Дума про Марусю БогуславкуАвтор: Народна творчість.
«На Чорному морі, на камені біленькому», стояла темниця кам'яна, де вже тридцять літ у неволі пробувало сімсот козаків, «бідних невольників». Прийшла до них дівка—бранка Маруся, попівна Богуславка і запропонувала відгадати, який тепер день у рідній землі християнській. Козаки—невольники відповіли, що давно вже забули, які там дні у рідній стороні.
Маруся сказала, що завтра Святий Великдень. Зачувши це, кляли й проклинали невольники дівчину, бо згадка про рідну землю, рідну віру болем відізвалася в їхніх душах. Тоді дівка-бранка розповіла їм, що їхній пан турецький, від'їжджаючи до мечеті, віддає їй ключі від темниці. Згодом Маруся відімкнула темницю, випустивши бранців на волю, та й просила передати рідним у Богуслав, щоб з неволі її не викупали, бо вона вже «потурчилась, побусурменилась». Закінчується дума зверненням до Бога:
«Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
Украй веселий,
У мир хрещений!»