Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА
Факультетіноземних мов
Кафедранімецької філології і перекладу
КУРСОВАРОБОТА
Натему: «Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок»
Виконавець: студентка групи ЯН-41Тарасенко Д.В.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Сотникова Світлана Іванівна
Харків2010

ЗМІСТ
казканімецький жанр мовностилістичний
ВСТУП
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ
2. МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІНІМЕЦЬКИХ ЧАРІВНИХ КАЗОК

ВСТУП
 
Актуальність дослідженнякурсової роботиполягає в тому, що проблема творчих взаємозв’язків фольклору та літератури давноприваблює дослідників і набуває останнім часом нового наукового осмислення. Усечастіше з’являються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкованийвплив усно поетичної традиції на окремі художні твори і на ідіостиль того чи іншогописьменника. Фольклорні сюжети, мотиви, образи, жанрово-стильові форми завждизбагачували літературну творчість. Однак мовностилістичний вплив фольклору на формуваннялітературних жанрів, їх розвиток і функціонування все ж вивчені недостатньо. У цьомузв’язку великий інтерес становить чарівна казка і, зокрема, німецька чарівна казка.
 На протязі розвитку німецькоїлітератури відбувалася взаємодія між фольклором і літературою, що виявилася в різноманітнихформах – від переказів і стилізацій до написання оригінальних творів на основіусної народної творчості.
 Якщо зіставитиспосіб відображення світу в німецькій народній казці й романтичній повісті, баладічи поемі, то виявиться, що маємо справу з багато в чому подібними художніми явищами.Поетична ідеалізація головного героя, фантастичний вимисел, різноманітні пригодиі надприродні події німецької фольклорної казки відповідають особливостямромантичного бачення світу.
 Мета курсовоїроботи полягає у визначенні мовностилістичних особливостей німецької чарівноїказки
 Відповіднодо мети дослідження формулюються його основні завдання:
 • вивчитипоняття казки;
 • розглянутиосновні особливості чарівної казки;
 • проаналізуватимовностилістичні особливості німецьких чарівних казок.
 Об’єктомкурсового дослідження є німецькі чарівні казки.
 Предметдослідження –мовностилістичні особливості німецької чарівної казки.
 Методидослідження –генетичний, порівняльний і типологічний методи.
 

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ
 
Поняття казкияк жанру народнопоетичної творчості. Казка є з одним основних жанрів усної народнопоетичноїтворчості. Це епічний, переважно прозаїчний художній твір чарівного,авантюрного або побутового характеру з установкою на вимисел. Казка неможливабез історії народів світу, етнографії, історії релігії, історії форм мисленнята поетичних форм, лінгвістики та історичної поетики. Кожен народ має своїнаціональні казки, свої сюжети. Але існують сюжету іншого роду – сюжетиінтернаціональні, відомі у всьому світі. Дивовижним є не тільки широкерозповсюдження казки, але то, що казки народів світу пов’язані між собою. Додеякої міри – казка є символом єдності народів та незважаючи на мовні або натериторіальні кордони, казки рухаються з однієї нації до іншої.
 За тематикою та художньо-образноюструктурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та збереглабезліч сюжетів давньослов’янських та міграційних, часто в текстах поєднуютьсяелементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування,територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняєтруднощі класифікації казкового матеріалу.
Традиційним, прийнятим усучасній науці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах),чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові(реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній зназваних груп.
Найчисленнішугрупу культово-анімістичних казок становлять казки про тварин, які відображаютьтотемічні вірування, що часто поєднуються з анімізмом та елементами іншихкультів.
Вважається,що казки про тварин – це в історичному плані найдавніший пласт народногоказкового епосу. У праслов’янських племен, як і у багатьох інших народів, уперіод зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів,що мали на меті замовляти тварин [2]. Із розвитком людської свідомості змінюєтьсяі ставлення людей до навколишнього світу. З’являються нові мотиви в оповідях.
Серед казокпро тварин, що в усних переказах чи записах дійшли до нашого часу,найчисельнішу групу становлять казки про диких (лісових) звірів. Є підставивважати що генетично вони найдавніші [9, 125].
Багато казокпро диких звірів присвячені темі помсти лісових хижаків людині (як звірімстилися чоловікові). Але і у цьому випадку людина виявляється спритнішою тахитрішою і отримує перемогу над мешканцями лісу. До мотиву перемоги долучаєтьсямотив вигоди, яку людина отримує, поборовши звірів: з вовчої шкіри шиє одяг, злисиці робить бабі комір на шубу, із зайця – шапку та рукавиці тощо.
 Казкою називають різні види усноїпрози, звідси різнобій у визначенні її жанрових особливостей. Від інших видівхудожньої епіки казка відрізняється тим, що казкар подає її, а слухачісприймають насамперед як поетичний вимисел, гру фантазії. Це, однак, непозбавляє казку зв’язку з дійсністю, що визначає ідейний зміст, мову, характерсюжетів, мотивів, образів. В епоху капіталізму збільшується інтерес казкарів дотеми грошей, торгівлі; у казках зображується контраст багатства й бідності,усе сильніше звучать мотиви класового антагонізму. У цей час одні казкипродовжують своє життя в книзі, інші йдуть із народного побуту або стаютьнадбанням дітей, треті продовжують цікавити дорослих слухачів. У багатьохказках знайшли відбиття первісні суспільні відносини й уявлення, тотемізм,анімізм і інші. Для казок, що склалися при феодалізмі, характерні такі образи,як цар, царевич, лицар, король. У казках народів миру багато загального, щопояснюється подібними культурно-історичними умовами їхнього життя. Разом з тимказки мають національні особливості, відбивають уклад життя того або іншогонароду, його працю й побут, природні умови. Казкарі привносять у виконуваніними казки свої індивідуальні риси, тому більшість казок відомо в багатьохваріантах [ 10, с. 84-88].
 Можна виділитинайбільш характерні групи казок, кожна з яких має особливу морфологічнуструктуру. Казки про тварин займають видне місце у фольклорі народів ПівночіРосійської Федерації, Північної Америки й особливо Африки. Частина їх виникла,мабуть, у докласовому суспільстві й була пов’язана з тотемізмом. Їх часом вонигубили свій міфологічний і магічний характер, наближаючись до повчальної байки.Деякі із чарівних казок також спочатку були пов’язані з міфами й мали магічнезначення. Багато прихильників має гіпотеза про те, що казки — це звиродніліміфи, що утратили своє сакральне значення. До неї примикає версія про те, щоказки — це стилізований опис давно забутих первісних ритуалів.
Трансактнийаналіз звертає основну увагу на рольові взаємодії в казках.
 Іншими словами,кожен персонаж може описувати реально окрему людину, точніше — визначену роль,що людина може грати чи навіть брати в основу свого життєвого сценарію. Ті, хтоприділяють основне значення емоціям, також часто розглядають казкових героїв якперсоніфіковані емоції. Якими б вигаданими не були персонажі та їхні дії,викликані ними емоції зовсім реальні. При цьому найчастіше говорять про те, щов казці дитина проживає такі емоційні стани, яких йому не вистачає в зовнішнімжитті.
 Дійовіособи казок, як уже повідомлялось, в переважній більшості поділяються напозитивних і негативних, ї протилежність між ними розкривається черезбезпосередню діалогічну мову, через їх дії, вчинки, обставини, яких вони живутьі діють, через ставлення до них народу І автора (якщо казка літературногопоходження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражаютьідейне спрямування І манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя,кожне слово — все, що вказує а особливість його характеру, повинно відбиватисяу відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних ітемпоральних змінах.
 Світовепоширення одержали чарівні казки про змієборство, про мачуху й пасербицю, продобування чудесних предметів і інші. Чарівні казки всіх народів відрізняютьсябагатою словесною орнаментикою, їм властиві вигадливі приповідки й кінцівки,повтори тощо [31, с. 7].
 Казка – один з основних жанрів утворчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася якжанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємноючастиною творчості авторської. В різних країнах, у різні часи покоління митцівзверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвиткуособистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії і мрії неможливо прожити життя.
 Побутовіказки часто відрізняються гострою соціальною спрямованістю. Героєм їх звичайновиступає бідний селянин, працівник або солдат у добре знайомій казкаревіобстановці. Відомі також казки-небилиці, так звані докучні казки і інші.Авантюрні казки викладають незвичайні пригоди героя, трактуючи їх звичайно безчарівної фантастики. До них примикають й казки про історичних діячів. [30, с.172-178].
 Компаративістицікавилися головним чином збігом сюжетних схем або окремих мотивів у казкахрізних народів і намагалися встановити шляхи поширення казки. Прихильникиантропологічної школи створили теорію про єдину побутову й психологічну основусамозародження казкових сюжетів. Народним казкам присвячена велика дослідницькалітература. Представники міфологічної теорії у фольклористиці вивчали казку як«осколок древнього міфу».
 Значну роль указці відіграє функція магічних предметів, що дає змогу краще відобразитиавторську концепцію людини як такої, що здатна змінювати світ. Опис речей, що з них складаєтьсясередовище, в якому перебуває людина, становить основний масив тексту і маєвеличезне значення для розуміння самого тексту[15, с. 95].
Великезначення має нова для казкового жанру категорія – театральність, яка посилюєкомічний ефект. Вона визначає принципи побудови сюжетних ситуацій та характерїх подачі, вибір фону, вираження героями почуттів та намірів. Усі ці аспектипідкреслюють умовність подій.
 Науковіпраці філософського, культурологічного і літературознавчого змісту належатьпредставникам міфокритики (О. Афанасьєв, О. Веселовський [6], Дж. Фрезер,К.-Г.Юнг [46], Є. Мелетинський [23-28] та ін.), структуралістського і постструктуралістського напрямку (Р.Барт [1], М.Еліаде, Ю.Кристева [16], Ц.Тодоров,К.Леві-Стросс [19], Ю.Ломан [21], В.Топоров [11, с. 88-158], Б.Успенський таін.). В деяких працях висвітлено виняткове значення фольклору як проміжноїланки між міфом і літературою для становлення жанру літературної казки (В.Пропп[36], О.Потебня [35], О.Фрейденберг). М.Бахтін запропонував концепцію «пам’ятіжанру» [2, с. 107], що знайшла своє продовження в роботах М.Липовецького [14,с. 21-26]. Щодо природи жанру цікавими є висновки досліджень М.Бахтіна[2],Л.Гаспарова, С.аверінцева, Ю.Тинянова та ін.
Чарівна казката її мовностилістичні особливості. Особливості чарівної казки полягають в тому, що в нійвсі сюжети будуються, виходячи з «шкідництва або потреби» або «початковогошкідництва» (В.Я.Пропп). Якщо виходити з того, що чарівна казка – це «казка,підлегла семіперсонажній схемі» [36, с. 174], то вона знає «сім» діючих осіб:антагоніст, помічник, царівна або її батько, дарувальник, герой, помилковийгерой, відправник.
Найбільшугрупу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їхще називають фантастичними. Але те, що сучасна людина сприймає як елементфантастики “в далекому минулому частиною образного розуміння світу, елементамиобряду, розгорненими метафорами, що збереглись із праміфів” [3; 442].
Означення“чарівні” щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елементчарівності зустрічається й у інших жанрах усної народної творчості (у планінадзвичайних персонажів чи подій). Але у казковому епосі “до цього виявляєтьсянеабиякий інтерес, а чари, чарівні речі, чарівні персонажі набувають найширшоготрактування” [5]. Серед чарівних казок виділяється велика група творів, якіокреслюються терміном “героїчні казки”. Героїчними вони називаються тому, що уцентрі зображення у них знаходиться образ героя-богатиря, лицаря, завдякидоблесті, мудрості та звитязі якого відбуваються всі описувані події. Героїзмобов’язковий для казок цього типу, оскільки вони виникли та розвинулись упередкняжий та княжий періоди слов’янської історії. Значна частинагероїко-чарівних казок носить виразний історичний характер.
Вирішальноюта обов’язковою ознакою всіх вищезгаданих груп чарівних казок є незвичайністьописуваного, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їхрозгортання. Центральним мотивом кожної казки, яку зараховують до цьогожанрового різновиду, є зображення подорожі, дороги її головного персонажа [4].Як явище пізніше за походженням, ніж тваринний епос, чарівні казки – значноскладніші у сюжетно-композиційному та художньо-образному планах. Вони об’єднанірядом спільних ознак.
Важливоюособливістю цих творів є їх динамізм. Розвиток сюжету відбувається у зв’язку зподіями навколо центрального героя. Дія, як правило, розгортається не лише учасі, а й у просторі, який постійно змінюється. Категорії часу та простору(хронотоп казки) функціонують за певними законами. Час як такий майже невказується – не повідомляється, скільки часу минуло між вказаними подіями(наприклад, скільки герой був у дорозі). Часові періоди часто поділяють одинодного. У багатьох казках вік героя, який досягнув зрілості, залишаєтьсянезмінним.
Простір учарівній казці плинний. Він поділяється на світ “своїх” і “чужих”, “живих” і“мертвих” (своє царство, тридесяте царство тощо). Чуже, потойбічне царствознаходиться під землею, у воді, на небі, або “за тридев’ять земель”. Вонофункціонує за своїми особливими законами. Межею між царствами служить ліс, море,річка, колодязь, міст, гора, вогонь, дерево чи інша рослина, яма, печера,щілина в горах і т. п., перейшовши або перестрибнувши які герой опиняється употойбічні. Інколи цей перехід можливий в певний зачарований час. Героєвіможуть допомагати інші персонажі – одухотворені чи неодухотворені. Чужесередовище завжди виявляється ворожим до головного героя. На нього звідусільчатують небезпеки та випробування, що вимагають фізичної та магічної сили.Пройшовши, герой отримує винагороду.
На відмінувід казок про тварин, чарівні казки характеризуються значно багатшоюхудожньо-образною структурою. У них діє більша кількість образних типів.Російський дослідник В. Пропп виділив сім основних типів персонажів:
1) герой;
2) суперник(той, проти кого бореться герой);
3) лжегерой(той, хто присвоює результати героя);
4)чудо-помічник (людина, тварина, чи предмет);
5)дарувальник (той, хто дарує героєві чарівний предмет);
6) об’єкт,якого шукає герой (жива істота чи предмет);
7) відправник(той, хто ставить умови, виряджає героя в дорогу; як правило виконує епізодичнуроль) [5].
Поряд зголовними образами діє значна кількість персонажів для зв’язку дії – скаржники,наклепники, зрадники і т. п. Л. Дунаєвська подає три категорійну системуказкових персонажів, поділяючи їх на зло творців, добро творців та знедолених[3, 94].
Усі персонажічарівних казок є статичними, остаточно сформованими. В оповіді не вказуютьсяфактори, не змальовуються обставини, за яких вони викристалізувались, підвпливом чого сформувався їх характер. У дії жоден персонаж не міняє своєїприналежності до визначеної категорії (добротворець не стає злотворцем інавпаки), морально-ціннісні характеристики не змінюються. Більшість дослідниківвбачають обов’язкову умову казки в тому, що торжествує добро та справедливість(а отже, і їх прихильники), а зло покаране [1, 83].
У трактуваннідобра і зла у чарівній казці простежується дохристиянський підхід; принципкорисності та шкоди (шкода чужим заради користі своїм). Тому мотив перемогидобра над злом є тільки умовно трансформованим мотивом перемоги “своїх” над“чужими”. Тобто головний герой (“свій”) виходить переможцем із світу “чужих” чи“мертвих”.
Чарівні казкияк жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. Їх сюжетрозгортається динамічна та в хронологічній послідовності. Елементи сюжетузавжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється. Поширенеявище – наявність кількох кульмінацій, часто однотипних за силою та емоційнимнапруженням. Експозиція казки завжди коротка і чітка, у ній, як правило,повідомляється про місце або час подій. Розвиток дії завжди динамічний; основніподії розгортаються у потойбічні; найпоширеніша кульмінація чарівної казки –двобій героя та антигероя, який, як правило, завершується перемогою героя;розв’язка завжди проста – зло переможене, зло творці покарані, добро творцінагороджені за свої вчинки.
 Важливою рисою казки є те, що в ході її відбувається трансформація.Хтось маленький і слабкий до кінця перетворюється в сильного, значимого ібагато в чому впевненого. Це можна назвати історією про дорослішання. Юнгговорив про подібне, коли основним мотивом казки вважав процес індивідуації. Цене просто дорослішання — це цілком конкретна його стадія, на якій вже оформленай відокремлена свідомість повертається до своєї підсвідомої основи, оновлюючи іпоглиблюючи їхні взаємні зв'язки, розширюючи, знаходячи доступ до новихархетипічних образів і енергій.
 У результатівивчення фундаментальних робіт, присвячених питанням теорії і практики стилю,вишикувалося розуміння стилю як історично сформованим, об’єднаним визначенимфункціональним призначенням і закріпленою традицією за тієї або інший знайбільш загальних сфер соціального життя системи язикових одиниць усіх рівніві способів їхнього добору, сполучення і вживання.
 Стиль є основнимпараметром казки як художнього тексту.
 Виступаючиспособом реалізації задуму, стиль як загальний колорит тексту існує на стикуідіолекту, жанрових і мовним особливостей вираження.
 Казкові текстияк складний об’єкт дослідження вивчаються в різних аспектах: у власнелінгвістичному (як зразки мови), як ресурси стилістичних засобів мови; уфункціонально-стилістичному – як художній стиль мови; улінгво-літературознавчому – як втілення в тексті ідейно-образного змісту,авторського задуму, коли термін «літературна мова» розуміється як елемент формиабо матеріалу словесного твору. Справедлива думка Д.Н. Шмельова. Що«матеріалом» усіх текстів є мова, але… тільки в художній сфері мовні засобисамі по собі служать створенню творів мистецтва [45, с. 5]. Тим самим можнаговорити про «мову» у казці як факті мистецтва.
 Найважливішимтипологічним параметром художнього тексту є жанр як історично сформований типлітературного твору. Жанр казки має визначений набір естетичних якостей, має характернийобсяг, загальну структуру. Жанр, що має тривалу історію свого існування,характеризується відпрацьованою, стійкою системою мовних і стильових засобів,що його маркують. Для дослідників цікавий сам процес формування мовностилістичнихзасобів, з одного боку, як обмежений рамками жанру і підкорюється йогоустановок і, з іншого боку – як що об’єктивно відбиває загальні тенденції мовиі стилю в процесі його історичного розвитку: «Висловлення і їхніх типів, тобтомовні жанри, — це приводні ремені від історії суспільства до історії мови» [2,с. 165].
Чарівні казкинайчастіше мають щасливий кінець і не менш традиційну фінальну формулу, щосвідчать про благополуччя героїв.
В основічарівного казкового сюжету лежить чудесний вимисел і зв’язані особливі формиусного оповідання [39].
 Текст єстилістично забарвленою, типізованої в жанровому відношенні мовноюконструкцією. Казка, у свою чергу, існує у мові як стилістично забарвленастереотипна схеми своєї побудови. У складі стилістичного забарвлення мовниходиниць виявляються компоненти, обумовлені жанровим розшаруванням мови. Такимчином, основу казкової форми складають тематичний зміст, стиль і композиційнапобудова. Така триєдність визнається як літературознавцями, так і мовознавцями.
 Характеризуючинародні казки, С. Х. Грундтвіг відносив ці твори до поетичних, створених увільному стилі. У народних казках, за словами вченого, немає ні рим, ніінтонацій; але усе-таки вони мають і яскраво вираженим стиль, і доситьвизначену форму [Цит. За:4].
 Як відомо, у чарівнийказці, глибоко вивченій В. Я. Проппом, можливі будь-які перетворення, чудеса,але при цьому в ній працює твердий канон функцій, жанрових розпоряджень. Так,для казкового тексту характерні особливі дискурсивні формули, що маркірують, якправило, сильні позиції тексту. Дискурсивні формули в чарівній казці –клішовані формули, що організують початок і кінець казкового тексту. Відповіднодо визначення В. І. Карасика, дискурсивні формули – це «своєрідні мовнізвороти, властиві спілкуванню у відповідному соціальному інституті» [13, с.45].
 У лінгвістичнийлітературі відомі багато спроб виявлення композиційні частин у текстах різнихжанрів, і для кожного з них названі складові його частини. Так, композиціяказки, запропонована К. Бременом, складається з зачину, дії і результату [5].
 Такожварто помітити, що існують певні правила композиційного оформлення текстів,обумовлені не тільки жанровими особливостями, але і культурними, і мовнимитрадиціями тієї або іншої країни.
 Вартопідкреслити, що властивостями часу чарівного світу є, в першу чергу, йогопостійна мінливість, нестабільність, здатність до різного роду перетворень, щоведе до порушення хронологічної, історичної, лінійної стрункості часу.Особливістю текстів з чарівним часом є несподіваний перехід від реального часудо нереального, незвичайного. Так, у чарівних народних казках вже в зачинівідбувається стрімке перенесення читача в далекі часи.
 З метоюрозкриття комунікативного задуму тексту необхідно й актуальне вичленовуваннятих семантичних блоків, що окреслюють багатомірний простір тексту і які умовноназвані сильними текстовими позиціями.
 Н. А. Ні колінарозмежовує в багатомірному художньому просторі тексту зовнішню композицію(архітектоніку) і внутрішню. «Якщо внутрішня (змістовна) композиція визначаєтьсянасамперед системою образів-характерів, особливостями конфлікту і своєрідністюсюжету, то зовнішня композиція – це членування тексту, що характеризуєтьсябезперервністю, на дискретні одиниці. «Кожна композиційна одиницяхарактеризується прийомами висування, що забезпечують виділення найважливішихзмістів тексту й активізують увагу його адресата» [12, с. 50].
 Поряд іззаголовком до сильних тестових позицій відносяться також епіграф, початок ікінець тексту, різні цитації й оказіональна словотворчість автора, що складаютьархітектоніку всього твору і що мають такі ж властивості, як і заголовок.
Казка якпровідний жанр німецьких романтиків.Романтизм став найвизначнішою літературною подієюкінця XVIII – початку XIX ст. У німецький літературі, як і в літературах іншихкраїн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесівзламу старого феодального суспільства та розвитку нових, буржуазних відносин.Але з огляду на історичні обставини, розвиток німецького романтизму ускладнюєтьсятрагедією роздробленості країни, її феодальною відсталістю та слабкістюдемократичного руху.
З романтизмомпов'язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межіі правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма,новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається грань міжепосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту.Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересів романтиківдо навколишнього світу. Але дійсність, побачена крізь призму романтичноїіронії, жила у творіннях німецького романтизму.
Длянімецьких романтиків, казка – породження чистої фантазії, гра духу, щопретендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміннярізних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираженнятворчого суб’єкта та як своєрідний міф, що закріпляю у художній літературідеякі початкові основи світосприйняття.
Взагалі,казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об’єктивноепічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішаніз історичними легендами про давно минувші події, дійсність свободопереплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народноїпсихології та побуту.
Казка доситьпопулярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозаїчний, сюжетний.Предметом розповіді у ній є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшніподії; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структурусюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичноюнапруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючиперешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. Утворах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казкавідрізняється особливою формою, обов’язковістю деяких моментів, а такожпостійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту.Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторенняепізодів, чудесні персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казціописуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, алезі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але можемати і фантастичний характер.
Казка, недивлячись на значну роль фантастики, має життєві основи: у ній у особливійформі відображається дійсність та розкриваються народні сподівання. Казки маютьтри жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казкисоціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.
Видатне місцеу розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та ВільгельмГрімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою,а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені уїх фольклорно-літературній діяльності.
Фантастикаказок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одніказки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та іншіобрази, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються зхристиянськими легендами.Героями казок найчастішевиступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, якіповинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітливадонька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічніпорівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.
Оповідачгриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок,рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробказібраного матеріалу.
2. Мовностилістичні особливості німецьких чарівнихказок
 
Мовностилістичніособливості зачину. Дослідження мовностилістичних особливостей німецьких чарівнихказок здійснюються на матеріалі німецьких текстів казок братів Грімм 8, якіприйнято відносити до чарівних казок.
 Зачин, будучисильною позицією тексту, стрімко занурює читача в події казки, називає головнихгероїв, з якими надалі будуть відбуватися неймовірні метаморфози. У казцітрадиційним чином вважається зачин «Es lebte einmal…» (Якось жив…), «Es war einmal…» (Жив якось…).
Такийзачин-формула, що повторюється з казки в казку, стає однією з важливих дискурсивниххарактеристик казкового жанру і тягне за собою визначену граматику. Так, першеречення містить лише самі загальні відомості про героя або предмет, тому уньому зустрічаються, як правило, іменники загальні з невизначеним артиклем,іноді з декількома прикметниками-визначеннями, що дають читачу першепредставлення про головного героя казки.
 Час дії казкитакож звичайно визначається в її зачині. Важливо відзначити, що в чарівнихказках майже не зустрічаються вказівки на час і місце, усе надзвичайноневиразно. Таким чином, зачин казки підкреслює невизначеність, віддаленістьчасу подій казки від моменту повідомлення про них, характеризує неквапливуманеру розповіді оповідача. У такому зачині використовується дискурсивніформули невизначеності (einmal – колись, одного разу), а також сигнали «розтягнутого» часу,наприклад:
 Es ist schonlange her, da lebte ein König, dessen Weisheit im ganzen Landeberühmt war…- Давно жив собі на світі король, і буввін славний по всій землі своєю мудрістю… Vor Zeiten war Schneider, der drei Sohne hatte und nur eineeinzige Ziege [47].
Давно жив насвіті кравець. Було в нього три сини і одна єдина коза…
 Слід зазначити йархаїчну форму початку як німецьких, так і українських текстів у другомуфрагменті, і застарілу форму в українському тексті в першому контексті, невластиву іншим жанрам, і, таким чином, що маркує дискурсивну формальністьчарівних народних казок.
 Клішована формазачину і натяк на неправдоподібність дозволяють читачу відразу зрозуміти, що цеказка. Як відомо, основна форма зв’язки будь-якої казки – лихо або потреба вчому-небудь, причому форми її можуть бути найрізноманітнішими.
 На думку В. Я.Проппа, «з перших же слів казки… слухач відразу охоплений особливим настроєм,настроєм епічного спокою». Але цей настрій учений вважає оманним: «Цей спокій –тільки художня оболонка, що контрастує з внутрішньою жагучою і трагічною, аіноді і комічно-реалістичною динамікою» [37, с. 80].
 Так, у казці «Der Mond» («Місяць») уночі ніколи не сходитьмісяць і в темряві не сіяє жодна зірка:
 Vorzeiten gab es ein Land, wodie Nacht immer dunkel und der Himmel wie ein schwarzes Tuch darübergebreitet war, denn es ging dort niemals der Mond auf, und kein Stern blinktein der Finsternis [47].
Давним-давно булатака земля, де ніч завжди була темною і небо було немов чорним покриваломукрито, — а все від того, що там ніколи не сходив місяць і не сіяла жодназірка.
Такий зачинпередвіщає трагічний розвиток подій.
 У наведеномунижче контексті темпоральний номінатор niemals підкреслює тривалість дії, але вже в наступному реченнівідбувається стрімкий розвиток подій, на раптовість яких указує часовийінтенсифікатор einmal, сюжетні дієслова gelangen і стійкий зворот auf die Wanderschaft gehen. Міняється місце подій, героїпопадають в іншу державу, простір локалізується:
 Auf diesem Land gingen einmalvier Bursche auf die Wanderschaft und gelangten in ein anderes Reich, woabends, wenn die Sonne hinter den Bergen verschwunden war, auf einem Eichenbaumeine leuchtende Kugel stand, die weit und breit ein sanftes Licht ausgoss [47].
 І ось відправилися один раз зцієї сторони четверо хлопців мандрувати. Прийшли вони до іншої держави, а тамувечері, тільки сонце сховалося за горами, сходило на дубі світове коло і лилоусюди своє м’яке світло.
 У казці «Der Froschkönig oder der eiserne Heinrich» («Король-жабеня, або залізнийГенріх») золотий м’яч королеви попадає в глибокий колодязь:
 Nun trug es sich einmal zu,dass die goldene Kugel der Königstochter nicht in ihr Händchen fiel,dass sie in die Höhe gehalten hatte, sondern vorbei auf die Erde schlugund geradezu ins Wasser hereinrollte [47].
 - Але ось одного разу,підкинувши свій золотий м’яч, вона піймати його не встигла, він упав додолу іпокотився прямо в колодязь.
 У даномуконтексті як предикат використовується сюжетне дієслово в імперфекті ( es trug sich zu) з інтенсифікатором einmal. Як відзначає А. Ф. Папіна, данийінтенсифікатор відзначає однократність і несподіванку того, що відбулося, прицьому сюжетні дієслова вводять результативність події [33, с. 20].
 Такий зачинстрімко розгортає сюжет казки, однак значно частіше використовуються зачиниказки з «розтягуванням» часу. Так, казка може починатися з позначеннятривалості дії, вираженого формою несюжетного часу (минулого недоконаного),однак період може бути названий.
 Як правило,кількість названого року являє собою певне магічне число. Розповідачем казокможе бути названий рік подій, що відбулися, однак він є вигаданим:
 Es ist wohl tausend um mehreJahre her, da waren hier im Lande kleine Könige… [47].
Було це понадтисячу років тому назад, і жили тут, у нашій країні, усі одні тільки маленькікоролі…
Vor ein paarhundert Jahren, als die Leute noch lange nicht so klug und verschmitzt waren,als sie heutzutage sind, hat sich in einer kleinen Stadt eine seltsameGeschichte zugetragen [47].
 Років так зі двісті томуназад, коли люди ще не були такими розумними і хитрими, як у нинішні часи,приключилася в одному маленькому містечку надзвичайна історія.
 Аналізуючинімецькі чарівні казки, можна зробити висновок, що у зачину німецької народноїказки спостерігаються певні закономірності у відношенні часових форм. Так,перевага віддається тут претеритуму як основному часу оповідальних текстів. Казкарідко починається з дієслова в формі дійсного часу, крім стійких дискурсивнихзачинів-формул, його ще можна зустріти в одному типі казкових зачинів – узачині-узагальненні, його оформлюваним генералізуючим презентом:
 Berg und Tal begegnen sichnicht, wohl aber die Menschenkinder, zumal gute und böse [47].
Гора з горою несходиться, а люди, буває, сходяться, інший раз добрі і злі.
Форма презенту взачині казки може оформляти слова автора, що є ще однією характерною рисоюнімецької народної казки, тому що казка відкривається саме словами автора, навідміну, наприклад, від літературної казки, що допускає пряму мову в зачині, щоможна проілюструвати наступним контекстом:
Sage niemand,dass ein armer Schneider es nicht weit bringen und nicht zu hohen Ehrengelangen könne, es ist weiter gar nichts nötig, als dass er an dierechte Schmiede kommt und, was die Hauptsache ist, dass es ihm glückt[47].
 - Нехай ніхто не каже, щобідний кравець, мовляв, не в силах досягти багато чого і домогтися високихпочестей, для цього тільки треба потрапити на правильну колію, ось це єнайбільш головна справа, — щоб пощастило людині.  
Мовностилістичніособливості в розгортанні казкового сюжету. Для частини казки, де розгортаєтьсяказковий сюжет, також характерне вживання особливих фольклорних дискурсивнихформул, що описують протяжний, не обмежений початком і кінцем процес дії. Дляформул такого роду характерні повтори, а також певні синтаксичні конструкції ізсоюзом aber (але), що перериваєтривалість і маркірує зміни, що відбувалися.
 Die vier versorgten den Mondmit Öl, putzten den Dach und erhielten wöchentlich ihren Taler. Abersie wurden alte Greise…[47].
— Четверо хлопцівпіклувалися про те, щоб було в місяці досить олії, поправляли гніт і одержувализа це щотижня талер. Але, от, нарешті, зробилися вони вже старими дідуганами… .
 Взаємообумовленапослідовність і стрімкість подій, що розвиваються, підкреслюється за допомогоюформи плюсквамперфекта і дейктичного темпорального інтенсифікатора:
 Der Frosch, als er die Zusageerhalten hatte, tauchte seinen Kopf unter, sank hinab, und über Weilchenkam er wieder heraufgerudert, hatte die Kugel im Maul und warf sie ins Gras[47].
Отримавши з неїобіцянку, жабеня пірнуло у воду, опустилося на траву.
 Важливопідкреслити, що в зачин як сильну позицію тексту найчастіше виносяться ключовіслова, що підкреслює їх концептуальну текстову значимість. Так, зокрема, Л. Н.Мурзіним відзначається тенденція ключових знаків до концентрації на початкутексту [22, с. 67].
 Наприклад, узачинах казок «Der Mond» («Місяць») і «Der Froschkönig oder der eiserne Heinrich» («Король-жабеня, або ЗалізнийГенріх») сконцентровані наступні ключові слова: Die Nacht (ніч), der Himmel (небо), der Mond (місяць), які пронизують усю тканинутексту і повторюються в інших його сильних позиціях – ц назві і кінцівці. «Der Mond» лексема Mond, крім заголовка, зустрічається ще 9разів, у тому числі в зачині й у кінцівці, вживається і варійований повтор Mondlicht (місячне світло), іметафоричні повтори eine leuchtende Kugel (світлова куля), diese Lampe (ця лампа), die glänzende Kugel (сяюча куля), die neue Lampe (нова лампа), що відносять події донічного часу, повного несподіванок і небезпек. У казці «Der Froschkönig oder der eiserne Heinrich» у зачині і розгорненні повторюютьсяключові слова, і лише в кінцівці з’являється заявлене в заголовку іметаморфічне ім’я Залізний Генріх: Вірний слуга королевича так горював ізасмучувався, що велів окувати своє серце трьома залізними обручами.
 Характерним длянімецького казкового тексту є те, що заголовок, як і зачин тексту, маютьтенденцію експлікувати символіку магічних чисел.
 В назвах народних казокбратів Грімм найбільш частотними є цифри 3 (у 14 казках), 7 ( у трьох казках),12 ( у трьох казках). Можливі і субстантивовані числівники як імена власних,наприклад казка Einäuglein, Zweiäuglein und Dreiäuglein.
 Слід зазначити,що структурний зв'язок між сильною текстовою позицією і основним текстомвиявляється за допомогою двох основних форм зв’язку: експліцитним іімпліцитним. Основний спосіб вираження експліцитного зв’язку – дискантнийповтор, причому найбільш тісний зв'язок між заголовком і основним текстомвиявляється тоді, коли такий повтор пронизує весь твір, «де початок і кінецьрозповіді утворюють своєрідне значеннєве кільце»
 Значну роль ворганізації казкового світу грає також категорія визначеності абоневизначеності. Так, невизначений артикль дозволяє скласти словник казки:слова, що з’являються в тексті з невизначеним артиклем, дуже важливі для їїзмісту і являють собою якісь значеннєві опорні пункти.
 У німецькійчарівний казці нове слово, що з’являються в тексті казки з невизначенимартиклем, сигналізує про новий сюжетний хід. До того ж, невизначений артикльобов’язково з’являється в зачині казки, називаючи героя, а іноді і простір, ічас [43, с. 23].