Квіти у міфах і переказах

на тему:

(тюльпан та фіалка)

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.

У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.
Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.

Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.

Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.

У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: "Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою".

За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.

Який би не був прекрасний тюльпан своїм забарвленням, своєю формою, але, дивним чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не створили про нього ніякого сказання. І це тим більше дивно, що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були творцями міфології. Перші зведення про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про оригінальну квітку тюльпан яка звалася "дульбаш" -- турецька чалма, від якого згодом зробили слово "тюрбан", а також і українська назва квітки - "тюльпан". Він був оспіваний багатьма перськими поетами, і особливо знаменитим Хафізом, що говорить, що з незайманою принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.

Але ще більшою любов'ю користався тюльпан на Сході в турків, дружини яких розводили його в достатку в сералях, де багатьом з них він нагадував навіть їхнє дитинство, батьківщину, загублену волю.

Внаслідок усього цього, імовірно, у сералях щорічно справлялося дивовижне, чарівне свято тюльпанів, на який султан дивиться як на втішний доказ розташування до себе і любові своїх дружин.

У зовсім іншому, прозаїчному, виді знаходимо ми його в Західній Європі.

Сюди він потрапив лише в 1559 році, і насамперед в Аугсбург, куди перші його цибулини були прислані німецьким послом при турецькому дворі Бусбе-ком. А той ознайомився з ним під час своєї подорожі по Сирії в Хардині, на границі з північною частиною Аравії, де серед зими він побачив його в повному кольорі разом з нарцисами. У цьому ж році тюльпан з'явився перший раз у кольорі в Аугсбурге в сенатора Герварта, а шість років потому прикрашав вже у великій кількості дивовижні сади знаменитих середньовічних багатіїв Фуггерів, де його бачив і описав як чудову рідкість знаменитий Конрад Геснер.

Звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573 році ми бачимо його вже у Відні у відомого вченого Клузіуса, що так зацікавився цим новим прибульцем, що став із захопленням збирати усі відомі його сорти. Його прикладу пішли і багато багатих віденських садівників, що почали виписувати за величезні гроші цибулини тюльпана з Туреччини, щоб прикрасити їм свої сади. Поява в кого-небудь з них нового по фарбуванню сорту збуджувало в інших невимовну заздрість і навіть уночі не давало спокою не володівшими ними аматорам.

Помалу почали захоплюватися тюльпанами в Німеччині і багато царствених осіб. Особливо ж великий курфюрст бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, що зібрав на початку XVI сторіччя уже величезну для цього часу колекцію-216 сортів. З інших жагуче захоплюючих тюльпаном високопоставлених осіб укажемо ще маркграфа Ба-ден-Дурлаха, що зібрав у 1740 році колекцію в 360 сортів, і графа Паппенгейма, у якого, за словами сучасників, така колекція доходила до 500 сортів. При цьому принадність нових сортів збільшувалася ще почали входити в моду звичаєм давати цим сортам імена коронованих осіб, що видаються по своєму суспільному і державному положенню облич і міст...

Серед жагучих аматорів тюльпанів інших країн були також Рішельє, Вольтер, маршал Бірон, австрійський імператор Франц II. І особливо -і французький король Людовик XVIII. Уже зовсім хворий, він наказував переносити себе під час цвітіння цих рослин із Сен-Клу в сади Севру і проводив там цілою годинник, любуючись строкатістю і різноманітним фарбуванням квітів багатої колекції, культивований його садівником Екоффе.

Один час у Версалеві були навіть чарівні тюльпанові свята, на які збиралися всі знамениті аматори і садівники того часу і змагалися виставкою своїх новинок і рідкостей. За кращі екземпляри видавалися коштовні призи.

Але ніде захоплення тюльпанами не досягало таких колосальних розмірів, як у Голландії. Спокійні по природі, розважливі торговці і взагалі люди помірні, голландці ні з того ні із сього так захопилися цією квіткою, що захоплення це перетворилося в єдину у своєму роді народну манію, що одержала навіть в історії окрему характерну назву "тульпоманії".

Тюльпан з'явився тут лише в 1634 році, і перший час розведення його носило зовсім комерційний характер.

Помітивши захоплення цією квіткою німців і інших народів, розважливі голландці стали розводити його в як можна більшій кількості нових сортів, і торгівля його цибулинами виявилася настільки прибуткової, що нею стали займатися незабаром навіть і люди, що мали дуже мало відносини до садівництва, нею стало займатися ледве не все населення.

Незабаром справа дійшла до того, що утворилося щось начебто гри на біржі. Замість цибулин нових сортів стали видавати вперед на них розписки в тім, що власник їхній одержує право на придбання цього сорту, а потім розписки ці перепродували по більш високій ціні іншим; ці, у свою чергу, намагалися перепродати їх по ще більш високій ціні третім. При цьому ціни на такі фантастичні сорти доходили до неймовірних розмірів. Гру цю підтримували деякі щасливі випадки, начебто того, що по випадково придбаним за невисоку ціну розпискам виходили дійсно рідкісні сорти, що, будучи продані, давали потім великі бариші.

Так, наприклад, одному бідному амстердамському прикажчику завдяки стіканню цілого ряду щасливих обставин вдалося за які-небудь чотири місяці зробитися багатою людиною.

Великі гроші в цей час наживали також і торговці глиняними горщиками і дерев'яними шухлядами, тому що крім спеціально культивувала тюльпани садівників розведенням тюльпанів займався всякий і бідний і багатий - аби тільки знайшлося місце для їх розведення.

Для торгівлі цими цибулинами, як вже говорилося, існували особливі приміщення, де в особливі базарні дні збиралися продавці і покупці і змовлялися щодо цін - словом, щось начебто біржі. У біржові дні ці приміщення представляли собою багатотисячні збори.

Отут і мільйонери, і графи, і барони, дами, купці, ремісники, селяни, швачки, рибалки, усякого роду прислуга і навіть діти. Лихоманкою наживи були охоплені всі шари суспільства, усі, у кого тільки був хоч гріш за душею. У кого ж готівки не було (про це існують цілі записки в хроніках), тяг свої коштовності, плаття, домашній скарб, віддавав під заставу будинку, землі, череди -і словом, усі, аби тільки придбати бажані тюльпанові цибулини і перепродати їх за більш високу ціну. За одну цибулину, наприклад, сорту "Semper Augustus" було заплачено 13.000 гульденів, за цибулину сорту "Адмірал Енквіцен" -і 6.000 флоринів... На деякі ж сорти полягали запродажі, і в історії цієї дивної біржової гри збереглося навіть кілька документів, в одному з яких значиться, що за цибулину сорту "Vice-roi" було заплачено: 24 чверті пшениці, 48 чвертей жита, 4 жирних бика, 8 свиней, 12 овець, 2 бочки вина, 4 бочки пива, 2 бочки олії, 4 пуди сиру, зв'язування плаття й один срібний кубок. І такого роду угоди не були рідкістю.

Але крім таких спеціальних бірж у кожнім голландському місті були перетворені у свого роду мініатюрні біржі всі трактири, шинки і пивні, і всі аматори пограти в карти, у кісті - аматори сильних відчуттів перетворилися тепер у запеклих гравців у тюльпанові цибулини. При цьому, якщо укладена в одному з таких кабачків вигідна угода приносила всім заключившим її гарний бариш, то в ньому влаштовувалася багата гулянка, у якій перше місце належало хазяїну. І як не дивно може показатися, але в таких місцях складали собі іноді гарні багатства і бідні швачки, штопальниці мережив, пралі і тому подібний люд.

Нарешті, для того щоб розпалити ще більш пристрасть до цієї гри, міста начебто Гаарлема, Лейдена призначали від себе величезні, що досягали кількох сотень тисяч гульденів, премії за виведення тюльпана якого-небудь відомого кольору і величини, і у випадку здійснення цієї задачі видача нагороди супроводжувалася такими чудовими святами, на які народ стікався з усіх самих віддалених окраїн у не меншій кількості, чим на свято чи в'їзду коронування государів.

Так, до нас дійшло, наприклад, опис свята з приводу присудження премії за виведення чорного (чорно-лілового) тюльпана. У святі цьому брав участь сам принц Вільгельм Оранський.

Але якщо з цього часу тюльпан утратив усяке значення для спекулянтів, для аматорів біржової гри і легкої наживи, то він продовжував залишатися предметом, з одного боку, замилування, з іншого боку - осудження для поетів, письменників і відігравав чималу роль в естетиці.

Усемогутня вже і тоді мода усюди вимагала зображення чудового тюльпана. Малюнки тюльпана покривали всі матерії, зображення його ткалися на найдорожчих брабантських мереживах, з'являлися навіть на масляних картинах сучасних голландських живописців. Утворилися навіть цілі школи малювання квітів, де видатну роль грав тюльпан, і спогаду про цей культ тюльпана дійшли до нашого часу на картинах таких видатних художників, як Ван-Хейсум, Ферендаль, Хаверманс, Де-Геер...

Що стосується тюльпана в поезії, те французький поет XVIII сторіччя Буажолен написав про нього цілу поему: "Метаморфоза Тюльпана", де він оспівує, наслідуючи Хафізу, дивовижну, чарівну дівчину, володарку його серця; а Олександр Дюма-батько - поетичний роман "Чорний Тюльпан", у якому зображує роль цієї квітки в Голландії.

Але німецькі письменники дивляться на тюльпан як на квітку без душі, квітка зовнішньої краси, емблему порожнечі, що ганяється тільки за вбраннями, жінками.

Клейст у своєму вірші "Весна" відноситься до нього дружелюбніше, але Ґете говорить про тюльпан так: "Не благоговій ніколи перед порожньою примарою".

Узагалі німці завжди відносилися до тюльпана якось холодно і навіть у глузування прозвали "тульпе" потворний пивний кухоль.

З набагато більшою поезією відносяться до тюльпана в Англії, де в казках він служить завжди колискою для маленьких ельфів і інших малюсіньких фантастичних істот.

Так, у Девонширі є казка, у якій розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх крихіток, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, де вітер качає і колише їх.

Список використаної літератури

Квіти в житті людини. – К., 1999.

Рослини в легендах. – Харків, 1986.

Історія квітів. – М., 2000.