Мiнiстерствоосвiти i науки України
Нацiональнийгірничий університет
Кафедраперекладу
Курсоваробота на тему:
Образідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп»
Днiпропетровськ2010
Змiст
Вступ
Розділ 1. Творчість Софокла у контексті Давньогрецькоїлітератури класичного періоду IV сторіччя до н.е.
1.1 Характеристика давньогрецької літератури від 6 ст. до н е до 4 ст. до н е
1.2 Творчий шлях грецького драматичного поета Софокла
1.3 Трагедія «Цар Едіп», як важлива частинаантичної літератури
1.4 Висновок
Розділ 2. Образ ідеальної людини в трагедії Софокла «ЦарЕдіп»
2.1 Образи трагічних героїв в драмах Софокла
2.2 Трагедіялюдської свідомості у творі Софокла «Цар Едіп»
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Немає жоднихсумнівів до того що Софокл (496-406гг.до н.е.) один з найвидатніших Давньогрецькихдраматургів свого часу і до нині.
Його ім’я завждизгадують з іменами тих хто заклав фундамент давньогрецької драматургії: Есхілом(525-456р.дон.е.)таЕврипідом(480-406 р. до н.е.), враження що до Софокла як про людину яка маєдивовижно гармонійний склад характеру, саме таким зберегли це враження для нас йогосучасники" його творчість залишила видатний слід в античній літературі .
Софокл був саме тимхто найбільш вірно і повно відобразив дух тих смутних часів, те відчуттятривоги, відчуття трагізму життя, яке охоплювало його однолітків.
Трагедії Софоклачасто пов’язують з розквітом демократичних Афін. Але це були не мирні табезтурботні часи, а період повний великих хвилювань, та жорстокої внутрішньоїборотьби. Тому його творчість яка на перший погляд така гармонійна, насправді жскладна та суперечлива. Тож як ми бачимо Софокл бачив і розквіт і занепад своєїдержави, і це не могло не вплинути на його творчість.
Зображуючи величлюдини, багатство його розумових та душевних здібностей, Софокл разом з тим показуєїї безсилля та обмеженість можливостей змінити свою долю. Найбільш яскраво цябуло показано в трагедії «Цар Едіп», яка у всі часи визнавалася шедевромдраматургічного мистецтва. Софокл був першим хто сконцентрував увагу саме наособистій долі Едіпа тим самим відмовившись від ідеї спадкової вини. Вінзобразив людську свідомість усі внутрішні переживання героя і зробив образЕдіпа універсальним на всі часи. Саме тому його твір цікавить не лишелітературознавців але і психологів.
Актуальністьполягає в тому що «Цар Едіп» – п’єса для всіх часів і народів.Сьогодні вона особливо цікава. Адже в ній йдеться про державну людину, на якуспрямовані сили лихої долі. І ми не можемо розібратися чому: чи винна вонасама, чи її предки, чи боги?
Робертові Стуруаналежить думка яка точно відображає дух цього твору: «Я взагалі вважаю,що пекло існує не лише на тому світі, але й в нашому реальному житті. І якщо миколись зробили помилки, пекло повернеться до нас наприкінці нашого життя.»
Об’єктомдослідження є творчий метод втілений у трагедії Софокла, його творчі принципиза допомогою яких, він виражає свої думки й своєрідне світосприйняття.
Предметомдослідження є літературні образи героїв твору Софокла «Цар Едіп».
Мета: з’ясувати тапроаналізувати, яким є образ ідеальної людини у трагедії Софокла.
Для досягненняпоставленої мети потрібно вирішити такі завдання:
1) проаналізуватинаукову літературу щодо творчості Софокла та визначити наукові точки зорустосовні діяльності поета;
2) з’ясуватимотиви творчості Софоклп у контексті філософії та естетики античної літератури;
3) виявити,що являє в собі образ ідеальної людини;
4) дослідитиобрази трагедії «Цар Едіп»;
Історіографіяпитання: всі наукові роботи щодо творчості Софокла доцільно поділити на двікатегорії: роботи теоретичні і практичні. Теоретичні роботи присвячені вивченнютворчості поета взагалі у контексті античної літератури. До таких відносятьсяне лише роботи грецьких поєтів та філосуфів що критикували роботи Софокла,наприклад Арисотеля, але й дуже змістовні роботи сучасних письменників такритиків. Ось, наприклад, прихильник поезії Софокла Радциг Ш. справедливозазначив: «Софокл – поет розквіта грецької трагедії». Ботвинник М.М.привертав свою увагу більш до фактів стосовних самого життя відомих греків таримлян. Його дивувало сюжет та трагічність ситації в творі «Цар Едип».
Завдякипрактичним роботам, в яких проводиться аналіз конкретних образів, їх стилів таідей, ми можемо з’ясувати для себе ставлення критиків та письменників до поезіїСофокла. Чистякова присвячує свою роботу, а саме «Образи трагічних героївв драмах Софокла», вивченню методів, які застосовує Софокл у своїй поезії,саме це дивує ще багатьох сучасних критиків таких як, Ярхо В. та Шкаруба Л.М. Вонидуже ретельно проаналізували усі стилістичні особливості поезії.
Методологічнізасади дослідження: порівняльний аналіз наукових текстів, аналіз образнихелементів, символізму в творі Софокла.
Дослідженняскладається із Вступу, Розділ 1, Антична література її роль в творі Софокла «ЦарЕдіп» та трьох підрозділів, Розділу 2, та двух його підрозділів, Висновківта списку використаних джерел, який складається з 18 джерел.
Теоретичназначущість роботи полягає в тому, що ми можемо сконструювати образ ідеальної античноїлюдини який уявляв собі давньогрецький поет Софокл.
Практичназначущість полягає в тому, що ця робота може бути використана, як посібник длявивчення та аналізу творчості Софокла в середніх школах, так як в ній булопроаналізована. Цю роботу можна використовувати для підготовки до семінарів чискладання іспитів з літератури.
Розділ 1. Творчість Софокла у контекстіДавньогрецької літератури
1.1 Характеристикадавньогрецької літератури від 6 ст.до.н е до 4 ст. до н е
Античналітература (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греківі римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському таАпеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях) [9,11]. Їїписьмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою,належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історичногрецька література передувала римській.
Політичні подіїкінця VI і V віків до н. е. активізували діяльність усіх вільних громадян,сприяючи виробленню сильних характерів, вимагаючи від кожного особистої енергіїй участі в житті полісу. Матеріальні достатки громадян давали змогу витрачатина театральні вистави значні кошти. Уже близько 500 р. до н. е. в Афінах бувкам'яний театр [5,63]. Розвиток ораторського мистецтва, розвитокраціоналістичної філософії і собі впливали на драматургічну творчість. Врезультаті драма відтиснула в V віці на другий план інші види поезії. До насдійшли твори тільки трьох грецьких трагіків — Есхіла, Софокла і Евріпіда — цілком (33 трагедії); але протягом 240 років — від VI до IV віку — в Афінах,мабуть, було поставлено не менше як 1500-1600 трагедій [2,6]. Тільки почасти миможемо судити про все це багатство на підставі, по-перше, уривків з трагедій,що не дійшли до нас, і вказівок на них у пізніших грецьких письменників,по-друге,- даних образотворчого мистецтва — малюнків на вазах, які зображаютьсцени й мотиви з популярних трагедій, і по-третє,- уривка (з 26 розділів), щодійшов до нас, з лекцій філософа Арістотеля «Про поетичне мистецтво»,в якому містяться відомості про трагедію й комедію і теоретичне обґрунтуванняцих жанрів. Античній літературі притаманні публічні форми побутування. [10,1]
Античналітература зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового,полісного, державного життя і відображала їх. Тронський стверджує — грецька ічастково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією[11,124], а на думку Содомори В.П. антична література більш пов’язана з політикою,мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством. Та згідно з критикою ПідлісноїГ.Н. без цього їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій сенс [7,11]. Упору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лишенаприкінці античності стали частиною дозвілля. Літературний інтернет критикДмитро Кузьменко зазначає, що деякі особливості давньогрецької театральноївистави та релігійних містерій — цілком серйозний характер, присутність усіхчленів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичнийсупровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсисуза Арістотелем) людини. [16, 2]
Греки розробилипоняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркаленнявічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природиВсесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людськомутілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтвіслова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах,декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, якурозглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.
Пащенко В.І.визначає, що в античній культурі вперше з'являється одухотворений людськийобраз, поставлений у центрі, тому що до цього центром усього мистецтва була нелюдина. Наприклад, у малюнках первісних людей тварини зображувалися величезні йбарвистими, а люди схематично маленькими. [6,718]
Античність частоназивають дитинством людства. Часто це твердження невірно приписують КарлуМарксу. Причина такої назви в тім, що антична література найчастіше наївна йописова. Вона звертається до джерел людської свідомості, зображує людину позасуспільством. Але не можна забувати, що для Древньої Греції притаманнийрабовласницький лад, що б не говорили про демократію. З п'ятисот тисяч жителівАфін, вільними були тільки сто тисяч, і тільки половина з них мала правоголосу, тому що інші були вихідцями з інших полісів.
Свого класичного виглядутрагедія та комедія набули на межі VI та V століть до нашої ери, ставшивиразниками соціальних проблем, що вирішувалися в міфологізованому сюжеті,сягаючи в найкращих зразках філософських узагальнень і гострої сатири.
В уявленні греківтеатральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — акторськевиконання загаданих космосом трагедій та комедій. Людська свобода в цьомунеобхідно зумовленому «театрі життя» завжди трагедійна. Але вартосміху людське невігластво щодо цієї закономірності свого буття.
Яскравимвтіленням трагедії є творчість трьох видатних афінських драматургів — Есхіла,Софокла та Еврипіда. Їхні твори блискуче ілюструють еволюцію розуміння свободилюдських вчинків. [9,134]
Есхіл — один ізосновоположників трагедійної драматургії. Завдяки його новаціям сталосяперетворення трагедій з мімічної хорової лірики на істинну драму. Есхілахвилювали проблеми морального обов'язку людини, її відповідальність передрідним полісом, сила фатуму, що панує не лише над людьми, а й над богами.
Софокл — молодшийсучасник Есхіла, його учень та суперник на змаганнях поетів. Двадцять чотирирази п'єси Софокла здобували перші нагороди. Він був істинним афінянином епохиПерікла, зростав в атмосфері патріотичного піднесення, віри в людськіможливості. Своїх ідейних позицій Софокл не змінив і в роки Пелопоннеськоївійни, коли руйнувався створений Періклом демократичний лад.
У йогонайпопулярніших трагедіях «Антігона», «Едіп-цар», «Філоктет»людина покликана самостійно визначати свої вчинки, морально відповідати сама засебе. Софокл не посилається на вищі сили. Для нього невблаганність людськоїдолі вища за богів. Людина приречена спокутувати провину.
1.2 Творчий шляхгрецького драматичного поета Софокла
Творчість другоготрагічного поета Софокла (496-406 рр. до н. є.) проходить у період вищогорозквіту афінського полісу, в роки правління вождя афінської рабовласницької демократіїстратега Перікла (461-429 рр.до н. є.). Афіни стали найголовнішим економічним,політичним і культурним центром Еллади [6,624]. Правління Перікла буловідзначене швидким загальним розквітом афінської культури. У місті виникаютьрозкішні архітектурні ансамблі, що вражали прибуваючих до Афін купців і гостейсвоєю величністю, досконалістю форм. Шедевром будівельного генія афінян стали побудованіІктіном і Каллікратом під загальним керівництвом уславленого скульптора Фідіяхрам Афіни Поліади (покровительки міста) Парфенон (у 447-431 рр. до н. є.наново побудований, замість зруйнованого персами), величні Пропілеї — параднийвхід на Акрополь, створені Мнесіклом (438-432 рр. до н. є.), храми богині Ніки,Ерехтейон.
Рабовласницькадемократія була на той час найпрогресивнішою суспільно-державною формоюправління, оскільки вона створила умови для економічного достатку майже всіхвільних афінських громадян і для їхнього культурного розвитку. Софокл став їїспівцем.
Син багатогоафінського зброяра, Софокл був надзвичайно освіченою людиною свого часу, знавсяу філософії, музиці, яку компонував для своїх трагедій, співав у трагічномухорі, брав участь у трагічних змаганнях. Пристрасний захисник демократичноголаду, він був близький до оточення Перікла, підтримував дружні стосунки зфілософом Архелаєм, істориком Геродотом. І хоч у політиці він особливо нерозбирався, але за свої перемоги в драматичних змаганнях обирався на високіпосади в державі — був скарбником Афінського морського союзу, стратегом.
Софокл завждилишався прихильником традиційних форм життя і вірувань, тому софістичнінапрями, що розвиваються в другій половині V ст. до н. є., його майже неторкаються. Він беззастережно вірить у пророцтва, сновидіння та богів. Глибокапошана до останніх, уявлення, що людина не може проникнути в їхпі високіпомисли, поєднуються в Софокла з непохитною вірою в людину, її розумові таморальні сили, необмежені творчі можливості. Боги стають для нього настількивисокими поняттями, що він майже ніколи не виводить їх у своїх трагедіях, івони зовсім не втручаються у справи людей. Але самі смертні часто порушуютьвстановлені богами традиції чи закони і, не знаючи цього, роблять хибні кроки,помиляються і тим самим накликають на себе нещастя. [13]
Свідок блискучогорозквіту й піднесення рідного полісу, творчої активності й багатогранноїдіяльності співгромадян, Софокл ці риси епохи переносить у свої трагедії.
Високо цінуючирозум людини й свободу її дій, Софокл водночас приходить до висновку прообмеженість людських можливостей, оскільки доля людини залежить від вищих сил,могутніх і невмолимих. Тому людське життя сповнене раптових, часто страшних длялюдини поворотів, про які вона знати по може. Щастя, за переконаннями поета,завжди нетривке: вічно щасливою людина бути не може.
Софокл написавпонад 120 драматичних творів, а до наших днів дійшло лише сім. Життєрадісний ізавжди бадьорий, він користувався серед афінських громадян великою популярністюі як людина, і як поет. Здобув 23 перемоги на трагічних змаганнях, причомужодного разу не займав третього місця.
Продовжуючисправу Есхіла, Софокл вніс ряд дальших вдосконалень у трагедію. Він позбавивтрагічну трилогію сюжетного зв'язку між її частинами. Кожна з його трагедійявляла собою закінчений драматичний твір. Збільшив кількість учасників хору з12 до 15 і, найголовніше, ввів третього актора, що призвело до помітногорозширення діалогів у трагедії, пожвавило й драматизувало дію, зменшило партіїхору, який поступово вже переставав відігравати роль колективного актора.
Кращі з трагедійСофокла, що збереглися, основані на фіванському циклі міфів. Він розповідає пронещасну долю Едіпа, визначену богами ще до його народження,- герой умайбутньому має стати страшним злочинцем,- та про долю його дітей.
В трагедії «ЦарЕдіп» (428-425 рр. до н. є.) Софокл торкається того найдраматичнішогоепізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає «скверну, що вземлі Фіванській виросла», тобто вбивцю царя Лая, і врешті приходить досамовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи знай-благородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, авнаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною.
Мужній, вольовийі високоморальний Едіп — натура надзвичайно активна, що взагалі характерно дляперсонажів Софокла, робить усе можливе, щоб змінити свою долю, бореться за неїі програє. Автор підводить глядачів до висновку, що хоч людина й спирається усвоїх діях на власну волю, але все одно, якщо це суперечить присуду вищих сил,приречена на поразку, бо неспроможна їх перебороти. [7,45-51]
Образ Едіпа дещосуперечливий. Незважаючи на певну різкість, навіть брутальність і запальність,у ньому переважають позитивні риси. Софокл створив образ ідеального громадянинаполісу, для якого головним у житті стають суспільні інтереси. Сам же поет, яксвідчить Арістотель, говорив, що він «малює людей такими, якими вониповинні бути» («Поетика», XXV).
Система образів уСофокла побудована на прийомі контрасту. Едіпові протистоять розсудливий,холодний і безжалісний Креонт, що цими своїми рисами відтіняє благородство ілюдяність Едіпа, старий і сліпий провидець Тіресій, який нестриманості йнесправедливості царя протиставляє величезний життєвий досвід, а головне — знання минулого й майбутнього. Прийом контрасту використаний Софоклом і вкомпозиції трагедії: в кінці твору Едіп потрапляє в становище, що є протилежнимвід того, в якому він перебував на початку твору.
Мабуть, надтопохмуре закінчення «Царя Едіпа» примусило Софокла написати в кінціжиття «Едіпа в Колоні», трагедію (поставлена посмертно у 401 р. до н.є.), що стала своєрідною реабілітацією Едіпа: боги його прощають, і нещаснийстраждалець помирає в афінському передмісті Колоні, стаючи джерелом благодатідля цього міста. Можливо, міф було змінено, і тоді закінчення трагедії можнарозглядати як спробу автора пояснити бурхливий розквіт афінського полісу тим,що боги, завдяки Едіпові, стали його покровителями.
Конфлікт трагедії«Антігона» (442 р. до н. є.) розгортається між Антігоною й фіванськимцарем Креонтом, що зайняв престол після смерті своїх племінників Етеокла йПолініка. Проте за цими двома героями стоять значно важливіші сили, які івступають у протиборство одні з одними. Саме вони керують діями Антігони іКреонта, примушують їх відстоювати свої позиції. Антігона захищає своє правосестри поховати Полініка, з яким зв'язана нерозривними родинними узами,освяченими в прадавні часи богами, А Креонт захищає право царя вимагатинеухильного дотримання законів, перед якими рівні царська дочка і дочказлидаря. Таким чином, Софокл створює надзвичайно напружену колізію, коли кожнийз героїв виявляється правим. Автор ніби нікому не віддає переваги, бо йАнтігона, й Креонт покарані..І все ж став очевидним, що моральну перемогуздобуває героїня: її смерть викликала ще страшніше покарання погордливого йжорстокого царя. Відповідно до поглядів поета, боги ніколи не помиляються, алюдина завжди може допуститися помилки. Головна ідея трагедії — показати, щонеписані, родові закони значніші від законів державних, писаних. [13.20]
Антігона втрагедії виступає не тільки як захисниця старовинних традицій, але і як борецьпроти тиранії Креонта. Образ Анті-гони — образ сміливої й високоморальноїгероїні, що свідомо йдо на смерть, вважаючи дотримання сімейних традицій вищимдля себе обов'язком. До самого кінця вона не скоряється Креонтові, і навіть їїпередчасна смерть означає протест: вона помирає не так, як хотів цар-тиран.
Внесок Софокла вдальший розвиток трагедії був значний. Поет завершив вироблення цього жанрумистецтва, створив зразковий тип трагедії. Позбавивши образи героїв Есхіловоїмонументальності, він наблизив їх до звичайних людей, приземлив завдяки цьому йсаму трагедію. Софоклу належить заслуга створення чудових образів героїв, щоввійшли в скарбницю світової драматургії. Це вже складні різногранні образи,глибоколюдяні, з багатим духовним життям. Значно зменшилась в його трагедіїроль хору, пісні якого лише ідейно (а не сюжетно) пов'язані з дією трагедії.Цього поета вважають найвидатнішим майстром її композиції. [11,56-57]
1.3 Трагедія «ЦарЕдіп», як важлива частина античної літератури
В 405 г., приблизно за рік до остаточної поразки Афін у Пелопоннесской війні, Аристофан у комедії«Жаби» вивів, що в підземнім царстві за першість у трагічній поезіїсперечаються померлий за піввіку до цього Эсхил та недавно померлий Евріпід. Небуло до цього часу в живих й Софокла, але останній, у зображенні Аристофана, невтручається в загробну суперечку, мовчазно визнаючи Эсхила своїм учителем істаршим побратимом по мистецтву. За іншим античним свідченням, Софокл самговорив про сильний вплив, ща здійснив на початку його творчого шляху«батько трагедії»: тільки подолавши «пишність» Эсхила, апотім «штучність» власного стилю, він досяг повної волі у володінніматеріалом. [8,182]
Античним вченимбули відомі 123 драми Софокла; таким чином, за своє довге творче життя (Софоклпомер у 406 р.) поет виступив перед афінськими глядачами понад тридцяти раз,одержавши при цьому двадцять чотири перемоги й жодного разу не виявившись натретьому (тобто останньому) місці.
«Змістомкожної грецької трагедії,— підкреслював В. Г. Бєлінський,— є моральне питання».Чимало з них хвилюватиме людей протягом усієї історії. «Мета та засіб їїдосягнення» — одне з найважливіших питань у творах Ф. М. Достоєвського,воно стане найактуальнішим у нові часи. Одним з перших до нього звернувсяСофокл. У трагедії «Філоктет» воно провідне.
Є, однак, істотнавідмінність між релігійністю Эсхила й вірою Софокла. Перший бачив у долях своїхгероїв чинність невідворотного закону слушної відплати, а в божественній волі — вищий моральний критерій. Софокл, навпаки, не намагався пояснити або обґрунтувативолю божества яким-небудь етичними міркуваннями; вона незмінно присутня у світійого героїв, більш-менш чітко різниться за всякою подією й в остаточномупідсумку тріумфує, проявляючись у долі людей, але зміст божественного керуваннямиром схований від смертних.
На думку БородаяЮ.М. саме відмова від етичного пояснення божественної волі, зростаюча увага доокремої людини, що перестала бути ланкою в ланцюзі подій, які розігруються вроді протягом декількох поколінь, визначили драматургічні принципи Софокла[3,41]. Він украй рідко поєднував три трагедії у зв'язані єдністю задуму йсюжету трилогії й увів третього актора. Це нововведення, ще слабкевикористовуване в ранніх трагедіях, надалі дозволило не тільки підсилитидраматичну напругу в розвитку дії, але й збагатити зображення внутрішнього мирузалучених у нього персонажів .
До фіванськогокола міфів належить і інша прославлена трагедія Софокла — «Цар Эдіп».На відміну від міфу Эсхила, що створив на матеріалі цього, трилогію про долютрьох поколінь нещасного роду Гавкоту, Софокл тільки мимохідь згадує прородовий проклін Лабдакидів, зосереджуючи всю увагу на особистості й діяльностіЭдипа. [8,12-13]
Аполлонпередбачив фиванскому пану Лаю смерть від руки власного сина, і коли в Іокасти,дружини Лая, народився хлопчик, Лай велів кинути його в горах. Раб, якому цебуло доручено, пошкодувавши дитину, віддав його пастухові коринфського пана;той відніс підкидька своїм бездітним хазяям, пану Полібу й цариці Меропє, іхлопчик, що одержав ім'я Эдіп, виріс як їхній рідний син, не підозрюючи просвоє дійсне походження.
Вже будучідорослим, Эдіп, у свою чергу, одержав від дельфійського оракула Аполлонастрашне пророцтво: йому призначено вбити батька й одружитися на матері.Прагнучи уникнути жахливої долі, Эдип не повернувся більше в Коринф івідправився в мандрівку по Греції. Одного разу в запалі дорожньої сварки вінубив ударом ціпка невідомого подорожанина (це був Лай). Єдиний уцілілий слугазі свити Лая приніс у місто звістку про загибель Лая від рук розбійників, тим часомяк Эдіп, звільнивши Фіви від жінки-чудовиська, що терзала їхні землі. Потімодержав спустілий трон Лая й руку овдовілої цариці Іокасти.
Хоча часнаписання «Царя Эдіпа» невідомий, найбільш імовірним представляєтьсяйого створення в 429-425 рр.: у трагедії неважко побачити відгук і на вразившуАфіни на початку Пелопоннесській війни чуму, і на падіння віри в богів і вбожественну мудрість, характерне для перших військових років. [13,1]
1.3 Висновок
драматичнийтрагедія античний література
Найзначнішим нововведеннямСофокла в жанрі трагедії вважається скорочення масштабів драми за рахуноквідмови від форми трилогії. Наскільки відомо, три трагедії, що Софоклпредставляв на щорічному змаганні, завжди були трьома самостійними творами, безбудь-яких сюжетних зв'язків між ними [10,3]. Трагедії Есхіла (за виняткомтрилогії, у котру входили «Перси») незмінно поєднувалися в трилогію вбуквальному значенні цього слова — у драматичний твір у трьох частинах,зв'язаних спільним сюжетом, спільними персонажами і мотивами. Основну увагупривертала людина, її характер, рішення, вчинки. Нова техніка робила недругорядною божественну волю, яка у Есхіла втручається в дію, долаючи людськімотиви героїв, і особливо підкреслювала важливість людської волі. Софоклзбільшив хор з дванадцяти до п'ятнадцяти чоловік, але хор відігравав другоряднуроль і його пісні значно скоротились. Найбільше Софокла прославило іншетехнічне нововведення: поява третього актора (за деякими даними, перед 458 дон. е.). Арістотель свідчить, що Софокл впровадив театральний декоративнийживопис «сценографію».
Давня грецькатрагедія являє собою неповторне й специфічне породження еллінської культури, щовідіграло свого часу велику роль у морально-ідейному вихованні людей. На думкулітературних критиків Підлісної та Білецього, глибока життєва правда творівЕсхіла, Софокла та Евріпіда виходить далеко за межі того історичного періоду, вякому вони виникли, і за межі самої Еллади. Трагедії цих визначних поетів сталинадбанням усього людства. [2,612]
Гострі конфліктий проблеми, драматичні колізії, щпре співчуття до страждань людини, могутні йблагородні поривання людської душі, врешті, глибокий гуманізм, що їх знаходимов давньогрецькій трагедії, привертали увагу й хвилювали людей всіх часів.[5,23]
Розділ 2. Образідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп»
2.1 Образитрагічних героїв в драмах Софокла
У боротьбі заєдність демократичних Афін Софокл відстоював традиційний устрій життя. Але вінсам відчуває приреченість його, і тому протиріччя між старими, звичними, іновими, руйнівними віяннями набувають в його творах значення трагічногоконфлікту. Поет шукає в релігії захисту від тих тенденцій, які загрожувалируйнуванням старих засад афінської демократії. Хоча він визнає свободу дійлюдини, його розум, він вважає, що людські можливості обмежені що над людиноюстоїть сила, яка прирікає його на ту або іншу долю («Аякс», 1036;«Трахинянки», 1284; «Антігона», 1168; «Едіп-цар»,805).
Людина, на думкуСофокла, не може знати, що йому готує прийдешній день. Вища божественна воляпроявляється в мінливості і в непостійності людського життя(«Антігона», 1159-1163). Конфлікт між прагненнями людини і дійсністюприводить поета до визнання залежності від волі богів вільної розумної людини.Це лейтмотив трагедії Софокла («Едіп-цар», хор 1161). Причина усіхлих — в зневазі до божественних законів («Аякс», 1129;«Антігона», 906), в яких по Софоклу, проявляється вищасправедливість.
Причина нещастялюдини в гордовитості, в зарозумілості, у відсутності упокорювання передбогами. «Бути розсудливим — це означає не ображати богів гордовитимсловом, не викликати їх гніву гордістю» («Аякс», 131). Соціальнівитоки цієї гордовитості, що ставить людину над волею богів, Софокл бачить увченні софістів.
Софісти, або«вчителі мудрості», не визнавали божественних неписаних законів, вониуміли красномовно доводити будь-яку думку, «робити слабкішу мовусильнішою». Протагор говорив, що жодна справа не буває само по собі ніпоганою, ні хорошою, воно буває таким, яким його представляють. Цей погляд наіснуюче витікав з положення Протагора: людина є «міра усіх речей».Вчення софістів мало в Афінах успіх. З точки зору Софокла, що відстоює віру увсемогутню волю богів це вчення було небезпечне скептицизмом і своїм мистецтвомсперечатися.
Як і Есхіл, Софокл- супротивник влади грошей, розкладаючих основу полісу («Антігона»,302-308; «Едіп-цар», 512 і далі). Він хоче зміцнити засадидемократичної держави, протестуючи проти зростаючого розшарування колективуафінських громадян («Аякс», 160). Антична громадська власність полісурозпадалася внаслідок розвитку приватної власності, що у свою чергу булопов'язане із зростанням грошових стосунків. Софокл, будучи талановитимхудожником не міг не відбити окремих сторін сучасної йому дійсності, повноїпротиріч.
Система образів уСофокла побудована на прийомі контрасту. Едіпові протистоять розсудливий,холодний і безжалісний Креонт, що цими своїми рисами відтіняє благородство ілюдяність Едіпа, старий і сліпий провидець Тіресій, який нестриманості йнесправедливості царя протиставляє величезний життєвий досвід, а головне — знання минулого й майбутнього. Прийом контрасту використаний Софоклом і вкомпозиції трагедії: в кінці твору Едіп потрапляє в становище, що є протилежнимвід того, в якому він перебував на початку твору.
Софоклвикористовує художні засоби для того щоб слухачеві було більш зрозумілеставлення самого автора до героя. Дослідивши текст можна зробити таку таблицюхудожніх засобів:
Звісно що багатозалежить віп перекладача твору, адже це сааме його епітити, та не можливо насправді дізнатися яки саме використовував Софокл.
В трагедії «ЦарЕдіп» (428-425 рр. до н. є.) Софокл торкається того найдраматичнішогоепізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає «скверну, що вземлі Фіванській виросла», тобто вбивцю царя Лая, і врешті приходить досамовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи знай-благородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, авнаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною. Мужній, вольовий івисокоморальний Едіп — натура надзвичайно активна, що взагалі характерно дляперсонажів Софокла, робить усе можливе, щоб змінити свою долю, бореться за неїі програє. Автор підводить глядачів до висновку, що хоч людина й спирається усвоїх діях на власну волю, але все одно, якщо це суперечить присуду вищих сил,приречена на поразку, бо неспроможна їх перебороти. Образ Едіпа дещосуперечливий. Незважаючи на певну різкість, навіть брутальність і запальність,у ньому переважають позитивні риси. Софокл створив образ ідеального громадянинаполісу, для якого головним у житті стають суспільні інтереси. Сам же поет, яксвідчить Арістотель, говорив, що він «малює людей такими, якими вониповинні бути». За допомогою цієї таблиці ми спробуємо дізнатися якимСофокл показав образ ідеальної людини в творі «Цар Едіп».Ситуація Едіп про себе Едіп про інших Інші про Едіпа Едіп в жахливій ситуації він не може допомогти своїм вірнопідданим. Він готовий піти на все щоб їм допомогти
Ни один из вас
Все ж не страдает так, как я страдаю:
У вас печаль лишь о самих себе,
Не более,- Нет, говори при всех: о них печалюсь
Сильнее, чем собственной душе.
Несчастные вы дети! Знаю, знаю,
Что надо вам. Я вижу ясно: все вы страдаете.
О лучший между смертными! Воздвигни
Вновь город свой! И о себе подумай:
За прошлое «спасителем» ты назван. Тірестій розповів Едіпу що прокляття впало на Фіви через ганебне убивство Лая
Я буду мстить за родину и бога.
Я не о ком-нибудь другом забочусь,-
Пятно снимаю с самого себя.
Кто б ни был тот убийца, он и мне
Рукою той же мстить, пожалуй, станет.
Чтя память Лая, сам себе служу.
Вставайте же, о дети, со ступеней,
Молитвенные ветви уносите,-
И пусть народ фиванский созовут.
Исполню все: иль счастливы мы будем
По воле божьей, иль вконец падем.
Кто знает человека, чьей рукой
Был умерщвлен когда-то Лай, тому
Мне обо всем сказать повелеваю.
230 А если кто боится указать
Сам на себя, да знает: не случится
Худого с ним, лишь родину покинет.
О дети, встанем! Мы сошлись сюда
Спросить о том, что царь и сам поведал.
Пусть Аполлон, пославший нам вещанье,
Нас защитит и уничтожит мор. Тиресій каже едіпу що той вбив Лая
… Что, если б вы не сговорились, вряд ли
Он гибель Лая приписал бы мне.
Но если враг мне спешно строит козни,
Поспешно должен действовать и я.
А если буду медлить, он достигнет,
Чего хотел, и я ни с чем останусь.
О зрящий все Тиресий, что доступно
И сокровенно на земле и в небе!
Хоть темен ты, но знаешь про недуг
Столицы нашей. Мы в тебе одном
Заступника в своей напасти чаем.
Уйти дозволь. Отпустишь,- и нести
Нам будет легче каждому свой груз.
Безумные! Вовек я не открою,
Что у меня в душе… твоей беды... Під час розмови з Іокастою здобуває докази свого злочину проти Лая
О Зевс! Что ты судил со мною сделать?
О горе! Вижу: страшные проклятья
В неведенье призвал я на себя!
О, как мне слово каждое твое
Тревожит душу и смущает сердце!
Мне кажется, сказала ты, что Лай
Убит на перекрестке трех дорог?
т Феба ли, но чрез его жрецов,-
Что совершится рок — и Лай погибнет
От нашего с ним сына, а меж тем,
По слуху, от разбойников безвестных
Он пал на перекрестке трех дорог.
Душа Эдипа сильно смущена,
890 Он в скорбных думах и, теряя разум,
По прошлому не судит о грядущем,
Лишь тем он внемлет, кто пророчит ужас.
Бессильна я его разубедить... Розуміння що власної долі йому так і не вдалося обійти приходить до Едіпа
В проклятии рожден я, в браке проклят,
И мною кровь преступно пролита!
Из смертных кто теперь меня несчастней,
Кто ненавистней в мире для богов?
«Кого ни свой не должен, ни чужой
Приветствовать и принимать, как гостя,
Но вон из дома гнать». И это — я,
Сам на себя обрушивший проклятья!
Я оскверняю ложе мертвеца
Кровавыми руками. Я ль не изверг?
Да пожалел: я думал, в край далекий,
На родину снесет его, но он
Для бед великих спас дитя, и если
Ты мальчик тот, знай, ты рожден на горе!
И мы, владыка, в страхе.
Померає Iокаста
Едiп виколюэ собi очi
О свет! Тебя в последний раз я вижу!
Я ужасом объят невыразимым,
Несет меня необоримый вихрь!
О, горе мне!
О, горе мне, о, горе! Как вонзился
В меня клинок! Как память бед язвит!
На что смотреть мне ныне?
Кого любить?
Кого дарить приветствием?
Слушать кого с умилением?...
… Я трижды проклят меж людей. Бессмертным
Всех ненавистней я!
Пропади на веки вечные,
Кто с моих ступней младенческих
Снял ремней тугие путы
И меня от мук избавил,
Не на радость мне, увы!
Не диво, что вдвойне в таких страданьях
Скорбишь и о беде кричишь двойной
О страшное свершивший! Как дерзнул
Ты очи погасить? Внушили боги?
… Хвалить ли мне поступок твой — не знаю.
Но лучше не родиться, чем ослепнуть.
За допомогою цієїтаблиці ми можемо зробити висновки: Софокл вірив у те що долю людини не можливозмінити. Саме тому усі спроби Едіпа уникнути здійснення жахливого прородстване вдалися.
Софокл показав щоЕдіп був ідеальною людиною чесним та справедливим більше турбувався за інших, за свій народ ніж за власне життя.
Майже всі йоговчинки були втіленням моралі та розсудливості він не втрачав гідності ймужності в жодній навіть найжахливішій ситуації .
Але навітьнайвидатніші людські якості не врятували його від злої долі. Це особисто менедуже вразило поет показав абсолютну рівність людей перед богами! Можна зазначитиуніверсальність цього образу поставити на місце Едіпа будь кого але ніхто незміг би втекти від долі і не повторити його помилок
2.2 Трагедія людьськоїсвідомості у творі Софокла «Цар Едіп»
Трагедію «Едіп-цар»часто розглядають як трагедію долі. Нездатні збагнути зв'язок подій, людипояснювали несподіване лихо долею: так судилось.
Усталенимхудожнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремихперсонажів, так і в системі художніх образів. Становище Едіпа на початкутрагедії «Цар Едіп» різко контрастує з тим, у яке він потрапляє вкінці. Спершу це абсолютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливудружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за своючесність, справедливість і постійне бажання їм допомагати. У фіналі Едіпопиняється у прямо протилежному становищі — не тільки втрачає все, але й стаєсліпим жебраком. Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслитичорно-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедійСофокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбуласяархаїчних виразів, стала значно простішою і, за словами самого поета, «найбільшвідповідала характерам героїв». Дізнавшись правди, Едіп виколює собі очі.Він сам карає себе за скоєний злочин і стає морально вище богів, які приреклийого на муки.
Едіп – шукачправди. Аристотель вважав цей твір зразком трагічної драми. Опис людськоїслабкості через зміст з незрівнянною ясністю і лаконічністю підводить черезпостійне чергування образів світла і темряви (істини і обман) до кульмінації.Саме ця п’єса породила теорію Фрейда про «Едіповий комплекс» про те,що любов до матері і ревність до батька – найсильніші з людських інстинктів.
Думка що доневблаганності долі про те що як не вчинить людина її доля все одно вирішуєтьсябогами проникає в свідомість Едипа. Розуміння, того що від нього вже нічого не залежитьзавдає неймовірних страждань.
Чесна людина, принципіальнийта гордий правитель, за своє життя свідомо не скоїв жодного вчинку за який мігби бути так жорстоко покараний. Але його доля була вирішена ще до йогонародження Едіп – жертва волі богів. Трагедія складається в тому що сам Едіп нехоче миритися з такою жорстокою. Чим Едип заслужив цю долю? Нічим! Софокл показуєйого як надзвичайно чесного, прямолінійного чоловіка, який навіть не був здатенна підлість. Саме тому цей твір викликає такі суперечливі почуття у кожного хтойого прочитає
Висновок
Давня грецькатрагедія являє собою неповторне й специфічне породження еллінської культури, щовідіграло свого часу велику роль у морально-ідейному вихованні людей. Глибокажиттєва правда творів Есхіла, Софокла та Евріпіда виходить далеко за межі тогоісторичного періоду, в якому вони виникли, і за межі самої Еллади. Трагедії цихвизначних поетів стали надбанням усього людства.
Гострі конфліктий проблеми, драматичні колізії, щпре співчуття до страждань людини, могутні йблагородні поривання людської душі, врешті, глибокий гуманізм, що їх знаходимов давньогрецькій трагедії, привертали увагу й хвилювали людей всіх часів.
Образи Прометея,Антігони, Едіпа, Ореста, Іфігенії, Медеї та багатьох інших продовжуютьзахоплювати уяву людини своїми пристрастями, думками й переживаннями і протягомдовгих часів бути неповторним зразком для поколінь поетів і митців усіх країн.Феномен Есхіла, Софокла і Евріпіда полягає в тому, що незважаючи на докоріннувідміну соціальної системи Еллади від систем пізніших європейських держав, вонипродовжують жити, захоплювати своїм оптимізмом, нестримним прагненням до правдиі палким протиборством злу, життєвою силою і гуманним ставленням до людини.
Нових якостейнабуває конфлікт у трагедії, що перестає бути протиборством двох героїв, а стаєвнутрішнім конфліктом одного персонажа. Боротьба між обов'язком і пристрастю,між двома почуттями персонажа є вже тим, що в нові часи буде названопсихологічним конфліктом. Цілком зрозуміло, образи героїв від цього вигравали,вони поглиблювались, ставали драматичнішими. Не випадково Арістотель назвавчерез це Евріпіда «найтрагічнішим із поетів». Висновки
Крізь вікинезмінно приваблює в Софоклові здогад про складність людської натури,неоднозначність її. Саме здогад, паросток цього знання, ніби несміливе, ніби зпевним ваганням ускладнення монументально-суворих характеристик раптовимпроблиском чуття — заворожує, викликає відрухове співчуття, може, дужче навіть,ніж пароксизми справжньої внутрішньої боротьби, як в Евріпіда. Так Едіп, що врозпачі припадає, — ні, тільки схиляється на мить! — до рукава Іокасти, цимєдиним синівським жестом «знімає» і товщу віків, і умовність жанру:перед нами просто людина, приголомшена несвідомою своєю, до цієї миті навітьневідомою провиною — страшною і непоправною. Енергійне розслідування причинигніву богів на місто привело його до власної таємниці, до самовикриття якубивці незнаного батька і чоловіка власної матері...
Софокл цінуємогутність людини, багатство її можливостей. Чи не тому на зміну трагедії родув його попередників — у нього приходить трагедія індивіда. Але Софоклпередбачає, які небезпеки чатують на людину: засліплення відчуттям цієїмогутності може бути не менш жахливим за Едіпове осліплення; у багатствіможливостей криються і пастки: можливості застрашливих падінь, підступів, зрад.Тому Софокл так боїться руйнації духовних підвалин поліса — найкоштовнішихздобутків стародавньої демократії, що не просто регулюють поведінку громадян, аформують їх таким чином, щоб додержання цих — людських — норм було органічним,було моральною потребою. То спитаймо себе у нашому криміналізованому ікорумпованому сьогоденні, чи актуальний Софокл?
Третє тисячоліттязвучать зі сцени трагедії Софокла. В епоху комп'ютеризації та роботизаціїпо-новому сприймається його гімн: «Дивних багато в світі див, танай-дивніше з них — людина».
Списоквикористанних джерел
1. Артамонов С.Д.Cорок веков мировой литературы/ С.Д.Артамонов
2. Білецький О.І. Антична література: Хрестоматія / О.І.Біленська.К.: Радянська школа, 1968.- 612 с.
3. Бородай Ю.М.Эротика-смерть-табу: трагедиячеловеческого сознания / Ю.М. Бородай – М. 1996. — 250 с.
4. Ботовник. М.Н Жизньзнаминитых греков и римлян/М.Н. Ботовник –М.: Книга для учащихся ,1987. — 64 с.
5. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / М.А.Кун – К.: 1967.
6. Пащенко В.І Антична література / В.І.Пащенко К.:Либідь, 2001. -718 с.
7. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури / Г.Н Підлісна-К.: 1992.-226с.
8. Радциг С.И История древнегреческой литературы /С.И.Радциг – М. 1940
9. Содомора А.О Жива античність / А.О. Содомора — К.:1983.- 420 с.
10. Стратилатова В.П. «Царь Эдип» тема втворчестве Софокла / В.П.Стратилатова –М. 1997.- 83 с.
11. Тронський І.М. Історія античної літератури / І.М.Троянський — К.: 1959
12. Чистякова Н.А. Филология ЛГУ/ Н.А Чистякова -1959.– 220 с.
13. Шевцов С.В. Власть, как знание в трагедии Софокла «ЦарьЭдип»./ С.В. Шевцов //Вісник (ДНУ) – Серія: Філологія.-2006. – №220 (Вип.45.)
14. Шкаруба Л.М. ВеличиеЭдипа, совесть, тяжкий путь познания / Л.М.Шкаруба // Зарубіжна література ушколах України. – 2006. — №6.(Вип.21). – С.19-22.
15. Франко І. Едіп – цар //Франко І. Зібр. тв. У 50 т.- Т.8.- К.: «Наукова думка».- 1977.- 637с.
16. ЙегерВ. Вершина и кризис аттического духа.Трагический человек Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу :URL:antique-lit.niv.ru/antique-lit/articles/jeger-sofokl.htm
17. Ярхо. В.Н. Греческая литература классическогопериода (V—IV вв. до н. э.). Поэзия. Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу:URL:http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/ivl/sofokl.htm.
18. Ярхо. В.Н.Трагический театр Софокла. Часть 11[Електроннийресурс] / Режим доступу:URL:http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/articles/yarho-tragicheskij-teatr/sofokl-11.htm
Використана література
19. Ліндяй Д. Коротка історія культури. — К.:Мистецтво, 1995. — 242с.
20. Підлісна Г. Антична література. — К.: Вища школа,1992. — 259с.
21. Підлісна Г. Про красу та античну літературу. — К.:Техніка, 1997. — 192с.
22. Соловей Е. «Цар Едіп» у Києві// Всесвіт.- 1998. — №12. — С. 136-140.
23. Тронский И История античной литературы! М.: Высшаяшкола, 1983.
24. Українська та зарубіжна культура. — К.: Знання,2000. — 621с.