як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідно здійснювати виважену державну підтримку через ціноутворення, фінансування, кредитування, оподаткування, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників.

Певне розуміння цієї концепції знайшло відображення у затвердженій профільній програмі «Соя України 2005-2010».[7]. Для планомірного й поетапного виконання одного із завдань згаданої програми із Державного бюджету України необхідно виділяти кошти на щорічну компенсацію сільськогосподарським товаровиробниками за посіяну сою із розрахунку 150 грн/га.

Для підтримки переробників сої держава повинна сприяти розширенню виробництва вітчизняного обладнання для подальшої переробки її на корм тваринам та продукти харчування, а також створити рівні умови з експортерами через введення експортного мита на неї, оскільки експортоорієнтоване виробництво сої обмежує можливості формування великих партій для збільшення обсягів й переробки на вітчизняних потужностях.

Переробка сої великими партіями на спеціалізованих олійно-екстракційних заводах значно поліпшить якість соєвого шроту і олії і в майбутньому дозволить відмовитися від закордонних поставок шляхом введення імпортного мита на ці продукти, які вже зараз ввозяться на територію України із вмістом генетично-модифікованих організмів.[7]

Висновок

Отже, соя — культура, на яку в нашій країні потрібно звернути більше уваги й зробити її стратегічною культурою держави. Адже, за твердженням зарубіжних бізнесменів-експертів, Україна — єдина держава в Європі, що має достатньо типів грунтів та добрий клімат, щоб стати не тільки самодостатньою у виробництві рослинного протеїну, а й серйозним його експортером.

Для розв'язання проблем виробництва сої в державі, збереження сортових ресурсів цієї культури та завоювання нею місця головного протеїнового району Європи наша країна, в особі Державної служби з охорони прав на сорти рослин разом і Українським інститутом експертизи сортів рослин, вирішує питання наукової основи формування сортових ресурсів цієї надзвичайно цінної культури з подальшим вивченням їхньої придатності для поширення в Україні.

Створення нових сортів рослин потребує не тільки багато часу та глибоких знань селекціонера, а й значних матеріальних затрат і витрат фізичної праці. Але за відсутності охорони прав інтелектуальної власності ніщо не стоїть на заваді третім особам користуватися результатами праці селекціонера.

Тому, щоб забезпечити визнання досягнень селекціонерів, Україна з 1995 року стала країною — учасницею УПОВ (Міжнародний союз з охорони нових сортів рослин) і має право надавати селекціонерам правову охорону сортів як об'єктів інтелектуальної власності.

Для подальшого розвитку індустрії виробництва і споживання рослинного білка доцільна і необхідна законодавча підтримка, реалізація соціально-економічних заходів, що забезпечать збереження здоров'я нації, вирішення проблеми збалансованих кормів для тваринництва. 3 цією метою необхідно:

· Рекомендувати органам виконавчої влади регіонів, що входять до соєвого поясу, розробити й затвердити регіональні цільові програми по нарощуванню виробництва сої з урахуванням прогнозних параметрів територіального розміщення посівів і фінансуванням витрат за рахунок власних джерел, а також у межах сум, передбачених бюджетом:

· Міністерству економіки, Міністерству фінансів передбачити і виділяти бюджетні кошти для надання пільгових кредитів на розвиток вітчизняної переробки сої на харчові та кормові цілі;

· Українській академії аграрник наук разом із регіональними Центрами наукового забезпечення АПВ взяти на особистий контроль виконання планів апробації та впровадження наукових розробок, що стосуються сої та продуктів її переробки.

· Передбачити в бюджеті країни виділення коштів на поглиблені дослідження використання сої в дитячому й лікувальному харчуванні;

· Комітетові з телебачення і радіомовлення разом з Мінохорони здоров'я України забезпечити широку пропаганду серед населення заходів особистої і суспільної значимості впровадження харчових соєвих продуктів і напівфабрикатів;

· Держстандарту переглянути нормативну і технічну документацію на харчові соєві продукти та напівфабрикати з метою забезпечення населення збалансованим харчуванням.

Список використаної літератури

1. Бабич А.О. Нові сорти сої і перспективи виробництва її в Україні.// Пропозиція.-2007.-№4.- С.46-48.

2. Головатюк С.О., Ситар О.В. Продуктивність та якість насіння сої за різних умов азотного живлення.// Вісник аграрної науки. – 2008. - №1. – С. Бабич А.О. Розвиток селекції і перспективи виробництва сої.// Вісник аграрної науки. – 2007. - №12. – С.20-23.

3. Коротич Ю. Українське соївництво: у грі чи на лаві запасних?//Пропозиція. – 2006. - №11. – С.66-67.

4. Тимченко В. Соєвий прорив.// Пропозиція. – 2005. - №8-9. – С.34-35.

5. Петриченко В.Ф. Виробництво та використання сої в Україні.//Вісник аграрної науки. – 2008. - №3. – С.24-27.

6. Підлубна О.Д. Шляхи підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки.// Вісник СНАУ. – 2007. - №6-7. – С.130-134.

7. Безручко О. Поповнення ринку сортів рослин: соя культурна.// Пропозиція. – 2008. - №9. – С.68-69.

8. Мельник А. продуктивність різних сортів сої в умовах Прикарпаття.//Пропозиція. – 2008. - №6. – С.49-51.