АкоффРасел
РаселАкофф (нар. 1919) – американський вчений, який зробив значний внесок у розвитоктеорії та наукових методів управління.
Народивсяу 1919 р. у м. Філадельфія, США; в 1941–1942 і 1946–1947 рр. – асистентвикладача (філософія) у Пенсільванському університеті; 1942–1946 рр. – служба вармії США; 1947–1952 рр. – асистент професора в Уейновському університеті м.Детройта; 1951–1964 рр. – ад’юнкт – професор і професор у Технологічномууніверситеті Кейса; 1964–1986 рр. – Пенсільванський університет: професоркафедри системотехніки й кафедри наукових методів керування; голова радфакультетів статистики, дослідження операцій і вивчення соціальних систем;директор Центру наукових методів управління і Центру Буша; 1986 р. –почесний професор кафедри наукових методів керування Пенсільванськогоуніверситету; голова правління Інституту інтерактивного менеджменту (INTERACT), Філадельфія.
Основніпраці: «Методи дослідження» (разом з У. Черчменом), 1950; «Введення вдослідження операцій» (разом з У. Черчменом і Е.Л. Арноффом), 1957; «ГідМенеджера з операцій дослідження» (разом з П.Рівет), 1963; «Основні принципидослідження операцій» (разом з М. Сасієні), 1968; «На цілеспрямованих системах»(разом з Ф.Е. Емері), 1972; «Мистецтво вирішення проблеми», 1978; «Створеннякорпорації майбутнього», 1981; «Гід для керування майбутнім вашої корпорації»(разом з Е. Вергара, Д. Череджадаї), 1984; «Пожвавлення західних економік»(разом з П. Брохоломом, Р. Сноу), 1984; «Керування в малому», 1986; «МіфиАкоффа», 1991; «Демократична корпорація», 1994.
РоботиР. Акоффа відіграли велику роль у розвитку теорії та наукових методівуправління. Де б він не висловлював свою думку, учений безкомпромісновідстоював необхідність активної участі, креативного підходу до вирішенняпроблем, поліпшення майбутнього й вимоги «планувати або бути планованим». Найпомітнішим є йоговнесок у теорії дослідження операцій, інтерактивного планування, циркулярнихорганізацій. На початку 50-х років він разом з У. Черчменом активнопрацював у сфері дослідження операцій, але в 70-х роках дійшов висновку, що представникицієї наукової сфери не змогли адекватно відреагувати на вимоги, що змінилися.Вони, як і раніше, приділяли основну увагу операційним і тактичним методам,тоді як корпоративні менеджери вже перейшли до методів стратегічногопланування. Крім того, у 80-х роках викладачі, які читали лекції з дослідженняоперацій, не маючи достатнього досвіду практичної роботи, черпали основнізнання з під – ручників. Тому Р. Акофф, який за його словами завждиорієнтувався на потреби ринку, залишив сферу дослідження операцій. Почавсяновий етап його наукової діяльності, який був присвячений цілеспрямованимкорпоративним системам, що характеризують взаємозалежність проблем (так званій «мішанині»). Розробки вченого напочатку 80-х сформувалися в новому підході, що одержав назву інтерактивногопланування і мав заохочувати прагнення людей до вироблення ідеальних проектів,пошуку способів їхньої реалізації. У 80-х роках і особливо у 90-х він виявлявінтерес і до іншої проблеми – дослідження циркулярних організацій, які за своєюструктурою є демократичними ієрархіями. Думки вченого щодо власного майбутньогоз гумором викладено в його спеціальних публікаціях.
Кар’єра Р. Акоффауспішно тривала протягом шести десятиліть. Його науковий внесок завжди мавяскраво виражену практичну спрямованість. Він не претендував на рольвсезнаючого вчителя й волів займатися власними думками, а не думками іншихлюдей. Керувався потребами ринку, і тому його роботи завжди відповідалипоточним запитам аудиторії. Ці рушійні сили виявляли себе на кожному етапі йогодіяльності.
БеккерГаррі Стенлі
ГарріСтенлі Беккер (нар. 1930) – американський економіст, професор Чикагськогоуніверситету, лауреат Нобелівської премії 1992 р. «за заслуги в поширеннімікроекономічної теорії на сферу широких людських відносин, що перебувають замежами ринку».
Народивсяу м. Поттсвіл, штат Пенсільванія. У своїх працях охопив економічною теорією тісфери, які до нього традиційно вважалися об’єктами інших наук, зокремасоціології, демографії, криміналістики. Зробив спробу дослідити принципиринкової логіки та моделі «витрати – випуск» можна застосовувати в усіх сферахлюдської діяльності, виходячи з передумови, що всі дії та вчинки людейґрунтуються на одних і тих самих принципах. Праці та внесок Г.С. Беккера унауку відзначені п’ятьма почесними званнями доктора, в тому числі зарубіжнихуніверситетів. Він є членом багатьох національних і міжнародних товариств,редактором кількох економічних журналів.
Утеорії споживання вчений йде далі, ніж традиційні неокласики на чолі з М. Фрідменом.на відміну від монетаристів, які на основі «раціональних очікувань» досліджуютьспіввідношення між нагромадженням і споживанням («життєвий шлях продукту»), вінвикористовує цей підхід, щоб про – аналізувати, яким чином очікування доходів(бюджету) впливає на поведінку людей як виробників, з одного боку, і якспоживачів – з іншого, але не лише матеріальних благ, а й вільного часу.Головна ідея цієї теорії – купівля товару чи послуги не є остаточнимекономічним актом. Акт купівлі (споживання) – лише проміжний крок, за допомогоюякого споживач повинен задовольнити кінцеві різноманітні потреби. Тому він є нелише споживачем, а й «виробником» своїх задоволень (бажань). З цією метою споживач і використовуєкуповані блага та послуги.
Г.С. Беккерзапровадив у свою теорію споживання обмежений фактор часу, який у неокласичнійтеорії ніколи всерйоз не брався до уваги, але нині повинен розглядатися як «втрата». Так само, як і в іншихвипадках, ця «виробнича діяльність» національного суб’єкта господарювання щоднявимагає прийняття різноманітних індивідуальних рішень з тим, щоб досягтинайоптимальнішого розподілу ресурсу. Якщо такого розподілу ресурсів буде досягнуто,то цьому суб’єкту гарантованийнайвищий ступінь задоволення своїх потреб і бажань.
Отже,кожна індивідуальна дія розглядається як економічний акт, що залежить віднаявних грошових доходів і часу, який є у споживача, причому сума цих двохвеличин становить так звані соціальні доходи, які має споживач і які вінвикористовує для досягнення своїх цілей. Запровадження фактора часу для аналізулюдської активності пояснює в сучасному суспільстві ірраціональні дії і даєзмогу стимулювати три тези.
Першатеза – ціна часу відповідає додатковим грошовим доходам, які можна було ботримати за цей період часу. Це так звані порівняльні витрати, щорозраховуються як втрачені за цей час доходи. Порівняльні витрати часузростають швидше, ніж інші ресурси. Оскільки ціна одного фактора длявиробництва певного блага зростає щодо інших факторів, то підприємець такорганізовує процес виробництва, щоб мінімально використовувати відноснообмежений і дорогий фактор, а замість нього застосовувати інші (дешевші)фактори виробництва, яких є достатньо. Тобто, що вища ціна фактора часу, томенше використовуватиме його підприємець. Те саме стосується і споживачів (яквиробників): оскільки ціна часу зростає, вони намагатимуться кращерозпоряджатися ним.
Другатеза – запровадження фактора часу в теорію споживання зумовлює змінуспоживацьких звичок і закупівель (гіпотеза стабільних преференцій). Традиційнатеорія «суспільства споживання» виходить з того, що звички споживача змінюютьсяв тому, що виникають нові потреби і преференції, що змінюються, а й постійнозростаюча вартість часу. Вона спонукає споживачів, так само, як і виробників,до постійних замін старих покупок новими, оскільки нові продукти задовольняютьїхні потреби краще й дешевше. При – чому структура потреб майже не змінюється,змінюються лише засоби їх задоволення.
ПраціГ.С. Беккера містять нові суттєві елементи, що дають змогу науково ісистематизовано викласти анти економічні тези про суспільство споживання,пасивну роль безсилого споживача перед засиллям виробників, подолати поширенусеред економістів ліберальної школи псевдо відмінність між «справжніми» і «фальшивими»потребами. Значний прорив у розв’язанні проблеми індивідуального споживанняБеккер здійснив у 1964 р. в праці «Людський капітал: теоретичне йемпіричне дослідження» та роком пізніше у статті «Теорія розподілу часу». М.Фрідмен у своїх працях показав роль споживача не як пасивного, а як активного йраціонально діючого суб’єкта, спроможного зіставляти й приймати рішення. Це означало, щойого витрати на задоволення потреб залежать не лише від наявних доходів, а йвід тих, які він розраховує отримати в майбутньому. Саме ідея М. Фрідмена проочікувані доходи була розвинена, формалізована економістами-неокласиками Чиказькоїшколи, до яких належить Беккер, і дістала в літературі назву «теоріяраціональних очікувань» та «теорія людського капіталу».
Отже,третя теза Беккера – це «теорія людського капіталу». Поняття «людський капітал» у західнійекономічній науці визначається як сукупність можливостей, знань, здібностей ікваліфікації, якими наділений індивід. Цей капітал частково дається людині віднародження, а частково вона набуває його за своє життя. Теорія людськогокапіталу намагається пояснити його виникнення, розвиток і накопичення, а такожпоказати взаємозалежність між розподілом людського капіталу, різнимиекономічними способами буття і поведінки людей. Головна її ідея – людиобмежують свою господарську активність не лише порівняльним вигодами між двомарізними товарами, наявними на ринку, а й тим, що вони одночасно зіставляютьсьогоднішнє споживання з майбутніми фінансовими і не фінансовими задоволеннями.Наприклад, ситуація, коли хтось погоджується нині на низькооплачуване місце,оскільки в майбутньому на основі здобутої освіти і досвіду воно дасть значнокращі шанси для просування по службі чи отримання доходів (ніж, скажімо, кращеоплачуване місце без відповідної освіти). З огляду на таку перспективу витратина освіту, здоров’я та професійну підготовку Беккер розглядає як інвестиціїпідприємництва, які повинне робити суспільство для кожного.
ГейтсВільям
Вільям(Білл) Гейтс (нар. 1955) – голова правління і головний розробник програмногозабезпечення корпорації Microsoft, провідного світового виробникапрограмного забезпечення для персональних комп’ютерів.
Народивсяу м. Сіетл (штат Вашингтон). Його батько був адвокатом, мати – вчителькою. Ще впочатковій школі Б. Гейтс виявив унікальні здібності до математики ілогіки, у 13 років створив першу комп’ютерну програму, у 15 – програму длярегулювання вуличного руху і заробив на цьому проекті 20 тис. дол., у 17 –отримав пропозицію написати програмний пакет з розподілу енергії Боневільськоїгреблі. Навчався у Гарвардському університеті (опанував фах адвоката). Тутрозробив мову програмування BASIC для першого мінікомп’ютера – MITS Altair, отримавпропозицію від IBM створити операційну систему для першого у світі персональногокомп’ютера. На третьому курсі Гейтс був відрахований з університету за прогулита неуспішність.
Будучипереконаним, що персональний комп’ютер стане незамінним на кожному робочому місці йу кожній домівці, в 1975 р. разом із Полем Аленом заснував компанію Microsoft і почаврозробляти програмне забезпечення для персональних комп’ютерів. Презентаціянового комп’ютера IBM із програмним забезпеченням Microsoft викликаласенсацію на ринку і змусила чи – мало компаній звернутися до Microsoft за ліцензією. Microsoft завоювала світовийринок, випустивши програми Microsoft Word і Microsoft Excel. У 1987 роцікомпанія презентувала на ринку першу версію Windows, в 1993 році що– місячний загальний обсяг продажу Windows перевищив 1 млн. дол. У1995 році з’явилася Windows 95, за перші дватижні було продано 7 млн. копій. Ця операційна система вдосконалюється івикористовується у понад 85% комп’ютерів світу.
Широкезастосування програмного забезпечення Microsoft привернуло увагуамериканського антимонопольного комітету, який кілька разів марно намагавсяініціювати справу про примусове подрібнення монополії Гейтса. Під йогокерівництвом Microsoft розвиває й удосконалює інформаційні техоології та продукти,працює на перспективу. У 1995 році політику Microsoft було докоріннозмінено – основні зусилля спрямовано на Інтернет. Гейтс особисто здійснюєстратегічне управління Microsoft, і його роль у технічному розробленнінових продуктів є суттєвою. Дар передбачення Гейтсом розвитку ПК є ключовимчинником успіху Microsoft та індустрії програмного забезпечення в цілому.Він є найбагатшою людиною у світі (став мільярдером у 31 рік).
У1999 році прибутки Microsoft становили 19,75 млрд. дол. У підрозділахкомпанії в 60 країнах світу працює понад 32 тис. осіб. Книга «Дорога в майбутнє»(у співавторстві з Н. Мірволдом і П. Райнардсоном, 1995), в якій визначенонапрям розвитку суспільства у зв’язку з удосконаленням інформаційнихтехнологій, а інтерактивні мережі розглядаються як важливі віхи в історіїлюдства, була видана у понад 29 країнах. Книга «Бізнес із швидкістю думки» (1999) про новий поглядна розв’язаннябізнес-завдань за допомогою інформаційних технологій видана 25 мовами іпродається у 60 країнах світу.
Б. Гейтсцікавиться і біотехнологією. Він входить до правління компанії Icos Corporation і володієакціями Darwin Molecular, що є підрозділом британської компанії Chiroscience. Крім того,заснував компанію Corbis Corporation, що займається розробленням найбільшого джерелаінформації у світі – цифрового архіву, який охоплює більшість творів мистецтваі фотографій із державних і приватних колекцій, що зберігаються у різнихкраїнах. Він є також співвласником компанії Teledesic, що працює надреалізацією проекту із за – пуску на низьку орбіту навколо земної кулі кількохсотен супутників для забезпечення всесвітніх двосторонніх широкосмуговихтелекомунікацій.
Б. Гейтсздійснює доброчинну діяльність, перераховує прибутки від продажу обох своїхкниг у добровільний фонд підтримки використання ін – формаційних технологій унавчальному процесі, вклав один мільярд доларів у стипендії, які Microsoft надає незаможнимталановитим студентам (Gates Millennium Scholarship Program), 750 тис. дол.– у програму розвитку вакцинації (Global Alliance for Vaccines and Immunization). Білл і МеліндаГейтс заснували добродійний фонд і внесли в нього понад 17 млрд. дол. Для підтримкифілантропічних ініціатив у сфері охорони здоров’я та освіти. Фонд передав понад 300 млн.дол. Організаціям, що працюють у галузі охорони здоров’я; понад 300 млн. дол. –на вдосконалення процесу освіти, зокрема, на розвиток ініціатив у сферібібліотечної справи (Gates Library Initiative), щоб дати змогумало заможним верстав населення США і Канади працювати з персональнимикомп’ютерами та Інтернетом у публічних бібліотеках; понад 54 млн. дол. – насуспільні проекти у країнах північно-західного узбережжя Тихого океану; понад29 млн. дол. – на інші спеціальні проекти у межах що – річних добродійнихкампаній.
СтрауссДжордж
ДжорджСтраусс (1923) – відомий американський фахівець в галузі управління персоналомпідприємства.
Народився23 червня 1923 р. у Нью-Йоркському районі Манхетен; під час Другоїсвітової війни перебував на службі в американській армії; в 1951 р.закінчив Массачусетський технологічний інститут (МТІ); в 1951–1954 рр. працювавнауковим співробітником у Школі галузевих і трудових відносин штату Нью-Йоркпри Корнельському університеті; в 1954–1961 рр. – асистент професора, потімпрофесор у Школі бізнесу при Університеті Буффало; з 1962 р. – професоркафедри управління підприємствами, почесний професор у відставціКаліфорнійського університету (Берклі); у період з 1964 по 1995 рр. – редакторжурналу «Індустріальні відносини»; з 1993 р. – президент Товариствадослідження трудових відносин; розробив важливі ідеї в галузі трудовихвідносин, організаційної поведінки, в управлінні персоналом і людськими ресурсами.
Основніпраці: «Місцева профспілка: її місце в індустріальному заводі» (з Л.Р. Сайліс,1953); «Персонал: людські проблеми керування» (з Л.Р. Сайліс, 1960); «Поводженнялюдей в організаціях» (з Л.Р. Сайліс, 1966); «Керування людськими ресурсами» (зЛ.Р. Сайліс, 1977); «Стан профспілок» (з Д. Галахер і Д.Фіоріто, 1991).
Дж. Страусс– провідний вчений у сфері трудових відносин і управління персоналом. За чассвоєї наукової діяльності, яка тривала понад 45 років, написав безліч книжок істатей. Зробив важливий внесок у розвиток уявлень про керування профспілками,вплинув на розуміння ролі місцевих профспілкових організацій, а також понятьпро лідерство і участь робітників у діяльності тред-юніонів. Він є співавторомкількох підручників, що містять широкі відомості про організаційну поведінку(одних із перших із цієї теми) та управління персоналом і людськими ресурсами.Його численні статті з питань управління профспілками, порівняльних трудовихвідносин, участі робітників у діяльності профспілок, управління людськимиресурсами в США, ведення переговорів про колективний договір і теорію трудовихвідносин продовжують впливати на розвиток теорії та практики менеджменту.
Вінзалишається провідним ученим у сферах управління персоналом і вивчення трудовихвідносин, організаційної поведінки. Його твори наочно відображають стан знань уцих галузях і демонструють стійкий інтерес вченого до повсякденних реалійвиробничого життя. Дж. Страусс активно реагує на нові напрями й темидосліджень, заохочуючи молодих вчених розширювати межі знань щодо трудовихвідносин і керування людськими ресурсами.
ФідлерФред
ФредФідлер (нар. 1923) – відомий вчений у сфері менеджменту, розробник моделі ситуаційноголідерства.
Народився1923 р. у Відні; 1938 р. переїхав до США. Навчався у Чиказькомууніверситеті, де одержав ступінь магістра з клінічної психології, а згодом –доктора гуманітарних наук. (1946–1949). У 1951 р. переїхав до штатуІллінойс, де заснував Лабораторію дослідження групової ефективності. З 1969 р.– професор психології у Вашингтонському університеті; 1992 р. вийшов напенсію і продовжував наукову діяльність у галузі підготовки керівників.
Основніпраці: «Теорія ефективного лідерства» (1967); «Підвищення ефективностікерівництва: концепція відповідності вимогам, які висовуються до лідера» (1976).
Широкавідомість Ф.Фідлера пов’язана із розробленням ним у середині 60-х років моделіситуаційного лідерства, яка дає змогу передбачити ефективність робочої групипід керівництвом лідера. У моделі використовуються три ситуаційні змінні, якідають можливість визначити ступінь сприятливості та контрольованості ситуаціїдля визначеного стилю лідерства:
1) відносини між менеджерами і підлеглими (ступінь лояльності,довіри, підтримки, поваги у підлеглих до менеджера; якщо підлеглі визнали лідера,вони робитимуть все можливе для досягнення поставлених цілей);
2) структурованість роботи підлеглих (залежить від ясності цілі,кількості способів їх досягнення, ступеня обґрунтованості рішень керівника, специфічностірішень);
3) посадові повноваження лідера (відображає рівень формальної владименеджера, його можливості впливати на стан підлеглих).
Надумку Ф.Фідлера, всіх менеджерів за ознакою стилю лідерства, можна поділити надві групи: орієнтованих на завдання і орієнтованих на відносини. При цьомулідерський стиль залишається відносно постійним і майже не змінюється залежновід ситуації. Модель ефективного лідерства будується на тому, що лідерство єситуаційним. Три ситуаційні змінні (відносини між менеджером і підлеглими;структурованість роботи підлеглих; посадові повноваження лідера) у поєднанні здвома лідерськими стилями (орієнтований на завдання чи на відносини) даютьвісім типів ситуацій, які наочно описують модель Фідлера.
У 70-хроках учений працював над доповненням і розробленням способів практичногозастосування моделі ситуаційного лідерства. Основним напрямом його діяльностістає навчання лідерів і вивчення впливу на ефективність лідерства таких факторів,як досвід та інтелект керівників. У книзі «Підвищення ефективності керівництва:концепція відповідності вимогам, які висуваються до лідера», керівникам даютьсяпоради стосовно того, як управляти атмосферою у групі, структурою завдання іпозиційною владою, щоб мати можливість змінити ситуацію з метою досягненнявідповідності власному стилю і підвищення ефективності управління.
Списоквикористаної літератури
1. Кредисов А.И. История ученийменеджмента. – К.: ВИРА-Р, 2000.
2. Зайцева О.А., Радуги А.А. Основыменеджмента: Учеб. пособие для вузов. – М.: Центр, 2000.
3. Брасс А.А. Основы менеджмента:Учеб пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1999.
4. Акофф Р. Планирование будущегокорпорации. – М.: Прогресс, 1995.