--PAGE_BREAK--
Кількість штук товару, куплених за визначений період
А. Для більшості товарів Б. Для престижних товарів
Рис. 2.2.
Більшість фірм, так чи інакше, прагнуть проводити виміри зміни попиту. Розходження в підходах до розмірів диктуються типом ринку. В умовах чистої монополії крива попиту свідчить про те, що попит на товар обґрунтований ціною, що фірма за нього хоче. Однак з появленням одного чи більше конкурентів крива попиту буде мінятися в залежності від того, чи залишаються ціни конкурентів постійними чи міняються. У даному випадку будемо вважати, що вони залишаються немінливими.
Для виміру попиту необхідно провести його оцінку при різних цінах. При цьому треба пам'ятати, що на попиті можуть позначитися, крім ціни, і інші фактори, наприклад збільшення обсягів реклами, і стає неможливим визначити, яка частина збільшення попиту обумовлена зниженням ціни, а яка — збільшенням реклами. Під впливом нецінових факторів відбувається зрушення кривої попиту, а не змінення її форми. Якщо початковий рівень попиту представлений кривої З1 (див. мал. 2.3.), при цьому за ціною Ц продається К1 штук товару, і раптово змінилась ситуація в економіці чи продавець подвоїв рекламу, то рівень попиту, що підвищився в зв'язку з цим, відбивається у виді зрушення вгору по кривій попиту з положення З1 у положення З2. Не змінюючи ціни, продавець став продавати К2 штук товару.
ЗРУШЕННЯ КРИВОЇ ПОПИТУ ПІД ВПЛИВОМ ЗАХОДІВ
ПО СТИМУЛЮВАННЮ ЗБУТУ Й ІНШИХ НЕЦІНОВИХ ФАКТОРІВ
Кількість товару, закуплена протягом визначеного відрізка часу
Рис. 2.3.
3. Оцінка витрат.
Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може запросити за свій товар, а мінімальна ціна визначається витратами фірми. Компанія прагне призначити на товар таку ціну, щоб вона повністю покривала усі витрати по його виробництву, розподілу і збуту, включаючи норму прибутку.
Витрати фірми бувають двох видів — постійні і перемінні.
Постійні витрати (називані також «накладні витрати») — це витрати, що залишаються незмінними. Так, фірма повинна щомісяця платити за оренду приміщення, теплопостачання, виплачувати відсотки, платню службовцям і т.д. Постійні витрати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.
Перемінні витрати міняються в прямій залежності від рівня виробництва. У розрахунку на одиницю продукції ці витрати звичайно залишаються незмінними. А перемінними їх називають тому, що їхня загальна сума міняється в залежності від числа вироблених одиниць товару.
Валові витрати являють собою суму постійних і перемінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва. Керівництво прагне стягувати за товар таку ціну, що як мінімум покривала б усі валові витрати виробництва.
4. Аналіз цін і товарів конкурентів.
Хоча максимальна ціна може визначатися попитом, а мінімальна — витратами, на встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції. Фірмі необхідно знати ціни і якість своїх конкурентів. Цього можна домогтися декількома способами. Фірма може доручити своїм представникам зробити порівняльні покупки, щоб зіставити ціни і самі товари між собою. Вона може роздобути прейскуранти конкурентів, закупити їхнє устаткування і розібрати його. Вона може також попросити покупців висловитися з приводу того, як вони сприймають ціни і якість товарів конкурентів.
Використовуючи знання про ціни і товари конкурентів фірма може скористатися в якості відправної крапки для власного ціноутворення. Якщо її товар аналогічний товарам основного конкурента, вона змушена буде призначити ціну, близьку до ціни товару цього конкурента. У противному випадку вона може втратити збут. Якщо товар нижче по якості, фірма не зможе запросити за нього ціну таку ж, як у конкурента. Запросити більше, ніж конкурент, фірма може тоді, коли її товар вище по якості. Власне кажучи, фірма користується ціною для позиціонування своєї пропозиції щодо пропозиції конкурентів.
5. Вибір методу ціноутворення.
Знаючи графік попиту, розрахункову суму витрат і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна ця буде десь у проміжку між занадто низкою, що не забезпечує прибутку, і занадто високою, що перешкоджає формуванню попиту. Мінімально можлива ціна, як уже було відзначено вище, визначається собівартістю продукції, максимальна — наявністю якихось унікальних достоїнств у товарі фірми. Ціни товарів конкурентів і товарів замінників дають середній рівень, якого фірмі варто дотримувати при призначенні ціни. Більш конкретно методи встановлення цін будуть розглядатися в п.2.4.
6.Встановлення остаточної ціни.
Ціль усіх попередніх методик — звузити діапазон цін, у рамках якого і буде обрана остаточна ціна товару. Однак перед призначенням остаточної ціни фірма повинна розглянути ряд додаткових розумінь.
Психологія ціносприйняття.
Продавець повинний враховувати не тільки економічні, але і психологічні фактори ціни. Багато споживачів дивляться на ціну як на показник якості. Багатьом фірмам вдається збільшити збут своєї продукції підвищенням ціни на свої товари, і ці товари будуть вважатися престижними. Метод установлення ціни з урахуванням престижності товару виявляється особливо ефективним, наприклад, до парфумів чи дорогих автомобілів, що можуть коштувати в 10 разів дешевше, але люди платять за них у 10 разів дорожче, оскільки вважають, що така ціна припускає щось особливе.
Існує ще неписаний закон, якого дотримують майже всі продавці: ціна обов'язково повинна виражатися непарним числом. Наприклад, замість ціни $ 200 установлюють ціну $ 199, і тоді для багатьох споживачів цей товар буде коштувати $ 100 із зайвим, а не $ 200 із зайвим.
Політика цін фірми.
Передбачувану ціну варто перевірити на відповідність установкам практикуємої політики цін. Багато фірм виробили установки щодо свого бажаного цінового образа, надання знижок з ціни, і вживання відповідних заходів у відповідь на цінову діяльність конкурентів.
2.2 Види цін
Оскільки ціна обслуговує оборот по реалізації і/чи закупівлі товарів, то відповідно в ціні однаковою мірою повинні бути враховані інтереси і виробника, і споживача продукції, що, у свою чергу, залежить від того, де, коли і при яких умовах відбувається угода (покупка-реалізація).
Для вартісної оцінки результатів угоди і витрат використовуються різні види цін. І вітчизняний, і світовий досвід показує, що використовується безліч видів цін, пов’язаних з особливостями реалізації (сировина, полуфабрикати, що комплектують вироби і т.д.);
Незважаючи на безліч цін, що діють на ринку, вони між собою взаємозалежні. Варто тільки внести зміни в рівень однієї ціни, як ці зміни виявляються в рівнях інших цін.
Це пояснюється тим, що, по-перше, існує єдиний процес формування витрат на виробництво; по-друге, усі суб'єкти ринку взаємозалежні, між собою; по-третє, має місце тісна взаємозалежність всіх елементів ринкового господарського механізму.
У залежності від того, яка ознака взята для класифікації, всі види цін можна розділити на різні групи.
По характері обороту, що обслуговується, розрізняють такі види цін:
Оптові ціни покупки і продажу. Оптової вважається ціна, по якій підприємства реалізують зроблену продукцію іншим підприємствам, збутовим організаціям звичайно великими партіями (оптом).
До числа оптових цін відносяться закупівельні ціни, по яких сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію підприємствам, організаціям, фірмам, промисловим підприємствам для наступної переробки. Відмінність закупівельної ціни від інших видів цін полягає в тім, що в її склад не включається ПДВ і акцизи. ПДВ не включається також у вартість матеріально — технічних ресурсів, що здобуваються сільським господарством.
У міжнародній торгівлі угоди, за рідкісним винятком, являють собою оптові операції і відбуваються вони за оптовими цінами.
Біржова ціна також вважається оптовою.
Роздрібні ціни — це ціни продажу індивідуальному чи дрібнооптовому споживачу, переважно населенню. Відпускна ціна на підприємствах громадського харчування — особлива форма роздрібної ціни. Ціни на послуги населенню — також особливий вид роздрібної ціни. У сфері збуту діють знижки-націнки (оптово-збутова, роздрібна).
Різниця між ціною реалізації товару постачальницько-збутової організації й оптовою ціною підприємства-постачальника представляє постачальницько-збутову надбавку (націнку).
Різниця між оптовими цінами покупки (закупівлі) і продажу, між оптовою і роздрібною цінами являє собою торгову націнку (знижку).
У залежності від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції на ринку розрізняють вільні (ринкові) і регульовані види цін.
Вільні ціни (ринкові ціни) — це ціни, що встановлюються виробниками продукції і послуг на основі попиту та пропозиції на даному ринку.
До вільних цін відносяться: ціна попиту, ціна пропозиції, ціна виробництва.
Ціна попиту — ціна, що складається на ринку покупця.
Ціна пропозиції — ринкова ціна, вказується в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок.
Ціна виробництва — ціна, що визначається на основі витрат виробництва з додаванням середнього прибутку на весь авансований капітал.
Регульовані ціни — це ціни, що встановлюються державними органами керування.
Регульовані ціни, у свою чергу, можуть бути гарантовані, що рекомендуються, лімітні, заставні, граничні (захисні) ціни. У числі регульованих цін виділяють:
Граничні ціни — це такі ціни, вище яких підприємства не можуть установлювати ціну своєї продукції чи послуг.
Фіксовані ціни — це ціни, установлювані на визначеному рівні, зміна яких можливо тільки за рішенням органа суб'єкта чи ринку, що затвердив їх.
За способом встановлення, фіксації розрізняють: тверді, рухливі, змінні ціни. Ці види цін встановлюються в договорі, контракті.
Тверді ціни називають ще постійними. Це такі ціни, що встановлюються в момент підписання договору і не міняються протягом усього терміну постачання продукції по даному договорі, угоді, контракту.
В договорі робиться застереження «ціна тверда, зміні не підлягає». Тверді ціни застосовуються в угодах:
· з негайним постачанням;
· з постачанням протягом короткого терміну;
· тривалі терміни постачання, що передбачають. При тривалих термінах постачання зазначають в договорі застереження «ціна тверда, зміні не підлягає» повинна бути присутнім обов'язково. Рухлива ціна — така ціна, коли в договорі передбачено, що ціна, фіксована в момент укладання договору, може бути надалі переглянута, якщо до моменту виконання договору ринкова ціна зміниться (підвищиться чи понизиться). У такому випадку повинна змінитися ціна, зафіксована в договорі, про що робиться відповідне застереження. Це застереження називається «застереження про підвищення і зниження ціни».
Звичайно в договорі обумовлюється, що при відхиленні ринкової ціни від контрактної в розмірі 2-5% перегляд фіксованої ціни не проводиться. При встановленні рухливої ціни в договорі вказується джерело інформації, по якому можна судити про зміну ринкової ціни. Рухливі ціни звичайно встановлюються на промислову сировинну, продовольство, що поставляється за довготерміновими договорами.
Змінна ціна — це ціна, обчислювальна в момент виконання договору шляхом перегляду первісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, за період часу, необхідний для виготовлення продукції. (Наприклад, коли має місце інфляція, стійка зміна цін на ресурси і т.д.)
Змінні ціни встановлюються звичайно на товари з довгостроковими термінами виготовлення, наприклад складне промислове устаткування, судна.
Під час підписання договору фіксується так звана вихідна, базисна ціна, тобто ціна, що використовують як базу для розрахунків, обумовлюється її структура, а саме: перемінні витрати (витрати на сировину і матеріали, зарплату), частка постійних витрат (накладні витрати, амортизацію), прибуток, а також приводиться метод розрахунку змінної ціни, яким сторони будуть користатися.
Слід зазначити, що ці види цін широко використовуються в міжнародній торгівлі.
В умовах швидко міняющоїся кон'юнктури ринку при встановленні змінної ціни в інтересах покупця (імпортера) у договір (контракт) можуть бути внесені деякі застережні умови. Наприклад, установлена межа у відсотках до договірної ціни, у рамках якого перегляд ціни не відбувається, визначений відсоток можливої зміни ціни (наприклад, не понад 10% від загальної суми витрат). Ця межа називається лімітом ковзання.
У договорі чи контракті може бути передбачено, що зміни поширюються не на всю суму витрат виробництва, а лише на визначені їхні елементи (наприклад, на метал при будівлі судна) із вказанням величини у відсотках від загальної вартості замовлення.
У договорі, контракті зміна ціни може бути переглянута не на весь термін дії договору (контракту), а на більш короткий період (наприклад, на перші 6 місяців від дати висновку договору), тому що протягом цього періоду постачальник може закупити всі необхідні матеріали для виконання замовлення.
На практиці іноді застосовують змішаний спосіб фіксації ціни, коли частина ціни фіксується твердо при висновку договору, інша частина — у виді змінної ціни.
За способом одержання інформації про рівень ціни розрізняють друковані і розрахункові ціни. На ці види цін орієнтуються постачальники продукції і покупці при визначенні рівня ціни в договорі чи контракті.
Друковані ціни — це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових джерелах інформації. До друкоємих цін відносяться: довідкові і прейскурантні ціни, біржові котировкі, ціни аукціонів, торгів.
Довідкові ціни — це ціни, що друкуються в різних виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і журнали, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги, прейскуранти.
Довідкові ціни можуть бути, по-перше, номінальними, тобто не зв'язаними з реальними комерційними операціями. Номінальні ціни застосовують як базу при укладанні угод. Нарахування знижок, надбавок розраховується з номінальної ціни. Номінальну ціну часто називають базовою чи базисною ціною, тому що вона застосовується як вихідну базу при встановленні ціни на аналогічні вироби. Як базисну ціну розуміють ціну товару визначеної якості, специфікації, у заздалегідь установленому географічному пункті (так називаному базисному пункті). Ці ціни, як правило, завищені в порівнянні з цінами реальних угод. Тому розмір знижок з довідкових цін у процесі переговорів досягає 15-30 і навіть 50%.
Номінальною називають біржову котирувальну ціну за товару, по якому в день котирування не було укладено угод.
По-друге, довідкові ціни можуть бути цінами, що відбивають операції, зроблені за минулий період (місяць, тиждень). Базові ціни широко застосовуються в кредитній практиці. Базовими цінами вважають ціни, що діяли на 1 число місяця, у якому отриманий кредит, що має бути оговорено в угоді.
Ціни фактичних угод також є довідковими. Однак ці ціни регулярно не публікуються, а з'являються в друкованих засобах епізодично.
Ціни пропозиції великих фірм також є довідковими цінами, тому що первісні ціни в результаті торгів знижуються.
Прейскурантні ціни — це вид довідкової ціни, що друкується у прейскурантах, тобто довідниках фірм-продавців. Ціни прейскурантів і каталоги звично надаються фірмами-постачальниками у відповідь на запити покупців.
Розрахункова ціна застосовується в договорах, контрактах на нестандартне устаткування, вироблене за індивідуальними замовленнями. Ціни на таке устаткування розраховується постачальником для кожного конкретного замовлення з обліком технічних і комерційних умов даного замовлення, а в деяких випадках остаточно встановлюються лише після у виконання замовлення.
На рівень розрахункової ціни визначний вплив робить та обставина, що спеціальні машини й устаткування найчастіше випускають фірми фактично пануючі в даній порівняно вузькій області. Вироблене ними устаткування зв'язано з запатентованими винаходами, удосконаленою технологією, наявністю кваліфікованого персоналу. Зведення про ціни на спеціальне устаткування зустрічаються епізодично в друкованих засобах, і їх практично неможливо використовувати для порівняння при виборі рівня ціни.
продолжение
--PAGE_BREAK--Ціни попередніх угод використовуються у випадку відносної стабільності цін на машини й устаткування. Вони практикуються при розміщенні замовлень в умовах стійких зв’язків між контрагентами.
За умовами постачання і продажу розрізняють наступні види цін:
нетто — ціна на місці купівлі-продажу; брутто (фактурна ціна) — визначається з урахуванням умов купівлі-продажу (виду і розміру податків, наявності і рівня знижок, виду «франко» і умови страховки). Диференціація цін в залежності від того, хто - продавець чи покупець — бере на себе транспортні видатки, розрізняють по виду «Франко». Термін «Франко» показує, до якого пункту на шляху просування товару продавця до покупця постачальник відшкодовує транспортні витрати. Наприклад, франко-склад продавця означає, що усі витрати по доставці несе покупець, а франко-склад споживача — усі витрати оплачуються продавцем.
1. Фактура — рахунок, що виписується продавцем на ім'я покупця й підтверджуючий фактичне постачання товару чи послуг і їхню вартість.
2. Розрізняють єдині ціни з включенням витрат по доставці. Цей метод встановлення припускає формування фірмою єдиної ціни для всіх покупців незалежно від їхнього місця розташування з включенням у неї однакової суми транспортних витрат, що розраховується як середня вартість всіх перевезень.
Транспортний фактор враховується в зовнішньоторговельних цінах. Порядок обов'язків продавців і покупців у частині розподілу між ними транспортних і інших супутніх витрат викладений у документі, що відомий як "Інкотермс 1990 р." (раніше 1980 р., 1976 р., 1967 р., 1953 р., 1936 р.- спочатку Міжнародна торговельна палата надрукувала цей перелік міжнародних правил з метою уніфікації торгових термінів). Інкотермс пояснює, у якому розмірі витрати поділяються між сторонами).
Усього нараховується 13 термінів, що згруповані в чотири групи — базисні категорії — ЕхWorks (франко-підприємство).
2.3Методи встановлення цін
Розрахунок ціни по методу «середні витрати плюс прибуток».
Найпростіший спосіб ціноутворення полягає в нарахуванні визначенної націнки на собівартість товару. Цей спосіб широко використовується як у ринкових, так і в неринкових секторах економіки. Стандартними націнками користатися як правило не логічне, для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції.
І все-таки методика розрахунку цін на основі націнок залишається популярної з ряду причин.
По-перше, продавці більше знають про витрати, чим про попит. Прив'язуючи ціну до витрат, продавець спрощує для себе проблему ціноутворення. Йому не приходиться занадто часто коректувати ціни в залежності від попиту.
По-друге, якщо цим методом ціноутворення користаються усі фірми галузі, їхні ціни швидше за все будуть схожими. Тому цінова конкуренція зводиться до мінімуму.
По-третє, багато хто вважає методику розрахунку «середні витрати плюс прибуток» більш справедливої по відношенню і до покупціів, і до продавців. При високому попиті продавці не наживаються за рахунок покупців і разом з тим мають можливість одержати справедливу норму прибутку на вкладений капітал.
Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Фірма прагне установити ціну, що забезпечить їй бажаний обсяг прибутку. Така методика ціноутворення ґрунтується на графіку беззбитковості. На ньому представлені загальні витрати й очікувані загальні надходження при різних умовах обсягу продажів. Гіпотетичний графік показаний на малюнку 2.4.
ГРАФІК БЕЗЗБИТКОВОСТІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ ТОВАРУ
Рис. 2.4.
Незалежно від обсягу збуту постійні витрати дорівнюють $ 6 млн. Валові витрати ростуть одночасно з ростом збуту. Крива валових надходжень починається на початку координат і зростає в міру збільшення числа проданих одиниць товару. У даному прикладі ціна дорівнює $ 15 (і 800 тис. шт. коштують $ 12 млн.). При такій ціні для забезпечення беззбитковості, тобто для покриття валових витрат надходженнями, фірма повинна продати як мінімум 600 тис. товарних одиниць. Якщо вона прагне до одержання валового прибутку в розмірі $ 2 млн., їй потрібно продати як мінімум 800 тис. товарних одиниць за ціною $ 15 за штуку. Якщо фірма готова стягувати за свій товар більш високу ціну, то для одержання цільового прибутку їй не обов'язково продавати так багато одиниць товару. Однак при цій більш високій ціні ринок, можливо, не поглине навіть меншу кількість товару. Багато чого залежить від еластичності попиту за цінами, чого графік беззбитковості не відбиває. Такий метод ціноутворення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту, необхідний для подолання рівня беззбутковості й одержання цільового прибутку, а також аналізу імовірності досягнення всього цього при кожній можливій ціні товару.
Установлення ціни на основі цінності товару, що відчувається.
Усе більше число фірм при розрахунку ціни починають виходити з відчуваємої цінності своїх товарів. Основним фактором ціноутворення вони вважають не витрати продавця, а сприйняття товару покупцями. Для фомування у свідомості споживачів представлення про цінність товару в маркетингу використовуються нецінові способи впливу. Ціна в цьому випадку покликана відповідати ціннісній значимості товару. Це спостерігається, наприклад, у тім, що багато ідентичних товарів у різних місцях коштують по-різному (наприклад, у залежності від рівня сервісу). Фірмі необхідно виявити, які ціннісні уявлення знаходяться у свідомості споживачів про товари конкурентів і скільки вони готові заплатити за кожну вигоду, присовокуплену до пропозиції. Якщо продавець запросить більше визнаваємої покупцем ціннісної значимості товару, збут фірми виявиться нижче, ніж міг би бути. Багато компаній завищують ціни своїх товарів, і ті погано йдуть на ринку. Інші фірми, навпаки, призначають на свої товари занадто низькі ціни. Тоді ці товари прекрасно йдуть на ринку, але приносять фірмі менше надходжень, чим могли б при ціні, підвищеної до рівня їхньої ціннісної значимості в представленні покупців.
Установлення ціни на основі рівня поточних цін.
Призначаючи ціну з урахуванням рівня поточних цін, фірма в основному орієнтується на ціни конкурентів, і менше уваги звертає на показники власних витрат чи попиту. Вона може призначити ціну на рівні, вище чи нижче рівня цін своїх конкурентів. В олігополістичних сферах діяльності усі фірми звичайно встановлюють ту саму ціну. Більш дрібні фірми «випливають за лідером», змінюючи ціни, коли їх змінює ринковий лідер, а не в залежності від коливання попиту на свої товари чи власні витрати. Деякі фірми можуть стягувати невелику преміальну націнку чи надають невелику знижку, зберігаючи цю різницю в ціні постійною.
Такий метод ціноутворення досить популярний. У випадках, коли еластичність попиту з працею піддається виміру, фірмам здається, що рівень поточних цін уособлює собою колективну мудрість галузі, і це гарантує отримання справедливої норми прибутку.
Установлення ціни на основі закритих торгів.
Конкурентне ціноутворення застосовується й у випадках боротьби фірм за підряди в ході торгів. У подібних ситуаціях при призначенні своєї ціни фірма відштовхується від очікуваних цінових пропозицій конкурентів, а не від взаємин між цією ціною і показниками власних витрат чи попиту. Фірмі хочеться завоювати контракт, а для цього потрібно запросити ціну нижче, ніж в інших. Однак ціна не може бути нижче собівартості, інакше фірма нанесе сама собі фінансові втрати.
2.4 Проблеми ціноутворення на продукцію, роботи і послуги підприємства
Ціна — складна економічна категорія. У ній фокусуються практично всі основні економічні відносини в суспільстві. Насамперед, це відноситься до виробництва і реалізації товарів, формуванню їхньої вартості, а також до створення, розподілу і використанню грошових нагромаджень.
Ціноутворення — процес формування цін на товари і послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення: ринкове ціноутворення, що функціонує на базі взаємодії попиту та пропозиції, і централізоване державне ціноутворення — формування цін державними органами. При цьому в рамках витратного ціноутворення в основу формування ціни лежать витрати виробництва і обороту.
Перед усіма підприємствами й організаціями в якості однієї з основних встає проблема визначення ціни на свої товари і послуги. В умовах ринку ціноутворення представляє дуже складний процес, воно піддано впливу безлічі факторів. Вибір загального напрямку в ціноутворенні головних підходів до визначення цін на нові і вироблені вже вироби, послуги, що надаються з метою збільшення обсягів реалізації, товарообороту, підвищення виробництва і зміцнення ринкових позицій підприємства забезпечується на основі маркетингу. Ціни і цінова політика виступають однієї з головних складових маркетингу підприємства. Ціни знаходяться в тісній залежності від інших сторін діяльності кампанії, від рівня цін багато в чому залежать комерційні результати, що досягаються. Невірна чи вірна цінова політика впливає на все функціонування підприємства. Суть цілеспрямованої цінової політики заключаеться в тім, щоб встановлювати на товари такі ціни, так варіювати ними в залежності від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливою часткою, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні і тактичні задачі. У рамках цінової політики приватні рішення (взаємозв'язок цін на товари в межах асортименту, використання знижок, варіювання цінами, забезпечення оптимального співвідношення своїх цін і цін конкурентів, формування цін на нові товари і т.д.) складаються в єдину інтегровану систему.
Ціна завжди була основним фактором, що визначає вибір покупця. Це характерно серед незаможних груп населення стосовно до продуктів типу товарів широкого вжитку. Але останнім часом на купівельному виборі енергічніше стали відбиватися цільові фактори, зокрема, стимулювання збуту, організація розподілу товару, послуг для різної клієнтури.
3. Моделювання господарської діяльності підприємства
3.1. Методичні принципи розрахунку обсягів господарської діяльності підприємства
Таблиця 3.1
Обсяги господарської діяльності підприємства на
календарний рік
Об¢єкти господарської діяльності
Одиниці виміру
Кількість продукції
Ціна для визначення валової продукції, грн.
Валова продукція, тис. грн.
1.Фотознімки
тис.шт.
651.3
0.6
521.04
Визначаючи обсяги господарської діяльності підприємства за рік ми брали кількість випущеної продукції підприємством ( в нашому випадку це будуть фотознімки), ціну собівартості виробу і на основі цих даних розрахували валову продукцію.
3.2 Формування витрат підприємства при здійсненні господарської діяльності
Таблиця 3. 2
Розрахунок вартості запасів, робіт і послуг, використаних для
здійснення господарської діяльності за прямими витратами
Найменування виробничих запасів, робіт, послуг
Одиниці виміру
Ціна, грн.
Об¢єкти господарської діяльності за асортиментом
Витрата матеріалів на весь обсяг господ. діяльності
(тис.)
Вартість викорис- таних виробничих матеріалів, грн
найменування
один. виміру
кількість
Витрата матеріалів на одиницю продукції
1
2
3
4
5
6
7
8 = 6*7
9 = 8*3
Друкування фотознімків
шт.
0.6
Друкування фотознімків
тис.шт.
651.3
4
2605.2
1563.12
Для друкування фотознімків використовуємо наступні матеріали:
· Папір
· Хімічні складники
· Вода
· Конверт
Таблиця 3.3
Розрахунок витрат на пряму оплату праці
Об’єкти господарської діяльності
Виконані роботи
Основна оплата праці
Додаткова оплата праці, тис.грн
Нарахована оплата праці, тис.грн.
Назва робіт
Од. виміру
Обсяг робіт
Форма
Система
Розцінка, грн
Сума, тис.грн.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Оператор цифрового друку
Друкування фотознімків
тис. шт.
651.3
відрядна
відрядно — преміальна
0,08
52.1
36.1
88.2
Розрахунок витрат на пряму оплату праці робиться з розрахунку на одного працівника з урахуванням річної виробленої продукції.
Розрахунок місячної заробітної плати ведеться таким чином. Оператор цифрового друку в середньому виробляє за рік 651.3 тис. шт. фотознімків. Форма оплати праці – відрядна, система відрядно — преміальна. За кожен виготовлений фотознімок він отримує 0.08 коп. Перемноживши кількість виробленої ним продукції за рік ми отримаємо його річний фонд основної заробітної плати. Крім основної заробітної плати він, за результатами діяльності фірми, отримає в кінці кварталу премію. Сума премії визначається керівництвом персонально. В таблиці наведена сума премії оператора цифрового друку за 2001 рік.
Розрахунок оплати праці іншим працівникам проводиться аналогічно.
Загалом річний фонд оплати праці становить 190.79 тис. грн.
Таблиця 3.4
Нарахування обов’язкових платежів підприємства
Назва платежу
База оподаткування (тис. грн.)
Ставка, %
Сума
(тис. грн.)
Пенсійний фонд
Фонд соціального страхування
Фонд страхування на випадок безробіття
190.79
190.79
190.79
30
7
0,5
57.24
13.36
0.95
Після того як заробітна плата працівникам нарахована, необхідно з тієї суми сплатити обов’язкові платежі в бюджет. Наведена вище таблиця ілюструє всі необхідні відрахування
Таблиця 3.5
Нарахування амортизації
Об¢єкт основного засобу
Метод нарахування
Сума за рік
Машина для проявки фотоплівок і друку фотокарток Frontier 525
комп’ютер Pentium III
фотокамера та устаткування для фотосалону
Слайд – сканер
Допоміжне устаткування
Зменшення залишкової вартості
279.18
7444.8
2326.5
23265
16401.8
При нарахуванні амортизації підприємство використовує метод зменшення залишкової вартості. Щоб розрахувати суми амортизації за цим методом існує наступний алгоритм:
Ра = На * Зв
де, На – норма амортизації на рік, вона дорівнює 0,423
Зв – залишкова вартість об¢єкта
Для приміщення офісу та майстерні амортизацію не розраховуємо, тому що це орендовані приміщення.
Сума амортизації для:
Машинидля проявки фотоплівок і друкуфотокартокFrontier525 = 0,423 * 660 000 (Залишкова вартість) = 279.18
Комп’ютера PentiumIII = 0,423 * 8800 = 3722.4 (Комп’ютерів 2 шт. відповідно сума амортизації = 3722.4 * 2 = 7444.8)
Фотокамеритаустаткуваннядля фотосалону = 0,423 * 5500 = 2326.5
Слайд – сканера = 0,423 * 27500 = 11632.5 (Комп’ютерів 2 шт. відповідно сума амортизації = 11632.5 * 2 = 23265)
Допоміжного устаткування = 0,423 * 38775 = 16401.8
Таблиця 3.6
Розрахунок виробничої собівартості цифрових фотознімків
Показник
Сума, тис.грн.
Матеріальні витрати
Оплата праці
Соцстрах
Амортизація
Витрати для визначення виробничої собівартості
Кількість виготовленої продукції
Виробнича собівартість одиниці продукції
182.36
52.1
19.5
279.18
533.14
651.3 тис. шт.
0.8 грн.
продолжение
--PAGE_BREAK--