--PAGE_BREAK--4.1 Прояви імунітету
Остаточним проявом антивірусного імунітету служить здатність імунізованого господаря пригнічувати реплікацію вірусу і відповідно охороняти від вірусного захворювання. Реально імунітет може діяти, запобігаючи ініціацію інфекції у випадках, коли ймовірно зараження або, навпаки, досить пригнічуючи або анатомічно обмежуючи реплікацію вірусу після початку інфекції для того, щоб запобігти або змінити захворювання. Kpім того, вияв імунітету спостерігається при захисті не імунних індивідуумів в популяції (завдяки великому числу імунних людей в тій же популяції). Колективний імунітет вимагає, щоб імунні індивідууми з меншою ймовірністю ставали частиною епідемічної ланцюга інфекції, а, отже, з меншою ймовірністю служили б джерелами інфекції для інших (не імунних) організмів. Такі умови зустрічаються, якщо імунна відповідь зменшує чутливість до початку інфекції або змінює її таким чином, що зменшує ймовірність подальшої передачі. Навпаки, імунні механізми, що змінюють захворювання, але не запобігають інфекції або її подальшої передачі, не впливають на епідеміологію хвороби в імунній популяції. Було показано, що імунітет, що отримується в результаті попередньої інфекції або імунізації інактивованих вірусів грипу, забезпечує всі три ефекти: зменшену чутливість до початку інфекції, змінене перебіг хвороби та зменшений ризик захворювання у не імунних особин у тій ж популяції.
У результаті численних епідеміологічних досліджень отримані дані про те, що особи з антигемаглютиніруючі антитілами в сироватках схильні інфекції в період епідемії грипу не з тієї імовірністю, що не імунні індивідууми. Це видно по зменшенню серед них числа осіб з чотирикратним або більшим зростанням рівня антитіл. Наприклад, під час спалаху серед новобранців встановили, що у 98% осіб з початковими титрами НА-антитіл, меншими ніж 1: 8, малося чотириразове або більше збільшення титру в процесі епідемії, тоді як серед осіб з початковими титрами 1: 64 або вище тільки 6,3% виявляли серологічні свідоцтва інфекції. При аналогічному обстеженні в дитячому будинку виявили, що чотириразове і більше збільшення титру антитіл спостерігалося у 70% дітей з початковими титрами менше 1: 10, у 41% дітей з титрами 1: 10-1: 40 і у 2,4% дітей з початковими титрами 1: 80 «Чи більше. Аналогічні дані були отримані при ретельно контрольованою експериментальної інфекції добровольців. Більше того, співвідношення між титрами антитіл в сироватках і резистентністю до інфекції не залежало від того, були ці антитіла отримані в результаті попередньої інфекції або підшкірної імунізації інактивованих вірусом.
В Англії неодноразово проводилися досліди, коли добровольцям вводили віруси грипу А і В. При цьому показана лінійна обернена пропорційна (в широкому діапазоні) залежність між попередніми рівнями НА-антитіл у сироватці та ймовірністю захворювання в результаті експериментального введення вірусу.
Аналогічну залежність неодноразово демонстрували в експериментах на мишах, коли було показано, що концентрація вірусу, необхідна для початку інфекції, збільшується пропорційно дозі інактивованого вірусу, використаного для імунізації.
Крім зменшення ризику захворювання, що передує володіння антитілами до поверхневих антигенів вірусу грипу, як було показано, пов'язано із зменшенням тяжкості, захворювання, якщо зараження відбувається. У експериментальних тварин підвищена резистентність виражається в зниженні титру вірусу в легенях, зменшенні легеневих уражень і падінні смертності після введення вірусу.
Спостереження були зроблені на людях, інфікованих в процесі епідемії, або при експериментальному введенні вірусу. Наприклад, у тому ж дослідженні з новобранцями, про який говорилося раніше, були дані не тільки про зворотню залежність інфекції від попереднього рівня антитіл у сироватці, а також рівень захворювань, що супроводжуються значним підвищенням температури, також був обернено пропорційний титрам антитіл. При вивченні впливу вакцини на групі добровольців, експериментально заражених азіатським вірусом (H3N2), було показано, що у імунізованих осіб з безсумнівною інфекцією ступінь тяжкості захворювання була значно знижена. [6]
4.2 Вплив імунітету на передачу вірусу
Вплив імунітету на поширення інфекції серед не імунних членів популяції (колективний імунітет) не було вивчено так само інтенсивно, як його вплив на інфекцію і захворювання. Проте обмежена кількість даних, отриманих при лабораторних дослідженнях і епідеміологічних спостереженнях, дозволяє припускати, що при певних умовах імунні механізми можуть глибоко впливати на трансмісію.
Імунізовані добровольці при експериментальному введенні їм вірусу заражалися важче, а якщо заражалися, то продукували менші кількості вірусу в секреті носа, ніж контрольні добровольці. Мабуть, якщо достатньо велика частина якої-небудь популяції є імунної, поширення грипу серед не імунних осіб зменшується за рахунок як зниження загального числа сприйнятливих осіб у популяції, так і зменшення трансмісії імунними людьми, яких інфікували. Були проведені кілька імунізацій серед дітей шкільного віку в Текумса (Мічиган) перед спалахом грипу. Рівень респіраторних захворювань протягом епідемії був у Текумсе нижчий, ніж у Ейдріене, у якій імунізацію не проводили. Більше того, коли респіраторні захворювання досліджували у залежності від віку, виявилося, що найбільші відмінності між двома громадами були знайдені в рівнях захворювань осіб у віці 20-30 років. На підставі цього припустили, що імунізація дітей в Текумсе помітно знижувала захворюваність на грип серед батьків відповідної громади. Отримані дані. підтримують гіпотезу, висунуту Френсісом, що масова імунізація дітей, серед яких епідемії грипу зазвичай і починаються, може зменшити інтенсивність епідемії у всій популяції.
4.3 Антитіла, специфічні до НА або NA
Протягом багатьох років імунітет до грипу розглядався як пряме вираження ефектів, опосередкованих антитілами, вимірюваними в РГГА. Після відкриття на поверхні вірусу грипу двох кодованих геномом глікопротеїнових антигенів увагу було сфокусовано на спробах розділити і вивчити незалежно імунні ефекти, опосередковані антитілами, до кожного з цих антигенів. Завдяки використанню антигенно-гібридних рекомбінантних штамів та виділених очищених білків як антигенів була визначена роль обох видів антитіл в імунітеті.
4.3.1
Антитіла до НА
Ретроспективно на підставі численних даних, зібраних за останні 40 років, стало ясно, що антитіла, специфічно спрямовані проти НА вірусів грипу, здатні нейтралізувати вірус in vitro і переводити імунного господаря в стан меншій чутливості, до початку інфікування вірусом, що містить той же НА.
В експерименті показано, що миші, імунізовані рекомбінантним вірусом, що містить НА, ідентичний НА вірусу, використаного для вступу, IHO різну NA, стали резистентними до виникнення інфекції в тій же мірі, що і миші, імунізовані вірусом, що містить обидва антигени.
Очевидно також, що антитіла, специфічні до НА, можуть змінювати або не допускати захворювання, якщо інфікування все-таки відбулося. Слідом за введенням великих доз вірусу у мишей з антитілами до НА, утвореними в результаті активної або пасивної імунізації, мався на 100-1000 разів нижчий пік титрів вірусу в легенях, ніж у контрольних тварин, і в них були відсутні. ураження легень або була значно знижено ступінь їх тяжкості. Хоча порівнянні експерименти з людьми ще не проведені, тісна кореляція між рівнем НА-антитіл у сироватці і зменшеною вагою захворювання у імунних осіб, заражених вірусом грипу, дозволяє припустити, що антитіла ж НА не тільки знижують вірогідність інфекції, але можуть запобігати саме захворювання, якщо інфікування відбулося.
Вплив антитіл, специфічних до НА, на перенесення інфекції грипу серед людей не було чітко визначено. Очевидно, що особи з НА-антитілами, резистентні до вірусу грипу, не можуть брати участь в ланцюзі інфекції; відповідно ризик інфікування для інших членів популяції зменшений. Однак неясно, чи менше ймовірність перенесення інфекції від осіб з НА-антитілами, але зазнали інфекції, іншим людям. З одного боку, видається ймовірним, що більш низькі титри вірусу в таких осіб повинні супроводжуватися зменшеною ймовірністю поширення інфекції. Однак обмежені відомості, що стосуються цього питання, отримані з експериментів, проведених на тваринах, і вони парадоксальним чином вказують на те, що миші, імунізовані інактивованих вірусом або пасивно введеними антитілами до НА, будучи інфікованими, настільки ж ефективно передають інфекцію, як і не імуннізовані контрольні тварини.
Антитіла до НА надають свою дію шляхом запобігання прикріплення вірусу до клітин. У результаті вірусна інфекційність in novo або в культурі клітин зменшується. Мабуть, завдяки нейтралізації дії, іде запобігання або зміна інфекції в інтактному господареві.
4.3.2 Антитіла до NA
Існує полеміка щодо того, збільшують чи будуть антитіла, специфічні до NA, резистентність до інфекції. З точки зору того, що активність NA не впливає на прикріплення або проникнення вірусу. Здається малоймовірним, що антитіла до NA можуть запобігати інфекції. Це припущення ґрунтується на спостереженні, що для нейтралізації вірусу in ovo або в культурі клітин потрібні експериментально високі концентрації антитіл до NA. Більше того, миші з набутими ними пасивно або активно антитілами до NA вводиться вірусу так само легко інфікуються, як і контрольні тварини. Додаткові свідчення на користь того ж ефекту отримані на добровольцях з різними рівнями антитіл до NA вводиться вірусу, але не до NA. При подальшому інфікуванні частота лабораторно підтверджена інфекції (була такою ж високою в осіб, що володіють антитілами до NA, як, і у добровольців, у яких вони відсутні.
З іншого боку, є спостереження, що протягом спалаху вірусу на популяцію, що не володіє антитілами до NA нового вірусу, збільшення титру антитіл, до NA було пов'язано зі зниженням рівня серологічно доведених інфекцій. Слід зазначити, що хоча відмінності в цих дослідженнях були статистично значимими, величина зниження рівня інфекції в осіб з анти- NA -антитілами була значно нижче величини, що спостерігається при наявності антитіл до НА. В іншому дослідженні при оцінці резистентності до інфекції шляхом аналізу її рівня і титрів антитіл до НА і NA резистентність більш тісно корелювала з рівнем антитіл до NA. Важко узгодити результати цих досліджень, але отримані в даний час дані дозволяють припустити, що резистентність до інфекції набагато тісніше пов'язана з антитілами до НА, ніж з антитілами до NA.
Якщо співвідношення; між антитілами до NA і резистентністю до інфекції залишається суперечливим, їх вплив на зміну (хвороби чітко продемонстровано. У експериментальних тварин імунізація очищеної-виділеної NA супроводжується зменшенням титру вірусу в легенях і менш інтенсивним їх поразкою при введенні вірусу, що містить ту ж NA. Більш того, пасивна імунізація мишей кролячої антисироватки до NA дає такий же ефект. Це свідчить про те, що збільшена резистентність обумовлена специфічними антитілами. Аналогічні ефекти спостерігали у осіб з природно отриманими антитілами до NA або у добровольців, імунізованих інактивованих вірусом, що несе той же NA-антиген, що і вводиться вірус, але відмінний НА-антиген.
Як і у випадку антитіл до НА, вплив антитіл NA на перенесення вірусу інтенсивно не досліджували. Миші, пасивно імунізовані антитілами до NA перед експериментальним зараженням, менше передавали інфекцію незарядженим сусідам по клітці, ніж не імунізованих тварини. Навпаки, як вже вказувалося, тварини, пасивно імунізовані антитілами, специфічними до НА, не мали здатність знижувати перенесення вірусу після експериментального зараження.
Специфічна імунізація добровольців NA-антигеном введення вірусу супроводжується значним зниженням титрів вірусу в збрешете носа після зараження. Однак порівнянних досліджень впливу антитіл, специфічних до НА, на виділення вірусу після інфекції проведено не було.
Усе ще є деяка невизначеність щодо механізму,. За яким антитіла> до NA стримують інфекцію вірусу грипу в інтактним господаря. Коли починали з'ясовувати функцію вірусної NA, припускали, що специфічні антитіла стерично блокують доступ NA до високомолекулярних субстрату на поверхні клітини і, отже, перешкоджають звільненню знову синтезованого вірусу с. Поверхні «льотки. Згодом досліди з моновалентний антитілами призвели до сумніву в цій гіпотезі, коли на противагу бівалентним, концентрації моновалентних антитіл, інгібуючих NA in vitro, не впливали помітно на звільнення вірусу в процесі одиночного циклу реплікації. Як наслідок припустили, що антитіла до NA не впливають на реплікацію вірусу при специфічному придушенні вірусної NA-активності, а прикріплюють вірус до поверхні-клітини шляхом зчеплення антигенних місць на вірусної частинки з аналогічними місцями на мембрані клітини. Однак в експериментах, проведених пізніше, з моновалентний антитілами, спостерігали їх вплив на багатоциклову реплікацію вірусу і продемонстрували можливість опосередкування цих ефектів антитіл до NA. Незалежно від відносного значення цих двох механізмів ясно, що антитіла до NA не блокують прикріплення або проникнення вірусу в клітину, але за допомогою якого-небудь одного або обох механізмів пригнічують або уповільнюють звільнення вірусу з інфікованих клітин а, отже, запобігають зараженню сусідніх клітин.[3]
4.4 Відносна роль в імунітеті антитіл до НА і NA
З великого числа експериментальних і епідеміологічних даних, мабуть, правомірно зробити деякі узагальнення.
У першу чергу здається досить ясним, що антитіла до НА забезпечують більш сильний захист проти грипу, ніж антитіла до NA. В експериментальних дослідженнях тварини, які мають антитілами тільки ж НА Введені вірусу, можуть протистояти інфекції, а якщо і заражаються, то проявляють значно більше зниження титру вірусу в легенях, ніж у випадку, якщо введений вірус містить тільки NA-антиген, загальний з вірусом, використаним для імунізації. Переконливі дані можуть бути також отримані при спостереженнях над природно відбуваються спалахами епідемій грипу. При появі вірусу грипу (H3N2) в 1968 р. людина зіткнувся з новим варіантом, що містить НА-антиген, а NA-антиген був аналогічний антигену вірусів, превалювали перед цим протягом декількох років. Хоча захворюваність і смертність були нижче, ніж в 1957-1958 рр., коли новими стали обидва поверхневих антигени, захворювання на грип широко поширювалося в популяціях, які вже багато разів стикалися з вірусами, що мали аналогічну NA. Можливо, що особи з більш високими титрами NA-антитіл уникли захворювання, але очевидно, що хвороба не була попереджена у великої кількості людей з попереднім імунологічним статусом NA, спільної з NA нового варіанту. У порівнянні з цим штучна імунізація або попередня. Інфекція вірусом, що містить НА, аналогічним входить до складу переважаючого штаму, захищають більшість людей, і поширення пандемій грипу вимагає, мабуть, появи вірусу з новим НА незалежно від того, змінилася NA чи ні. З іншого боку, антитіла до NA у досить високому титрі змінюють перебіг захворювання, навіть якщо не попереджають інфекції, і ця «друга лінія» захисту може грати особливо, важливу роль тоді, коли відбуваються антигенні зміни НА. Більше того, хоча ця точка зору остаточно не доведена, можливо, що антитіла до NA можуть надавати специфічне, незалежне від антитіл до НА, вплив на зменшення виходу і подальшого розповсюдження вірусу.
Немає сумнівів, що значні зрушення в антигенною структурою НА вірусів грипу А, що відбуваються приблизно кожне десятиріччя, перекидають захисні механізми імунітету і обумовлюють пандемії грипу. Наслідки незначного дрейфу антигенної структури НА та NA, який має місце в межах існування даного підтипу вірусу грипу, менш зрозумілі. З появою нових варіантів, не ідентичних прототипу штамів, антитіла, вироблені у відповідь на інфекцію вихідним штамом, в серологічних тестах реагують в меншій мірі, і у більшої частини популяції антитіла до нового варіанту не знаходили. У результаті посадові особи, відповідальні за визначення вакцинних формул, стикаються з важкою проблемою вибору, чи дає величина антигенного зміни право на перегляд складу вакцини, і створюється невизначеність щодо того, чи захищені адекватним чином від нового варіанту люди, попередньо заражені прототипним штамом.
До нещастя, дані пов'язані з цим питань, обмежені і призводять до суперечливих висновків, зокрема тому, що варіації НА-, і NA-антигенів формуються незалежно і що, захисні ефекти антитіл до NA не завжди в достатній мірі приймалися до уваги .
4.5 Ієрархія вірусів грипу А
Приймаючи дещо іншу точку зору на антигенну мінливість, припустили, що між штамами в межах одного підтипу існує асиметричний розподіл, який полягає у тому, що в РГГА спостерігається велика ступінь перекривання при дослідженні антитіл до більш пізніх («старшим») штамів по відношенню до більш раннього («молодшого») вірусу, ніж це спостерігається при еквівалентному титруванні. Розмірковуючи над цими спостереженнями, припустили, що ідеальна вакцина повинна містити найбільш старший штам, який може бути виділений після низки серійних пасажів у присутності антитіл. Була приготовлена вакцина, що містить варіант вірусу H3N2, але чи виявиться лабораторний варіант антигенно-ідентичним варіантами, які з'являються в природі, і виявиться вакцина більш ефективною, ніж вакцини традиційні, ще належить визначити. Істотно, що антигенні варіації серед різних ізолятів, як було встановлено, більш виражені в кінці періоду існування даного підтипу, ніж спочатку. У зв'язку з цим вкрай важко передбачити заздалегідь, який варіант буде з найбільшою ймовірністю домінувати через 5-10. років після появи нового підтипу.[1]
4.6 Гетеротипний імунітет
Класифікація вірусу грипу типу А за серотипами заснована на серологічних перехресних реакціях в тестах РГГА, і РТНА. У значній мірі виправдано, що імунітет, опосередкований антитілами до НА, розглядається як специфічний для серотипу, тобто обмежений штамами вірусу, що реагують з антитілами в загальноприйнятих РГГА. Проте є деякі припущення, що можуть існувати ледь вловимі антигенні подібності в НА вірусів, які не дають подібності в РГГА або в реакції нейтралізації. Наприклад, було показано, що антитіла до виділеного НА, але реагують зі зруйнованим вірусом H1N1 в реакціях подвійної імунодифузії і одиночної радіальної імунодифузії. Фактично реакції рекомбінації ПЗ та HА антигенів можна виявити і в РГГА з певними штамами вірусів. Невдачі використання вакцин, пов'язані з появою варіантів, що володіють відзнаками НА-антигенів, роблять очевидним висновок, що імунні механізми, засновані на таких ледь вловимих антигенних взаємовідносинах, не є дуже сильними. Тим не менш можливо, що передує «знайомство» з вірусами одного підтипу може впливати на імунну відповідь при дії вірусу іншого підтипу.
З перших дослідів по імунітету до грипу, проведених в Англії і в Радянському Союзі, стало очевидно, що імунізація тварин шляхом інфікування їх вірусом грипу А одного серотипу збільшує резистентність до вірусу іншого підтипу за відсутності видимих нейтралізуючих антитіл до гетеротопічного штаму. У світлі сучасних знань можливо, що підвищена резистентність в більшій своїй частині була обумовлена антигенно близькими NA у двох вірусів. Згодом спостерігали, що після інфекцій, що повторюються морських свинок вірусом H1N1 з'являються нейтралізуючі антитіла, що реагують з вірусами HlNl, H0N1 і H2N2. Досліди на мишах показують, що навіть одиночна інфекція вірусам H0N1 забезпечує часткову резистентність. До вірусу H2N2 і що такий антигенний відповідь на Н2НА був більш виражений у тварин, раніше інфікованих гетеротопічним вірусом. Аналогічні спостереження за зміненою антигенною відповіддю у тварин, «ініційованих» попередньою гетеротелічною інфекцією, були зроблені на тхорах і хом'яків. Було проведено досліди з перенесення здібності до ініційованого відповіді разом з клітинами селезінки від попередньо інфікованих тварин. Узяті разом ці спостереження дають підставу припускати, що НА вірусів грипу А різних серотипів несуть загальні мінорні антигенні детермінанти. Хоча це антигенна спорідненість не є очевидним у звичайних серологічних тестах або не відбивається значною гетерологічною резистентністю у людини, ОЦВ, ймовірно, грає роль у розширенні імунної відповіді після множинних інфекцій, і в його посилення при інфекції або імунізації гетерологічним вірусом. Слід зазначити, що не ясно, чи необхідно для цього ефекту попереднє інфікування гетеротопічним штамом або аналогічні результати можуть бути досягнуті шляхом ін'єкції вакцини, що дається у великій дозі або з ад'ювантом.
4.7 «Первороднй антигенний гріх»
Інший прояв антигенного спорідненості між НА та АІТІ-генами вірусу грипу А різних серотипів виявляється у феномені «первородного антигенного гріха». Цей термін був введений для позначення характерної антигенної відповіді на наступні зустрічі з вірусами різних підтипів. Після впливу вірусу, що містить новий НА, продукуються антитіла, що реагують в РГГА не тільки з цим новим штамом, але і з вірусом, який зумовив первісну антигенну стимуляцію. Більш того, антитіла до нового штаму можна видалити шляхом адсорбції з вірусам, першим впливає на суб'єкта, але адсорбція з новим штамом видаляє лише антитіла, що реагують з цим штамів. Вид «антигенного первородного гріха» залежить від віку, це HswlNl для тих, хто народився між 1918 і 1930 рр., H0N1 для осіб, що народилися між 1930 і 1947 рр… і т. д. У результаті дослідження сироваток людей різного віку дають характерні «профілі» титрів, що пригнічують гемаглютинацію антитіл до вірусів різних підтипів. Хоча спочатку припускали, що «первородний гріх антигенів» є складовою частиною імунної відповіді на всі віруси грипу А, пізніші дані показують, що у відповідь на вплив штамів H2N2 не утворюються антитіла до більш ранніх підтипів. Вивчення антигенів вірусу грипу пролило світло на імунологічні основи цього феномена. Отримані при цьому результати узгоджуються з попередніми дослідженнями порівнянного феномена, що стосується хімічно виявляються антигенів, які показали, що цей ефект, імовірно, обумовлений перехресної стимуляцією розростання популяції перехресно реагуючих клітин пам'яті В, що залишилися після первинної антигенної стимуляції.
Нещодавно отримані дані зробили очевидним, що феномен «первородного гріха антигенного» діє і по відношенню до NA. З NA-антитілами були отримані профілі залежності від віку, аналогічні профілями титрів, антитіл до НА. Більш того, неопубліковані дані, отримані в лабораторії показують, що імунізація вірусом H3N2 викликає збільшення рівня антитіл до NANl у осіб, що народилися до 1957 р., але не пізніше.
4.8 Клітинний імунітет і грип
Можливу роль клітинного імунітету у патогенезі грипу починають досліджувати тільки тепер. Той факт, що резистентність можна (передати шляхом інокуляції сироватки від імунних тварин перед введенням вірусу, робить очевидним, що попередження інфекції та захворювання може бути здійснено одними лише антитілами. Однак антитіла, передані пізніше, в ході інфекції, не змінюють захворювання і можливо, що так одужання можуть впливати механізми клітинного імунітету.
Клітинні імунні відповіді на введення антигенів вірусу грипу були продемонстровані па лабораторних тварин н людині слідом за інфекцією або ін'єкцією інактивованого вірусу, але їх вплив на стійкість-до подальшої інфекції важко оцінити через одночасно виникає відповіді гуморальних антитіл. Було знайдено, що миші, пасивно імунізовані повторними введеннями внутрішньочеревно кролячої антисироватки, були захищені від летального впливу гомологічного вірусу, але через 3 тижні у них були відсутні виявляються антитіла в сироватці і секреті слизової оболонки дихальних шляхів. Тим не менше ці тварини були частково резистентні до вторинного введення того ж вірусу. Було отримано подібні результати на пасивно імунізованих тхорах, і припустили, що часткова резистентність до повторного введення вірусу у тварин, на імунітет яких впливали пасивними антитілами, може бути опосередкована механізмами клітинного імунітету. Суперечливі дані були отримані в дослідах на тваринах з пригніченим імунітетом. Було встановлено, що введення щурам мишиної лімфоцитарної сироватки не впливає на виживання мишей, заражених вірусом грипу. З іншого боку, спостерігали підвищену виживаність заражених вірусом грипу мишей, що отримували циклофосфан, незважаючи на придушення утворення антитіл та наявність більш високих титрів вірусу в легенях, і приписали ці результати придушення клітинної імунної відповіді. У дослідах, проведених пізніше, було показано, що додавання кролячої антисироватки до лімфоцитів мишей супроводжується збільшенням виживання і зниженням уражень в легенях у мишей, заражених малими дозами вірусу H2N2. Автори прийшли до висновку, що клітинну імунну відповідь шкідлива для господаря, незважаючи на те що у імуннопригнічених тварин вірус персистував протягом більш тривалих періодів часу і що титри антитіл у них були нижчі. Поділ впливів гуморального і клітинного імунітетів на одужання ще більше, ускладнюється недавно зробленим відкриттям, що для появи антитіл до специфічних детермінант НА вірусу грипу необхідні Т-лімфоцити. При відсутності певних даних, отриманих на тваринах з дефектами системи Т-клітин шляхом порівняння нормальних та імунних лімфоцитів, фактично неможливо розібратися в цих суперечливих результатах, і вплив клітинного імунітету на інфекцію вірусом грипу (особливо у людини ) залишається неясним. [4]
продолжение
--PAGE_BREAK--