Онтологічні теми в романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра теорії літератури та словістики
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Онтологічні теми в романі М.Булгакова
«Майстер і Маргарита»
Підготувала:                         
студентка ІІІ курсу               
факультету іноземної філології
групи ІМ-34                         
Паршикова А.В.                  
Науковий керівник:              
доц. Матчук А.Л.                          
Рівне – 2006

Зміст
Вступ
1. Основна частина
2.1  Біблія і Євангеліє від Булгакова
2.2 Бачення автором  образів Іуди та Левія Матвея
2.3 Булгаковське бачення зла у романі
2.4 Взаємовідношення персонажів з різних  світів
Висновки
Список  використаної  літератури

Вступ
Михайло  Афанасійович Булгаков великий  письменник  кінця  ХІХ – початку ХХ століття. Свою літературну діяльність  М.  Булгаков розпочав вгазетах  та журналах в якості автора оповідань та фальєтонів. Найбільш глибокатворчість М. Булгакова найшла себе в романі „Майстер і Маргарита”. Роман маєвелику історію написання .
Роботу над своїм великим шедевром автор розпочав в 1928 році.Початок розділу, який називався „Манія фурібунда” збереглася  в другій із двохвцілівших  редакціях. Рукопис першої редакції був знищений самим МихайломБулгаковим.У ній йшлося про диявола (Воланда), який розповідав двомлітераторам про Понтія Пілата. Єршаламіївські розділи були викладені  разом якодин розділ, у вигляді розповіді Воланда. Стиль і мова єршаламіївськихрозділів, ще не різнилась від стилю і мови московських сцен, там, і тут більшпомітну роль відігравав сатиричний початок з елементами гумору. Все це породилоновий роман з московськими повістями, написаними Булгаковим в середині 20-хроків.
„Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова – твір, роздвинувшийкордони жанру роману, де автору вперше вдалося досягнути органічного поєднанняісторично-епічного, філософського і сатиричного начал.
По формі „Майстер і Маргарита” – це роман в романі. Розповідіна біблійні теми – це розділи, який пише майстер, інтерпретуючи відому історіюзіткнення Ісуса Христа і Понтія Пілата. У біблійному сюжеті Булгаков розвиваєголовні ідеї Євангеліє від Луки, у якому Христос змальовується як синлюдський(як відомо, у Біблії є чотири Євангелія, що різняться трактуваннямобразу Христа). У романі Ієшуа – людина як усі і водночас незвичайна. Якзвичайна людина він боїться болю, смерті, лякається, коли дізнається, що йогохочуть убити. І в той же час, тільки своїм співчуттям, лікує головний більПілата, а жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кидаєгроші на дорогу і йде за ним. Філософія Ієшуа проста: усі люди добрі й потрібнозробити все, щоб допомогти людині виявити свою доброту, бо тільки добро можезмінити світ.
Також в романі царюють щаслива вільність фантазії і одночасносуворість композиційного та архітектурного замислу. Там править бал Сатана,вдохновенний майстер пише свій роман. Там прокуратор Іудеї відправляє на стратуХриста, а поблизу цього всього пристосовуються до життя земні люди.
Мета данної курсової роботи: дослідити онтологічні темив романі М. Булгакова „Майстер і Маргарита”.
Мета курсової роботи поставляє ряд завдань:
— порівняти єршаламіївські розділи з Біблією;
— дослідити і порівняти біблійні образи Іуди та Матфея збулгаковськими;
— дослідити булгаковське бачення зла у романі;
— виявити взаємовідношення персонажів з різних світів уромані „Майстер і Маргарита”.
Об’єктом дослідження курсовоїроботи є біблійні образи та сили зла у романі М. Булгакова „Майстер іМаргарита”.
 Предметом дослідження єбіблійна тематика у романі.
 Тема даної курсової роботи є дужеактуальною. Роман „Майстер Маргарита” – один з найскладніших, найзагадковішиххудожніх творів, які вивчаються в 11 класі. Він поєднує в собі смішне ісерйозне, філософію і сатиру, пародію і фантастику, карнавалізацію дійсності таїї буденність. Актульність теми полягає в тому, що дана курсова робота виноситьна обсуд такі проблеми: добро і зло, зрада чи вірність, віра та без вір’я.
Ці проблеми досліджували багатовченних-літераторів, таких як: Лесскіс Г., Дерягін А., Соколов Б. та багатоінших.

Основна частина
1.1. Євангеліє від Булгаковата Біблія.
Роман „Майстер і Маргарита” – вершина творчості М. Булгакова.
Михайло Булгаков задимляв свій твір як роман про диявола. Впершій редакції(пізніше спаленій) взагалі не було образів майстра та Маргарити,які являються не лише головними героями, а каталізаторами людських вчинків тадумок.
Ще в першій редакції роману була розвинена не тільки тема продиявола, але і викладена євангелійська легенда, де мова йшлася про Ісуса таПонтія Пілата .
Булгаков створює своє власне Євангеліє. Він вважає що зломожна перемогти за допомогою світла та божественної істини, творчого сумнівувеликої любові та самопожертви.
Одна з найбільших таємниць роману майстра-сюжет. В чому вінсхожий та несхожий на євангелійський?.
Відомо, що Біблія складається з чотирьох Євангелій, якінасамперед різняться позицією оповідача та ідеологією.
Булгаков у своєму романі розвивав головні ідеї від Луки, вякому Христос змальовується, як син людський. Ієшуа вже не Христос і навіть нейого інтерпретація. Ієшуа це людина, як усі, хоча і незвичайна. І  зображаєтьсявін без жодного натяку на месіанство. Йому притаманні усі людські почуття інавіть слабкості.
Також велику роль в романі відіграло Євангеліє від Никодима.В статті” Никодимівського Євангеліє”, енциклопедійського словника Блокгауза іЄфрона  відмічається, що цей твір мав особливо багато матеріалів, пов’язаних зПонтієм Пілатом.
Але в романі немає апостолів, матері Марії і навіть натяку навоскресіння.
У Біблії Понтій Пілат не мучиться докорами сумління, аБулгаковський герой постійно балансує між добром і злом, зазнає чималопереживань від нуртуючої совісті. Якщо в Біблії Христа розіп’яли за рішеннямСинедріону і за вимогою юрби, яка кричала Пілатові:” Розіпни його!”, то вромані відповідальність остаточного вироку покладається начебто на прокуратора.
М. Булгакову були відомі книги англійського релігійногописьменника Ф. Фараона” Життя Ісуса” та німецького філософа Д. Штрауса” ЖиттяІсуса”. У них Понтій Пілат – жертва обставин та підступності іудейськихпроповідників. Але М. Булгаков зважає на постійну апеляцію уваги .
Автор зважає на переконання  мислителів і письменників межіХІХ-ХХ століття: Ф. Ніцше проголошував, що „Бог вмер”, Анна Ахматова вбачала„страшну виразку” в суспільстві у боговідступництві.
Через Воланда, що є очевидцем І століття нової ери, імайстра, письменника, якому відкрилась істина Божественного існування, Булгаковтворить своє власне Євангеліє, своє одкровення про Віру і віддає його начитацький суд.
Автор зображує перед читачем „свого” Христа та Понтія Пілата.Але   щоб краще зрозуміти булгаковського героя, давайте пригадаєм, хто такийПонтій Пілат, як історична особистість?
Пілат був правителем Іудеї на початку І століття нашої ери.На роки його правління припадає одна із доленосних подій історії людства –розп’яття і воскресіння Ісуса Христа. Пілат віддав розпорядження про стратуСина Божого. Історія увічнила ім’я жорстокого і золотолюбивого прокуратураІудеї поряд з іменем Ісуса Христа у молитві „Символ Віри”. Так син царя –звіздаря Ати та доньки мірошника красуні Піли (свідчення давньогерманських легенд) Понтій Пілат увійшов в історію.
Майстер представляє нам Пілата у білому плащі з кривавимпідбоєм. У символіці цих кольорів ми бачимо, що біле – життя, ачервоне(криваве) – символ смерті, небезпеки. У руках Пілата, як намісникакесаря в Іудеї долі людей, їхнє життя і смерть. Червоне і біле з’єднавшись дали рожевий колір, коліртроянди ( запах масла якого, так ненавидить прокуратор). Булгаков використовуєсимволіку троянди, характерну для католицької традиції християнства,незрозумілу і невідому для християнства. Це символ таємниці народження новогосвітосприйняття, нової філософії, нової віри. Запах трояндового масла, якого непереносить Понтій Пілат, передує появі Ієшуа ( у католицтві біла троянда-символХриста). Пілат страждає від невимовного головного болю викликаного запахоммасла. Ще більше страждань він відчуватиме дві тисячі років саме тому, щовчинивши проти своєї совісті, віддав наказ про страту ні в чому не винногобродячого філософа. І щоб якось загладити свою провину, Пілат вбиває Іуду ізКіріафа.
Як бачимо, автор використовує лексику давніх часів(прокуратор(намісник), гімікранія(мігрень),і гемон(правитель, головний) та  інші) длямаксимального наближення читача до епохи зародження християнства і створюєефект достовірності.
Страта Ісуса Христа була в історії людства  відліку Нового часу,зародженням нової віри, формування нового мислення, нової філософії життя,гуманістичнішої порівняно з більш древніми і філософськими вченнями.
Головний акцент роману –відтворення поворотної події світовоїісторії в істинному, не спотвореному вигляді – прихід Бога в ім’я спасіння людей через Любов,Милосердя і Добро.
Історії відомо чотири інтерпретації цієї події євангелістамиМатфеєм, Марком, Іоанном та Лукою. У кожному з тлумачень, хоч загалом вониподібні, є певні розбіжності.
Булгаков вважав, що автори Євангелій не були безпристраснимиу своїх оповідях, тому допускали відхилення від істини, неточності. Людськомусприйняттю взагалі притаманне спотворення, перекручення підтвердження цієїдумки у романі є дії Левія Матвія( Ієшуа в записках свого єдиного учня непобачив нічого того, що було ним сказано. Учень одразу ж записував свої власніінтерпретації, а не мову вчителя).
Головним героєм роману майстра є не Бог, а Понтій Пілат,чому?
Людина( письменник майстер) пише про долю людини(Пілата),оскільки бути безпристрасним життєописувачем долі Сина Божого людина не гідна.
Але образом, в лиці якого, ми бачимо Ісуса, існування якого вромані відстоює сам диявол, є Ієшуа Га-Ноцрі.
В перших редакціях роману, який був задуманий як роман продиявола, образ Ієшуа, більше нагадував  боголюдину. Але в останній редакції –це звичайна людина (а можливо, незвичайна, з точки зору нашого сучасного світу,дуже він непрактичний і дивакуватий), яка переконана, що злих людей не існує наземлі, що справедливість обов’язковопереможе і що самий страшний гріх – це боягузтво.
Булгаков недарма посилює в романі контраст між Ієшуа табіблійним образом Ісуса. Ієшуа 27 років( а не 33), він не пам’ятає своїхбатьків, він самотній в цьому світі де його всі вважають бродячим філософом(якимвін по суті і є), майже несповна розуму. Але Пілат стверджує, що він несхожийна дуркуватого: ”Повторяютебе, но в последний раз: перестань притворяться сумасшедшим…”[ 4; 26], хоча слова і вчинки бродячого філософа, з точки зору Пілата, можутьрозцінюватися як безглузді. Ієшуа не вміє брехати, чи це не безглуздя вреальному світі?
Ієшуа не говорить: „Я сирота”, він вимовляє формулуприсутності одного Бога у Всесвіті: „ Я один в мире”, тим самим підтверджуючифразу Воланда: „Просто Он существовал, и больше ничего… и доказательств никаки не требуется”.[4;15].
Булгаков навмисно не дотримується євангельської традиціїНового Заповіту: його герой – син людський. У Ієшуа немає божественного всеведіння:
- він незнає, для чого світильники у будинку Іуди(а Пілат знає!);
- він можезняти головний біль Пілата, передбачає долю Іуди, а власна йому невідома.
Ієшуа – людина безперечно беззахисна і людяна. Відбулося”заземлення євангельської легенди”, художнє перетворення боголюдини у людину.
Для православного читача є всі підстави вважати читання„Майстра і Маргарити” гріхом, адже в центрі цього твору – Воланд, сатана.Правда останнім часом офіційна православна церква змінює свої позиції щодороману.
А. Дерюгін дав трактування деяких епізодів „Майстра іМаргарити” з метою ознайомлення читача з елементами православного світобачення.Як зазначає автор, це спроба поглянути на роман з іншого боку на противагу йогонегативній оцінці в православному середовищу. Чесну перед самою собою людину,роман, як, до речі, і „сатанинська біблія”, веде до Бога. Якщо завдяки „Майстру і Маргариті” повірити в реальність сатани як особистості, то неминучедоведеться повірити і в Бога як в Особистість: адже Воланд категоричностверджував, що Ісус справді існував. І те, що булгаківський Ієшуа не є Богом,булгаковський сатана в” Євангеліє від себе „ сам усіма засобами намагаєтьсядовести та показати. Проте чи правильно з наукової точки зору М. Булгаковвиклав події що трапилися в Палестині дві тисячі років тому? Може бути, щоісторичний Ісус з Назарета – не описаний  Булгаковим Ієшуа Га-Ноцрі? Але ж тоді– хто він?
Отже, звідси логічно витікає, що читач має стати на шляхпошуку Бога, на шлях „богопізнання” [ 5; 37].
У романі Ієшуа несхожий на канонічного Ісуса. Це характеризуєпідхід Булгакова до вічних Біблійних сюжетів і персонажів, протрактовуванихзавжди не так, як це робить офіційна церква.
Немає єдності в питанні ставлення М. Булгакова до релігії.Він не сприймає канонів та догматів”, — кажуть одні інші ж вважають йогонатурою релігійною.
Також весь роман пронизують мотиви темряви та світла.Релігійний(традиційний) поділ на добро і зло сприймається так: світло – добро;темрява – зло. У романі є два образи в яких реалізуються дані мотиви: Сонце іМісяць які своєю присутністю об’єднуютьтри часових простори. Текст умовно поділений на два періоди впливу: Сонце –Місяць, день – ніч, добро – зло. В фольклорній традиції Сонце символізує добро,а Місяць зло. Але в романі все набагато важще.
При освітленні сонцем відбуваються події, які можна назватизлом: допит у Пілата на балконі, страта Ієшуа; іноді герої показуються нам, нетакі, які вони є насправді, видно лише їхню „зовнішню” сторону характеру.
В основі бінарної опозиції добро – зло лежить проблемавзаємовідносин між силами добра та зла(між Богом та дияволом). Єретичні мотивив світовій літературі мають в основі головне питання: якщо Бог такийвсемогутній, то чому зло має таку владу?
В романі постійно постає питання, що первинне і що сильніше:добро чи зло?
Зло може бути таким же сильним, як і добро(для Воланда немаєнічого неможливого). Князь темряви може вершити долями людей, пророкуватимайбутнє, „читати думки”, зводити закоханих, карати винних, але він не можевідпустити гріхи, не може простити(це він робить на одну ніч(бал сатани)). Цепривілей Бога, єдиного і всемогутнього. Саме тому прихід Левія Матвія у фіналіроману виглядає дивною формальністю.
Єршалаїмівські розділи в романі, були написані перш за все наоснові літературних джерел, являються найбільш яскравою частиною „Майстра і Маргарити”.З мозаїки різноманітних деталей Булгаков створив історично-достовірну панорамужиття людей іншої епохи, які разом з тим являються такі близькі і зрозумілимидля нас сьогодні. В цих розділах заключається філософський зміст роману, йогонайвища етична точка.

2.2 Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея
 
У романі майстра про Понтія Пілата присутні такі герої, якЛевій Матвій та Іуда з Кіріафа.
Левій Матвій – загадковий персонаж в романі. Дослідникипереконані в тому, що його праобразом був євангеліст Матфей. Але більше цьогорозгадка не продвинулась. Немає пояснення дивному імені Левій, не відомо, щосаме, на думку Булгакова виразив цей персонаж у змісті проповідей Ієшуа.
Разом з тим очевидно, що образ Левія Матвія несе в собівелике змістовне навантаження, про що свідчить негативне ставлення дозаписаного ним на козячому пергаменті не тільки зі сторони Ієшуа, але й одногоз головних героїв роману – Воландом.
  Левій Матвій був єдиним учнем Ієшуа. Впродовж усіх мук і аждо самої смертіга – Ноцрі, Левій був єдиним свідком. Левій співпереживав мукиІєшуа. Для того, щоб розбавити свого вчителя від страждань. Він украв ніж вхлібній лавці, і хотів зарізати Ієшуа, але страта не дала цього зробити. КрімЛевія Матвія, існує ще один не менш важливий образ – Іуди із Кіріафи. Йогопрототипом був Іуда Іскаріот. Але якщо зрівнювати канонічну релігійнулітературу з” Євангеліє від Булгакова”, помітні відродження цілий ряд моментів.По біблійній традиції Іуда Іскаріот, тобто Іуда із Каріота – один із учнів Ісуса.Іуда розкаявся в зробленому – в зраді Спасителя, вернув первосвященикам 30срібників і сказав: „Згрішив я, зрадив кров невинну”. Першосвященники, взявшигроші, подумали, що було б непристойно покласти ці гроші в церковну казну, томущо це ціна крові, тому вони купили за них землю для поховання диваків (це місце з того дня називається«акелдама», що означає „земля крові”).
„У Булгакова Іуда – стороння людина. В Євангеліє зрада Іудипризвела до того, що він показав воякам Христа. Мабуть в Єрусалимі було багатотаких, хто знав Ісуса в лице.
У Булгакова Іуда – провокатор, він діє активно: ховає в себедома свідків обвинувачення, запалює світильник і домагається від Ієшуа розмовина політичні теми. До того ж, зрадивши, він не розкаюється. Так само цинічнодіють усі інші зрадники у творі Булгакова – Ніза, Алоідій Могарич, барон Майгель» [    ; 11].
В біблійній літературі говориться, що душевні муки відскоєного призвели Іуду до самогубства, ганебної смерті.
Автор, в свою чергу, створює іншу фабулу смерті Іуди: його занаказом Пілата заманюють у пастку і там вбивають.
Гетсиманський сад – місце молитви до кровавого поту ідушевних страждань Господа перед його смертю, тут був Він зраджений ІудоюІскаріотом  первосвященикові – у Булгакова перевтілився цей сад в місцевбивства Іуди із Кіріафа.
Мотиви зради, совісті своє образно пов’язують єршаламіївськихгероїв Левія Матвея, Понтія Пілата, Іуду. Булгаковський Левій Матвій, як ієвангеліст Матфей, був митником (збирач податків), а до митників відносилися,як до зрадників, які працювали на римських завойовників. Під впливом Ієшуа вінглибоко покаявся у попередніх гріхах і почав називати себе учнем Ієшуа, якийбув готовий покарати Іуду за його зраду Ієшуа Га-Ноцрі.
«Левій вдруг приблизился к столу уперся в него обеими руками и, глядягорящими глазами на прокуратора зашипел ему:
— Ты, шемон, знай, что кровь еще будет…
— Это тебе сделать не удастся, ты себя не беспокой. Иуду этой ночью ужезарезали.
Левий отпрыгнул от стола, дико озираясь, и выкрикнул:
— Кто это сделал?
— Не будь ревнив, — скалясь ответил Пилат и потер руки, — я боюсь, ччтобыли у него поклонники и кроме тебя.
— Кто это сделал? – шепотом повторил Левий.
Пилат ответил ему:
— Это сделал я.
Левий открыл рот, уставился на прокуратора, а тот сказал тихо:
— Это конечно, немного сделано, но все-таки это сделал я.
И прибавил:
— Ну, а теперь возьмешь что-нибудь?
Левий подумал, смягчился и наконец сказал:
— Вели мне дать кусок чистого пергамента» [ 4 ;    ].
Але виникає питання: чому Пілат вбиває Іуду?
Приходимо до висновку, що «кров по совісті» — кров зрадникаІуди – не виліковує хвору совість прокуратора, а дає тимчасове фізичнеполегшення. Докір сумління, душевні муки продовжує відчувати Понтій Пілат,змушуючись переконати самого себе в тому, що посада змусила відправити настрату безневинну людину.
Іуда у Булгакова, на думку Афранія, начальника служби, дужегарний: зовнішня краса Іуди із Кіріафа контрастує з важкістю злочину, який вінскоїв.
Але ж був мотив зрадництва, заради чого він це зробив? У Іудивелика пристрасть до грошей:
«- Скажите!Характеристику его вы можете мне дать? Фанатик?
— О нет, прокуратор.
— Так, а еще что-нибудь?
— Очень красив.
— А еще? Имеет, может быть, какую-нибудь страсть?
— У него есть одна страсть, прокуратор – Гость сделал короткую паузу –Страсть к деньгам» [4;      ].
Для поясненнязлочину Іуди Булгаков вважає, що тільки «пристрасть до грошей» — недостатньо.
«Але і тут користолюбство вкінці виявляється лише слідством.Іуда із Кіріафа кохає Нізу і дарма мріє розбагатіти, щоб увести її відзбанкрутілого чоловіка. Але в дійсності його кохання виявляється агентомАфранія і сама зраджує того, хто раніше зрадив Ієшуа», — пише Б.Соколов [8;226]. В підтексті звучить мотив приреченості Іуди вищими силами за його зраду.
Іуда виявився між Каіфою та Пілатом, іграшкою в руках людей,наповнених владою і ненавидящих один одного. Якщо ж перечитати сцену вбивстваІуди, виділивши такі рядки:
«…приселна корточки возле убитого и заглянул ему в лицо. В тени оно представилосьсмотрящему белым как мел, и каким-то одухотворенно красивым. Через несколькосекунд никого из живых на дороге не было. Бездыханное тело лежало с раскинутымируками. Левая ступня попала в лунное пятно, так что отчетливо был виден каждыйремешок сандалии. Весь Гефсиманский сад в это время гремел соловьиным пением»[4;      ].
Цікаві замітки Г.Лєсскіса: «…оно представилось смотрящему … каким-то одухотвореннокрасивым». – Ми бачимо, що в лиці «всесвітньоговорога» (так називав Іуду Пушкін) Булгаков не відмітив жодної злочинної риси. Увсьому епізоді вбивства Іуда (якщо тільки не знати, що це за людина) простонаївний у своєму коханні та довірі до зрадившої його жінки, і смерть йоговикликає не почуття задоволення справедливої помсти, а жалість до убитого іосуд до самого вбивства. В «Майстрі та Маргариті» дано багато сцен смерті, алелише вбивство Іуди описано так мирно і овіяне якоюсь печаллю.
Більш за все, справа тут в «точці зору» — насамперед,вбивство барона Майгеля описане з  точки зору Воланда – і смерть барона невикликає ніякого співчуття, а в зображенні Фагота та Бегемота – навіть смішна.
Але зрадник Іуда вбитий агентами таємної служби за наказомПілата, дії цих агентів огидні, а вчинок Пілата ніяк не знімає з нього вини, неприближує його до Ієшуа, а навпаки – віддаляє. І вбивство в романі майстраподано якби з точки зору Ієшуа [7; 18].
Але можна засумніватись в однозначності такого коментаря,якщо віднестись уважно до художньої деталі: а саме у тіні Афранію здається«божественно гарне» лице Іуди. А тінь – підвладна Воланду, нагадує про страшнийгріх Іуди.
Булгаковський символ – лейтмотив місяця вносить нові відтінкидля зрозуміння образу Іуди. Мабуть, існує якийсь внутрішній,філософсько-духовний зміст булгаковської місячної плями на сандалі Іуди.
Образ Іуди у Михайла Булгакова з однієї сторони дійснодалекий від релігійного канону і культурно-релігійної традиції, з нашоїсторони, він створений в більшості у ритуалі пошуку Срібного віку,письменникові і художникові ХХ століття.
З релігійної точки зору образ Іуди створений в єретичномуракурсі, гностичного міркування християнства. По православним канонам, любов досебе повинна приносити в жертву любов до ближнього; а любов до себе і ближніхповинна приносити в жертву любов до Бога.

2.3. Булгаковське бачення злау романі.
Поту сторонні сили в романі грають роль своє образного пов’язуючого  елемента між історичнимсвітом. Кінець темряви в самому початку вводить в роман євангельську тему,розповідаючи про допит Ієшуа Понтієм Пілатом. Саме Волан визначає весь хідподій московських розділів, в яких він виявляється зі своєю почтою в образісучасних людей. Нечиста сила в «Майстрі і Маргариті» не без сатири оголює передними людські гріхи. Тут і Коров’єв, тут ікіт Бегемот, який дуже схожий на людину і часом людина, дуже схожа на кота.Тут  і хуліган Азазелло з страшним іклом. Але Воланда авторська іронія незаторгує ні разу, тому що Воланд уособлює вічність. Він – те вічно існуюче зло,яке необхідне для існування добра.
Рушійною силою подій в «Майстрі і Маргариті» починається«одного разу в час небувало спекотного весняного вечора, в Москві, наПатріарших ставках». У столиці з’являється сатана та його свита. Історіячотирьох добових гастролях Воланда, надає роману фабульну точку опори,можливість його скорого розвитку у часі. Воланд блискавично проноситься надбулгаковською Москвою, караючи непристойність. Поту сторонність, містика з цимгромадянином якось не сумісні. Якщо такого Воланда і не було, то його потрібнобуло б вигадати.
Булгаков вважав, що в людині у рівних пропорціях душа зазнаєвпливу добра і зла, Бога та диявола. Бога немає серед людей, його розіп’яли двітисячі років тому, а тепер оголосили, що його ніколи й не було: «…главное не в том, что Иисуса – тоэтого, как личности, вовсе не существовало на свете…» [4; 5]. Тоді з людьми залишається диявол,він править бал, однак головні проблеми і загадки роману пов’язані не з силамизла, а з силами добра. Цій ідеї підпорядкований у Булгакова нетрадиційний,незвичайний образ сатани. Воланд – одна з найбільш інтригуючи загадок роману.Булгаков відходить від «диявольської» традиції у світоглядному плані талітературі. Ще у середній традиції диявол зазвичай протистоїть Богу: сіє зло наземлі, прагне заволодіти якомога більшою кількістю людських душ.
М.Булгаков підкреслює зв'язок зі своїх ключових героїв –Воланда з гетівським Мефістофелем. Пригадаймо, якого виду набув Мефістофель підчас знайомства з Фаустом: з’явився у подобі пуделя. А Воланд, знайомлячись змосковськими массолітівськими письменниками, тримав у руці ціпок з вирізьбленоюна ньому головою пуделя. Мефістофель не вірить у досконалість божого творіння –людину, вважає її егоїстичною, морально-хиткою, завжди здатною на спокусижиттєвих благ. Цим він і спокушає Фауста, хоча остаточно перемігученого-самітника, коли той помилився найтяжче: прирік на смерть двох люблячихстарих заради здійснення власної ідеї – побудови плотини.
Чим на Мефістофеля схожий булгаковський Воланд?
Називаючи себе «професором чорної магії» він також спокушаєохочих до цивілізаційних благ москвичів. Проте він разом зі своїми помічникамивиконує хоча й брудну, але справедливу справу: карає нишпорку барона Майгеля,ідеологічного керівника МАССОЛІТу Берліоза, викриває справжнє єство московськихбюрократів.
І Гете, і Булгаков створили образи сатани в різні часи, але зоднією метою: не дати людям заспокоїтись, припинити боротьбу зі справжнім іконкретним злом. Таким чином, і Мефістофель, і Воланд стверджують, що воничастина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо.
Воланд – одне з імен сатани, використане Гете у сцені шабашуна Брокері, коли сам Мефістофель, звертаючись до нечисті, проголошує: «Геть,дворяни, Воланд йде!».
Булгаков став свідком заперечення Бога. Атеїсти ХХ століттявзагалі відкидають думку про його існування. Москвичам, навіть найдостовірнішим (таким, як Берліоз), необхідно доводити існування Бога. У романі«Майстер і Маргарита» це робить сатана.
Воланд з’являється на Патріарших ставках спекотного весняноговечора перед Берліозом та Бездомним. Але вони не розпізнають у ньому диявола.
Воланд, як князь темряви нічого поганого не зробив. Віннікого не спонукав (бо не було кого), нікому не збрехав, виконав всі своїобіцянки. Навіть на злополучному сеансі у Вар’єте він не виконує фокуси і нікого не карає, а лишеспостерігає, розкриває, оголює зло (просто таємне стає очевидним, що діється вреальному світі і без допомоги темних сил). Воланду просто захотілося побачитимосквичів в натовпі, а зручніше це було зробити в театрі.
Навіть з самого початку роману князь темряви робить вчинки:не говорить зайвих фраз, карає Берліоза за безвір’я, а точніше вирішуєсправедливо долю керівника МАССОЛІТу «за його віру»; якщо хтось не вірив вромані у поту стороннє життя, то і не отримує нічого, а точніше, отримує те, вщо вірить. Взагалі за час перебування Воланда та його почти в Москві, виявилосялише два вбивства: Берліоза та Майгеля.
Булгаков вважав, що не можуть бути прощенними гріх зневіри тазрадництво. Берліоз – войовничий атеїст, втратив віру, за це він привселюдновтрачає голову під міським трамваєм. А барон Май гель несе в собі Іудин гріх:зрадництво заради зиску, за гроші. Його страта аналогічна страті Іуди ізКіріафу з єршаламіїських розділів, такий гріх можна спокутувати лише ціноюкрові. Зло карається руками самого зла (постріл Азазелло). Голова Берліоза перетворюєтьсяна кубок для збирання крові страченого Майгеля, яка потім перетворюється навино, таке саме, як те, що пив Понтій Пілат.
Ті, хто зустрічаються з представниками темних сил у творі,вже не почувають себе захищеними. Не дарма Стьопа Лиходєєв та Римський післятого, як їх знайшли, вперто вимагали, щоб їх зачинили у броньовані камери.
Сила роману, глибинний філософський зміст того, що сутьобразу князя темряви – це позачасова вічна сила, як і Бог. Це сила, яка будеприсутня завжди, незалежно від того, чи вірять в неї, чи ні.
Місія нечистої сили на землі виконана. Все набуває істинноговигляду.

2.4. Взаємовідношенняперсонажів у романі з різних світів.
Навіть при першому прочитанні роману, неможливо припустити,що між єршаламіївськими розділами, подіями, пов’язаними з Воландом і реальнимиепізодами в Москві повинен бути якийсь внутрішній зв’язок, логіка розподілуподій в художньому просторі роману.
В XVIIIстолітті український філософ-гуманіст, письменник Г.Сковорода в трактаті «Потопзміїний» виклав, що існують три світи: земний, космічний, біблійний. Кожен зних має дві сторони – зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму).
У романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» земний світуособлюють персонажі московського життя 30-х років. Берліоз, Римський,Варенуха, Листочкін та ін.
До космічного належать Воланд, Азазелло, Коров’єв, кіт Бегемот, Гелла.
Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, ПонтіяПілата, Лівія Матвія, Іуду та інших. Філософія Сковороди допомагає нам такожзрозуміти один з останніх і ключових розділів булгаковського роману: «ДоляМайстра і Маргарити визначена». Український філософ стверджував, що все, щоконче потрібно людині, вона вже має, а те, що важко їй дається, не є життєвоюпотребою: «Дякую блаженному Богу за те, що зробив все потрібне неважким, аважке – непотрібним».
Автор роману про Ієшуа і Пілата заслужив на світло, уготованелише тільки святим мученикам за віру, а спокій, призначений істинній людині.
В якому часі живуть і діють герої М.Булгакова? Це частеперішній, Москва 30-х років, а також біблійний, минулий за якого відбуваютьсяописані в романі події. Але в романі є герої, які вільно почуваються як утеперішньому, так і в минулому часі. Це передусім Воланд, сам Майстер, що пишероман про Ієшуа і наприкінці оповіді зустрічається зі своїм героєм. Очевидно,для них існує якийсь «третій час». Ці часи (іншими словами – «світи») існуютьне окремо один від одного, а переплітаються дивним чином.
Не можна не помітити, що багато розділів із роману майстрапочинається тими самими словами, якими закінчився попередній. Це стосуєтьсярозділів московських. Вже з самого початку відчувається якийсь таємний зв'язокміж тим, що відбувається у Москві та Єршалаїмі.
В романі М.Булгакова більшість персонажів існують в декількохвимірах. Михайло Олександрович Берліоз, людина досвідчена і культурна, вбираєатеїзм нормою свого життя, тому і лишається навіть потустороннього життя. ІванБездомний в реальному житті бездарний поет, але після спілкування з майстром,після дивної обіцянки ніколи більше не писати вірші перероджується і стаєісториком, зовсім іншою людиною – Іваном Миколайовичем Понир’євим. Страждаєрозділенням особистості і п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат, якого відразу жпісля малодушного рішення не ризикувати кар’єрою і не захищати більше Ієшуа,картає дивна думка про якесь безсмертя. Маргарита, ще до зустрічі з нечистоюсилою поєднувала в собі світло та темряву, біле та чорне, тобто вона вже булавідьмою, «трішки косоокою на одне око». А потім за допомогою Воланда та йогопочти «розкриває» свою внутрішню суть, тому що стомилася існувати в світі брехні та претворства. І ще вона розуміє, що живучи по законам реального життя,вона ніколи не зможе врятувати свого майстра. Навіть сам сатана (Воланд) невиконує в романі своєї безпосередньої функції – спокушання людей, а виконуєфункцію покарання людей (але справедливе).
Фактично «зведення рахунків» в ніч з суботи на неділювідбувається у всіх трьох вимірах роману (біблійному, космічному, реальному).По Біблії, Ісус воскрес в ніч на неділю. В космічному світі роману – ніч зриваємаски зі свити Воланда і розкриває суть майстра і Маргарити; в реальному світітвору – етапи еволюції і переродження (сім християнських тайн) проходить поетІван Бездомний.
Отже, можна припустити, що художні цілі булгаковського роману– це своєрідне перехрестя двох світів: «земного», повсякденного, що містить усобі життя Москви 30-х років, та біблійного, в якому живуть і діють персонажі,пов’язані з історією Ієшуа. Світи ці сходяться, перехрещуються у своєрідному«третьому світі» — в континуумі вічності, де найчіткіше виявляється загальнийзв'язок предметів і явищ. З позиції вічності можна легко пояснити і «таємничий»зв'язок між зустріччю на Патріарших ставках та історією допиту Ієшуа: обидві ціподії відбуваються в один і той самий день календарного року, а саме – вСтрасний Четвер.
Відомо, що повний весняний місяць, який сяє в небі Єршалаїмаі Москви – це натяк на те, що на дворі Страсний тиждень перед Пасхою, якувідзначають у християнському світі в першу неділю після повного весняногомісяця.
Одночасна єдність трьох світів – основа художньої концепціїбулгаковського роману. Вічність, в якій збігаються людський і біблійний світи –просторово-часові координати, або хронотопи «Майстра і Маргарити».
Змальовуючи різні світи, Булгаков наголошував на розривізв’язків, стосунків між ними. Люди живуть на землі і не думають про Бога, проВсесвіт. Злободенні питання «закрили собою» вічні цілі. А це означало, що світутратив духовну мету і зірвався у прірву. Роман «Майстер і Маргарита» — попередження людству про те, що його очікуватиме, якщо воно й далі порушуватимезакони буття.

Висновок
Отже, «Майстер і Маргарита» — подвійний роман.Обидва «Романа протипоставлені» один одному, і поява головного діючоїособи роману Майстри про Понтія Пілаті — Ієшуа — у романі про Майстранеможливо, тому що він оповідає нам про час самого письменника, епосі, символомякої був Воланд — сатана. Добро ж у реальному житті могло бути тількивідносним, частковим. В іншому випадку існування його ставало неможливим.Тому-то Майстер і Маргарита, утілення добра в романі про Майстру, і змушенівступати в «союз » з Воландом, тобто йти на компроміси із совістю,брехати, щоб зберегти любов і істину про Христа, що відкрилася Майстрові. Це іпояснює подвійність персонажів. Святість і добро часом сполучаться в їхніхобразах зі злом, неправдою і зрадництвом. Так, Маргарита виступає не тільки яквідьму, що влаштовує розгром у квартирі критика Латунського: вона утішаєплачучої дитини, що в народних легендах властиво або святий, або самійПречистій Діві. Майстер же, відновлюючи у своєму романі про Понтія Пілаті хідподій, що були в Єршалаїмі «чотирнадцятого числа весняного місяцянісана», є, безумовно, особистістю талановитої і неабиякої, але зломленоїпереслідуваннями — відрікається від творчості, віддаючи істину, що відкриласяйому. Єдиний учень Майстра, поет Іван Бездомний кидає писати вірші за порадоювчителя, але все-таки те, що з ним сталося потім вважає тільки тяжкою марою,хворобою.
Добро в романі про Майстра хоч і не абсолютно, але реально.Інакше зображене в ньому зло: воно представлено як реальним, породженимдержавним ладом, і надприродне, біблійне. Воланд і його звита з'являються насторінках роману з метою викрити зло реальне. Булгаков наділяє їхніми функціямисуддів, щоб висміяти громадське життя, літературну атмосферу і показативідносність влади.
Отже, можна сказати, що останній і найвідоміший романМ.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» проникнуть апокаліптичнимимотивами.
Булгаковський Ієшуа Га-Ноцрі відрізняється від євангельськогопрототипу віком, походженням і поводженням, але він залишається активноюфігурою, автор відступає від традиційних канонів, показуючи на сторінках«Майстра і Маргарити» тільки одного учня – Левія Матвія. Єршалаїмськіглави в «Майстру і Маргариті» поєднує образ Понтія Пілата. Булгаковзберігає біблійний варіант, де Ісус займає центральне положення.
Протистояння добра і зла, викладене ще в Біблії, завждивикликало інтерес у людей. цю проблему намагалися осмислити багато філософів,діячі церкви, поети і прозаїки. Особливий інтерес дана проблема викликала влюдства в переломні епохи, коли відбувалося ламання старих підвалин, законів іпорядків, а також у роки кривавих воєн, що часто асоціювалися у свідомостілюдей з картинами армагеддона, намальованими в Одкровенні святого ІоаннаБогослова. Не став виключенням і ХХ століття, що породило чимало складних ідраматичних явищ у духовних шуканнях суспільства. Апокаліптичні події цьогосторіччя змусили звернутися до проблеми боротьбу добра зі злом багатьохписьменників, у тому числі і М.Булгакова.
 У результаті порівняльного аналізу Біблії, Євангелія зроманом «Майстер і Маргарита» я прийшла до наступних висновків:
1) у романі М.Булгакова осмислюється проблема боротьби добразі злом, до якої письменник звертався протягом усього життя;
2) розглядаючи дану проблему, М.Булгаков не завждидотримував  традиційних релігійних трактувань;
3) переосмислюючи Біблію, письменник намагався знайтивідповіді на «вічні»,  філософські питання (про зміст буття, пропризначення людини, про боротьбу  добра і зла, про любов і зрадництво).
Незважаючи на зроблені висновки, тему мого реферату не можнавважати цілком вичерпаною. Я думаю, що вона буде і надалі становити великийінтерес для дослідження й аналізу біблійних мотивів у романі «Майстер іМаргарита» М.Булгакова.

Список використаноїлітератури:
1. Аверинцев С.С.Иуда Искариот – в кн.: Миры народов мира: Энциклопедия. – М., 1998.
2. Быстрова Е. «Таккто же ты наконец?: Воланд в романе М.А.Булгакова «Мастер иМаргарита»//рус.яз.и лит.в учебных заведениях – 2001. — № 1. – с.13-20
3. Бобрыкин В.Г.Михаил Булгаков – М.: Просвещение, 1991. – 208 с.
4. Булгаков М.А.Избранное: «Мастер и Маргарита»: Роман, Рассказы. – М.: Худож.лит., 1988.
5. Дермин А. Опытпрочтения «Мастера и Маргариты».// Отрок. Православный журнал для юношества. –2002 — № 2.
6. Іщенко С. Антитеза добра і зла в романіМ.Булгакова «Майстер і Маргарита»//Філологічні витоки: 38 наук.робіт – Рівне,2001 – Вип… 1 с.6-7.
7. Лесскис Г. «Примечанияк античным главам.«Мастер и Маргарита»/Литература. – М., 1996 — № 14.
8. Соколов Б.В.Роман Булгакова «Мастер и Маргарита» Очерки творческой истории. – М., Наука,1991.
9. Щетинина Л.Н.Воланд, Пилат и … проблемы психоанализа. О влиянии взглядов З.Фрейда нафилософскую концепцию романа М.А.Булгакова «Мастер и Маргарита»//Рус.яз.и лит.В сред.учеб.заведениях УССР – 1994-№ 5 с.76-78.
10. Яковлева Л.Д.Силы зла так же неизбежны как и силы добра. Организация работы над романомМ.А.Булгакова «Мастер и Маргарита»//Рус.слово в шк.Укр. – 2005 — № 6 – с.38-41.