1. Світовегосп-во, його структуризація й особл-сті розвитку.
Розвиток світ. ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. доінтенсифікації міжнар. ек. спілкування, яке стало поступово виходити за межіміждерж. обміну товарами. Розвиток виробничих сил і зростання фін. к-лупризвели до виникнення світ. госп-ва.
Найбільшпоширене визначення: Світ. госп-во (world economy)-сук-сть нац. господарств, взаємопов’язаних с-моюМПП, ек-них і політ. відносин.
Більш повне трактування світ. госп-ва (СГ) визначає його як ек. с-му, що самовідтворюєтьсяна рівні ПС, виробничих відносин і певних аспектів надбудівних відносин тієюмірою, в якій нац. госп-ва, що входять до неї, мають певну схожість на кожномуз 3-х названих рівнів.
Отже, СГ являє собою певну с-му. Основою виникнення і існ-ня цієї с-миє її цілісність, яка передбачає ек. взаємодію всіх складових частин с-ми надостатньо стійкому рівні. СГ відноситься до числа досить складних с-м, якіхарактериз-ся множинністю (численністю елементів с-ми), ієрархічністю іструктурністю.
Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:
— м/н-ний рівень (його формують відносини між державами і він регул-сям/н-ними правилами і нормами);
— транснац-ний рівень (його утворюють відносини між ек. потоками, яківиходять за межі нац. кордрнів).
СтруктуризаціяСГ. Найрухомішою частиною СГ єсвіт. ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та міжіншими суб’єктами СГ, які пов’язані між собою участю у МПП.
На основі різноманітнихкритеріїв у СГ виділяється певна кількість підсистем. Мегасистемами (найбільш великими) є 3 групи нац. економік: ·пром. розвинуті країни, ·країни з перехідною ек-кою; ·країни, що розвиваються.
Функціональнимиелементами суч. с-ми СГ є: науково-технічна сфера,виробничо-інвестиц. д-сть, сфера м/нного обігу (світ. торгівля); валютно-фін.і кредитні відносини.
Особливостямирозвитку сучасного світ. госп-ває:
· розвиток міжн. переміщення факторів вир-ва, передусім у формахвивезення-ввезення к-лу, роб. сили і технології;
· зростання на цій основі міжн. форм вир-ва на п/п-вах, розташованих вдекількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;
· ек. політика країн, що передбачає підтримку міжн. руху товарів іфакторів вир-ва на двох- і багатосторонній основі;
· виникнення ек-ки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждерж.об’єднань;
· зростання інтенсивності регіон. інтеграц. процесів, що призводить довиникнення великих ек. просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунокзростання масштабів вир-ва, але, з інш. боку, призводить до поділу СГ на окремісектори внаслідок створення відносно замкнутих торг.-ек. блоків та інтеграц.угруповань;
поступова зміна ек. основи суч. цивілізації;індустр. модель розвитку витісняється постіндустр-ною, ноосферно-космічною,суть якої визнач-ся формуванням “ек-ки розуму”, “ек-ки думки”.
2. Форми ті рівні МЕВ.
МЕВ мають яскраво виражений системний х-р.МЕВ-це с-ма ек. зв’язків з приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, щовийшли за межі нац. кордонів.
Отже, сучасні МЕВ є с-мою ек. звязків, якіхарактеризуються:
1. виходом за межінац-них госп-в;
2. взаємодією фіз. і юр.осіб, держав і міжнар. орг-цій;
3. визначеністю форм;
4. різними рівнямиглибини існ-ня, функц-ня, здійснення.
РівніМЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні,макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязки галузевогой регіон. значення, мікрорівень-це,відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.
Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків міжсубєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеностіекономік.
При цьому виділяють такі 4 рівні:
1) Міжнар.ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що маютьепізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівнябільше притаманні юр. і фіз. особам.
2) Міжнар.ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктамиМЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволітривалий період часу.
3) Міжнар.ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, яків своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріпленів довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерствосуб’єктів МЕВ.
4) Міжн.ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-сявзаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ.політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами.
Кожен вищий рівень не являє собою щосьпротилежне до нижчого, а є йогоусталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собібільшість ознак нижчого.
Розглядаючи стр-ру МЕВ, можна виділити також форми МЕВ: ¨міжн. валютні відносини; ¨міжн. фін.-кредитнівідносини; ¨міжн. виробничеспівробітництво; ¨міжн. науково-техн.співробітництво; ¨міжн. трудовівідносини (світ. ринок труд. ресурсів); ¨міжн. торгівлятоварами; ¨міжн. торгівляпослугами (світ. ринок послуг); ¨міжн. транспортні відносини.
При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є: ·міжн. торгівля, ·міжн. рух капіталу, ·міжн. міграція роб. сили.
· Міжн. торгівляє провідною формоюМЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державнооформленими нац-ними госп-вами.
· Міжн. рух капіталу-цейого переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.
· Міжн. міграція роб. сили-це процес їїстихійного чи організованого переміщення в межах нац-ного або міжн-ного ринківпраці, зумовлений х-ром розвитку ПС і виробничих відносин, дією ек. законів.
Міжн. валютні відносини є специф. формоюМЕВ: вони, з одного боку,забезпечують норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з іншого боку, мають власнімех-зми саморозвитку.
3. Характеристика суб’єктів МЕВ.
Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ іпроцесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек.інтересів.
Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному.Напр., можна їх поділяти за критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня -це п/п-ва, фірми, фермерські госп-ва, окреміособи. На метарівні діють регіони,галузі ек-ки, котрі займаються ЗЕД. Для макрорівняхарактерні зв’язки між д-вами, між групами держав, між д-вами та міжн.орг-ціями.
Ділять суб’єктів на фіз. і юр. особи.
Фіз.особи-цеправо- і дієспроможні особи, які у міжн. відносинах виступають як окремііндивідуали, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм.
Юр. особи-це орг-ції, фірми, корпорації,які займаються ЗЕД й відповідають наступним ознакам, що установлюютьсязаконод-вом відповідної країни:
— постійність існування, незалежно від окремихелементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;
— наявність власного майна, відособленого відйого учасників;
— право купувати, володіти, користуватися йрозпоряджатися обєктами власності;
— право від свого імені бути позивачем у судій арбітражі;
— самостійна майнова відповідальність.
Юр. особи поділяються на юр. особи публ. правата юр. особи приватн. права.
Суб’єктами публ. права вважаються такі особи: ªдержава як скарбниця, якверховна влада; ªпідрозділи держ.апарату й держ.-територіальних обєднань; ªсусп.-політ.угрупування й орг-ції держ. значення.
Суб’єктів визначають ще за критеріями способівпривласнення й відповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права: ¨тов-ва з необмеж. відп-стю; ¨тов-ва з обмеж. відп-стю; ¨АО; ¨командитні тов-ва; ¨одноосібні п/п-ва.
Суб’єктами МЕВ виступають різні об’єднання: фіз. осіб; юр. осіб; фіз. іюр. осіб.
Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта якдержава. Держава-це сувереннеутворення, яке володіє верховною владою на своїй тер-рії та незалежністю повідношенню до інших держав.
Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійнуфункцію:
1)вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнар.операцій;
2)через нормативно-законодавче регул-ня, розвиток інфрастр-ри держава можесприяти (або заважати) міжнар. д-сті інш. субєктів.
Міжнар. орг-ції беруть участь в МЕВ в залежності від їх цілей, завдань тощо. МОподіляються:
Þ за юр. природою:міжурядові, позаурядові;
Þ за складом учасників:універсальні, регіональні;
Þ за масштабом д-сті:заг. х-ру, спец. компетенції;
Þ за х-ром д-сті:оперативно діючі, координуючі, консультативні;
Þ за терміном д-сті:постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.
Гол. суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнар. п/п-ва або корпорації, серед яких виділяють багатонац-ні та ТНкорпорації.
4. Принципи МЕВ і політ серед-ще їх реалізації.
Розглядаючи усю сук-сть принципів розвиткуМЕВ, доцільно розділяти їх на 2 групи: загальні і специфічні.
Заг.принципи розвитку МЕВ:
1. Еволюційність міжнар. ек. процесів, безсилового навязування співробітництва, без підштовхування до цього.
2. Системність розвитку МЕВ, тобто комплекснийрозвиток с-ми МЕВ, рівномірний розвиток усіх її взаємодіючих елементів ізвязків.
3. Еквівалентність обміну, тобтовзаємовигідність ек. звязків для 2-х і більше партнерів.
Деякі автори ще виділяють такі гол. принципиМЕВ як:
— неконфронтаційність МЕВ, тобто розвиток МЕВна основі компромісних кроків назустріч один одному;
— розвиток МЕВ на наук. грунті, у відп-сті зобєкт. з-нами, на базі наук. досліджень і прогнозів, щоб не допускатидизбалансу світ. ек-ки;
— спільне вирішення глоб. проблем людства.
У суч. міжн. праві діють такі заг. принципи міжн. співроб-ва:
1. принцип суверен.рівності держав;
2. принцип невтручання,що означає заборону прямого чи посередгього втручання з довільних причин увнутрішні та зовнішні політ., ек. та інші справи довільної держави;
3. принципрівноправності та самовизначення народів;
4. принцип співроб-вадержав для забезпечення міжн. миру і безпеки, розвитку ПС, культури і т. д.;
5. принцип поваги правлюдини;
6. принципдобросовісного (сумлінного) виконання міжн. зобовязань.
Специфічніпринципи розвитку МЕВ конкретизують зміст заг. приципів.
Основні з них:
· кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політ., соц.,ек. й культ. c-ми;
· повинен бути вільний доступ до моря і від нього для країн, що його немають;
· взаємна і справедлива вигода для співроб-ва;
· надійність і конвертованість валют;
· вчасні міжнар. розрахунки;
· вчасне погашення боргів і справедл-сть при наданні позик;
· підтримка платіжного балансу ;
· повага до права власності та інші.
Взаконод-ві Укр. визначені наступні принципи:
— суверенітет народу Укр.;
— свобода ЗЕД;
— юр. рівність і недискримінація;
— верховенство закону;
— рівний захист укр. та іноз. субєктів;
— еквівалентність обміну, неприпустимістьдемпінгу при ввезенні та виіезенні товарів.
На розвиток МЕВ, а отже і на реалізаціюпринципів розвитку МЕВ великий вплив справляє політ. серед-ще. Так, із-за політ. причин ожнакраїна по відношенню до інших може застосовувати преференції, режими найбільшогосприяння, інтегруватися з ними. А з іншого боку, можливі тарифні та нетарифнібарєри, ембарго, бойкот, блокада.
Розвиток МЕВ багато в чому залежить відвзаємної адаптивності політ. устроїв, зокрема, демократичних танедемократичних.
Міжнар. політика є своєрідним мех-змомзадоволення або узгодження інтересів субєктів міжн. відносин.
Адекватна реалізація принципів МЕВ можлива встабільному політ серед-щі. При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-стькраїн (це невелика імовірність зміни політ. статусу країни протягом тривал.часу у вигляді виникн-ня соц. конфліктів і політ. актів типу тероризму,путчів.) Діалектичну протилежність до політ. стаб-сті складає політ. ризик, щопередбачає можл-сть: ·політ. змови й політ.перевороту; ·конфіскації майна; ·націоналізації і навітьекспропріації обєктів приват. власності; ·нац-ного, класовогонеприйняття, неприйняття на грунті релігії та інше.
В світогоспод. практиці є ціла с-ма упр-няризиками через засоби їх уникнення, мінімізації, страх-ня.
5. КЛЮЧОВІПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК І ПОКАЗНИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ.
У практиці порівняльного макроекономічногоаналізу головним показником розвитку національних економік є ВНП на душунаселення. За ним країни поділяються на 3 групи: 41 країна, де економіка маєнизький (до 580$) рівеньдоходів на душу населення; 58країн середнього рівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі єрівень 2335$ на душу населення); 28 країн з високим доходом (більше 6000$).
Не менш важливим показником розвитку економікє показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається черезпорівняння 4 конкретних показників з їх граничними значеннями: співвідношеннязовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%);приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахуванняпроцентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищилиграничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості.
Рівень, або ступінь,інтернаціоналізації національноїекономіки взагалі необхідно визначати такими показниками, як:
1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг ітемпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продуктув світі;
2) обсяги і динаміка прямих іноземних інвестиційв порівнянні з обсягами і динамікоювсіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);
3) обсягиі динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній)у порівнянні із загальними даними процентралізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);
4) обсягиі динаміка великих, складнихкомплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) упорівнянні із загальними масштабамиподібних проектів ( внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика,що існує;
5) обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом(необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо,оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);
6) дані про міжнародні операції з патентами,ліцензіями, ноу-хау;
7) обсягиі динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівняннііз загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;
8) обсягиі динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегментицих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні),акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;
9) обсягиі динаміка валютних ринків у порівнянні із загальнимимасштабами грошових ринків.
Значення кожногоз цих показників, очевидно,неоднозначне, і тому доцільно придати кожному зних певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічномупрогресу, потім сфері обігу і,нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній, але у той же час і дуже незалежній і часткововідірваній від реального сектора економіки. На основі відповідних даних і зурахуванням їх ваги можна визначити загальнийіндекс інтернаціоналізації у сучаснійсвітовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.
В принципі, на базі таких же показників можнарозрахувати індекс інтернаціоналізаціїщодо окремих країн і регіонів, ступенюїх інтеграції у світову економіку. Прицьому, однак, потрібно враховувати деякі істотні обставини і обмеження. Процеси інтернаціоналізації розгортаються передусім і в найбільшій мірі у середовищі промислово розвинутих країн, щовходять в Організацію економічної співробітництваі розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними в групі нових індустріальних країн. Країни, що розвиваються, берутьучасть у цьому процесі у набагато меншій мірі,а так звані найслабше розвинуті країни (зараз до цієї групи, за визначеннямООН, входить 51 країна) майже зовсім не беруть участь у ньому. У зв'язку з цимсередні загальносвітові показники занижуютьрівень і значення інтернаціоналізаціїдля одних країн і завищують його дляінших. Тому доцільно буде розглядати дане явище передусім щодо розвинутихкраїн.
6.Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвитку світової економіки та їхоцінка.
Вперше про глобалізаціюзаговорили американці. Цей термін було вжито у статті Т.Левітта, опублікованійу “Гарвард бізнес рев'ю” у 1983 р. він позначив цим словом феномен злиттяринків окремих продуктів, що виробляються великими мультинаціональнимикорпораціями (МНК).Ширшого значення новий термін набув у Гарвардській школібізнесу, і головним популяризатором терміна став консультант цієї школи японецьК.Оме, який опублікував у 1990 р. книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, щосвітова економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади”(ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний націоналізм окремих державстав безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені виступають“глобальні форми”.
Глобалізаціяекономічноїдіяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як ібудь-які інші процеси у ринковій економіці, все найістотніше починаєрозвиватися і розвивається насамперед на рівні самостійних господарюючихсуб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні,фінансові зв'язки із своїми зарубіжними партнерами, створюють або купуютькомпанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки,міжнародні альянси та синдикати. Головною особливістю глобалізації намікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній,глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи тона такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різнихкраїнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівнівідображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут –постачання – виробництво.
На макрорівні відображаються наслідки цьогопроцесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і неєдиний і не однонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті“лібералізація”. Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації,тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземнихінвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязіостанніх десятиліть.
На думку західних вчених, основою глобалізації економіки сталаінтернаціонаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якоївиступають транснаціональні корпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток відбуваєтьсяякраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи частоккапіталу – характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більшвиразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднуютьпромислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стаєформування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, упорівнянні з якою національні території та держави іноді виступають якдругорядні величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одногопорядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.
Регіоналізаціяявляє собою процес,аналогічний глобалізації, але протилежний їй за напрямком. Його суть полягає урозвитку інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн.
Останні два десятиліття спостерігалосязростання інтеграційних процесів у світі, розвиток тенденцій до спільноговирішення країнами своїх господарських завдань. Ці тенденції привели допояви ще у першій половині XXстоліття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядових організацій.У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати і склалаприблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність регіональних торговихугод. Так у другій половині XXстоліття виник “новийрегіоналізм”.
Важливим моментом у цьому питанні є вигоди відрегіоналізації для країн, що розвиваються. Адже вони переважно мають доситьліберальні торгові режими. Тому існують побоювання, що регіоналізація можепризвести через використання регіональними блоками практики активного нетарифногорегулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко впроваджуються.Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш ефективною, ніж системабагатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 роківйде до побудови спільного ринку. Другим недоліком є те, що регіоналізація неспроможна принести більш вагомі результати, ніж система багатосторонньоїторгівлі. Прикладом може служити угода між Мексикою та США про захиставторських прав. Незважаючи на факт підписання угоди, Мексика не змоглазабезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки цякраїна, що розвивається, значно відстала від технологічного лідера світу.
Таким чином, регіоналізація,з одного боку, стимулює (у своїх межах) процеси економічного зближення країн,але, з іншого боку, уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленістьекономічних угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.
Реальність полягає у тому, що глобалізаціяявляє собою об'єктивне та абсолютно невідворотне явище сучасності, яке можнауповільнити засобами економічної політики (що і відбувається у ряді випадків),але не можна зупинити або “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасногосуспільства та науково-технічного прогресу.
7. Міжнародний поділ праці (МПП), його форми іфактори розвитку.
Передумови МПП формуються в процесі сусп.поділу праці за родом д-сті і його просторової диференціації.
Сусп.поділ праці-це процес відособлення різних видів трудової д-сті, які взаємодіютьміж собою й взаємодоповнюють один одного, складаючи цілісний системний механізмсусп. відтворення.
Зародом д-стівиділяють 3 типи сусп. поділу праці:
· загальний (зд-ся між великими сферами д-сті людини — пром-сть, сільськегосп-во, транспорт, зв’язок, буд-во, освіта, к-ра, наука...);
· частковий (відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому тапідгалуз. рівні — машинобуд-ня, переробні галузі, рослин-цтво, тварин-цтво,громад. транспорт...);
· одиничний (притаманний процесам, що відбув-ся всередині фірм, взалежності від технолог. процесу та орг-ції упр-ня, від функціон. завданьокремих служб).
Запросторовим критеріємвиділяють: ·міжрегіональнийподіл всередині країни; ·поділ між країнами; ·поділ праці між групамикраїн.
МПП-це вищий ступіньрозвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі нац-них економік.
МПП є поділом праці між країнами та між їхнімисуб’єктами у певних якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованимобміном між ними товарами, послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.
МПП-це процесвідособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які взаємодіють один зодним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжн. обмінутоварами, послугами та рез-тами інш видів д-сті.
ФормамиМПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну,подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонівсвіту. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжн.кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.
На форм-ня МПП і ступінь залучення до ньогоокремих країн (груп країн) впливаютьтакі фактори:
· природно-географічні (відмінності у клімат. умовах, тер-рії,чисельності нас-ня, економіко-геогр. положенні, наділеності прир. ресурсами,наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);
· соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби ісерійність вир-ва; темпи створення об’єктів виробничої і соц. інфрастр-ри;особливості істор. розвитку, виробничих і зовнішньоекон. традицій; соц.-ек. типнац-ного вир-ва і зовнішньоекон. зв’язків; соц.-ек. розвиток сусідніх народів(країн);
· науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР,технолог. диверсифікація, рівень морального зношення осн. засобів вир-ва;оптимальність розмірів п/п).
Певний, а іноді і виріш. вплив на МППсправляють також політ. фактори, серед яких виділяють: ступінь розвитку держ.суверенітету, міжн. ек. позиції в ООН та на світовій арені вцілому,співвідношення політ. сил в країні, х-р і ступінь впливу держ. інститутів наек. процеси тощо.
Комбінація зазначених факторів не тількиформує мікро-та макромотивацію участі у МПП окремих країн (груп країн), але йвизначає її ефект-сть. Проблема пошуку об’єкт. основи МПП для забезпеченняпостійного багатства сусп-ва була й залиш-ся центральною в ек. теорії.
8. Середовище МЕВ, його особливості таструктуризація.
СередовищеМЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Його можнарозділити на внутрішнє і зовн. середовище.
Внутр. середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр. законами існ-ня,функц-ня й розвитку. Елементи внутр.середовища МЕВ:
· ЗЕД країн та їхніх суб’єктів;
· упр-ня міжн. ек. процесами, регулювання МЕВ;
формиі види МЕВ;
· внутр. закони функц-ня системи МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що
· відбуваються у світ. ек-ці і мають чітко виражений причинно-наслідковийх-р, постійно чи періодично повторюються за певних умов.
Зовн. середовище МЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові,економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови реалізації форм МЕВ нарізних рівнях.
Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:
а) за сферами впливу: політико-правове,соц.-культурне, економічне та інфраструктурне;
б) за безпосередністю впливу дії:
— серед-ще прямого впливу (постачальники,споживачі, конкуренти тощо);
— серед-ще непрямого впливу (політ. та ек.устрій, заг. нормативна законодавча база, соц.-ек. традиції тощо).
Особливостямизовн. середовища МЕВ є насамперед:
— тісний взаємозв’язок між його сегментами;
— складність та різноманітність;
— відносна невизначеність багатьох параметрів.
Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певнепротиріччя. З одного боку, воно є досить стабільним внаслідок інерційностірозвитку політ., екон., соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воноє досить динамічним, особливо в процесі розвитку сучаснихінформаційно-комунікаційних систем.
З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:
— бути інформованим про серед-ще;
— вміти його аналізувати, оцінювати тарозуміти з метою впливу на одні фактори (які піддаються впливу) і врахуванняінших факторів (що впливу не піддаються).
В суч. теорії та практиці напрацьовано багаторізноман. методів та інструментів оцінкизовн. серед-ща. Оцінка зд-сяяк нац-ними, так і безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засобиmass media тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина),II(інституційний інвестор), Євромані.
Рейтинг BERI враховує: ·політ. стабільність; ·ставлення до заруб.інвесторів; ·ризик націоналізаціїта девальвації; ·платіжний баланс; ·бюрократичні питання; ·темпи ек. росту; ·рівень зарплати іпродуктивності праці тощо.
II-це насамперед рейтинг кредитоспроможностітієї чи інш. країни, який дають експерти 100 найкрупніших банків світу.
Євромані враховує 3 групи показників:
— політико-економічні (40%);
— ринкові (40%);
— спеціальні кредитні (20%).
11. Ек. середовище розвитку МЕВ і суч. класиф-ціїкраїн світу.
Оскільки МЕВ є підсистемою ек. с-ми, тонайважлив. елементом серед-ща МЕВ є їх ек. серед-ще. До пок-ків ек. потенціалу країни відносять:
1) ефективністьвикористання прир. ресурсів;
2) стан наук.досліджень;
3) демограф. ситуація,наявність кваліфік. кадрів;
4) фін.-кредитна с-макраїни;
5) рівень доходів ірівень спож-ня;
6) &nb